Найзапекліші: як Вовчок, Пчілка та Куліш ділили літературну сцену

 

Автор Марія Заржицька

Випуск 130 - спеціальний

Історія української літератури тільки на перший погляд здається марудним стражданням. Насправді, це страждання драматичне — як і годиться справжньому українському характеру, від природи сповненому різнорідних емоцій, пристрастей та бажань, які не завжди можна стримати хорошим походженням, інтелігентним вихованням чи найблагороднішими прагненнями. Сьогодні ви дізнаєтесь, чому Олена Пчілка та Пантелеймон Куліш запекло ворогували із Марко Вовчок, і хто знищив кар’єру однієї з найкращих перекладачок зарубіжної літератури в Україні та Російській імперії.

 

Марко Вовчок: життя без доказів

 

Марія Олександрівна Вілінська походила з родини російських шляхтичів і, перш ніж стати українською Жорж Санд, виховувалась в Харківському приватному пансіоні. Дивно, але той час став для неї можливістю вивчити українську мову на рівні літературної — можливо, тому, що Марія була від природи не лише обдарованою до мов, але й через польське походження родини, яка мешкала в Орловській губернії й мала активні контакти з представниками тодішньої української інтелігенції. 

 

Юна Вілінська народилась у 1833 році, під час подій, які, з одного боку, позначились ліберальними настроями західного походження в середовищі тодішньої аристократії, з іншого — посиленням авторитарних тенденцій з боку царського уряду та боротьби між народовцями й західниками. Дві протиборні політичні сили лише посилювали протистояння через крайнощі, характерні для регіону в цілому.

 

Не дивно, що в домі Вілінських загостював Опанас Маркович, український етнограф та активний член Кирило-Мефодіївського товариства, відомого своїми прагненнями докорінних змін суспільного ладу. Погляди Марії вже тоді були антикріпосницькими: її вітчим Дмитрієв відрізнявся вкрай жорстоким ставленням до близьких та своєї людської власності, так званих “душ”, і типовим для багатьох тодішніх поміщиків розгульним чином щодо власності матеріальної. Не дивно, що родина збідніла й шукала можливості влаштувати дочку яйнайкраще для свого стану.

 

Опанас Маркович був засланий до Орла з тих самих причин, що й Тарас Шевченко, і, працюючи у військового губернатора, познайомився з Марією Вілінською. Коли їй виповнилось 16 років, молода пара одружилась — і це сталось вже в Україні, куди Маркович повернувся після заслання працювати в газеті "Черниговские губернские ведомости". За сім років життя в Чернігові, Києві та Немирові потомственій, добре освіченій аристократці вдалося опанувати ще одну мову — українську, хоча говорити нею в побуті їй не вдавалося так, як місцевим. Тим не менше, своїм літературним талантом вона справила неабияке враження на Пантелеймона Олександровича Куліша з козацького роду Кулішів герба Сліповрон — того самого автора “Чорної ради” та “кулішівки”, першої фонетичної абетки української мови та перекладача Біблії. Вперше побачивши “Народні оповідання” Марії Маркович, Куліш закохався не лише в її талант.

 

Пантелеймон Куліш: серце понад розум

 

На той час Куліш уже був аж якою визнаною персоною як в українських, так і в російських колах інтелігенції. Зокрема, Петро Плетньов, який виконував у Олександра Пушкіна роль літературного агента й розпорядника, запросив його на посаду лектора російської мови для чужоземних студентів Петербурзького університету, де на той час працював ректором. Через свою діяльність у Кирило-Мефодіївському товаристві Куліш теж був заарештований, і його дружина Олександра народила мертву дитину через хвилювання, пов’язані з його тримісячними допитами. 

 

Кохання до Марії накрило пристрастного Куліша аж раптом, натхнене як її словом, так і зовнішністю й манерами. Мабуть, це особливий рок українського чоловіка — кохати гордовитих панянок, яких важко досягти, й це сталося з нещасним Пантелеймоном Олександровичем, враженим Маріїною царською поставою, стриманістю та загадковістю, що не пропускала в себе жодного стороннього й не давала очевидних підстав бути впевненим у взаємності.

 

В 1857 році Куліш випускає “Народні оповідання” Маркович під власним редагуванням та псевдонімом Марко Вовчок, який чи то підтримав, чи запропонував. Досить імовірно, що Марія, натхненна впливом тогочасної французької культури, взяла приклад Жорж Санд і багатьох сучасниць, які воліли друкуватись під чоловічими псевдонімами, аби уникнути зазіхань консервативної публіки на своє життя. Жінка того часу, навіть впливова, багата й аристократична, мусила виконувати роль, як максимум, управительниці маєтку, меценатки та покровительниці освіти, особливо якщо жила в провінції, де мистецька активність викликала хвилі прискіпливої уваги та шаленої заздрості. 

 

Тим не менше, Вовчок не змогла приховати своєї особистості від читацької публіки, бо кожне з її творінь вирізнялось чимось таким, чого досі не було в українській літературі — чисто жіночим, тонким психологізмом, ніжністю, витонченим умінням розчулити найчерствіші душі та проникливим співчуттям, незважаючи на її замкнений, мовчазний характер, що став прообразом для псевдоніму. На час розквіту кар'єри Вовчок Леся Українка тільки готувалася стати відомою письменницею, зате її мати, Олена Пчілка, вже активно займалася національним відродженням — як у власному маєтку, так і в українських спільнотах свого кола.

Олена Пчілка: найфеміністичніша консерваторка

Ольга Петрівна Драгоманова, в майбутньому — Ольга Косач-Квітка, була на 16 років молодшою за Марію Маркович, походила з родини дворян Драгоманових міста Гадяч Полтавської губернії, які свого часу перебували на дипломатичній службі в Богдана Хмельницького. На відміну від родини Вілінських-Дмитрієвих, Ольга не знала жорстокого виховання, але у власному сімейному житті виявилась на диво авторитарною.

 

Її чоловік, Петро Антонович Косач, судовий слідчий, дійсний статський радник та меценат, походив з гербової козацької шляхти, яка отримала всі привілеї російського дворянства. За професією мировий посередник, Петро Антонович і в родинному житті був тихомирною людиною, тоді як Ольга Петрівна ввійшла до історії як владна, неймовірно працьовита українська господиня, сувора мати та підкреслено пильна, аж затята народовиця, що дотримувалась звичаїв далеко не свого кола, починаючи із зовнішнього вигляду й закінчуючи поведінкою, властивою людям не просто з авторитарною, а доволі грубою манерою відстоювати власні інтереси — лінійною, беззаперечною прямотою, нищівними висловами, карною мовчанкою, показовими ігноруваннями та запереченням інакшості навіть у власних дітях. 

 

На відміну від Маркович та Куліша, Олена Пчілка майже весь час свого життя перебувала в Україні та свідомо не бажала знати жодної іншої культури, крім місцевої. З Вовчок вона була знайома не лише через Опанаса Марковича, але й через свого земляка Пантелеймона Куліша. Обидва чоловіки кохали Марію та всіляко підтримували її творчість — як старші за віком, редактори та радники, а Куліш кохав ще й істерично, так, як може бути закоханим чоловік іншої жінки, скутий шлюбними заборонами та холодністю самої Марії. 

 

Любовний п’ятикутник: нерідна кров

 

Вона не любила його, хоч і погодилась на зв’язок. Радше за все, амбітній натурі лестила його театральна закоханість, яка могла й розважати, підігрівати кров та заповнювати порожнечу. Втім, Куліш-таки на щось сподівався, благаючи дружину відпустити його й навіть погрожуючи накласти на себе руки, а більше — чекаючи на Вовчок у Берліні, куди вона так і не з’явилась, обравши собі за коханця російського письменника Івана Тургєнєва.

 

Це був шалений удар по самолюбству Куліша, який поклав на вівтар забороненого кохання надто багато — нехтуючи обома законними дружинами, влаштовуючи дурні сцени ревнощів і загалом, сповідуючи принцип подвійної моралі, коли власні почуття не просто стають, а отримують суб’єктивне право бути важливішими за обов’язок. Марія ж обрала шлях задоволення через таку саму пристрасну натуру, що втомилась терпіти й вирішила віддатись чоловіку, яким не просто захоплювалась, а якого відчувала близьким по духу. Вуса номер один і вуса номер два, схоже, виявились для неї надто задушливими, тоді як Іван Сергійович, що ріс у родині жорстокої поміщиці Варвари Тургєнєвої, вражав Маркович розмахом творчості, тонкою чуйністю та можливостями дивитись на світ глобально, як і годиться панівним верствам.

 

Амбітність та віроломство Марії Олександрівни вразили не тільки розгніваного Куліша, що затявся бути довічним ворогом зрадниці та звинуватив її в тому, що “Народні оповідання” писала не вона, а її чоловік-етнограф. На той час Опанас Маркович, хоч і хворів на туберкульоз, але підтримував дружину, від якої опинився емоційно та фінансово залежним, яка шукала за кордоном можливостей стати перекладачкою світових літературних бестселерів та якій, врешті, допомагав і він. 

 

Хтозна що сталося між Опанасом і Марією — через її стриманість ніхто не міг знати родинних таємниць — але його друзі додумали все, що можна й не можна. Особливо старалася Пчілка, що виступила захисницею обох скривджених і з готовністю повірила Кулішу, який переконав, що знати українську на такому рівні Маркович не знала й знати не могла — більш того, Ольга Петрівна стверджувала це публічно, тоді як підросла Леся Українка, навпаки, зробилася палкою прихильницею таланту Марко Вовчок.

 

Того часу Марія Олександрівна мала змогу — хоч і неповну, бо Тургєнєв, усе ж таки, не міг забути Поліну Віардо — насолоджуватись перевагами зв’язку з автором “Батьків та дітей”. Іван Сергійович, зокрема, познайомив Вовчок із Жулем Верном, перекладачкою якого вона стала, й остаточно розбудив у Марії те, що дрімало під покривом її зовнішньої суворості. Це була палка натура, що могла закохуватись так само швидко й беззастережно, як і минала та закоханість — ще й у чоловіків, набагато молодших за себе, ще й взаємно, і навіть з умовно щасливим фіналом, коли один з них, Михайло Лобач, став її офіційним подружжям. 

 

Труднощі перекладу та кавказький полон

 

Щоправда, амбітність наостанок зіграла злий жарт із Вовчок — отримавши в Санкт-Петербурзі великий контракт на переклад казок Андерсена, письменниця винайняла студенток, яким, врешті, їй стало жаль платити навіть по десять рублів за лист. Отут і проявилась панська натура, за яку одна зі студенток помстилась, підклавши Вовчок переклади іншої відомої особи, Марії Трубнікової, які авторка розпізнала вже в публічному доступі. Скандал виявився для письменниці нищівним. Одразу 19 літераторів третейського суду визнали її винною в плагіаті, хоча вона так і не виказала мстивицю, взявши всю провину на себе і подавшись жити в глушину - і не куди-небудь, а на Кавказ, де і впокоїлась у поважному віці.

 

До речі, в другу половину свого життя зовнішні риси української леді Чаттерлей набули дивовижних змін. Це була не просто типова бровата українськість, а королева Вікторія, що, тим не менш, причаровувала молодиків із першого погляду. Хтось, як Пчілка, до кінця життя вважав її безжальною польсько-російською пані, хтось, як Куліш, обожнював зненависті, але вона продовжувала писати шедеври як українською, так і російською мовами, незалежно від того, був поруч той чи інший чоловік, або не було його. 

 

Пантелеймон Куліш мав не одну драму з жінками, проте, завдяки дружині Ганні Барвінок не раз випливав із незугарних ситуацій. Олена Пчілка досягла висот як захисниця українського народного духу та видавчиня “Першого вінку”, відомого в Україні як збірка феміністичної поезії, а її галицькі зв’язки так і залишились для неї болісним спогадом, чимось рідним із Ольгою Франко, яка, на шкоду для своїх нервів, змогла здійснити мрію. А головне, Пчілка визначним чином продовжила себе в знаменитій дитині — Лесі Українці, яка, хоч і жалілась на виховання Драгоманових, але й завдяки йому спромоглася стати сильніше, ніж їй те назначила природа. 

 

КнижКава в Х, Facebook -

ваш вибір формату.

КнижКава  в Bluesky -

погляд назовні.