Показ дописів із міткою сша. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою сша. Показати всі дописи

вівторок, 23 червня 2026 р.

Книги про фашизм: Європа та США

Автор Марія Заржицька

Випуск 120

Тема фашизму оминала публічності, як не дивно, з того самого часу, коли, здавалося б, перемогли фашизм. Не тільки в радянському, а й в західному суспільстві говорити про фашизм у його конкретних термінах та визначеннях було якось не прийнято. Якщо Радянський Союз вперто змішував поняття фашизму й нацизму, затуляючи друге першим, то в Європі та США так само вперто прикривали фашизм нацизмом. 

Чому ж так? Без книг ажніяк не розібратись - тим паче, книги про фашизм пишуться й публікуються давно, їх начебто ніхто не забороняє, а в північного сусіда, що застосував проти південного весь арсенал обох ідеологій, ці книги парадоксальним чином рекомендують до читання. 

Якщо це політична божевільня, в неї все одно має бути своя логіка, що її, мов застарілу хворобу, довгий час ніхто не хотів зачіпати. Заперечення очевидних речей здоровішими не робить, заборона коментувати лицемірство та безглуздя творить лише нові дабл-бінди, в яких дволикі люди продовжують шизофреногенні - емоційні або розумові - ігри аж до їх логічного розв’язку.

Фашизм, власність та національність

В хронологічному сенсі фашизм виник раніше за нацизм, а його передумовою стала активізація в ХІХ-ХХ ст. народних рухів. Як політичний рух, фашизм виник у Італії часів Муссоліні (1922 - 1943), взявши собі за символ та основу назви фасції - пучок палиць, які носили з собою давньоримські чиновники-ліктори. Ці палиці втілювали в собі  каральний елемент влади, яка базувалась на сімейному тлумаченні суспільного підпорядкування.

“Отец народов”, “батько”, “дуче”, “каудільо” - всі ці сенси часу, де фашизм як права ідеологія начебто протистояв лівій, стали єдиними для обох. Питання водорозділу полягало в ставленні до власності, право на яку в історично складеному контексті визначалось, на думку ідеологів як правих, так і лівих рухів, національністю. 

В ХІХ столітті дійшло до того, що одні національності аж науковим способом виголошувались більш гідними чимось володіти, інші - менш гідними. Втім, якщо заглядати до європейської історії, право на володіння у феодальному суспільстві визначалось, насамперед, військовим обов’язком. 

Військовий обов’язок як абсолют фашистської влади означав можливість панувати, набирати собі рабів та силою брати ресурси, яких об'єктивно бракувало за умов постійної війни та поганих умов господарювання - екстенсивності, тобто, розширення ареалу споживання замість його поглиблення. 

В індивідуальному контексті, людина, що не вміє керувати власними пристрастями є, може, й міцним, але поганим господарем. Об’єктивно існуюче багатство країни не береться до розрахунку як спосіб швидкого отримання ресурсу. В хід іде грабунок, у тому числі, узаконений через штрафи та суди аж до сутяжництва, конфіскації, позички, у тому числі зовнішні, які рано чи пізно передбачають повернення. Країна опиняється під загрозою громадянських війн, золотошукацтва та голодоморів. Цим, зокрема, відзначилась радянська система, що вирішила позбавитись селянства як сили прихованого опору, і тим лише стимулювала розвиток ультраправих рухів.

Фашизм і радянська ідеологія: спільне, відмінне

Цікавим є те, що радянська система постала з лівих рухів декласованого селянства й пролетаріату, приправлених панфілософськими викладками інтелігенції з проблемами рангового табелю та, в основі декабризму, прикладом військової аристократії, далі й ще розбещеної латентною європейською вседозволеністю. 

Частина буржуазії, невдоволена становищем при царизмі періоду Першої Світової, теж підтримала більшовиків, про що потім пошкодувала, та пізно. Тим часом європейські бюргери, послідовні та ощадливі, стали опорою фашистських режимів 20-х-30-х рр. по всій Європі, які потім доєднались до нацизму як колабораціоністські - режими спостереження та співучасті. 

Радянська система боялась фашизму саме через помсту з боку грабованих нею верств, утім, повністю втілюючи в собі фашизм через страх від породження такого типу дволикої реакції, яка, на відміну від нацизму, не виступала проти СРСР відкрито, а чекала нагоди, щоби нанести підступний удар - руками своїми, добре прокачаними, або чужими, готовими виконати наказ, мов раб, лютіший за господаря. 

В СРСР державний терор був узаконеним доти, доки його не очолив лідер з підвищеним рівнем параноїдальності - Йосип Сталін, що сам здійснив низку розбійних та терористичних актів у революційний період та ішов до влади методами камарильї. Його страх перед помстою найближчого оточення вилився у репресії, а національний фактор пов'язувався виключно зі здатністю до опору системі зневласнення.

В цьому сенсі фашистські рухи не знали державності як стримуючого фактору з часів феодальних фронд, але у фашизмі право перехоплювати державну владу силою - навіть через убивство правителя чи посадових осіб - привласнював собі вже не спадкоємець престолу, а будь-хто, наділений маніпулятивною владою лідера, з героїчним кредитом довіри. 

Фашизм та народність

Тим не менше, повстанські рухи були викликані саме презирливим ставленням аристократії до низів, у яких тим часом формувалось - або вже було сформоване - бачення своїх та чужих, у тому числі, по власних колах. Та й це не стало головним у розвитку фашизму як політичного руху. Його підгрунтя - там, куди ми не любимо заглядати, з чим не любимо мати справу, бо це загрожує, ні більше, ні менше, виключенням з найбільш значимої спільноти, від родини до держави, яка у фашизмі вважається вищим втіленням справедливості.

Психоаналіз уперше в європейській історії копнув цей пласт людської психіки, пов’язаний із пристрастями - ід, або несвідоме, в індивідуальному та колективному аспекті (З.Фройд, К.Юнг, А.Адлер). Почуття образи та ненависті через заперечення права на особистість іншого живе на рівні емоцій і, пригнічене соціальними вимогами - але не відпрацьоване - розвивається в силу, здатну керувати таким самим розлюченим натовпом із певною метою. 

Манкуючи почуттям провини, людина або група с фашистськими установками здатні до неймовірних резузьтатів переконання через поняття належного та неприпустимого, через волюнтаристські месседжі до права головного, які здатні цілком панувати в недорозвинених суспільствах, особливо зі зруйнованим зв'язком між минулим та теперішнім хоча б в одній ланці.

Інакше кажучи, фашизм виник на грунті, де соціальний інфантилізм і низький рівень державного розвитку, невміння та небажання контролювати свої пристрасті та критично ставитись до так званої природності поєднався з давніми традиціями кревної помсти та, відповідно, екзальтованого почуття родинності. Фашизм утілив у собі прагнення до безперервної війни за свої інтереси, яке підживлюється суспільним почуттям провини як емоцією, що викликає страх, залежність та ненависть. 

Саме ненависть стає головним джерелом характерного емоційного живлення фашистського суспільства - істерії,  яка акумулюється через жах від споглядання картин смерті. Ці картини не ховають, а нав’язують чи, в окремих випадках бузувірства, демонструють насильно, через маніпулятивні закидання байдужості. Чим страшніший злочин, тим сильніша лють як паливо війни та опору альтернативному існуванню чи сприйняттю світу не через призму помсти. 

Ознаки того, що фашизм поруч

Характерними ознаками відчуття себе в фашистському чи профашистському суспільстві є відчуття задухи, проблем з диханням та ригідності, затиснутості, неприродності, маски (В.Райх), болю та хвороб істеричного походження, від пригніченого страху, гніву, витіснених думок та бажань, які піддаються постійній цензурі та самоцензурі, яка перетікає в самозненависть.

Які ж ключові ознаки фашизму визначили дослідники? 

  • Культ особи - екзальтованої, що маніпулює іншими на дитинному рівні через емоційний вплив, у якому суб’єктивне методом хибної логіки раціоналізується як всезагальне, належне всім і кожному, а значить, варте примусу та покарання в разі відмови.
  • Мілітаризм як культ війни заради війни, яка вбачається способом існування не лише окремої особи чи групи осіб, але й нації як єдиної родини в оточенні ворогів.
  • Тоталітаризм як стеження всіх за всіма, нав’язування єдиного для всіх образу мислення та дій через покору установкам, що насаджуються в свідомість через прямі та жорсткі асоціації лідера або системи з батьківськими фігурами. Ці установки не можуть бути піддані критиці тільки тому, що виходять від осіб, наділених владою.
  • Імперіалізм як прагнення навіть малої нації чи держави бути чимось великим у собі, хай навіть ця велич є накрученою через епізоди “славетного минулого”, що тлумачаться виключно на користь такої “величі”, зокрема, як привід зазіхати на колишні чи спірні території.

Головно, імперіалізм проявляється у прагненні наслідувати імперські методи навіть тоді, коли сама імперія вбачається і позиціонується злом, але наслідування та ототожнення себе з агресором формується через механізм амбівалентного почуття ненависті та преклоніння перед культом сили.

Побутовий фашизм, інтрафашизм і особистість

Характерний для фашизму альфа-еротизм, посилений латентним гнівом як емоцією, що засвоюється та придушується на рівні соціального зараження, перетікає в опозиційну ліберальну сферу як гомоеротизм, або перверзія на рівні сприйняття осіб протилежної статі, наділених специфічною маскулінністю, через пошук фемінності та ювенільності. Чоловічість та мужність, культ сили (здатної терпіти “випробування”, чимдалі циничніші), відкидання особистості як унікального, тим цінного творіння, запускають формування протилежного культу вразливості та крихкості - вкрай невротизованого, так само нездатного терпіти будь-які прояви інакшості на мікрорівнях сприйняття. 

Загалом, фашистське суспільство є на диво розпутним, навіть коли активно пропагує доброзвичайність та з екзальтованою алергійністю ставиться до будь-яких проявів сексуального. В ньому, на диво, можна те, чого не можна, за досягнення певної умови - віку, статків, але, більше, статусу. Тим не менше, сексуальні скандали використовуються як спосіб тотальної маніпуляції суспільною свідомістю в найбільш вразливих та тонких її структурах через позбавлення відчуття захищеності. Інакше кажучи, фашистська ідеологія лише змінила спосіб здирати шкіру з жертв, граючи мовчанкою, проговорюванням та оприлюдненням без меж.

Ерік Берн визначив побутовий фашизм як прагнення володіти життям іншого. Маніпулятивність робить доступ до прихованих сфер особистості можливим через почуття обов’язку, звинувачення та страх покарання. Кожен член суспільства має стати палицею фасції, яка, немов ціпок чи молот, падає на порушника чи перетворюється на стрій рекрутів, що нещадно б’є того, кого женуть крізь цей стрій. 

Найголовніше - як то буває в дисфункційній родині - фашизм як суспільно засуджуване, огидне явище приписується іншим, за істеричним механізмом витіснення та проекції - “хто завгодно, тільки не ми”. Цей примітивний механізм є схвалюваним на рівні спільноти, яка ставить групову свідомість беззаперечно вищою за індивідуальну й визнає об’єктивні правила тільки тоді, коли вони відповідають груповим інтересам або можуть бути використані заради таких інтересів.

Незвичайний фашизм

В сучасному фашизмі поняття беспреділу, яке регулювало мафійні сфери минулого, вже, по суті, не існує. Фашизм почав революціонувати сам у собі, піднімаючи низькостатусні шари нагору й нівелюючи саме поняття статусу як необхідності відповідати певним вимогам. Де-факто, нелікована хвороба запустила механізми деструкції суспільства, аналогічні тим, що відбувались у Давній Греції та Давньому Римі. 

І, врешті, найголовніше, що ненавидить фашизм - це інтелект у всіх його вимірах. Розумні, талановиті люди зі здоровою емоційністю, сповнені творчої енергії життя, здатні інтуїтивно оцінювати, абстрактно мислити, критично оцінити те, що відбувається, назвати власним іменем те, що бачать, біле - білим, а чорне - чорним, стають цілями для фашистських прагнень підкорити або знищити непідкорюване, затиснути валом посередності та жалюгідних спроб поставити вовчі голоси.

Фашизм використовує доти, доки йому це вигідно, беручи як належне й викидаючи як висотане. Вічно голодна ідеологія месників, побудована через боргову яму взаємних образ, ще довго обіцяє вгодовувати дволиких - і ховати правду там, робити її небажаною, незрозумілою або неприйнятною там, де достатньо кількох порухів пальця, аби знайти книги про пам'ять, втрати та дорослішання:

  • Джейсон Стенлі. Книга «Як діє фашизм. Політика "ми" та "вони"» 
  • Умберто Еко «Вічний фашизм» 
  • Мадлен Олбрайт «Фашизм. Засторога» 
  • Вільям Шірер. Берлінський щоденник. Нотатки іноземного кореспондента (1934–1941).
  • Вільгельм Райх «Масова психологія фашизму»
  • Ерік Ларсон “Сад чудовиськ”
  • Ліон Фейхтвангер “Успіх”
  • Роберт Пакстон “Анатомія фашизму” 
  • Ханна Арендт “Витоки тоталітаризму”
  • Ерік Берн “Ігри, в які грають люди. Люди, які грають в ігри”.
  • Карен Хорні " Невротична особистість нашого часу"
  • Абрахам Маслоу "Мотивація та особистість".

Нагадуємо, що на сторінці нашого часопису (веб-версія) ви можете скористатись прямим пошуком у Вікіпедії, аби розширити та поглибити знання про фашизм та інші політичні явища, які впливають на книжковий ринок.


КнижКава в XFacebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.





неділя, 7 червня 2026 р.

Укрпремія: Drahomán Prize

 Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Випуск 117

Робота перекладача стає все більш помітною. Ми бачимо прізвища перекладачів на книжках, вони отримують увагу громадськості на заходах та міжнародні премії поряд із письменниками. Сьогодні приділимо увагу премії для перекладачів, яку заснували в Україні - Drahomán Prize.


Перекладач або тлумач: історичний екскурс

Саме слово drahoman - за поясненням Юрія Прохаська, першого члена Капітули Drahoman Prize, означає "перекладач, тлумач". Втім, чому ж засновники премії обрали саме таку назву? Переконують, що вона є зрозумілою більшості носіїв різних мов. І, дійсно, коли звертаємось до історичних джерел, виявляємо, що слово "драгоман" ще й як давно вживане.

Арабське слово "тарджуман" означало перекладача (й посередника) між східними та західними державами. Саме слово "ман" у перекладі з арабської означає "хто" або "той, хто".

Європейці запозичили арабське слово, вимовивши його на свій лад як dragumanus або dragomanos, звідки воно й потрапило в українську мову. Частина drag перекладається, зокрема, як "дорогий" (румунська, молдовська мови), і це зайвий раз підкреслює роль перекладачів та відкриває перед нами історичне підгрунтя їхнього життя в регіоні.


Драгомани: після падіння Візантії

Османська імперія більш ніж охоче брала полонених і дуже неохоче відправляла посланців-турків до європейських дворів (згадаємо полон і смерть молодого султана Джема у Ватикані кінця  XVI ст.). Тож, викуп цінного бранця - і, головно, торги -  було  справою рівня лотереї.

З іншого боку, трансильванський прохід брав свою плату зі втомлених подорожніх. Дорогих гостей частували - зокрема, місцевими винами - і тим розв'язували їм язика, намагаючись дізнатись останні новини та секрети найвпливовіших дворів світу.

Тож, особливо активними і помітними на міжнародній арені були османські драгомани. Їхня вправність, була, зокрема, перейнята запорізькими козаками, що мали в себе власних драгоманів і так само називали їх в офіційних документах Січі. Так, прізвище відомої родини Драгоманових (Михайло Драгоманов - письменник, філософ і мовознавець, громадський діяч і дядько Лесі Українки) походить саме від історичного роду заняття.

Втім, на посади великих драгоманів Османська імперія ставила далеко не тих, за кого збиралася торгуватись. Наприклад, першим великим драгоманом Порти став грек Панайотіс Нікосіас. Православна райя Порти була керована турками, зокрема, за допомогою привілеїв фанаріотам - жителям тоді вже Стамбульського району Фанар, де розташовувалась резиденція Константинопольського патріарха. Сім'ї Маврокордато, Іпсіланті, Кантакузини, Суццо, Караджа і т.п. були найвпливовішими фанаріотськими родинами, з яких, у тому числі, обирали драгоманів.


Драгомани: український контекст

З часом назва "драгоман" застосовувалась до перекладача і писаря не тільки при посольствах в Османській імперії та імперії Великого Війська Степового, а й в діловодстві Речі Посполитої, Війська Запорозького Низового та Російської імперії. Зокрема, Іван Котляревський в поемі "Енеїда" (82-83) оповідає:

Були посли це од Латина,
І всі ассесорського чина,
Один армейський капитан;
Цей скрізь по світу волочився
І по фригійську научився,  — 
В посольстві був як драгоман.

Латинець старший по породі
К Енею рацію начав,
І в нашім, значить, переводі
Буцім-то ось він що сказав:
„Не ворог, хто уже дублений,
Не супостат, чий труп нікчемний
На полі без душі лежить.
Позволь тіла убитой рати,
Як водиться, землі предати..."

Ми недарма робимо таку розлогу історичну прелюдію, адже тема наша якраз-то стосується премії, заснованої кількома сучасними інституціями, що мають на меті розвиток книги і, зокрема, перекладацької справи.


Два інститути, один клуб

Премію Drahomán Prize в Україні заснували в 2020 році три інституції - Український інститут, Український інститут книги та Український PEN. Ба, навіть більше останній, бо всі ключові фігури інших двох інституцій є членами PEN.

Коли вже детальніше розглядати цю тріаду, перші дві інституції є державними і відносяться до Міністерства культури України, а PEN - міжнародною організацією, що має свої філії в різних країнах світу.

За датами заснування, Український інститут є молодшим на рік від УІК - Українського інституту книги (2016), а Український PEN - найстаршою, майже партійною організацією. Першим його президентом у 1989 році став письменник Микола Вінграновський, український письменник-шістдесятник, режисер ("Атомні прелюди", "Світ без війни", "Президент").

Сьогодні бути членом PEN серед українських авторів рахується таким же "мастхев", як і КПРС у минулі роки. Це своєрідна перепустка у світ знаності, з якою ходять навіть державні посадовці - хоча корені цієї партії ростуть не в Україні, а сама організація не є урядовою чи державною.


Сага про свободу

PEN-клуб був заснований в 1921 році письменником Джоном Голсуорсі, лауреатом Нобелівської премії 1932 року ("Сага про Форсайтів", "Острів фарисеїв"). Місцем його заснування був, звісно, Лондон, Голсуорсі - першим президентом, а співзасновницею - Кетрін Емі Доусон-Скотт, британська письменниця та громадська діячка.

Велика Британія спрадавна є землею, де клуби зростають, як гриби після дощу. Заснування PEN відбулося в ті самі роки, що й заснування Ліги Націй - після Першої світової війни, революції в Росії та заснування Радянського Союзу.

Велика Британія, що під час війни перебувала в складі Антанти, хоч і виявилась серед переможців, але відчувала на собі наслідки буремних часів - як ззовні, так і всередині. Вікторіанський суспільний спадок часів королів Едварда VII та Георга V тягнув за собою класичний "пиріг лицемірства", в якому зовнішня благопристойність ховала начинку примітивних прагнень, що їх намагались відтіснити назовні для використання в імперських інтересах.

Якщо Голсуорсі був типовим секулярним ідеалістом того часу, то його сподвижниця Доусон Скотт втілила в собі риси кризового британського жіноцтва  - придушеного моралізмом, депресивного, спіритичного, подекуди сапфічного і вже без сорому того. Ця свобідність підкреслювалась і була маркером революційності, хоча до відкритих цінностей PEN буквально не увійшла.

PEN об'єднав письменників з усього світу, що позиціонували себе борцями за творчу свободу попри війни та політичні суперечності, хоча, насправді, зробився типовим панбританським осередком чвар, інтриг та скандалів, які - зокрема, в Україні - прямо суперечили заявленим принципам. Жаліти суперника чи жертву в PEN так само не прийнято, як і в коронних зіткненнях. Це клуб недарма набув звання "отруйної ручки" за виключну безпринципність, варту, скоріше, французьких найманців, аніж британської еліти.


Польський акцент

Позаяк, переклади мали набути значення, такого самого, як вони мають в британських професійних колах. Знаємо, як важко податись на Букер, не маючи перекладу для розуміння тих, хто його читатиме. Знову ж таки, Букер для українця чомусь мав відкриватись через PEN, і тільки на вході. Письменник Андрій Курков став номінантом і одним з членів Капітули (The Сhapter) Drahoman Prize, але членом і президентом Українського PEN - раніше.

Інша справа - Польський інститут, з якого брали структуру для Українського інституту книги в 2017 році. Цей рік характеризувався гострим зіткненням консервативних та ліберальних течій на політичній арені, та, окрім приходу до влади Дональда  Трампа та Еманюеля Макрона, під час виборів у Північній Ірландії (Велика Британія) перемогла Демократична юніоністська партія - соціал-консервативна, євроскептична і, звісно ж, зразок типового британського консерватизму з його націоналістичними прагненнями.

Польський інститут (принаймні, спочатку) не відмітився членством у PEN, а був заснований у 2004 році міністром культури Вальдемаром Добровським у Кракові. В 2017 році, одночасно з заснуванням УІК, Польський інститут заснував дипломатичну ініціативу "Польська полиця", що стала зразком для подібних в інших національних інститутах. В теперішній Україні цю ініціативу тримає перша леді Олена Зеленська.


Товмачі з української: кого й за що преміювали

На сьогоднішній день переклад в Україні теж поволі, але явно переходить зі статусу приватності (та, подекуди, волонтерства) до статусу легалізації. Вона стосується можливості співпрацювати з видавництвами та авторами на постійній основі як визнаний професіонал, отримувати запрошення на події та номінації до нагород - насамперед, Drahomán Prize., що вручається раз на рік у Києві.

Ми не будемо детально зупинятись на правилах та особливостях премії, які описані тут. Більше цікавить хронологія її вручення, починаючи з 2020 року, коли Drahomán Prize, як і передбачалось, почали отримувати за переклад української літератури на інші мови світу.

  • 2020 рік - Клаудія Дате (Німеччина),  переклад поетичної збірки Сергія Жадана “Антена” (видавництво Suhrkamp) та роману Олексія Чупи “Казки мого бомбосховища” (видавництво Haymon Verlag). Заявник: член Капітули Юрій Прохасько, видавництво Haymon Verlag.
  • 2021 рік - Богдан Задура (Польща), переклад творів Катерини Бабкіної “Мій дід танцював краще за всіх” (видавництво Warsztaty Kultury), Василя Махна “Вічний Календар” (видавництво Państwowy Instytut Wydawniczy) та Юрія Винничука “Лютеція” (видавництво Warstwy). Заявники: Warsztaty Kultury w Lublinie, Państwowy Instytut Wydawniczy, Wrocławski Dom Literatury.
  • 2022 рік - Ірина Дмитришин (Франція) з перекладом роману Сергія Жадана “Інтернат” (Meridian Czernowitz, 2017). Заявник: видавництво Les Édition Noir sur Blanc.
  • 2023 рік - Катажина Котинська (Польща)  з перекладом книжки Оксани Забужко «Найдовша подорож» (Комора, 2023) – Oksana Zabużko. Najdłuższa podróż (Agora, 2023). Заявник: Посольство України в Республіці Польща.
  • 2024 рік - Ееро Балк (Фінляндія) з перекладом роману Євгенії Кузнєцової “Драбина” (Jevhenija Kuznjetsova: Tikapuut. Aula & Co, 2024). Заявник: Товариство українців у Фінляндії
  • 2025 рік - Ніна Мюррей (США) з перекладом англійською мовою драми Лесі Українки «Кассандра». (Lesya Ukrainka. Cassandra. HURI, 2024). Заявники: видавництво Lost Horse Press та Український дослідницький інститут Гарвардського університету. До речі, Мюррей увійшла до лонглиста премії аж з чотирма перекладами різних творів.

Здавалося б, нічого надзвичайного - нагороду отримують професійні перекладачі за роботу з творами так званого "українського канону", але якщо дослідити біографію авторів книг, майже всі вони (окрім Лесі Українки, чисто історично) є членами PEN і перекладені на європейські мови. Євгенія Кузнєцова працювала консультанткою в ООН, з яким PEN має зв’язки через ЮНЕСКО, і навчалася в католицькому єзуїтському університеті Деусто.

Дивним виключенням є цьогорічна переможниця Ніна Мюррей, що якраз і переклала Лесю Українку для американської аудиторії. США традиційно не дружать з ПЕН, але не так щоби дуже. Оксана Луцишина, одна з авторок Мюррей, теж є членом PEN, при тому мешкає в США та викладає українську літературу в Техаському університеті.

До речі, жодна з книг Drahomán Prize не отримала нагороди за переклад для видавництв із Великої Британії. "Касандру" ставили там на сцені в перекладі Ніни Мюррей у 2023 році.

Крім Drahomán Prize, PEN контролює ще чотири види нагород - премію Василя Стуса, Юрія Шевельова, Георгія Гонгадзе та Премію Європейського Союзу. Як то кажуть, коментарі зайві.


КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!




вівторок, 14 квітня 2026 р.

Ринок проти техногігантів: чого чекати книжковій галузі

 
 

Image by MZarzhytska on X & Google AI

Автор Олекса Кримчій, Марія Заржицька

Випуск 110

6 березня цього року Асоціація американських видавців (AAP) та 13 найбільших видавничих домів (Penguin Random House, HarperCollins, Wiley, Hachette та ін.) подали позов проти піратської бібліотеки Anna’s Archive до суду Нью-Йорка. Ресурс звинувачують у масовому порушенні авторських прав на більш ніж 140 мільйонів текстів. Згідно звинувачень, Anna’s Archive не просто надає доступ до книг безкоштовно, а продає високошвидкісний доступ до піратських даних розробникам ШІ за криптовалюту. 

І тут виявляється цікавий момент: суспільство - в тому числі, й активні гравці книжкового ринку - готові були роками закривати очі на існування Anna’s Archive та їй подібних бібліотек, аж поки це перестало бути ідейним піратством. Щойно мова зайшла про гроші, ринок наполохався, ще й як серйозно.

Автор і переробка: більше, ніж право знати

З точки зору авторів - не всіх, але чималої кількості - якщо їхню книгу десь читають безкоштовно, це не так вже і страшно. Прикро, але хай собі. Втім, коли йдеться про перехоплення текстів для так званого навчання ШІ, маємо на увазі зовсім не етичний контекст. Тобто, не те щоби автори були аж так проти вивчення штучним інтелектом людської мови чи ситуативного мовлення, що більш релевантно. Йдеться про перехоплення стилю, концептів, ідей та апропріацію в так звані “швидкотексти”.

І тут сучасність наступає на горло авторській пісні. Про папір більше не йдеться. По-перше, неліниві ринковики ходять книгарнями, й якесь диво виводить їх на ті самі експропріаторські твори. Для зчитування авторської невпевненості потрібно кілька хвилин, для формування обгрунтованої підозри в груповій експропріації - трохи більше. Тут іде розрахунок на читачів жанру, які не встигли або не мали змоги помітити авторську безсовісність та придбали книгу до того, як її організовано забудуть. З онлайном складніше - там відбувається потужніше розмиття жанру, стилю, методів, а частіше, повне блендування вихідних текстів.

Інакше кажучи, хороший текст можуть перетворити на кілька теж непоганих, сформувати з них читацький фастфуд і напхати його в додатки для безкоштовного читання, що заробляють не на продажу текстів, а на рекламі чи рівнях доступу. Частина текстів перетворюється на вертикальні серіали, і це вже дійсно по-бредберіанськи. 

Автор і корпоративні змови: більше, ніж ШІ

Частину текстів такі додатки беруть у маловідомих або невідомих авторів, які готові бути інгібіторами читацьких емоцій, але значна частина - і це добре помітно - сформована ШІ, з використанням усіх потрібних тригерів та спецефектів. Де-факто, знайти похідний текст украй важко. Творам задають нові назви, змінюють імена персонажів, локації та інші маркери оригіналу.

Така тактика була добре опрацьована в минулі роки алгоритмами соцмереж, які, мабуть, не соромились дізнаватись про авторів та їхні твори більше чи обмінювались даними на корпоративному рівні. З контенту, таргетованого на авторів же - ще й як зухвало - було видно, що алгоритмами та ботами використовувались ті самі маркери оригінальності, про які йшлося вище. Навіть якщо припустити, що алгоритми зібрали в соцмережі готові дані з цими маркерами, вихідний набір все одно треба було звідкись брати.

Тобто, авторів “ввічливо” попередили, що збираються робити, але ця гра м'язів, очевидно, лишила свій слід. Обурення від нападу на особистість перевищило навіть бажання отримувати винагороду за свою працю. Автори готові йти до судів - більш того, йдуть, і йдуть навіть тоді, коли програють.

Кінець благодійності - чи тільки початок?

Будь-яка «тіньова бібліотека» (неважливо, Anna’s Archive чи локальне «Чтиво») зараз розглядається не як благодійність, а як несанкціонована база даних для навчання штучного інтелекту. Так, іноземні видавці наголошують, що безконтрольне поширення книжкових сканів позбавляє українських авторів можливості перекладу іноземними мовами. Закордонні видавництва не хочуть купувати права на те, що вже «гуляє» мережею безкоштовно.

Щоправда, закордонні видавці не врахували одного - української валюти марнославства. Цивілізованому ринку й досі неможливо пояснити, як виживає письменник з “Букнета” чи “Аркуша”, доки цей ринок не наведе бінокль на “Литнет” чи “Author.Today”. З іншого боку, автори, яких злили на піратські сайти, не повинні страждати ані через сам факт, ані через його незнання. Коли з цим стільки років мирилися видавці - прямі розпорядники майнових прав на твори - чому питати з автора?

Крім того, при закритті “Чтива” далеко не вся письменницька спільнота, чиї твори були там, дізналася про це. Сам факт говорить про те, що відбулося лише закриття - тобто, блокування ресурсу. В чиїх руках контент, і де він опиниться завтра - велике питання.

Екологія: велика різниця

Щодо небажання іноземних видавців друкувати “палені” твори, знову ж таки, потрапляємо до різниці ментальностей. У нас - в тому числі, через “пихату гривню” - надрукують і паленку. Відповідь полягає у безлічі природних ресурсів та зовнішньому боргу (хтозна, як його рахують). У них будуть робити ставки на електронку, а що їх робити, коли вже зроблено. 

Є ще одна різниця - дієвий акцент на інклюзію. Згідно Європейського акту про доступність (EAA), з 6 червня 2025 року всі електронні книги та пристрої для читання в ЄС мають бути повністю доступними для людей з порушеннями зору чи дислексією. Це змушує видавців переходити на формат EPUB 3 з вбудованим озвученням та адаптивним верстанням. Платформи, що не відповідають цим стандартам (як старі архіви сканованих PDF на «Чтиві»), автоматично опиняються поза правовим і технічним полем ЄС.

Майбутнє цифрового читання в Європі — це не просто «скан сторінки», а інтерактивний файл, який можна слухати, масштабувати та перекладати в реальному часі за допомогою ШІ. Нас утішають тим, що з 2026 року українці в ЄС (і європейці в Україні) зможуть користуватися цифровими бібліотечними сервісами без додаткової плати за трафік. Це робить хмарні бібліотеки значно доступнішими за офлайн-файли.

Отже, старенька Європа будує систему децентралізованого доступу до книг - в умовах життя громадян, які ще й погіршуються (через епідемії, війни, демобілізуючі хвороби тощо):

  • Державні архіви: Рідкісні книги переїжджають до національних цифрових репозитаріїв.
  • Бібліотечні додатки: Сучасні книги стають доступними через абонементи в бібліотеках (наприклад, через OverDrive/Libby, яка була офіційним партнером Лейпцизького ярмарку 2026 року). Оскільки Libby не працює з авторами чи видавцями напряму, українські компанії приєднуються до мережі через міжнародних агрегаторів (наприклад, Draft2Digital або Smashwords).
  • Легальні сервіси: Видавці створюють власні платформи з підпискою, де ціна за книгу є мінімальною, але автор отримує роялті.

Час анонімних волонтерських архівів минає. На зміну їм мають прийти державні або грантові цифрові бібліотеки.

Замість підтримки піратських сайтів, пропонують розширювати мережу E-read Europe та додавати українські фонди до легальних безкоштовних бібліотек (як-от німецька Onleihe). Під терміном E-read Europe на Лейпцизькому та Лондонському ярмарках 2026 року зазвичай мають на увазі не одну конкретну програму, а цілий вектор цифрової трансформації, який зараз активно фінансується ЄС. Це відповідь європейської спільноти на закриття «сірих» бібліотек: замість анонімних ресурсів пропонуються легальні, інклюзивні та технологічні платформи.

Тобто, друкувати нас за кордоном, скоріше за все, будуть як виключення, і це має бути щось впливове. А що таке вплив? Аби те знати, потрібно не володіти мовами, а говорити ними.


КнижКава в Telegram, X, Facebook

тонометр життя.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де не ходять інші.


Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net



понеділок, 2 березня 2026 р.

Розійшлися: як насправді Bookmate, Amazon та Storytel почуваються в РФ

Випуск 105

Внаслідок втручання корпоративного ШІ від Google, Мeta й Amazon цей випуск (як і деякі інші сторінки часопису) було понівечено, а текст спотворено з метою дискредитації видання. Цю публікацію довелося видавати в форматі скріншотів, аби читачі бачили оригінальний текст.

Спотворений текст можна побачити після зображень. Він залишається свідченням дурості, злоби, ненависті та вандалізму, які не виправдати жодною корпоративною метою.























Далі наводимо текст, який спотворюється одразу після його розміщення тут:
 

Автор Олекса Кримський Репортаж місяця - грудень січня лютий   
Будь-які несанкціоновані зміни цього тексту належать платформі, яка навмисно допускає присутність особливого програмного забезпечення сторонніх організацій (таких, як Peace Corp) і будуть розглядатися як протизаконне втручання в незалежний контент. Жодних згод на подібні втручання власнику цього контенту не надавав. Просимо читачів включити про всі спотворення та перекручення контенту цієї публікації.
Право на інформацію - одне з базових людських прав, закріплених законодавчо. В умовах війни ми всі, насправді, хочемо знати, як і чим дихає ворожа сторона, проте, від живлення її бюджету нас зупиняє ембарго. Чи можна звернути в цьому випадку - якщо дуже потрібно - "принцип меншого зла", чи, все ж таки, купувати по-білому?
В останньому зимовому репортажі місяця закриваємо російський набір оглядів іноземних сервісів, які позиціонують себе "розлученими" з РФ.
Bookmate: суто ірландське вбивство
Сервіс Bookmate, заснований у 2010 році підприємцями Віктором Фрумкіним та Саймоном Данлопом, пройшов шлях від одного з найперспективніших книжкових проектів Європи до об’єкта жорстких геополітичних обмежень. Станом на сьогодні єдиного «Букмейта» більше не існує — він розділений на дві незалежні, але не такий уже й конфліктні гілки, через санкції та вихід компанії з російського ринку у 2022 році. 
Інакше кажучи, якщо ви користуєтеся сервісом через підписку «Яндекс Плюс», то ним керує Яндекс. Якщо ви використовуєте міжнародну версію додатка (за межами СНД), вона належить ірландській компанії Bookmate Limited. Ось як розподілені права на сервіс у 2026 році.
Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Засновники - Саймон Данлоп та Віктор Фрумкін. Компанія розірвала зв'язки з РФ після 2022 року, проте, перебуває під українськими санкціями.
У 2022 році право на використання технологічної платформи та бренду «Букмейт» на території Росії й країни СНД викупив «Яндекс» (ТОВ «Яндекс Плюс»). У вересні 2024 року «Яндекс» провів ребрендинг, а тепер сервіс офіційно називається «Яндекс Книги». 
Про співзасновника:
Віктор Фрумкін — підприємець та інвестор, найбільш відомий як співзасновник міжнародного сервісу електронних книжок Bookmate. Разом із британським підприємцем Саймоном Данлопом він запустив Bookmate у 2010 році. Сервіс став одним із піонерів моделі «читання за передплатою» (як «Netflix для книг»). 
Фрумкін був одним із ключових фігур у холдингу Dream Industries, який свого часу володіє не лише Bookmate, а й іншими відомими проектами, як-от музичний сервіс Zvooq та коворкінг Telegraph. Бізнесмен має значний досвід у сфері приватного капіталу та венчурного капіталу, фокусуючись на технологічних стартах, які масштабуються на міжнародному рівні.
Віктор Фрумкін народився в СРСР, але - і це, у випадку спеціальної торгівлі правами, не дивно - має громадянство Кіпру. В останні роки він активно використовує Bookmate як глобальну платформу з головним офісом в Ірландії, намагаючись дистанціюватися від російського бізнесу після подій 2022 року. Після того, як технологічна платформа Bookmate в РФ була продана «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу в Європі, Південно-Східній Азії та Латинській Америці.
І знову здравствуйте
Офіційна позиція Фрумкіна полягає в тому, що міжнародна компанія більше не має жодних юридичних чи фінансових зв'язків із російським ринком. Тим не менш, класичне підтвердження чоловіка з двома стільцями "живемо, наче сусіди" як ніде, дотичне до цієї кейсу. Працює складна схема передачі прав, яка дозволила засновникам вийти з російського ринку, а «Яндексу» — отримати готову технологію.
Віктор Фрумкін та Саймон Данлоп не продавали самі компанії Bookmate Limited (Ірландія). Вони продали «Яндексу» виключну ліцензію на використання технологічної платформи Bookmate на території СНД. Тобто «Яндекс» купив «двигун» та програмний код для роботи в регіоні. «Яндекс» отримав право використовувати назву «Букмейт» у Росії та СНД (що він отримав до ребрендингу в «Яндекс Книги» у 2024 році). Фрумкін та Данлоп залишилися за собою бренд Bookmate для всього світу. 
Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Після того, як технологічну платформу Bookmate в РФ було продано «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу ще й у Південно-Східній Азії.
Частина технічної команди, яка розробила сервіс у Москві, перейшла на роботу в «Яндекс», щоб підтримувати платформу. Засновники ж зосередилися на міжнародному офісі в Дубліні. Крім того, ця угода допомогла ірландській компанії Фрумкіна отримати кошти в умовах, коли залучити західні інвестиції для проекту з російським корінням стало неможливо. Фактично, це був спосіб «евакуювати» капітал та інтелектуальну власність на Захід, але при розділенні майна, для якого «Яндекс» однозначно, і тільки зміг отримати всі, хто не встиг вискочити з СНД.
З німецькою оптикою
Попри те, що Фрумкін і Данлоп позиціонують свій бізнес як міжнародний, в Україні до компанії Bookmate Limited (і, відповідно, до її засновників) залишаються питання через тривалий зв’язок з російським ринком у минулому, що відображено в санкційних списках – і тому ретроградна амнезія виглядає більш ніж непереконливо.
Хоча Фрумкін (громадянин Кіпру) намагався повністю розірвати зв’язки з РФ, українські НАЗК та інші регулятори звернули увагу на те, що угода з «Яндексом» відбулася вже після початку повномасштабного вторгнення. Це стало причиною переходу ірландської Bookmate Limited до санкційних списків, після чого продаж технологій російського гіганта трактувався як підтримка економіки агресора.
Станом на 2026 рік ситуація з доступністю міжнародного Bookmate (яким керує Віктор Фрумкін через ірландську компанію) в Україні залишається складною. Компанія Bookmate Limited (Ірландія) все ще під санкціями РНБО України (запровадженими ще у 2023 році терміном на 5–10 років). Причина — продаж технологічної платформи російському «Яндексу» , що було розцінено як співпраця з агресором.
Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). Скористатись сервісом Віктора Фрумкіна в Україні без VPN та іноземної карти наразі неможливо. Якщо ваш профіль App Store / Google Play зареєстрований в українському регіоні, додаток може бути відсутнім у пошуку або недоступним для завантаження.
Виключна ліцензія та подарунки
А тепер розбираємось у тому, на чому не хочу фокусувати офіційні джерела.
Виключна ліцензія означає, що більше ніхто, крім ліцензії, не може скористатися нею на заявленій території.
«Яндекс» отримав програмний код, частину команди та право на назву. У вересні 2024 року «Яндекс» остаточно відмовився від старої назви, перейменувавши свій сервіс на «Яндекс Книги». Тепер це повністю російський продукт, інтегрований під підписку «Плюс».
 У 2023 році компанію Bookmate Limited (Ірландія) було внесено до санкційних списків України. Причина — продаж технологій «Яндексу», що було розцінено як сприяння цифровій економіці держави-агресора. Через ці санкції доступ до bookmate.com в Україні заблокований провайдерами, додатки видалені з локальних маркетів, а сайт українських банків не завершує платіж за підписку. Українські видавці (як-от Vivat, КСД, ArtHuss) розірвали всі контракти з платформою, тому легального україномовного контенту там майже не залишилося. 
Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). 
А тепер дивимося, як "треба", та цього разу, про мовне питання.
Amazon: “хороші хлопці” чи знову маркетинг?
Офіційно Amazon у 2026 році є одним із лідерів «технологічної блокади». Гроші компанії не спрямовують до російського бюджету, а її технології працюють начебто на захист української інфраструктури.
Стосунки між Amazon та бюджетом РФ станом на 2026 рік з першого погляду можна охарактеризувати як повний розрив. Компанія припинила пряму діяльність в РФ і, знову ж таки, офіційно стала одним із головних технологічних опонентів російського уряду (який віддавна не приховує свого інтересу до технологій Безоса).
До 2022 року Amazon (через AWS та роздрібну торгівлю) сплачував дані в РФ, зокрема, ПДВ на цифрові послуги (так званий «податок на Google»). Зараз Amazon повністю припинив доставку товарів у Росію та Білорусь. Жодних митних зборів чи ПДВ від продажу товарів до бюджету РФ не надходять. Хмарний сервіс Amazon Web Services припиняє прийом нових клієнтів ще в 2022 році, а влітку 2024 року під тиском санкцій США не обслуговує вже наявних російських клієнтів.
Amazon окремо щось давньо має політику не вести жодного бізнесу з російським урядом, хоча на початку повномасштабного вторгнення вагалося, обмежуючись гуманітарними діями. Тепер команда Amazon Threat Intelligence активно виявляє та публічно розкриває хакерські кампанії ГРУ (наприклад, атаки групи Sandworm). У грудні 2025 року Amazon опублікував великий звіт про те, як російські державні структури намагалися зламати західну енергосистему через хмарні вразливості. 
Крім того, явно зацікавлений у контрольній долі електронного книжкового ринку, Amazon надав Україні допомогу на суму понад 100 доларів США. Таким чином, цей гіперритейлер планує перенести критично важливі державні реєстри та банківські бази в хмару AWS, щоб захистити їх від російських ракетних ударів. 
Amazon вселяко демонструє підтримку санкційних пакетів США та ЄС. Це означає:
Заборону на експорт будь-яких високих технологій, які можуть бути використані у подвійних цілях.
Відсутність офісів, складів чи дата-центрів на території РФ.
Блокування Prime Video та припинення продажу відеогор (наприклад, New World) на російському ринку.
Сервіс самопублікації Amazon KDP (Kindle Direct Publishing), через який автори надають свої книжки самостійно, досі офіційно не підтримується російською мовою. На сайті незалежних авторів великі міжнародні видавництва можуть продавати переклади російських авторів (або оригінали) через професійні облікові записи, які мають інші умови співпраці з Amazon. Ви можете знайти на Amazon твори російських класиків або сучасних письменників, які мають контракти з іноземними видавцями. Такі книжки продаються як звичайний товар, а Amazon виступає лише як торговий майданчик.
"На долині дощ іде, мак червоний не цвіте" і ще історія
Storytel та «Дом історії» — приклад того, як глобальний бізнес не повністю зникає з ринку. Шведська компанія Storytel AB припинила діяльність у Росії ще в жовтні 2022 року. Вони не продавали свій бренд або платформу російським гравцям (як Bookmate). Весь контент і додаток було видалено. Юридично шведський Storytel сьогодні не має жодного стосунку до російського книжкового ринку.
Коли шведи пішли, російська команда Storytel не захотіла розходитися. Вони заснували власне видавництво — «Дом історії» (ТОВ «Евербук»). Генеральний директор — Борис Макаренков (колишній голова Storytel у РФ), головний редактор — Анастасія Завозова (також з колишнього Storytel). Це класичне видавництво, яке спеціалізується на художній літературі (детективи, трилери, фентезі). Вони видають книги в трьох форматах: паперовому, електронному та аудіо.
Борис Макаренков також викупив платформу самвидаву «Літнет» (Litnet), яка до 2022 року мала українських засновників. «Літнет» та «Дом історії» працюють у зв’язку: популярні автори з паперової платформи самвидаву можуть отримувати контракти на нові та аудіокниги в сучасному «Домі історії».
Тому «Дом історії» — це видавництво, а не окремий стрімінговий додаток. Їхні книги (включаючи відомі аудіопостановки) продаються на інших платформах — в електронному та аудіоформаті на «Літрес» та в «Яндекс Книгах» (екс-Букмейт) та звичайних книжкових магазинах.
Отже, Storytel — це шведська компанія, яка пішла з РФ, а «Дом історії» — суто російський проект колишньої команди Storytel, який фінансується Борисом Макаренковим. Між ними немає фінансових зв’язків: шведи не підтримують прибуток від російського видавництва, а «Дом історії» не має доступу до бібліотеки шведського сервісу.
До речі: "я так люблю тебе, коли ти далеко"

Історія Litnet (Литнет) — одна з найдраматичніших у книжковій індустрії після 2022 року. Сервіс був заснований українцями Сергієм Грушком (головне обличчя проєкту) та Андрієм Нечаєвим. Проект починався як «Літ-Ера» у 2015 році. Офіс компанії знаходиться в Києві, де працює більша частина розробників та менеджерів. Платформа стала лідером у сегменті «самвидаву» (SelfPub) лише в СНД, а й успішно експансувалася на ринках Іспанії, Латинської Америки (Litnet.com) та Англії.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Сергій Грушко зайняв різку антивоєнну позицію. На платформі почали з'являтися банери на підтримку України, а російським письменникам заборонили виводити кошти. Це призвело до колапсу бізнесу в РФ та накопичення боргів перед російськими авторами. Російські автори та читачі почали масово покидати сервіс. У РФ почалося цкування засновників-українців, а сервіс заблокували.

У травні 2022 року Сергій Грушко завершить, що *oh, amore, lontano * (c) він «не може і не хоче» більше володіти бізнесом у Росії. Щоб врятувати російську частину бізнесу (і, за деякими даними, отримати можливість хоча б якось вийти з активів), українські засновники продали російський сегмент Борису Макаренкову (екс-гендиректору Storytel у РФ). Макаренков став 100% власником російської юрособи «Літнет». Грушко та Нечаєв повністю вийшли з російського бізнесу. Сума угоди не розголошувалася, але аналітики припускали, що вона була значно нижчою за ринкову через «надзвичайні потреби», хоча Макаренков стверджує, що придбав свою частину «дорого» саме через борги.

Після продажу російського «Літнета» українські засновники зосередилися на розвитку української мовної версії, яка отримала назву Booknet (Букнет). Booknet.ua сьогодні є найбільшою платформою для українських авторів-початківців та професіоналів. Він працює як незалежний український бізнес із офісом у Києві, але міжнародні версії (іспанська, англійська) залишилися за українською командою під брендом Booknet/Litnet (залежно від регіону).

Підсумок на 2026 рік:
«Літнет» (litnet.com/ru): Повністю російський сервіс. Належить Борису Макаренкову (який також володіє «Домом історії»).
«Букнет» (booknet.ua): Український сервіс, належить Сергію Грушку та команді, активно підтримує українську мову та ЗСУ.
Ось як виглядає їхній зв'язок та поділ станом на 2026 рік:

1.Повне юридичне роз'єднання

У травні 2022 року відбувся остаточний поділ активів.

Litnet (російська версія): Була продана російському бізнесмену Борису Макаренкову. Українські засновники (Сергій Грушко та Андрій Нечаєв) повністю вийшли з капіталу російської юрособи.
Booknet (та міжнародні версії): Залишилися у власності української команди. Назва «Букнет» була обрана як основа для українського ринку, щоб максимально дистанціюватися російському бренду «Літнет».

2. Конкуренція та ідеологія

Сьогодні між сервісами немає жодної співпраці, без прямого конфлікту:

База авторів: Коли сервіси розділилися, тисячі авторів опинилися перед вибором. Українські автори перейшли на Booknet.ua, де публікація російською мовою була обмежена або закрита. Російські автори залишилися в Litnet.
Букнет активно розвиває українську мову та підтримує патріотичні жанри. Litnet натомість став частиною російської видавничої машини (у зв'язку з видавництвом «Дом історії»).

3. Міжнародний ринок (Litnet.com)

Це найбільш заплутана частина їхніх стосунків. Домен litnet.com (іспанська та англійська версії) тривалий час залишався під контролем української команди, відповідно до того, що в РФ бренд «Літнет» належить Макаренкову. Щоб уникнути плутанини та асоціації з Росією, українська команда почала переводити закордонні користувачі на бренд Booknet (наприклад, es.booknet.com замість litnet.com).
Тим не менше, в чесній частині України крок від російської філії «Літнет» сприймається не як вихід із ринку продажів, а як можливість отримати вихід (кеш-аут) від активів у країні агресорів, вже під час повномасштабної війни. Критики вважають, що бізнес мав бути просто закритим, а не переданим місцевому гравцю, який продовжує заробляти на створеній українській платформі. Тим не менше, Грушко стверджував, що це був єдиний спосіб «врятувати» українську частину бізнесу від боргів та претензій, а ціна продажу була значно нижчою за ринкову (фактично «евакуаційною»).
Знайомимося далі: калинка і малинка
Борис Макаренков — це основна фігура сучасного російського книжкового ринку, людина, яка стала головним бенефіціаром виходу західних та українських книжкових сервісів із РФ. Його часто називають «кризовим менеджером» або «скупувачем активів», оскільки саме він консолідував у своїх руках те, що залишилося від іноземних платформ.
Ключові факти та кар'єра
Освіта : Випускник МДІМВ (МГІМО), юрист-міжнародник. Це пояснює його здатність супроводжувати складні угоди з купівлі-продажу іноземних компаній.
Storytel : До 2022 року він був генеральним директором Storytel Russia. Коли шведська компанія вирішила піти з ринку, саме Макаренков став тією фігурою, яка взяла на себе управління залишками команди та контенту.
Власник Litnet : У травні 2022 року він викупив російську частину бізнесу Litnet у Сергія Грушка. Це зробило його власником найбільшої в РФ платформи для самвидаву.
Видавництво «Дом історії»: У 2023 році він запустив нове видавництво, яке стало «духовним спадкоємцем» Storytel, залучивши туди колишніх топ-менеджерів шведського сервісу.
Макаренков опинився в ролі «містка» під час розриву між українськими засновниками та російським ринком. Для Сергія Грушка він був зрозумілим партнером (через довге співробітництво Storytel та Litnet). В українському інфопросторі Макаренкова сприймають як інструмент легалізації виходу українських власників із долі, що стало причиною хвилі обурення навколо подвійної позиції Букнету.
Після відокремлення Макаренков створив замкнутий цикл виробництва книг у РФ:
Litnet: Майданчик, де автори пишуть книги (джерело контенту).
«Дом історії»: Видавництво, яке відбирає хіти з Litnet і видає їх професійно.
T8 Издательские технологии: Потужна типографія та дистриб'ютор, де він є акціонером.
Отже, Бориса Макаренкова визнано людиною, яка користувалася військовою обстановкою та санкціями для побудови власної медіаімперії на базі перехоплених західних та українських технологій. Він не просто менеджер, а повноцінний власник значної частини російського цифрового книжкового ринку.
Не пійман не вір, або Як
Станом на початок 2026 року Бориса Макаренкова не включено до основних міжнародних санкційних списків (SDN-list США або санкційних списків Євросоюзу). Чому так? Західні регулятори фактично фокусуються на державних чиновниках, керівниках оборонних підприємств, олігархах та пропагандистах. 
Макаренков позиціонує себе як приватний підприємець у сфері культури та технологій. Хоча він і викупив активи в компаніях, які рахуються як купівля бізнесу (що виглядає як допомога в «легалізації» виходу), це не є прямим приводом для персональних санкцій з боку США чи ЄС.
В Україні ситуація інша. Діяльність компаній, пов'язаних з Макаренковим, перебуває під пильною увагою:
Інформаційне поле: Українські OSINT-проекти (наприклад, YouControl або Molfar) та НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції) моніторять подібні угоди.
Непрямі санкції: хоча сам Макаренков не може бути в списку, його компанія (як нові власники колишніх українських чи міжнародних активів) часто стикаються з блокуваннями на території України. Наприклад, доступ до ресурсів, які він викупив, на території України, є обмеженим.
Відсутність офіційних санкцій не означає наявність проблеми. Позаяк, для міжнародного бізнесу Макаренков став «токсичною» фігурою. Більшість західних видавництв (Penguin Random House, HarperCollins та ін.) відмовляються продавати ліцензії на переклад нових книг видавництва Макаренкова “Дом історії”. Оскільки він володіє Літнетом, який зараз повністю відрізняється від західних платіжних систем і хмарних сервісів, його бізнес існує в технологічній ізоляції в РФ.
Сам показ Макаренкова в списку санкцій США/ЄС був одним із аргументів Сергія Грушка (засновника Букнета). Він пояснював, що продаж російської філії Макаренкова був законним правочином із приватною особою , а не з державою чи підсанкційним олігархом. Це була спроба довести, що правочин не порушує міжнародне право, хоча моральне та етичне питання в українському суспільстві залишилося відкритим. Тож Макаренков залишається «чистим» перед законом на Заході, але визнаним «нерукопожатним» в Україні та серед світових видавничих гігантів.
І ще трохи зі скандального українського контексту.
Дені Редд – сучасна британська авторка. Її книжка «The Arctic Curry Club» (у російському перекладі — «Арктичний клуб любителів шоколаду» ) стала одним із «локомотивів» видавництва «Дом історії» в 2023–2024 роках. А що такого, питаєте ви?
Купівля під час санкцій: У той час як великі видавничі будинки (наприклад, Penguin Random House або HarperCollins) припинили співпрацю з РФ, невеликі незалежні видавництва та літературні агенти іноді продовжують продавати права російським видавцям.
Стратегія «Дома історії»: Борис Макаренков та його команда (яка вийшла зі Storytel) зробили ставку саме на таку літературу — якісну, сучасну, європейську «жанрову» прозу (feel-good fiction), яку на все ще можна викупити через менших агентів.
Зв’язок із Bookmate/Storytel: Вихід книги Дені Редд у “Доме історії” проводився з активною рекламою на платформі “Яндекс Книги” (колишній Букмейт). Це яскравий приклад того, як Макаренков використовує свій досвід роботи в Storytel для відбору західних хітів, які були популярні в цифровому форматі.
Врешті, як ми вже писали в новинарні "Мовнюк", книги Редд зникли з російських поліць "під заборону" без пояснення, а через деякий час з'являються - зникають - з'являються в українському видавництві "Книголав". При переході з ареалу в ареал змінюється лише вміст у перекладі назви твору й однієї літери в імені та імені автора. Залишайтеся з нами, бо в нас знову сьогодні вбиту мафію.

КнижКава в Х та Telegram - 
не пропустіть жодного спецрепортажу!
Тут може бути ваша експертна думка.
Умови співпраці - в листуванні 
mariazarzhytska@ukr.net









Ексклюзивна тема - Менше дітей

Яким повинен бути автор дитячої літератури?