32 BookForum: proтриматись

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

В спробі визначити різницю між київськими форумами та, як твердять, їхнім родоначальником ми провели чимало часу. Львівський форум видавців тим і зручний, що дає доволі багато часу перебувати на одному місці. Тим, хто, як і ми цього року, тут уперше, варто приходити заздалегідь, аби ще без натовпу роздивитись привезене видавцями.

Одразу наголосимо, що тут вам не Франкфурт. Якщо на Книжковому арсеналі про місце зустрічі можна хоча би здогадатись, то на Львівському форумі видавців узагалі немає спеціально відведеного майданчика для спілкування видавців та літературних агентів, які хочуть укласти довгострокові угоди з високим ступенем довіри. Холодне кафе біля журналістської зони навряд чи підходить для чогось, крім виходу на свіже повітря. Під час ярмарку ж про спілкування йдеться хіба що в дуже обмеженому форматі. 

Зі стендів Житомирського видавництва "БУК-ДРУК" та агенції іноземних мов "РУНА" (м.Львів)

В контексті зустрічей із закордонними видавцями Книжковий Арсенал поки що лишається єдиним пунктом із більш-менш відпрацьованими процесами - хоча й тут є накладки з листуванням, які треба тримати під контролем, що називається, вручну, не розраховуючи на своєчасність поштових сервісів, які підводять все частіше. Тут ми можемо лише порадити американський посібник із розпродажів квітня - "Життя після Google. Занепад великих даних і становлення блокчейн-економіки" Джорджа Гілдера, випущений BOOKCHEF ще в 2021 році. І на власному досвіді констатувати, що володіння пристроями, для яких, власне, створений Android, уже нічого не гарантує.

В цьому сенсі доволі цікавими стають доробки навколополітичних письменників, у яких можна віднайти чимало корисного матеріалу для бізнес-аналізу - Енн Епплбом, що прийшла на заміну зніяковілому Снайдеру, та навіть Дональд Робертсон із його "Марком Аврелієм", не кажучи вже про Бориса Джонсона, думка якого важлива для нас.

Важко сказати, наскільки широко ця метода спрацює в Країні Суцільних Упереджень, ще й радій віддавати власні оборонні фонди будь-якого штибу, починаючи від ядерної зброї й закінчуючи російськомовними виданнями. Афера століття, схоже, передбачила творення марновірного натовпу, який сам позбавляє себе засобів упливу, виконуючи безглузді настанови тих, хто не в змозі спертись ні на що, крім власної філософії страху.

Те, що всі ми досі перебуваємо в полоні радянського мислення - безспірний факт. Нам потрібно або повністю приймати точку зору автора, або відкинути його, - бажано, на розтопку - навіть не задумавшись про те, що коїмо. Те саме чекає на будь-якого письменника, що втрапив у нещастя бути громадянином країни-шкідника, країни-зрадника чи країни-непереможця. Південне село розміром із цілий півострів, без жодного бажання вивчати мову й культуру остогидлого сусіда, без жодної притомної новини, осередок лютої ненависті, що днями вивалює взаємні претензії довжиною в нескінченну чорну стрічку і не бажає пробачати нікому, навіть собі, вже чекає, як відпрацьована модель засвіченого майбутнього.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська література (2024)

І те, що, нарешті, відбуваються хоч і не ідеальні (а часом, і критично помилкові), але спроби визначити поняття рашизму з різних аспектів - уже досягнення. Принаймні, це може бути дзеркалом для контрнаступу там, де ми для цього створені, а не на екрані та в соцмережах. Поняття, що вибудовує наше, а не чиєсь ставлення до цього явища, описуючи його об'єктивно, а не через призму власних уподобань там, де працюють зовсім інші закони.

До речі, якщо вже говорити про святе місце, що не буває порожнім, Львівський форум видавців і тут вирізнився. Це єдиний форум, де можна побачити літературу, що популяризує релігію - щоправда, в специфічному контексті. Прокатолицькі та греко-католицькі видавництва традиційно для свого напрямку не продають оригіналів, тоді як їхні ідеологічні противники пропонують зацікавленій аудиторії широкий асортимент видань Корану. 

Ще на тему: Нетривіальне: східцями Сходу

Знову ж таки, якщо звернутись до історії "Ісламського культурного центру ім.Мухаммада Асада", побачимо ще більш особливий слід, у якому аж зовсім нетрадиційний поворот долі єврейського журналіста, досвідченого юдаїка, створив спільноту, яка має задовольняти, з одного боку, ліберальні прагнення певної частини мусульманського населення, з іншого боку, стає прихистком для тих євреїв, хто не підтримує політику Ізраїля щодо Палестини, й, відповідно, перестає вважатися своїм серед своїх. 

Тут чимало користі може справити доробок експерта. І мова якраз про тих, хто безпосередньо перебував у руслі подій, а саме, дипломатів. Дмитро Чекалкін вкотре представив на ярмарках цього сезону свою працю "Саундчек", якраз на тему Близького Сходу в його ізраїльському контексті. 

У питанні, що приваблює юдея стати мусульманином - адже різниці в догматах, на перший погляд, немає - залишається тільки одна відповідь. Та сама, що, вочевидь, напрошувалась у 90-х роках, коли молодь масово йшла до протестантських спільнот із традиційних християнських конфесій.

Інстинктивне прагнення до спільності перетікає в колективізм там, де потрібно мислити індивідуально. І відповідь на те, чому іслам нового штибу може стати популярним за його традиційними національними межами, давно лежить поза межами шлюбних відносин, де жінка схильна відмовлятись від свого "Я" на користь чоловіка. 

Ліберальний іслам підкорив Боснію, що зробила його соціальним елементом на вітрині демократії, ліберальний іслам поволі підкорює кримськотатарське населення, що знаходить розраду в вірі предків і сподівається заслужити повернення додому хорошою поведінкою. Різниця лише в тому, яким пунктам слідують ті чи інші. 

Правиловір'я - одне з традиційних вірувань сучасного українця, що поволі перетворює хвилину мовчання в загальнонаціональний намаз, а хвилину говоріння переводить у фарисейський коппінг навколо елементарних речей.  "Слава Україні!" вже починає звучати як "Ассалям алейкум", а "батько наш Бандера" як "Мухаммед - пророк Його". Можете кидати в нас камінням, та галицький шаріат не за горами, а суботня кнопка ліфту вбачається всюди, де потрібно бути людиною. В цьому сенсі "Дім солі" Світлани Тараторіної, як для нас - найкраща футуристична оптика.

Відверта політизація греко-католицької спільноти призвела до того, що навіть католики на Львівському форумі видавців змушені стояти за ворітьми. З іншого боку, ця спільнота має потужний пласт дитячої літератури, що доступною мовою розповідає про християнські істини - яскраві, якісні видання для читачів різного віку, а для юнацтва навіть спромоглась на радикальний хід. Щоправда, виконання, як завжди, іноземне, але про особливості того, що не іменується, гомоеротизовані спільноти мають змогу говорити знову і знову, не кажучи вже про дурну цікавість. 

Перверсійні теми в жіночій письменницькій спільноті - ще один вид жертовності, за яку страшно. Та й загалом, пристрастне колупання вавок уже навіть не тренд, а нав'язлива ідея, коли страх знищення перетворюється на аутоагресію та заперечення свідомого права бути іншим. І коли премію отримують за ненависть, вона й стане винагородою. Націоналізація сприйняття є насінням дерева анчар, залежність від якого майже героїнова.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська осінь 2025 у Львові

Можете кидати в нас срібняками, але в цьому контексті ми за вивчення економіки - хай там в коміксах. Усе ж краще, ніж розлюбити цей жанр через летаргіків, що в своєму прагненні до смерті напрочуд уникають власної.

Напрочуд. To be perpetuum.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Ромком: імпорт

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Романтична комедія - хіба не найпопулярніше читання влітку, коли хочеться відпочити від інтелектуальної напруги. І, якщо вже досліджувати історію сучасної літератури, ромком як жанр розвинувся на Заході - у кінематографі, особливо, після з'явлення таких зірок, як Мерілін Монро та Одрі Хепберн. 

Сьогодні продовжуємо тему, розпочату в одному з наших попередніх випусків, а заодне, порівнюємо досягнення вітчизняних і західних авторів на полицях наших магазинів.

Вибір всліпу: зустрічаємо за манатками

Нагадаємо, що цей матеріал створено завдяки книгарні "Є", яка люб'язно погодилася надати нам можливість оглянути найпопулярніші цьогорічні видання в жанрі ромкому.

В нашому списку закордонних авторів опинилися четверо письменниць із англомовного світу - двоє американок латинського походження, одна - з азійським корінням і одна британка. Нас цікавила саме поличкова привабливість, якої українським виданням закордонних авторів вистачає з гаком. До того ж, усі книги виявились із Vivat, що входить в п'ятірку найбільших видавництв України. Варто відзначити, що в дизайні Vivat поступається мало кому - на перший погляд. 

"The Wall of Winnipeg And Me": велика гра

Почнемо з Маріани Запати - так літерували іспанське прізвище авторки, й, схоже, недаремно. Письменниця з раннім розвитком (і, мабуть, з англійською нянею) стартувала в публічній літературі фанфіками стилю бойз-бенд, аж поки не вкліпалась у трампамериканське чтиво.

Маріана має власний сайт із наполовину сміливим концептом і добрим десятком книг специфічного змісту. Обгортки в стилі рок-н-рол аж сильно чіпляють хиже до авантюр покоління Х, але щось-таки змушує нашорошитись.

Світ спортивниз зірок, поганих хлопців, комбатантів та звабливих босів-негідників, вочевидь, захоплює розумного автора. «Стіна Вінніпега та я» вийшла на американський ринок у 2-х образах - спортивному та ляльковому, але куди ляльковішим - ба, навіть мультяшним - вийшов український стиль книги.

У видавництві Vivat «Стіна Вінніпега та я» опублікована з ілюстраціями квір-дизайнерки Маші Ґрімм, хоча в самому романі традиційну орієнтацію прирівнюють до закоханості в бидло. Причому, бидло, як завжди, привабливе до нестями, - починаючи від зовнішності мачо до невдячних манер у стилі неодиктатури, де перше питання завжди про їдло.

Культивація жіночого психологічного рабства та вклоніння total love поєднуються з віктимністю дівчинки, що, переживши буття в деструктивній родині, вв'язується в ще ліпшу історію з прислуговуванням футбольній зірці. 

Головна героїня роману Запати поєднує обов’язки секретарки, SMM-менеджера та багатопрофільної домогосподарки, маючи метою кругленьку суму на рахунку. Вона хіба не спить зі своїм босом, про що відверто жалкує. Чи то комплекс "шістки" заважає її протистоянню, чи брак садомазохізму з прихованої в ній люті, але її впертість і несамовитість, вочевидь, шукає гіперавторитета.

Несамовита жорстокість, яку виправдовує героїня "Стіни Вінніпега", шокує читача вже на початку роману. Втім, в руслі греко-римської міфології навряд чи може бути інакше. Дівчина звільняється тільки для того, аби повернутись і продовжити, - тепер уже в руслі жіночої міфології перетворення мачо на пупсика.

Що ж бачимо в українському виданні "Стіни"? Краса по-американськи постає перед нами в мультяшному варіанті, ще й у трьох форматах - паперовому з твердою обкладинкою, твердому з ілюстрованим зрізом та електронному, але це ще не все. Товщина книги прямо-таки безстрашна, як для нашого ринку - 608 сторінок з широчезними полями й добротним папером.

Більш того, на інших ресурсах український читач може придбати аж два з бажаних варіантів оригіналу, ціна якого знижується. Залишається порадити ще нижчу ціну, аби до українського видання можна було докладати набір маркерів і нотатковий папір в довісок. Не знаю, скільки тут важитиме переклад Адріани Федуник, яка вже працювала над подачею українським читачам Фріди Мак-Фадден.

"The Friendzone": порятунок плідності

Інший концепт пропонує читачам Еббі Хіменес, каліфорнійська письменниця з власним бізнесом - достоту кулінарним і дещо евристичним. За даними PBS Books 2024 року, Хіменес є одною з найекспортованіших американських авторок з 1,5 млн. екз. видань по всьому світу та 28 мовами перекладу.

Романтична комедія «Френдзона» розслаблює гарним текстом в найкращих американських традиціях жанру, з прийомом Вілкі Коллінза, де оповідь ведеться від імені кількох персонажів.

Роман Хіменес є своєрідним психологічним простором для аналізу стосунків «хорошого» хлопця та «поганої» дівчини, а також латентного конфлікту культур в американському суспільстві. В команді рятувальників-вогнеборців з’являється новачок, - як завжди, колишній морпіх, подружка якого нещодавно розійшлась із колишнім морпіхом та готується до гістеректомії.

Тут варто зауважити, що з маткою в персонажок романів Запати й Хіменес стосунки одразу не склались Якщо одна не бачить нічого поганого в тому, аби наносити жінкам заборонені удари, то інша шукає собі екстренного задоволення перед операцією, що назавжди позбавить її плідності. Чи вдасться гіперпозитивному хлопцю зробити з пацанки панянку - та ще й собі, а не так, як перед цим - лишається тільки здогадуватись, а ми переходимо до "Випробування нареченої" Хелен Коанг. 

"The Bride Test", "The No-Snow": пиши стильно

Якби автори американських відгуків на книгу Коанг писали правду, це була б "огидна претензія на аутизм і вбогий текст із ниттям за схемою, де, насправді, злобу, ненависть і хамство потрібно назвати своїми словами". Чергова книга Хелен відрізняється, мабуть, особливою нудьгою й вимученістю, наче її менеджер ганяв її по всьому кварталу за безглютеновою булочкою.

Та сама шалена нудьга охоплює під час читання доробку Бет О'Лірі про мультисекса Джозефа Картера, що не приходить на побачення одразу до трьох жінок, з якими зустрічається. Здається, будь-хто не прийшов би, крім любителів збільшувати ставки за каву, розлиту на сукню з відсотками.

Я, справді, й гадки не маю, чому наш вітчизняний видавець усіма силами намагається загримувати таке-от, крім однієї гіпотези - нам демонструють літературні трупи за наш же рахунок.

Все сказане, в тому числі, про те, що гладенький текст без помилок і гострих кутів - ще не текст, і потрібно, все ж таки, витрачатись іще й на критику, а не лише на кравця сімейства голих королів.

Що стосується ромкому як жанру, він і досі має майбутнє. Важливо, чи подолають авторки - та, може, й автори - жах перед реальністю, яку потрібно опановувати, аби писати добре. 

КнижКава в Telegram - 
не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 
Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

П'ять облич "Жовтоликої"

Image by @MZarzhytska

Автор Марія Заржицька

В темі комерційного книговидавництва ми, нарешті, підійшли до книги, яку, здається, починають всерйоз недолюблювати. "Жовтолика" Ребекки Кван опинилась на українському ринку якось тихо й розмовляла з ринком без особливого шуму. 

Яскраво-жовта обгортка та лаконічний дизайн в українській версії одразу привертали увагу відвідувачів різноманітних книжкових форумів. Мало хто знав, про що книга - яскравих акцій не було, а про її зміст ринок дізнався, переважно, з відгуків.

Втім, і саму авторку, поза теперішні твердження, в Україні мало хто знав. Трилогія "Макова війна" та роман "Вавилон" не користувались аж такою популярністю, та й тепер їх усе рідше можна побачити на полицях книжкових магазинів.

На відміну від "Жовтоликої", яка, навіть заткнута поміж інших яскравих видань, продовжує бути помітною, і не лише - красномовною й переконливою.

Ребекка Кван і золотий злиток

Ребекка Кван, американська письменниця китайського походження, видала "Жовтолику" через рік після свого попереднього роману "Вавилон" ("The Babel, or The Necessity of Violence", Harper Voyagers, 2022), що, базуючись на особливостях англо-китайських відносин, занурює читача у фантазійний світ з яскраво вираженою політичною складовою. В романі "Жовтолика" ("The Yellowface", HarperCollinsPublishers Ltd, 2023) ця політична складова набуває цілком реального підтексту в історії, що стає об'єктом запальних суперечок у світі книговидавництва.

Дія "Жовтоликої" розгортається в наші дні, у великих американських містах з активним студентським і нічним життям. Випускники престижних університетів (як-от Єль та Принстон) не зупиняються в побудові кар'єри та отримують вигідні контракти, які шокують розміром нулів. Насамперед, тому, що ці контракти укладаються з молодими авторами, яких уже готові розкручувати за напрацьованими схемами.

Під сикомором Джуніпер 

Конкуренція за кількість нулів одразу постає червоною ниткою сюжету. Біла американка Джуніпер Сонг, що видала невдалий з точки зору комерції роман "Над сикомором", шалено заздрить своїй успішній подрузі, китаянці Атені Лю (Лін Ень Лю). Атена "крута" не лише тому, що гарна і вміє писати тексти, які "приковують погляд до сторінки" - вона родом з Гонконгу, має знайомства у вищих видавничих колах і навіть фотографію з Енн Хетевей.

В Атени немає друзів, її розставання з хлопцем - білим американцем, що вбачав у ній екзотичну іграшку й маленьку дівчинку - було скандальним. Вона має дорогу квартиру з "інстаграмним" ремонтом, вишуканий винний погрібок, друкарську машинку Remington, пише у блокнотах Moleskin і постійно отримує запрошення на престижні заходи. Її мати майже не цікавиться творчістю доньки - втім, і Джуніпер зазнає подібного ставлення родичів.

Головно, Атена отримала дорогий контракт по закінченні університету, видавши дебютне фентезі "Голос і відлуння", засноване на язичницьких китайських віруваннях. Реклама видання з'являється за півроку до його виходу там, куди, за переконанням Джуніпер, так просто не потрапити. Більш того, Джуніпер озвучує розхожу думку, що в такі видання потрапляють лише через нетрадиційні зв'язки.

У вечір святкування контракту з Netflix Атена й Джуніпер напиваються в дорогому барі за рахунок переможниці, але трапляється геть недолуга річ. Під час продовження свята у власній квартирі Лю гине на очах подруги, вдавившись млинцем. Перед цим Атена встигає похвалитися Джун рукописом нового роману "Останній фронт", про перипетії існування Китайського Трудового Корпусу в Першу світову війну.

З цього моменту, - а вірніше, після виходу Джуніпер з квартири загиблої - інтрига наростає, мов сніжний ком. І це крім того, що розповідь із перших фраз наповнена подробицями та підтекстами, які надзвичайно захоплюють і читача, й дослідника. 

Ефект Кандинського 

Для того, аби зрозуміти колізії між Джуніпер та Атеною, недостатньо лише національного чи расового аспекту. Обидві - випускниці Єльського університету, обидві пишуть на важливі для них теми, але Джун навіть не в змозі презентувати суть своєї книги, тоді як Атена відпрацювала власну методику письменства з унікальним стилем.

Колишня волонтерка "Корпусу Миру", Джун так і лишається в лещатах системи, де вона, за дотепним зауваженням знаної Данієлли Стіл, нічого не вирішує. Вона заздрить, будує злостиві, наклепницькі версії життя подруги, вишукує все нові й нові способи брехні та омани, краде, компілює та підставляє, оцінюючи світ із капсули. 

Прийом "призма самітника" у виконанні автора створив інтеріоризовану картину світогляду сучасного американця як гвинтика постінформаційного суспільства. Персонаж у цій призмі бачить одні речі хворобливо перебільшеними, а інших не помічає взагалі. Наприклад, Джун зовсім не усвідомлює, як могли дізнатись про викрадення нею рукопису Атени - так само, як і не тямить себе у фінальній сцені розбірок з суперницею.

В призмах індивідуальної огранки знаходяться й інші учасники процесу. Так, літературні агенції, що співпрацюють з Джун, зосереджені виключно на комерційних аспектах, і оговтуються щодо репутацій лише тоді, коли на авторку сиплються серйозні звинувачення. Явище, що Ф.Скотт Фітцджералд у "Великому Гетсбі" назвав  "недбалими людьми", повторилося з гротескною неоковирністю.

"Умовно неправдоподібне" автор теж спадкує у Фітцджералда. Публічні війни "Жовтоликої" набувають гротескності через відверті висловлювання, в той час, як у реальному житті соцмережі повняться словами, які нічого не означають. Автор дає персонажам другого і третього плану висловитись, але їхня відвертість, попри токсичні вкидання, розгублює крадійку.

Чому ж Джун Гейворт, "хороша американська дівчинка", є настільки одержимою щодо переваги над загиблою подругою? Чому не вигадує версію про співавторство, яка б могла врятувати її репутацію, та не залагоджує це питання з матір'ю Атени? Чому їй так і не вдається написати бодай щось на рівні надбань подруги?

Агітка Г'юї Лонга: той, що на стіні

Джун теж стає багатою, більше ні в чому собі не відмовляє й користується популярністю - принаймні, на перших порах. Їй вдається подолати анклавний опір китайської спільноти, що піддає остракізму не лише чужинців, а й власних членів, які "посміли" інтегруватись в американське суспільство. Втім, чогось вона, усе ж таки, не розуміє, й це дуже яскраво проявляється у сцені, де Джун відвідує китайський ресторан.

І Джун, і Атена - самітниці, здавалося б, унаслідок професії. Втім, є ще дещо.

Фокусуючи увагу на рукописі Атени, автор домагається самостворення її образу в уяві читача - попри оцінки Джун та інших людей. Цей прийом, або "агітка Г'юї Лонга", був використаний  передвиборчим штабом сенатора від Луїзіани у 1924 році. 

Читаючи "Жовтолику", справді важко не згадати "Все королівське військо" Роберта Пенна Воррена, де Лонг був прототипом головного героя. Тут і суспільна змова видавничих інститутів, і політична глорифікація, й псевдомораль конвеєру слави, й неоліберальна експлуатація громадської думки. Тут і відмова визнавати свою провину хоча б у чомусь, хай то вкрадений рукопис або п'яна вечірка з однокашником - аж до сутяжництва, що завжди відбувається не там.

Мазохістське ставлення головної героїні до суспільних кампаній зневаги та до погроз виглядає потуранням злочинності на вищих рівнях, і не тільки. Воно поєднується з готовністю нищити будь-кого, хто руйнує фарфорову ляльку. Вона вміє розкланюватись усім, навіть найбезглуздішим соціальним вимогам. Її мова схожа на стос готових формул, які лише переставляють у певному порядку, набір фраз, інтонацій, міміки та жестів. Мільйони ляльок-роботів несуть це в маси, наче вірус - легко впізнаваний, але від того не менш огидний.

Подвійність моралі проявляється і в тому, як американська й китайська частини книжкової спільноти приймають Джуніпер. Одні беруть книгу в роботу без жодних запитань, інші не дають права будь-кому зі сторони судити про себе. В натужних пошуках сюжету до наступної книги Джун збирається писати про інші етнічні групи мігрантів, не відчуваючи жодного сорому за профанацію. Вона й не збирається відрізняти китайців від корейців і по-фарисейськи розправляється з незручними акцентами в рукописі Атени. Максималізм, який не задовольняється маленькими кроками, робить величезний стрибок у прірву.

Здається, Джун Гейворд, і справді, була б гарною письменницею. Їй вдається доопрацювати "сирий" рукопис Атени, але ціною, що дорівнює вандалізму. Ламаючи задум авторки, вона приводить його до суспільних знаменників, піддаючись то власним упередженням, то порадам літературних агентів, і створює ще серйознішу базу для підозр оглядачів. 

Саме поняття "Жовтолика" в китайській спільноті означає людину, що натягла на себе обличчя їхнього представника. Джун, мов живий словник Т9, втягує в себе й лінгвобазу Атениного рукопису, й набір слів за темою, але так і лишається осторонь навіть своєї громади.

Фінал роману - типово жіночий. Забувши про все навколо й про саму ідею зіткнення, прекрасні гравчині книжкової комерції виясняють стосунки виключно в руслі помсти одна одній. Врешті, вони не домагаються нічого, крім нічого. Джун іще глибше втягується в свою призму, відчайдушно хапаючись за ілюзії власної уяви.

Та навіть після закриття останньої сторінки "Жовтолика" не припиняє творити казусів. Мабуть, найпотужніший із них пов'язаний з перекладами, які в постінформаційну еру теж набули гротескного значення. 

Тлумач тлумача тлумачеві дав квача

Чого варті прізвища перекладачів поряд із авторськими на обкладинках, ігри зі словесністю та бурхлива реакція суспільної демократури на кожну ідіому, ми вже знаємо. Втім, зазирнути до сусідів завжди цікаво - тим паче, в умовах війни за ідентичність.

Російський видавничий ринок, що дивним чином продовжує визначати модні тенденції на українському ринку, розважив усіх черговим скандалом в "ЕКСМО". Видавництво отримало права на видання "Жовтоликої" з англіцизмом "Йеллоуфейс". Тут важко сперечатись, що краще відображає суть описуваної проблеми, бо це два її різні аспекти. Втім, перчинка, як завше, на дні борщу.

Александр Шабрін, перекладач російського видання і автор книг під псевдонімом Алекс Делавер, змусив російську навколокнижну спільноту багряніти в дискусіях, як вони собі подумали, на користь китайців. І, хоча в статті російської оглядачки Вікторії Артємьєвої відсутній контекст суперечки, його вже можна знайти в соцмережах.

Врешті, фокус дискусій змістився на традиційного "крайнього" видавничої сфери - літературного редактора. Тут "ЕКСМО" чомусь утратило свою не менш традиційну зухвалість і дружно просіло під суспільним натиском, обіцяючи покарати винних і перевидати "Йеллоуфейс" у політкоректній версії. 

Перекладацькі скандали давно стали частиною книжкової комерції, набуваючи метамодерністської забарвленості. Численні мовні корпуси й окремі волонтери цілодобово готові вправлятись у версіях, вигризаючи одне одному серця. Пілотний переклад, врешті, піддається остракізму в дусі давньогрецьких диспутів або середньовічної схоластики. 

В цих диспутах слова й фрази стають приводом для резонерства й спекуляцій. Налякані видавці призначають іншого перекладача, що видає свій варіант тексту, а на "поганий" переклад створюється штучний дефіцит. Це лише збільшує продажі - й оригіналу, й "поганих перекладів", у яких один тлумач хизується перед іншим філологічними трюками.

Лаври Мільтіада

Критика голівудського фіналу книги напрошується, але так і не втримується на плаву після усвідомлення концепту. Автор надзвичайно вправно обігрує тему екранізації "Останнього фронту" в двох контекстах - американському та китайському, причому, останній залишає на розсуд читача. Через власну призму Джун бачить Атену китайською версією Енн Гетевей, а себе - героїнею біографічного фільму, де головну роль відводить актрисі Анні Кендрик. 

Втім, у фінал потрапляють акторки з виключним умінням гри на грані. Одну з них, яка затято вгризається у власні інтереси, не уявиш ніким іншим, крім Люсі Лью, а "чарівна невинність" розподіляється між Джоан Чен та Отем Бест майже з аптекарською точністю.

В цілому, автор блискуче відіграла глухі провали США у протистоянні з Китаєм. І тут роман увійшов у давно підняту Гремом Гріном тему "любовного трикутника", де стара і молода нації борються за право влади над незбагненним ("Тихий американець", 1955). В згадках про Китайський Трудовий Корпус увага наче навмисно переключається з британських на французьких колонізаторів, але принцип терезів спрацьовує і тут.

Піррова перемога Джун у фіналі - теж прояв цього принципу. Вона свідомо не бажає визнавати помилок, і з кожним новим обертом власної брехні все глибше заганяється в "призму самітника". Читач із жахом спостерігає, як Джун Гейворд поволі втрачає об'єктивність у сприйнятті світу, як усе щільніше намагається сховатись у пелюшки виправдань - позаяк, могла випірнути з цього болота ще на початку скандалу. 

Головній персонажці "Жовтоликої" заважає неприязнь до Атени й така сама інфантильна позиція впливового оточення, що йде в глуху оборону замість розслідування й порятунку ситуації. Крім того, Джун успадковує традиційну для свого суспільства нетерпимість до критики, що зхльостує її не лише з недоброзичливцями, а й з професіоналами.

Підсумовуючи огляд, утішимо нелюбителів перечитувати - ви будете це робити. "Жовтолика" є не лише підручником з книговидання та письменницької майстерності. Це книга, що заглиблює в тканину життя й спонукає створювати свою на виході з кокону. 

В Україні "Жовтолику" випущено в 2023 році видавництвом "Жорж" (пер.Ганни Литвиненко), що має права на попередні книги Ребекки Кван - трилогію "Макова війна" й роман "Вавилон". Художня цінність цих книг є настільки непорівнюваною із останнім романом, що ми б створили окремий огляд, але фінансування торгівлі магією не входить в наші плани. 

КнижКава в Telegram - не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму.

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Нетривіальне на ВДНГ: китайська література

Image by @MZarzhytska on X

Автор: Марія Заржицька

Випуск 4

Дуже обережно ми повертаємося до східних та південних інтересів нашого суспільства. Так, наче це стало моветоном, або так, наче контент, який ми хочемо споживати, має бути лаштований під наше сьогодення. В цій площині виникає дилемма культури читання, де капсульність виявляється всього лише навсього, філістерством правди. 

Здавалося б, задачі розвитку суспільства були геть іншими, зі співіснуванням думок та поглядів, підходів та методологій. В підсумку отримуємо метамодерністську розгубленість. І так звана нетривіальна література може стати способом згадати прадавні орієнтири. Маємо її на "Книжковій країні" цьогоріч і починаємо з Китаю.

Метамодернізм: екскурс у логосферу

Для орієнтування в термінах звернемось до розвитку суспільної свідомості в її постмодерному варіанті, описаному Ханці Фрайнахтом у публікації "Що таке метамодернізм". За його твердженням, постмодерна свідомість "розвивається у пізніх модерних суспільствах, в яких мас-медіа та культурні відмінності часто викликають більше страждань у житті людей, ніж прямі економічні нерівності". 

Вочевидь, з ірраціонального зерна є хліб. Метамодернізм - якщо виходити з питань, поставлених Фрайнахтом - постає фікцією на фоні відверто неофашистських реалій. Відмінності викликають не просто страждання, а з істеричної рухової бурі перетікають як casus belli, в сферу нібито ґрунтовного. Стурбованість ворожими впливами сягає абсурду в межах капсули - при тому, що одним з найдавніших методів протистояння ворожим впливам є якраз вихід із капсули.  

Китай: чи вартий зла триповерховий торт?

Тернопільське видавництво "Сафран", що має нішею азійську літературу, цього року представило загалу аж декілька видань від авторів з різних епох. І це, поправді, сміливий крок імперськими стежками. Маємо все - й філософію, і шпигунські драми, й жіночу літературу, де український голос звучить напрочуд гармонійно. Є й Букерівський лауреат зі світу велосипедів, у якому крадії та виробники оточують свої статки Великою Китайською стіною.

Тож, почнемо зі світу великих воєн Май Дзя. Багато говорити тут не варто - лише "Дешифрувати", й не з'їхати з глузду від чорного та пурпурового. Окуляри реальності в світі дадзібао можна придбати на сайті видавництва, де й детальніше познайомитись із автором в його інтерв'ю. 

Тим, хто не поспішає виходити без зброї, "Сафран" пропонує аж який філософський ресурс періоду супротивних країн. "Джвандзи" (Чжуань-Цзи) - даоський трактат, або збірка притч мудреця Чжуаня. Збірка має другу назву "Істинний канон країни Південних Квітів", і в світоглядному екскурсі дорівнює прогулянці зі Сковородою. 

Чжуань-Цзи, колишній наглядач шовкових плантацій і мандрівний відлюдник, жив у період Воюючих Царств, коли китайські удільні держави вели постійні міжусобиці. Занепад старої аристократії  на користь нижчого дворянства ши, ріст воєнізованості, коаліційні протистояння, в яких "схід - захід" зазнав поразки від "північ - південь", характеризують період Чжаньго (475 - 221 р. до н.е.). Чжуань-Цзи заклався в основи управління, де конфуціанство й даосизм змагались за ідеологічний трон. 

Цей час був одночасно плюралістичним і нищівним для протилежних таборів. Добірка "Джвандзи" відображає майже всі типові риси даоського вчення, в тому числі, ефемерність істини, доволі-таки умовну межу між світом людей та тварин, "я" і "не-я". Істина є суб'єктивною й непізнаваною, чи то невисловлюваною, - бо слова, як прояв раціонального, за переконанням Чжуань-Цзи, лише розділяють, а на вищих рівнях дао людина сягає стану дитини в незнанні. 

Трактат Чжуань-Цзи звинувачують в анархізмі, але він, скоріше, несе в собі зачатки  руссоїзму та смітівської теорії, що спирається на природний розвиток подій в управлінні. Поетична збірка "Піднебесні пісні"  у перекладі Ярослави Шекери лише доповнить багаж китаєзнавця. Додамо, що Я.Шекера була одним з найвідоміших в Україні дослідників китайської культури.

Відчуття ефемерності зникає у творчості Сяо Хон. "Бувальщини містечка на річці Хулань" мають високий градус реалізму, де витончений, тендітний і водночас багатий текст зачаровує невимушеністю слогу. Сяо Хон - прозаїк і поетеса з трагічною долею, в якій особисті драми тісно переплелися з історичними подіями у Старій Республіці, окупованому та повоєнному Китаї.  

Ву Мін'ї з Тайваню - той самий лауреат Букерівської премія 2018 року, що створив розкішну історичну картину, ще й з технічними деталями. Велосипед стає головним героєм подій у Китаї ХХ століття, де описи моделей вплетені в сюжетну канву, ілюстровані та доповнені оригінальним текстом.

У підсумку - Катерина Завертайло, з багаторічним досвідом життя в Китаї та практикою китайської кухні. Автор не лише розкриває особливості приготування страв, а й подає їх ув історико-культурному контексті. "Мурахи лізуть на дерево" - вельми майстерно виписана книга зі структурою, якою нескладно користатись у пошуках потрібної страви чи інгредієнту. 

В наступній частині "Нетривіального" розглянемо латиноамериканських авторів класики й сучасності, представлених цьогоріч на "Книжковій країні" видавництвом Сompasbooks. Будьте в руслі й підписуйтесь!

Часопис "КнижКава"

у Facebook, Bluesky, YouTube

Як стати нашим автором