Від книги до концепту: ілюстрація на Book Forum Lviv 2026

 

Автор Марія Заржицька

 

Випуск 128 АртКава - спеціальний

Із початку свого заснування Львівський книжковий форум проводить ярмарок у Палаці мистецтв. Його сучасна частина містить три поверхи, на яких розташовуються видавничі стенди, простори для відпочинку та виставок і вуличну галерею з кіосками. Якщо порівнювати з “Книжковим Арсеналом”, місця в рази менше, але вільне має, переважно, модерну спрямованість. Втім, цього року BookForum Lviv справив стійке враження архаїчного — і не тільки через ятки старожитностей, що немовби зійшли з фламандських натюрмортів.

Images by @MZarzhytska on X

Класики та сучасники:

Архаїзм — стиль, до якого повертаються через втому від експериментів і неможливість ввести до візуального ряду альтернативні тренди. Якщо з дитячою літературою наші видавці ще ладні експериментувати, то доросла категорія демонструє стабільність або поглиблення вже існуючого концепту. І тут варто почати з класики, яку звикли бачити, переважно, в одноколірних тиснених обгортках та серіями.

Цей безпрограшний варіант кілька років підряд використовує А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, запозичивши його з радянських видань, що, мабуть, обійшлися б власнику в чималеньку чергу, блат або підписку. Останні два варіанти, як правило, були рівнозначними за якість палітурки та паперу, але, все ж таки, за зміст — бо мати в бібліотеці серію поетичних збірок вважалося дуже престижним. Втім, за можливості тоді купували серію одного поета чи письменника, що в теперішніх виданнях зустрінеш не часто.

Тривалий час в оформленні класичних серій на українському ринку панували смаки “Фоліо”, що обирали монохромний стиль із вишуканими шрифтами та лаконічною графікою на суперобкладинках. Втім, із настанням ери технологій харківський гігант, вочевидь, зважився на вкрай невдалі експерименти з так званим народним форматом. Що “Фоліо” точно вдалося — і дивно, чому це не на передових позиціях — оформлення класичної серії з використанням українського живопису, але конкуренцію між ним та “Видавництвом Жупанського” в оформленні зарубіжних серій перехопили “Апріорі”. Сьогодні вони панують в світлому Magnum Opus за рахунок антикви Playfair Display (дизайнер Клаус Крістіансен) та виразних малюнків на обкладинці, які швидко відкладаються в пам’яті потенційного читача.

До класики цього року тяжіють видання Джорджа Мартіна від Stone Publishing, але їх не завжди легко відрізнити від менш іменитих — хіба що за золотими гербовими фігурами. На матові обкладинки з пухкого паперу, звісно, заслуговує не кожен, але “Атена” як молоде видавництво, схильне до переосмислень класичного концепту, втілила задум із мінімальною увагою до контрастності зображень. В деяких виданнях (“Річард ІІ” В.Шекспіра та “Марія Стюарт” Ф.Шіллера) це створило унікальний ефект на межі архаїки та модернізму, але створило невизначеність у сприйнятті текстової частини обкладинки. Втім, розмитість та мерехтливість не завадили “Атені” створити загальний візуальний ряд, що відрізняється беззаперечною елегантністю та натякає на екскурс у видання 70-80-х минулого століття.

КСД зробило драматичний вихід, створивши обкладинки для кримінальних романів з режисерськими кіноефектами. Попри візуальні недоліки класичних видань, сучасний літературний сет у них виглядає краще, ніж учора.

Загалом, книгарняна конкуренція робить свою незлу справу поміж великих видавців, що звикли брати розмаїттям, цінами та охопленням різноманітнх ринків. Турбота про вигляд книги на полицях творить ефект печворку, книгарні за рогом або підкреслено недешевого залу за інтересами, де точно знаєш, куд поклали твою книгу.

Український поп-арт і альтернатива Толкіну

Раптово і дуже переконливо на видавничій сцені з’явився плакатний стиль “Літери в місті”, що запозичив традиції українського текстилю для мотиваторів із народної, письменницької та пісенної творчості. Це своєрідний маніфест, у якому одеська друкарня сформулювала заклики воєнного часу до кожного, хто перетинається з культурним ринком.

Balka Book створила класичний європейський стенд у стилі поп-арт, чим додала специфічного акценту книгам про історію рок-сцени від "Наш Формат".

У той час львівська “Астролябія” продовжує акумулювати в себе доробок Дж.Р.Р.Толкіна в різній ілюстративній подачі. Оскільки сам автор був управним ілюстратором і нерідко конфліктував із видавцями через їхнє небажання включати авторську графіку до його книг, “Астролябія” опублікувала видання з його малюнками — у тому числі, в перекладі Олександра Мокровольського. Маємо на увазі “Гобіт” з ілюстраціями Толкіна в обкладинці та в тексті, куди перекладач включив адаптовані назви та імена персонажів, і де ілюстрації автора вирізняються тією самою архаїчністю, якої він домагався все своє життя. За твердженням видавців, екземплярів цього унікального “Гобіта” залишилось менше 200, і більше перевидаватись він не буде.

Водночас, ілюстрації Алана Лі видаються — принаймні, нам — спрощеною версією толкінівських, а “Сильмариліон” в оформленні Теда Несміта — присвятою стилю автора. Втім, судити про це читачам і фанатам, які можуть зібрати в “Астролябії” хоч і не ідеальний, але український переклад толкініани, якою і зараз займається перекладачка Олена О Лір.

Графіка мови 

Зі “Знаковими виданнями незалежності” в стилі “Інстаграм-Полароїд” щось таки вийшло, але стиль цього дійства так і не здолав радянського колориту. “Яка незалежність, такий і колорит”, - скаже читач, але можна голосувати. Meridian-Czernowitz тримає концепт, але це вже поетика.

 

“Львівська політехніка” оригінальним чином подала новий посібник із мовознавства, тоді як львівський же “Контур” виклав прямо-таки європейську серію книг про мистецтво в його теорії та практиці, з палітурковою експозицією та акцентом на сучасних тенденціях.

“Українська абетка” з малюнками Георгія Нарбута існує на ринку вже шість років, але доробок каліграфа і дизайнера Олексія Чекаля став особливо помітним саме на цьогорічному Форумі видавців. Абетка 1917-19 рр. була вперше видана до 100-ліття Георгія Нарбута, українського графіка та ілюстратора, що був автором перших державних знаків Української Народної Республіки. В “Абетці” поєднаний унікальний авторський стиль “українського Дюрера” та його історичні пошуки літеротворення, взяті з давнього книжкарства.

Арка архітектурності

“Видавництво Старого Лева” звернулось до мозаїчного концепту оформлення роману Еріки Бауейрмайстер “Десять життів і одна книжка”, де візуальні ефекти досягаються способом перетину реальностей. Глядач звертається до класичного дизайну будинків радянської епохи та морського каміння, аж поки не вбачає у людських фігурах те, що відкриває секрет палітурки.

Книга “Фасади. Харків” видавництва АССА з авторством Максима Розенфельда продовжує тенденцію, вперше помічену нами на Вінницькому книжковому фестивалі вересня. Збереження архітектурної пам’яті великих міст України, що опинились під вогнем російських варварів, як ніколи, на часі. Сподіваємось, із часом видавці візьмуться до оцифровки настільки рідкісних та цінних видань.

Видання для дітей: від кольору до стилю

В дитячій літературі цього сезону раптом запанували темні тони. Ірен Роздобудько цієї осені презентує книгу “Ной обирає Чорнобиль” видавництва “Магура”, яке до того було сконцентроване на пошуку нових і нових оригінальних кольорових рішень. Ця книга — єдина в такому стилі серед видань “Магури”, і в цьому, мабуть, є щось від школи Івана Малковича, з його раптовими і дуже вдалими вкрапленнями темних тонів, ретельно опрацьованими контрастами та шрифтами.

До речі, на цьогорічному форумі мистецький альбом “Єрко”, присвячений творчості провідного ілюстратора видавництва, Владислава Єрка, взяв пік видимості. Альбом містить майже весь доробок майстра української дитячої ілюстрації, доповнений його коментарями та дотепними розповідями. 

КнижКава в Facebook чи Instagram - 

ваш вибір стилю.

КнижКава в Bluesky -

час митців.

 

Що читати з "Арсеналу": як писати

Images by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 116 + АртКава

Цьогоріч на "Арсеналі" ми вирішили не шукати легких шляхів, а зосередитись на головному - побачити й почути авторів та книги, які того прагнуть. Тож, коротким оглядом - по старовинних залах та чудовому сервісу.

Ольга Токарчук, як справжній Нобелівський лауреат, вирішила говорити з аудиторією тією мовою, яку знає найкраще. Схоже, це перший автор, якого доповнював сурдоперекладач, а куратор "Програми письменника" Андрій Любка (твори якого представляє видавництво "Наш Формат") не втомлювався ставити конкретні запитання.

Видавництво "Темпора" того ж вечора зібрало біля себе, хоч і менше, але все ж таки шанувальників хорошого тексту, з яким працюють молоді та вмотивовані редактори. Як висловилась Марія Баржанська, сучасні філологи або плачуть, або редагують. Цього виходу "Темпора" порадувала шанувальників Кормака МакКарті - "Край не для старих" вийшов у народному форматі.

Dragoman Prize виграла Ніна Мюррей - американська перекладачка поеми "Кассандра" Лесі Українки, поставленої у Великій Британії, і, якщо це не всі наші книжки, ще поговоримо у рубриці Укрпремія.

Бізнесліт (вау-вау!) зайшов на крутий віраж, бо американець не може інакше, як піти лобом на тиранію. І правильно, ми теж про це думаємо.

Економісти з іншого берега Атлантики нагадують про добре забуте старе епохи первинного накопичення цифрових капіталів - а й про те, що багатим лишається не той, хто купує дешевше.

Creative Woman Publishing збирає коло жіночого письменства, і не абияк. Час читати про те, як творилося українським авторкам у позаминулому столітті, як буде "душніла" світською українською та що робити, аби розкрити свій письменницький талант не за борщ із кашею.

Той, що греблю рве - Bandy Sholtes і безпрецедентно хуліганська проза з самісінького Закарпаття. Абисьте нашим видавцям ще й не малювати меню по-турецько.

На цьому Арсеналі надзвичайно круто наступили на... виступили молоді автори. Зовсім юні автори з Літлабу для підлітків, із поезією та прозою чималої сили. І українські спеціалісти теж не забарились із виданням, що допоможе в просуванні творчості.

Наступного видання чекали б вічно, якби не війна. Це ностальгія і народні книги 90-х про все на світі.

Чесно скажемо - дорого, але воно того вартує. Видання серійне, і просто так цю серію на полицях не зустрінеш. Формат чемоданний, а якість паперу підходить для клейких нотаток дослідника.

"Не зли других, и сам не злись..." Пам'ятаєте жеківську мантру? Воно працює, ще й там, де концентрація гніву вже традиційно критична. В умовах схвалення подвійної моралі не буває інакше, але якось із цим треба порати, завсідники аптек. 

"Видавництво ХХІ" іде по Нобелю так само впевнено, як і по нетривіальних виданнях в принципі. Хоч триста разів кричіть про невдалі розташування стенду, але цей маркетинг мені подобається.

 КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Кримська хвиля й поліська злива: зі стендів "Відсічі"

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Є теми, з яких мені не страшно починати про Крим. Світ письменництва, що, втомившись від запилених материкових міст, лине в Лівадію або Бахчисарай, гуляє вузькими ялтинськими вуличками або топче алуштинську гальку. Тут "Ранок" підсобив нам з оглядом аж несподівано, виявившись хіба не єдиним видавництвом, як то кажуть, у вайбі.

Цього року, на першій "Відсічі.Крим" у Житомирі, книги видавництва "Ще одну сторінку" одразу зайшли в око елегіоніста.  Видання містять твори двох форматів. В одній - прозові твори українських класиків та неокласиків, у тому числі, представників Розстріляного Відродження, що, так чи інакше, торкалися у своїх творах кримської тематики.

І це про те, що гідна конкуренція російській літературі того й ранішого періоду в нас, усе ж таки, існує. Це несподіваний ракурс українського Криму для тих, хто не звик його бачити таким, і це Харків, який мислив крізь призму тамтешньої легкості буття.

Один з організаторів Ялтинської кінофабрики, Олесь Досвітній, як і Дмитро Тась, писав про татарський Крим, ще й з долею, що накрила його раніше - і втрапляння у польський казус, і еміграція, й засудження до страти за звинуваченням в тероризмі, й активна революційна діяльність, з усіма її крайнощами, до того.

Неосимволізм, імпресіонизм і ліричний гумор "розстрільників" доповнюють поетичні та прозові збірки класиків ХІХ століття і початку ХХ - Лесі Українки, двох Франків - Івана та Петра, Василя Короліва-Старого, одного з засадників Української Центральної Ради, збірка її депутатки, засновниці "Українського національного театру" Людмили Старицької-Черняхівської, учасниці жіночого руху. 

Тема кохання - у Бориса Тенети, що його збірка "Листи з Криму" об'єднала під назвою новели про милу серцеїдку, а родинна тема - в руслі цьогорічних букерівських трендів.

Жіночу тему продовжує Ганна Барвінок, дружина автора "Чорної Ради" Пантелеймона Куліша, започатковує Олена Пчілка, мати Лесі Українки, й надає акцентів Мирослав Капій, з "Країною блакитних орхідей", де постаємо частиною легендарної Атлантиди.

В.Підмогильний та І.Нечуй-Левицький, повалювачі шаблонів - хто з-за сонця, хто з-за хмар - а з ними й В.Вінниченко, професійний сибарит та ескапіст, якраз для весни в кримському стилі - з холодним морем, біленьким та декадансом, поки не вграли.

І В'ячеслав Гук, іще живий автор "Саду Галатеї", лауреат італійського часопису "DIOGEN" (2013) - хоч і сіренько, та в модернізм і сенсо-фізіологізм як першовідкривач літературного напрямку.

КнижКава в Instagram ще більше

фото та інтерв'ю з подій.

 

Відсіч.Крим - 2025: дві вежі й третій зайвий

Image by @MZarzhytska on X

Автор Арнольд Лопушанський

Крим для України, водночас, є подарунком долі та яблуком розбрату. Складна історія, що почалася із сусідства - то войовничого, то загарбницького, то дипломатичного - врешті, перетворилась на співжиття, спочатку в межах Російської імперії, потім в СРСР і, нарешті, в незалежній Україні.

Фестиваль, що пройшов 19-25 травня в Житомирі, нагадав нам усім про речі, які не хотілося згадувати - але час усе розставляє на свої місця, попри намагання пропагандистів усе заплутати.

Ментальні пастки: історія

Ситуація в Криму, що більш-менш врівноважилася у 30-х роках ХХ століття, ускладнилася депортацією кримських татар в 1944 році за звинуваченням у колабораціонізмі з гітлерівцями та передачею Криму від РСФСР до УРСР - на перший погляд, з економічних причин. 

Після розпаду СРСР розпочалися одразу дві типово кримські тенденції. З одного боку, частина русифікованих кримчан позиціонувала себе як майбутніх громадян РФ. З іншого боку, частина кримських татар, депортованих за межі півострова, повернулася на півострів, але зіткнулася з труднощами повернення втраченого.

Третя тенденція склалась задовго до кримськотатарської кризи та стосувалась адміністративного утворення, що мало специфічний склад населення, географічно та, у великій мірі, ментально відокремленого від материкової частини. Одним це не заважало відчувати себе частиною України, а іншим давало привід боятися українізації настільки, що економічні переваги відступили на другий план. Більш того, проросійські активісти почали звинувачувати Україну в недостатньому забезпеченні, сподіваючись отримати все потрібне з російської казни, - водночас, не відмовляючись від українських привілеїв як "боргу".

Контрадикція і воля

Кримськотатарська частина населення активізувала боротьбу за національно-територіальне самовизначення, в тому числі, користуючись незгодами Симферополя та Києва. Нагадаємо, що ці міста під час існування СРСР мали республіканське значення, а Крим був автономною областю. 

Щодо врядування, Крим став осередком сил, які позиціонували себе як прокомуністичні, всупереч колишнім комуністам з Києва, - але питання землі постало перед кримчанами суто по-українськи. Незадоволені кримські татари почали самозахоплення, чим іще більше ускладнили ситуацію, досить невизначену в правовому полі. 

Так, Меджліс як представницький орган, був визнаний Україною після окупації Криму з боку РФ. До цього офіційний Київ або займав позицію спостерігача, або, врешті, добирав кримськотатарських лідерів до ради при Президенті України за часів Леоніда Кучми. Той не поспішав легалізувати статус Меджлісу, небезпідставно побоюючись, що в Криму з'явиться паралельна влада, що поволі перебере на себе основну.

Невміння урядів України озвучувати чіткі рішення й домагатись їхнього виконання, врешті, призвело до повної дестабілізації в Криму. Попустительська політика Тимчасового уряду 2013-14 рр., що, на додачу, не бажало визнавати посеред себе відповідальність головнокомандуючого, призвела до втрати Криму, якої могло б і не бути. РФ святкувала перемогу багаторічної операції, проукраїнська частина населення півострова, незалежно від мови та національності, опинилася під загрозою репресій, які не змусили себе чекати. 

Євшан-зілля, чумак за сіллю

Кримські татари так і не змогли оголосити незалежність автономії, яка ще з часів завершення російсько-турецької війни в XVIII ст. вважається неможливою. І, хоч далеко не всі її прагнули, в російського уряду з'явилася підстава тримати усе кримськотатарське населення півострова під прицілом - насамперед, за звинуваченням у тероризмі або екстремізмі, що є підставою для арештів та ув'язнень. 

Частина кримських татар мігрувала на материкову Україну, вчергове переконуючись, що втратили - можливість відчувати себе вільно, мати гідний рівень життя і сподіватись на поступове законодавче вирішення побутових питань. Те саме стосувалося основної частини кримського населення, що підтримувала Україну. На жаль, частина проукраїнських кримчан не змогла виїхати, опинившись під прессингом російської влади - без доступу до медіа та літератури, що могла б підтримувати об'ємний погляд на ситуацію. 

Кримськотатарська спільнота на материку отримала можливість навчатись, писати, перекладати та друкуватись, проводити мистецькі заходи рідною мовою, виконувати національний гімн та надсилати офіційних представників, які обстоюють її інтереси в межах законодавства України. 

Щоправда, автономність кримськотатарської спільноти так і лишилася особливістю - не лише через культурну чи релігійну різницю. Суспільна інкапсуляція, в якій звуження кіл спілкування йде поруч зі зниженням інтересу до інших кіл, посилилась острахом за ідентичність і небажанням торкатись болючих тем. 

Те саме, хоч і в меншій мірі, стосується й кримської спільноти загалом. "Острів'яни" звикли почуватись єдиним цілим, і лише спільні заходи - такі, як фестиваль "Кримський інжир" - давали їм можливість знову відчути себе разом.

Поліський фестиваль: дощ і парасольки

"Відсіч.Крим" проводився уперше цього року в Житомирі, традиційно налаштованому на мультикультурність. Кримські митці - письменники, поети, художники, сценічні виконавці - зібралися в одному арт-просторі, під гаслом "Крим - це Україна". Втім, що маємо насправді?

Українське письменство займає не просто основні, а переважні позиції - не лише у площині творчості, але й в розв'язанні кримських вузлів. Ми бачимо українські прізвища на книгах для дітей і дорослих про Крим, ми бачимо активну перекладацьку діяльність кримських татар щодо української та світової літератури. Ми не бачимо творів, про які говорять закордонні джерела, і, часом, українські, - але не на "Відсічі".

Чому ж так? Невже причина тільки в ставленні до мови, чи до читання теж, чи, може, бракує авторів, здатних писати на рівні? 

І це не єдине питання там, де спільноту представляють жінки, а чоловіків-авторів чомусь немає - хоча, відносно нещодавно були видані збірки з "Кримського інжиру", а сама кримськотатарська література має.чималий доробок в істричномв контексті.

Та сама тенденція в українських кримчан. У нас є Світлана Тараторіна її унікальне бачення найгіршого сценарію з "Дому солі". В нас є автори, що, хоч і не приїхали на захід, і не приїдуть ніколи, але ментально з нами - в творах, надрукованих серіями на кшталт "Класиків та сучасників". 

Врешті, маємо конкурс "Листи до вільного Криму", де пишуть діти різних вікових груп, але немає жодного кримськотатарського прізвища. Що це - пасивність, зневіра, зростання упереджень щодо потреби в літераторах або чиясь свідома протидія? 

В одному тролейбусі

Вибір мовчання, на жаль, стає нормою в нашому суспільстві, а це, як історично відомо, погана ознака. Здається, вся думка навколо кримськотатарської проблеми зависла в "Хайтармі" Ахтема Сеїтаблаєва, та хіба він не дав вичерпну відповідь?

Українці залишаються відкритими, як в контексті життя тут, так і за кордоном. Ми готові співчувати й радіти бажанню вчити нашу мову, все частіше проявляємо інтерес до кримськотатарської, а ментальність сусіда так і лишається таємницею за сімома печатками.

З іншого боку, "звичка до звичного" багато кого лишає у вибраних межах. Нам просто не хочеться, мов дітям у пісочниці. Така свобода - сумна, в ній украй мало справжнього життя.

І, хоч від добра не шукають добра, пошукаємо хоча б людяності. Готовності впізнати в іншому себе. Нам подобається бути експертами в житті сусіда, та й вони не проти, коли за них так управно й гладенько говорять. А чого шукають вони?

Gerai, gerai

Якщо зважити на кадри в УКУ - граматики з високим ступенем точності (ой-йо!) та освіти з високим ступенем копулятивності. Досить імовірно, що кримськотатарська культура збагатиться вже звичними для українського вуха схолазмами й перекладацькими казусами, а в хані Гіреї ми знову впізнаємо пана Володиєвського. Щоправда, польські королі закінчились, а гетьманом у нас, вибачте, знову якийсь хозар. 

Прокатолицька культура обіцяє гарантований білет на Захід, приязнь і стриманість в міжетнічних питаннях, - попри те, що в українському контексті всі європейські заяви набувають кланових кольорів, і це не лише наші проблеми. Кросскультурність ніколи не була сильною стороною Польщі, чи, скажімо, Іспанії, де арабом бути страшно, а турком стрьомно.

Саме тому нашим письменникам варто, нарешті, сісти обличчям до обличчя. Можливо, слідом за дитячою літературою ми перестанемо боятись одне одного й зможемо зробити ті рішучі кроки, яких так бояться наші вороги.

КнижКава в Facebook - щотижня й більше

Дізнавайтеся новини книжкарства

 разом з нами

Книжкова Країна 2025: стенди

Автор Марія Заржицька

Весняний форум на ВДНГ іще триває, але за три дні на ньому можна побачити зміни в порівнянні з минулим роком. Класичні видання українською закріплюють позиції, з’являється неоавантюра і література досвіду, все більше поділена між іноземними та вітчизняними авторами. 

Що ж саме привернуло увагу нашого видання на ВДНГ цього року?

Терапія розлому

Цей форум міг би й не початись, але, усе ж, розпочався. Наша жага до життя в умовах винищення вражає не лише нідерландських замовників піцци у Києві. Шкода, що Джекові Лондону приділили не так вже й багато уваги в перекладі, але бити вовка, виявляється, потрібно не дронами.

Images by @MZarzhytska on X

Занурення до світу кумедної графіки вчить сміятись не тоді, коли цього хоче перформансер, а коли справді смішно. І тут іноземні творці, що називається, в ногу з рекс-коміксами, які, на жаль, зникли в німецьких землях - дай Боже, не безслідно.

Найдотепніше, що слів не тисяча - і всі вони влучні, наче хтось-таки зламав секретні коди до складу природнього.

Невтрачений світ

Ще пару місяців тому й заглядати не хотілось на дитячі полички книгарень - бо стандарт, заданий колись, не підлягає перетворенню на інструкції до серця. А тепер ось радіємо, бо є не лише на що глянути, а й взяти до себе надовго. Майже як кота.

Класичні добірки української та зарубіжної літератури більше не нудні, та й полиця не така вже і висока. Єдине, що залишилось - знайти місце для того всього, і час, аби читати поза межами шкільної програми.

Як зізнаються самі письменники, з часом якраз біда, й товсті книги більше лякають дорослих - мабуть, тому вони розділили збірки на окремі твори, а підписки … мабуть, теж можна знайти. Ми не шукали.

Новий одяг старих тем

Якось мало говорилось на цьому форумі про структуроутворюючу літературу, хоча саме від неї залежить здатність опанування усього іншого. Пошуки нових форм роману навряд чи скидаються на щось більше, ніж обережні розмови про те, як треба. А як треба?

В усякому разі, до нас поволі вертається почуття історизму, без усіх цих розривів у дусі комінтернівських гасел. Відчуття грунту, що вкриває земну кору з усіма її розломами, зсувами та літосферними плитами.

Одного ми ще не позбавились - витіснення, і нас каратимуть за знецінення ті, хто вчить оперувати цим поняттям чомусь нас.

А тепер ще й ненависна усім запланованим головам авантюра. Так-так, саме та, від якої таваріщі в кабінетах заливали щоками стол. Багатотомник Хемінгвея, унікальний в своєму роді для масового книжвидаву. І ще дещо. існуюче проти волі.

Ми відчували, що “Жовтолика” буде лише початком, і це лише початок.

Потенціал зниження полиць, насправді, величезний. Якщо уважно придивитись, немає нічого секретного в пошуку сенсу.

А якщо вишикувати всі стенди в порядку зростання авантюри, то хороші дівчата з рожевими обкладинками опиняться там, де їх, насправді, не так вже й багато. Цього року сентиментальний роман поступається місцем роментезі, а воно, в свою чергу - темній темі, з її пошуками жаху та печалі там, де пропонують. Ми не дивились.

Є іще одна чудова річ - так, чудова річ, насправді. Тема, з якої починаються звинувачення в непристойності та невмінні триматись за повідок власного собаки. І тут ми зробили все, аби воно не з’явилось, але воно з’явилось.

КнижКава в Інстаграм - 

ще більше вінтажних видань

в одному буклеті