Купити: чого вартує книга у читача

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 113

Розмови про подорожчання літератури в мене особисто викликають бажання повернутися на двадцять років тому. В ті самі благополучні 2000-ні, коли книг, переважно, не купляли.

Що брали? Шмаття. І м’ясо на стейки. Ми від’їдалися після голодних 90-х з книгами в обіймах, часом штурмували “блошки” і охоче брали стосами книги в тих, хто розкуркулювався на новий буржуйський стиль. Можна було реально зібрати бібліотеку, а потім занести до бібліотеки й побачити очі, повні щастя, бо мало хто тоді дарував бібліотекам. Більше брали й забували повернути.

Шкап, книгарня, кав'ярня

Я - далеко не прихильник елементарної арифметики “мінус два макдональдза = книга”. Час пожерти й асимільований житомирянин дорівнюють одне одному в точці “завжди”. Тим не менше, мій “хрущ” має надто мало місця для нових книг, як не крути ікейський перпетуум. І, коли я, мама двох дорослих дядьок зі своєю житловою площею й бібліотеками, тулю до хати ще щось - самі розумієте, натхнення так собі.

Я не купую нічого тим дітям, бо в них усе є - і, головно, підручники. Вбитися мона, коли це все розкладається на столі кутової форми - в кожного такий, самі проектували. Книги… ну, книги. Ще не втомились від споживання сучасності з Інтернету. Я б теж так робила.

Це йомайо, скажете ви. Діти книгожурналюги не читають книг. Скажу більше - вони й мене не читають. Вони читають, але те, що написано в шоденнику, і хронометраж виконання мене аж сильно лякає. Ми пройшли часи втікання з-за письмового столу. Тепер інша біда - боюся, щоб не пішла кров носом.

Зараз я купую книги на потім. Як іграшки - переважно собі. 

Чи є життя після Мітчелл?

А що? Мені цікаво смакувати “Економіку вражень” по абзацах. Мої книги, як бастурма, як мадера, як сховище мигдального горіху. В дитинстві бабуся пригощала нас мигдальними горіхами, які й зараз там коштують втричі дешевше, ніж тут. 

Я не зупиняюся в читанні роками. Книг-аксесуарів у мене більше немає. Мені подобається відчувати їх тепле життя поруч. І я можу купити книгу за півтори тисячі, не тому, що мені нема куди гроші діти. Вона одна така, тут, і зараз, і я можу відкрити її в будь-який момент, без обмежувальних алгоритмів.

Я не люблю американських письменниць, тому що писати вони, переважно, не вміють, а витрачати наш папір, куплений у шведів за валюту - нечесно. Вся ця бібліотека Еллочки-людоїдки має виготовлятись на замовлення, бо книга - товар елітний.

Потреба читати. Клубна потреба

Так, зараз скажу ще одну неприємну річ. Наїлися - і хватить. Книги переберуться на вищі щаблі піраміди Маслоу, поступившись місцем бібліотечним підпискам і легальному простору в планшетах. На них будуть друкувати критику й огляди, аби в зманіжених потекли слинки, й вони, нарешті, взялися вивчати українську.

Книжка краще кави? О'кей, Гугл, в "Екстра-Сенсі" продаватимуть "День з Маккарті". Поруч приміститься бургерна, тільки не там же, бо з іншого боку доведеться ставити "Експрес-оптику", а це, дійсно, недешево. 

Не будуть купляти в м’яких? А інших за такою ціною не буде. Отак взяти і заляпати кавою золототкану палітурку. Ви ще згадаєте народні бібліотеки довоєнних російських видавництв. І будете вимагати більшого - наприклад, в синіх обгортках, чи що там наш пантон.

Весь цей штучно накручений гіперпопит - уже. Яким б захмарним не був ступінь книжкового шопоголізму, бутерброд із ковбасою його переможе. І літри несмачної кави по-норвезьки. Принаймні, задачу продати хороший коньяк та імбирне варення майже вирішено.

Сподіваюсь, одного ранку я зможу розгорнути хрустячу ранкову газету, а Х знову дасть жити онлайн-версіям найкрутіших видань світу. Втім, якщо вони самі не виберуть бути народніше.

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

ваш книжковий бюджет.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де квартира - не студія.

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Укрпремія: Премія книжкових блогерів

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Випуск 108 (спеціальний)

Холодна весна і цінова криза поки що не можуть завадити розвитку книжкової справи в Україні. Книги публікують, книги читають, і на цей процес неабияк впливають селфмедіа - блогери та їх спільноти.

Сьогодні розглядаємо історію та особливості ще молодої премії, яка вперше з’явилась на “Книжковій країні” - всенародному книжковому ярмарку, що проходить двічі на рік, навесні та восени на ВДНГ.

Фестиваль і блогери

"Книжкова країна" - один з небагатьох галузевих заходів, де блогерська думка присутня особливо широко і яскраво. Блогери активно з’являються серед дійових осіб на зустрічах з аудиторією, блогери організовують власні івенти, на яких розповідають про специфіку своєї роботи - бо “бути блогером”, як і “ бути письменником” у нас помалу визнається за роботу. Блогери отримують можливість скласти своєрідну президію, яка виголошує переможця блогерської ж премії.

Що за очікування?

Країна в курсі, що блогери працюють на видавців. Не працювати на видавця означає ризик переходу до категорії соціальних або маркетингових проектів, які годують самі себе. 

Країна в курсі, що блогери свідомо брешуть про книжки, тим паче, блогери самі в цьому свідомо зізнаються. Цьогорічна подія за участю Діми Персика та Якобз Монарх, урешті, виявила вразливе місце бульбашки в цьому плані, але воно завжди те саме.

Країна в курсі, що блогери мають свої чесні уподобання й власні емоції, не підфарбовані спецефектами, мають позицію, відмінну від соціально-орієнтованої, соціально-прийнятної чи соціально схвалюваної. Цьогорічне вручення премії супроводжували бурхливі обговорення на захист позицій української книги, яку намагаються оминути і видавці, й блогери - навіть розповіли, чому.

Українська книга - як і книга взагалі - займає в суспільстві батьківські позиції. Вона виходить на них, щойно авторське дітище потрапляє на очі суспільства як видання. З батьками в нас зараз прийнято не те щоби сваритись, а випилювати їх з поля уваги як фактор впливу на те, в чому живемо.

І тим не менше, вони існують, і цього року Премія блогерів удруге поспіль зробила вибір на користь української книги. Не просто так, а з новою сегментацією - премію за перекладну вручатимуть восени.

Коли і як заснували

Премія блогерів була заснована 2024 року, через два роки після повномасштабного вторгнення, спеціально для фестивалю “Книжкова Країна”, який передбачає демократичний формат та, відповідно, найширшу представленість спільнот зі своїми уподобаннями. 

Координаторкою премії стала Катерина Рець - арт-менеджерка Mercury Art Center, авторка бакалаврської роботи на тему фентезі в Українському Католицькому Університеті. Однією з цілей премії було заявлене створення відчуття причетності блогерської аудиторії до вибору книжки року.

На додачу, за перший склад журі було об'явлено голосування в соцмережі Facebook на сторінці фестивалю. До першого складу журі (як і в подальшому) увійшло 10 блогерів. До цьогорічного складу “дожило” п’ять - Юлія Типусяк, Надія Панченко, Дмитро Катеруша, Валентина Комар і Тетяна Гонченко.

Тут ми трішко лишимо читачам простір для детективних докопувань і перейдемо, власне, до вимог премії.

Хто може подаватись

Питання полягає, скоріше, в тому, хто може подавати, але про це трохи згодом. Базова умова - книга, видана в Україні. Тобто, не має значення, з України автор чи з-за кордону, але - перекладена українською і, схоже, не самвидав. Коли вже про останній, то він має пройти попередній шлях.

У випадку самвидаву потрібно, все ж таки, бути не лише улюбленцями книгарень, але зайти (знову ж, через їхні двері) до спільноти блогерів, яка читатиме. Якщо це виключно наша думка, правте в коментарях. 

Серед трьох на даний момент шортлистів - жодного самвидаву, й чимало цікавих книг від українських видавництв із очевидним лідерством. Чи впливає на це “смаківщина”, важко сказати, бо всі ці книжки, так чи інакше, зайняли передові позиції до шортлиста через піар.

Отже, публікація в українському видавництві на папері - передовиці піару - блогерська спільнота - шортлист.

Ще на тему: Книжкова Країна 2026: боривітер і прайси

Трохи світла

На захист нашої провидавничої гіпотези наведемо декілька аргументів:

• Премію блогерів 2024 року отримує Ребекка Кван із романом "Жовтолика" про сутінки видавничого бізнесу

• Премію блогерів 2025 року отримує Любко Дереш із романом "Погляд медузи" - куратор і упорядник письменницького курсу "Риба", автор загубленого в невідомості роману "Біжи і кричи". Шортлист року тут.

• Премію блогерів 2026 року отримує Артур Дронь зі збіркою "Гемінгвей нічого не знає", молодий ветеран, колишній івент-менеджер видавництва "Старого Лева", "норвезький відмовник" за спробу європейців зазирнути в нутрощі війни. 

NB: Тут можна переглянути наші ставки на Премію блогерів - 2026 (пост готується до розширення в SMM-постогляд - слідкуйте за оновленнями часопису в Facebook і головреда в Х (Twitter), буде тільки там).

Варто зауважити, що голосування за номінантів і переможців відбувається закритим шляхом, після врахування думки читачів. Журі нараховує бали, але сама схема переведення читацьких голосів у бали поки що лишається неясною. Принаймні, для широкої громадськості.

Ще на тему: Про видавничий світ і медіа: 10 найкращих творів у жанрі фікшн

Премія книжкових блогерів: як роздають

Не можна сказати, що тільки блогери й упливають на преміювання. Після потрапляння до лонглиста з пропозицій членів журі по три книги кожен розпочинається голосування читачів. У ході голосування формується рейтинг, із якого в подальшому випливає шортлист.

Де і як цей рейтинг формується, де саме проходить голосування і як взяти в ньому участь, здається очевидною відповіддю. Треба бути частиною аудиторії члена журі, досить активною і широко представленою для того, аби вплинути на цей рейтинг.

Інакше кажучи, за своїх потрібно просити, бо як не просиш - полетиш, як Карпа до Парижу. Все це, справді, народно, і аж зовсім по-нашому. Тож, починати треба, як завше, з партійного питання.

Наживо: відеорепортаж із вручення Премії блогерів - 2026 за українську книгу

Хто має це робити

У випадку, якщо ви - автор, і маєте вже опубліковану книгу, але видавець іще маленький, або йому не до вас, треба планувати власну піар-стратегію. Інакше кажучи, не самому, бо творчий процес ризикує загинути.

Звісно, жодна людина при розумі не стане днями сидіти в блогах, ще й лояльну аудиторію формувати. Йти проти уподобань видавця в такому процесі важко, але якщо вже опублікували - можливо.  

Графік блогера є доволі щільним, якщо вірити статистиці прочитання ними книг непростого змісту. Інтуїція читача тут грає неабияку роль, хоч довіряти інтуїції зараз не завжди модно. Тим не менше, літературному піарнику варто пробувати, і головне - навіщо.

Скільки-скільки?

Улюбленцям видавничої спільноти в цьому сенсі неважко з математикою. Навіть потрапляння в шортлист уже ставить жирну галочку проти графи “народ “за”, і ЗМІ точно не забудуть - принаймні, в перший місяць. З урахуванням кризових явищ Премія блогерів є ще одним способом додати роялті на власний рахунок.

А тепер увага на вашу угоду, панове автори. За скільки ваш видавець поворушить пальцем, за тим і його піарник? І скільки вам коштуватиме винаймання власного Валентина, що топитиме за вас у коментах?

Остання каменюка в город вічного бідаря - нашо, і якою є ваша валюта. На цьому все, і до наступної Укрпремії. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша премія.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net