Укрпремія: Премія книжкових блогерів

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Випуск 108 (спеціальний)

Холодна весна і цінова криза поки що не можуть завадити розвитку книжкової справи в Україні. Книги публікують, книги читають, і на цей процес неабияк впливають селфмедіа - блогери та їх спільноти.

Сьогодні розглядаємо історію та особливості ще молодої премії, яка вперше з’явилась на “Книжковій країні” - всенародному книжковому ярмарку, що проходить двічі на рік, навесні та восени на ВДНГ.

Фестиваль і блогери

"Книжкова країна" - один з небагатьох галузевих заходів, де блогерська думка присутня особливо широко і яскраво. Блогери активно з’являються серед дійових осіб на зустрічах з аудиторією, блогери організовують власні івенти, на яких розповідають про специфіку своєї роботи - бо “бути блогером”, як і “ бути письменником” у нас помалу визнається за роботу. Блогери отримують можливість скласти своєрідну президію, яка виголошує переможця блогерської ж премії.

Що за очікування?

Країна в курсі, що блогери працюють на видавців. Не працювати на видавця означає ризик переходу до категорії соціальних або маркетингових проектів, які годують самі себе. 

Країна в курсі, що блогери свідомо брешуть про книжки, тим паче, блогери самі в цьому свідомо зізнаються. Цьогорічна подія за участю Діми Персика та Якобз Монарх, урешті, виявила вразливе місце бульбашки в цьому плані, але воно завжди те саме.

Країна в курсі, що блогери мають свої чесні уподобання й власні емоції, не підфарбовані спецефектами, мають позицію, відмінну від соціально-орієнтованої, соціально-прийнятної чи соціально схвалюваної. Цьогорічне вручення премії супроводжували бурхливі обговорення на захист позицій української книги, яку намагаються оминути і видавці, й блогери - навіть розповіли, чому.

Українська книга - як і книга взагалі - займає в суспільстві батьківські позиції. Вона виходить на них, щойно авторське дітище потрапляє на очі суспільства як видання. З батьками в нас зараз прийнято не те щоби сваритись, а випилювати їх з поля уваги як фактор впливу на те, в чому живемо.

І тим не менше, вони існують, і цього року Премія блогерів удруге поспіль зробила вибір на користь української книги. Не просто так, а з новою сегментацією - премію за перекладну вручатимуть восени.

Коли і як заснували

Премія блогерів була заснована 2024 року, через два роки після повномасштабного вторгнення, спеціально для фестивалю “Книжкова Країна”, який передбачає демократичний формат та, відповідно, найширшу представленість спільнот зі своїми уподобаннями. 

Координаторкою премії стала Катерина Рець - арт-менеджерка Mercury Art Center, авторка бакалаврської роботи на тему фентезі в Українському Католицькому Університеті. Однією з цілей премії було заявлене створення відчуття причетності блогерської аудиторії до вибору книжки року.

На додачу, за перший склад журі було об'явлено голосування в соцмережі Facebook на сторінці фестивалю. До першого складу журі (як і в подальшому) увійшло 10 блогерів. До цьогорічного складу “дожило” п’ять - Юлія Типусяк, Надія Панченко, Дмитро Катеруша, Валентина Комар і Тетяна Гонченко.

Тут ми трішко лишимо читачам простір для детективних докопувань і перейдемо, власне, до вимог премії.

Хто може подаватись

Питання полягає, скоріше, в тому, хто може подавати, але про це трохи згодом. Базова умова - книга, видана в Україні. Тобто, не має значення, з України автор чи з-за кордону, але - перекладена українською і, схоже, не самвидав. Коли вже про останній, то він має пройти попередній шлях.

У випадку самвидаву потрібно, все ж таки, бути не лише улюбленцями книгарень, але зайти (знову ж, через їхні двері) до спільноти блогерів, яка читатиме. Якщо це виключно наша думка, правте в коментарях. 

Серед трьох на даний момент шортлистів - жодного самвидаву, й чимало цікавих книг від українських видавництв із очевидним лідерством. Чи впливає на це “смаківщина”, важко сказати, бо всі ці книжки, так чи інакше, зайняли передові позиції до шортлиста через піар.

Отже, публікація в українському видавництві на папері - передовиці піару - блогерська спільнота - шортлист.

Ще на тему: Книжкова Країна 2026: боривітер і прайси

Трохи світла

На захист нашої провидавничої гіпотези наведемо декілька аргументів:

• Премію блогерів 2024 року отримує Ребекка Кван із романом "Жовтолика" про сутінки видавничого бізнесу

• Премію блогерів 2025 року отримує Любко Дереш із романом "Погляд медузи" - куратор і упорядник письменницького курсу "Риба", автор загубленого в невідомості роману "Біжи і кричи". Шортлист року тут.

• Премію блогерів 2026 року отримує Артур Дронь зі збіркою "Гемінгвей нічого не знає", молодий ветеран, колишній івент-менеджер видавництва "Старого Лева", "норвезький відмовник" за спробу європейців зазирнути в нутрощі війни. 

NB: Тут можна переглянути наші ставки на Премію блогерів - 2026 (пост готується до розширення в SMM-постогляд - слідкуйте за оновленнями часопису в Facebook і головреда в Х (Twitter), буде тільки там).

Варто зауважити, що голосування за номінантів і переможців відбувається закритим шляхом, після врахування думки читачів. Журі нараховує бали, але сама схема переведення читацьких голосів у бали поки що лишається неясною. Принаймні, для широкої громадськості.

Ще на тему: Про видавничий світ і медіа: 10 найкращих творів у жанрі фікшн

Премія книжкових блогерів: як роздають

Не можна сказати, що тільки блогери й упливають на преміювання. Після потрапляння до лонглиста з пропозицій членів журі по три книги кожен розпочинається голосування читачів. У ході голосування формується рейтинг, із якого в подальшому випливає шортлист.

Де і як цей рейтинг формується, де саме проходить голосування і як взяти в ньому участь, здається очевидною відповіддю. Треба бути частиною аудиторії члена журі, досить активною і широко представленою для того, аби вплинути на цей рейтинг.

Інакше кажучи, за своїх потрібно просити, бо як не просиш - полетиш, як Карпа до Парижу. Все це, справді, народно, і аж зовсім по-нашому. Тож, починати треба, як завше, з партійного питання.

Наживо: відеорепортаж із вручення Премії блогерів - 2026 за українську книгу

Хто має це робити

У випадку, якщо ви - автор, і маєте вже опубліковану книгу, але видавець іще маленький, або йому не до вас, треба планувати власну піар-стратегію. Інакше кажучи, не самому, бо творчий процес ризикує загинути.

Звісно, жодна людина при розумі не стане днями сидіти в блогах, ще й лояльну аудиторію формувати. Йти проти уподобань видавця в такому процесі важко, але якщо вже опублікували - можливо.  

Графік блогера є доволі щільним, якщо вірити статистиці прочитання ними книг непростого змісту. Інтуїція читача тут грає неабияку роль, хоч довіряти інтуїції зараз не завжди модно. Тим не менше, літературному піарнику варто пробувати, і головне - навіщо.

Скільки-скільки?

Улюбленцям видавничої спільноти в цьому сенсі неважко з математикою. Навіть потрапляння в шортлист уже ставить жирну галочку проти графи “народ “за”, і ЗМІ точно не забудуть - принаймні, в перший місяць. З урахуванням кризових явищ Премія блогерів є ще одним способом додати роялті на власний рахунок.

А тепер увага на вашу угоду, панове автори. За скільки ваш видавець поворушить пальцем, за тим і його піарник? І скільки вам коштуватиме винаймання власного Валентина, що топитиме за вас у коментах?

Остання каменюка в город вічного бідаря - нашо, і якою є ваша валюта. На цьому все, і до наступної Укрпремії. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша премія.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

"Книжкова Країна" 26-го: боривітер і прайси

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 111

Цього квітня про “Книжкову Країну” можна говорити прислівниками. Наприклад, занадто або несподівано. Занадто холодно, несподівано вітряно, занадто мерчу, несподівано багато жінок і т.п. Умовити читача на більший закуп можна було хіба що дареним коньяком у чай, бо знижки перестали були чарівною таблеткою антипогодного маркетингу.

До речі, ви помітили, як мало зараз говорять про маркетинг? Це навіть непристойно вже, за наявності ШІ-агентів, які все вже придумали.

Капітан Україна: давні весла й нова мітла

Інтерес до античності став провідною темою “Кольорової”. Прапрадавні часи в фокусі уваги тих, хто ще вчора захоплено шукав сліди фейрі в домах зі скла та бетону, виглядають більш неіж переконливо. Виявляється, наш читач розумний, освічений і вміє грунтовно вести дискусії в ареопагах. І тут, аби не знати історію, можна було б дивуватись.

Свого часу Греція була одним з перших колонізаторів праукраїнських земель. В язичницькі часи вона зайшла сюди як господар, у християнські змушена була миритись із князівською владою, чинити на неї духовний вплив та виконувати в Київській Русі культурно-просвітницьку роль. 

Те, що відбувається зараз, ладно було б назвати українським Відродженням, якби не згадка про те, що Ренесанс відбувся як противага кризовій католицькій моралі, яка не знайшла в собі сили побачити в пастві людей і тим самим штовхнула їх до античних людиноцентристських пошуків.

У всякому разі, сил правого - а більше, ультраправого консерватизму, що намагався під лінійку розкреслити українську  свідомість - не вистачило, аби втримати суспільний баланс. І не буде за визначенням, бо закон терезів цього не передбачає. 

Життя та удача: Орфей незламний

Цього року переклад в Україні став з обслуговуючого дослідницьким, і в цьому є велика заслуга Євгена Матковського, що взявся за “Аргонавтику” і вписав у неї другу, тлумачну частину. Видавництво “Колесо життя” представило античний фоліант окремою подією, за участю очільника профільної кафедри Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.  

Леся Звонська, доктор філологічних наук, перекладач із давньогрецької мови, дала змогу гостям відчути себе студентами кафедри, які довго-довго прогулювали уроки античної літератури. Майже в кожного на радянській полиці стояла “Іліада” та “Одісея”, майже кожен у неї обережно заглядав і сахався від хитромудрих строф, чекаючи на Котляревського. 

Та от настали часи, коли до Греції відправляються не тільки на море чи апельсини, коли численні українські Еврідіки та Пенелопи змушені чекати на своїх героїв, а Медеї - сприяти Ясонам у погоні за золотом. Країна в загрозі переходу війни з гострої до хронічної стадії потребує не тільки міфу, а і його переосмислення.

Епіка, педагогіка, орфеїстика

Зберігши оригінальну гекзаметричну мову Аполонія Родоського, український перекладач “Аргонавтики” зайшов у русло інтересу, який розвинувся на світовому рівні. Кінематографічний вихід “Одісеї” від Кріса Нолана важко затьмарити, але спроби є, і, звісно, будуть, як передвісники занепаду тираній, демократій, республік та імперій. 

Епічність книговидання може набути різних форм, але звернення до педагогічних основ за межами професії хоч трохи тішить. Так, “Колесо життя” випустило в світ “Архіпедагогіку”, яка провадить сходинками науки в західному світі, а орфеїстика й аргонавтика в художньому виконанні є в нас. У цьому сенсі згадували і Юрія Андруховича (“Дванадцять обручів”, “Рекреація”), і Сергія Жадана (“Інтернат”), і, коли вже так, то згадаємо Тараса Прохаська з його “Некрополем”. 

Видавництва: криза диспропорції

Звірополіс українського ціноутворення на книги буде нашою провідною темою аж до “Арсеналу в кінці травня. Численні дискусії спонукали на експрес-, а за тим уже і детальніший економічний аналіз, на якому американці заробили гроші ще у часи Великої депресії. 

Український ринок трусить класичний біполярний розлад. Це, можна сказати, наш національний вид розладу, під що би він там не маскувався - аутизм чи РДУГ, але непристойним МДП він поки що виглядати не хоче. Коливання настрою хіба що не зачіпають артбук-сферу, яка вирішила просто помалювати на стінах і дати це зробити іншим.

І читачі, які все ж таки хочуть бути у фарватері цінностей видавця, поводяться аж не відмінно. Купують (або не купують), приходять (або не приходять), дають зворотній зв’язок (або мовчать). Який човен, таке і плавання, що почули, те й зрозуміли.

Премія блогерів: драстуй, зброє

Того року премія впливових читачів скаржилась на одне фентезі та нестачу авторів. Цього року, за словами Олексія Рафаловича, довелось викреслювати й чути, що “Книга Еміля” буде в фіналі. Більш того, на цей рік блогери розповіли, як насправді працює їх премія.

Сама по собі книжкова бульбашка, за чіткими обрисами від жіночої більшості, складається з маси своїх “бульбашок” з уявленнями про те, які книжки є популярними. І це неправильно, правильно отам - на екрані з шортлистом. Тут нагадаємо, що жоден блогер не має знати бал, який поставив інший член журі.

Оскільки цього року на “Кольоровій” багато про екранізацію, то вона потрапила до уваги блогерів теж, у контексті невідомо за що знаної Лени Дани і точно знаної “Луни” Пилипа, в якого придбали права на екранізацію завдяки знайомству в підкасті. 

Непозбувний брак довіри до української літератури вилився в емоційний спіч, але ми тому раді. Просування укрліту більше не повинно асоціюватись із харчовим насильством та іншими національними травмами. Чи то колонізаційними, якщо вірити ще непризваним чоловікам. 

   

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

ваш конус вітру.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де відкритий простір

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net