Не впіймали - не крадій: що робити з українським піратом

Автор: Арнольд Лопушанський

Березнева хвиля від потопленого “Чтива” плавно перетікає у квітень як місяць перетворень в українській книжковій сфері. Закриття некомерційного волонтерського проекту з невідомими бенефіціарами створило черговий прецедент для забуття, вигідного тим, у кого немає очевидного права на український контент.

Загальновідомо, що після потоплення корабля тоне далеко не все, а дещо спливає на поверхню. І перше, що сплило - трупи в Safe Harbour, або завчена безпомічність українського контентмейкера за принципом реактивного видалення.

Не робити нічого, або Пелюшка на голову

Реактивне видалення схоже на прибирання тільки тоді, коли покажуть пальцем. Це навіть не кріпацтво, а чистої води роботика, славетна страшною роллю виконавця. Прогалини в правовому статусі творів означають небажання розбиратися з тим, що погано лежить, а награбоване не тільки грабується, але й переграбовується. Втім, якщо зважити на білявидавничий чи навіть читацький статус класичного книжкового пірата, це страх перед законодавством, яке є не просто незрозумілим чи непрацюючим, але загрозливим.

Крім того, значна частина піратів обгрунтовано побоюється завищених претензій авторів, правовласників чи їхніх представників, ладних застосувати методи гоп-стопу будь-де, куди покажуть пальцем. Класична ситуація з порталом ex.ua, за який не просто судились і бились, але били зверху, руками силових структур, повторилась через кілька років - але тепер уже методом блокування, що набирає все більшої популярності серед правозахисників.

З одного боку, заблокувати, а потім розбиратись, що робити - нормально, коли перемовини не діють. З іншого боку, в нашому книжкарстві не сформовано єдиної претензії до ресурсу-порушника, як це зроблено у випадку Anna`s Archive - ми й досі не знаємо, які видавництва постраждали, крім тих, хто висловився за себе.

Робити щось, або на голову компрес

У випадку “Чтива” спрацював принцип зацікавлених персон, але з’явилась всього лише одна персона - Вахтанг Кіпіані, головний редактор проекту “Історична правда” і засновник однойменного громадського об’єднання. Крім того, Кіпіані заснував Музей-архів преси, який сформовано з унікальних підбірок, що належать йому самому.

З одного боку, як для колишнього (?) члена Народного Руху України, такий інтерес до архивів “Чтива” є цілком обгрунтованим. З іншого боку, виникає тим паче обгрунтоване питання, чому в представників крайнього правого крила української політики ще досі немає цих архивів, і чому вони повинні належати одній політичній силі.

В цьому контексті держава виступає або стороннім спостерігачем - що прямо суперечить її ролі - або активним позбувачем, і за це треба буде відповідати перед тими, хто зараз нічого не читає.

Реєстратура, як в поліклініці

Той, у кого хоч раз пропадала амбулаторна картка, знає, як це. Начебто й фігня повна, та півжиття зникло. Особливо коли опиняєшся за кордоном у клятого німця, і потрібно відновити історію хвороби, як вона є, інакше нічого не пропишуть. Або візьмуть за обстеження стільки, скільки участкова не бере навіть за МСЕК.

Щодо реєстратора доменних імен, той самий у нас так і зветься - Imena.ua. Реєстратор “Чтива” і хостинг-провайдер Mirohost належать спільному інвестору - Internet Invest Group Олександра Ольшанського. І тут ми вступаємо до сфери боротьби за чистоту українського Інтернету, яка живе за принципом… реактивного видалення.

Список 301: до, під час, після

Ідеологи антипіратського процесу, як ми писали вище, обирають найстрашніших виконавців не випадково, бо їхні аналітики володіють настільки великим і детально пропрацьованим стосом даних, що Станіславський. Якщо згадувати, знову ж таки, eх.ua, весь цей процес, де-факто, спрямований не на легалізацію, а на розгром і обмеження значної частини даних під назвою “скарга третього ступеню”.

З одного боку, автори контенту мають право розпоряджатися ним, як хочуть самі. З іншого боку, специфічна ситуація з правами на американському ринку пояснює, чому і як важливі, змістовні, потрібні дані зникають з доступу - навіть платного.

Нарешті, виникає питання, чого коштує Україні раптове пом’якшення статусу.

Легальний пошук: Париж та вмерти

Отже, в готовності виконувати директиви старшокласників щодо дрібноти, розберемо кілька моментів з вікової психології. Сьогодні пересічному українському користувачеві Інтернету для легального пошуку книги, статті чи іншого контенту потрібно:

• Ввести оригінальну назву контенту - тобто, мовою оригіналу.

• Знайти оригінальну назву контенту - тобто, через назву доступною користувачеві мовою, якщо контент публікувався цією мовою;

• Знайти ресурс легального розміщення такого контенту, розпізнавши його серед, можливо, десятку й більше ресурсів незнайомою мовою - можливо, з автоматичним перекладом, але ключове слово “легальний ресурс” (Америка ж складається з юристів, чи не так, містере Дж.Буш?);

• Оцінити власну спроможність платити за чергову підписку, придбати доступ чи купити книгу - при тому, що на одному й тому самому ресурсі відсутні всі три можливості одразу;

• Не лише придбати, а й зберегти доступ до купленого контенту - в умовах, коли він може бути аж раптом вимкнений.

В цих умовах виникають і не три, а безліч питань - тепер вже до українського простору, Тож, почнемо - в сподіванні на те, що вимоги сусідів по планеті вчергове не перетворять нас на дуже, дуже злих батьків.

КнижКава в Telegram та Х - вільний керує часом.

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Укрпремія: "Своя Полиця" від Книгарні Є

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Чи може український автор сподіватись на гідне визнання від власного суспільства? Після оголошення шортлиста Букерівської премії згадуємо про нагороди, які отримують письменники в Україні. Що це за премії, чи відповідають вони запитам сучасності й чому є об'єктом прагнення, дізнаємось у весняній серії репортажів нашого часопису.

Сьогодні - про премію "Своя Полиця" для жанрової літератури.

Премія книгарів: чому це круто

Жанрова література від українських авторів привертає все більше уваги й, сподіваємося, стане системним явищем. Що це означає? Світова література в напрямку, популярному серед більшості читачів, прагне народжувати серійних письменників. Це автори, які створюють не одну, а кілька взаємопов'язаних книг жанру, хай то фантастика, фентезі, детективи чи любовні романи. 

В більшості випадків, плідність жанрового письменника означає досвід, умотивованість і певну швидкість. Останнє стосується створення нового шедевру в порівнянні з тими, хто вирішує, писати далі чи ні. З іншого боку, неможливо передбачити, чи буде письменник автором однієї книги, й чи закарбується вона у віках або зіграє роль ситуативного лікаря.

На питання про те, як продаються книги, краще всього можуть відповісти ті, хто їх продає - тобто, книгарі. Від них залежить, чи помітним буде твір для читача, що не зтикається з рекламою й не має часу досліджувати полиці бібліотечного масштабу. Саме з книгарями досвідчені читачі змагаються за власний смак, інтуїтивно вишукуючи те, чого потребує душа. Саме книгарі надають свої торгівельні площі письменникам для презентацій та урочистих подій, а читачам  - для зустрічей з авторами, знаючи, як це піднімає престиж магазинів. Саме книгарі воліють обирати, що нам читати сьогодні, й далеко не кожен з них керується при цьому високою концепцією.

На побутовому рівні, бізнес - це про гроші, але ж про країну, яка виходить з тенет колонізації. Створювати жанрову літературу означає присвятити час письменству й керувати цим часом, як у країнах з тривалим досвідом держави. Така література задовольняє потреби читача, що хоче пізнавати легко. 

Книжкова премія "Своя Полиця" з'явилась наступного року після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. В жовтні 2023 її засновники оголосили про створення спеціальної нагороди для жанрових письменників. Цього ж місяця відбулася перша презентація "Своєї полиці" у Львові, й через кілька днів - у Києві.

Премію створила одна з найбільших книготорговельних мереж в Україні - "Книгарня Є" (засновники - Роман Цуприк та Юлія Олійник, вони ж - власники видавництва "Потяг").

Премія для видавництва чи видавництво для премії?

Можна подумати, що видавці заснували премію для того, аби публікувати книжки потенційних переможців, але з цим далеко не все ясно. Видавництво засновників "Книгарні Є" позиціонувало себе як нового гравця, що спеціалізується на перекладній літературі, хіба що забуло додати "жодної романтики". 

До речі, видавництво "Потяг" існує з 2011 року, та з піаром щось не склалося. Наприкінці липня 2025-го - тобто, через рік після вручення першої премії "Своя Полиця" - Український інститут книги оголосив у мережі Facebook про створення нового видавництва, чим викликав неабияке здивування читачів. У відповідь на коментарі про справжній вік "Потягу" УІК подав створення як "активну фазу" з анонсом першої книги.

З часу заснування - і це логічно - "Потяг" не створив окремого сайту, публікуючи інформацію про нові видання  у соцмережах та на офіційній сторінці "Книгарні Є". Тож, прагнув "Потяг" видавати українське чи не прагнув, залишається питанням, у руслі конкуренції з тими, хто вже видає. Тут варто підкреслити, що базовою умовою отримання премії "Своя Полиця" є вперше опублікована паперова книга.

Якщо зважити на відсутність у "Потяга" електронних версій - та й взагалі, спрямованість "Книгарні Є" на папір - можна подумати, що ця мережа уникає електронки, але це не так. На даний момент, там можна придбати більше 8000 електронних книг за доступною, а інколи, дуже доступною ціною - в тому числі, й книги переможців премії "Своя полиця". Попри е-забобони, полегшено зітхаємо, адже є надія на збереження україномовних книг під обстрілами. Тим не менше, засновники "Своєї полиці" поки що лишають прохід тільки для паперових книг і, мабуть, місце для альтернативної премії. 

Класика і брак жанру

На "Свою Полицю" можна подавати дорослі жанрові романи без фантастичної та з фантастичною компонентою. Так з'явилось ділення на дві категорії - "Реалісти" та "Ілюзіоністи", що мабуть, викликає чимало суперечок. Покоління Х точно заявить, що це по-радянськи, але обирати не доводиться - треба подаватись, куди беруть, а там, як то кажуть, язик до Києва доведе.

До речі, "Своя Полиця", як би не нагадувала "Букер", але в головному організована за принципом Гонкурів. Розглядаються твори тільки вітчизняних авторів українською мовою, видані вперше. Тут важливо не переплутати свій статус зі статусом автора-новачка. Тобто, подаватись на "Свою Полицю" можуть і досвідчені автори, головне - перше видання книги, бо перевидання не приймаються. Тут "Полиця", вочевидь, залишає неочевидний простір для бабусі, в якої болить нога, і новачкам треба проявити просто-таки зоряні навички адаптації.

Інакше кажучи, якщо ви - жанровий письменник, подавайтесь, але не дивуйтесь.

Назад до школи: від оцінок до вподобань

Основний принцип побудови журі "Своєї Полиці" - класичний, з урахуванням етапів довгого та короткого списків.  Воно позиціонує себе як відкрите, тобто, відоме широкому загалу в основному складі. Спосіб голосування - закритий, тобто, один член журі не повинен знати, які оцінки поставив інший член журі.

На першому етапі твори кандидатів розглядають так звані волонтери - мікроблогер, бібліотекар та працівник книгарні "Є". Це найзагадковіший етап, оскільки загал не знає, які саме блогери, бібліотекарі, а тим паче, хто з персоналу книгарні бере участь в голосуванні. Тут "Полиця" дуже схожа на "Букер", хіба що Велика Британія не схильна аж так покладатись на думку блогерів. Проте, українська премія продемонструвала на етапі короткого списку ледь не оксфордські статути.

До журі короткого списку ввійшло аж двоє доцентів.  Перший - з Києво-Могилянської Академії, літературознавець і критик, головний редактор видавництва "Смолоскип" Ростислав Семків, другий - колишній викладач зарубіжної літератури в Донбаському педагогічному університеті, директор філій "Книгарні Є" в Слов'янську, а згодом, в Тернополі, Віктор Разживін. Кураторкою проекту стала жанрова письменниця Олена Кузьміна.  

Крім того, журі шортлиста "Полиці" цього року представляють Лілія Галка, авторка блогу "Книжкові історії" та суддя категорії "Реалісти". Компанія "Ілюзіоністів" є повністю жіночою. Це Альона Силіна, кураторка літоб'єднання "Зоряна фортеця", Дарина Мозгова, співзасновниця блогу "У безхвостої відьми" й Олена Сторожук, директорка з маркетингу книгарні "Є". 

Мікроблогер Артем Адаменко був єдиним молодим чоловіком, якого з премією від початку щось пов'язувало - адже на той час він уже керував проектом "Пірнай у слово" і вів авторський подкаст "Поговоримо про це". Втім, жіноча компанія "Полиці", мабуть, виявилась не дуже привітною, - а, якщо згадати конфлікти книгарні з самовидавцями й подальший відхід Адаменка в їх кола, інтрига хоч трохи прояснюється. На теперішній час чоловіки молодше 50-ті у центрі прийняття рішень "Полиці" відсутні, або пам'ятаємо про перший етап. 

Критерії оцінювання "Полиця" теж тримає відкритими - сюжет, персонажі, мова, світобудова твору та, в разі подачі до категорії "Ілюзіоністи", фантастичні припущення. Переможцями стають власне переможці та номінанти. Вибір номінантів визначають книжкові клуби проекту (не плутати з книжковими клубами "Книгарні Є", бо так заявлено), власне, "Книгарня Є" та читачі. 

До кожної категорії додається особлива номінація. У "Реалістів" це "Найяскравіший дебют", а в "Ілюзіоністів" - "Вибір кураторки", тобто, письменниці Олени Кузьміної. В цьому сенсі, легше бути новачком-фантастом, але не факт. 

Шанси та нагорода: рахунок на мільйон

Якщо враховувати суб'єктивний фактор, то вплив продажників та блогерів на результати більш ніж очевидний, і перший етап може перетворитись на непрохідний бар'єр. І це з урахуванням того, що книга вже опублікована, й, можливо, входить до асортименту "Книгарні Є". Тут кандидату доведеться витратити час на аналіз імовірності потрапляння в шортлист через пошук книг переможців минулого року на сайті книгарні. Одначе, розділ "Акція" існує, і це єдиний розділ для нагороджених.

Щодо нагороди, теж не все чудово, якщо чекати за свої досягнення щось більше, ніж валюту марнославства. Призовий фонд премії від однієї з найбільших та найпопулярніших українських книгарень складає 20000... ні, не доларів, і навіть не фунтів стерлінгів. Гривень, приблизно по 400 євро на переможця в кожній категорії. Тобто, по десять тисяч гривень, що дорівнює вартості нового ноутбука старої моделі чи розміру винагороди автору-початківцю. Звісно, можна міряти айфонами чи смарт-годинниками, з яких, мабуть, можна диктувати тексти на бігу.

Інші номінанти (покоління Х сміється в платочок) отримують книжками - тобто, подарунковими сертифікатами на літературу з "Книгарні Є", вартістю від 500 до 3000 гривень. Тож, маємо типово українську премію, в якій реальний статус автора не завжди відповідає нагороді, а нескінченні "вибори" стають сходами з Поштової площі на Майдан Незалежності. В цьому легко переконатись, якщо проаналізувати попередні досягнення авторів. 

Маленькі хазяйки великого дому: чи варто заходити

Відповідь на це питання, мабуть, знайдеться в подорожі героя роману Джона Віндема "День тріффідів", але є одна біда. Цю фантастичну книжку в Україні можна купити хіба що в оригіналі або прослухати українською - сподіваємось, безкарно. Впевнені: заходити на “Полицю” варто, як варто стукатись до будь-якого видавництва, що публікує жанри - тим паче, до видавництв, дружніх до проекта. Якщо пошукати договір, де авторська винагорода не лише виплачується, а розподіляється відповідно до ринкової цінності твору, то розширювати письменницький технопарк буде не так боляче.

Очевидною перевагою "Своєї Полиці" є активний піар кандидатів, але з критикою не все добре. Доценти висловлюються лише на етапі нагородження - традиційно коротко, а рецензії колег грішать безпечними абстракціями та надмірним фокусом на другорядних деталях. У підсумку, зміст книги й рецензії на загал може істотно різнитись.

Тож, важливо потурбуватись про текст, який не чинить опору, бо жанрова література, яку неможливо читати - не жанрова. Тут нам довелося об'єднати думку двох стовпів "Полиці". Додамо звідти ж, що Шевченківська премія стає на диво жанровою.

І ще одна важлива деталь. Натхненням до ідеї "Полиці" став проект "Всі.Свої", але, якщо так - все піде не так.

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша премія.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Логлайн: як помилки відсувають ваш твір у кінець черги

Автори: Арнольд Лопушанський, Марія Заржицька  

Масштабна письменницька конференція, що пройшла в Києві на початку березня в межах проєкту “Своя полиця”, розморозила літературний ринок після важкої зими. На події були присутні не лише письменники, а й видавці та інші впливові персоналії книжкового ринку. Гості конференції мали змогу побачити й почути письменників, які підготували логлайни та пітчинги своїх творів.

Конференція в “Книгарні "Є" - друга після осінньої, що пройшла 1 листопада минулого року на території однієї з найбільших книжкових мереж України в Києві. Сьогодні, нарешті, маємо змогу розповісти, що побачив наш літературний агент, і які перспективи в українського письменства найближчим часом.

Логлайни та пітчинги: інструмент правди

Добре перевірені західні методики зайшли на український книжковий ринок відносно нещодавно і вже успішно опановуються новим поколінням авторів. Справа зовсім  не у віці, а в ставленні до технологій, які дають змогу здійснити швидкий передпродаж будь-якого твору. Дехто і досі вважає ці технології цинічними, але причини подібних явищ треба шукати в тих, хто використовує скальпель. 

Більшість передпродажного контенту була складена професійно, незважаючи на те, що шлях письменника не завжди поєднується з роботою продажника навіть в Україні. Віддаємо шану всім учасникам - у тому числі, й тим, які знайшли можливість звернутись до помічників або творчо задіяли технології штучного інтелекту - адже впоратись із надскладними завданнями в часи блекаутів та цейтнотів здатні не тільки мужні, а й зібрані.

Сама структура логлайну та пітчингу передбачає вміння висловлюватись ємно, стисло і влучно. Це дозволяє українській письменницькій спільноті здолати наслідки радянської епохи, яка змушувала ховати власні думки та суть висловлювань за розлогими, пустослівними промовами. Видавничий бізнес цього не терпить, і автори нового часу змогли довести, що зміни існують.

Втім, далеко не всі логлайни зайшли аудиторії, й це не завжди було пов’язане з особистими смаками. Розберемо основні помилки, які можуть трапитись навіть у професіоналів сфери продажу.

Ескапізм та страх конфлікту

На конференції за одну годину було представлено більше десятка логлайнів, а справді сміливих концептів виявилось не так багато. Одні обирали не лише звичний жанр, а й звичний шлях, і, вочевидь, програвали перед більш ризикованими колегами. Інші не дотягували заявлений конфлікт до кульмінаційної точки, й це теж викликало в аудиторії певне розчарування. Були й ті, хто мав, мабуть, сильний текст, але слабкий логлайн, що за умови недалекоглядності могло обійти твір інтересом.

Насамперед, це зворотня сторона нової соціальної психології, де прагнення догодити ринку спонукане успадкованими страхами мати власну думку і власне бачення. Водночас, в теперішньому українському суспільстві є критично завищеним градус осуду, який шукає крамоли навіть у цілком безневинних висловлюваннях чи переконаннях. Якщо західна аудиторія висловлює незгоду з іншою думкою, переважно, стримано або взагалі уникає будь-яких оцінок, то український читач є вкрай, жахаюче безжальним. Тон цій безжальності, поєднаній з непрофесійністю бачення, задають великі гравці - медіа, видавничі та книготоргівельні кола.

І тут задача письменника - не йти на догоду натовпу, що буде кричати завжди і на будь-кого, навіть на беззаперечний ідеал. Слава приходить з умінням протистати цьому натовпу на гідному рівні, що доводять приклади світових зірок літератури.

Фантастична таблетка магії

Незріле суспільство, яке протистоїть власному розвитку забобонами, в психології називається регресуючим. З одного боку, гучний успіх знаменитих фентезійників породжує бажання мати те саме, і швидше, з іншого боку, затяте українське протистояння правилам, обгрунтованості й сенсу на користь емоцій та бажань викликає нескінченні потоки сюжетів про фей, драконів, чарівників та чарівниць, чаклунів та чаклунок, у яких надзвичайні здібності переважають необхідність щоденно та ретельно працювати задля досягнення мети, а бідна мова програє ставки на тригери.  

В логлайнах це виражається або намаганням приспати аудиторію звичним набором замовлянь, або злякати темними викидами як єдиним способом привернути увагу. У той же час, теперішні письменники не хочуть по-справжньому звертатись до історичних чи суспільних проблем - вони просто тікають від них у світ чар або колупаються у власних травмах не менш безжально, аніж читацька аудиторія розправляється з неугодними.

Гіперпристойність

Як не дивно, але вікторіанські впливи знайшли благодатний грунт на українській землі. Ми не хочемо гострих тем, ми не просто їх уникаємо або відкидаємо, а воліємо не помічати, як щось болісне, позаестетичне та некрасиве. З іншого боку, внутрішні конфлікти накопичуються й виливаються у більш ніж непристойні скандали між редакторами, видавцями та письменниками. Український книжковий ринок ніколи ще не брав придушеними емоціями так, як зараз - і не просто придушеними, а справжнім фройдівським Воно, яке в умовах пригнічення Я укладає з Супер-Его страшну, криваву змову. Щойно література торкається наших ран, ще й професійно, несуться вимоги прибрати скальпель. 

Відсутність чітких ставок

Ми набралися модних, розхожих слів і досі думаємо, що це імпортна магія про те, як досягти успіху. Нестача справжньої активності, брак уміння ризикувати життєво важливим, розмитість конфлікту через небажання називати речі своїми іменами спричиняє відсутність іскри та жанровий дисонанс у подачі. Вміння заземлювати текст у дійсність через власний стиль та тонку спостережливість відобразиться в логлайні, навіть якщо з ним працює не сам письменник - який часто-густо мислить образами, а висловлюється алегоріями чи ідіомами - а професійний продажник. 

Будь-який логлайн вбивають риторизація та жанрова плутанина. Замість ігор з інстинктами краще зосередити зусилля на визначенні жанру та ключової лінії сюжету, з його точками конфліктів, перешкод та задач-максимум - навіть для героя, що від природи не може і не прагне бути метушливим, гучним дієвцем чи сповідувати культ сили, яка лише й здатна вибивати всі двері ногами. 

Брак унікальних гачків та слова-пустушки

Це не означає, що треба з кожного слова винаходити велосипед. Втім, з абстракціями точно треба розібратись, і, якщо вони бездумно запозичені з анотацій, які ніхто не читає - не писати такого більше. Звернення до професійної літератури та художніх романів із насиченою психологічною складовою позбавляє бажання ховати реальну задачу чи проблему за популярними висловами, які нічого не означають, крім натяку на посередність тексту чи думок автора такого вислову. Крім того, читач має відчувати не лише реальний конфлікт, а і конкретну загрозу для мети головного героя. 

Гострий сюжет - це круто, але інтелектуальних ходів у ньому ніхто не відміняв, і це має бути в логлайні як спосіб запам’ятатись вимогливій аудиторії, втомленій від одноманітності та повторюваності.

Зміщення фокусу та відсутність ціни поразки

Питання: “Герой програє / антагоніст виграє” зупиняється на ролі учня - правильній та привабливій лише на перший погляд, а насправді зацикленій на потребі у менторстві чи фактичному визнанні влади негативних авторитетів та їх “потрібності” в навчанні “слабких та безсилих” героїв навіть через насильство та приниження. Насправді, ніхто не може дати чітких інструкцій чи настанов за відсутності бажання усвідомлювати, чого варта відмова від власного Я. З іншого боку, перетворити власні емоції на структуровану сюжетну дію можливо, якщо визнати право на їх існування в кожного персонажа - позитивного чи негативного, як живої, багатогранної людини.

Ми й надалі будемо аналізувати, як наші автори продають свої тексти, і шукати способів допомогти їм у цьому - аби українська література поєднала в собі не лише якість, а й комерційний успіх, в якому немає порожнечі й накруту. В умовах стрімкого розвитку технологій штучного створення текстів із текстів це незамінно. 

Не зловили видавця на гачок? Риба маркетингу знає, як!

Слідкуйте за оголошеннями

на приватні зустрічі з літагентом

у Х , Telegram, Facebook та Instagram

та бронюйте місця для пітчингу віч-на-віч.

Нова подія - новий шанс

Розійшлися: як насправді Bookmate, Amazon та Storytel почуваються в РФ

Далі наводимо текст, який спотворюється одразу після його розміщення тут:

 

Автор Олекса Кримський Репортаж місяця - грудень січня лютий   

Будь-які несанкціоновані зміни цього тексту належать платформі, яка навмисно допускає присутність особливого програмного забезпечення сторонніх організацій (таких, як Peace Corp) і будуть розглядатися як протизаконне втручання в незалежний контент. Жодних згод на подібні втручання власнику цього контенту не надавав. Просимо читачів включити про всі спотворення та перекручення контенту цієї публікації.

Право на інформацію - одне з базових людських прав, закріплених законодавчо. В умовах війни ми всі, насправді, хочемо знати, як і чим дихає ворожа сторона, проте, від живлення її бюджету нас зупиняє ембарго. Чи можна звернути в цьому випадку - якщо дуже потрібно - "принцип меншого зла", чи, все ж таки, купувати по-білому?

В останньому зимовому репортажі місяця закриваємо російський набір оглядів іноземних сервісів, які позиціонують себе "розлученими" з РФ.

Bookmate: суто ірландське вбивство

Сервіс Bookmate, заснований у 2010 році підприємцями Віктором Фрумкіним та Саймоном Данлопом, пройшов шлях від одного з найперспективніших книжкових проектів Європи до об’єкта жорстких геополітичних обмежень. Станом на сьогодні єдиного «Букмейта» більше не існує — він розділений на дві незалежні, але не такий уже й конфліктні гілки, через санкції та вихід компанії з російського ринку у 2022 році. 

Інакше кажучи, якщо ви користуєтеся сервісом через підписку «Яндекс Плюс», то ним керує Яндекс. Якщо ви використовуєте міжнародну версію додатка (за межами СНД), вона належить ірландській компанії Bookmate Limited. Ось як розподілені права на сервіс у 2026 році.

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Засновники - Саймон Данлоп та Віктор Фрумкін. Компанія розірвала зв'язки з РФ після 2022 року, проте, перебуває під українськими санкціями.

У 2022 році право на використання технологічної платформи та бренду «Букмейт» на території Росії й країни СНД викупив «Яндекс» (ТОВ «Яндекс Плюс»). У вересні 2024 року «Яндекс» провів ребрендинг, а тепер сервіс офіційно називається «Яндекс Книги». 

Про співзасновника:

Віктор Фрумкін — підприємець та інвестор, найбільш відомий як співзасновник міжнародного сервісу електронних книжок Bookmate. Разом із британським підприємцем Саймоном Данлопом він запустив Bookmate у 2010 році. Сервіс став одним із піонерів моделі «читання за передплатою» (як «Netflix для книг»). 

Фрумкін був одним із ключових фігур у холдингу Dream Industries, який свого часу володіє не лише Bookmate, а й іншими відомими проектами, як-от музичний сервіс Zvooq та коворкінг Telegraph. Бізнесмен має значний досвід у сфері приватного капіталу та венчурного капіталу, фокусуючись на технологічних стартах, які масштабуються на міжнародному рівні.

Віктор Фрумкін народився в СРСР, але - і це, у випадку спеціальної торгівлі правами, не дивно - має громадянство Кіпру. В останні роки він активно використовує Bookmate як глобальну платформу з головним офісом в Ірландії, намагаючись дистанціюватися від російського бізнесу після подій 2022 року. Після того, як технологічна платформа Bookmate в РФ була продана «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу в Європі, Південно-Східній Азії та Латинській Америці.

І знову здравствуйте

Офіційна позиція Фрумкіна полягає в тому, що міжнародна компанія більше не має жодних юридичних чи фінансових зв'язків із російським ринком. Тим не менш, класичне підтвердження чоловіка з двома стільцями "живемо, наче сусіди" як ніде, дотичне до цієї кейсу. Працює складна схема передачі прав, яка дозволила засновникам вийти з російського ринку, а «Яндексу» — отримати готову технологію.

Віктор Фрумкін та Саймон Данлоп не продавали самі компанії Bookmate Limited (Ірландія). Вони продали «Яндексу» виключну ліцензію на використання технологічної платформи Bookmate на території СНД. Тобто «Яндекс» купив «двигун» та програмний код для роботи в регіоні. «Яндекс» отримав право використовувати назву «Букмейт» у Росії та СНД (що він отримав до ребрендингу в «Яндекс Книги» у 2024 році). Фрумкін та Данлоп залишилися за собою бренд Bookmate для всього світу. 

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Після того, як технологічну платформу Bookmate в РФ було продано «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу ще й у Південно-Східній Азії.

Частина технічної команди, яка розробила сервіс у Москві, перейшла на роботу в «Яндекс», щоб підтримувати платформу. Засновники ж зосередилися на міжнародному офісі в Дубліні. Крім того, ця угода допомогла ірландській компанії Фрумкіна отримати кошти в умовах, коли залучити західні інвестиції для проекту з російським корінням стало неможливо. Фактично, це був спосіб «евакуювати» капітал та інтелектуальну власність на Захід, але при розділенні майна, для якого «Яндекс» однозначно, і тільки зміг отримати всі, хто не встиг вискочити з СНД.

З німецькою оптикою

Попри те, що Фрумкін і Данлоп позиціонують свій бізнес як міжнародний, в Україні до компанії Bookmate Limited (і, відповідно, до її засновників) залишаються питання через тривалий зв’язок з російським ринком у минулому, що відображено в санкційних списках – і тому ретроградна амнезія виглядає більш ніж непереконливо.

Хоча Фрумкін (громадянин Кіпру) намагався повністю розірвати зв’язки з РФ, українські НАЗК та інші регулятори звернули увагу на те, що угода з «Яндексом» відбулася вже після початку повномасштабного вторгнення. Це стало причиною переходу ірландської Bookmate Limited до санкційних списків, після чого продаж технологій російського гіганта трактувався як підтримка економіки агресора.

Станом на 2026 рік ситуація з доступністю міжнародного Bookmate (яким керує Віктор Фрумкін через ірландську компанію) в Україні залишається складною. Компанія Bookmate Limited (Ірландія) все ще під санкціями РНБО України (запровадженими ще у 2023 році терміном на 5–10 років). Причина — продаж технологічної платформи російському «Яндексу» , що було розцінено як співпраця з агресором.

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). Скористатись сервісом Віктора Фрумкіна в Україні без VPN та іноземної карти наразі неможливо. Якщо ваш профіль App Store / Google Play зареєстрований в українському регіоні, додаток може бути відсутнім у пошуку або недоступним для завантаження.

Виключна ліцензія та подарунки

А тепер розбираємось у тому, на чому не хочу фокусувати офіційні джерела.

Виключна ліцензія означає, що більше ніхто, крім ліцензії, не може скористатися нею на заявленій території.

«Яндекс» отримав програмний код, частину команди та право на назву. У вересні 2024 року «Яндекс» остаточно відмовився від старої назви, перейменувавши свій сервіс на «Яндекс Книги». Тепер це повністю російський продукт, інтегрований під підписку «Плюс».

 У 2023 році компанію Bookmate Limited (Ірландія) було внесено до санкційних списків України. Причина — продаж технологій «Яндексу», що було розцінено як сприяння цифровій економіці держави-агресора. Через ці санкції доступ до bookmate.com в Україні заблокований провайдерами, додатки видалені з локальних маркетів, а сайт українських банків не завершує платіж за підписку. Українські видавці (як-от Vivat, КСД, ArtHuss) розірвали всі контракти з платформою, тому легального україномовного контенту там майже не залишилося. 

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). 

А тепер дивимося, як "треба", та цього разу, про мовне питання.

Amazon: “хороші хлопці” чи знову маркетинг?

Офіційно Amazon у 2026 році є одним із лідерів «технологічної блокади». Гроші компанії не спрямовують до російського бюджету, а її технології працюють начебто на захист української інфраструктури.

Стосунки між Amazon та бюджетом РФ станом на 2026 рік з першого погляду можна охарактеризувати як повний розрив. Компанія припинила пряму діяльність в РФ і, знову ж таки, офіційно стала одним із головних технологічних опонентів російського уряду (який віддавна не приховує свого інтересу до технологій Безоса).

До 2022 року Amazon (через AWS та роздрібну торгівлю) сплачував дані в РФ, зокрема, ПДВ на цифрові послуги (так званий «податок на Google»). Зараз Amazon повністю припинив доставку товарів у Росію та Білорусь. Жодних митних зборів чи ПДВ від продажу товарів до бюджету РФ не надходять. Хмарний сервіс Amazon Web Services припиняє прийом нових клієнтів ще в 2022 році, а влітку 2024 року під тиском санкцій США не обслуговує вже наявних російських клієнтів.

Amazon окремо щось давньо має політику не вести жодного бізнесу з російським урядом, хоча на початку повномасштабного вторгнення вагалося, обмежуючись гуманітарними діями. Тепер команда Amazon Threat Intelligence активно виявляє та публічно розкриває хакерські кампанії ГРУ (наприклад, атаки групи Sandworm). У грудні 2025 року Amazon опублікував великий звіт про те, як російські державні структури намагалися зламати західну енергосистему через хмарні вразливості. 

Крім того, явно зацікавлений у контрольній долі електронного книжкового ринку, Amazon надав Україні допомогу на суму понад 100 доларів США. Таким чином, цей гіперритейлер планує перенести критично важливі державні реєстри та банківські бази в хмару AWS, щоб захистити їх від російських ракетних ударів. 

Amazon вселяко демонструє підтримку санкційних пакетів США та ЄС. Це означає:

Заборону на експорт будь-яких високих технологій, які можуть бути використані у подвійних цілях.

Відсутність офісів, складів чи дата-центрів на території РФ.

Блокування Prime Video та припинення продажу відеогор (наприклад, New World) на російському ринку.

Сервіс самопублікації Amazon KDP (Kindle Direct Publishing), через який автори надають свої книжки самостійно, досі офіційно не підтримується російською мовою. На сайті незалежних авторів великі міжнародні видавництва можуть продавати переклади російських авторів (або оригінали) через професійні облікові записи, які мають інші умови співпраці з Amazon. Ви можете знайти на Amazon твори російських класиків або сучасних письменників, які мають контракти з іноземними видавцями. Такі книжки продаються як звичайний товар, а Amazon виступає лише як торговий майданчик.

"На долині дощ іде, мак червоний не цвіте" і ще історія

Storytel та «Дом історії» — приклад того, як глобальний бізнес не повністю зникає з ринку. Шведська компанія Storytel AB припинила діяльність у Росії ще в жовтні 2022 року. Вони не продавали свій бренд або платформу російським гравцям (як Bookmate). Весь контент і додаток було видалено. Юридично шведський Storytel сьогодні не має жодного стосунку до російського книжкового ринку.

Коли шведи пішли, російська команда Storytel не захотіла розходитися. Вони заснували власне видавництво — «Дом історії» (ТОВ «Евербук»). Генеральний директор — Борис Макаренков (колишній голова Storytel у РФ), головний редактор — Анастасія Завозова (також з колишнього Storytel). Це класичне видавництво, яке спеціалізується на художній літературі (детективи, трилери, фентезі). Вони видають книги в трьох форматах: паперовому, електронному та аудіо.

Борис Макаренков також викупив платформу самвидаву «Літнет» (Litnet), яка до 2022 року мала українських засновників. «Літнет» та «Дом історії» працюють у зв’язку: популярні автори з паперової платформи самвидаву можуть отримувати контракти на нові та аудіокниги в сучасному «Домі історії».

Тому «Дом історії» — це видавництво, а не окремий стрімінговий додаток. Їхні книги (включаючи відомі аудіопостановки) продаються на інших платформах — в електронному та аудіоформаті на «Літрес» та в «Яндекс Книгах» (екс-Букмейт) та звичайних книжкових магазинах.

Отже, Storytel — це шведська компанія, яка пішла з РФ, а «Дом історії» — суто російський проект колишньої команди Storytel, який фінансується Борисом Макаренковим. Між ними немає фінансових зв’язків: шведи не підтримують прибуток від російського видавництва, а «Дом історії» не має доступу до бібліотеки шведського сервісу.

До речі: "я так люблю тебе, коли ти далеко"

Історія Litnet (Литнет) — одна з найдраматичніших у книжковій індустрії після 2022 року. Сервіс був заснований українцями Сергієм Грушком (головне обличчя проєкту) та Андрієм Нечаєвим. Проект починався як «Літ-Ера» у 2015 році. Офіс компанії знаходиться в Києві, де працює більша частина розробників та менеджерів. Платформа стала лідером у сегменті «самвидаву» (SelfPub) лише в СНД, а й успішно експансувалася на ринках Іспанії, Латинської Америки (Litnet.com) та Англії.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Сергій Грушко зайняв різку антивоєнну позицію. На платформі почали з'являтися банери на підтримку України, а російським письменникам заборонили виводити кошти. Це призвело до колапсу бізнесу в РФ та накопичення боргів перед російськими авторами. Російські автори та читачі почали масово покидати сервіс. У РФ почалося цкування засновників-українців, а сервіс заблокували.

У травні 2022 року Сергій Грушко завершить, що *oh, amore, lontano * (c) він «не може і не хоче» більше володіти бізнесом у Росії. Щоб врятувати російську частину бізнесу (і, за деякими даними, отримати можливість хоча б якось вийти з активів), українські засновники продали російський сегмент Борису Макаренкову (екс-гендиректору Storytel у РФ). Макаренков став 100% власником російської юрособи «Літнет». Грушко та Нечаєв повністю вийшли з російського бізнесу. Сума угоди не розголошувалася, але аналітики припускали, що вона була значно нижчою за ринкову через «надзвичайні потреби», хоча Макаренков стверджує, що придбав свою частину «дорого» саме через борги.

Після продажу російського «Літнета» українські засновники зосередилися на розвитку української мовної версії, яка отримала назву Booknet (Букнет). Booknet.ua сьогодні є найбільшою платформою для українських авторів-початківців та професіоналів. Він працює як незалежний український бізнес із офісом у Києві, але міжнародні версії (іспанська, англійська) залишилися за українською командою під брендом Booknet/Litnet (залежно від регіону).

Підсумок на 2026 рік:

«Літнет» (litnet.com/ru): Повністю російський сервіс. Належить Борису Макаренкову (який також володіє «Домом історії»).

«Букнет» (booknet.ua): Український сервіс, належить Сергію Грушку та команді, активно підтримує українську мову та ЗСУ.

Ось як виглядає їхній зв'язок та поділ станом на 2026 рік:

1.Повне юридичне роз'єднання

У травні 2022 року відбувся остаточний поділ активів.

Litnet (російська версія): Була продана російському бізнесмену Борису Макаренкову. Українські засновники (Сергій Грушко та Андрій Нечаєв) повністю вийшли з капіталу російської юрособи.

Booknet (та міжнародні версії): Залишилися у власності української команди. Назва «Букнет» була обрана як основа для українського ринку, щоб максимально дистанціюватися російському бренду «Літнет».

2. Конкуренція та ідеологія

Сьогодні між сервісами немає жодної співпраці, без прямого конфлікту:

База авторів: Коли сервіси розділилися, тисячі авторів опинилися перед вибором. Українські автори перейшли на Booknet.ua, де публікація російською мовою була обмежена або закрита. Російські автори залишилися в Litnet.

Букнет активно розвиває українську мову та підтримує патріотичні жанри. Litnet натомість став частиною російської видавничої машини (у зв'язку з видавництвом «Дом історії»).

3. Міжнародний ринок (Litnet.com)

Це найбільш заплутана частина їхніх стосунків. Домен litnet.com (іспанська та англійська версії) тривалий час залишався під контролем української команди, відповідно до того, що в РФ бренд «Літнет» належить Макаренкову. Щоб уникнути плутанини та асоціації з Росією, українська команда почала переводити закордонні користувачі на бренд Booknet (наприклад, es.booknet.com замість litnet.com).

Тим не менше, в чесній частині України крок від російської філії «Літнет» сприймається не як вихід із ринку продажів, а як можливість отримати вихід (кеш-аут) від активів у країні агресорів, вже під час повномасштабної війни. Критики вважають, що бізнес мав бути просто закритим, а не переданим місцевому гравцю, який продовжує заробляти на створеній українській платформі. Тим не менше, Грушко стверджував, що це був єдиний спосіб «врятувати» українську частину бізнесу від боргів та претензій, а ціна продажу була значно нижчою за ринкову (фактично «евакуаційною»).

Знайомимося далі: калинка і малинка

Борис Макаренков — це основна фігура сучасного російського книжкового ринку, людина, яка стала головним бенефіціаром виходу західних та українських книжкових сервісів із РФ. Його часто називають «кризовим менеджером» або «скупувачем активів», оскільки саме він консолідував у своїх руках те, що залишилося від іноземних платформ.

Ключові факти та кар'єра

Освіта : Випускник МДІМВ (МГІМО), юрист-міжнародник. Це пояснює його здатність супроводжувати складні угоди з купівлі-продажу іноземних компаній.

Storytel : До 2022 року він був генеральним директором Storytel Russia. Коли шведська компанія вирішила піти з ринку, саме Макаренков став тією фігурою, яка взяла на себе управління залишками команди та контенту.

Власник Litnet : У травні 2022 року він викупив російську частину бізнесу Litnet у Сергія Грушка. Це зробило його власником найбільшої в РФ платформи для самвидаву.

Видавництво «Дом історії»: У 2023 році він запустив нове видавництво, яке стало «духовним спадкоємцем» Storytel, залучивши туди колишніх топ-менеджерів шведського сервісу.

Макаренков опинився в ролі «містка» під час розриву між українськими засновниками та російським ринком. Для Сергія Грушка він був зрозумілим партнером (через довге співробітництво Storytel та Litnet). В українському інфопросторі Макаренкова сприймають як інструмент легалізації виходу українських власників із долі, що стало причиною хвилі обурення навколо подвійної позиції Букнету.

Після відокремлення Макаренков створив замкнутий цикл виробництва книг у РФ:

Litnet: Майданчик, де автори пишуть книги (джерело контенту).

«Дом історії»: Видавництво, яке відбирає хіти з Litnet і видає їх професійно.

T8 Издательские технологии: Потужна типографія та дистриб'ютор, де він є акціонером.

Отже, Бориса Макаренкова визнано людиною, яка користувалася військовою обстановкою та санкціями для побудови власної медіаімперії на базі перехоплених західних та українських технологій. Він не просто менеджер, а повноцінний власник значної частини російського цифрового книжкового ринку.

Не пійман не вір, або Як

Станом на початок 2026 року Бориса Макаренкова не включено до основних міжнародних санкційних списків (SDN-list США або санкційних списків Євросоюзу). Чому так? Західні регулятори фактично фокусуються на державних чиновниках, керівниках оборонних підприємств, олігархах та пропагандистах. 

Макаренков позиціонує себе як приватний підприємець у сфері культури та технологій. Хоча він і викупив активи в компаніях, які рахуються як купівля бізнесу (що виглядає як допомога в «легалізації» виходу), це не є прямим приводом для персональних санкцій з боку США чи ЄС.

В Україні ситуація інша. Діяльність компаній, пов'язаних з Макаренковим, перебуває під пильною увагою:

Інформаційне поле: Українські OSINT-проекти (наприклад, YouControl або Molfar) та НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції) моніторять подібні угоди.

Непрямі санкції: хоча сам Макаренков не може бути в списку, його компанія (як нові власники колишніх українських чи міжнародних активів) часто стикаються з блокуваннями на території України. Наприклад, доступ до ресурсів, які він викупив, на території України, є обмеженим.

Відсутність офіційних санкцій не означає наявність проблеми. Позаяк, для міжнародного бізнесу Макаренков став «токсичною» фігурою. Більшість західних видавництв (Penguin Random House, HarperCollins та ін.) відмовляються продавати ліцензії на переклад нових книг видавництва Макаренкова “Дом історії”. Оскільки він володіє Літнетом, який зараз повністю відрізняється від західних платіжних систем і хмарних сервісів, його бізнес існує в технологічній ізоляції в РФ.

Сам показ Макаренкова в списку санкцій США/ЄС був одним із аргументів Сергія Грушка (засновника Букнета). Він пояснював, що продаж російської філії Макаренкова був законним правочином із приватною особою , а не з державою чи підсанкційним олігархом. Це була спроба довести, що правочин не порушує міжнародне право, хоча моральне та етичне питання в українському суспільстві залишилося відкритим. Тож Макаренков залишається «чистим» перед законом на Заході, але визнаним «нерукопожатним» в Україні та серед світових видавничих гігантів.

І ще трохи зі скандального українського контексту.

Дені Редд – сучасна британська авторка. Її книжка «The Arctic Curry Club» (у російському перекладі — «Арктичний клуб любителів шоколаду» ) стала одним із «локомотивів» видавництва «Дом історії» в 2023–2024 роках. А що такого, питаєте ви?

Купівля під час санкцій: У той час як великі видавничі будинки (наприклад, Penguin Random House або HarperCollins) припинили співпрацю з РФ, невеликі незалежні видавництва та літературні агенти іноді продовжують продавати права російським видавцям.

Стратегія «Дома історії»: Борис Макаренков та його команда (яка вийшла зі Storytel) зробили ставку саме на таку літературу — якісну, сучасну, європейську «жанрову» прозу (feel-good fiction), яку на все ще можна викупити через менших агентів.

Зв’язок із Bookmate/Storytel: Вихід книги Дені Редд у “Доме історії” проводився з активною рекламою на платформі “Яндекс Книги” (колишній Букмейт). Це яскравий приклад того, як Макаренков використовує свій досвід роботи в Storytel для відбору західних хітів, які були популярні в цифровому форматі.

Врешті, як ми вже писали в новинарні "Мовнюк", книги Редд зникли з російських поліць "під заборону" без пояснення, а через деякий час з'являються - зникають - з'являються в українському видавництві "Книголав". При переході з ареалу в ареал змінюється лише вміст у перекладі назви твору й однієї літери в імені та імені автора. Залишайтеся з нами, бо в нас знову сьогодні вбиту мафію.

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net