вівторок, 12 травня 2026 р.

Продати: скільки коштує книга видавцю

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 114

Велика книжкова манія поволі, але невпинно переходить у Велику книжкову депресію. Читати начебто і хочуть, але вже не можуть. Це як до великого застілля - готували-готували, потомилися і впали.

Проблеми українського видавця ті самі, що і в читача - любов до імпорту, любов “подорожче” і любов до себе (для себе, під себе). Це як “хочу вийти заміж за іноземця, багатого і слухняного, щоб розумів чутливу українську душу”. Цікаво, що чоловіки до іноземок поспішають не хутко.

А що ти їй скажеш, з борщу, який сам і їстимеш?


"Скажіть вашу ціну!"

З любові й ціну породять. “Зтерпиться - злюбиться” працює тільки в сусідів. Нашого бабця й чорти бояться, а тим часом ціна самоти, ціна перетину і ціна консенсусу складають головну між видавцем та читачем цифру. То є ціна угоди, яка, з одного боку, визначається купівельною спроможністю читача, з іншого, здатністю видавця змінити звичну для читача структуру споживання.

“Не буду їсти - куплю книгу” вже не працює, дякувати книгарям. Щоби купити книгу, я вам кажу реально, їсти має бути хліб з хлібом. Я купила собі дорогу - за 100 гривень тоді! - кулінарну енциклопедію, коли їсти мені не те що не було чого, а не було коли. Дуже приємно знати, що в світі є лазанья, цуккіні та фріттата, ще й продавати цю книгу малоімущим. Не повірите, брали. Ридали і брали, хоч на подарунок.

А зараз попробуй кави не налий до книги - ззідять.


Графіка та калліграфія

От беремо рух українського читача від Європи до Азії, про який вперше - нарешті! - заговорили на Книжковій Країні цього року, а на Арсеналі продовжать. Так само Азія йде до читача, готова (і навчена) конкурувати з американським ринком. 

Перекладати з азійських мов нелегко, але ж і цікаво. А ну як письменник знову захоче дізнатись тонкощі українського переказу? І де тому японцю чи китайцю знати українську, але ж знає… 

Швидкий український сервіс знає все, крім того, як змусити читати людей, які вже не можуть. Свого часу тарантінівське “Місто гріхів” було не надто популярним фільмом, радше камерним. А зараз іногородні гості київських подій можуть це відчути. Добре, що можна озброїтись цукеркою, випічкою і книжкою, та чимважче.

Це я про що. Того року з графічними романами не залагодилось.


О першій - до бібліотеки

Коли вже говорити про зміну специфіки попиту, то Клуби Щільного Тексту - далеко не фантастичний сценарій. І кави попити з хлібом, і обговорити, що там було на п’ятсот двадцять п’ятій сторінці. Сандерсон знає, як.

Одне тішить, і, думаю, не одну мене - книги широкого вжитку потихеньку перетопають до бібліотек. Отам за ними буде черга, як колись за любовкою. Варто тільки придивитись до вторинного ринку і сказати собі чесно, як купує український читач. 

В цьому сенсі я тільки за платні читальні зали з кавою і печеньками. Більше під наглядом привітних бібліотекарок просто не полізе. І, коли в бібліотеках у читачів купуватимуть, то менше снаги буде вилучати, бо сказали. Бо будуть це приватні бібліотеки, в яких книжкова політика, вибачте, як треба, а не як кому заманеться.


Серванти й полички

Нещодавно досліджувала зміни ціни книги в порівнянні з СРСР. Так от, за десятитомник класики можна було купити хорошу дитячу зимову куртку, але й за тим і за іншим треба було вибігати. Ціна однієї книги могла дорівнювати двом обідам у їдальні - обідам олігарха. Тим-от, за рубль. Тепер я більше не питаю себе, чому радянські книги стояли в серванті.

Що тепер? Класика є. Хоч така, хоч отака. Українська. “Запихають…”. Вторинний ринок годує “Нову Пошту”, і хай собі. Не дай Боже змушувати купляти в магазинах. Людина має якось від’їсти собі цей стрес.

І коли вже про спільність рис видавця та читача,то ставлення до книг в обох недбале. Видав / купив - продав / придбав - забув. Обоє шопоголіки, один по імпортних правах, другий - по чергових фантіках, створених нашими ж мазярами, бо в країні Оз своє бачення. 

В кожної книги, яка хоче знайти свого українського читача, мають бути брови, губи і нігті. Або, як казала Пиркало, прес бабок і сокира, якщо видання….

Чоловіче? В умовах, коли 80% читачів - жінки, забути книгу й викинути, як телефон чи чохол старої моделі - питання часу. Є час, коли накуплене спротивлюється. Шопоголіки знають. І є ще “ефект підлодки”, коли, скупивши собі власний світ, уже й не хочеться нагору. 

Може, в тому й прикол громадських книжкових їдалень. Поїсти з кимось, кому не байдуже.


КнижКава в TelegramXFacebook - 

ваша журнальна полиця.

КнижКава в Threads, Bluesky -

час на читання думок.


Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net



середа, 6 травня 2026 р.

Купити: чого вартує книга у читача

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 113

Розмови про подорожчання літератури в мене особисто викликають бажання повернутися на двадцять років тому. В ті самі благополучні 2000-ні, коли книг, переважно, не купляли.

Що брали? Шмаття. І м’ясо на стейки. Ми від’їдалися після голодних 90-х з книгами в обіймах, часом штурмували “блошки” і охоче брали стосами книги в тих, хто розкуркулювався на новий буржуйський стиль. Можна було реально зібрати бібліотеку, а потім занести до бібліотеки й побачити очі, повні щастя, бо мало хто тоді дарував бібліотекам. Більше брали й забували повернути.


Шкап, книгарня, кав'ярня

Я - далеко не прихильник елементарної арифметики “мінус два макдональдза = книга”. Час пожерти й асимільований житомирянин дорівнюють одне одному в точці “завжди”. Тим не менше, мій “хрущ” має надто мало місця для нових книг, як не крути ікейський перпетуум. І, коли я, мама двох дорослих дядьок зі своєю житловою площею й бібліотеками, тулю до хати ще щось - самі розумієте, натхнення так собі.

Я не купую нічого тим дітям, бо в них усе є - і, головно, підручники. Вбитися мона, коли це все розкладається на столі кутової форми - в кожного такий, самі проектували. Книги… ну, книги. Ще не втомились від споживання сучасності з Інтернету. Я б теж так робила.

Це йомайо, скажете ви. Діти книгожурналюги не читають книг. Скажу більше - вони й мене не читають. Вони читають, але те, що написано в шоденнику, і хронометраж виконання мене аж сильно лякає. Ми пройшли часи втікання з-за письмового столу. Тепер інша біда - боюся, щоб не пішла кров носом.

Зараз я купую книги на потім. Як іграшки - переважно собі. 


Чи є життя після Мітчелл?

А що? Мені цікаво смакувати “Економіку вражень” по абзацах. Мої книги, як бастурма, як мадера, як сховище мигдального горіху. В дитинстві бабуся пригощала нас мигдальними горіхами, які й зараз там коштують втричі дешевше, ніж тут. 

Я не зупиняюся в читанні роками. Книг-аксесуарів у мене більше немає. Мені подобається відчувати їх тепле життя поруч. І я можу купити книгу за півтори тисячі, не тому, що мені нема куди гроші діти. Вона одна така, тут, і зараз, і я можу відкрити її в будь-який момент, без обмежувальних алгоритмів.

Я не люблю американських письменниць, тому що писати вони, переважно, не вміють, а витрачати наш папір, куплений у шведів за валюту - нечесно. Вся ця бібліотека Еллочки-людоїдки має виготовлятись на замовлення, бо книга - товар елітний.


Потреба читати. Клубна потреба

Так, зараз скажу ще одну неприємну річ. Наїлися - і хватить. Книги переберуться на вищі щаблі піраміди Маслоу, поступившись місцем бібліотечним підпискам і легальному простору в планшетах. На них будуть друкувати критику й огляди, аби в зманіжених потекли слинки, й вони, нарешті, взялися вивчати українську.

Книжка краще кави? О'кей, Гугл, в "Екстра-Сенсі" продаватимуть "День з Маккарті". Поруч приміститься бургерна, тільки не там же, бо з іншого боку доведеться ставити "Експрес-оптику", а це, дійсно, недешево. 

Не будуть купляти в м’яких? А інших за такою ціною не буде. Отак взяти і заляпати кавою золототкану палітурку. Ви ще згадаєте народні бібліотеки довоєнних російських видавництв. І будете вимагати більшого - наприклад, в синіх обгортках, чи що там наш пантон.

Весь цей штучно накручений гіперпопит - уже. Яким б захмарним не був ступінь книжкового шопоголізму, бутерброд із ковбасою його переможе. І літри несмачної кави по-норвезьки. Принаймні, задачу продати хороший коньяк та імбирне варення майже вирішено.

Сподіваюсь, одного ранку я зможу розгорнути хрустячу ранкову газету, а Х знову дасть жити онлайн-версіям найкрутіших видань світу. Втім, якщо вони самі не виберуть бути народніше.


КнижКава в TelegramXFacebook - 

ваш книжковий бюджет.

КнижКава в ThreadsBluesky -

там, де квартира - не студія.


Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Ексклюзивна тема - Менше дітей

Яким повинен бути автор дитячої літератури?