Слідами "Книжкової країни": дитліт і ринок

Автор Марія Заржицька

Випуск 119

Весняний та осінній фестиваль на ВДНГ у Києві лишається єдиним місцем, де дитяча книга має спеціальну увагу. Ба більше, ця спеціальна увага - разом з іншими окремими темами - поглинається загальним інформаційним шумом і привертає в активі хіба що батьківську аудиторію.

Сьогодні, в коротенькому огляді, порівняємо тенденції минулої осені та цьогорічної весни на двох "Книжкових країнах" із промовистими підзаголовками "Плодова" та "Кольорова".

Навесні читацька аудиторія вперше побачила в друкованому каталогу, хто є представником дитячих інтересів на книжковому ринку.  На сцену вийшли АССА, Ранок, Жорж, Vivat, ВСЛ, Богдан, Чорні Вівці, Маґура, Мрієлов, Каламар, Наірі, Видавництво Арт,  ARTBOOKS, Віхола, Зелений пес, Муркіт, Кенгуру, Nasha Idea, Mamino, Академія,  KISSZU, Моя книжкова полиця, Час Майстрів - усього 23 видавництва. 

В каталогах і рекламі виграє неймінг, а з цим у нас давно біда. Пропаганда ніякості робить непомітними більшу частину авторів, що пишуть для дітей. Крім того, затискання в безпечні межі перетворює значну кількість письменників на вихователів - і це особливо помітно серед авторок, яким приписується роль аніматорів, наставників і продавців одночасно. 

Йдучи на подію - а це вже подвиг, притягнути дитя від прогулянки, морозива й атракціонів у закритий простір а-ля садочок чи шкільна лекція - читач оцінює її захопливість наперед. І це не просто читач, а той, хто приймає остаточне рішення про купівлю книги. Тобто, значущий дорослий.

Наскільки швидко вигоряє автор у процесі самопіару, залежить від особистих ресурсів, але є ще дещо. Неймінг, який чіпляє, назва, яка запам'ятовується та виокремлює твір серед сотень інших яскравих і хороших книг для дітей, творить продажі, насамперед. Ноги читача ідуть туди, куди тягне. 

Якщо брати тему "Живе мислення в геометрії" чи "Твої гроші" за книгою Жака Жаб'є з минулої осені, тут більш ніж усе ясно, бо це для аудиторії, що впливає на рішення батьків опосередковано і мовби навпаки - не проханням, а згодою зайти в тему, яка є актуальною для певного віку. Якщо розглядати критерії вибору текстів для старшокласників, тут, вочевидь, застрягне в залі дорослий читач, якого хвилює навіть не "що ж там у програму знов понатикали", а "чому" і який в тому сенс. 

Втім, коли відома людина згоджується на публічні читання дитячої книги, це вже суспільний запит - або сформований, або такий, що формується тут і зараз. Добре, якщо читач приходить на зустріч із зіркою в кофті правильних кольорів і підготовленим. А якщо це спійманий на каталог типовий офісний пролетарій, якому тільки й випало щастя вийти з родиною в люди на вихідні?

Це і є масовий читач дитліту, який купує активно і більше всіх, бо бабусь та нянь треба чимось зайняти. І, коли більшу частину подій займають розваги, це добре, але дорого. В нас люблять - і це, в контексті презентації, нормально - сприймати творчість через особистість, і те, скільки в ній справді дитячого, продає.

Дитяча література - там, де важко збрехати або зфальшивити. Будь-які напоумляння працюють крізь призму належності й викликають нудьгу навіть у батьків. Будь-яка хуторянщина викликає бажання втекти навіть у жителів хутора, доки вони не звикли вважати це нормою. 

Національного виховання не існує, бо воно або є, або нема. Це уділ вічно надутих дядьків та тітоньок з розпіареним бібліотечним авторитаризмом, не дуже добре захованим під постійні навколодитячі активності.

І, якщо письменник узявся розповідати про власну книгу - добре, аби тільки не робили з тієї книги літнього ката, й жила б та книга в дитячій сумочці, а не вкривалася б пилом на полиці. Тут важливо побачити вікову і тематичну лакуну, яку з успіхом заповнюють іноземні письменники - з сучасності та минувшини. 

Наостанок - що помітило в програмі ВДНГ наше дитяче око:

- Марія Титаренко, Олена Потьомкіна "Акі-які-ака-я" (Маґура, 2025);

- Мрійка Марійка "Млинці жирафового кольору" (Муркіт, 2025);

- Олена Павлова "Українська абетка кота Інжира" (Академія, 2025);

- Міла Іванцова "Віка та Міка: Амариліс та інші історії" (Ранок, 2025);

- Яна Хоменко, Катерина Разінькова "Яся й Бодя з Калинової галявини" (АРТ, 2025);

- Олексій Коваленко "Хто такі  хижі рослини"  (ВСЛ, 2026);

- Джорі Джон, Піт Освальд  "Погане зерня" (Муркіт, 2026);

- Джоанна Надін "Найгірший клас у світі" (ВСЛ, 2026);

- Юлія Олефір "Шалене літо Єнотів - бешкетників" (Чорні вівці, 2025);

- Катерина Лазірко "Павло Пікассо" (Маґура, 2025), "Доторкнутися до веселки" (Час майстрів, 2025) та інші історії про мешканців Мрієздійснювальної вулиці.

КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Art Book Fair 2026: наступний

Images by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 118 АртКава - спеціальний

Винайти мистецтво в Україні неважко. Важче втримати. Цьогорічний ярмарок мистецької книги, що вдруге проходить на ВДНГ, ризикує бути останнім, і ось чому.

Аудиторію повністю задовольняє пропозиція з інших книжкових форумів, і життєздатні проекти переїдуть саме туди - за умови відповідного позиціонування. 

Аудиторія цьогоріч проголосувала не лише чисельністю, а й увагою, на підступах бачучи відверту, ба навіть, патологічну реципієнтність проекту. Ні для кого не секрет, що люди в стані клінічної депресії - яку б етіологію вона не мала, дистимічну чи шизофренічну - є поглиначами енергії здорових людей, своєрідними чорними дірами,  для ходіння повз які потрібні досвідчені астронавти.

Ба більше, ви ризикуєте опинитись не в стані емпатії чи прийняття, а в такому самому пригніченому стані гніву, що має непередбачувані наслідки, за механізмом психологічного зараження та хибної асоціації з "все-...".

Як це працює? Дуже просто. Вам намагаються видати потворне за мистецьке й переконати в суб'єктивності бачення. Доки ви сумніваєтесь у власній здатності розгледіти Ван Гога, той в іншому павільйоні. Доки ви сумніваєтесь в собі, вами вже намагаються маніпулювати. 

Будь-що потворне є результатом викривлення, збочення, перверзії. Або руйнування чи саморуйнування, що не має сенсу, крім руйнування з ненависті до себе. І можна скільки завгодно кричати про офіційний статус потворного - красившим воно від того не стане.

Тут не допомагає навіть принцип задоволення, бо у випадку потворного воно не має трансцендентності. Потворне замикається в рамках суб'єктивного й осідає на стінках цього міхурця, мов кіптява. 

Інший випадок - навмисне просування потворного, як гіпотеза. Страшна, та, все ж таки, обгрунтована гіпотеза, коли виходити з теми генію та злодійства. І, хоч посередності важче сперечатись із талантом - бо посередність багато хто любить та приймає як гарантію безпеки - потворне має самоціль. Ствердитись як нав'язлива правда, як факт існування, що привертає увагу й западає в душу через негативні враження.

Використати війну та її наслідки як привід просувати потворне - всього лише використати, але користувачі реальності на тому не зупиняються. Їм потрібні не лише емоційні ресурси аудиторії. Вони не застрягають на цифрових сторінках, флікрах та кіндлах. Ім потрібен папір, ще й не абиякий - цупкий та виклично білий, наче відмиті гроші.

Для європейського мислення то є новим та дивним, бо власного ресурсу для таких експериментів замало, а купувати його начебто дорого. В одній тільки Великій Британії - ще й після Брекзиту - закуповувати друкарський папір доводиться на континенті, але, якщо об'єднатись в концерни, то й везти треба буде хіба шо на замовлення.

Яке? Знаючи традиційну британську вимогливість до друкованих видань, якість мистецьких та фотоальбомів, важко уявити собі типового бібліотечного клопа задоволеним  антипечворками, ліпленими більш назло, аніж на продаж.

Більш того, ви маєте це купити за виставлену ціну, бо донати ж... 

Можеш не малювати - не малюй.

Якесь дивне відчуття складається, наче Брекзіт виявився приводом відкрити двері бедламу, та коріння проблеми навіть не в тому, що торгівка-мати, стиснувши зуби, дозволила доньці вийти заміж за принца. Ціна виходу опинилась за межею розуміння, як таке могло статися взагалі.

Втім, загниваючий імперіалізм - дохле сире завжди гниє - не відокремився від доброї старенької разом з Євросоюзом. Більш кризової монархії Велика Британія не знала за весь час існування, і шлюби з медсестрами тому свідчення.

В мистецтві криза відображається через контрадикції. Спроба втримати обличчя на Близькому Сході перетворилась на контрекспансію, де посади почали займати люди, що не мають жодного стосунку до державотворчих основ. Манкуючи почуттям справедливості, ці люди отримали визнання всупереч інтуїції та здоровому глузду. Вважай, за гроші.

Якщо колишньому прем'єру платять багатомільйонний гонорар ще до виходу книги, якщо передові, престижні видання країни перетворюються на рупор утилітарності та несмаку, чого чекати від нішевих видань і так званих крос-культурних проектів, за які, напевно, відповідатимуть, знову ж таки, дівчата, які нічого не вирішують?

Цікаво, що вхід для українських емігрантів позначається таким самим слідом сажі, крім хіба що кольорового прапору, чомусь визначеного асоціюватись із цінностями Великої Британії.

Поняття ліберальної синагоги не таке вже й далеке від консерватизму - чи республіканізму на іншому березі проблеми. Позаминулого року ми вже писали про це в  контексті позірної британської журналістики на експериментальному майданчику. Трампізм, як і будь-яка диктатура, має на меті використання будь-чого заради власних цілей. Незрозуміло тільки, як іслам у цьому експерименті опиняється на підвищених позиціях.

Осередки британського мусульманства на фоні чорно-депресивного та відверто збоченого європейства репрезентують жвавість природних кольорів, камерність та відокремленість від світу розпусти. Якщо це джерело фінансування мети, зрозуміло - але на чому це тримається, крім безмежного в своєму лібералізмі уряду, відстороненого суспільства та короля, чиє розлучення спричинило дипломатичний казус із  обопільними жертвами?

Доки оберти колеса історії не віщують нічого доброго, звернемо увагу на те, що, хоч і приглушене бур'яном, але зросло і має виразність, співзвучну з потребами часу.

Проекти, спрямовані на співіснування різних культур у вузьких просторах, природничий акцент, якому немає рівних у світі, де не завжди є час і хист подивитися собі під ноги, ресайклінг та творення унікального зі звичного, побутового, непоказного, урбаністичний акцент углиб, крізь персоналії та графіку, тематичні та міські часописи - тут українська та британська культури, дійсно, перетнулись. Як і в історичному переданні, попри його належність до певних політичних течій чи режимів, коли старе не руйнується, а імплементується, попри суб'єктивні, здебільшого, штучно загострені та капсулізовані емоції. 

Втім, справді мистецьке на цьому фестивалі розпродавали з коробок, наче воно не повинно було ображати своєю справжністю оту сірину в чорних закарлюках. А Україна тривала за скляними стінами.

Foolscap Editions: Freshers by Sigune Hamann

Foolscap Editions: Building Futures: 

The Counter Architecture of the British Mosque 

by Shahed Saleem

Іван Мельничук, представник проекту Метод Фонд

від Українського Культурного Фонду

Метод Фонд: 

Мистецькі зошити, словники, артбуки.

На фото - срібна добірка творчості українських митців, у т.ч. Анни Звягінцевої - авторки преміальної статуетки для Drahoman Prize

КнижКава в Facebook чи Instagram - 

ваш вибір стилю.

КнижКава в Bluesky -

час митців.