Арт-простір: книги, в яких творчість не має меж

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 91

Колись ми починали цю рубрику із книг про мистецтво, і не тільки. Артбуки як спосіб унікального авторського самовираження поволі займають ексклюзивні місця на полицях українських читачів. Утім, як вони створюються? Із чого починається небанальний погляд на власну творчість та відчуття унісону з дизайнером - якщо ви, все ж таки, довірите створення образу книги людині зі сторони?

Почнімо з елементарного - розробка ідеї, коли вже братися до концепту. В українському книговидавництві є два підходи, кожен з яких не виключає іншого. Перший відображає вашу готовність до тривалих пошуків свого стартового майданчика, інший - максимальну довіру видавцю, який оцінив перспективність вашої книги та готовий вкластись в неї від А до Я.

І справа тут зовсім не в коштах, а в тому, як видавець взаємодіє з ринком. Якщо він звик робити ставки на касовість, чи то пак, продаваність, а не на унікальну купівельну групу, вам, скоріше за все, доведеться це робити теж або шукати видавця, що має цей сегмент ринку вже або в найближчій перспективі.

Тож, перший підхід полягає в тому, що ви можете прийти до видавця з власним концептом та навіть власним дизайнером чи ілюстратором. Все залежить від того, як впишетесь в стиль і бачення конкретного видавця - і ваша книга, і ваш митець, якому ще потрібно запропонувати й гідну оплату. Якщо ви самі взялися ілюструвати - й не тільки ілюструвати, а створювати образ книги та її архітектуру, готовий професійний концепт лише підвищить ваші шанси бути виданими.

Проза життя тут абсолютно буденна - основну частку вартості книги складає дизайн та графічна частина. При тому зовнішність книги має відповідати її наповненості, змісту та рівню, й краще, коли перше буде скромнішим за друге. В іншому випадку, ризикуєте розчарувати читачів, які не збиралися купляти рядові видання за ціною фоліанту.

І тут доведеться вступити до нелегкого процесу обміну досвідом, в ході якого побачите найкращий спосіб презентувати власну ідею на загал. Починаючи зсередини, мало хто помиляється, бо обкладинка народжується останньою, а ілюстрації витримуються в певному стилі від початку.

Занурення читача в світ книги схоже на перше запрошення до будинку. Колір та фактура обкладинки, паперу, ілюстрації на обкладинці та титульних листах, шрифти та елементи декору і є початком дизайну, до якого потрібно ще мати й спеціальні знання з книговидання. Вони дають бачення того, якою буде ергономіка книги, як і де нею користуватись та друкувати.

Корисна література на цьому етапі - “Видавничий бізнес зсередини” Тетяни Верби (Баланс-Букс, 2015) та “Генератор ідей” Ірини Журахівської (ArtHuss, 2025). Перша витримала кілька перевидань і вважається одним з базових друкованих посібників для того, хто хоче розумітись на основах роботи книжкового ринку. Друга представлена цього року в стендовому асортименті видавництва на Книжковій Країні й стосується транслокації уяви в процесі моделювання простору. 

Інакше кажучи, ви зможете подати і навіть створити власний концепт книги, якщо маєте навички організації простору навколо себе й тримаєте руку на пульсі нових ідей в дизайні. Це стосується й архітектури, яка оточує нас повсюдно, від коробки для взуття до упаковки суперколекції чи моновидання.

На цьому етапі не завадить відкрити для себе особливості світобачення в різних часових вимірах. Книги, що сприятимуть такому баченню - “Часолінія” (Мистецький Арсенал,2024 ), “М'яке місто” Девіда Сіма (ArtHuss, 2023), “Гриб наприкінці світу: про можливість життя на руїнах капіталізму” Анни Льовенгаупт Цзин (IST Publishing, 2025), “Епоха магічного переосмислення” Аманди Монтел (Vivat, 2025), “Нотатки з українського оптимізму” (Stretovych, 2025).

Тут уже плавно переходимо до вплетення картинки в картину. Чесно кажучи, ми не є прихильниками теорій елітарності якогось із українських книжкових форумів, бо не знайшли жодного елементу, що свідчив би про її втілення. Це не лише відеоряд, а й те, як ми лунаємо, про що говоримо і які ідеї озвучуємо. Тож, запрошуємо до золотоносних пісків українського Клондайку там, де він і має розпочинатись - на виставці досягнень народного господарства. 

І, коли вже ваш твір має ознаки кінематографічності, час утворити з нього візуальний продукт. Незамінні видання є в ArtHuss, i це, насамперед, “Режисура оповіді” Френсіса Глебаса (2025), “Створення персонажів для індустрії розваг” Кеннета Андерсона та ін. (2023), “Дитячі книжки-картинки: мистецтво візуальної оповіді” Мартіна Солсбері та Морага Стайлза (2023) та вже класика жанру від видавництва “Академперіодика НАНУ” - добірка Людмили Гутник “Український кіноплакат 1947 - 1994 років”.

Повертаючись до цьогорічного “Арсеналу ідей”, згадаємо дитячі стенди з “Henrik Ibsens: En folkefiende \ Генрік Ібсен: Ворог народу” Каре Конраді, “Numbers” (Fabulatorio, 2024),  “Art is a voice” автора й ілюстратора Кріпи (Ektara Trust, 2024) як спосіб спростити бачення до ключових елементів візуалізації. 

КнижКава в Telegram та Х - видавничої кризи не існує!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 BookForum: proтриматись

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

В спробі визначити різницю між київськими форумами та, як твердять, їхнім родоначальником ми провели чимало часу. Львівський форум видавців тим і зручний, що дає доволі багато часу перебувати на одному місці. Тим, хто, як і ми цього року, тут уперше, варто приходити заздалегідь, аби ще без натовпу роздивитись привезене видавцями.

Одразу наголосимо, що тут вам не Франкфурт. Якщо на Книжковому арсеналі про місце зустрічі можна хоча би здогадатись, то на Львівському форумі видавців узагалі немає спеціально відведеного майданчика для спілкування видавців та літературних агентів, які хочуть укласти довгострокові угоди з високим ступенем довіри. Холодне кафе біля журналістської зони навряд чи підходить для чогось, крім виходу на свіже повітря. Під час ярмарку ж про спілкування йдеться хіба що в дуже обмеженому форматі. 

Зі стендів Житомирського видавництва "БУК-ДРУК" та агенції іноземних мов "РУНА" (м.Львів)

В контексті зустрічей із закордонними видавцями Книжковий Арсенал поки що лишається єдиним пунктом із більш-менш відпрацьованими процесами - хоча й тут є накладки з листуванням, які треба тримати під контролем, що називається, вручну, не розраховуючи на своєчасність поштових сервісів, які підводять все частіше. Тут ми можемо лише порадити американський посібник із розпродажів квітня - "Життя після Google. Занепад великих даних і становлення блокчейн-економіки" Джорджа Гілдера, випущений BOOKCHEF ще в 2021 році. І на власному досвіді констатувати, що володіння пристроями, для яких, власне, створений Android, уже нічого не гарантує.

В цьому сенсі доволі цікавими стають доробки навколополітичних письменників, у яких можна віднайти чимало корисного матеріалу для бізнес-аналізу - Енн Епплбом, що прийшла на заміну зніяковілому Снайдеру, та навіть Дональд Робертсон із його "Марком Аврелієм", не кажучи вже про Бориса Джонсона, думка якого важлива для нас.

Важко сказати, наскільки широко ця метода спрацює в Країні Суцільних Упереджень, ще й радій віддавати власні оборонні фонди будь-якого штибу, починаючи від ядерної зброї й закінчуючи російськомовними виданнями. Афера століття, схоже, передбачила творення марновірного натовпу, який сам позбавляє себе засобів упливу, виконуючи безглузді настанови тих, хто не в змозі спертись ні на що, крім власної філософії страху.

Те, що всі ми досі перебуваємо в полоні радянського мислення - безспірний факт. Нам потрібно або повністю приймати точку зору автора, або відкинути його, - бажано, на розтопку - навіть не задумавшись про те, що коїмо. Те саме чекає на будь-якого письменника, що втрапив у нещастя бути громадянином країни-шкідника, країни-зрадника чи країни-непереможця. Південне село розміром із цілий півострів, без жодного бажання вивчати мову й культуру остогидлого сусіда, без жодної притомної новини, осередок лютої ненависті, що днями вивалює взаємні претензії довжиною в нескінченну чорну стрічку і не бажає пробачати нікому, навіть собі, вже чекає, як відпрацьована модель засвіченого майбутнього.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська література (2024)

І те, що, нарешті, відбуваються хоч і не ідеальні (а часом, і критично помилкові), але спроби визначити поняття рашизму з різних аспектів - уже досягнення. Принаймні, це може бути дзеркалом для контрнаступу там, де ми для цього створені, а не на екрані та в соцмережах. Поняття, що вибудовує наше, а не чиєсь ставлення до цього явища, описуючи його об'єктивно, а не через призму власних уподобань там, де працюють зовсім інші закони.

До речі, якщо вже говорити про святе місце, що не буває порожнім, Львівський форум видавців і тут вирізнився. Це єдиний форум, де можна побачити літературу, що популяризує релігію - щоправда, в специфічному контексті. Прокатолицькі та греко-католицькі видавництва традиційно для свого напрямку не продають оригіналів, тоді як їхні ідеологічні противники пропонують зацікавленій аудиторії широкий асортимент видань Корану. 

Ще на тему: Нетривіальне: східцями Сходу

Знову ж таки, якщо звернутись до історії "Ісламського культурного центру ім.Мухаммада Асада", побачимо ще більш особливий слід, у якому аж зовсім нетрадиційний поворот долі єврейського журналіста, досвідченого юдаїка, створив спільноту, яка має задовольняти, з одного боку, ліберальні прагнення певної частини мусульманського населення, з іншого боку, стає прихистком для тих євреїв, хто не підтримує політику Ізраїля щодо Палестини, й, відповідно, перестає вважатися своїм серед своїх. 

Тут чимало користі може справити доробок експерта. І мова якраз про тих, хто безпосередньо перебував у руслі подій, а саме, дипломатів. Дмитро Чекалкін вкотре представив на ярмарках цього сезону свою працю "Саундчек", якраз на тему Близького Сходу в його ізраїльському контексті. 

У питанні, що приваблює юдея стати мусульманином - адже різниці в догматах, на перший погляд, немає - залишається тільки одна відповідь. Та сама, що, вочевидь, напрошувалась у 90-х роках, коли молодь масово йшла до протестантських спільнот із традиційних християнських конфесій.

Інстинктивне прагнення до спільності перетікає в колективізм там, де потрібно мислити індивідуально. І відповідь на те, чому іслам нового штибу може стати популярним за його традиційними національними межами, давно лежить поза межами шлюбних відносин, де жінка схильна відмовлятись від свого "Я" на користь чоловіка. 

Ліберальний іслам підкорив Боснію, що зробила його соціальним елементом на вітрині демократії, ліберальний іслам поволі підкорює кримськотатарське населення, що знаходить розраду в вірі предків і сподівається заслужити повернення додому хорошою поведінкою. Різниця лише в тому, яким пунктам слідують ті чи інші. 

Правиловір'я - одне з традиційних вірувань сучасного українця, що поволі перетворює хвилину мовчання в загальнонаціональний намаз, а хвилину говоріння переводить у фарисейський коппінг навколо елементарних речей.  "Слава Україні!" вже починає звучати як "Ассалям алейкум", а "батько наш Бандера" як "Мухаммед - пророк Його". Можете кидати в нас камінням, та галицький шаріат не за горами, а суботня кнопка ліфту вбачається всюди, де потрібно бути людиною. В цьому сенсі "Дім солі" Світлани Тараторіної, як для нас - найкраща футуристична оптика.

Відверта політизація греко-католицької спільноти призвела до того, що навіть католики на Львівському форумі видавців змушені стояти за ворітьми. З іншого боку, ця спільнота має потужний пласт дитячої літератури, що доступною мовою розповідає про християнські істини - яскраві, якісні видання для читачів різного віку, а для юнацтва навіть спромоглась на радикальний хід. Щоправда, виконання, як завжди, іноземне, але про особливості того, що не іменується, гомоеротизовані спільноти мають змогу говорити знову і знову, не кажучи вже про дурну цікавість. 

Перверсійні теми в жіночій письменницькій спільноті - ще один вид жертовності, за яку страшно. Та й загалом, пристрастне колупання вавок уже навіть не тренд, а нав'язлива ідея, коли страх знищення перетворюється на аутоагресію та заперечення свідомого права бути іншим. І коли премію отримують за ненависть, вона й стане винагородою. Націоналізація сприйняття є насінням дерева анчар, залежність від якого майже героїнова.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська осінь 2025 у Львові

Можете кидати в нас срібняками, але в цьому контексті ми за вивчення економіки - хай там в коміксах. Усе ж краще, ніж розлюбити цей жанр через летаргіків, що в своєму прагненні до смерті напрочуд уникають власної.

Напрочуд. To be perpetuum.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 BookForum: pro витривалість

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Міфи навколо старшого за походженням форуму про книги все більше стають схожими на орденські планки. Тим, хто любить Львівський Форум видавців, і тим, у кого легковажні наміри, очевидним стає факт застою. І це застійне відчуття, немов тріщини на стелях будинків ув історичному центрі, спонукає все частіше виходити на свіже повітря. 

Головна емоція цьогорічного Форуму видавців - роздратованість. Вона проступила одразу, майже водночас із проблемою звучання, що її, немовби виклик чи, радще, білетик для безробітних, було жбурнуто в напівсонну неквапність форумського істеблішменту. Тоді, як аудіофейли - річ минуча, з роздратованістю все не так.

Відповідальність бути зробила ці дні не те щоби дієвими, а радше, мудрими. З таймінгом у Львові ще гірше, ніж у Києві, й для повноцінної присутності на всіх намічених заходах потрібно мати власного водія. Про пішу доступність, особливо для гостей міста, й мови немає - маршрути, як не крути, доводиться вчити не по картах, а власноніж, бо зумерські вади розвитку даються взнаки навіть там, де дорогу питають, нарешті, українською.

Триста п'ятдесят подій на папері газетного формату - майже історія. Куди ліпша, ніж тиснути в фільтри онлайн-версії, не сподіваючись ні на що, крім співпадіння дат. Більше тисячі учасників (і це, не рахуючи гостей та відвідувачів) у раптом вузьких коридорах Палацу мистецтв із непрацюючим гардеробом - про маршрутку за ціною диліжансу. Пальміра чи П'ємонт, уже неважливо, та різати по півбейгеля не дозволяють собі навіть в Одесі.

Щодо великої різниці між Арсеналом, "Книжковою" та Львівським, один лише неймінг непрозоро натякає на спорідненість. І це все про той час, від якого ми тікаємо, немов у Задзеркаллі - надто повільно, аби не лишатись там, де б'ють. Ми любимо інтелектуальну літературу, класику та критику, але не дозволяємо всім учасникам контроверсій перебувати там, де потрібно висловлюватись конкретно. Ми почали випускати з-за лаштунків перекладача, та забули, яка це фронда. Майже бастарди у суб'єктивному вимірі значень, незроджені говорити без оригіналу.

Будь-який українець, що тямить себе, знає, як то вірити львів'янам. Вони й самі собі не вірять, така вже історія. Інакше як пояснити сусідування ідеологічно натхненного УКУ, що заправляє римську дудку на цьому святі, з не те щоби навіть противниками на одному полі, а й запеклими ворогами - неовідьомською спільнотою та культами, які навіть в Америці названі власним іменем? І це, не кажучи про батлоносні острівці політично налаштованого єврейства та безсоромного колабораціонізму часів Другої Світової, який, за думкою - кого? - повинен розглядатись лише за цією "лінією партії". Всі інші не мають вокабуляру, фрустровані інтерференцією солярних констант у День Вижившого.

Ви не подумайте, ми за культурну дипломатію, що має розпочатись із визнання очевидного. В моді роз'ятрювати рани там, де вони щойно перестали кровити, й тицяти їх попід носа випадковим перехожим із надто благополучною пикою. В моді скликати гостей з окремо визнаних країн-гувернерів, аби зайвий раз нагадати їм, що ніхто їх сюди не запрошував. В моді створювати індиферентно-пихаті спільноти обіженців, середньоградусної карамазовщини, й тут же розбирати сльозу дитини на молекули в позірно-копрофагічних процесах самопідриву. В моді верзти медіанісенітницю, що має чи то сценічний, чи то гіпнотичний ефект з метою соціального зараження. І це не про "чорне дзеркало", а про ідентифікацію з агресором, де стокгольмський синдром - справа вчорашня.

Видавничих подій на Форумі видавців іще менше, ніж на отій вашій торгашеській Книжковій. Тут можна почути сотню імен, яких раніше не чув, і побачити найвідоміших у "Десяти негритятах", де суддя в фіналі обов'язково пристрілить сам себе. Тут можна поринути в перловий розсип видань світової класики у палітурках від "люкс" до "стандарт", але виявиться, що ними прикривають найтемніший бік Місяця. Тут можна відкрити нову зірку й раптом зустріти умовно-дружній космічний корабель, але на Планеті Своїх позірно відсутня гравітація.

І нехай наші емоційні реакції вивісять на вулиці Закер-Мазоха для залучення, - вони все одно повернуться й зроблять те, що потрібно нам. Відкриють курси управління щастям, зроблять кейс на крихкості галицького печива, і, врешті, напишуть щось видатне - бо на те він і Львів. 

Для левів. To be continuum. 

Про результати й дату наступного BookForum у Львові читайте на сторінці події.

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Український бізнесліт: після інституту і не тільки

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Весь світ дивується українській працездатності бізнесу під час війни, але ніхто не в змозі це пояснити - навіть ми самі. Більш того, українська бізнес-література існує, і це можна виявити протягом геологічних розкопок тривалістю в один день.

Сьогодні розповідаємо про частину нашого книжкового ринку, що замовчується ледь не більше, ніж Розстріляне Відродження під час СРСР. В чому ж причина? Для розуміння нам довелося звернутись до каталогів Українського інституту книги, що на цьому Книжковому Арсеналі повідомив про недостатнє фінансування книгозакупівель державою.

Спочатку, все ж таки, елементарний аналіз. Коли вже зважати на статистику, наведену УІК на травневому Арсеналі, фінансування видавничого ринку як такого повинно мати певний стосунок або розподілятися за тематиками статей фінансування. Бізнес - це те, що стосується оборони, соціальної сфери, медицини, освіти й культури неодмінно, в тій чи іншій мірі. Втім, насамперед, бізнес відноситься до понять економічних, і фінансувати видання бізнес-літератури (не кажучи вже про закупівлі для бібліотек) означає сприяння росту економіки держави. 

Натомість, маємо, як завжди, те, що маємо. Торгівля перемогла виробництво і тут, бо на полицях - а, відповідно, і в каталогах - бачимо, насамперед, іноземні видання про бізнес (знову ж таки, за кордоном), а закупити вдосталь таких книжок для бібліотек не дозволяють вітчизняні освітні програми, і це логічно.

Іmage by @MZarzhytska on X

В цьому сенсі, провідною цільовою аудиторією іноземної бізнес-літератури залишаються самі бізнесмени, що, за логікою продавців, мають методом проб і помилок впроваджувати іноземні технології у себе в господарстві. Втім, більшості зараз не до цього, як і не до картопляних бунтів. Кожен мисливець бажає знати, а провідних аналітиків війна забирає. 

В усякому разі, доля іноземної методи ажніяк і ажніколи - більш того, ніде - не перевищує власну. Тут і ходити далеко не треба. Німецький книжковий ринок, як і будь-який європейський, до іноземного ставиться не те щоби з певною насторогою, а з конкретними обмеженнями, які, хіба що, не стосуються певної частини мігрантів або дотованої частини нетрадиційного для них літературного ринку.

Як би там не було, до бізнес-літератури ми звертаємось, насамперед, із освітньою метою. Підручники для вищих навчальних закладів не замінять практичних посібників там, де вони затребувані, насамперед - у середовищі практикуючих бізнесменів або тих, хто готується ними стати. І тут особливо цінним є досвід тих, хто вже понабивав гулі й готовий професійно розповісти про це нам, своїм співвітчизникам.

Щоправда, ми зовсім не знаємо пріорітетів держави в цьому напрямку, аж поки не побачимо їх на власні очі. Література про бізнес в Україні не виділяється в окремі розділи навіть у каталогах провідних українських видавництв. У каталозі Українського Інституту Книги за минулий рік вона знаходиться - тобто, її можна знайти - в каталозі книг для дорослих, методом елементарної прокрутки таблиці. Ми не пошкодували для цього часу, і, врешті, з півтори тисячі видань різного штибу знайшли аж 11 книг українських авторів про бізнес. 

Перший український автор бізнес-літератури трапився нам під номером 426. Це Катерина Миронюк, з ІТ-довідником "Створи і запусти прибутковий SAAS-бізнес" 2019  року видання, від видавництва української бізнес-літератури "Кінцевий бенефіціар", яке спеціалізується на випуску профільної літератури українських авторів. 

Далі за червневим списком УІК 2022 року маємо наступне:

430. Віталій Нечипоренко. 55 даю бізнесу. - К.: Кінцевий бенефіціар, 2021. - 176 с.

1315. Катерина Зарембо. Писати аналітику може кожен: Мистецтво переконливого тексту. - К.: Віхола, 2021. - 224с.

1341. Ігор Маркевич, Наталя Улинець, Евеліна Комарницька, Яна Паладієва. 20 українських стартапів: історії успіху. - К.: Лабораторія, 2021. - 208 с.

1379. Савва Лібкін, Антон Фрідлянд. Бізнес по-одеськи. Як побудувати мережу, не втративши себе. - К.: Букшеф, 2021. - 272 с.

1413. Тімур Ворона. Дмитро Дубілет. Бізнес на здоровому глузді. 50 ідей, як домогтися свого. - К.: Букшеф, 2020. - 256 с.

1516. Максим Гайовий. Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка. - К.: Наш формат, 2020. - 160 с.

1709. Сергій Біденко, Ірина Золотаревич. Репутаційний антистрес: Інструктор для власників і топ-менеджерів бізнесу. - К.: Якабу, 2021. - 224 с.

1749. Андрій Степура. WOW-виступ по-українськи. - Х.: Моноліт, 2020. - 304 с.

1754. Андрій Оністрат, Валентина Хамайко. Сім’я: бізнес-проєкт ХХІ століття. - Х.: Моноліт, 2022. - 320 с.

1755. Андрій Оністрат. Як я про$рав банк. - Х.: Моноліт, 2020. - 288 с.

В цьому контексті невидимими новинками виявляються саме ті книги, які мали б бути відомими набагато раніше за провідні іноземні видання уіківського каталогу. І, відповідно, представлені на стендах, але поки що ми цього не бачимо. До того ж, це книги, насамперед, не бібліотечні (бо бібліотеки відвідують, переважно, студенти та безробітні шукачі нових шляхів), а магазинні, - тобто, ті, яки ми маємо бачити не лише на стендах книжкових заходів, а й у книгарнях. Про окремий відділ для українського бізнесліту йдеться далеко не в кожній - і це, мабуть, радикальне рішення.

Коли вже вважати витрати на бізнес-літературу капітальними видатками, то хай це буде і для підприємців, які набагато рідше схильні смажити на книжках діряві кеди. Можливо, тоді втрачена в 2022 році стаття закупівель для державних бібліотек з'явиться там, де вона має бути, а не ляже на плечі тих, хто видає ці книжки ледь не на голому ентузіазмі. На експериментальних просторах колишнього соцтабору це вже відбувається, і не без крові.

Дарувати книжки бібліотекам зараз, справді, дорого - їх може більше не побачити ніхто, бо 20 людей на одне видання є далеко не єдиним фактором розчинення книги в просторі. Мало того, що видавнича політика в Україні стосовно бізнес-літератури не задовольняє інтересів вітчизняного читача, то ще й пріорітети держави, яка робить потенційно видимі новинки невидимими, очевидно, схиляються в бік імпорту. І це теж про деколонізацію, так.

Про літературу дізнаються тільки тоді, коли про неї говорять, і бібліотечної справи це стосується теж. Немає сенсу накачувати бібліотеки книгами, про які ніхто не знає, а, відповідно, не може співставити вигоду від знайомства з книгою напрокат або в читальному залі та від її купівлі - тим паче, тут конкуренцію бібліотечній тиші складають книгарні-кав'ярні, де, хоч і ризикують, але почуваються в спільноті. Ініціативи читання книг про бізнес у книжкових клубах теж тільки зароджуються, і тут уже справа залежить від організаторів та їхнього бажання збирати спеціальну аудиторію. 

А ми пропонуємо список видань, які можна придбати в книгарнях за рогом. В цьому списку знов король - копірайтинг і письменництво загалом. Як і раніше, але вже від наших авторів, панують посібники з управління проектами, продажів і - вау, нарешті! - клієнтської аналітики. І, звісно, труди наших державців. Як завше, масштабні, але цього разу, одним томом. 

КнижКава в Telegram - кольори вівторку!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

"Відсіч" у Житомирі: форум для тих, кому

Images by @MZarzhytska on X

Автор: Марія Заржицька

Випуск 1

Якщо ви точно хочете писати, й точно хочете писати українською, якщо запит на вашу творчість не лише персонажний, а й аудиторний, і світогляд досвідченого українського міфолога не заважає вірити в понаднормове - вам на Бродвей, Арбат і Рю-де-ла-Пе міста, що перестало існувати з моменту падіння метеорита. Кажуть, що він з Хорватії, але Лисенко знає краще.

"Відсіч" приходить у Житомир так тихо, як білборд Гнатюка. І, якби не моя нав'язлива звичка читати білборди, я би строчила зараз оверлоком, а не оце-го рев'ю. 

Стенд біля Телецентру, Житомир.

"Толкіна в чорному, дві банки огірків і капу"

Для мене форум розпочався, попри мовчання алгоритмів, у другу половину п'ятниці, й одразу з містерійного. Провідником (укр. - мастхав) став Толкін з його загадковим англомовним виданням у м'якій обгортці, яке я так і не придбала. Втім, шкодувати зарано - виявилось, це коробочне видання. І на цьому варто зупинитись детальніше, - така вже моя професія, пхати носа в незначущі подробиці. 

Одразу скажу: нічого такого нового у видавничому світі не сталося. Можна хіба що похвалитись записом у конспекті літагента, що не чарівник, а лише вчиться. Фраза "reset edition", оповита легендою про список зі списка, привернула мою увагу. І я-таки поставила продавцю, як виявилось, дуже серйозне питання про маркер ймовірних змін. 

Будь-які туманні формулювання одразу будять Шерлока в кожному з нас, і ображатись на літагента - все одно, що залити глиною власний колодязь. Благо діло, продавець знав цей принцип і зважився мені допомогти в розшифровці таємничих британських письмен. Навіть Джордж Мартін зі своїми "Іграми престолів" одразу кинувся нам на допомогу. В його примірнику того ж самого видавництва такої фрази й сліду не було. 

Біля кінотеатру "Україна". Вечірній глядач

"Старший завжди вигрібає першим", - спало на думку, порівнюючи об'єми видань. Мартінівський magnum opus дорівнював якраз Толкіну, баченому мною в дитинстві. Наші знання англійської виявилися доволі скромними для польоту в напрямку інтуіції, - тож, довелося обмежитись бігом з перешкодами. В усякому разі, Harper&Collins виграє хоча б на карті, прихованій в рукаві.

Чорні обгортки фентезійної класики підказали, що світло ввімкнеться не одразу. Тож, мені лишалось набратись терпіння й говорити, говорити, говорити. А задля успішної розмови, як твердить Дейл, що всіх дістав, потрібно чималенько вислухати.

Nerica bella та риторика реакції

Письменник на сцені - явище, вже давно вийшле за межі камерних театрів. І вуличний формат, як зізналися досить-таки впливові львів'яни, вважається оптимальним для просування творів на сучасному літературному ринку. Як то кажуть, ходи в народ, дивися в очі. І ми дивилися.

Олена Волинська: інтерв'ю на сцені

Сцена, з якої лунають поезії, все ще нашорошує. Що матимуть на увазі? Хто вийде в кульмінації дійства, обсипаючи всіх гречкою й закликаючи штурмувати підвали з вином, як Омар Ха-Ем з огенрівського ромкому про двох шанувальників однієї жінки? Та вийшов, урешті, "Мій Бог" - вірш, який пролунав у відкритому кулуарі. 

Рустам Гівазович? Уже неважливо,

Мілітарне чтиво,

Чорні комікси Бунєвац,

Пітьма Нікуліної,

Петро Билина,

Безбатченкова родина,

Та ви галичанин страшнійший,

Аніж ми,

Білефельдські миші.

(Авторський реп)

Й тут без зубківки не обійшлося. Насамперед, потрібно переконатись, чи не сталось якої мовної реформи, доки ми спали. А потім вже братися за новий підручник - еге ж. У друзів Оушена є один-єдиний принцип виживання в шторм. Хапай, що дають. І говори, говори, говори.

Говори - і я тебе побачу.

І тільки лимонні жилети блюстителів порядку нагадували, що білі чоботи а-ля Версаче, виставлені в провінційному магазинчику - не просто репліка. І вже не варто боятись, коли невмолимий мікрофон зривається в аудіошутінг, бо старого поета і так знайдуть.

З полички редактора

"Каспер, це я. Що значить - ні? А вони хочуть"

Щодо книг-привидів, український ринок не лише фільмує. Авторське право - як дерево, гілку від якого можна відрубати, але чи вхопиться ота калина за землю... . Хоррор від Кулакової, що заповзає у ніздрі паленим нейлоном аж зранку, вже викуплений тими. хто не дуже поспішає. А ми?

Поліна Кулакова, Анастасія Нікуліна

Мистецтво написання сценарію, або скрінрайтинг настільки ж безкрає, як і гонки за вертикаллю. Що прозвучить там, де закінчується промоушн? І це те, на що автор уже не має жодного впливу. Нібито, - хоч і Толкін зазнав холодного літа.

"Дівчина, яку ми вбили", намагається зайти в хол комбо, де вже зібрались фани "Коматозників", а через стінку затихли прихильники достоєвщини 90-х, у драматичній конклюзії героїв Акінфієва та Горбунова. Олегові Приходько вдалося залишити слід свого "Перевертня" там, де на нього не чекали.

Технологія страху - ще одна фішка, яку важко не помітити навіть на зеленому сукні книговидавничої справи. Чилійський страх дофамінового покоління зрозумілий і, тим паче, вартий співчуття, особливо коли йдеться про тих, кому іще. 

Світлана Вертола з новою книгою

Втім, Светлані Вертолі пощастило втиснутися в збірку й створити образ українського Тесея - хоч і трагічний, але правди не викидають. Автор цієї крилатої фрази чекатиме внизу. 

Той день, коли сіль у сусідів

Зранку я знов відчула це. Страх бути нав'язливою дурепою, що тримає біля пічки залізний совок. Я б пішла, та в мене знайшлася заначка. Я б пішла, бо це ще й привід навідати кота, що кришував наш двір аж цілих три роки, й тепер живе поруч мене, під одним дахом.

"А лисички взяли спички... " . Назву ще не виданої книги Анастасії Нікуліної я все ж таки почула крізь запеклий сценічний батал. "Сіль для моря" динамічно вривається в ряди конкурентів із рефлексивом різного штибу, але дивною, можна сказати, монотипічною зупинкою на діалогах.

Чому? Що це - ознака часу, авторський задум чи те, чого ми не знаємо?

Анастасія стверджує, що - задум, і має бути відчуття стіни. Не знаю, як звучатимуть її персонажі далі перших сторінок, бо не хочу перебивати й собі, й вам присмаку морської солі. Втім, стінки шлунку кита не такі вже й непробивні, як може здатися недосвідченому пророку.

Ларіосик із Житомира

Метафора засоленості  у версії Світлани Тараторіної завжди виписує книжку, яку хотів би прочитати сам письменник. Орвелівська теодіцея nigil - перше, що спадає на думку при знайомстві зі світом Старших Братів. Неймінг - це круто, правда. І знайома, неповоротка важкість у грудях, у всьому єстві, ще й у голові, що підхопила невідомо звідки біль квадратованої пустки, завжди виникає при зіткненні зі світом відчужених. 

"А чому ви розлюбили Петлюру?" - так і хочеться спитати поляків, але для цього потрібно зазирнути в "Лазарус", як завжди, з французьким наголосом, бо місто Підмогильного вже поділене. І впертим фанам олдскульної фантастики важко довести щось, окрім роботи й неодмінного прощання з Акрополісом.

Прощання - завжди прощення, бо прощення є світло. Кілька разів повертаючись до стенду Євдокії Макаренко, я думала про материнські помилки, яких ми не хочемо робити. Чому ж ми, такі рефлексивні, губимося там, де потрібно сказати більше за смолток? Коли це сталося із нами? І хто переконав творити лише для тих, кому подобається?

Можливо, саме тому в ці дні не йшов дощ, - і дітей дощу стало набагато легше відрізнити від дітей борщу.

Інклюзія страху

Дискурс в літературний маркетинг не обійшовся без сюрпризів. По-перше, ми дізналися, що в нас є можливість замовляти доставку книг через Glovo і навіть в таксиста. І це не з магазину там якогось, а з бібліотеки, о першій годині ночі. Футурама, otherwords. І це відбудеться, щойно проекти з Житомира затвердять на позачерговому засіданні Сенату. 

Зі стендів житомирських авторів

Знаю, що надихаю Метта Грейнінга, але вже не в силах спинитись. "Земляк для земляків" приземлиться цього тижня, ніби локація інтерактивної експозиції. Головно, не забути про варення для Карлсона.

З полички редактора

І вірші, вірші, вірші. Наступного тижня - білет на балет, психодраму і в Книжкову Країну, яка завжди ВДНГ. До речі, народитися в Україні нам теж допомагають поети. 

Ліліана Косановська: вірші зі Львова

Ліліана Косановська встигла попрацювати сільським фельдшером, лікарем-терапевтом і акушером-гінекологом. Членство в Національній спілці письменників не завадило їй видати п'ять поетичних збірок і стільки ж аудіоальбомів. Поетичний живопис, прописаний до найменших деталей, повертає організм, змучений геометрично правильними склепіннями цифрової ери, до його природного стану.

Вдаримо на сполох  - може, нас почують,

Може, сполохаєм неприступний час... .

Вулиця туманом в інший день кочує,

Що він провіщує кожному із нас?

(Л.Косановська, "Сутінки спадають...").

І так, я обіцяла зізнатись, кому належить вислів "не викидати правди". Це Степан Процюк, франківський біограф Франка, й не тільки. Той, кого цікавить не педагогіка, відкриває нам властивості інфекції, від якої, здавалося б, не існує ліків. Рефлексія ще нікого не врятувала, і тільки вміння зазирнути за оболонку хрестоматійного образу відкриває тих, кого ми не хочемо бачити. Винниченка, який писав убогі пейзажі й пронизливо чесні автопортрети. Пана Чикаленка, Архипа Тесленка, Василя Стефаника - і це далеко не все, що руйнує ляльку, створену замість нас.

З полички редактора: новинки " Відсічі"

Подія від Discursus: видавець Василь Карп'юк 

і письменник Степан Процюк

Стенд "БукДрук" і книги Бориса Дубмана

Часопис "КнижКава"

у Facebook, Bluesky, YouTube

Як стати нашим автором