Що читати з "Арсеналу": як писати

Images by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 116 + АртКава

Цьогоріч на "Арсеналі" ми вирішили не шукати легких шляхів, а зосередитись на головному - побачити й почути авторів та книги, які того прагнуть. Тож, коротким оглядом - по старовинних залах та чудовому сервісу.

Ольга Токарчук, як справжній Нобелівський лауреат, вирішила говорити з аудиторією тією мовою, яку знає найкраще. Схоже, це перший автор, якого доповнював сурдоперекладач, а куратор "Програми письменника" Андрій Любка (твори якого представляє видавництво "Наш Формат") не втомлювався ставити конкретні запитання.

Видавництво "Темпора" того ж вечора зібрало біля себе, хоч і менше, але все ж таки шанувальників хорошого тексту, з яким працюють молоді та вмотивовані редактори. Як висловилась Марія Баржанська, сучасні філологи або плачуть, або редагують. Цього виходу "Темпора" порадувала шанувальників Кормака МакКарті - "Край не для старих" вийшов у народному форматі.

Dragoman Prize виграла Ніна Мюррей - американська перекладачка поеми "Кассандра" Лесі Українки, поставленої у Великій Британії, і, якщо це не всі наші книжки, ще поговоримо у рубриці Укрпремія.

Бізнесліт (вау-вау!) зайшов на крутий віраж, бо американець не може інакше, як піти лобом на тиранію. І правильно, ми теж про це думаємо.

Економісти з іншого берега Атлантики нагадують про добре забуте старе епохи первинного накопичення цифрових капіталів - а й про те, що багатим лишається не той, хто купує дешевше.

Creative Woman Publishing збирає коло жіночого письменства, і не абияк. Час читати про те, як творилося українським авторкам у позаминулому столітті, як буде "душніла" світською українською та що робити, аби розкрити свій письменницький талант не за борщ із кашею.

Той, що греблю рве - Bandy Sholtes і безпрецедентно хуліганська проза з самісінького Закарпаття. Абисьте нашим видавцям ще й не малювати меню по-турецько.

На цьому Арсеналі надзвичайно круто наступили на... виступили молоді автори. Зовсім юні автори з Літлабу для підлітків, із поезією та прозою чималої сили. І українські спеціалісти теж не забарились із виданням, що допоможе в просуванні творчості.

Наступного видання чекали б вічно, якби не війна. Це ностальгія і народні книги 90-х про все на світі.

Чесно скажемо - дорого, але воно того вартує. Видання серійне, і просто так цю серію на полицях не зустрінеш. Формат чемоданний, а якість паперу підходить для клейких нотаток дослідника.

"Не зли других, и сам не злись..." Пам'ятаєте жеківську мантру? Воно працює, ще й там, де концентрація гніву вже традиційно критична. В умовах схвалення подвійної моралі не буває інакше, але якось із цим треба порати, завсідники аптек. 

"Видавництво ХХІ" іде по Нобелю так само впевнено, як і по нетривіальних виданнях в принципі. Хоч триста разів кричіть про невдалі розташування стенду, але цей маркетинг мені подобається.

 КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Арт-простір: книги, в яких творчість не має меж

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 91

Колись ми починали цю рубрику із книг про мистецтво, і не тільки. Артбуки як спосіб унікального авторського самовираження поволі займають ексклюзивні місця на полицях українських читачів. Утім, як вони створюються? Із чого починається небанальний погляд на власну творчість та відчуття унісону з дизайнером - якщо ви, все ж таки, довірите створення образу книги людині зі сторони?

Почнімо з елементарного - розробка ідеї, коли вже братися до концепту. В українському книговидавництві є два підходи, кожен з яких не виключає іншого. Перший відображає вашу готовність до тривалих пошуків свого стартового майданчика, інший - максимальну довіру видавцю, який оцінив перспективність вашої книги та готовий вкластись в неї від А до Я.

І справа тут зовсім не в коштах, а в тому, як видавець взаємодіє з ринком. Якщо він звик робити ставки на касовість, чи то пак, продаваність, а не на унікальну купівельну групу, вам, скоріше за все, доведеться це робити теж або шукати видавця, що має цей сегмент ринку вже або в найближчій перспективі.

Тож, перший підхід полягає в тому, що ви можете прийти до видавця з власним концептом та навіть власним дизайнером чи ілюстратором. Все залежить від того, як впишетесь в стиль і бачення конкретного видавця - і ваша книга, і ваш митець, якому ще потрібно запропонувати й гідну оплату. Якщо ви самі взялися ілюструвати - й не тільки ілюструвати, а створювати образ книги та її архітектуру, готовий професійний концепт лише підвищить ваші шанси бути виданими.

Проза життя тут абсолютно буденна - основну частку вартості книги складає дизайн та графічна частина. При тому зовнішність книги має відповідати її наповненості, змісту та рівню, й краще, коли перше буде скромнішим за друге. В іншому випадку, ризикуєте розчарувати читачів, які не збиралися купляти рядові видання за ціною фоліанту.

І тут доведеться вступити до нелегкого процесу обміну досвідом, в ході якого побачите найкращий спосіб презентувати власну ідею на загал. Починаючи зсередини, мало хто помиляється, бо обкладинка народжується останньою, а ілюстрації витримуються в певному стилі від початку.

Занурення читача в світ книги схоже на перше запрошення до будинку. Колір та фактура обкладинки, паперу, ілюстрації на обкладинці та титульних листах, шрифти та елементи декору і є початком дизайну, до якого потрібно ще мати й спеціальні знання з книговидання. Вони дають бачення того, якою буде ергономіка книги, як і де нею користуватись та друкувати.

Корисна література на цьому етапі - “Видавничий бізнес зсередини” Тетяни Верби (Баланс-Букс, 2015) та “Генератор ідей” Ірини Журахівської (ArtHuss, 2025). Перша витримала кілька перевидань і вважається одним з базових друкованих посібників для того, хто хоче розумітись на основах роботи книжкового ринку. Друга представлена цього року в стендовому асортименті видавництва на Книжковій Країні й стосується транслокації уяви в процесі моделювання простору. 

Інакше кажучи, ви зможете подати і навіть створити власний концепт книги, якщо маєте навички організації простору навколо себе й тримаєте руку на пульсі нових ідей в дизайні. Це стосується й архітектури, яка оточує нас повсюдно, від коробки для взуття до упаковки суперколекції чи моновидання.

На цьому етапі не завадить відкрити для себе особливості світобачення в різних часових вимірах. Книги, що сприятимуть такому баченню - “Часолінія” (Мистецький Арсенал,2024 ), “М'яке місто” Девіда Сіма (ArtHuss, 2023), “Гриб наприкінці світу: про можливість життя на руїнах капіталізму” Анни Льовенгаупт Цзин (IST Publishing, 2025), “Епоха магічного переосмислення” Аманди Монтел (Vivat, 2025), “Нотатки з українського оптимізму” (Stretovych, 2025).

Тут уже плавно переходимо до вплетення картинки в картину. Чесно кажучи, ми не є прихильниками теорій елітарності якогось із українських книжкових форумів, бо не знайшли жодного елементу, що свідчив би про її втілення. Це не лише відеоряд, а й те, як ми лунаємо, про що говоримо і які ідеї озвучуємо. Тож, запрошуємо до золотоносних пісків українського Клондайку там, де він і має розпочинатись - на виставці досягнень народного господарства. 

І, коли вже ваш твір має ознаки кінематографічності, час утворити з нього візуальний продукт. Незамінні видання є в ArtHuss, i це, насамперед, “Режисура оповіді” Френсіса Глебаса (2025), “Створення персонажів для індустрії розваг” Кеннета Андерсона та ін. (2023), “Дитячі книжки-картинки: мистецтво візуальної оповіді” Мартіна Солсбері та Морага Стайлза (2023) та вже класика жанру від видавництва “Академперіодика НАНУ” - добірка Людмили Гутник “Український кіноплакат 1947 - 1994 років”.

Повертаючись до цьогорічного “Арсеналу ідей”, згадаємо дитячі стенди з “Henrik Ibsens: En folkefiende \ Генрік Ібсен: Ворог народу” Каре Конраді, “Numbers” (Fabulatorio, 2024),  “Art is a voice” автора й ілюстратора Кріпи (Ektara Trust, 2024) як спосіб спростити бачення до ключових елементів візуалізації. 

КнижКава в Telegram та Х - видавничої кризи не існує!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Український бізнесліт: після інституту і не тільки

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Весь світ дивується українській працездатності бізнесу під час війни, але ніхто не в змозі це пояснити - навіть ми самі. Більш того, українська бізнес-література існує, і це можна виявити протягом геологічних розкопок тривалістю в один день.

Сьогодні розповідаємо про частину нашого книжкового ринку, що замовчується ледь не більше, ніж Розстріляне Відродження під час СРСР. В чому ж причина? Для розуміння нам довелося звернутись до каталогів Українського інституту книги, що на цьому Книжковому Арсеналі повідомив про недостатнє фінансування книгозакупівель державою.

Спочатку, все ж таки, елементарний аналіз. Коли вже зважати на статистику, наведену УІК на травневому Арсеналі, фінансування видавничого ринку як такого повинно мати певний стосунок або розподілятися за тематиками статей фінансування. Бізнес - це те, що стосується оборони, соціальної сфери, медицини, освіти й культури неодмінно, в тій чи іншій мірі. Втім, насамперед, бізнес відноситься до понять економічних, і фінансувати видання бізнес-літератури (не кажучи вже про закупівлі для бібліотек) означає сприяння росту економіки держави. 

Натомість, маємо, як завжди, те, що маємо. Торгівля перемогла виробництво і тут, бо на полицях - а, відповідно, і в каталогах - бачимо, насамперед, іноземні видання про бізнес (знову ж таки, за кордоном), а закупити вдосталь таких книжок для бібліотек не дозволяють вітчизняні освітні програми, і це логічно.

Іmage by @MZarzhytska on X

В цьому сенсі, провідною цільовою аудиторією іноземної бізнес-літератури залишаються самі бізнесмени, що, за логікою продавців, мають методом проб і помилок впроваджувати іноземні технології у себе в господарстві. Втім, більшості зараз не до цього, як і не до картопляних бунтів. Кожен мисливець бажає знати, а провідних аналітиків війна забирає. 

В усякому разі, доля іноземної методи ажніяк і ажніколи - більш того, ніде - не перевищує власну. Тут і ходити далеко не треба. Німецький книжковий ринок, як і будь-який європейський, до іноземного ставиться не те щоби з певною насторогою, а з конкретними обмеженнями, які, хіба що, не стосуються певної частини мігрантів або дотованої частини нетрадиційного для них літературного ринку.

Як би там не було, до бізнес-літератури ми звертаємось, насамперед, із освітньою метою. Підручники для вищих навчальних закладів не замінять практичних посібників там, де вони затребувані, насамперед - у середовищі практикуючих бізнесменів або тих, хто готується ними стати. І тут особливо цінним є досвід тих, хто вже понабивав гулі й готовий професійно розповісти про це нам, своїм співвітчизникам.

Щоправда, ми зовсім не знаємо пріорітетів держави в цьому напрямку, аж поки не побачимо їх на власні очі. Література про бізнес в Україні не виділяється в окремі розділи навіть у каталогах провідних українських видавництв. У каталозі Українського Інституту Книги за минулий рік вона знаходиться - тобто, її можна знайти - в каталозі книг для дорослих, методом елементарної прокрутки таблиці. Ми не пошкодували для цього часу, і, врешті, з півтори тисячі видань різного штибу знайшли аж 11 книг українських авторів про бізнес. 

Перший український автор бізнес-літератури трапився нам під номером 426. Це Катерина Миронюк, з ІТ-довідником "Створи і запусти прибутковий SAAS-бізнес" 2019  року видання, від видавництва української бізнес-літератури "Кінцевий бенефіціар", яке спеціалізується на випуску профільної літератури українських авторів. 

Далі за червневим списком УІК 2022 року маємо наступне:

430. Віталій Нечипоренко. 55 даю бізнесу. - К.: Кінцевий бенефіціар, 2021. - 176 с.

1315. Катерина Зарембо. Писати аналітику може кожен: Мистецтво переконливого тексту. - К.: Віхола, 2021. - 224с.

1341. Ігор Маркевич, Наталя Улинець, Евеліна Комарницька, Яна Паладієва. 20 українських стартапів: історії успіху. - К.: Лабораторія, 2021. - 208 с.

1379. Савва Лібкін, Антон Фрідлянд. Бізнес по-одеськи. Як побудувати мережу, не втративши себе. - К.: Букшеф, 2021. - 272 с.

1413. Тімур Ворона. Дмитро Дубілет. Бізнес на здоровому глузді. 50 ідей, як домогтися свого. - К.: Букшеф, 2020. - 256 с.

1516. Максим Гайовий. Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка. - К.: Наш формат, 2020. - 160 с.

1709. Сергій Біденко, Ірина Золотаревич. Репутаційний антистрес: Інструктор для власників і топ-менеджерів бізнесу. - К.: Якабу, 2021. - 224 с.

1749. Андрій Степура. WOW-виступ по-українськи. - Х.: Моноліт, 2020. - 304 с.

1754. Андрій Оністрат, Валентина Хамайко. Сім’я: бізнес-проєкт ХХІ століття. - Х.: Моноліт, 2022. - 320 с.

1755. Андрій Оністрат. Як я про$рав банк. - Х.: Моноліт, 2020. - 288 с.

В цьому контексті невидимими новинками виявляються саме ті книги, які мали б бути відомими набагато раніше за провідні іноземні видання уіківського каталогу. І, відповідно, представлені на стендах, але поки що ми цього не бачимо. До того ж, це книги, насамперед, не бібліотечні (бо бібліотеки відвідують, переважно, студенти та безробітні шукачі нових шляхів), а магазинні, - тобто, ті, яки ми маємо бачити не лише на стендах книжкових заходів, а й у книгарнях. Про окремий відділ для українського бізнесліту йдеться далеко не в кожній - і це, мабуть, радикальне рішення.

Коли вже вважати витрати на бізнес-літературу капітальними видатками, то хай це буде і для підприємців, які набагато рідше схильні смажити на книжках діряві кеди. Можливо, тоді втрачена в 2022 році стаття закупівель для державних бібліотек з'явиться там, де вона має бути, а не ляже на плечі тих, хто видає ці книжки ледь не на голому ентузіазмі. На експериментальних просторах колишнього соцтабору це вже відбувається, і не без крові.

Дарувати книжки бібліотекам зараз, справді, дорого - їх може більше не побачити ніхто, бо 20 людей на одне видання є далеко не єдиним фактором розчинення книги в просторі. Мало того, що видавнича політика в Україні стосовно бізнес-літератури не задовольняє інтересів вітчизняного читача, то ще й пріорітети держави, яка робить потенційно видимі новинки невидимими, очевидно, схиляються в бік імпорту. І це теж про деколонізацію, так.

Про літературу дізнаються тільки тоді, коли про неї говорять, і бібліотечної справи це стосується теж. Немає сенсу накачувати бібліотеки книгами, про які ніхто не знає, а, відповідно, не може співставити вигоду від знайомства з книгою напрокат або в читальному залі та від її купівлі - тим паче, тут конкуренцію бібліотечній тиші складають книгарні-кав'ярні, де, хоч і ризикують, але почуваються в спільноті. Ініціативи читання книг про бізнес у книжкових клубах теж тільки зароджуються, і тут уже справа залежить від організаторів та їхнього бажання збирати спеціальну аудиторію. 

А ми пропонуємо список видань, які можна придбати в книгарнях за рогом. В цьому списку знов король - копірайтинг і письменництво загалом. Як і раніше, але вже від наших авторів, панують посібники з управління проектами, продажів і - вау, нарешті! - клієнтської аналітики. І, звісно, труди наших державців. Як завше, масштабні, але цього разу, одним томом. 

КнижКава в Telegram - кольори вівторку!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Image by MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Весняний фестиваль “Книжкова Країна” цього року відзначився новими виходами літератури, малодоступної для середньостатистичного читача - не через ціну, а через брак інформації на користь ліній думок. 

Утім, все ж таки долаємо створені за нас упередження, для об’ємного, багатогранного та спокійного погляду на світ, що дозволяє побачити речі, як є, а не як треба.

Видавництво “Нора-Друк” привезло на фестиваль кілька перекладних видань від авторів з країн Близького Сходу та Північної Африки. Автори звертаються до історичного та соціального контексту буття, в якому світ революцій та воєн досліджується в очевидних передумовах, а повсякденне існування розкриває східний світогляд, у його химерності та влучності, тонких візерунках почуттів, текстовому багатстві та поступовому зосередженні на неминучій правді.

Ісам Расім “Аль-Хакруб. Особова справа”

Автор “Африканського танцю”, виданого “Нікою” 2024 року в серії “Арабські історії”, продовжує тему, підняту Ісою Мухаммадом Фуадом стандартних передреволюційних подій у романі “Краватка” (пер.Оксани Прохорович), де кримінальна журналістика втягується в розкрутку новин про серію вбивств та розслідування, що заходить у глухий кут. Безпідставний арешт головного героя відбувається в кінці 80-х років минулого століття, з обставинами, що вплинуть на інформаційну революцію 2011 року. 

“Аль-Хакруб” (пер.Олени Хоміцької) - майже класична орієнтальна розповідь. Документальні події та історія від першої особи переплетені з легендами, поетикою та зворушливими зверненнями до божественого. Текст знімає раціоналістичну напругу і дозволяє зануритись в сюжет із перших рядків. Смирення перед неминучими подіями перетинається зі спробами осягнути причини воєн, розв’язаних “сердитими людьми”, й холодної війни, витоки якої головний герой намагається відшукати в самому собі.

Жаббур Дуейги “Надруковано в Бейруті”

Ліванський письменник Жаббур Дуейгі в своєму іронічному детективі звертається до теми видавничого бізнесу. З головним героєм трапляється несподіванка в дусі біблійної оповіді про Йосипа Прекрасного, таємно проданого своїми братами до Єгипту. Письменник-невдаха, утомившись отримувати відмови щодо свого першого рукопису, влаштовується коректором до друкарні. Врешті, його мрія збувається, але виконала її начальникова дружина. На відміну від Йосипа, головний герой виявляється нестійким до жіночих чар, зовсім невправним детективом, але таємниці друкарства розкриваються перед ним так химерно й несподівано, як тільки може й бути у східних історіях.

Сога Аль-Фіккі “Рейс Каїр - Касабланка”

Близькосхідна жіноча проза цього разу - не про тортури нещасної мусульманської дівчини, що дивом вирвалася з лещат сімейного аб’юзу та стала щасливою мешканкою Західної Європи. Авторка описує досить-таки сучасний світ головної героїні, по-жіночому витончено подаючи деталі навколишнього буття, в дусі “Тисячі й однієї ночі”, створюючи місток між єгипетською та марокканською культурами, що близькі їй за походженням. Проза Сога Аль-Фіккі заслуговує на увагу ще й тому, що письменниця має освіту та досвід з масових комунікацій і створення публікацій для арабських онлайн-медіа.

Халіль Свейлех “Тест на каяття”

Війна в Сирії - ще один аспект сучасної арабської літератури та книг про Близький Схід. Знову перед читачами постає Дамаск, зруйнований бойовими діями. Головним героєм роману стає письменник, що п’ять років тому розпочав заплутані стосунки з журналісткою. Втім, навіть не любов, а ненависть є фокусом уваги для читача, зачарованого відвертим та шляхетним стилем автора. Метафорична мова є й інструментом, і об’єктом споглядання та способом гри, в якій розкриваються події сирійського повсякдення, переплетені, в тому числі, й з нашою історією.

Дякуємо видавництву “Нора-Друк”, письменниці Наталії Чайковській, Ukrinform Press Cеnter та Beirut Art Center чиї матеріали стали в нагоді:

Переклади з арабської: “Краватка” та “Аль Хакруб”

Надруковані в Бейруті. Уривок з роману 

Інтерв’ю Жаббура Дуейги Хуссейнові Насреддіну (арабською мовою) 

Просто слухай. Уривок з роману “Тест на каяття” 

КнижКава в Інстаграм -  ще більше нетривіального цієї весни

Про видавничий світ і медіа: 10 найкращих творів у жанрі фікшн

Image by @MZarzhytska

Світ, в якому книга може стати бестселером або загубитись на бібліотечних полицях, світ, у якому одні стають зірками ток-шоу, а інші - героями журналістських розслідувань. Світ, у якому гроші магната визначають думку мільйонів - такий привабливий і осяйний, із темними згубними закутками… . Про нього пишуть небагато, але, якщо пишуть, то незабутньо. 

Сьогодні презентуємо вибрану нами десятку найкращих творів про видавництво та медіа. В добірці - не лише зірки світової літератури, а й сучасні українські автори.

1908 - 1954

Розпочнемо з найпотужнішого в цій галузі Джека Лондона, що створив образ Мартіна Ідена, письменника з низів, та видав однойменний роман у 1908 році. 

Молодий моряк стає заручником власних почуттів, що змушують його тягнутися за плодами на високих деревах. Він вирішує опанувати ремесло письменника, яке асоціює з освіченістю та успіхом в омріяних для нього колах. 

Низка невдач та поневірянь аж раптом змінюється успіхом, але Мартін зтикається з украй неприємним відкриттям - ним рухала всього лише жага досягнень у вищому світі. Українському читачеві цей образ аж як нагадує Степана Руденка з “Міста” Валер’яна Підмогильного, хіба що почуття честі з Іденом у них різниться.

Роман “Мартін Іден” був екранізований чотири рази. Остання екранізація вийшла 2019 року в Італії (реж. П’єтро Марчелло). В 1999 році твір отримав відзнаку французької газети Le Monde, увійшовши до списку 100 книг століття.

Наступний видатний твір належить Реймонду Чандлеру, “ланцету” художньої криміналістики. В романі “Довге прощання” (1954) Філіп Марлоу, детектив на мілині, несподівано отримує замовлення з авансом. Розслідування приводить його до родини письменника Террі Леннокса, одруженого з “жінкою мрії”, яка змушена терпіти всі вибрики його творчої депресії.

Втім, виявляється все не так просто - Леннокс перебуває на межі життя та смерті в лещатах бандитів, які загрожують спокою акул медіаринку. Нестандартне мислення, розважливість і мудрість рятують Марлоу навіть там, де інший загине безвісти.

На жаль, роман “Довге прощання” маємо лише в англійській версії або старих серійних виданнях 90-х років. Твір став для Чандлера одним зі способів самопідтримки під час смертельної хвороби дружини та отримав у 1955 році премію Едгара Аллана По за найкращий роман. В 1973 році режисер Роберт Олтмен зняв однойменний художній фільм у жанрі постнуару. 

2009 - 2012

Роман Харукі Муракамі “1Q84” (2009 - 2010) входить до сету антиутопій, де паралелі сюжету являють собою ієрогліф у трьох томах. Як і персонаж Дж.Лондона, головний герой Тенго, вчитель математики, має проблеми з ідентичністю. На відміну від Мартіна Ідена, він неамбітний, але почуття вторинності приводить його на шлях злочину. Тенго піддається маніпуляціям свого літературного патрона, що зневажливо ставиться до стилю молодої авторки й просить Тенго частково переписати твір дівчини.

Проте, боротьба за премію Акутагави, де Тенго вважає себе літературним негром, не лишається непоміченою. Головний герой потрапляє під приціл сфери талант-менеджменту, де витончено стежать не лише за ним, а й за його дівчиною Аомаме, донькою релігійних фанатиків.

За романом “1Q84” був знятий документальний серіал з такою самою назвою. Книгу маємо на українському ринку в різних виданнях з 2009 року, починаючи з тритомника від “Фоліо”, але на даний момент роман є одним з найдефіцитніших. 

Серед гонкурівських лауреатів “Правда про справу Гаррі Квеберта” Жоеля Діккера (2012) вирізняється таким стрімким злетом, який тільки можливий у столітті технологій. Втім, комерційний успіх не завадив йому взяти Гран-прі Французької академії мистецтв та отримати Гонкур, але від ліцеїстів. У чому ж справа?

Діккер підняв дуже непросту тему - скандали в світі письменства. Він представив головного героя Маркуса Гольдмана “хлопчиком-мізинчиком”, змушеним блукати коридорами власного слідства, яке мало б зробити його знаменитим. Тінь письменника, біографом якого він визвався бути, постійно збиває його з пантелику.

Роман представлений українському читачеві у 2012 році Видавництвом Старого Лева і екранізований в Канаді кінорежисером і сценаристом Жан-Жаком Анно (Франція-США, 2018).

2013 - 2023

“Сфера” Дейва Еггерса (США, 2013) вразила спільноту гіків, контент-мейкерів та маркетерів одним питанням: “Що далі?” Молода британка Мей Голланд, затуркана невдячним роботодавцем, потрапляє на роботу мрії, але сходи благих намірів приводять її в полон тотальної прозорості, в якому перебувають і клерки, й політики, й могутні медіамагнати. 

Екранізація “Сфери” відбулась, як то кажуть, нарешті - через п'ять років після виходу книги (реж.Джеймс Понсольдт, 2017). Емма Вотсон вперше вирвалася з Хогвартсу, зігравши Мей, а Том Генкс, як завше, зробив глядачам карколомний світоглядний поворот головною чоловічою роллю. 

Зауважимо, що “Сфера” теж увійшла до списку дефіцитних видань в Україні, й придбати її можна хіба що на вторинному ринку - через OLX або соціальні мережі.

Джон Грішем в “Острові Каміно” зачіпає, здавалося б, заїжджену тему крадіжки рукописів. І тут майстер добротного детективу не стримується й додає газу, бо на кону - рукопис Френсіса Скотта Фітцджеральда, вкрадений з підвалів бібліотеки Принстонського університету. 

Грішем, недовго думаючи, застосовує “метод лоха” і вводить у роман жінку, яка змішує всі карти злочинців - молоду письменницю Мерсер Манн, що зазнала невдачі в комерційному книговидавництві.

Смакуючи сир, не забуваймо про мишоловку - і це довів феноменальний роман 2023 року під назвою Жовтолика Ребекки Кван. Мало того, що автор аж раптом змінила стиль, та ще й надавала під дих своїм же роботодавцям - і це далеко не все, що інтригує.

Моцарт і Сальєрі в жіночому виконанні нікого не залишить байдужим. Тендітна стать виступає доволі злагодженим трудовим загоном на ринку американської книги, а поєдинки за право збрехати точаться навколо тієї, кому не припиняють заздрити навіть після смерті.

Історія вкраденого твору й огидного перетворення колишньої волонтерки “Корпусу миру” на літературний симулякр тим більше захоплює в контексті американо-китайських колізій, твіттеропедії та “змови міньонів”, готових виконувати найбезглуздіші приписи.

Російський реверс: назад у 90-ті

З царства дурників, урешті, потрібен вихід у лихе майбутнє. Журналіст Андрій Обнорський, знайомий багатьом за серіалом “Бандитський Петербург” - головний герой роману “Журналіст” російського письменника Андрія Константінова, що мав власну агенцію розслідувань. 

Загадкове самогубство найкращого друга змушує Обнорського розпочати власне слідство, яке відкриває “ящик Пандори” російських спецслужб. Вони прагнуть перетворити незалежного журналіста на власну пішку, але недарма він носить прізвисько “Палестинець”.

В цій сфері невиданий роман українського письменника Любка Дереша “Біжи й кричи” зазнав нищівного удару на батьківщині. Згадки про нього знайти дедалі важче, але все, що ми можемо знати - головний герой, журналіст Федір Могила, апостол російського медіамесії, для якого існує тільки він сам. 

Факт вилучення книги й чорновиків силовими структурами ледь не з-під друкарського станка тим більше кричущий, що твір було анонсовано в 2017 році, коли війна між Росією та Україною, де-факто, була. Роман ще досі не реабілітований, а наслідки сусідського футуризму ми відчуваємо на собі в повному масштабі вже четвертий рік поспіль.

І наостанок, запропонуємо найавантюрнішим читачам збірку детективів, знову ж таки, українського письменника Олександра Вільчинського, під назвою “Шерлок Холмс на Форумі видавців”, де в ролі детектива виступає журналіст Андрій Грабовський, а історії розгортаються від банального до нетривіального.