Слідами "Книжкової країни": дитліт і ринок

Автор Марія Заржицька

Випуск 119

Весняний та осінній фестиваль на ВДНГ у Києві лишається єдиним місцем, де дитяча книга має спеціальну увагу. Ба більше, ця спеціальна увага - разом з іншими окремими темами - поглинається загальним інформаційним шумом і привертає в активі хіба що батьківську аудиторію.

Сьогодні, в коротенькому огляді, порівняємо тенденції минулої осені та цьогорічної весни на двох "Книжкових країнах" із промовистими підзаголовками "Плодова" та "Кольорова".

Навесні читацька аудиторія вперше побачила в друкованому каталогу, хто є представником дитячих інтересів на книжковому ринку.  На сцену вийшли АССА, Ранок, Жорж, Vivat, ВСЛ, Богдан, Чорні Вівці, Маґура, Мрієлов, Каламар, Наірі, Видавництво Арт,  ARTBOOKS, Віхола, Зелений пес, Муркіт, Кенгуру, Nasha Idea, Mamino, Академія,  KISSZU, Моя книжкова полиця, Час Майстрів - усього 23 видавництва. 

В каталогах і рекламі виграє неймінг, а з цим у нас давно біда. Пропаганда ніякості робить непомітними більшу частину авторів, що пишуть для дітей. Крім того, затискання в безпечні межі перетворює значну кількість письменників на вихователів - і це особливо помітно серед авторок, яким приписується роль аніматорів, наставників і продавців одночасно. 

Йдучи на подію - а це вже подвиг, притягнути дитя від прогулянки, морозива й атракціонів у закритий простір а-ля садочок чи шкільна лекція - читач оцінює її захопливість наперед. І це не просто читач, а той, хто приймає остаточне рішення про купівлю книги. Тобто, значущий дорослий.

Наскільки швидко вигоряє автор у процесі самопіару, залежить від особистих ресурсів, але є ще дещо. Неймінг, який чіпляє, назва, яка запам'ятовується та виокремлює твір серед сотень інших яскравих і хороших книг для дітей, творить продажі, насамперед. Ноги читача ідуть туди, куди тягне. 

Якщо брати тему "Живе мислення в геометрії" чи "Твої гроші" за книгою Жака Жаб'є з минулої осені, тут більш ніж усе ясно, бо це для аудиторії, що впливає на рішення батьків опосередковано і мовби навпаки - не проханням, а згодою зайти в тему, яка є актуальною для певного віку. Якщо розглядати критерії вибору текстів для старшокласників, тут, вочевидь, застрягне в залі дорослий читач, якого хвилює навіть не "що ж там у програму знов понатикали", а "чому" і який в тому сенс. 

Втім, коли відома людина згоджується на публічні читання дитячої книги, це вже суспільний запит - або сформований, або такий, що формується тут і зараз. Добре, якщо читач приходить на зустріч із зіркою в кофті правильних кольорів і підготовленим. А якщо це спійманий на каталог типовий офісний пролетарій, якому тільки й випало щастя вийти з родиною в люди на вихідні?

Це і є масовий читач дитліту, який купує активно і більше всіх, бо бабусь та нянь треба чимось зайняти. І, коли більшу частину подій займають розваги, це добре, але дорого. В нас люблять - і це, в контексті презентації, нормально - сприймати творчість через особистість, і те, скільки в ній справді дитячого, продає.

Дитяча література - там, де важко збрехати або зфальшивити. Будь-які напоумляння працюють крізь призму належності й викликають нудьгу навіть у батьків. Будь-яка хуторянщина викликає бажання втекти навіть у жителів хутора, доки вони не звикли вважати це нормою. 

Національного виховання не існує, бо воно або є, або нема. Це уділ вічно надутих дядьків та тітоньок з розпіареним бібліотечним авторитаризмом, не дуже добре захованим під постійні навколодитячі активності.

І, якщо письменник узявся розповідати про власну книгу - добре, аби тільки не робили з тієї книги літнього ката, й жила б та книга в дитячій сумочці, а не вкривалася б пилом на полиці. Тут важливо побачити вікову і тематичну лакуну, яку з успіхом заповнюють іноземні письменники - з сучасності та минувшини. 

Наостанок - що помітило в програмі ВДНГ наше дитяче око:

- Марія Титаренко, Олена Потьомкіна "Акі-які-ака-я" (Маґура, 2025);

- Мрійка Марійка "Млинці жирафового кольору" (Муркіт, 2025);

- Олена Павлова "Українська абетка кота Інжира" (Академія, 2025);

- Міла Іванцова "Віка та Міка: Амариліс та інші історії" (Ранок, 2025);

- Яна Хоменко, Катерина Разінькова "Яся й Бодя з Калинової галявини" (АРТ, 2025);

- Олексій Коваленко "Хто такі  хижі рослини"  (ВСЛ, 2026);

- Джорі Джон, Піт Освальд  "Погане зерня" (Муркіт, 2026);

- Джоанна Надін "Найгірший клас у світі" (ВСЛ, 2026);

- Юлія Олефір "Шалене літо Єнотів - бешкетників" (Чорні вівці, 2025);

- Катерина Лазірко "Павло Пікассо" (Маґура, 2025), "Доторкнутися до веселки" (Час майстрів, 2025) та інші історії про мешканців Мрієздійснювальної вулиці.

КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Укрпремія: Премія книжкових блогерів

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Випуск 108 (спеціальний)

Холодна весна і цінова криза поки що не можуть завадити розвитку книжкової справи в Україні. Книги публікують, книги читають, і на цей процес неабияк впливають селфмедіа - блогери та їх спільноти.

Сьогодні розглядаємо історію та особливості ще молодої премії, яка вперше з’явилась на “Книжковій країні” - всенародному книжковому ярмарку, що проходить двічі на рік, навесні та восени на ВДНГ.

Фестиваль і блогери

"Книжкова країна" - один з небагатьох галузевих заходів, де блогерська думка присутня особливо широко і яскраво. Блогери активно з’являються серед дійових осіб на зустрічах з аудиторією, блогери організовують власні івенти, на яких розповідають про специфіку своєї роботи - бо “бути блогером”, як і “ бути письменником” у нас помалу визнається за роботу. Блогери отримують можливість скласти своєрідну президію, яка виголошує переможця блогерської ж премії.

Що за очікування?

Країна в курсі, що блогери працюють на видавців. Не працювати на видавця означає ризик переходу до категорії соціальних або маркетингових проектів, які годують самі себе. 

Країна в курсі, що блогери свідомо брешуть про книжки, тим паче, блогери самі в цьому свідомо зізнаються. Цьогорічна подія за участю Діми Персика та Якобз Монарх, урешті, виявила вразливе місце бульбашки в цьому плані, але воно завжди те саме.

Країна в курсі, що блогери мають свої чесні уподобання й власні емоції, не підфарбовані спецефектами, мають позицію, відмінну від соціально-орієнтованої, соціально-прийнятної чи соціально схвалюваної. Цьогорічне вручення премії супроводжували бурхливі обговорення на захист позицій української книги, яку намагаються оминути і видавці, й блогери - навіть розповіли, чому.

Українська книга - як і книга взагалі - займає в суспільстві батьківські позиції. Вона виходить на них, щойно авторське дітище потрапляє на очі суспільства як видання. З батьками в нас зараз прийнято не те щоби сваритись, а випилювати їх з поля уваги як фактор впливу на те, в чому живемо.

І тим не менше, вони існують, і цього року Премія блогерів удруге поспіль зробила вибір на користь української книги. Не просто так, а з новою сегментацією - премію за перекладну вручатимуть восени.

Коли і як заснували

Премія блогерів була заснована 2024 року, через два роки після повномасштабного вторгнення, спеціально для фестивалю “Книжкова Країна”, який передбачає демократичний формат та, відповідно, найширшу представленість спільнот зі своїми уподобаннями. 

Координаторкою премії стала Катерина Рець - арт-менеджерка Mercury Art Center, авторка бакалаврської роботи на тему фентезі в Українському Католицькому Університеті. Однією з цілей премії було заявлене створення відчуття причетності блогерської аудиторії до вибору книжки року.

На додачу, за перший склад журі було об'явлено голосування в соцмережі Facebook на сторінці фестивалю. До першого складу журі (як і в подальшому) увійшло 10 блогерів. До цьогорічного складу “дожило” п’ять - Юлія Типусяк, Надія Панченко, Дмитро Катеруша, Валентина Комар і Тетяна Гонченко.

Тут ми трішко лишимо читачам простір для детективних докопувань і перейдемо, власне, до вимог премії.

Хто може подаватись

Питання полягає, скоріше, в тому, хто може подавати, але про це трохи згодом. Базова умова - книга, видана в Україні. Тобто, не має значення, з України автор чи з-за кордону, але - перекладена українською і, схоже, не самвидав. Коли вже про останній, то він має пройти попередній шлях.

У випадку самвидаву потрібно, все ж таки, бути не лише улюбленцями книгарень, але зайти (знову ж, через їхні двері) до спільноти блогерів, яка читатиме. Якщо це виключно наша думка, правте в коментарях. 

Серед трьох на даний момент шортлистів - жодного самвидаву, й чимало цікавих книг від українських видавництв із очевидним лідерством. Чи впливає на це “смаківщина”, важко сказати, бо всі ці книжки, так чи інакше, зайняли передові позиції до шортлиста через піар.

Отже, публікація в українському видавництві на папері - передовиці піару - блогерська спільнота - шортлист.

Ще на тему: Книжкова Країна 2026: боривітер і прайси

Трохи світла

На захист нашої провидавничої гіпотези наведемо декілька аргументів:

• Премію блогерів 2024 року отримує Ребекка Кван із романом "Жовтолика" про сутінки видавничого бізнесу

• Премію блогерів 2025 року отримує Любко Дереш із романом "Погляд медузи" - куратор і упорядник письменницького курсу "Риба", автор загубленого в невідомості роману "Біжи і кричи". Шортлист року тут.

• Премію блогерів 2026 року отримує Артур Дронь зі збіркою "Гемінгвей нічого не знає", молодий ветеран, колишній івент-менеджер видавництва "Старого Лева", "норвезький відмовник" за спробу європейців зазирнути в нутрощі війни. 

NB: Тут можна переглянути наші ставки на Премію блогерів - 2026 (пост готується до розширення в SMM-постогляд - слідкуйте за оновленнями часопису в Facebook і головреда в Х (Twitter), буде тільки там).

Варто зауважити, що голосування за номінантів і переможців відбувається закритим шляхом, після врахування думки читачів. Журі нараховує бали, але сама схема переведення читацьких голосів у бали поки що лишається неясною. Принаймні, для широкої громадськості.

Ще на тему: Про видавничий світ і медіа: 10 найкращих творів у жанрі фікшн

Премія книжкових блогерів: як роздають

Не можна сказати, що тільки блогери й упливають на преміювання. Після потрапляння до лонглиста з пропозицій членів журі по три книги кожен розпочинається голосування читачів. У ході голосування формується рейтинг, із якого в подальшому випливає шортлист.

Де і як цей рейтинг формується, де саме проходить голосування і як взяти в ньому участь, здається очевидною відповіддю. Треба бути частиною аудиторії члена журі, досить активною і широко представленою для того, аби вплинути на цей рейтинг.

Інакше кажучи, за своїх потрібно просити, бо як не просиш - полетиш, як Карпа до Парижу. Все це, справді, народно, і аж зовсім по-нашому. Тож, починати треба, як завше, з партійного питання.

Наживо: відеорепортаж із вручення Премії блогерів - 2026 за українську книгу

Хто має це робити

У випадку, якщо ви - автор, і маєте вже опубліковану книгу, але видавець іще маленький, або йому не до вас, треба планувати власну піар-стратегію. Інакше кажучи, не самому, бо творчий процес ризикує загинути.

Звісно, жодна людина при розумі не стане днями сидіти в блогах, ще й лояльну аудиторію формувати. Йти проти уподобань видавця в такому процесі важко, але якщо вже опублікували - можливо.  

Графік блогера є доволі щільним, якщо вірити статистиці прочитання ними книг непростого змісту. Інтуїція читача тут грає неабияку роль, хоч довіряти інтуїції зараз не завжди модно. Тим не менше, літературному піарнику варто пробувати, і головне - навіщо.

Скільки-скільки?

Улюбленцям видавничої спільноти в цьому сенсі неважко з математикою. Навіть потрапляння в шортлист уже ставить жирну галочку проти графи “народ “за”, і ЗМІ точно не забудуть - принаймні, в перший місяць. З урахуванням кризових явищ Премія блогерів є ще одним способом додати роялті на власний рахунок.

А тепер увага на вашу угоду, панове автори. За скільки ваш видавець поворушить пальцем, за тим і його піарник? І скільки вам коштуватиме винаймання власного Валентина, що топитиме за вас у коментах?

Остання каменюка в город вічного бідаря - нашо, і якою є ваша валюта. На цьому все, і до наступної Укрпремії. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша премія.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

"Книжкова Країна" 26-го: боривітер і прайси

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 111

Цього квітня про “Книжкову Країну” можна говорити прислівниками. Наприклад, занадто або несподівано. Занадто холодно, несподівано вітряно, занадто мерчу, несподівано багато жінок і т.п. Умовити читача на більший закуп можна було хіба що дареним коньяком у чай, бо знижки перестали були чарівною таблеткою антипогодного маркетингу.

До речі, ви помітили, як мало зараз говорять про маркетинг? Це навіть непристойно вже, за наявності ШІ-агентів, які все вже придумали.

Капітан Україна: давні весла й нова мітла

Інтерес до античності став провідною темою “Кольорової”. Прапрадавні часи в фокусі уваги тих, хто ще вчора захоплено шукав сліди фейрі в домах зі скла та бетону, виглядають більш неіж переконливо. Виявляється, наш читач розумний, освічений і вміє грунтовно вести дискусії в ареопагах. І тут, аби не знати історію, можна було б дивуватись.

Свого часу Греція була одним з перших колонізаторів праукраїнських земель. В язичницькі часи вона зайшла сюди як господар, у християнські змушена була миритись із князівською владою, чинити на неї духовний вплив та виконувати в Київській Русі культурно-просвітницьку роль. 

Те, що відбувається зараз, ладно було б назвати українським Відродженням, якби не згадка про те, що Ренесанс відбувся як противага кризовій католицькій моралі, яка не знайшла в собі сили побачити в пастві людей і тим самим штовхнула їх до античних людиноцентристських пошуків.

У всякому разі, сил правого - а більше, ультраправого консерватизму, що намагався під лінійку розкреслити українську  свідомість - не вистачило, аби втримати суспільний баланс. І не буде за визначенням, бо закон терезів цього не передбачає. 

Життя та удача: Орфей незламний

Цього року переклад в Україні став з обслуговуючого дослідницьким, і в цьому є велика заслуга Євгена Матковського, що взявся за “Аргонавтику” і вписав у неї другу, тлумачну частину. Видавництво “Колесо життя” представило античний фоліант окремою подією, за участю очільника профільної кафедри Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.  

Леся Звонська, доктор філологічних наук, перекладач із давньогрецької мови, дала змогу гостям відчути себе студентами кафедри, які довго-довго прогулювали уроки античної літератури. Майже в кожного на радянській полиці стояла “Іліада” та “Одісея”, майже кожен у неї обережно заглядав і сахався від хитромудрих строф, чекаючи на Котляревського. 

Та от настали часи, коли до Греції відправляються не тільки на море чи апельсини, коли численні українські Еврідіки та Пенелопи змушені чекати на своїх героїв, а Медеї - сприяти Ясонам у погоні за золотом. Країна в загрозі переходу війни з гострої до хронічної стадії потребує не тільки міфу, а і його переосмислення.

Епіка, педагогіка, орфеїстика

Зберігши оригінальну гекзаметричну мову Аполонія Родоського, український перекладач “Аргонавтики” зайшов у русло інтересу, який розвинувся на світовому рівні. Кінематографічний вихід “Одісеї” від Кріса Нолана важко затьмарити, але спроби є, і, звісно, будуть, як передвісники занепаду тираній, демократій, республік та імперій. 

Епічність книговидання може набути різних форм, але звернення до педагогічних основ за межами професії хоч трохи тішить. Так, “Колесо життя” випустило в світ “Архіпедагогіку”, яка провадить сходинками науки в західному світі, а орфеїстика й аргонавтика в художньому виконанні є в нас. У цьому сенсі згадували і Юрія Андруховича (“Дванадцять обручів”, “Рекреація”), і Сергія Жадана (“Інтернат”), і, коли вже так, то згадаємо Тараса Прохаська з його “Некрополем”. 

Видавництва: криза диспропорції

Звірополіс українського ціноутворення на книги буде нашою провідною темою аж до “Арсеналу в кінці травня. Численні дискусії спонукали на експрес-, а за тим уже і детальніший економічний аналіз, на якому американці заробили гроші ще у часи Великої депресії. 

Український ринок трусить класичний біполярний розлад. Це, можна сказати, наш національний вид розладу, під що би він там не маскувався - аутизм чи РДУГ, але непристойним МДП він поки що виглядати не хоче. Коливання настрою хіба що не зачіпають артбук-сферу, яка вирішила просто помалювати на стінах і дати це зробити іншим.

І читачі, які все ж таки хочуть бути у фарватері цінностей видавця, поводяться аж не відмінно. Купують (або не купують), приходять (або не приходять), дають зворотній зв’язок (або мовчать). Який човен, таке і плавання, що почули, те й зрозуміли.

Премія блогерів: драстуй, зброє

Того року премія впливових читачів скаржилась на одне фентезі та нестачу авторів. Цього року, за словами Олексія Рафаловича, довелось викреслювати й чути, що “Книга Еміля” буде в фіналі. Більш того, на цей рік блогери розповіли, як насправді працює їх премія.

Сама по собі книжкова бульбашка, за чіткими обрисами від жіночої більшості, складається з маси своїх “бульбашок” з уявленнями про те, які книжки є популярними. І це неправильно, правильно отам - на екрані з шортлистом. Тут нагадаємо, що жоден блогер не має знати бал, який поставив інший член журі.

Оскільки цього року на “Кольоровій” багато про екранізацію, то вона потрапила до уваги блогерів теж, у контексті невідомо за що знаної Лени Дани і точно знаної “Луни” Пилипа, в якого придбали права на екранізацію завдяки знайомству в підкасті. 

Непозбувний брак довіри до української літератури вилився в емоційний спіч, але ми тому раді. Просування укрліту більше не повинно асоціюватись із харчовим насильством та іншими національними травмами. Чи то колонізаційними, якщо вірити ще непризваним чоловікам. 

   

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

ваш конус вітру.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де відкритий простір

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: Арт-Фест С О М залучає гостей до участі в мистецькому процесі

 Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

1 листопада у Виставковому центрі ВДНГ пройшов новий Арт-Фестиваль С.О.М. @art.fest.som, який презентував себе місцем, де народжується Сучасний Образ Мистецтва. З 11-ї години ранку до 20-ї години вечора в павільйоні 4 відбувалися заходи, на яких кожен бажаючий міг долучитись до процесу творчості як у спостереженні, так і в безпосередньому виконанні, власноруч творячи разом з митцями та самостійно.

Демо-сцена, де художники творять наживо перед чималою аудиторією - непросте випробування для митця та гостей. Митцеві потрібно не просто вийти зі звичних камерних умов творчості, а презентувати процес творення в деталях на великому екрані. Якщо раніше глядачі, переважно, бачили такі процеси в соціальних мережах та на відеосервісах, то на Арт-фесті в Києві вони могли оцінити реальний хронометраж народження мистецького твору, побачити й почути самого художника і познайомитись із ним, як з особистістю.

Так, Ігор Юрченко, викладач мистецтв у “Львівській політехніці” та засновник студії “Колаж”, привіз на Арт-фест більше десятка акварелей, в яких образність перетинається із “повітряною” технікою, що створює відчуття цілісності, балансу дистанції та проникності. Катерина Бондарець, колажистка й викладач в школі “Мудрик”, презентувала спосіб створити лаконічний колаж як метод зниження тривожності під час військових дій та подання індивідуальної картини світу. Запорізький психолог-психотерапевт Юлія Бережна в лекції “Творчість замість паніки” підкреслила, що творчість є станом, протилежним панічному, а зміна особистості під час війни є хоч і незворотною, але такою, що творить нові компоненти людськості.

Ще на тему: Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Найважливішим контекстом фестивалю стало піднесення значущості креативного процесу до рівня власного набутку. Юлія Бережна звернула увагу аудиторії на два значення слова “творити” - старослов'янське та латинське. Якщо в давньоукраїнському суспільстві слово “твор” означало “зібрання до єдиного цілого”, то в латині термін creare був пов'язаний з процесом народження, чогось, властивого Богу. Найцікавіше, що в Європі слово creare набуло суспільного значення в період Ренесансу, коли вдалося знизити неправомірний тиск католицької моралі, яка, де-факто, відмовляла людині в можливості щось творити, крім плодів повсякденної праці або жорстко регламентувала мистецтво як засіб прямого вираження релігійних прагнень.

Під час Арт-фесту відвідувачі могли не лише творити власноруч із використанням сучасних технік (таких, як акварельні фарби та маркери), але й побачити, які ще матеріали існують для розкриття своїх мистецьких талантів. Компанія Rosa Ukraine, як головний партнер фестивалю, презентувала стенд із товарами для творчості - живопису, графіки, скульптури та інших видів мистецтва - від вітчизняного виробника.  

Image by @MZarzhytska on X & Rosa Ukraine

Деякі види матеріалів можна було спробувати безкоштовно під час перебування в інтерактивній зоні скетчингу та на майстер-класах. Зокрема, класи за попереднім записом провели майстри акварелі Ігор Юрченко та Галина Отчич. Іншу половину креативного простору було відведено для дитячої творчості з окремою програмою подій.

Особливу увагу організаторів було приділено захисту прав на об'єкти образотворчого мистецтва та виокремлення сучасних підходів до розгляду твору як оригінального. Засновниця та СЕО патентно-юридичної студії Black&White Аліна Сероштан-Татарінова презентувала гостям лекторію відомості про статус мистецьких творів з точки зору походження та основні способи захистити свій бренд від несанкціонованого використання. 

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Організаторки фестивалю, художниці Анастасія Глазко та Олена Панченко, розповіли нашому часопису, що проект має цілком українську натхненність, буде розширюватись до нових активностей та відкитий для меценатської підтримки. Зокрема, планується провести наступний фестиваль навесні 2026 року. Цьогоріч партнером фестивалю стала українська компанія з виробництва товарів для творчості Rosa Ukraine - бренду, що існує з 1996 року та відомий в 46 країнах світу.

Image by @MZarzhytska on X & Volodymyr Bilokon

В межах фестивалю пройшла виставка київського митця Володимира Білоконя, що презентував гостям зразки сатиричної скульптури, які відображають спотворення особистості в сьогоденні та людину, змушену існувати в світі марних спроб. Фігури у вигляді напівфантастичних (а часом, фантасмагоричних) тварин та комах, чимось схожі на босхівські, але, на відміну від них, усе ще живуть серед нас і в нас самих. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

⠀

32 BookForum: proтриматись

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

В спробі визначити різницю між київськими форумами та, як твердять, їхнім родоначальником ми провели чимало часу. Львівський форум видавців тим і зручний, що дає доволі багато часу перебувати на одному місці. Тим, хто, як і ми цього року, тут уперше, варто приходити заздалегідь, аби ще без натовпу роздивитись привезене видавцями.

Одразу наголосимо, що тут вам не Франкфурт. Якщо на Книжковому арсеналі про місце зустрічі можна хоча би здогадатись, то на Львівському форумі видавців узагалі немає спеціально відведеного майданчика для спілкування видавців та літературних агентів, які хочуть укласти довгострокові угоди з високим ступенем довіри. Холодне кафе біля журналістської зони навряд чи підходить для чогось, крім виходу на свіже повітря. Під час ярмарку ж про спілкування йдеться хіба що в дуже обмеженому форматі. 

Зі стендів Житомирського видавництва "БУК-ДРУК" та агенції іноземних мов "РУНА" (м.Львів)

В контексті зустрічей із закордонними видавцями Книжковий Арсенал поки що лишається єдиним пунктом із більш-менш відпрацьованими процесами - хоча й тут є накладки з листуванням, які треба тримати під контролем, що називається, вручну, не розраховуючи на своєчасність поштових сервісів, які підводять все частіше. Тут ми можемо лише порадити американський посібник із розпродажів квітня - "Життя після Google. Занепад великих даних і становлення блокчейн-економіки" Джорджа Гілдера, випущений BOOKCHEF ще в 2021 році. І на власному досвіді констатувати, що володіння пристроями, для яких, власне, створений Android, уже нічого не гарантує.

В цьому сенсі доволі цікавими стають доробки навколополітичних письменників, у яких можна віднайти чимало корисного матеріалу для бізнес-аналізу - Енн Епплбом, що прийшла на заміну зніяковілому Снайдеру, та навіть Дональд Робертсон із його "Марком Аврелієм", не кажучи вже про Бориса Джонсона, думка якого важлива для нас.

Важко сказати, наскільки широко ця метода спрацює в Країні Суцільних Упереджень, ще й радій віддавати власні оборонні фонди будь-якого штибу, починаючи від ядерної зброї й закінчуючи російськомовними виданнями. Афера століття, схоже, передбачила творення марновірного натовпу, який сам позбавляє себе засобів упливу, виконуючи безглузді настанови тих, хто не в змозі спертись ні на що, крім власної філософії страху.

Те, що всі ми досі перебуваємо в полоні радянського мислення - безспірний факт. Нам потрібно або повністю приймати точку зору автора, або відкинути його, - бажано, на розтопку - навіть не задумавшись про те, що коїмо. Те саме чекає на будь-якого письменника, що втрапив у нещастя бути громадянином країни-шкідника, країни-зрадника чи країни-непереможця. Південне село розміром із цілий півострів, без жодного бажання вивчати мову й культуру остогидлого сусіда, без жодної притомної новини, осередок лютої ненависті, що днями вивалює взаємні претензії довжиною в нескінченну чорну стрічку і не бажає пробачати нікому, навіть собі, вже чекає, як відпрацьована модель засвіченого майбутнього.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська література (2024)

І те, що, нарешті, відбуваються хоч і не ідеальні (а часом, і критично помилкові), але спроби визначити поняття рашизму з різних аспектів - уже досягнення. Принаймні, це може бути дзеркалом для контрнаступу там, де ми для цього створені, а не на екрані та в соцмережах. Поняття, що вибудовує наше, а не чиєсь ставлення до цього явища, описуючи його об'єктивно, а не через призму власних уподобань там, де працюють зовсім інші закони.

До речі, якщо вже говорити про святе місце, що не буває порожнім, Львівський форум видавців і тут вирізнився. Це єдиний форум, де можна побачити літературу, що популяризує релігію - щоправда, в специфічному контексті. Прокатолицькі та греко-католицькі видавництва традиційно для свого напрямку не продають оригіналів, тоді як їхні ідеологічні противники пропонують зацікавленій аудиторії широкий асортимент видань Корану. 

Ще на тему: Нетривіальне: східцями Сходу

Знову ж таки, якщо звернутись до історії "Ісламського культурного центру ім.Мухаммада Асада", побачимо ще більш особливий слід, у якому аж зовсім нетрадиційний поворот долі єврейського журналіста, досвідченого юдаїка, створив спільноту, яка має задовольняти, з одного боку, ліберальні прагнення певної частини мусульманського населення, з іншого боку, стає прихистком для тих євреїв, хто не підтримує політику Ізраїля щодо Палестини, й, відповідно, перестає вважатися своїм серед своїх. 

Тут чимало користі може справити доробок експерта. І мова якраз про тих, хто безпосередньо перебував у руслі подій, а саме, дипломатів. Дмитро Чекалкін вкотре представив на ярмарках цього сезону свою працю "Саундчек", якраз на тему Близького Сходу в його ізраїльському контексті. 

У питанні, що приваблює юдея стати мусульманином - адже різниці в догматах, на перший погляд, немає - залишається тільки одна відповідь. Та сама, що, вочевидь, напрошувалась у 90-х роках, коли молодь масово йшла до протестантських спільнот із традиційних християнських конфесій.

Інстинктивне прагнення до спільності перетікає в колективізм там, де потрібно мислити індивідуально. І відповідь на те, чому іслам нового штибу може стати популярним за його традиційними національними межами, давно лежить поза межами шлюбних відносин, де жінка схильна відмовлятись від свого "Я" на користь чоловіка. 

Ліберальний іслам підкорив Боснію, що зробила його соціальним елементом на вітрині демократії, ліберальний іслам поволі підкорює кримськотатарське населення, що знаходить розраду в вірі предків і сподівається заслужити повернення додому хорошою поведінкою. Різниця лише в тому, яким пунктам слідують ті чи інші. 

Правиловір'я - одне з традиційних вірувань сучасного українця, що поволі перетворює хвилину мовчання в загальнонаціональний намаз, а хвилину говоріння переводить у фарисейський коппінг навколо елементарних речей.  "Слава Україні!" вже починає звучати як "Ассалям алейкум", а "батько наш Бандера" як "Мухаммед - пророк Його". Можете кидати в нас камінням, та галицький шаріат не за горами, а суботня кнопка ліфту вбачається всюди, де потрібно бути людиною. В цьому сенсі "Дім солі" Світлани Тараторіної, як для нас - найкраща футуристична оптика.

Відверта політизація греко-католицької спільноти призвела до того, що навіть католики на Львівському форумі видавців змушені стояти за ворітьми. З іншого боку, ця спільнота має потужний пласт дитячої літератури, що доступною мовою розповідає про християнські істини - яскраві, якісні видання для читачів різного віку, а для юнацтва навіть спромоглась на радикальний хід. Щоправда, виконання, як завжди, іноземне, але про особливості того, що не іменується, гомоеротизовані спільноти мають змогу говорити знову і знову, не кажучи вже про дурну цікавість. 

Перверсійні теми в жіночій письменницькій спільноті - ще один вид жертовності, за яку страшно. Та й загалом, пристрастне колупання вавок уже навіть не тренд, а нав'язлива ідея, коли страх знищення перетворюється на аутоагресію та заперечення свідомого права бути іншим. І коли премію отримують за ненависть, вона й стане винагородою. Націоналізація сприйняття є насінням дерева анчар, залежність від якого майже героїнова.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська осінь 2025 у Львові

Можете кидати в нас срібняками, але в цьому контексті ми за вивчення економіки - хай там в коміксах. Усе ж краще, ніж розлюбити цей жанр через летаргіків, що в своєму прагненні до смерті напрочуд уникають власної.

Напрочуд. To be perpetuum.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 BookForum: pro витривалість

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Міфи навколо старшого за походженням форуму про книги все більше стають схожими на орденські планки. Тим, хто любить Львівський Форум видавців, і тим, у кого легковажні наміри, очевидним стає факт застою. І це застійне відчуття, немов тріщини на стелях будинків ув історичному центрі, спонукає все частіше виходити на свіже повітря. 

Головна емоція цьогорічного Форуму видавців - роздратованість. Вона проступила одразу, майже водночас із проблемою звучання, що її, немовби виклик чи, радще, білетик для безробітних, було жбурнуто в напівсонну неквапність форумського істеблішменту. Тоді, як аудіофейли - річ минуча, з роздратованістю все не так.

Відповідальність бути зробила ці дні не те щоби дієвими, а радше, мудрими. З таймінгом у Львові ще гірше, ніж у Києві, й для повноцінної присутності на всіх намічених заходах потрібно мати власного водія. Про пішу доступність, особливо для гостей міста, й мови немає - маршрути, як не крути, доводиться вчити не по картах, а власноніж, бо зумерські вади розвитку даються взнаки навіть там, де дорогу питають, нарешті, українською.

Триста п'ятдесят подій на папері газетного формату - майже історія. Куди ліпша, ніж тиснути в фільтри онлайн-версії, не сподіваючись ні на що, крім співпадіння дат. Більше тисячі учасників (і це, не рахуючи гостей та відвідувачів) у раптом вузьких коридорах Палацу мистецтв із непрацюючим гардеробом - про маршрутку за ціною диліжансу. Пальміра чи П'ємонт, уже неважливо, та різати по півбейгеля не дозволяють собі навіть в Одесі.

Щодо великої різниці між Арсеналом, "Книжковою" та Львівським, один лише неймінг непрозоро натякає на спорідненість. І це все про той час, від якого ми тікаємо, немов у Задзеркаллі - надто повільно, аби не лишатись там, де б'ють. Ми любимо інтелектуальну літературу, класику та критику, але не дозволяємо всім учасникам контроверсій перебувати там, де потрібно висловлюватись конкретно. Ми почали випускати з-за лаштунків перекладача, та забули, яка це фронда. Майже бастарди у суб'єктивному вимірі значень, незроджені говорити без оригіналу.

Будь-який українець, що тямить себе, знає, як то вірити львів'янам. Вони й самі собі не вірять, така вже історія. Інакше як пояснити сусідування ідеологічно натхненного УКУ, що заправляє римську дудку на цьому святі, з не те щоби навіть противниками на одному полі, а й запеклими ворогами - неовідьомською спільнотою та культами, які навіть в Америці названі власним іменем? І це, не кажучи про батлоносні острівці політично налаштованого єврейства та безсоромного колабораціонізму часів Другої Світової, який, за думкою - кого? - повинен розглядатись лише за цією "лінією партії". Всі інші не мають вокабуляру, фрустровані інтерференцією солярних констант у День Вижившого.

Ви не подумайте, ми за культурну дипломатію, що має розпочатись із визнання очевидного. В моді роз'ятрювати рани там, де вони щойно перестали кровити, й тицяти їх попід носа випадковим перехожим із надто благополучною пикою. В моді скликати гостей з окремо визнаних країн-гувернерів, аби зайвий раз нагадати їм, що ніхто їх сюди не запрошував. В моді створювати індиферентно-пихаті спільноти обіженців, середньоградусної карамазовщини, й тут же розбирати сльозу дитини на молекули в позірно-копрофагічних процесах самопідриву. В моді верзти медіанісенітницю, що має чи то сценічний, чи то гіпнотичний ефект з метою соціального зараження. І це не про "чорне дзеркало", а про ідентифікацію з агресором, де стокгольмський синдром - справа вчорашня.

Видавничих подій на Форумі видавців іще менше, ніж на отій вашій торгашеській Книжковій. Тут можна почути сотню імен, яких раніше не чув, і побачити найвідоміших у "Десяти негритятах", де суддя в фіналі обов'язково пристрілить сам себе. Тут можна поринути в перловий розсип видань світової класики у палітурках від "люкс" до "стандарт", але виявиться, що ними прикривають найтемніший бік Місяця. Тут можна відкрити нову зірку й раптом зустріти умовно-дружній космічний корабель, але на Планеті Своїх позірно відсутня гравітація.

І нехай наші емоційні реакції вивісять на вулиці Закер-Мазоха для залучення, - вони все одно повернуться й зроблять те, що потрібно нам. Відкриють курси управління щастям, зроблять кейс на крихкості галицького печива, і, врешті, напишуть щось видатне - бо на те він і Львів. 

Для левів. To be continuum. 

Про результати й дату наступного BookForum у Львові читайте на сторінці події.

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Відсіч - 2025 в Житомирі: красне письменство, свої й прориви

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька   

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Одночасність - мода сезону, в якому книжкові фестивалі можна обирати не лише за уподобаннями, а й за тим, кого волієш бачити навколо. Групування є неодмінною частиною перетворення дещо хаотичного процесу соціалізації на зрілий, але є сенс задуматись над типовими українськими звичками.

Коли вже форум культурної дипломатії в Житомирі відбувся майже одними днями з Вінницьким книжковим фестивалем, чому б не поставити знак роздоріжжя між Хмельницьким з його Translatorium та поліським Білефельдом з аж раптом неймовірною дійсністю існування? Вересневий фестиваль в Житомирі, започаткований три роки тому, стає настільки не схожим на інші, що виникає спокуса відкрити ще й свій Арсенал.

Втім, це лише спокуса, - бо видавничої теми нам гостро бракує, і ніша тільки почала заповнюватись, через події, де вперше присутні не лише видавці, а й літературні агенти, попит на знання й послуги яких забив з-під землі, немов фонтан біля "Фори".

В цьому сенсі бібліотечна справа, як не далека від техніки видавничої, все ж підхопила тренд на самому початку фестивалю. Поняття "агенти змін" настільки вплелося в джентльменський набір пропагандиста, що стало майже непристойним. Відтак, виявилось, що влада на цьому полі чудес перебігла від куховарок до бібліотекарок, і це вам навіть не кондуктор тролейбуса. Це типово американський казус, де хлопці з читальні збираються, аби вполювати ЩОСЬ, і все закінчується сутичками на кладовищі, де дохла кішка вам свідок.  

Продовження "Втечі від вдови Дуглас" побачимо на Книжковій країні, - бо Скаллі вже не та, і, щоби пристрілити американського посла, не треба зривати дві башти одразу, бо король вам не герцог. А поки що зануримось у вирій "Відсічі", де свої живуть камерно, а чужі - ще видніше.

Якщо вже порівнювати Вінницький книжковий із житомирським форумом, достеменно помітна оця камерність письменницького життя в порівнянні з подільськими шатрами. Водночас, пішохідна Михайлівська й Європейка наче створені для простору, й наметова частина в Житомирі значно розширилась за рахунок літературних зірок та нових імен, більшість з яких змушена рухатись самвидавом. І це, справді, краще, аніж метеорит, що десь в небі шепоче й раптом зривається на виск, прорізаючи мирну житомирську стратосферу в пошуках лисини Брюса Вілліса.

Такі явища, як "зірки в стакані" та "літературні бабки", для злих полісян далеко не дивина. Щоправда, дивує демократична толерантність до межі між добром і злом, про яку ми-таки наголосили на катівній для молодих умів події на тему видавництва. Літературна громадськість звикла до думок авторів, що все знають, до думок видавців, що нічого не можуть передбачити, а тепер додалися ще й думки літагентів, які нічого не обіцяють, але натякають на кару небесну за неробство.

Правовий голод, виявляється, довго мучив тихих житомирян. І не тільки, бо тема стосується не лише авторських, а й майнових прав, із якими в Україні повний швах - аж до того, що 14-річний автор геніального твору може запросто продати його на умовах, привабливих для купівлі прав на самокат. І це лише частина реальності, де комерційний успіх книги визначається цікавістю до пітьми, а гонорар за видання можна отримати власними книгами.

Загалом, недоформульованість багатьох тем залишає час на виявлення потреб ринку за межею щкарпеток. Вінницький фестиваль з цим уже впорався, і дискусії точаться навколо тем злободенних - на декларативність розміром години зо дві там просто не лишається місця. Видання, представлені на "Відсічі" цього року, заслуговують окремого розгляду, але дещо все-таки згадаємо - звернення до стародавніх традицій, хоча би й очима іноземців, а з тим і спогади про тих, хто був змушений виїхати з України й писати з-за кордону. 

"Відсіч" цікавий ще й тим, що від джерел до джерел трапляються трендові теми й видання, що їх навряд чи побачиш серед шалу книг та подій на великих форумах країни. Декотрі з видань пробують себе в нас на міцність перед виходом на ВДНГ, бо Житомир - те місце, де спокійно й затишно можна презентувати видання історико-публіцистичного, наукового й пошукового характеру, звернувши на себе увагу пересічної аудиторії. 

Не можна забути про те, що житомирський вересневий форум - те місце серед інших, де вручають літературні премії за твори з подальшою публікацією альманахом. Премія Літературного марафону "Відсіч" характерна особливим критерієм оцінки - всліпу, без знання імені конкурсанта. Премія вручалась у галузі поезії, прози й драматургії, в трьох вікових категоріях, і ми-таки виростимо ще поетів. 

Загалом, поезію в Житомирі люблять, і звучить вона під час фестивалю все впевненіше та чистіше, мов добре витримане вино, де осад завжди на дні. Житомирські поети знані, житомирські поети ходять вулицями, й одинадцатикласниці, сестри Проботюк, не менш мають уваги, ніж Сергій Сиваченко, Євгенія Юрченко, Вікторія Краснопір та Вадим Жалюк, до яких на цьому фестивалі доєдналась Валентина Павленко з Вінниці - мужня жінка, що втратила на війні сина, та не втратила себе у цій війні. 

"Придуркуватий роман" Віталія Запеки ми, нарешті, купили - ще в Вінниці, й там же його треба починати читати, доки не пізно. В нас був Чекалкін, із повним арсеналом власноруч написаних книг, в нас є Віктор Васильчук, з, нарешті, премійованою на всеукраїнському рівні "Шаленою Богданою", а Марія Матіос привезла те, чого знов ніхто не хоче читати - й проблеми західноукраїнського жіноцтва на два дні стали всіхними. 

Коли вже по науці, то видавництво "Академія" й тут сказало своє, найвагоміше. Те, на що так довго чекали - в передденні "Плодової" на ВДНГ, де оголосили, так би мовити, деінтимізацію психіатрійного. 

Дні, коли Європейська площа міста перетворилась на видавничу, відбулись яскравими ще й тому, що всі тримались думки про спільне сьогодні. Для Житомира це норма речей, та й для Вінниці, шо говорить одне - начебто, теж. Бракує амбасадора в Хмельницький, але у Львові нас, виявляється, теж довго чекають.  

Нагадаємо, що 20 вересня часопису "КнижКава" виповнився рік. Перший репортаж із вулиці Михайлівської вийшов на "Відсічі" минулого року, і невдовзі - перша текстова публікація про форуму на сторінках часопису. Цього фестивалю ми дарували тим, з ким устигли поспілкуватись, пам'ятні флаєри й спеціальні пропозиції для авторів та ілюстраторів.

І так, ми взяли срібло на Літературному марафоні - Covidiarium. 

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net