Каварна книга: “Незломима“ про війну та кохання

Images by Tetyana Chudnovec

Автор: Таїсія Сосновська

Випуск 123

Визначити «Подоляночку» як «ветеранську прозу» було б утилітарно. Війна є надзвичайно важливою канвою роману, але не єдиним предметом розповіді. У центрі — людина зі своїм минулим, любов’ю, образами, родичами, друзями, страхами й очікуваннями. «Незломима» - історія того, що відбувається у зіткненні приватного життя жінки з війною.

Шлях до війська починається не з абстрактного патріотичного пориву, а з дуже приватного болю. Сорокарічна жінка з позивним "Подоляночка" приносить в окопи все своє життя - любов, розчарування, дітей, пам'ять, образи, страхи. Її рішення служити – не лише громадянський вибір, а спроба втекти від безсилля, пошук нового сенсу життя, бажання бути потрібною, прагнення перетворити особистий біль на дію. 

Коротка історія видання

Книга вінницької письменниці Тетяни Чудновець Подоляночка. Незломима була вперше опублікована у 2025 році видавництвом «Орландо». Це художньо-документальна проза, яку можна вважати класичним військово-польовим романом. В основі лежить досвід авторки, ветеранки російсько-української війни, психологині. Скоро після публікації «Подоляночка. Незломима» увійшла до довгого списку премії Книга року BBC-2025.

Без прямої дороги

Роман складається з епізодів, які поступово формують цілісну картину, де надзвичайно цікаво з'єднувати фрагменти, мов пазли.

Читач «Незломимої» рухається лабіринтом пам'яті оповідача. Минуле раптом виникає всередині теперішнього, фронтовий епізод може сусідити зі спогадом про кохання, а побутова деталь — із переживанням смерті. Ця фрагментарність відповідає самій природі людської психіки. Особливо, пам'яті травматичної, яка рідко зберігає події в акуратному календарному порядку. Людина пам'ятає не стільки «що було після чого», скільки запах, голос, погляд, фразу, чиєсь ім'я, жест або момент, коли життя раптом змінило напрямок.

Структура книги змінюється разом із внутрішнім станом героїні. Спочатку оповідь більш рвана, емоційна, стрибкоподібна. Пізніше, в бойовій щоденності, вона вирівнюється. І ця монотонність працює на текст: небезпека припиняє бути винятковою подією і стає буденністю.

Подоляночка й той самий

Одним із найважливіших персонажів книги є чоловік із інтимним позивним. Формально Коханий не перебуває на фронті поруч із героїнею - проте, його образ акумулює значну частину її переживань. Це не типовий поганець, створений лише для того, щоб виправдати жіночий вчинок. Він живий, суперечливий, неідеальний. У ньому є «велика літера», але й звичайна людська недосконалість. Він є ідеальним в очах закоханої жінки. І ця різниця між людиною та образом створює одну з найсильніших емоційних напруг книги.

Зрада руйнує уявлення героїні про власне життя, про любов, про майбутнє. Читача несе на емоційних гірках разом з оповідачкою: наближення і віддалення, надія й розчарування, образа й прив'язаність, бажання відпустити та неможливість відпустити. Любовний трикутник — геометрія стосунків та емоцій, де кожен кут змінює значення двох інших. Це драма залежності від власного почуття. 

Героїня переживає любов, втрату, ревнощі, гнів, надію, приниження, бажання повернути минуле і потребу почати нове життя. Особисте поступово переходить в екзистенційне: що робити людині під час руйнування світу, який вона вважала своїм?

Відповідь героїні — йти.

Канва війни та нитка долі

Війна в книзі Тетяни Чудновець існує через людей, але без плакатних героїв. Люди можуть витримувати те, що здавалося неможливим, і ламатися через, на перший погляд, дрібницю. Поруч із відважними існують боягузливі. Є ті, хто в критичний момент бере на себе відповідальність, і ті, хто намагається сховатися за іншого. Є люди щирі та живі, а є ті, хто намагається відповідати певному образу. Саме ця неоднорідність робить переконливим фронтовий світ «Незломимої». 

І тут проступає найважливіший пласт письменницького антагонізму. Штучні люди створені стереотипами, та армія - не іграшка. Незламними стають не там, де зникає слабкість, а всупереч їй.

Війна як ритуал

Фронтові сцени «Подоляночки» не завжди є кульмінаціями - навпаки, часто подаються буденно. Чергування, побут, розмови, волонтерські епізоди, запахи, речі, випадкові репліки, імена — все це створює повсякденність. І саме ця повсякденність страшніша за пафос. 

Читач спостерігає за війною не з безпечної відстані, а поступово входить у простір, де велике і мале існують одночасно. Спогад про смак їжі, яку нещодавно варив Деда, й сльози - через його смерть та загибель відчайдушної бойової товаришки Янки Вєдьми. Радість, що настав банний день, зазеленіла в окопі цибулька, зацвіли квіти там, де нещодавно лежало мертве тіло. 

Війна не весь час вибухає. Більшість часу вона триває. Людина їсть, спить, говорить, жартує, чекає, працює поруч зі смертю. Поступове вирівнювання ритму оповіді - особливий метод авторки передати механізм фронтового існування: повторюваність як ритуал, як спосіб вижити.

Жінка після зради та перемоги

З одного боку, героїня приходить на війну через особисті мотиви - складні стосунки з Коханим. Вона, він і інша - стандартний трикутник. Він і інша - серед лав захисників нашої держави, а тепер і вона, Подоляночка, там. З іншого, війна змінює її ставлення до цих стосунків. Те, що на початку могло здаватися кінцем світу, поступово набуває іншого масштабу.

Це принципово важливо: війна не «лікує» героїню від кохання, не стирає її минуле, не робить її байдужою. Особиста історія продовжує пульсувати під поверхнею фронтового життя. Коханий залишається як пам'ять, як образ, як незавершене питання, як частина тієї, довоєнної Подоляночки. 

«Незломима» і тріщини

Текст роману виявляється цікавішим за формулу назви. Героїню ламає — емоційно, психологічно, особистісно, але вона продовжує жити, після падіння знову збирає себе, і з часом збирає себе вже не тільки заради себе. Подоляночка стає відповідальною за тих, кому може допомогти. 

Родичі, друзі, близькі люди за межами фронту повертають її до цивільного життя. Діти створюють інший вимір відповідальності: жінка може дозволити собі страх, розпач, біль, але не зламатись остаточно, а її материнство постійно вступає в діалог з військовим досвідом.

Мова книги проста, жива, часто діалектна. Особливо це відчувається в діалогах і самоіронічних відступах. Так, образ «страшнокрасівої героїні» у спортивних штанях і лакових чоботях на підборах, яку донька називає «селом без паспорта», додає тексту «ізюму» — чи, радше, перцю. Авторка не стільки розповідає завершену історію, скільки говорить із читачем — у дорозі, на кухні, після важкого дня, між спогадом і спогадом. Ця розмовність має унікальну силу там, де події різного масштабу опиняються поруч. 

Трансформація 

Вже досвідченому письменнику та журналісту, Тетяні Чудновець вдалося створити масштабну оповідь про те, скільки життів може міститись в одній людині. Коханка, яка проживає зраду. Мати трьох дітей, що переживає за сина та доньку, вже дорослих, і за меншу, якої бракує так само. Ненька, що воює, і донька своєї матері, яка турбується про крихітку-онучку. Подруга, про яку не забувають у шпиталі — несуть їй великі запаси тепла і пиріжки, що пахнуть домом. 

Військовослужбовиця має виконувати наказ, побратимка відповідає за інших. Її страх завжди має ім’я: думка, що щось може статися з близькими, стає нестерпною. Психологиня, яка допомагає іншим пережити травму,  перетворює її на текст. І, коли приватна катастрофа зустрічається з катастрофою колективною, складається одна велика історія.

Ще на тему:

Сам собі видав: 10 питань до Тетяни Чудновець

Каварна книга: "Месопотамія" на межі

Як отримати грант на літературний проект

КнижКава в Х, Facebook -

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Каварна книга: Месопотамія на межі скрути

Автор: Марія Заржицька

Що розповісти про твір, який, здавалося б, давно на слуху? Начитана, зачитана й цитована "Месопотамія" Сергія Жадана дістала високих оцінок серед читачів, була визнана як українським, так і зарубіжним книжковим істеблішментом. Чого ж не вистачає, аби розуміти такі книжки глибше рівня споживацького сленгу?

По-перше, це особистість автора без рожевих фанських окулярів та чорних лінз хейтерів. По-друге, - а для сьогоднішньої публікації це головна задача - сама книга, її сенс та призначення. 

"Месопотамія": коротка історія видання

Сергій Жадан, письменник з Харкова, фронтмен гурту "Жадан і собаки", доброволець Національної бригади України "Хартія", в 2014 році видає роман "Месопотамія". Твір уперше бачить світ у харківському ж видавництві "Клуб сімейного дозвілля", що до появи численних інтернет-магазинів пропонував книги обширній читацькій аудиторії. 

Попри те, що аудиторія "КСД", переважно, складається з любителів легкого, бодай, химерного читання, цю книгу видають у твердій палітурці й перевидають з невеличким інтервалом. І справа не лише в назві, бо місце подій роману знаходиться поруч із вогнищем війни, - так само, як тінь Вавилону лягла на давньоізраїльське царство ще до його завоювання.

Попри те, що "Месопотамія" невідома широкому колу читачів, в рік першого видання її перекладають польською мовою (М.Петрик, А.Поморський), а в кінці року вона отримує рецензію від ВВС. Наступного року роман здобуває літературну нагороду Центральної Європи, стаючи лауреатом премії "Ангелус" за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою. 

В 2016 р. тодішній Президент України Петро Порошенко вручає "Месопотамії" премію "Українська книжка року", за видатні досягнення у галузі художньої літератури. Разом із автором нагороду отримує видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля".

Одразу після вручення президентської премії на сайті КСД виходить публікація про оновлення видання. Тут варто згадати, що перша обкладинка "Месопотамії", з якою вона отримала обидві премії, вдалася майже в усьому. Втім, на початку серпня 2016 року "КСД", так само, через соціальні мережі, оголошує про новий дизайн другого видання, створений ілюстратором Марією Фоєю. 

"Месопотамія" в яскраво-зеленій, майже мультиплікаційній обкладинці, презентується як подарункове ілюстроване видання з підвищеною ціною (limited edition). "Видавництво Старого Лева" внесло її до списку найестетичніших видань вже у вересні 2016-го, - але самої обкладинки на львівському сайті немає й досі. З цього моменту ринкова історія "Месопотамії" відходить у незрозумілу тінь.

І тільки в 2023 році український читач отримує цілу серію найвідоміших романів Сергія Жадана - також, і "Месопотамію" - в дизайн-версії Альони Олійник, що перекрила більшість недоліків видання в м'якій палітурці. Ілюстрації Катерини Косьяненко стали справжнім викликом законам видавничого ринку й зробили продажі, без будь-яких додаткових коментарів.

Нагадаємо, що третє видання "Месопотамії" стартувало у буковинському видавництві Meridian Czernowitz, будучи друкованим на Харківській книжковій фабриці "Глобус". Втім, і на новій хвилі успіху не обійшлося без курйозних моментів. 

На сьогоднішній день жодного з видань "Месопотамії" немає на сайті КСД - поза той факт, що інші книги Жадана (в тому числі, й "Ворошиловград" від Meridian Czernowitz) продаються на сайті видавництва без жодних обмежень. Придбати стару "Месопотамію" ще можна в інших магазинах, але за ціною, значно вищою від видання Meridian Czernowitz, і тим паче, від видання КСД 2016 року. Чи то витівки рітейлу, чи є щось, справді, визначне для настільки високої ціни - питання для книголюбів. 

І тут дивна властивість замовчувати проблеми, ніяк їх не коментуючи, свідчить, скоріше, про брак засобів виразності, аніж про щось, здатне зашкодити чийсь репутації. Так само зникає публікація про популярність творів Сергія Жадана за кордоном, датована 2018 роком, від Європейського союзу в Україні. 

Отже, з самого початку свого існування на ринку "Месопотамія" проявила досить-таки химерні властивості. Хай там, але сюжет її, на перший погляд, простий і невибагливий, при аналізі виявляється доволі-таки цупкою тканиною, в якій кожна нитка має технологічне значення. 

Проза та поетика неошумерської епохи

Відсилки до шумерської епохи та персоналізація свідомості пересічних містян сповнюють роман алегорій та змістових парадоксів. Ерос і танатос перетворюються на підводні течії вавілонських рік, а криза нативності виражається в екстравербалізації й транслінгвофобії, що унеможливлюють передачу міжпоколінного досвіду. 

Роман складається з двох частин, прозової та поетичної. Перша частина роману, під назвою "Історії та біографії", містить глави, названі іменами чоловічих персонажів. Дійство відбувається в Харкові, який називають Харковом усього лише раз. В подальшому це місто, в якому читач-новачок зазнає чудес трансурбаністики. 

Відчуття, що сюжет розігрується у твоєму ж місті, не зникає до останньої сторінки. Лише після повторного прочитання ефект паркану зникає, і читач починає розуміти, що він, все ж таки, в Харкові.

Дев'ять глав прозової частини займають більшу частину книги, а тридцять віршів, що розкривають відтінки прози - меншу, й тут читач має змогу впізнати - або вперше для себе відкрити - Жадана-поета. Чимало з них можна почути на концертах авторського гурту, та перейдемо, врешті, до персонажної частини. 

Герої харківського епосу: від авангарду до бекстейджу

Семеро з персонажів "Месопотамії" займають видиму, наскрізну позицію в сюжеті своєї історії, інші двоє - бекстейдж. Дев'ять героїнь, так чи інакше, відіграють в чоловічих історіях вирішальну роль. Вони виступають як хранительки певного ладу або спокусниці, що підбивають до порушення останніх правил. Через таких жінок чоловіки намагаються бунтувати проти авторитетів, що знаходяться у програшних позиціях. Втім, самі чоловіки до цього вже готові. 

Жінки "Месопотамії" пристрасні й підступні, але втомлені від постійних чоловічих зрад та маніпуляцій. В кожної з них сепарація відбувається осібно й набуває різних масштабів. За роковим законом, вони все одно опиняються під тиском чоловіків з низьким рівнем самоконтролю та хворобливою потребою контролю - або, навпаки, знуджених та байдужих. Декому з цих жінок дозволено все, і це теж виступає як спосіб підтримки певного ладу. Чоловіки дозволяють цим жінкам бути, аби користатися ними у зручний для них момент, і самі опиняються в пастці їхніх бажань.

Так, Олег, коханець Соні, виступає в образі феодала,  коли їде на її весілля, аби не просто ствердити належність йому, а й зганьбити суперника. Він їде з почтом, сповнений звірячої рішучості щодо права першої ночі. Чинити йому опір немає сенсу, бо Сєня взяв те, що належить Олегові. Втримати залишки ладу зважується лише один, і це більше, ніж стримати розлючену футбольну команду. 

Місто: урбаністична ілюзія чи криза нативності?

Харків у "Месопотамії" постає перед читачем, неначе в калейдоскопічному дзеркалі. Образи зі свідомості персонажів утворюють собою візерунок, в якому одразу важко знайти межу між Харковом і не-Харковом. 

Уперше образ міста виникає на сторінках роману в історії "Ромео" - до речі, екранізованій Михайлом Лук'яненком у 2016 році, під назвою "Любові стане на всіх". Ця доволі-таки банальна фраза в кінці історії, так і не зрозуміла для її головного героя, стає однією з ознак вербальної кризи, або мовного колапсу, що виражається у нездатності старшого покоління донести молодшому правду про оточуючий світ.

Образ Харкова в свідомості Ромео виникає двічі - перед тим, як він знайомиться з Дашею, подругою своєї матері, й після їхнього розриву на Соніному весіллі. Надалі місто розкривається в усій своїй масштабності під час того, як Олег іде містом з весілля Соні. Харків поміж кроків Олега - той самий, що є найбільш відчутним, до якого вплітаються давні картинки з шумерської історії та дореволюційної історії України. В цьому постмодерному історизмі проглядається лише одна вимога для чужинця - віддати ціну за товар, на який він претендує. 

Фіма, господар мережі кав'ярень, бачить місто крізь призму життя офіціянтки Олі. В ньому Харків постає обійстям вишуканої проституції, але Фіма готовий платити занадто високу ціну. Так він і натинається на зграю собак, яких в останню мить відганяє від нього жінка. 

Матвій, працівник захланної телестудії, зустрічає на пустирі собак в образі людей-митарів. Того часу він перебуває у стосунках з дівчиною без імені, що працює поруч і збирається бути в цьому місті податковим інспектором. Місто, що вимагає заплати, постає перед ним із дивною антифілософською проповіддю, а його десятирічний роман з колегою закінчується тим, що він, нарешті, дізнається.

Лінія смерті: нокаут, відлік і... 

Як не дивно, але секретом собачого щастя володіє не лише жінка з пустиря, а ще один персонаж "Месопотамії", в якому місто, здається, не знайшло жодного відображення. Втім, це не Лука, що збирається помирати від раку горла наприкінці роману, і навіть не покійник Марат, що з ним прощаються на початку.

Юра, що опиняється в одній палаті з трупом, змушений повернутись до життя всупереч страшному діагнозу. Померлий уві сні на Великдень боксер Марат, невіруючий мусульманин, лишає по собі суперечливі спогади і вдову, що затято береже його таємниці. Престарілий сибарит Лука, як і його менш інтелігентні земляки, не визнає своєї вербальної кризи - в той час, як молоді люди живуть власне життя, порушуючи "настанови м'язів" м'язами ж. 

Непереконливі пустобріхи, звертаючись до менших, просто звучать, і все. Збирачі данини, яких навіть кришувалами не назвеш, розроджуються високопарною промовою, в якій Ромео, що день до вечора п'є за любов, виглядає куди більш правдиво. Чоловіки з батьківським комплексом прагнуть до стосунків то з набагато старшими, то з набагато молодшими жінками, часом, не в силах здолати тваринний страх перетину сімейних кордонів.

Ефемерний Харків, сенсорний Харків зі страхом деталізації життя, в якому погляд фокального персонажа ковзає й віддаляється аж до телескопічного, виявив транслінгвофобію пересічного українського яппі. Безводний період народження нового урбан-пролетаріату започаткував шизотипальність, в якій відчуття потужного болю стає інгібітором відчуття існування. Втім, хто з героїв говорить про біль?

Інтерв'ю з Сергієм Жаданом про "Месопотамію" й не тільки дивіться на каналі YouTube @litagent - у проекті "Темна конячка", де на вгадування пришельця з літературного світу дається час до 6 ранку.

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої книги.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net