Слідами "Книжкової країни": дитліт і ринок

Автор Марія Заржицька

Випуск 119

Весняний та осінній фестиваль на ВДНГ у Києві лишається єдиним місцем, де дитяча книга має спеціальну увагу. Ба більше, ця спеціальна увага - разом з іншими окремими темами - поглинається загальним інформаційним шумом і привертає в активі хіба що батьківську аудиторію.

Сьогодні, в коротенькому огляді, порівняємо тенденції минулої осені та цьогорічної весни на двох "Книжкових країнах" із промовистими підзаголовками "Плодова" та "Кольорова".

Навесні читацька аудиторія вперше побачила в друкованому каталогу, хто є представником дитячих інтересів на книжковому ринку.  На сцену вийшли АССА, Ранок, Жорж, Vivat, ВСЛ, Богдан, Чорні Вівці, Маґура, Мрієлов, Каламар, Наірі, Видавництво Арт,  ARTBOOKS, Віхола, Зелений пес, Муркіт, Кенгуру, Nasha Idea, Mamino, Академія,  KISSZU, Моя книжкова полиця, Час Майстрів - усього 23 видавництва. 

В каталогах і рекламі виграє неймінг, а з цим у нас давно біда. Пропаганда ніякості робить непомітними більшу частину авторів, що пишуть для дітей. Крім того, затискання в безпечні межі перетворює значну кількість письменників на вихователів - і це особливо помітно серед авторок, яким приписується роль аніматорів, наставників і продавців одночасно. 

Йдучи на подію - а це вже подвиг, притягнути дитя від прогулянки, морозива й атракціонів у закритий простір а-ля садочок чи шкільна лекція - читач оцінює її захопливість наперед. І це не просто читач, а той, хто приймає остаточне рішення про купівлю книги. Тобто, значущий дорослий.

Наскільки швидко вигоряє автор у процесі самопіару, залежить від особистих ресурсів, але є ще дещо. Неймінг, який чіпляє, назва, яка запам'ятовується та виокремлює твір серед сотень інших яскравих і хороших книг для дітей, творить продажі, насамперед. Ноги читача ідуть туди, куди тягне. 

Якщо брати тему "Живе мислення в геометрії" чи "Твої гроші" за книгою Жака Жаб'є з минулої осені, тут більш ніж усе ясно, бо це для аудиторії, що впливає на рішення батьків опосередковано і мовби навпаки - не проханням, а згодою зайти в тему, яка є актуальною для певного віку. Якщо розглядати критерії вибору текстів для старшокласників, тут, вочевидь, застрягне в залі дорослий читач, якого хвилює навіть не "що ж там у програму знов понатикали", а "чому" і який в тому сенс. 

Втім, коли відома людина згоджується на публічні читання дитячої книги, це вже суспільний запит - або сформований, або такий, що формується тут і зараз. Добре, якщо читач приходить на зустріч із зіркою в кофті правильних кольорів і підготовленим. А якщо це спійманий на каталог типовий офісний пролетарій, якому тільки й випало щастя вийти з родиною в люди на вихідні?

Це і є масовий читач дитліту, який купує активно і більше всіх, бо бабусь та нянь треба чимось зайняти. І, коли більшу частину подій займають розваги, це добре, але дорого. В нас люблять - і це, в контексті презентації, нормально - сприймати творчість через особистість, і те, скільки в ній справді дитячого, продає.

Дитяча література - там, де важко збрехати або зфальшивити. Будь-які напоумляння працюють крізь призму належності й викликають нудьгу навіть у батьків. Будь-яка хуторянщина викликає бажання втекти навіть у жителів хутора, доки вони не звикли вважати це нормою. 

Національного виховання не існує, бо воно або є, або нема. Це уділ вічно надутих дядьків та тітоньок з розпіареним бібліотечним авторитаризмом, не дуже добре захованим під постійні навколодитячі активності.

І, якщо письменник узявся розповідати про власну книгу - добре, аби тільки не робили з тієї книги літнього ката, й жила б та книга в дитячій сумочці, а не вкривалася б пилом на полиці. Тут важливо побачити вікову і тематичну лакуну, яку з успіхом заповнюють іноземні письменники - з сучасності та минувшини. 

Наостанок - що помітило в програмі ВДНГ наше дитяче око:

- Марія Титаренко, Олена Потьомкіна "Акі-які-ака-я" (Маґура, 2025);

- Мрійка Марійка "Млинці жирафового кольору" (Муркіт, 2025);

- Олена Павлова "Українська абетка кота Інжира" (Академія, 2025);

- Міла Іванцова "Віка та Міка: Амариліс та інші історії" (Ранок, 2025);

- Яна Хоменко, Катерина Разінькова "Яся й Бодя з Калинової галявини" (АРТ, 2025);

- Олексій Коваленко "Хто такі  хижі рослини"  (ВСЛ, 2026);

- Джорі Джон, Піт Освальд  "Погане зерня" (Муркіт, 2026);

- Джоанна Надін "Найгірший клас у світі" (ВСЛ, 2026);

- Юлія Олефір "Шалене літо Єнотів - бешкетників" (Чорні вівці, 2025);

- Катерина Лазірко "Павло Пікассо" (Маґура, 2025), "Доторкнутися до веселки" (Час майстрів, 2025) та інші історії про мешканців Мрієздійснювальної вулиці.

КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Надбати: скільки коштує книга письменнику

Автор Марія Заржицька

Випуск 115

Цінотворчий контекст — одна з найболючіших тем не тільки для читача й видавця, а, насамперед, для автора книги. Коли письменник тільки починає створювати новий текст, він украй рідко замислюється, скільки книга буде коштувати на виході. Чи варто творчій людині взагалі перейматись такими питаннями?

Часовимір

Прийнято думати, що письменник і рахунок живуть у паралельних світах. Ми орієнтуємося на поведінку генія і вважаємо її не просто явищем, а зразком для наслідування. Тобто, значна більшість людей просто копіює поведінку тих, кого вважає авторитетом, забуваючи тверезо оцінити можливості власного “Я”.

Інакше кажучи, якщо відомий письменник не рахує і при тому заробляє великі кошти, ми будемо приписувати це виключно геніальності або, як варіант, політиці продажів, побудованій кимось вправним. Тобто, в другому випадку йдеться про суто комерційні проекти, і тут типового українця підстерігає пастка “Я”.

Наша самість, помножена в рази радянською дійсністю без помічників та геройськими установками американських фільмів, умовляє нас бути менеджерами по всьому. Так з’являються письменники, які начебто і пишуть непогано, і створюють досить вдалі комерційні проекти, і примудряються прорватись крізь інтенсивний шум від собі подібних у  літературній бульбашці, ведучи канали, їздячи в тури й зустрічаючись із читачами. Ще одна непогана книга, ще одне слово в українській літературі, а купують чомусь закордонне, і пропонують, насамперед, закордонне, бо те, що письменник сам про себе розповідає — одне, а позиція великого видавничого пальця знову не на його користь.

Часопростір

Якщо дивитись на сторінки українських видавництв перше, ніж писати книгу, то й писати, мабуть, не захочеться. Хороших текстів мало. З одного боку, це стимулює нелінивих — мовляв, у мене точно вийде, з іншого — підприємливих, які швидко вхоплять тренди й напишуть приблизно так само або вмовлять це зробити штучний розум. 

Більш проникливі побачать, що хороший текст письменника, здебільшого, ховається за нудною й однотипною анотацією видавця, що її наче й не видавці писали, а копірайтери зі сколківського підвалу по десять рублів кілознак. Якби не пробні уривки та відгуки, знову ж таки, нелінивих, хтозна скільки хороших текстів лишилося б непоміченими на кращих в світі, найзручніших в світі сторінках видавництв і книгарень.

Частина видавців чесно просить письменників самим скласти анотацію до свого твору, але то ще треба вміти робити, як і писати видавцям листи. Частина видавців чудово розуміє, що від читання стоп’ятсотої анотації про пам’ять, дорослішання та втрати покупець з високою ймовірністю придбає пляшку пива й на цій багатостраждальній ноті закупиться гіркими думами на півроку. Ладно, на місяць, бо читати швидко цілком вписується в концепцію чудового сервісу, який ми маємо надавати незламно.

Дрібниці

Щодо писання книги, яка продасться, потрібно врахувати не тільки час на її створення, а й на редагування. І з цим біда, бо на двох українців у нас тепер по три редактори, ШІ вставляє свої п’ять центів, і в кінцевому підсумку все хочеться покласти на плечі найвідповідальнішої людини в процесі — редактора з видавництва, та на його увагу ще треба заслужити.

Як не прозаїчно це звучить, але редактори теж хочуть працювати менше. Тим паче, редактори, великий видавничий палець яких сам по собі опускається, щойно вони бачать іще роботу. Старі російські казки про безграмотну жіночку, яка ніколи в житті не написала ні півстатті й раптом видала бестселер, інколи збуваються. Майже як “Спортлото”, і це було б круто — щотижня дивитись видавниче бінго на першому національному.

Отже, створити (це драйв, самозабутній — які гроші, був би поруч бутерброд із кавою), відредагувати (для когось це теж драйв, а більше для редакторів, яким ще й платять за те, що вони читають майбутні бестселери) і запакувати. А як запакуєш, коли з кожної праски кричать — потрібні соцмережі та лояльна аудиторія. Вважай, фьючерсний контракт.

Ринок

Ми майже некритично звикли ставитись до видавничих примх. І цей мішечок ліні теж долетів до нас сусідським дроном. Тільки дуже давно, ще до появи соцмереж, і навіть до появи копірайтерів з безкоштовними технічними завданнями. Я чесно не розумію, як письменник-новачок у сучасній літературній сфері може сформувати аудиторію до виходу книги, якщо його прізвище не Мавроді. Якщо відомий блогер аж раптом вирішив написати книгу, це майже принц Гаррі. Він продасть, навіть якщо зіркова п’ятірка йому відмовить. Більш того, видасть.

Ми все ж таки розглядаємо стандартний варіант, коли нема блогу, а треба його робити, бо ринок вимагає — і що казати? Добре, якщо є дотичність до літературної сфери, й можна заїхати на умному слові, а ще й гучно виїхати, на трагічній ноті митця, за яким три квартали неслись папарацці. Добре, коли на цей момент уже все написано, й спільнота з розумінням зітхає — одним писати, іншим продавати. А якщо немає нічого, зовсім нічого?

Для того, аби продати неіснуючу книгу, потрібно мати не лише талант, а й сюжет, який можуть перехопити, роздерибанити, пропустити крізь м’ясорубку ШІ та видати в дещо зміненому вигляді.  Досвід ринку викочує історії про надзвичайно дивні співпадіння, в яких ледь не кожну заяву на публіку можна піддати фактчекінгу, а фальшиві посмішки учасників афер говорять самі за себе. Щоправда, таланту не скопіюєш, а це вже питання часу та життєздатності проектів “ідея-мікс”.

Отже, в обережних авторів усі сподівання лягають на здатність достукатись до видавця, а з цими комунікаціями в нас кожен — герой базару. Можливо, тому видавці починають переводити самопрезентацію в стандартизовані форми. З літагентами ще веселіше: від них можна почути суб’єктивну думку, чому ні, або так, але — і з чистою совістю піти далі по видавцях, з мазохістичною впертістю набуваючи собі шпалери з відмов, як той американський геній.

Добре, якщо автор на цьому етапі порахує витрати на аптеку і почне допрацьовувати. Це вже, вважай, капіталізація авторського продукту, який залучає не тільки бета-рідера з бульбашки (якому добре, коли як у нього), а й рецензента і редактора. Не факт, що видавничому редактору все сподобається, але ж...

Говорили-балакали

Погано, коли автор пише канал замість книги. Втеча від реальності, де рукопис іще сирий, або книга чомусь погано продається, а в неї вкладено більше, ніж у квартиру біля Барабашово, і простіше купити ларьок, аніж отето все, і тираж Сем’янківа, який, здається, ніколи не був у турах, виїдає останні цеглини стіни між депресією і Мном.  Краще вже драма Підмогильного в чаті літагента, який хоч помолиться вслід.

І тут, крім казки про Алі-Бабу, нема чого згадати. Валюта марнославства згоряє ще швидше, ніж павлівські рублі, й треба було в самвидав, та мотивація — і головно, енергія — вся вийшла, як у збірної України після виснажливої перемоги над командою Швайцарії.

Тривіальне й "нє"

Тим часом рідна ненька Україна не те щоби прискіпливо, а досить практично ставиться до авторських роялті. Їх обкладають стандартними податками в 23 відсотки, а видавці чомусь воліють платити аванс саме з роялті, бо отак взяти й заплатити паушал плюс роялті ще Кінг не куплений. 

Отак і виходить, що в українського автора від початку нерівні можливості, як не працюй — то навіщо працювати більше? Дипломат у війні тутсі та хуту працює на власну малярію, й багато таки свідомо це роблять.

І тут хоч скандал закочуй, аби почули. Не оцінять, то хоч проглянуть, за що сир-бір. У всякому разі, на аптеку вистачить. І хай там обійми вусатих імпресаріо — добросердя переможе. Бо ганьбити письменництвом віднині будуть лише відчайдушні домогосподарки. 

КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Логлайн: як помилки відсувають ваш твір у кінець черги

Автори: Арнольд Лопушанський, Марія Заржицька  

Випуск 106

Масштабна письменницька конференція, що пройшла в Києві на початку березня в межах проєкту “Своя полиця”, розморозила літературний ринок після важкої зими. На події були присутні не лише письменники, а й видавці та інші впливові персоналії книжкового ринку. Гості конференції мали змогу побачити й почути письменників, які підготували логлайни та пітчинги своїх творів.

Конференція в “Книгарні "Є" - друга після осінньої, що пройшла 1 листопада минулого року на території однієї з найбільших книжкових мереж України в Києві. Сьогодні, нарешті, маємо змогу розповісти, що побачив наш літературний агент, і які перспективи в українського письменства найближчим часом.

Логлайни та пітчинги: інструмент правди

Добре перевірені західні методики зайшли на український книжковий ринок відносно нещодавно і вже успішно опановуються новим поколінням авторів. Справа зовсім  не у віці, а в ставленні до технологій, які дають змогу здійснити швидкий передпродаж будь-якого твору. Дехто і досі вважає ці технології цинічними, але причини подібних явищ треба шукати в тих, хто використовує скальпель. 

Більшість передпродажного контенту була складена професійно, незважаючи на те, що шлях письменника не завжди поєднується з роботою продажника навіть в Україні. Віддаємо шану всім учасникам - у тому числі, й тим, які знайшли можливість звернутись до помічників або творчо задіяли технології штучного інтелекту - адже впоратись із надскладними завданнями в часи блекаутів та цейтнотів здатні не тільки мужні, а й зібрані.

Сама структура логлайну та пітчингу передбачає вміння висловлюватись ємно, стисло і влучно. Це дозволяє українській письменницькій спільноті здолати наслідки радянської епохи, яка змушувала ховати власні думки та суть висловлювань за розлогими, пустослівними промовами. Видавничий бізнес цього не терпить, і автори нового часу змогли довести, що зміни існують.

Втім, далеко не всі логлайни зайшли аудиторії, й це не завжди було пов’язане з особистими смаками. Розберемо основні помилки, які можуть трапитись навіть у професіоналів сфери продажу.

Ескапізм та страх конфлікту

На конференції за одну годину було представлено більше десятка логлайнів, а справді сміливих концептів виявилось не так багато. Одні обирали не лише звичний жанр, а й звичний шлях, і, вочевидь, програвали перед більш ризикованими колегами. Інші не дотягували заявлений конфлікт до кульмінаційної точки, й це теж викликало в аудиторії певне розчарування. Були й ті, хто мав, мабуть, сильний текст, але слабкий логлайн, що за умови недалекоглядності могло обійти твір інтересом.

Насамперед, це зворотня сторона нової соціальної психології, де прагнення догодити ринку спонукане успадкованими страхами мати власну думку і власне бачення. Водночас, в теперішньому українському суспільстві є критично завищеним градус осуду, який шукає крамоли навіть у цілком безневинних висловлюваннях чи переконаннях. Якщо західна аудиторія висловлює незгоду з іншою думкою, переважно, стримано або взагалі уникає будь-яких оцінок, то український читач є вкрай, жахаюче безжальним. Тон цій безжальності, поєднаній з непрофесійністю бачення, задають великі гравці - медіа, видавничі та книготоргівельні кола.

І тут задача письменника - не йти на догоду натовпу, що буде кричати завжди і на будь-кого, навіть на беззаперечний ідеал. Слава приходить з умінням протистати цьому натовпу на гідному рівні, що доводять приклади світових зірок літератури.

Фантастична таблетка магії

Незріле суспільство, яке протистоїть власному розвитку забобонами, в психології називається регресуючим. З одного боку, гучний успіх знаменитих фентезійників породжує бажання мати те саме, і швидше, з іншого боку, затяте українське протистояння правилам, обгрунтованості й сенсу на користь емоцій та бажань викликає нескінченні потоки сюжетів про фей, драконів, чарівників та чарівниць, чаклунів та чаклунок, у яких надзвичайні здібності переважають необхідність щоденно та ретельно працювати задля досягнення мети, а бідна мова програє ставки на тригери.  

В логлайнах це виражається або намаганням приспати аудиторію звичним набором замовлянь, або злякати темними викидами як єдиним способом привернути увагу. У той же час, теперішні письменники не хочуть по-справжньому звертатись до історичних чи суспільних проблем - вони просто тікають від них у світ чар або колупаються у власних травмах не менш безжально, аніж читацька аудиторія розправляється з неугодними.

Гіперпристойність

Як не дивно, але вікторіанські впливи знайшли благодатний грунт на українській землі. Ми не хочемо гострих тем, ми не просто їх уникаємо або відкидаємо, а воліємо не помічати, як щось болісне, позаестетичне та некрасиве. З іншого боку, внутрішні конфлікти накопичуються й виливаються у більш ніж непристойні скандали між редакторами, видавцями та письменниками. Український книжковий ринок ніколи ще не брав придушеними емоціями так, як зараз - і не просто придушеними, а справжнім фройдівським Воно, яке в умовах пригнічення Я укладає з Супер-Его страшну, криваву змову. Щойно література торкається наших ран, ще й професійно, несуться вимоги прибрати скальпель. 

Відсутність чітких ставок

Ми набралися модних, розхожих слів і досі думаємо, що це імпортна магія про те, як досягти успіху. Нестача справжньої активності, брак уміння ризикувати життєво важливим, розмитість конфлікту через небажання називати речі своїми іменами спричиняє відсутність іскри та жанровий дисонанс у подачі. Вміння заземлювати текст у дійсність через власний стиль та тонку спостережливість відобразиться в логлайні, навіть якщо з ним працює не сам письменник - який часто-густо мислить образами, а висловлюється алегоріями чи ідіомами - а професійний продажник. 

Будь-який логлайн вбивають риторизація та жанрова плутанина. Замість ігор з інстинктами краще зосередити зусилля на визначенні жанру та ключової лінії сюжету, з його точками конфліктів, перешкод та задач-максимум - навіть для героя, що від природи не може і не прагне бути метушливим, гучним дієвцем чи сповідувати культ сили, яка лише й здатна вибивати всі двері ногами. 

Брак унікальних гачків та слова-пустушки

Це не означає, що треба з кожного слова винаходити велосипед. Втім, з абстракціями точно треба розібратись, і, якщо вони бездумно запозичені з анотацій, які ніхто не читає - не писати такого більше. Звернення до професійної літератури та художніх романів із насиченою психологічною складовою позбавляє бажання ховати реальну задачу чи проблему за популярними висловами, які нічого не означають, крім натяку на посередність тексту чи думок автора такого вислову. Крім того, читач має відчувати не лише реальний конфлікт, а і конкретну загрозу для мети головного героя. 

Гострий сюжет - це круто, але інтелектуальних ходів у ньому ніхто не відміняв, і це має бути в логлайні як спосіб запам’ятатись вимогливій аудиторії, втомленій від одноманітності та повторюваності.

Зміщення фокусу та відсутність ціни поразки

Питання: “Герой програє / антагоніст виграє” зупиняється на ролі учня - правильній та привабливій лише на перший погляд, а насправді зацикленій на потребі у менторстві чи фактичному визнанні влади негативних авторитетів та їх “потрібності” в навчанні “слабких та безсилих” героїв навіть через насильство та приниження. Насправді, ніхто не може дати чітких інструкцій чи настанов за відсутності бажання усвідомлювати, чого варта відмова від власного Я. З іншого боку, перетворити власні емоції на структуровану сюжетну дію можливо, якщо визнати право на їх існування в кожного персонажа - позитивного чи негативного, як живої, багатогранної людини.

Ми й надалі будемо аналізувати, як наші автори продають свої тексти, і шукати способів допомогти їм у цьому - аби українська література поєднала в собі не лише якість, а й комерційний успіх, в якому немає порожнечі й накруту. В умовах стрімкого розвитку технологій штучного створення текстів із текстів це незамінно. 

Не зловили видавця на гачок? Риба маркетингу знає, як!

Слідкуйте за оголошеннями

на приватні зустрічі з літагентом

у Х , Telegram, Facebook та Instagram

та бронюйте місця для пітчингу віч-на-віч.

Нова подія - новий шанс

Розійшлися: як насправді Bookmate, Amazon та Storytel почуваються в РФ

Випуск 105

Внаслідок втручання корпоративного ШІ від Google, Мeta й Amazon цей випуск (як і деякі інші сторінки часопису) було понівечено, а текст спотворено з метою дискредитації видання. Цю публікацію довелося видавати в форматі скріншотів, аби читачі бачили оригінальний текст.

Спотворений текст можна побачити після зображень. Він залишається свідченням дурості, злоби, ненависті та вандалізму, які не виправдати жодною корпоративною метою.

Далі наводимо текст, який спотворюється одразу після його розміщення тут:

 

Автор Олекса Кримський Репортаж місяця - грудень січня лютий   

Будь-які несанкціоновані зміни цього тексту належать платформі, яка навмисно допускає присутність особливого програмного забезпечення сторонніх організацій (таких, як Peace Corp) і будуть розглядатися як протизаконне втручання в незалежний контент. Жодних згод на подібні втручання власнику цього контенту не надавав. Просимо читачів включити про всі спотворення та перекручення контенту цієї публікації.

Право на інформацію - одне з базових людських прав, закріплених законодавчо. В умовах війни ми всі, насправді, хочемо знати, як і чим дихає ворожа сторона, проте, від живлення її бюджету нас зупиняє ембарго. Чи можна звернути в цьому випадку - якщо дуже потрібно - "принцип меншого зла", чи, все ж таки, купувати по-білому?

В останньому зимовому репортажі місяця закриваємо російський набір оглядів іноземних сервісів, які позиціонують себе "розлученими" з РФ.

Bookmate: суто ірландське вбивство

Сервіс Bookmate, заснований у 2010 році підприємцями Віктором Фрумкіним та Саймоном Данлопом, пройшов шлях від одного з найперспективніших книжкових проектів Європи до об’єкта жорстких геополітичних обмежень. Станом на сьогодні єдиного «Букмейта» більше не існує — він розділений на дві незалежні, але не такий уже й конфліктні гілки, через санкції та вихід компанії з російського ринку у 2022 році. 

Інакше кажучи, якщо ви користуєтеся сервісом через підписку «Яндекс Плюс», то ним керує Яндекс. Якщо ви використовуєте міжнародну версію додатка (за межами СНД), вона належить ірландській компанії Bookmate Limited. Ось як розподілені права на сервіс у 2026 році.

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Засновники - Саймон Данлоп та Віктор Фрумкін. Компанія розірвала зв'язки з РФ після 2022 року, проте, перебуває під українськими санкціями.

У 2022 році право на використання технологічної платформи та бренду «Букмейт» на території Росії й країни СНД викупив «Яндекс» (ТОВ «Яндекс Плюс»). У вересні 2024 року «Яндекс» провів ребрендинг, а тепер сервіс офіційно називається «Яндекс Книги». 

Про співзасновника:

Віктор Фрумкін — підприємець та інвестор, найбільш відомий як співзасновник міжнародного сервісу електронних книжок Bookmate. Разом із британським підприємцем Саймоном Данлопом він запустив Bookmate у 2010 році. Сервіс став одним із піонерів моделі «читання за передплатою» (як «Netflix для книг»). 

Фрумкін був одним із ключових фігур у холдингу Dream Industries, який свого часу володіє не лише Bookmate, а й іншими відомими проектами, як-от музичний сервіс Zvooq та коворкінг Telegraph. Бізнесмен має значний досвід у сфері приватного капіталу та венчурного капіталу, фокусуючись на технологічних стартах, які масштабуються на міжнародному рівні.

Віктор Фрумкін народився в СРСР, але - і це, у випадку спеціальної торгівлі правами, не дивно - має громадянство Кіпру. В останні роки він активно використовує Bookmate як глобальну платформу з головним офісом в Ірландії, намагаючись дистанціюватися від російського бізнесу після подій 2022 року. Після того, як технологічна платформа Bookmate в РФ була продана «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу в Європі, Південно-Східній Азії та Латинській Америці.

І знову здравствуйте

Офіційна позиція Фрумкіна полягає в тому, що міжнародна компанія більше не має жодних юридичних чи фінансових зв'язків із російським ринком. Тим не менш, класичне підтвердження чоловіка з двома стільцями "живемо, наче сусіди" як ніде, дотичне до цієї кейсу. Працює складна схема передачі прав, яка дозволила засновникам вийти з російського ринку, а «Яндексу» — отримати готову технологію.

Віктор Фрумкін та Саймон Данлоп не продавали самі компанії Bookmate Limited (Ірландія). Вони продали «Яндексу» виключну ліцензію на використання технологічної платформи Bookmate на території СНД. Тобто «Яндекс» купив «двигун» та програмний код для роботи в регіоні. «Яндекс» отримав право використовувати назву «Букмейт» у Росії та СНД (що він отримав до ребрендингу в «Яндекс Книги» у 2024 році). Фрумкін та Данлоп залишилися за собою бренд Bookmate для всього світу. 

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Після того, як технологічну платформу Bookmate в РФ було продано «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу ще й у Південно-Східній Азії.

Частина технічної команди, яка розробила сервіс у Москві, перейшла на роботу в «Яндекс», щоб підтримувати платформу. Засновники ж зосередилися на міжнародному офісі в Дубліні. Крім того, ця угода допомогла ірландській компанії Фрумкіна отримати кошти в умовах, коли залучити західні інвестиції для проекту з російським корінням стало неможливо. Фактично, це був спосіб «евакуювати» капітал та інтелектуальну власність на Захід, але при розділенні майна, для якого «Яндекс» однозначно, і тільки зміг отримати всі, хто не встиг вискочити з СНД.

З німецькою оптикою

Попри те, що Фрумкін і Данлоп позиціонують свій бізнес як міжнародний, в Україні до компанії Bookmate Limited (і, відповідно, до її засновників) залишаються питання через тривалий зв’язок з російським ринком у минулому, що відображено в санкційних списках – і тому ретроградна амнезія виглядає більш ніж непереконливо.

Хоча Фрумкін (громадянин Кіпру) намагався повністю розірвати зв’язки з РФ, українські НАЗК та інші регулятори звернули увагу на те, що угода з «Яндексом» відбулася вже після початку повномасштабного вторгнення. Це стало причиною переходу ірландської Bookmate Limited до санкційних списків, після чого продаж технологій російського гіганта трактувався як підтримка економіки агресора.

Станом на 2026 рік ситуація з доступністю міжнародного Bookmate (яким керує Віктор Фрумкін через ірландську компанію) в Україні залишається складною. Компанія Bookmate Limited (Ірландія) все ще під санкціями РНБО України (запровадженими ще у 2023 році терміном на 5–10 років). Причина — продаж технологічної платформи російському «Яндексу» , що було розцінено як співпраця з агресором.

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). Скористатись сервісом Віктора Фрумкіна в Україні без VPN та іноземної карти наразі неможливо. Якщо ваш профіль App Store / Google Play зареєстрований в українському регіоні, додаток може бути відсутнім у пошуку або недоступним для завантаження.

Виключна ліцензія та подарунки

А тепер розбираємось у тому, на чому не хочу фокусувати офіційні джерела.

Виключна ліцензія означає, що більше ніхто, крім ліцензії, не може скористатися нею на заявленій території.

«Яндекс» отримав програмний код, частину команди та право на назву. У вересні 2024 року «Яндекс» остаточно відмовився від старої назви, перейменувавши свій сервіс на «Яндекс Книги». Тепер це повністю російський продукт, інтегрований під підписку «Плюс».

 У 2023 році компанію Bookmate Limited (Ірландія) було внесено до санкційних списків України. Причина — продаж технологій «Яндексу», що було розцінено як сприяння цифровій економіці держави-агресора. Через ці санкції доступ до bookmate.com в Україні заблокований провайдерами, додатки видалені з локальних маркетів, а сайт українських банків не завершує платіж за підписку. Українські видавці (як-от Vivat, КСД, ArtHuss) розірвали всі контракти з платформою, тому легального україномовного контенту там майже не залишилося. 

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). 

А тепер дивимося, як "треба", та цього разу, про мовне питання.

Amazon: “хороші хлопці” чи знову маркетинг?

Офіційно Amazon у 2026 році є одним із лідерів «технологічної блокади». Гроші компанії не спрямовують до російського бюджету, а її технології працюють начебто на захист української інфраструктури.

Стосунки між Amazon та бюджетом РФ станом на 2026 рік з першого погляду можна охарактеризувати як повний розрив. Компанія припинила пряму діяльність в РФ і, знову ж таки, офіційно стала одним із головних технологічних опонентів російського уряду (який віддавна не приховує свого інтересу до технологій Безоса).

До 2022 року Amazon (через AWS та роздрібну торгівлю) сплачував дані в РФ, зокрема, ПДВ на цифрові послуги (так званий «податок на Google»). Зараз Amazon повністю припинив доставку товарів у Росію та Білорусь. Жодних митних зборів чи ПДВ від продажу товарів до бюджету РФ не надходять. Хмарний сервіс Amazon Web Services припиняє прийом нових клієнтів ще в 2022 році, а влітку 2024 року під тиском санкцій США не обслуговує вже наявних російських клієнтів.

Amazon окремо щось давньо має політику не вести жодного бізнесу з російським урядом, хоча на початку повномасштабного вторгнення вагалося, обмежуючись гуманітарними діями. Тепер команда Amazon Threat Intelligence активно виявляє та публічно розкриває хакерські кампанії ГРУ (наприклад, атаки групи Sandworm). У грудні 2025 року Amazon опублікував великий звіт про те, як російські державні структури намагалися зламати західну енергосистему через хмарні вразливості. 

Крім того, явно зацікавлений у контрольній долі електронного книжкового ринку, Amazon надав Україні допомогу на суму понад 100 доларів США. Таким чином, цей гіперритейлер планує перенести критично важливі державні реєстри та банківські бази в хмару AWS, щоб захистити їх від російських ракетних ударів. 

Amazon вселяко демонструє підтримку санкційних пакетів США та ЄС. Це означає:

Заборону на експорт будь-яких високих технологій, які можуть бути використані у подвійних цілях.

Відсутність офісів, складів чи дата-центрів на території РФ.

Блокування Prime Video та припинення продажу відеогор (наприклад, New World) на російському ринку.

Сервіс самопублікації Amazon KDP (Kindle Direct Publishing), через який автори надають свої книжки самостійно, досі офіційно не підтримується російською мовою. На сайті незалежних авторів великі міжнародні видавництва можуть продавати переклади російських авторів (або оригінали) через професійні облікові записи, які мають інші умови співпраці з Amazon. Ви можете знайти на Amazon твори російських класиків або сучасних письменників, які мають контракти з іноземними видавцями. Такі книжки продаються як звичайний товар, а Amazon виступає лише як торговий майданчик.

"На долині дощ іде, мак червоний не цвіте" і ще історія

Storytel та «Дом історії» — приклад того, як глобальний бізнес не повністю зникає з ринку. Шведська компанія Storytel AB припинила діяльність у Росії ще в жовтні 2022 року. Вони не продавали свій бренд або платформу російським гравцям (як Bookmate). Весь контент і додаток було видалено. Юридично шведський Storytel сьогодні не має жодного стосунку до російського книжкового ринку.

Коли шведи пішли, російська команда Storytel не захотіла розходитися. Вони заснували власне видавництво — «Дом історії» (ТОВ «Евербук»). Генеральний директор — Борис Макаренков (колишній голова Storytel у РФ), головний редактор — Анастасія Завозова (також з колишнього Storytel). Це класичне видавництво, яке спеціалізується на художній літературі (детективи, трилери, фентезі). Вони видають книги в трьох форматах: паперовому, електронному та аудіо.

Борис Макаренков також викупив платформу самвидаву «Літнет» (Litnet), яка до 2022 року мала українських засновників. «Літнет» та «Дом історії» працюють у зв’язку: популярні автори з паперової платформи самвидаву можуть отримувати контракти на нові та аудіокниги в сучасному «Домі історії».

Тому «Дом історії» — це видавництво, а не окремий стрімінговий додаток. Їхні книги (включаючи відомі аудіопостановки) продаються на інших платформах — в електронному та аудіоформаті на «Літрес» та в «Яндекс Книгах» (екс-Букмейт) та звичайних книжкових магазинах.

Отже, Storytel — це шведська компанія, яка пішла з РФ, а «Дом історії» — суто російський проект колишньої команди Storytel, який фінансується Борисом Макаренковим. Між ними немає фінансових зв’язків: шведи не підтримують прибуток від російського видавництва, а «Дом історії» не має доступу до бібліотеки шведського сервісу.

До речі: "я так люблю тебе, коли ти далеко"

Історія Litnet (Литнет) — одна з найдраматичніших у книжковій індустрії після 2022 року. Сервіс був заснований українцями Сергієм Грушком (головне обличчя проєкту) та Андрієм Нечаєвим. Проект починався як «Літ-Ера» у 2015 році. Офіс компанії знаходиться в Києві, де працює більша частина розробників та менеджерів. Платформа стала лідером у сегменті «самвидаву» (SelfPub) лише в СНД, а й успішно експансувалася на ринках Іспанії, Латинської Америки (Litnet.com) та Англії.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Сергій Грушко зайняв різку антивоєнну позицію. На платформі почали з'являтися банери на підтримку України, а російським письменникам заборонили виводити кошти. Це призвело до колапсу бізнесу в РФ та накопичення боргів перед російськими авторами. Російські автори та читачі почали масово покидати сервіс. У РФ почалося цкування засновників-українців, а сервіс заблокували.

У травні 2022 року Сергій Грушко завершить, що *oh, amore, lontano * (c) він «не може і не хоче» більше володіти бізнесом у Росії. Щоб врятувати російську частину бізнесу (і, за деякими даними, отримати можливість хоча б якось вийти з активів), українські засновники продали російський сегмент Борису Макаренкову (екс-гендиректору Storytel у РФ). Макаренков став 100% власником російської юрособи «Літнет». Грушко та Нечаєв повністю вийшли з російського бізнесу. Сума угоди не розголошувалася, але аналітики припускали, що вона була значно нижчою за ринкову через «надзвичайні потреби», хоча Макаренков стверджує, що придбав свою частину «дорого» саме через борги.

Після продажу російського «Літнета» українські засновники зосередилися на розвитку української мовної версії, яка отримала назву Booknet (Букнет). Booknet.ua сьогодні є найбільшою платформою для українських авторів-початківців та професіоналів. Він працює як незалежний український бізнес із офісом у Києві, але міжнародні версії (іспанська, англійська) залишилися за українською командою під брендом Booknet/Litnet (залежно від регіону).

Підсумок на 2026 рік:

«Літнет» (litnet.com/ru): Повністю російський сервіс. Належить Борису Макаренкову (який також володіє «Домом історії»).

«Букнет» (booknet.ua): Український сервіс, належить Сергію Грушку та команді, активно підтримує українську мову та ЗСУ.

Ось як виглядає їхній зв'язок та поділ станом на 2026 рік:

1.Повне юридичне роз'єднання

У травні 2022 року відбувся остаточний поділ активів.

Litnet (російська версія): Була продана російському бізнесмену Борису Макаренкову. Українські засновники (Сергій Грушко та Андрій Нечаєв) повністю вийшли з капіталу російської юрособи.

Booknet (та міжнародні версії): Залишилися у власності української команди. Назва «Букнет» була обрана як основа для українського ринку, щоб максимально дистанціюватися російському бренду «Літнет».

2. Конкуренція та ідеологія

Сьогодні між сервісами немає жодної співпраці, без прямого конфлікту:

База авторів: Коли сервіси розділилися, тисячі авторів опинилися перед вибором. Українські автори перейшли на Booknet.ua, де публікація російською мовою була обмежена або закрита. Російські автори залишилися в Litnet.

Букнет активно розвиває українську мову та підтримує патріотичні жанри. Litnet натомість став частиною російської видавничої машини (у зв'язку з видавництвом «Дом історії»).

3. Міжнародний ринок (Litnet.com)

Це найбільш заплутана частина їхніх стосунків. Домен litnet.com (іспанська та англійська версії) тривалий час залишався під контролем української команди, відповідно до того, що в РФ бренд «Літнет» належить Макаренкову. Щоб уникнути плутанини та асоціації з Росією, українська команда почала переводити закордонні користувачі на бренд Booknet (наприклад, es.booknet.com замість litnet.com).

Тим не менше, в чесній частині України крок від російської філії «Літнет» сприймається не як вихід із ринку продажів, а як можливість отримати вихід (кеш-аут) від активів у країні агресорів, вже під час повномасштабної війни. Критики вважають, що бізнес мав бути просто закритим, а не переданим місцевому гравцю, який продовжує заробляти на створеній українській платформі. Тим не менше, Грушко стверджував, що це був єдиний спосіб «врятувати» українську частину бізнесу від боргів та претензій, а ціна продажу була значно нижчою за ринкову (фактично «евакуаційною»).

Знайомимося далі: калинка і малинка

Борис Макаренков — це основна фігура сучасного російського книжкового ринку, людина, яка стала головним бенефіціаром виходу західних та українських книжкових сервісів із РФ. Його часто називають «кризовим менеджером» або «скупувачем активів», оскільки саме він консолідував у своїх руках те, що залишилося від іноземних платформ.

Ключові факти та кар'єра

Освіта : Випускник МДІМВ (МГІМО), юрист-міжнародник. Це пояснює його здатність супроводжувати складні угоди з купівлі-продажу іноземних компаній.

Storytel : До 2022 року він був генеральним директором Storytel Russia. Коли шведська компанія вирішила піти з ринку, саме Макаренков став тією фігурою, яка взяла на себе управління залишками команди та контенту.

Власник Litnet : У травні 2022 року він викупив російську частину бізнесу Litnet у Сергія Грушка. Це зробило його власником найбільшої в РФ платформи для самвидаву.

Видавництво «Дом історії»: У 2023 році він запустив нове видавництво, яке стало «духовним спадкоємцем» Storytel, залучивши туди колишніх топ-менеджерів шведського сервісу.

Макаренков опинився в ролі «містка» під час розриву між українськими засновниками та російським ринком. Для Сергія Грушка він був зрозумілим партнером (через довге співробітництво Storytel та Litnet). В українському інфопросторі Макаренкова сприймають як інструмент легалізації виходу українських власників із долі, що стало причиною хвилі обурення навколо подвійної позиції Букнету.

Після відокремлення Макаренков створив замкнутий цикл виробництва книг у РФ:

Litnet: Майданчик, де автори пишуть книги (джерело контенту).

«Дом історії»: Видавництво, яке відбирає хіти з Litnet і видає їх професійно.

T8 Издательские технологии: Потужна типографія та дистриб'ютор, де він є акціонером.

Отже, Бориса Макаренкова визнано людиною, яка користувалася військовою обстановкою та санкціями для побудови власної медіаімперії на базі перехоплених західних та українських технологій. Він не просто менеджер, а повноцінний власник значної частини російського цифрового книжкового ринку.

Не пійман не вір, або Як

Станом на початок 2026 року Бориса Макаренкова не включено до основних міжнародних санкційних списків (SDN-list США або санкційних списків Євросоюзу). Чому так? Західні регулятори фактично фокусуються на державних чиновниках, керівниках оборонних підприємств, олігархах та пропагандистах. 

Макаренков позиціонує себе як приватний підприємець у сфері культури та технологій. Хоча він і викупив активи в компаніях, які рахуються як купівля бізнесу (що виглядає як допомога в «легалізації» виходу), це не є прямим приводом для персональних санкцій з боку США чи ЄС.

В Україні ситуація інша. Діяльність компаній, пов'язаних з Макаренковим, перебуває під пильною увагою:

Інформаційне поле: Українські OSINT-проекти (наприклад, YouControl або Molfar) та НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції) моніторять подібні угоди.

Непрямі санкції: хоча сам Макаренков не може бути в списку, його компанія (як нові власники колишніх українських чи міжнародних активів) часто стикаються з блокуваннями на території України. Наприклад, доступ до ресурсів, які він викупив, на території України, є обмеженим.

Відсутність офіційних санкцій не означає наявність проблеми. Позаяк, для міжнародного бізнесу Макаренков став «токсичною» фігурою. Більшість західних видавництв (Penguin Random House, HarperCollins та ін.) відмовляються продавати ліцензії на переклад нових книг видавництва Макаренкова “Дом історії”. Оскільки він володіє Літнетом, який зараз повністю відрізняється від західних платіжних систем і хмарних сервісів, його бізнес існує в технологічній ізоляції в РФ.

Сам показ Макаренкова в списку санкцій США/ЄС був одним із аргументів Сергія Грушка (засновника Букнета). Він пояснював, що продаж російської філії Макаренкова був законним правочином із приватною особою , а не з державою чи підсанкційним олігархом. Це була спроба довести, що правочин не порушує міжнародне право, хоча моральне та етичне питання в українському суспільстві залишилося відкритим. Тож Макаренков залишається «чистим» перед законом на Заході, але визнаним «нерукопожатним» в Україні та серед світових видавничих гігантів.

І ще трохи зі скандального українського контексту.

Дені Редд – сучасна британська авторка. Її книжка «The Arctic Curry Club» (у російському перекладі — «Арктичний клуб любителів шоколаду» ) стала одним із «локомотивів» видавництва «Дом історії» в 2023–2024 роках. А що такого, питаєте ви?

Купівля під час санкцій: У той час як великі видавничі будинки (наприклад, Penguin Random House або HarperCollins) припинили співпрацю з РФ, невеликі незалежні видавництва та літературні агенти іноді продовжують продавати права російським видавцям.

Стратегія «Дома історії»: Борис Макаренков та його команда (яка вийшла зі Storytel) зробили ставку саме на таку літературу — якісну, сучасну, європейську «жанрову» прозу (feel-good fiction), яку на все ще можна викупити через менших агентів.

Зв’язок із Bookmate/Storytel: Вихід книги Дені Редд у “Доме історії” проводився з активною рекламою на платформі “Яндекс Книги” (колишній Букмейт). Це яскравий приклад того, як Макаренков використовує свій досвід роботи в Storytel для відбору західних хітів, які були популярні в цифровому форматі.

Врешті, як ми вже писали в новинарні "Мовнюк", книги Редд зникли з російських поліць "під заборону" без пояснення, а через деякий час з'являються - зникають - з'являються в українському видавництві "Книголав". При переході з ареалу в ареал змінюється лише вміст у перекладі назви твору й однієї літери в імені та імені автора. Залишайтеся з нами, бо в нас знову сьогодні вбиту мафію.

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Великий та Жахливий: кейс Акуніна - Булгакова

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  грудень  січень  лютий   

Випуск 101 (спеціальний)

Поняття заборони є психологічно сильним. Якщо досліджувати його етимологію, походить воно від слова “борона” - сільськогосподарського інструменту для орання землі та специфічного позначення меж. Борону, ймовірно, клали, як зараз кладуть залізний брусок у на касі супермаркету - між товарами одного та іншого покупця.

Тобто, заборона стосується належності товару, а не мови чи національності покупця. В цьому контексті розглянемо серію маніпуляцій навколо відомих письменників, чиї твори виявились “забороненими” і в Україні, й у Росії.

В минулому репортажі місяця за допомогою діючого законодавства України ми відокремили право та ембарго. Сьогодні звернемо увагу на поняття забороненого та небажаного. 

Борис Акунін: британський радник чи британський зрадник?

Питання про те, чи заборонений в Україні Акунін, на пересічному рівні навіть і не стоїть. Якщо спитати більш-менш начуваних у темі, почуємо відповідь: “Так, звісно, заборонений”, а на питання “ Чому?” - “Бо він пише російською та просуває імперські наративи”. 

Звісно ж, на думку таких експертів, Григорій Шалвович зобов'язаний писати з позиції патріотично налаштованого грузина, якого “душили-душили, душили-душили” - але автор цієї публікації (і ви теж?) не бачили грузина, якого можна отак-от взяти й задушити. Навіть Саакашвілі.

Тим не менше, про це згадувалось - в сенсі, про заборону, а що там заборонялось, уже й не пам'ятає ніхто. Горький би тут мовив, але цю фразу всі знають.

Пропала грамота: без оковитої розбересся?

У 2017-му набув чинності український закон, який зобов’язав імпортерів отримувати дозволи на ввезення книг з Російської Федерації. На початку квітня 2017-го з'явився список видань, які цей орган не дозволив завозити. Окремі томи серії Бориса Акуніна (псевдонім Г.Ш.Чхартішвілі) «Історія Російської держави» - в т.ч. «Від витоків до монгольської навали» та «Ординський період», - на думку Експертної ради, містили «імперські наративи», викривлення історичних фактів та російський погляд на історію України.

Ми не будемо коментувати профільно цей момент, бо не знаємо, що там насправді написано, і чому цей “російський погляд” такий страшний. Зауважимо лише момент зникнення списку видань 2017 року з браузерної видачі, а також неможливість отримати його з сайту Держкомтелерадіо в pdf-форматі, навіть із єдино притомного повідомлення на mdoffice.com.ua від 7 квітня 2017 року. Тож, будемо думати, що то є вплив “російського погляду”.

На додачу, сайт Держкомтелерадіо так само не любить VPN, як і Мінюст РФ, але ми маємо на те право. Тим не менше, вдалося знайти список за 10 січня 2022 року, але відкрити його змогли не одразу. Натискання на скачуваний файл чомусь перекидало в Google Play, із пропозицією встановити Microsoft Copilot. Як то кажуть, “не будь злом”. 

В цьому цікавезному списку - два вищевказані томи Б.Акуніна і, зокрема, “Симфонія пітьми” Чингіза Абдуллаєва, в якій ідеться хіба що про засудження превентивних ударів по Палестинській автономії, але в контексті української політики такі образи виглядають не те щоби смішно, а й страшно. Та, коли Якобсону - чи генералу без імені - прикро, ми особливо радіємо.

Тим паче, коли до списку “відмовлених” потрапляють “700 новых устных тем по английскому языку”. 

“Так был ли мальчик-то?”

Для того, аби розрубати цей гордіїв вузол, звернімо увагу на формулювання Держкомтелерадіо “відмова виданням у ввезенні”. Тобто, Борис Акунін як автор в Україні (й навіть як резидент Великої Британії)  не заборонений - є обмеження на ввезення конкретних видань із Російської Федерації. Крім списку заборонених видань (про який ми писали у "Мовнюку" від 7-14 грудня 2025 року), дозволимо собі використати термін “відмовлені”. До переліку “відмовлених”, скажімо, пригоди Ераста Фандоріна не входять - крім правил ембарго, що забороняють ввезення книжкової продукції з РФ та країн-сателітів (Білорусь, Іран).

Наразі, Борис Акунін оголошений "терористом і екстремістом" у РФ, а його книги вилучають з продажу за правилами “нового крематорію”. У 2024–2025 рр. проти нього відкрили кримінальні справи, а суди Москви оголосили вироки заочно.

Повний “трюм”

Тим не менше, “британський синдром” росіян впливає на український ринок не менш жахливо, аніж “російський погляд”. Книги Акуніна в українському перекладі були, і права на них мало харківське видавництво «Фоліо». Зараз продаються тільки залишки тиражів, а нові проєкти майже не з'являються.

Звісно, стиль Григорія Шалвовича витримає не кожен. Суто на нашу думку, в деяких моментах його “заносить”. Втім, консерватизм чи лібералізм сам по собі не може бути визначником, а власна форма вираження думки опозиційного інтелектуала завжди сильніше за кальковану пропаганду.

“Это какой-то…позор!”

До речі, ще одна лепта до скрині збереження національної пам'яті. Антибулгаковська хвиля минула друга, бо перша трапилась … в 2021 році, як завжди, не одразу після виходу “списку Зорге”. Не одразу, але разом зі скандалом через заяви про нібито «повну заборону Булгакова та Акуніна».

 Держкомтелерадіо лише підтвердило, що обмеження стосуються конкретних видань (російських тиражів), у передмовах або змісті яких містилася антиукраїнська пропаганда або згадувалися особи з санкційних списків.

Художні твори про Ераста Фандоріна ніколи не були заборонені за змістом - ані в Україні, ані в РФ. Після 24 лютого 2022 року будь-яка книга Акуніна, надрукована в Росії, є незаконною для офіційного продажу в Україні, незалежно від її змісту - на рівних правах з іншими книгами, які друкуються там же.

А от з Булгаковим складніше - він же пам'ятник.

Вовки психологів, або Was Ist Das

23 січня 2021 року представник Держкомтелерадіо Сергій Олійник дає агентству «Укрінформ» не менш одіозне інтерв'ю, після якого страшно читати “Котигорошка”. Хвиля кідбейту, що трусила російських психологів за років десять до початку повномасштабки, докотилась і до Києва. Стандартна у таких випадках істерія третього роду розгойдує хвилю публікацій, де ЗМІ діляться на два табори: викривачі та спростовувачі. 

Ми зробили запит на Gemini скласти весь список медіа - учасників обговорень, і ось що вийшло:

1. «Укрінформ» як першоджерело інтерв'ю, де “пояснювалося, що заборонено ввезення конкретних тиражів із РФ через пропаганду, а не самі твори” (цитую формулювання Gemini, адже в списку заборонених видань цих творів, дійсно, нема).
2. «Фокус» (29.01.2021) із публікацією "В Гостелерадио рассказали, почему запретили книги Акунина и «Мастера и Маргариту»". «Українські Новини» та Vgorode опублікували новини про обмеження ввозу російських видань.
3. «Страна.ua» (1.02.2021) активно просуває твердження про повну заборону книг Б.Акуніна про Ераста Фандоріна, пізніше визнає це маніпуляцією.
4. «Главред» запустив аналітику щодо списку видань, які потрапили під обмеження, та причин “відмовленості”
5. «Детектор медіа» з оглядом "Фейк: в Україні заборонили Булгакова, Акуніна та казки про Іллю Муромця".
6. «Без Брехні» зі спростуванням - про те, як росагітпроп використав інтерв'ю С.Олійника.
7. «Радіо Свобода» з аналітикою про культурну політику та спростуванням чуток про “заборону самих творів”. Тобто, інквізиції нема, але як читати?

1. Офіційне інтернет-представництво Президента України. І тут починається найцікавіше з боку ШІ-аналітики - “мінправди” в епоху браузерної кризи . Перше твердження: Володимир Зеленський в лютому 2021 у своєму влозі як головний спростовувач, показує книги Акуніна, придбані в Києві (сподіваємось, не на Кругловці). Друге твердження: У 2023 році російські пранкери зателефонували Акуніну, видаючи себе за Зеленського. Письменник, думаючи, що говорить з президентом України, підтримав її. Цей запис (що “виглядає як відеодзвінок”) спричинив оголошення в РФ Акуніна «терористом» і заборону його творів “за статусом”.
2. Сайт Держкомтелерадіо (comin.gov.ua) — офіційні, але, на жаль, зниклі в невідомому напрямку (принаймні, з Google Chrome та Gemini) роз'яснення різниці між забороною автора та обмеженням імпорту.
3. NV (Новое Время) — писали про реакцію президента (Gemini) та роз'яснювали ще один, на жаль, відсутній текст (різницю між змістом книги та фізичним ввезенням з країни-агресора).
4. «Гордон» — випустили матеріал "Чи забороняли в Україні книжки Булгакова й Акуніна? Головне про скандал"
5. І, нарешті, ВВС (це наша найвласніша знахідка) *смерть на похоронах* про покійного  - або добре, або не читайте.

Париж: підсумувати й померти

Щодо кідбейту, в контексті нашого вже спростування про французький трафік "КнижКави" не можу не згадати Telegram. Варто було зробити там пост потенційної покладності, як аналітична загадка місяця стала на свої місця. І Cherburgnet там теж існує, монсеньори й монсеньорити.

В цьому сенсі не можу не поділитись “висновками” Gemini by Google AI, наданими у відповідь на запит про заборону Акуніна в Україні: 

Резюме: В Україні заборонені не "думки" Акуніна, а російський папір, на якому вони надруковані. Це частина стратегії культурного відмежування від країни-агресора.

Інакше кажучи, якщо ми передрукуємо думки Г.Ш.Чхартішвілі на український папір, вони одразу стануть прийнятними. Хто творець, того і ложка. 

В наступному репортажі місяця торкнемося українського питання "власного вибору", а на весь лютий даруємо читачам насолоду читати триллери Мін'юсту РФ про іноагентів, небажаних та податки.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про право видаватись російською в Україні, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net