Слідами "Книжкової країни": дитліт і ринок

Автор Марія Заржицька

Випуск 119

Весняний та осінній фестиваль на ВДНГ у Києві лишається єдиним місцем, де дитяча книга має спеціальну увагу. Ба більше, ця спеціальна увага - разом з іншими окремими темами - поглинається загальним інформаційним шумом і привертає в активі хіба що батьківську аудиторію.

Сьогодні, в коротенькому огляді, порівняємо тенденції минулої осені та цьогорічної весни на двох "Книжкових країнах" із промовистими підзаголовками "Плодова" та "Кольорова".

Навесні читацька аудиторія вперше побачила в друкованому каталогу, хто є представником дитячих інтересів на книжковому ринку.  На сцену вийшли АССА, Ранок, Жорж, Vivat, ВСЛ, Богдан, Чорні Вівці, Маґура, Мрієлов, Каламар, Наірі, Видавництво Арт,  ARTBOOKS, Віхола, Зелений пес, Муркіт, Кенгуру, Nasha Idea, Mamino, Академія,  KISSZU, Моя книжкова полиця, Час Майстрів - усього 23 видавництва. 

В каталогах і рекламі виграє неймінг, а з цим у нас давно біда. Пропаганда ніякості робить непомітними більшу частину авторів, що пишуть для дітей. Крім того, затискання в безпечні межі перетворює значну кількість письменників на вихователів - і це особливо помітно серед авторок, яким приписується роль аніматорів, наставників і продавців одночасно. 

Йдучи на подію - а це вже подвиг, притягнути дитя від прогулянки, морозива й атракціонів у закритий простір а-ля садочок чи шкільна лекція - читач оцінює її захопливість наперед. І це не просто читач, а той, хто приймає остаточне рішення про купівлю книги. Тобто, значущий дорослий.

Наскільки швидко вигоряє автор у процесі самопіару, залежить від особистих ресурсів, але є ще дещо. Неймінг, який чіпляє, назва, яка запам'ятовується та виокремлює твір серед сотень інших яскравих і хороших книг для дітей, творить продажі, насамперед. Ноги читача ідуть туди, куди тягне. 

Якщо брати тему "Живе мислення в геометрії" чи "Твої гроші" за книгою Жака Жаб'є з минулої осені, тут більш ніж усе ясно, бо це для аудиторії, що впливає на рішення батьків опосередковано і мовби навпаки - не проханням, а згодою зайти в тему, яка є актуальною для певного віку. Якщо розглядати критерії вибору текстів для старшокласників, тут, вочевидь, застрягне в залі дорослий читач, якого хвилює навіть не "що ж там у програму знов понатикали", а "чому" і який в тому сенс. 

Втім, коли відома людина згоджується на публічні читання дитячої книги, це вже суспільний запит - або сформований, або такий, що формується тут і зараз. Добре, якщо читач приходить на зустріч із зіркою в кофті правильних кольорів і підготовленим. А якщо це спійманий на каталог типовий офісний пролетарій, якому тільки й випало щастя вийти з родиною в люди на вихідні?

Це і є масовий читач дитліту, який купує активно і більше всіх, бо бабусь та нянь треба чимось зайняти. І, коли більшу частину подій займають розваги, це добре, але дорого. В нас люблять - і це, в контексті презентації, нормально - сприймати творчість через особистість, і те, скільки в ній справді дитячого, продає.

Дитяча література - там, де важко збрехати або зфальшивити. Будь-які напоумляння працюють крізь призму належності й викликають нудьгу навіть у батьків. Будь-яка хуторянщина викликає бажання втекти навіть у жителів хутора, доки вони не звикли вважати це нормою. 

Національного виховання не існує, бо воно або є, або нема. Це уділ вічно надутих дядьків та тітоньок з розпіареним бібліотечним авторитаризмом, не дуже добре захованим під постійні навколодитячі активності.

І, якщо письменник узявся розповідати про власну книгу - добре, аби тільки не робили з тієї книги літнього ката, й жила б та книга в дитячій сумочці, а не вкривалася б пилом на полиці. Тут важливо побачити вікову і тематичну лакуну, яку з успіхом заповнюють іноземні письменники - з сучасності та минувшини. 

Наостанок - що помітило в програмі ВДНГ наше дитяче око:

- Марія Титаренко, Олена Потьомкіна "Акі-які-ака-я" (Маґура, 2025);

- Мрійка Марійка "Млинці жирафового кольору" (Муркіт, 2025);

- Олена Павлова "Українська абетка кота Інжира" (Академія, 2025);

- Міла Іванцова "Віка та Міка: Амариліс та інші історії" (Ранок, 2025);

- Яна Хоменко, Катерина Разінькова "Яся й Бодя з Калинової галявини" (АРТ, 2025);

- Олексій Коваленко "Хто такі  хижі рослини"  (ВСЛ, 2026);

- Джорі Джон, Піт Освальд  "Погане зерня" (Муркіт, 2026);

- Джоанна Надін "Найгірший клас у світі" (ВСЛ, 2026);

- Юлія Олефір "Шалене літо Єнотів - бешкетників" (Чорні вівці, 2025);

- Катерина Лазірко "Павло Пікассо" (Маґура, 2025), "Доторкнутися до веселки" (Час майстрів, 2025) та інші історії про мешканців Мрієздійснювальної вулиці.

КнижКава в X, Facebook - 

ваш вибір формату.

КнижКава в Bluesky -

час роззирнутись.

Продати: скільки коштує книга видавцю

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 114

Велика книжкова манія поволі, але невпинно переходить у Велику книжкову депресію. Читати начебто і хочуть, але вже не можуть. Це як до великого застілля - готували-готували, потомилися і впали.

Проблеми українського видавця ті самі, що і в читача - любов до імпорту, любов “подорожче” і любов до себе (для себе, під себе). Це як “хочу вийти заміж за іноземця, багатого і слухняного, щоб розумів чутливу українську душу”. Цікаво, що чоловіки до іноземок поспішають не хутко.

А що ти їй скажеш, з борщу, який сам і їстимеш?

"Скажіть вашу ціну!"

З любові й ціну породять. “Зтерпиться - злюбиться” працює тільки в сусідів. Нашого бабця й чорти бояться, а тим часом ціна самоти, ціна перетину і ціна консенсусу складають головну між видавцем та читачем цифру. То є ціна угоди, яка, з одного боку, визначається купівельною спроможністю читача, з іншого, здатністю видавця змінити звичну для читача структуру споживання.

“Не буду їсти - куплю книгу” вже не працює, дякувати книгарям. Щоби купити книгу, я вам кажу реально, їсти має бути хліб з хлібом. Я купила собі дорогу - за 100 гривень тоді! - кулінарну енциклопедію, коли їсти мені не те що не було чого, а не було коли. Дуже приємно знати, що в світі є лазанья, цуккіні та фріттата, ще й продавати цю книгу малоімущим. Не повірите, брали. Ридали і брали, хоч на подарунок.

А зараз попробуй кави не налий до книги - ззідять.

Графіка та калліграфія

От беремо рух українського читача від Європи до Азії, про який вперше - нарешті! - заговорили на Книжковій Країні цього року, а на Арсеналі продовжать. Так само Азія йде до читача, готова (і навчена) конкурувати з американським ринком. 

Перекладати з азійських мов нелегко, але ж і цікаво. А ну як письменник знову захоче дізнатись тонкощі українського переказу? І де тому японцю чи китайцю знати українську, але ж знає… 

Швидкий український сервіс знає все, крім того, як змусити читати людей, які вже не можуть. Свого часу тарантінівське “Місто гріхів” було не надто популярним фільмом, радше камерним. А зараз іногородні гості київських подій можуть це відчути. Добре, що можна озброїтись цукеркою, випічкою і книжкою, та чимважче.

Це я про що. Того року з графічними романами не залагодилось.

О першій - до бібліотеки

Коли вже говорити про зміну специфіки попиту, то Клуби Щільного Тексту - далеко не фантастичний сценарій. І кави попити з хлібом, і обговорити, що там було на п’ятсот двадцять п’ятій сторінці. Сандерсон знає, як.

Одне тішить, і, думаю, не одну мене - книги широкого вжитку потихеньку перетопають до бібліотек. Отам за ними буде черга, як колись за любовкою. Варто тільки придивитись до вторинного ринку і сказати собі чесно, як купує український читач. 

В цьому сенсі я тільки за платні читальні зали з кавою і печеньками. Більше під наглядом привітних бібліотекарок просто не полізе. І, коли в бібліотеках у читачів купуватимуть, то менше снаги буде вилучати, бо сказали. Бо будуть це приватні бібліотеки, в яких книжкова політика, вибачте, як треба, а не як кому заманеться.

Серванти й полички

Нещодавно досліджувала зміни ціни книги в порівнянні з СРСР. Так от, за десятитомник класики можна було купити хорошу дитячу зимову куртку, але й за тим і за іншим треба було вибігати. Ціна однієї книги могла дорівнювати двом обідам у їдальні - обідам олігарха. Тим-от, за рубль. Тепер я більше не питаю себе, чому радянські книги стояли в серванті.

Що тепер? Класика є. Хоч така, хоч отака. Українська. “Запихають…”. Вторинний ринок годує “Нову Пошту”, і хай собі. Не дай Боже змушувати купляти в магазинах. Людина має якось від’їсти собі цей стрес.

І коли вже про спільність рис видавця та читача,то ставлення до книг в обох недбале. Видав / купив - продав / придбав - забув. Обоє шопоголіки, один по імпортних правах, другий - по чергових фантіках, створених нашими ж мазярами, бо в країні Оз своє бачення. 

В кожної книги, яка хоче знайти свого українського читача, мають бути брови, губи і нігті. Або, як казала Пиркало, прес бабок і сокира, якщо видання….

Чоловіче? В умовах, коли 80% читачів - жінки, забути книгу й викинути, як телефон чи чохол старої моделі - питання часу. Є час, коли накуплене спротивлюється. Шопоголіки знають. І є ще “ефект підлодки”, коли, скупивши собі власний світ, уже й не хочеться нагору. 

Може, в тому й прикол громадських книжкових їдалень. Поїсти з кимось, кому не байдуже.

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

ваша журнальна полиця.

КнижКава в Threads, Bluesky -

час на читання думок.

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Укрпремія: Премія книжкових блогерів

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  березень квітень травень 

Випуск 108 (спеціальний)

Холодна весна і цінова криза поки що не можуть завадити розвитку книжкової справи в Україні. Книги публікують, книги читають, і на цей процес неабияк впливають селфмедіа - блогери та їх спільноти.

Сьогодні розглядаємо історію та особливості ще молодої премії, яка вперше з’явилась на “Книжковій країні” - всенародному книжковому ярмарку, що проходить двічі на рік, навесні та восени на ВДНГ.

Фестиваль і блогери

"Книжкова країна" - один з небагатьох галузевих заходів, де блогерська думка присутня особливо широко і яскраво. Блогери активно з’являються серед дійових осіб на зустрічах з аудиторією, блогери організовують власні івенти, на яких розповідають про специфіку своєї роботи - бо “бути блогером”, як і “ бути письменником” у нас помалу визнається за роботу. Блогери отримують можливість скласти своєрідну президію, яка виголошує переможця блогерської ж премії.

Що за очікування?

Країна в курсі, що блогери працюють на видавців. Не працювати на видавця означає ризик переходу до категорії соціальних або маркетингових проектів, які годують самі себе. 

Країна в курсі, що блогери свідомо брешуть про книжки, тим паче, блогери самі в цьому свідомо зізнаються. Цьогорічна подія за участю Діми Персика та Якобз Монарх, урешті, виявила вразливе місце бульбашки в цьому плані, але воно завжди те саме.

Країна в курсі, що блогери мають свої чесні уподобання й власні емоції, не підфарбовані спецефектами, мають позицію, відмінну від соціально-орієнтованої, соціально-прийнятної чи соціально схвалюваної. Цьогорічне вручення премії супроводжували бурхливі обговорення на захист позицій української книги, яку намагаються оминути і видавці, й блогери - навіть розповіли, чому.

Українська книга - як і книга взагалі - займає в суспільстві батьківські позиції. Вона виходить на них, щойно авторське дітище потрапляє на очі суспільства як видання. З батьками в нас зараз прийнято не те щоби сваритись, а випилювати їх з поля уваги як фактор впливу на те, в чому живемо.

І тим не менше, вони існують, і цього року Премія блогерів удруге поспіль зробила вибір на користь української книги. Не просто так, а з новою сегментацією - премію за перекладну вручатимуть восени.

Коли і як заснували

Премія блогерів була заснована 2024 року, через два роки після повномасштабного вторгнення, спеціально для фестивалю “Книжкова Країна”, який передбачає демократичний формат та, відповідно, найширшу представленість спільнот зі своїми уподобаннями. 

Координаторкою премії стала Катерина Рець - арт-менеджерка Mercury Art Center, авторка бакалаврської роботи на тему фентезі в Українському Католицькому Університеті. Однією з цілей премії було заявлене створення відчуття причетності блогерської аудиторії до вибору книжки року.

На додачу, за перший склад журі було об'явлено голосування в соцмережі Facebook на сторінці фестивалю. До першого складу журі (як і в подальшому) увійшло 10 блогерів. До цьогорічного складу “дожило” п’ять - Юлія Типусяк, Надія Панченко, Дмитро Катеруша, Валентина Комар і Тетяна Гонченко.

Тут ми трішко лишимо читачам простір для детективних докопувань і перейдемо, власне, до вимог премії.

Хто може подаватись

Питання полягає, скоріше, в тому, хто може подавати, але про це трохи згодом. Базова умова - книга, видана в Україні. Тобто, не має значення, з України автор чи з-за кордону, але - перекладена українською і, схоже, не самвидав. Коли вже про останній, то він має пройти попередній шлях.

У випадку самвидаву потрібно, все ж таки, бути не лише улюбленцями книгарень, але зайти (знову ж, через їхні двері) до спільноти блогерів, яка читатиме. Якщо це виключно наша думка, правте в коментарях. 

Серед трьох на даний момент шортлистів - жодного самвидаву, й чимало цікавих книг від українських видавництв із очевидним лідерством. Чи впливає на це “смаківщина”, важко сказати, бо всі ці книжки, так чи інакше, зайняли передові позиції до шортлиста через піар.

Отже, публікація в українському видавництві на папері - передовиці піару - блогерська спільнота - шортлист.

Ще на тему: Книжкова Країна 2026: боривітер і прайси

Трохи світла

На захист нашої провидавничої гіпотези наведемо декілька аргументів:

• Премію блогерів 2024 року отримує Ребекка Кван із романом "Жовтолика" про сутінки видавничого бізнесу

• Премію блогерів 2025 року отримує Любко Дереш із романом "Погляд медузи" - куратор і упорядник письменницького курсу "Риба", автор загубленого в невідомості роману "Біжи і кричи". Шортлист року тут.

• Премію блогерів 2026 року отримує Артур Дронь зі збіркою "Гемінгвей нічого не знає", молодий ветеран, колишній івент-менеджер видавництва "Старого Лева", "норвезький відмовник" за спробу європейців зазирнути в нутрощі війни. 

NB: Тут можна переглянути наші ставки на Премію блогерів - 2026 (пост готується до розширення в SMM-постогляд - слідкуйте за оновленнями часопису в Facebook і головреда в Х (Twitter), буде тільки там).

Варто зауважити, що голосування за номінантів і переможців відбувається закритим шляхом, після врахування думки читачів. Журі нараховує бали, але сама схема переведення читацьких голосів у бали поки що лишається неясною. Принаймні, для широкої громадськості.

Ще на тему: Про видавничий світ і медіа: 10 найкращих творів у жанрі фікшн

Премія книжкових блогерів: як роздають

Не можна сказати, що тільки блогери й упливають на преміювання. Після потрапляння до лонглиста з пропозицій членів журі по три книги кожен розпочинається голосування читачів. У ході голосування формується рейтинг, із якого в подальшому випливає шортлист.

Де і як цей рейтинг формується, де саме проходить голосування і як взяти в ньому участь, здається очевидною відповіддю. Треба бути частиною аудиторії члена журі, досить активною і широко представленою для того, аби вплинути на цей рейтинг.

Інакше кажучи, за своїх потрібно просити, бо як не просиш - полетиш, як Карпа до Парижу. Все це, справді, народно, і аж зовсім по-нашому. Тож, починати треба, як завше, з партійного питання.

Наживо: відеорепортаж із вручення Премії блогерів - 2026 за українську книгу

Хто має це робити

У випадку, якщо ви - автор, і маєте вже опубліковану книгу, але видавець іще маленький, або йому не до вас, треба планувати власну піар-стратегію. Інакше кажучи, не самому, бо творчий процес ризикує загинути.

Звісно, жодна людина при розумі не стане днями сидіти в блогах, ще й лояльну аудиторію формувати. Йти проти уподобань видавця в такому процесі важко, але якщо вже опублікували - можливо.  

Графік блогера є доволі щільним, якщо вірити статистиці прочитання ними книг непростого змісту. Інтуїція читача тут грає неабияку роль, хоч довіряти інтуїції зараз не завжди модно. Тим не менше, літературному піарнику варто пробувати, і головне - навіщо.

Скільки-скільки?

Улюбленцям видавничої спільноти в цьому сенсі неважко з математикою. Навіть потрапляння в шортлист уже ставить жирну галочку проти графи “народ “за”, і ЗМІ точно не забудуть - принаймні, в перший місяць. З урахуванням кризових явищ Премія блогерів є ще одним способом додати роялті на власний рахунок.

А тепер увага на вашу угоду, панове автори. За скільки ваш видавець поворушить пальцем, за тим і його піарник? І скільки вам коштуватиме винаймання власного Валентина, що топитиме за вас у коментах?

Остання каменюка в город вічного бідаря - нашо, і якою є ваша валюта. На цьому все, і до наступної Укрпремії. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша премія.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

"Книжкова Країна" 26-го: боривітер і прайси

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 111

Цього квітня про “Книжкову Країну” можна говорити прислівниками. Наприклад, занадто або несподівано. Занадто холодно, несподівано вітряно, занадто мерчу, несподівано багато жінок і т.п. Умовити читача на більший закуп можна було хіба що дареним коньяком у чай, бо знижки перестали були чарівною таблеткою антипогодного маркетингу.

До речі, ви помітили, як мало зараз говорять про маркетинг? Це навіть непристойно вже, за наявності ШІ-агентів, які все вже придумали.

Капітан Україна: давні весла й нова мітла

Інтерес до античності став провідною темою “Кольорової”. Прапрадавні часи в фокусі уваги тих, хто ще вчора захоплено шукав сліди фейрі в домах зі скла та бетону, виглядають більш неіж переконливо. Виявляється, наш читач розумний, освічений і вміє грунтовно вести дискусії в ареопагах. І тут, аби не знати історію, можна було б дивуватись.

Свого часу Греція була одним з перших колонізаторів праукраїнських земель. В язичницькі часи вона зайшла сюди як господар, у християнські змушена була миритись із князівською владою, чинити на неї духовний вплив та виконувати в Київській Русі культурно-просвітницьку роль. 

Те, що відбувається зараз, ладно було б назвати українським Відродженням, якби не згадка про те, що Ренесанс відбувся як противага кризовій католицькій моралі, яка не знайшла в собі сили побачити в пастві людей і тим самим штовхнула їх до античних людиноцентристських пошуків.

У всякому разі, сил правого - а більше, ультраправого консерватизму, що намагався під лінійку розкреслити українську  свідомість - не вистачило, аби втримати суспільний баланс. І не буде за визначенням, бо закон терезів цього не передбачає. 

Життя та удача: Орфей незламний

Цього року переклад в Україні став з обслуговуючого дослідницьким, і в цьому є велика заслуга Євгена Матковського, що взявся за “Аргонавтику” і вписав у неї другу, тлумачну частину. Видавництво “Колесо життя” представило античний фоліант окремою подією, за участю очільника профільної кафедри Київського національного університету ім.Т.Г.Шевченка.  

Леся Звонська, доктор філологічних наук, перекладач із давньогрецької мови, дала змогу гостям відчути себе студентами кафедри, які довго-довго прогулювали уроки античної літератури. Майже в кожного на радянській полиці стояла “Іліада” та “Одісея”, майже кожен у неї обережно заглядав і сахався від хитромудрих строф, чекаючи на Котляревського. 

Та от настали часи, коли до Греції відправляються не тільки на море чи апельсини, коли численні українські Еврідіки та Пенелопи змушені чекати на своїх героїв, а Медеї - сприяти Ясонам у погоні за золотом. Країна в загрозі переходу війни з гострої до хронічної стадії потребує не тільки міфу, а і його переосмислення.

Епіка, педагогіка, орфеїстика

Зберігши оригінальну гекзаметричну мову Аполонія Родоського, український перекладач “Аргонавтики” зайшов у русло інтересу, який розвинувся на світовому рівні. Кінематографічний вихід “Одісеї” від Кріса Нолана важко затьмарити, але спроби є, і, звісно, будуть, як передвісники занепаду тираній, демократій, республік та імперій. 

Епічність книговидання може набути різних форм, але звернення до педагогічних основ за межами професії хоч трохи тішить. Так, “Колесо життя” випустило в світ “Архіпедагогіку”, яка провадить сходинками науки в західному світі, а орфеїстика й аргонавтика в художньому виконанні є в нас. У цьому сенсі згадували і Юрія Андруховича (“Дванадцять обручів”, “Рекреація”), і Сергія Жадана (“Інтернат”), і, коли вже так, то згадаємо Тараса Прохаська з його “Некрополем”. 

Видавництва: криза диспропорції

Звірополіс українського ціноутворення на книги буде нашою провідною темою аж до “Арсеналу в кінці травня. Численні дискусії спонукали на експрес-, а за тим уже і детальніший економічний аналіз, на якому американці заробили гроші ще у часи Великої депресії. 

Український ринок трусить класичний біполярний розлад. Це, можна сказати, наш національний вид розладу, під що би він там не маскувався - аутизм чи РДУГ, але непристойним МДП він поки що виглядати не хоче. Коливання настрою хіба що не зачіпають артбук-сферу, яка вирішила просто помалювати на стінах і дати це зробити іншим.

І читачі, які все ж таки хочуть бути у фарватері цінностей видавця, поводяться аж не відмінно. Купують (або не купують), приходять (або не приходять), дають зворотній зв’язок (або мовчать). Який човен, таке і плавання, що почули, те й зрозуміли.

Премія блогерів: драстуй, зброє

Того року премія впливових читачів скаржилась на одне фентезі та нестачу авторів. Цього року, за словами Олексія Рафаловича, довелось викреслювати й чути, що “Книга Еміля” буде в фіналі. Більш того, на цей рік блогери розповіли, як насправді працює їх премія.

Сама по собі книжкова бульбашка, за чіткими обрисами від жіночої більшості, складається з маси своїх “бульбашок” з уявленнями про те, які книжки є популярними. І це неправильно, правильно отам - на екрані з шортлистом. Тут нагадаємо, що жоден блогер не має знати бал, який поставив інший член журі.

Оскільки цього року на “Кольоровій” багато про екранізацію, то вона потрапила до уваги блогерів теж, у контексті невідомо за що знаної Лени Дани і точно знаної “Луни” Пилипа, в якого придбали права на екранізацію завдяки знайомству в підкасті. 

Непозбувний брак довіри до української літератури вилився в емоційний спіч, але ми тому раді. Просування укрліту більше не повинно асоціюватись із харчовим насильством та іншими національними травмами. Чи то колонізаційними, якщо вірити ще непризваним чоловікам. 

   

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

ваш конус вітру.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де відкритий простір

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: Арт-Фест С О М залучає гостей до участі в мистецькому процесі

 Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

1 листопада у Виставковому центрі ВДНГ пройшов новий Арт-Фестиваль С.О.М. @art.fest.som, який презентував себе місцем, де народжується Сучасний Образ Мистецтва. З 11-ї години ранку до 20-ї години вечора в павільйоні 4 відбувалися заходи, на яких кожен бажаючий міг долучитись до процесу творчості як у спостереженні, так і в безпосередньому виконанні, власноруч творячи разом з митцями та самостійно.

Демо-сцена, де художники творять наживо перед чималою аудиторією - непросте випробування для митця та гостей. Митцеві потрібно не просто вийти зі звичних камерних умов творчості, а презентувати процес творення в деталях на великому екрані. Якщо раніше глядачі, переважно, бачили такі процеси в соціальних мережах та на відеосервісах, то на Арт-фесті в Києві вони могли оцінити реальний хронометраж народження мистецького твору, побачити й почути самого художника і познайомитись із ним, як з особистістю.

Так, Ігор Юрченко, викладач мистецтв у “Львівській політехніці” та засновник студії “Колаж”, привіз на Арт-фест більше десятка акварелей, в яких образність перетинається із “повітряною” технікою, що створює відчуття цілісності, балансу дистанції та проникності. Катерина Бондарець, колажистка й викладач в школі “Мудрик”, презентувала спосіб створити лаконічний колаж як метод зниження тривожності під час військових дій та подання індивідуальної картини світу. Запорізький психолог-психотерапевт Юлія Бережна в лекції “Творчість замість паніки” підкреслила, що творчість є станом, протилежним панічному, а зміна особистості під час війни є хоч і незворотною, але такою, що творить нові компоненти людськості.

Ще на тему: Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Найважливішим контекстом фестивалю стало піднесення значущості креативного процесу до рівня власного набутку. Юлія Бережна звернула увагу аудиторії на два значення слова “творити” - старослов'янське та латинське. Якщо в давньоукраїнському суспільстві слово “твор” означало “зібрання до єдиного цілого”, то в латині термін creare був пов'язаний з процесом народження, чогось, властивого Богу. Найцікавіше, що в Європі слово creare набуло суспільного значення в період Ренесансу, коли вдалося знизити неправомірний тиск католицької моралі, яка, де-факто, відмовляла людині в можливості щось творити, крім плодів повсякденної праці або жорстко регламентувала мистецтво як засіб прямого вираження релігійних прагнень.

Під час Арт-фесту відвідувачі могли не лише творити власноруч із використанням сучасних технік (таких, як акварельні фарби та маркери), але й побачити, які ще матеріали існують для розкриття своїх мистецьких талантів. Компанія Rosa Ukraine, як головний партнер фестивалю, презентувала стенд із товарами для творчості - живопису, графіки, скульптури та інших видів мистецтва - від вітчизняного виробника.  

Image by @MZarzhytska on X & Rosa Ukraine

Деякі види матеріалів можна було спробувати безкоштовно під час перебування в інтерактивній зоні скетчингу та на майстер-класах. Зокрема, класи за попереднім записом провели майстри акварелі Ігор Юрченко та Галина Отчич. Іншу половину креативного простору було відведено для дитячої творчості з окремою програмою подій.

Особливу увагу організаторів було приділено захисту прав на об'єкти образотворчого мистецтва та виокремлення сучасних підходів до розгляду твору як оригінального. Засновниця та СЕО патентно-юридичної студії Black&White Аліна Сероштан-Татарінова презентувала гостям лекторію відомості про статус мистецьких творів з точки зору походження та основні способи захистити свій бренд від несанкціонованого використання. 

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Організаторки фестивалю, художниці Анастасія Глазко та Олена Панченко, розповіли нашому часопису, що проект має цілком українську натхненність, буде розширюватись до нових активностей та відкитий для меценатської підтримки. Зокрема, планується провести наступний фестиваль навесні 2026 року. Цьогоріч партнером фестивалю стала українська компанія з виробництва товарів для творчості Rosa Ukraine - бренду, що існує з 1996 року та відомий в 46 країнах світу.

Image by @MZarzhytska on X & Volodymyr Bilokon

В межах фестивалю пройшла виставка київського митця Володимира Білоконя, що презентував гостям зразки сатиричної скульптури, які відображають спотворення особистості в сьогоденні та людину, змушену існувати в світі марних спроб. Фігури у вигляді напівфантастичних (а часом, фантасмагоричних) тварин та комах, чимось схожі на босхівські, але, на відміну від них, усе ще живуть серед нас і в нас самих. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

⠀

Нетривіальне: балканська осінь - 2025

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Цього року захоплення українського книжкарства сербською та хорватською літературою, вочевидь, зійшло на “ніт”. Кінець гри в одні ворота мав бути саме таким, і далі все залежить від сміливості кожної ланки зв'язку цього нерівнобедреного трикутника.

Тріщини в стосунках, які ми вперто не хочемо помічати, даються взнаки там, де потрібно безжалісно рубати гордіїв вузол. Хто зробив це, той скинув баласт і може плисти далі, без страху загинути від підводної міни нещирості.

Не можна отак взяти й гулятися з ворогами, що рано чи пізно об'єднаються проти тебе. Ми програли балканську літературну дипломатію тому, що досить брехати собі.

Як співала Вітні Г'юстон, I bow out.

Коли пахне риба

Відверто слабкий роман Меша Селімовича “Острів” (Discursus, 2022) - утомлений текст із глибоко депресивним, ще й нечитабельним словесанням - однією фразою пояснив усе: “Хочу, щоб мені було тяжко”. Laissez passer.

Якщо Книжкова Країна у вересні привернула увагу лиш не найкращим романом боснійського письменника, що, врешті, пов'язав своє життя з Сербією, то Львівський Форум видавців натякав на очевидне. Обидві сторони літературного процесу не знають, що хочуть, і хорватський його елемент, урешті, слідує за вожаком. Все інше - історія.

Тут можна розжитись на політичних прогнозах, але наш часопис, по-перше, не для того створений, по-друге, врахував помилки ворога. Нас цікавить якість, що безпосередньо залежить від концентрації на власних задачах, а в літературі це тексти.

Всі забудуть те, що ви сказали, але ніколи - те, що змусили відчути. На цій мемасній ноті стартуємо до уважного перегляду того, що винесло химерне Львівське море.

Жоміні та й Жоміні

Харківське “Фоліо” зробило хід конем, виставивши на високу полицю два українських видання Ісмаїла Кадаре, з посередницьким перекладом, який за життя контролював сам письменник. Маємо на увазі його французьку складову, бо перекладачів з албанської в нас поки що не діагностовано. 

“Генерала мертвої армії” було видано ще в 2023, але помітним твір став на Форумі видавців - у суперобкладинці та трендовому дизайні, поверх класичної твердої палітурки з золотим тисненням. Тим паче, поруч стояли “Барабани дощу”, випущені в рік смерті автора, що породила стос інформативних, напрочуд жваво написаних некрологів у пресі.

Тут додамо, що Міжнародну Букерівську премію Кадаре отримав через 40 років після виходу “Генерала” - книги про пошуки тіл італійських солдат, що загинули на території Албанії під час італійської окупації 1939 - 41 рр. Неелегантно, але шо ж.

Провідник албанського сюрреалізму, великий письменник маленької країни, автор біля 90 різножанрових текстів, що вивів албанську літературу на світовий рівень знаності, пережив італійську окупацію й комуністичний режим, - зокрема, розрив Албанії з СРСР, внаслідок якого постраждав і сам. 

Книги Ісмаїла Кадаре перекладено більш ніж на 40 мов. Після еміграції 1990 року він тривалий час жив у Франціі, з дружиною Геленою, що була першою жінкою, яка видала роман албанською. Помер письменник на батьківщині, що, врешті, нагородила його орденом “Честь нації”, а з приводу його смерті в 2024 році оголосила дводенну жалобу.

Творчість Кадаре близька прихильникам Кафки, Маркеса та Памука. Метареалізм історії, мова притч, легендарність та епічність, здатність звернутись до колективної свідомості всіх балканських народів просто-таки хірургічні. Кадаре почав свій творчий шлях із віршів, і поетичність є провідним елементом упливу його прози.

"Я твердо сподіваюся на те, що європейська й світова думка усвідомлює, що цей регіон, до якого належить і моя країна, Албанія, може бути джерелом інших новин і місцем для різних досягнень, у тому числі, в галузі мистецтва та літератури", - зазначив письменник у своїй промові під час вручення Man International Booker Prize (газета " Обозреватель, липень 2024)

Трохи Риму поруч

Ще один балканський реверс - “Викреслена” Міхи Мацціні, що вийшла у Видавництві Анетти Антоненко 2024 року і була представлена, в тому числі, на Форумі видавців. Тривалий брак уваги до цього твору, радше, викликаний страхом теми, а за тим, і актуальністю в світлі цифровізацій, що прагнуть контролювати події нашого життя поза межами доступності для нас самих.

Те, що відбувалось у Словенії часів розпаду СФРЮ, вже не виглядає прикрою випадковістю. Зникнення даних про людину з системи - про неправильну, незручну людину - з неможливістю довести тут і зараз, хто ти є, навіть зі стосом документів, змушує замислитись про цінність найважливішого. 

Твір Мацціні знову апелює до однієї з темних європейських традицій, що сягають древніх часів і досі впливають на будь-кого, хто спокусився благами цієї цивілізації. В Давньому Римі існував звичай брати в заручники дітей на завойованих землях - і всі ті інсинуації навколо "дитячого питання", що несуться з кожної праски зараз, є лише атавізмом, добре вкарбованим у нерви кожного підвладного заходянина. Втім, цього разу справа не в набитому харчоблоку.

Особистість, якою нехтують на догоду амбіціям скотомогильника, вступає в бій за родинний зв'язок без жодного блату, й відбувається те, чого ніхто й не очікував. Залишається питання, хто й навіщо кидає ці виклики, й який висновок має осісти в колективному підсвідомому кроликів на заріз. Прийняти спокуту чи залишитись рабами компенсаторного мислення - теж вибір.

Міха Мацціні - словенський поет, письменник та сценарист, дійсний член Європейської кіноакадемії (такий, що має право голосу). До виходу фільму за книгою “ Викреслена” в 2014 році він був майже невідомим за межами Словенії, як письменник.

За 11 років існування на літературному ринку роман було перекладено на 9 мов, у тому числі, хорватську, сербську та італійську. В 2024 році книга вийшла українською у “Видавництві Анетти Антоненко” (Київ), а в цьому році - арабською (Arab Publishing and Distribution, Єгипет).

Фільм “Викреслена” уперше демонструвався в незавершеній версії на фестивалі в Сан-Себастьяні (Іспанія, 2018), наступного року отримав чотири нагороди на батьківщині режисера, з хорватською акторкою Юдітою Франкович Брдар у головній ролі. Щоправда, у кіноверсії ключову персонажку звуть Аною, а не Залою, та це не перешкодило акторці двічі отримати приз за найкращу жіночу роль - в Словенії (Любляна, 2018) та в Хорватії (Пула, 2019) 

Світова прем'єра “Викресленої” відбулася на фестивалі “ Чорні ночі” в Таллінні (2018),  а в 2019 році фільм отримав нагороду на FEST (номінація “Кращий сценарій”, Белград, Сербія) і на Raindance (Лондон, Велика Британія). Крім того, кінострічку було відзначено на фестивалях у Казахстані та Південній Кореї. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Анонс: "Книжкова Країна" 25-го - кінець недороду?

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Фестиваль на ВДНГ, який вважають подією для масового читача, цієї осені збирає учасників та гостей під назвою "Книжкова Країна. Плодова". Звісно, це виклик погоді, яка влітку була настільки мінливою, що яблука коштують уже вдвічі дорожче за банани.

Організатори "Книжкової Країни", що має відбутися 25-28 вересня - традиційно, вдруге за рік, - обіцяють неабияку увагу до хлібу насущного у видавничій сфері. Тож, побачимо не тільки інсталяції з гігантських овочів та фруктів у фотозонах, але й тих, хто став частиною української літературної неокласики, авангарду та критики, майстрами медіахірургії та кіноіндустрії, що їй бажають стати етичною.

Українська література: майбутнє чи будучина?

Поза увагу психіатрів до осінньої "Країни", попри зміни в свідомості непохитних та пошуки різниці між образом на екрані та в житті, зрадіємо, нарешті, потужній спробі здолати невидиму стіну між українським автором та українським видавцем. П'ятниця "Країни" акумулювала в собі, неповторній, аж шість основоположних подій, без яких авторам буде важко досягти кульмінації в творчості. Субота - зважена й щаслива, та неділя... . Тож, відкриваємо програму на сайті фестивалю і якнайскоріше вносимо до календаря:

• Дискусії - "Скептицизм до українських авторів: як це змінити?", "Формування нового літературного канону". Обидві події зручні для відвідування за графіком і, схоже, настільки контроверсійні, наскільки й потребує тема.

• Лекції - «Мода на давню українську літературу у ХХ столітті», «Критерії вибору текстів української літератури для старшокласників», що відбудуться одна за одною  в п'ятницю, з розривом у півгодини. 

• Презентації - «Забуті рукописи» від Інституту археографії та «Трансформація української прози протягом останніх років і перспективи на майбутнє», що відбудуться в суботу без накладок.

Самвидав, жахвидав і truly love

Самовидавцям - і це, справді, запаморочливо - дали турнірного списа, і вже скоро після опівдня, в п'ятницю всіх сов перебудить «Літературний батл: самвидав проти традиційного видавництва», що продовжиться в неділю дискусією «Шлях книги до читача: самвидав, електронки, видавництва» за підтримки онлайн-платформи для креаторів ANews та творчої спільноти "Четверта стіна". Щоправда, бажаючі відвідати п'ятничний батл  не зможуть побувати на дискусії про скептицизм до українських авторів, й такі задачки організаторам доведеться розв'язувати наступного фестивалю, а журналістам та авторам - уже зараз.

Тема вибору оптики "Заборонені, але необхідні" пахне димовою завісою, але то все опіум, бо згадуваний Конан Дойлем де Куїнсі - арбітр між двох меншин, а медійні кліше навряд чи сформують бачення проблеми замість тем, відверто анонсованих видавництвом #книголав. За графіком дискусія - в близькому сусідстві до "Нового літературного канону" від Могилянки, насамперед, і це вже не інтригує, як і штучно роздмухані скандали з УКУ. 

Звиклі до контрфобічності цього літературного сезону таки озброяться чорним гумором, який, схоже, не до вподоби експертам гуманної інквізиції, й замість чекати, доки Вінні Пух скине трішечки зайвої ваги, оберуть "Маленького принца" у виконанні Олексія Суханова, телеведучого програми "Говорить Україна". Втім, якщо ми упереджені, доведіть це.

Право сильного: йдемо на "ні"

І нарешті - нарешті! - хто більше цікавиться видавничою темою, як не наші читачі, що прагнуть стати знаними письменниками? Щоправда, з цим на "Плодовій" негусто, але ж ось вам золото Клондайку. Зустріч з Олексієм Жупанським відбудеться у п'ятницю ввечері, а напередодні, в четвер - дискусія "Коли щось пішло не так. Факап-найт з видавництвами. В суботу аж три видавництва - #книголав, "Лабораторія", "Білка", "Наш Формат", ARTBOOKS та "Віхола" - зберуть авторів на довгоочікувану відповідь замість тиші. 

Кульмінація видавничої теми - «ШІ-інструменти: авторське право та обмеження», та перед тою неділею, в четвер, варто відвідати лекцію "Як видати фанфік, не порушуючи авторське право».

Ілюстрація, дизайн та архітектура - специфічний акцент цього сезону на "Плодовій". Творці образу в книжкарстві презентують свої роботи в окремій зоні, а зіркам українського кіномистецтва, п'ятниця за четвергом, доведеться побути в ролі хороших і поганих копів. Олесь Санін, Дмитро Грешко, Володимир Тихий, Юлія Сінькевич та - хто б, ви думали? - Курган з Агрегатом обговорять теми жанру, режисури та, звісно ж, читання, бо "Дикого театру" цієї осени зовсім обмаль.

Зате на майстер-класах багато, дуже багато каліграфії й способів книжкотворення. До речі, вайби екслібрису долетіли з київських виставок і сюди, а бізнес творитиметься через письмо ручкою, скоропис та софт-скіллз. 

Медіаміст та віза до книгарні

Ще один суперважливий блок подій цього фестивалю взяли на себе українські медіа - 1 + 1, Українська правда, Телеканал "Київ", кілька великих радіостанців та видань, представники яких будуть лекторами, учасниками дискусій та модераторами. Очікується вихід на живу сцену як мінімум, двох літературних журналів, доки книгарні лишатимуться на вістрі видавничих дискусій. 

До речі, тему книгарень буде піднято в дискусії "Читання з першого погляду", що її проводитиме керівниця відділу комунікацій з українськими авторами книгарні "Книголенд" Наталія Мельник. "Преміальні" теми пролунають в неділю - від "Коронації слова" до "Нобеля, Пулітцера і Букера", для тих, кому стерпиться до вечора. І головне ж, премія книжкових блогерів, коли в суботу після п'ятниці визначать найбільш обговорювану перекладну книгу за період з вересня 2024 до липня 2025 року.

Літературна алея зірок фестивалю - Василь Шкляр, Брат Капранов, Люко Дашвар, Ірена Карпа, Олександр Міхед, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Кирило Половінко, Ірен Роздобудько, дитячі письменники Катерина Єгорушкіна, Сашко Дерманський, Дара Корній, Таміла Тарасенко, нові зірки Роман Голубовський, Віра Курико, Віталій Запека критики Євген Стасіневич, Богдана Романцова, Ганна Улюра, медійники Акім Галімов, Севгіль Мусаєва, Роман Романюк, Олексій Суханов, Ілона Довгань, - і, можливо, ви знайдете їх у списку 100 українців, яких треба знати, від видавництва "Магура", що стало відкриттям цього сезону. Інтерв'ю з його засновницею та головною редакторкою готується до випуску, а наше видання планує висвітлювати події фестивалю, як мінімум, три дні поспіль - слідкуйте за новинами.

 КнижКава в Telegram та Х - а ти візьми кабачок!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Риси українського героя: традиція та сучасність

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька    

Персонаж і герой - чим вони відрізняються? Кожен письменник упевнений, принаймні, на початку професійного шляху, що це синоніми. Щойно доводиться вписувати персонажів у реалії оточення, ми розуміємо, наскільки це може бути велика різниця. І сьогодні, в завершальному липневому випуску про внутрішню структуру твору, говоримо саме про героїчний аспект персонажності.

Героїзм: історія терміну

Якщо звернутись до походження терміну "герой", ми обов'язково зустрінемось із міфологією як прародичкою сучасної літератури. Допоки люди не вміли писати, вони переповідали одне одному - або навіть переспівували - довгі сказання про тих, чиї вчинки вважали видатними. Кожному хотілося втілити у міфічному герої риси, які просто так у житті не здобути, а потяг до божественного підштовхував наділяти міфологічних героїв вищими, чарівними, неземними рисами. В язичницьких суспільствах люди легко підносилися до богів, саме через бажання магічно отримати недоступні риси чи зробити щось, що виходить за рамки повсякденності.

В давньогрецькому та давньоримському суспільствах (які взаємопов'язані через спільну історію) поняття героя проходило через усе буремне суспільне життя того часу. Герой-завойовник чи герой-подорожній, мандрівник, який був здатен сходити до пекла й вертатись назад, змінити хід історії, а значить, вплинути на сили, які, об'єктивно, були потужніші за нього, герой-повстанець проти рабства чи герой-відчайдушний захисник держави від іноземних завойовників - нам не потрібно називати імена, аби одразу згадати, хто це. Кінцева правота героя в цьому контексті відступає на інший план - постає певна правда, яку хоче розповісти й за яку бореться герой, що опинився у, здавалося, нездоланних обставинах.

Герой: чуття й співчуття

Головне почуття, що його завжди викликає герой - співчуття. Ми можемо розуміти, що Спартак ніколи не виграє війну проти римлян таким способом, але нам не потрібно пояснювати, що підштовхнуло його розпочати повстання, об'єднати навколо себе однодумців і висунути свої умови жорстокій рабовласницькій системі того часу. Ми можемо знати, що шлях Сократа теж лежить через суспільне приниження, заперечення й відкидання його як особистості, і знаємо, що Сократ виживе, а Спартак загине, що у Вільяма Воллеса та Роб Роя є шанс, який поглине  роздробленість, непослідовність та жадібність їхніх братів по крові, - але співчуваємо кожному із тих, хто насмілився протистати суспільному злу, не відкидаючи моментів помилок та рокових рішень.

В сучасному аспекті - окрім війни, звісно - ми шукаємо героїв там само, де й давні греки, адже, наші культури чимало пов'язані ментально. Навіть люди, далекі від спорту, неодмінно переймаються подіями чемпіонату з футболу чи олімпійськими іграми, поєдинками, в яких кожен глядач переносить на спортсмена власне прагнення здолати щось. Це може бути страх перед сильним, хамовитим суперником, пануванням чоловіків у певному виді спорту, травмою, хворобою чи програшем, як таким. Наші почуття обумовлюють інтерес до життєвого шляху спортсмена, і куди менше нас цікавлять лаштунки - хоча й вони додають штрихів до портрету.

Одна моя респондентка зізналась, що полюбляла дивитись поєдинки з японської боротьби саме тому, що її учасники не мали ідеальної спортивної фігури й виглядали абсолютно звичайними чоловіками. Інша звернула увагу на невідомого їй раніше тенісиста тільки тому, що помітила його кульгавість і зусилля, що ними він стримував відчуття болю. Третя респондентка розповіла, що по-справжньому зацікавилась внутрішнім світом відомої плавчині після того, як вона розійшлася з хлопцем, який звинуватив її в байдужості. Більш того, це змусило мою співрозмовницю звернути увагу на світ спорту взагалі, на те, як там виховують особистість, і навіть вступити в конфлікт на захист людини, яку намагалися психологічно травмувати.    

Персонаж і герой

Саме поняття персони виводить нас до поняття індивідуальності, тобто, особистого в людині. Соціальність героя обумовлена його персональністю, і тут нам, як ніколи, знадобиться юнгіанський підхід. В дослідженій ним структурі особистості Карл Густав Юнг спирався на три базові елементи - персона, маска й тінь. У кожного з нас є виключно особистісні риси, їхнє унікальне поєднання, в позитивному та негативному аспектах. Тінь складає те, що ми приховуємо від оточення з певних причин, а маска є способом це приховати, позаяк, що - хороше чи погане. 

В усякому разі, наша психіка, в тому числі, через суспільну призму бачить те, що в тіні, як неприйнятне. Воно може бути об'єктивно прийнятним чи навпаки, але наші внутрішні лінзи бачать все, що в тіні, як скриню, ключик від якої має належати лише нам. Як сказав один мій знайомий герой: "Ти можеш відкривати будь-яку шухляду в моєму будинку, крім однієї". Способом приховати власну тінь були його розмови - майже нескінченні, яскраві та емоційні, приправлені добрячою порцією алкоголю, які мали скінчитись лише тоді, коли він засне. 

Акт і дія

На Книжковій Країні цього року, під час обговорення теми про нового українського героя, торкнулися питання, що є активністю в сучасному контексті. На перший погляд, це питання здається дивним, наче беззмістовним. Будь-який психолог приведе на пам'ять постулати вітчизняної науки, де твердять, що особистість розкривається через діяльність, а елементом будь-якої діяльності є акт, що, в свою чергу, є сукупністю певних дій. 

Соціальний аспект вітчизняної психології, що складалась в умовах матеріалізму, тут є очевидним. Ми не можемо зазирнути у внутрішній світ людини, аж поки вона не розкриється перед нами у певному акті, що приводить внутрішнє у його зовнішнє вираження - тобто, екстериорізує приховані психічні процеси. Часто ми говоримо людям, які мають брак соціальних навичок, аби вони робили щось, що розкриє їх цінність для суспільства, змусить їх розпочати пошуки способів спілкування зі, здавалося б, чужими, незрозумілими, неприємними людьми,які викликають лише бажання відсторонитись і жити у власному, часом, вигаданому світі. 

Якщо звернутись до аспекту українського Одіссея, ми побачимо це. Якщо звернутись до концепту Енея, що його в пику модному тоді Вергілію запропонував Котляревський, ми побачимо це. Якщо звернутись до концепту українського Спартака, з цим складніше, - бо, в силу гуманітарної розвиненості нашого суспільства, цей концепт набув доволі-таки потворних форм, де вчорашній раб поводиться гірше рабовласника, ще й обґрунтовуючи це високими ідеями та детально проробленими теоріями, в яких немає й сліда справжньої людяності.

Героїчність та мілітарність

Поняття мілітарності ми не раз розглядали на сторінках нашого видання. В мілітарному немає нічого того, що властиве людині стосовно прагнення бути героєм війни. Якщо в радянські часи це був суто змагальний аспект холодної війни, в її гонці за озброєннями - соціалістичній чи капіталістичній, бізнесовій, але, в обох випадках, на державному рівні, в обох випадках, прикриваній певною ідеологією, в руслі pro та contra, щодо загрози комунізму. І тут бачимо яскравий приклад найелементарнішої, найгрубішої пропаганди, що будується навколо тотального схвалення чи тотального заперечення певного явища, замість позбавити його життєздатності тверезим, зваженим, еволюційним підходом.

Тобто, якщо звернутись, знову ж таки, до історії нашої літератури, прикладів мілітарності у нас - хоч греблю гати. Щоправда, відверто пропагандистську літературу радянських часів треба ще пошукати, бо навіть того часу спрацював суспільний фільтр на відсіювання ідеологічного пресу, ще й посередньої якості. Кому не ліньки, пошукайте списки радянських письменників, з іменами, яких ніколи не чули, й навряд чи почуєте. 

Звитяга та пасіонарність, вміння долати суспільні контрадикції або перебувати в них на межі власної правди, розкриватись як герой чи антигерой, давати читачеві те саме безпомилкове відчуття істини, яке неможливо створити навіюванням, нагнітанням чи повторенням певних тез, у персонажа виходить тільки через письменницьку майстерність, вільну від тиску суспільної моди й не загублену в капсулі суб'єктивності, що не визнає нічого, насправді існуючого - навіть себе.

Тут навіть вислів Портоса: "Я б'юся тому, що б'юся" є гаслом життя.

У серпневих випусках ми перейдемо саме до аспекту боротьби письменника з ринковими тенденціями, до вміння плисти за течією й проти неї, впливати на видавничі плани та, загалом, на думку видавця щодо ринкових та неринкових книг. А поки що творімо персонажів, які обов'язково потраплять до фокусу читацької уваги. 

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net