Угоди в книжкарстві: хто що винен

Images by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Випуск 94

Літературний ринок передбачає декілька етапів руху твору від автора до читача, і в цьому процесі закладено кілька договірних моментів. Залежно від особливостей проекту, автор планує ці етапи і готується мати справу з контрагентами як рівноправна сторона угоди.

В минулому репортажі місяця ми говорили про важливість визначення права власності на твір. Це стосується не лише моменту, за який найбільше переживають письменники - тобто, підтвердження того, що саме вони є авторами пропонованих ними творів - а й розподілу прав між спіавторами, якщо такі є. 

Крім того, самовидавці можуть укладати угоди з іншими учасниками видавничого процесу - ілюстраторами, верстальниками, книжковими дизайнерами тощо. Сьогодні розглянемо, з якими контрагентами - тобто, сторонами угод - доведеться мати справу автору, і що потрібно врахувати при укладанні домовленостей.

Контрагенти і довіра

В договірному процесі контрагент є особою або організацією, яка укладає з вами угоду на виконання певних робіт або надання послуг. Письменники, що планують видати свій твір, можуть використати кілька шляхів до своєї мрії, й найкоротший із них не завжди виявляється таким.

В репортажі вересня ми розмірковували над тим, що угода, по суті, існує в совісті кожної зі сторін, незалежно від того, була вона зафіксована письмово чи не була. Тобто, відсутність або втрата документу, що підтверджує угоду, не означає неможливості захистити свої інтереси. Цей факт підтверджується Цивільним Кодексом і не потребує жодних доказів - достатньо прочитати відповідну статтю. 

Інший момент - необхідність в доказах, якщо у вас немає документу, що підтверджує угоду. В найгіршому випадку призначається слідство, і не на вашому боці хіба що час, який можна було використати для укладання документу або запиту копії, якщо документ утрачено. 

В найпоширенішому випадку, вам потрібно розуміти, чого саме ви чекаєте від контрагента, що і коли повинні зробити, аби результат вашої співпраці відповідав найкращим очікуванням. Для того і потрібен текст угоди, на який ви спираєтесь, не надто покладаючись на мінливу пам'ять.

Угода - чудовий інструмент управління графіком і структуризації мислення. Саме тому її завжди потрібно читати й перечитувати. Від нас зауважимо: якщо угода нечитабельна, вона є проблемною і потребує втручання, як мінімум, літературного агента. В подальшому ви можете розпочати переговорний процес для зміни умов, відхилити угоду (якщо ще не уклали її та контрагент відмовляється вносити зміни), розірвати угоду (якщо вочевидь маєте на те право) або звернутись до юриста, коли випадок складний і може обернутися судовим розглядом. 

Втім, значна частина письменників, що мають проблемні угоди, не мають можливості одразу залучити юриста, бо вже витратили кошти на самвидав. Цей казус, на відміну від монетизації твору, називається ванітізацією (від англ. vanity publishing - недобросовісне видавництво). Так трапляється з видавництвами, що обіцяють більше, ніж друк твору з редакцією автора - тобто, виплату роялті від кожного проданого екземпляру. 

І тут, насамперед, ідеться про обмануті очікування. Добре, якщо твір якісний, і його потрібно лише надрукувати та забезпечити йому певні умови продажу. Тобто, якщо вам надрукували й дали майданчик, а рекламою й маркетингом змушені займатись ви самі - читайте умови угоди. 

Друкувати завідомо поганий твір, позиціонуючи себе, як видавництво, а не друкарня, і виставляти його на продаж, як мінімум, неетично. Звісно, продаватись він не буде, і автор, що вклав у нього кошти, рано чи пізно отримає рішення зняти з продажу тираж або роками буде чекати, доки цей віз посунеться з мертвоі точки. 

Видавництво, що виплачує авторам роялті, як правило, займається базовим маркетингом. І тут важливо уточнити, скільки триває так званий “період інтересу” до твору - тобто, час, коли його активно просувають. Він завжди менший за час дії майнових прав, які ви передали видавництву, тому враховуйте це при плануванні власних маркетингових активностей.

Чистий самвидав і перші угоди

Самовидавець - якщо він не володар букету талантів - потребує, насамперед, макету книги. Найімовірніше, такий автор звернеться до верстальника чи книжкового дизайнера, який може поєднувати в своїй роботі кілька напрямків діяльності. Без ілюстрації книга може існувати, а без макету це всього лише файл у форматі pdf або текст у блозі. 

Макет потрібен тим, хто хоче реалізовувати свою електронну форму через відомі інтернет-магазини або планує друкувати книгу. Без макету жодна друкарня не розпочне виготовлення книги, тож, потурбуйтесь про те, аби співпрацювати зі спеціалістом, гідним довіри. Це має бути людина, що розбирається в стандартах галузі.

Де-факто, вам одразу потрібно формувати команду проекту, якщо тільки книжковий дизайнер не з тих, хто може все, і з кожним укладати угоди на виконання певних робіт. Якщо це компанія, угода укладається з компанією, якщо це окремі особи на аутсорсингу, договори укладаються з кожним персонально,  містять перелік, особливості виконання робіт, їхню вартість та терміни виконання. 

Інакше кажучи, ви не просто говорите: "Зроби книгу", а детально описуєте, якою хочете її побачити, дослухаєтесь порад спеціаліста або повністю довіряєтесь його майстерності, й цей факт теж має бути зафіксованим. 

В межах проекту виконавець має надати вам план робіт, але перед тим вам потрібно чітко заявити свої очікування. Це може (і навіть рекомендується) оформлювати як бриф. Єдина проблема - далеко не кожен дизайнер вміє проводити опитування замовника. Той теж не завжди може описати, що саме йому потрібно, та й договір підписувати такі люди не завжди хочуть.

Якщо у вас є можливість звернутись до посередника чи винайняти проектного менеджера - в жодному разі не упускайте її. Особливо проблемною є робота з ілюстраторами, і саме в плані укладання угод. Це пов'язано не лише з психологічними особливостями професії, а й інструментами, які будуть застосовуватись. Так, використання ШІ чи похідних технік, у яких можуть бути використані твори інших авторів, потребує особливої уваги.

Інакше кажучи, взяте без дозволу, неліцензоване, неоплачене чи іншим способом не віддячене може загрожувати втратою цілого тиражу, бо його просто заборонять продавати. До того ж, законний ШІ-креатив передбачає фіксацію промптів (творчих запитів до інструменту) та результатів роботи програми як проміжних, а не остаточних, або допоміжних, якщо основа зображення твориться за допомогою інших технік. 

Угоди з видавцями: до та після

До укладення угоди з видавцем потрібно його знайти, й тут важливо не плутати, хто видавець, а хто друкар. Останній нічого вам не редагує, не домальовує і не продає. Ви отримуєте готовий наклад за власний чи спонсорський кошт із макету, який принесли, в кількості, визначеній самостійно, та продаєте його через самостійно обрані канали. 

Від друкаря варто очікувати лише якісного друку, і - от біда! - ілюстрації не завжди виглядають так, як в оригіналі. Це залежить не лише від параметрів друку та паперу, а й від уміння ілюстратора адаптувати зображення під особливості друкованої форми.

До речі, опис якісного друку теж варто зробити самим, ще й порівняти його з умовами угоди, яку укладаєте з друкарем. 

Класичний видавець має опублікувати ваше видання за власний кошт, і це передбачає відбір книги до портфелю, редагування (художнє, структурне, літературне, контекстне - завждли уточнюйте суть термінології, якою зараз чимало граються), коректуру і ті етапи створення книги, про які ми говорили вище. Крім того, видавець продає, пропонує книгарням, організовує рекламу та промо, презентації тощо.

Все те, що має робити видавець, вказано в угоді чорним по білому. Якщо не вказано, а він має це робити, доведеться відкривати рота для захисту своїх інтересів не лише в Фейсбуку чи в Тредсі. Терміни виконання, порядок виплати гонорару та роялті - далеко не все. Зверніть увагу на об'єм прав, який ви передаєте, та на можливості видавця зробити, наприклад, електронну чи аудіоверсію книги.

Категорично неприпустимо ставити автора в боргові умови стосовно публікації книг. На жаль, такі випадки трапляються. Де-факто, з письменником укладають угоду на передачу всіх видів прав, усно обіцяють публікацію та просування й маніпулятивними методами спонукають підписати угоду, яка повністю позбавляє автора можливості розпоряджатися твором на тривалий період. При цьому обмежень у такого видавця майже немає, автор не отримує нічого, крім хіба що кількох власних екземплярів, які змушений продавати самостійно.

Чи варто говорити, що такі угоди не читають, ані на етапі знайомства з ними, ані на етапі укладання? Ключову роль грають симпатії та “хороші стосунки”, які раптом стають гірше ніж поганими, варто письменнику чогось захотіти, навіть за тими крихтами, що милостиво накидані в такій угоді.

Ліки від самовпевненості

Не будемо надто довго спинятись на критиці, бо вона повинна існувати апріорі. Якщо є можливість звернутись до рецензента, включіть його в список ваших авторитетних читачів. Якщо є можливість укласти угоду з рецензентом, зробіть це, бо робота включає не просто читання й власну думку про твір - ви сплачуєте кошти за якісну послугу, і ніхто не повинен вам гарантувати прохід, якщо книга потребує доопрацювання. 

Знову ж таки, рецензент, як правило - літературознавець, і добре, якщо знається на особливостях ринку. Щодо шляху до видавця, знадобиться літературний агент, послуги якого можуть включати довидавничу підготовку твору, презентаційний пакет, пошук видавця та супровід угоди, маркетинговий супровід. Такою є практика літературних агентів в Україні, адаптована під особливості нашого ринку. 

В цій практиці укладається почергово декілька видів угод, з конкретними видами робіт та особливостями оплати, що залежать від виду робіт. Власне агентська угода не передбачає оплати доти, доки не буде укладено угоду з видавцем, а от редакторська, референтська чи маркетингова угода може включати терміни та способи оплати, на яких ви зійдетесь (наперед, частинами чи передплата - післяплата). 

З агентами домовлятись найпростіше, бо, крім вимогливості до твору як такого, вони пропонують гнучкі графіки співпраці та доволі уважно вивчають всі особливості. Крім того, ви обов'язково навчитеся читати угоди та почуватиметесь більш впевнено в контактах з іншими учасниками видавничого процесу. 

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Арт-простір: книги, в яких творчість не має меж

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 91

Колись ми починали цю рубрику із книг про мистецтво, і не тільки. Артбуки як спосіб унікального авторського самовираження поволі займають ексклюзивні місця на полицях українських читачів. Утім, як вони створюються? Із чого починається небанальний погляд на власну творчість та відчуття унісону з дизайнером - якщо ви, все ж таки, довірите створення образу книги людині зі сторони?

Почнімо з елементарного - розробка ідеї, коли вже братися до концепту. В українському книговидавництві є два підходи, кожен з яких не виключає іншого. Перший відображає вашу готовність до тривалих пошуків свого стартового майданчика, інший - максимальну довіру видавцю, який оцінив перспективність вашої книги та готовий вкластись в неї від А до Я.

І справа тут зовсім не в коштах, а в тому, як видавець взаємодіє з ринком. Якщо він звик робити ставки на касовість, чи то пак, продаваність, а не на унікальну купівельну групу, вам, скоріше за все, доведеться це робити теж або шукати видавця, що має цей сегмент ринку вже або в найближчій перспективі.

Тож, перший підхід полягає в тому, що ви можете прийти до видавця з власним концептом та навіть власним дизайнером чи ілюстратором. Все залежить від того, як впишетесь в стиль і бачення конкретного видавця - і ваша книга, і ваш митець, якому ще потрібно запропонувати й гідну оплату. Якщо ви самі взялися ілюструвати - й не тільки ілюструвати, а створювати образ книги та її архітектуру, готовий професійний концепт лише підвищить ваші шанси бути виданими.

Проза життя тут абсолютно буденна - основну частку вартості книги складає дизайн та графічна частина. При тому зовнішність книги має відповідати її наповненості, змісту та рівню, й краще, коли перше буде скромнішим за друге. В іншому випадку, ризикуєте розчарувати читачів, які не збиралися купляти рядові видання за ціною фоліанту.

І тут доведеться вступити до нелегкого процесу обміну досвідом, в ході якого побачите найкращий спосіб презентувати власну ідею на загал. Починаючи зсередини, мало хто помиляється, бо обкладинка народжується останньою, а ілюстрації витримуються в певному стилі від початку.

Занурення читача в світ книги схоже на перше запрошення до будинку. Колір та фактура обкладинки, паперу, ілюстрації на обкладинці та титульних листах, шрифти та елементи декору і є початком дизайну, до якого потрібно ще мати й спеціальні знання з книговидання. Вони дають бачення того, якою буде ергономіка книги, як і де нею користуватись та друкувати.

Корисна література на цьому етапі - “Видавничий бізнес зсередини” Тетяни Верби (Баланс-Букс, 2015) та “Генератор ідей” Ірини Журахівської (ArtHuss, 2025). Перша витримала кілька перевидань і вважається одним з базових друкованих посібників для того, хто хоче розумітись на основах роботи книжкового ринку. Друга представлена цього року в стендовому асортименті видавництва на Книжковій Країні й стосується транслокації уяви в процесі моделювання простору. 

Інакше кажучи, ви зможете подати і навіть створити власний концепт книги, якщо маєте навички організації простору навколо себе й тримаєте руку на пульсі нових ідей в дизайні. Це стосується й архітектури, яка оточує нас повсюдно, від коробки для взуття до упаковки суперколекції чи моновидання.

На цьому етапі не завадить відкрити для себе особливості світобачення в різних часових вимірах. Книги, що сприятимуть такому баченню - “Часолінія” (Мистецький Арсенал,2024 ), “М'яке місто” Девіда Сіма (ArtHuss, 2023), “Гриб наприкінці світу: про можливість життя на руїнах капіталізму” Анни Льовенгаупт Цзин (IST Publishing, 2025), “Епоха магічного переосмислення” Аманди Монтел (Vivat, 2025), “Нотатки з українського оптимізму” (Stretovych, 2025).

Тут уже плавно переходимо до вплетення картинки в картину. Чесно кажучи, ми не є прихильниками теорій елітарності якогось із українських книжкових форумів, бо не знайшли жодного елементу, що свідчив би про її втілення. Це не лише відеоряд, а й те, як ми лунаємо, про що говоримо і які ідеї озвучуємо. Тож, запрошуємо до золотоносних пісків українського Клондайку там, де він і має розпочинатись - на виставці досягнень народного господарства. 

І, коли вже ваш твір має ознаки кінематографічності, час утворити з нього візуальний продукт. Незамінні видання є в ArtHuss, i це, насамперед, “Режисура оповіді” Френсіса Глебаса (2025), “Створення персонажів для індустрії розваг” Кеннета Андерсона та ін. (2023), “Дитячі книжки-картинки: мистецтво візуальної оповіді” Мартіна Солсбері та Морага Стайлза (2023) та вже класика жанру від видавництва “Академперіодика НАНУ” - добірка Людмили Гутник “Український кіноплакат 1947 - 1994 років”.

Повертаючись до цьогорічного “Арсеналу ідей”, згадаємо дитячі стенди з “Henrik Ibsens: En folkefiende \ Генрік Ібсен: Ворог народу” Каре Конраді, “Numbers” (Fabulatorio, 2024),  “Art is a voice” автора й ілюстратора Кріпи (Ektara Trust, 2024) як спосіб спростити бачення до ключових елементів візуалізації. 

КнижКава в Telegram та Х - видавничої кризи не існує!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька

В світі творчості існують випадки, які не мають очевидно послідовного пояснення щодо первинності чи вторинності продуктів. Те, що зазвичай рахується фанфіком чи оммажем, ажніяк не вписується в співпадіння, з якими доводиться мати справу під час порівняння творів.

Ейдетика і айдентика: дві руки брендингу

Проблему збігів у філософському контексті доволі містко описав Платон, який, хоч і був ідеалістом, але зміг зробити те, що не вдалося його колегам з матеріалістичного напрямку. Поняттям ідеї та світу ідей як інформаційного простору поза межами нашої свідомості ми завдячуємо саме цьому давньогрецькому філософу, що описав рух невидимої тканини світу в конвергенції з нейротканинами нашого організму.

Інакше кажучи, якщо ви створили щось, що вже існує в подібному контексті, не маючи з цим контекстом жодного зв'язку і не користуючись ним, як першоджерелом, це є втіленням збігу ідей, який не обгрунтувати нічим іншим, крім дотичностей аж зовсім непрямого характеру.

Так було винайдене радіо, необхідність в якому охопила кілька країн в зв'язку з черговим технологічним стрибком, що передував Першій світовій війні. До того ж, Г.Марконі та О.Попов, де-факто, опрацювали різні функції одного й того самого апарату, давши світу потужний поштовх для розвитку комунікацій на великих відстанях. 

Інфошум та витіснення

В сучасному світі, сповненому інформаційного шуму, автор будь-якого твору зтикається з проблемою створення чогось, абсолютно унікального, не тільки через те, що його творчості передує доробок попередників. Перевантаженість інформацією спрацьовує для мозку як замежеве гальмування, що опускає глибоко в підкорку чимало з того, що ми коли-небудь бачили, чули або читали.

Саме тому ви інколи не можете згадати аж так швидко чиєсь ім’я, назву твору або публікації, джерело і т.п., не кажучи про окремі уривки текстів чи інші фрагменти творів, шо раніше легко відтворювались у пам'яті. Якщо розглядати кожен випадок збігу ідей, виявиться, що кожна така ідея виникала й розвивалася в певних умовах та має індивідуальне значення для її автора, - і, якщо вже вважати автора реципієнтом уже існуючої ідеї, то перетин відбувався в просторі, що змусив забути про сам факт виникнення такого перетину.

Ми говоримо саме про витіснення як психологічний механізм захисту від неприємних ситуацій, спогадів чи асоціацій, яке працює на рівні дитячих структур психіки, і, якщо вже брати межі транзакційного аналізу за Берном, Внутрішньої Дитини. Розблокування може відбутись у стресових умовах, що мають тригери, дотичні до ситуації, коли витіснення спрацювало.

І тут недарма копаємо так глибоко. Інколи авторам доводиться чути, де-факто, безпідставні звинувачення в плагіаті чи іншому виді свідомого запозичення, що виглядає легальним, хоча, насправді, автор не відштовхувався від оригіналу і навіть не був із ним знайомий, а, якщо й був, то дуже поверхнево й мимоплинно. І саме ця поверхневість, що містить певний персональний триггер, спрацьовує в контакті з витісненням на забування і неможливість достеменно згадати, чи був контакт з оригіналом, чи не було.

Крім того, в інформаційно перевантаженому світі можуть виникати явища неправдивих спогадів, схожі зі снами, де ми начебто згадуємо про події, які з нами відбувались, але, насправді, приміряємо на себе чийсь сценарій чи реальну подію, яка трапилась з кимось іншим і справила на нас сильне враження.

Діджітал: корпоратизація свободи

Звісно, в сучасному інформаційному просторі, де більшість контактів має цифрове вираження (а, відповідно, й цифровий слід) можна відновити власний або чийсь шлях у цьому просторі - знову ж таки, за певних умов. Наші акаунти зберігаються в нас доти, доки ми їх не видалимо, а інформація з цих (і, власне, копії цих акаунтів) - у корпораціях, що володіють соцмережами, купують в них дані, отримують їх на правах, обумовлених законом або безпідставно, тобто, незаконним шляхом. Те саме стосується й інших юридичних та фізичних осіб, які можуть навмисно відслідковувати збіги в творчості авторів, аби вимагати кошти чи отримувати їх за роздмухування скандалів.

З іншого боку, незважаючи на буцімто вільний доступ до інформації в Інтернеті, ми все  зтикаємось із обмеженнями різного штибу. Вони можуть бути галузевими, регіональними чи персональними, залежно від даних, які збирає про вас та чи інша система, залежними від самої системи, яку запрограмовано на переважну видачу чи приховування певних даних. Врешті, самі сучасні системи опинились у соціально-психологічній пастці, яка внеможливлює чи суттєво обмежує пошук збігів, грунтуючи це необхідністю обмежити видачу піратського та іншого неунікального контенту.

Морганатичний брак, або Нашо вам ці борошна

І тут виникає питання, навіщо взагалі підтримувати існування такого контенту, якщо система не збирається повідомляти іншим, шо такий контент існує, навіть за кількома прямими, логічно випливними, послідовними запитами? Очевидний абсурд у тому, що піратські ресурси браузер видає - наприклад, у відповідь на запит про книгу, яку, можливо, й продають офіційно, але жителям певного регіону це знати “не потрібно”. Типовий приклад - книжки, які видані в РФ, але ж логічно було б, у такому випадку, не просувати й піратські ресурси.

Тобто, ми зтикаємось із типовими проявами американської суспільної філософії, в якій заохочуються ескапізм та “легальні” крадіжки, водночас із виманюванням величезної кількості реального ресурсу, що належить українському суспільству на легальних підставах - а це література часів СРСР та інша російськомовна література, що мала б стати в нагоді саме тепер - на користь заокеанських бібліотек, в яких нам потім доведеться купувати право на читання цих книг, ще й відповідати за контакти з піратськими сайтами.

Повертаючись до теми приховування збігів, зауважимо, як подібні системи сприяють виникненню й розвитку фанфік-зон. Здається, для чого б це? Автори оригіналів, очевидно, втрачають кошти без ліцензійних договорів із фікрайтерами, й за принципом “судного дня” може статися так - та, ймовірно, й планується - падіння дамоклового меча на голову бідного фікрайтера. Взяти щось вартісне в грошовому виразі навряд чи вдасться, а от використати в різноманітних формах сучасного рабства можуть спробувати. Все залежить від морального рівня самого автора та захисників його прав, якщо такі існують.

Рівняння й порівняння

В будь-якому разі, коли ваша ідея, виявляється, вже існує, панікувати не варто. Тут важливе чітке усвідомлення місця власного “Я” в цій ситуації. Саме це усвідомлення, а не те, як і яким чином ви будете комусь щось доводити, повинно мати вирішальний вплив на вашу поведінку. Так само автор, який щось подібне створив раніше за вас, не винний в тому. Актуальним залишається питання, що робити далі й як уникнути подібних ситуацій в майбутньому.

По-перше, метод 10 відмінностей працює завжди. По-друге (й навіть, по-перше), ми не вбиваємо двійника іншої людини або тварини. Одного разу чоловікові, чия покійна дружина була разюче схожою на відомого літературного критика, сказали: “То що, критик знову має померти?”. Тому, якщо ви в муках совісті вирішили позбавитися власного доробку, негайно зупиніться і зупиніть того, хто закликає вас це зробити.

Інкапсуляція та бульбашки

Комунікації - те, з чого потрібно розпочинати вирішення задачі, яка не може бути розв'язана власними силами. Тож, по-третє, припиніть доводити самим собі, що в страху великі очі, та залучайте незалежних експертів, що уникнуть грунтування своїх висновків на суб'єктивних чи інших нерелевантних засновках. І, якщо зважитесь на контакт із автором оригіналу, це і буде величезним проривом, здавалося б, невирішуваної ситуації.

На жаль, замовчування проблеми, - можливо, традиційне для когось як намагання уникнути небажаного розвитку подій - не дає нічого, крім ефекту парового котла. В замовчуванні, по суті, немає нічого корисного, крім ілюзії контролю над тим, що має статись. Проте, питання ще й полягає в тому, що говорити.

Людина зі слабким “Я” може впасти в непотрібні виправдання й тим самим зіпсувати собі не лише репутацію, а й майбутнє. Тож, насамперед, звернутись до власного “Я” та його витвору, до історії його виникнення та персональної цінності цього витвору для вас буде не те що доречним, а й життєво необхідним.

Людина з сильним “Я” не буде заперечувати ані цінності власного доробку, ані цінності доробку автора, що має часовий пріорітет, і спробує або розподілити сфери впливу, або кооперуватись, як то й описують продуктивні стратегії розв'язання конфліктів та інших спірних ситуацій. Питання в тому, як саме реалізується продуктивна стратегія, і це не завжди можуть вирішити два автори.

Тут буває аж зовсім недостатньо суто правничих описів патентованого образу (якщо ліцензування відбулося) чи формального співставлення схожостей-відмінностей. Фанати “Шерлока”  не витримують і п'яти хвилин очевидної вторинності фільму Гая Річчі, при тому обома руками за контекст, в якому грає Камбербетч, ще й можуть аргументувати свої позиції очевидним намаганням виштовхнути з видачі “Шерлока”, де суто британський гумор ще й обігрує перетини з радянським варіантом. Холмс Річчі виглядає вкрай невпевнено з перших кадрів, і справу не врятувала б навіть приклеєна посмішка.

Інакше кажучи, за будь-який витвір голосує аудиторія, і саме визнання є найвагомішим аргументом. 

Першість має сміливий, а визнання...

Що ж робити, коли ви створили щось, живучи в сучасному світі, й хочете переконатись, що ваш витвір є дійсно унікальним? Найпростіше - пошукати збіги онлайн, знову ж таки, пам'ятаючи про обмеження, що їх системи мають, але не надто зволікати з оприлюдненням. Публікація дає змогу, по-перше, встановити відлік часу розповсюдження, по-друге, перевірити, чи не виникнуть заперечення з боку авторів подібного контенту, якщо такий не виявлено під час браузерної оцінки збігів.

Останнім часом з'явились інші потужні інструменти обробки масивів даних - такі, як різноманітні ШІ, в яких є можливість формувати невеликі за об'ємом, послідовні, взаємопов'язані запити в межах однієї теми. Таким способом можна перевірити існування назв, торгівельних марок, псевдонімів, співставити супроводжуючий контент, виявити факт існування того чи іншого бренду в теперішньому часі та його територіальну належність. 

Щодо зображень, із цим складніше, коли справа стосується зображення людини. Та й картинки з іншими елементами далеко не завжди можна отримати у видачі за короткий період часу. В цьому випадку лишається офіційне брендування (тобто, ліцензування) як єдиний спосіб територіального захисту свого твору, але в реальності це не завжди доречно, крім комерційних випадків.

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Наприклад, художня картина містить достатньо складних та унікальних компонентів, аби бути ідентифікованою як твір певного митця. Інколи достатньо оригінального підпису, підробки в якому, за потреби, виявить графологічна експертиза. Тут уже ми торкаємось питань, що висвітлювались на Арт-Фесті С.О.М. в рамках лекторію “Про статус мистецьких підробок” з охопленням питань похідності та брендування.

З книжковими ілюстраціями простіше, але тільки в межах контенту, доступного для перегляду в Інтернеті. Якщо автор прагне монетизувати свій доробок і уникнути ефекту капсульності в онлайні (а саме, інформаційної бульбашки, створеної системою чи в ході користування нею), потрібно а) публікуватись б) ліцензуватись і в) входити до комунікаційного процесу, якщо виник запит щодо збігів чи такі збіги виявлені самостійно в критичній їх масі. Ігнорування запитів чи блокування нічого не дасть, - тим паче, якщо до вас звернулись уже ліцензовані власники схожого контенту, самі або через довірених осіб.

Крім того, нам всім доведеться виробляти в себе нові навички - всім, хто має справу з контентом, якого стає чимдалі більше, а унікальності чимдалі менше. Тобто, публікувати щось нове стає недостатньо, важливо ще й оцінити ідею на ступінь унікальності, а за потреби - унікалізувати її. 

Все вищезгадане - зона найближчого розвитку нашого суспільства, в якому проблема розмежувань завжди є нагальною, а задача мирного співіснування - не такою вже й невирішуваною. Цього сезону обговорення проблеми захисту контенту тільки почалося, і не менш важливою є задача уникнути зловживань під виглядом захисту і, врешті, отримання авторами законної й достатньої винагороди за свою працю. 

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: Арт-Фест С О М залучає гостей до участі в мистецькому процесі

 Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

1 листопада у Виставковому центрі ВДНГ пройшов новий Арт-Фестиваль С.О.М. @art.fest.som, який презентував себе місцем, де народжується Сучасний Образ Мистецтва. З 11-ї години ранку до 20-ї години вечора в павільйоні 4 відбувалися заходи, на яких кожен бажаючий міг долучитись до процесу творчості як у спостереженні, так і в безпосередньому виконанні, власноруч творячи разом з митцями та самостійно.

Демо-сцена, де художники творять наживо перед чималою аудиторією - непросте випробування для митця та гостей. Митцеві потрібно не просто вийти зі звичних камерних умов творчості, а презентувати процес творення в деталях на великому екрані. Якщо раніше глядачі, переважно, бачили такі процеси в соціальних мережах та на відеосервісах, то на Арт-фесті в Києві вони могли оцінити реальний хронометраж народження мистецького твору, побачити й почути самого художника і познайомитись із ним, як з особистістю.

Так, Ігор Юрченко, викладач мистецтв у “Львівській політехніці” та засновник студії “Колаж”, привіз на Арт-фест більше десятка акварелей, в яких образність перетинається із “повітряною” технікою, що створює відчуття цілісності, балансу дистанції та проникності. Катерина Бондарець, колажистка й викладач в школі “Мудрик”, презентувала спосіб створити лаконічний колаж як метод зниження тривожності під час військових дій та подання індивідуальної картини світу. Запорізький психолог-психотерапевт Юлія Бережна в лекції “Творчість замість паніки” підкреслила, що творчість є станом, протилежним панічному, а зміна особистості під час війни є хоч і незворотною, але такою, що творить нові компоненти людськості.

Ще на тему: Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Найважливішим контекстом фестивалю стало піднесення значущості креативного процесу до рівня власного набутку. Юлія Бережна звернула увагу аудиторії на два значення слова “творити” - старослов'янське та латинське. Якщо в давньоукраїнському суспільстві слово “твор” означало “зібрання до єдиного цілого”, то в латині термін creare був пов'язаний з процесом народження, чогось, властивого Богу. Найцікавіше, що в Європі слово creare набуло суспільного значення в період Ренесансу, коли вдалося знизити неправомірний тиск католицької моралі, яка, де-факто, відмовляла людині в можливості щось творити, крім плодів повсякденної праці або жорстко регламентувала мистецтво як засіб прямого вираження релігійних прагнень.

Під час Арт-фесту відвідувачі могли не лише творити власноруч із використанням сучасних технік (таких, як акварельні фарби та маркери), але й побачити, які ще матеріали існують для розкриття своїх мистецьких талантів. Компанія Rosa Ukraine, як головний партнер фестивалю, презентувала стенд із товарами для творчості - живопису, графіки, скульптури та інших видів мистецтва - від вітчизняного виробника.  

Image by @MZarzhytska on X & Rosa Ukraine

Деякі види матеріалів можна було спробувати безкоштовно під час перебування в інтерактивній зоні скетчингу та на майстер-класах. Зокрема, класи за попереднім записом провели майстри акварелі Ігор Юрченко та Галина Отчич. Іншу половину креативного простору було відведено для дитячої творчості з окремою програмою подій.

Особливу увагу організаторів було приділено захисту прав на об'єкти образотворчого мистецтва та виокремлення сучасних підходів до розгляду твору як оригінального. Засновниця та СЕО патентно-юридичної студії Black&White Аліна Сероштан-Татарінова презентувала гостям лекторію відомості про статус мистецьких творів з точки зору походження та основні способи захистити свій бренд від несанкціонованого використання. 

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Організаторки фестивалю, художниці Анастасія Глазко та Олена Панченко, розповіли нашому часопису, що проект має цілком українську натхненність, буде розширюватись до нових активностей та відкитий для меценатської підтримки. Зокрема, планується провести наступний фестиваль навесні 2026 року. Цьогоріч партнером фестивалю стала українська компанія з виробництва товарів для творчості Rosa Ukraine - бренду, що існує з 1996 року та відомий в 46 країнах світу.

Image by @MZarzhytska on X & Volodymyr Bilokon

В межах фестивалю пройшла виставка київського митця Володимира Білоконя, що презентував гостям зразки сатиричної скульптури, які відображають спотворення особистості в сьогоденні та людину, змушену існувати в світі марних спроб. Фігури у вигляді напівфантастичних (а часом, фантасмагоричних) тварин та комах, чимось схожі на босхівські, але, на відміну від них, усе ще живуть серед нас і в нас самих. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

⠀

32 Book Forum: протривати

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Елітарна складова Форуму видавців - те, що створює легенди навколо цієї події. Якщо розглядати елітарність з точки зору кола учасників, то у Львові ми не бачимо хіба що тих, хто не встиг зайняти праймплейс на першому поверсі. Це зовсім не перший павільйон Книжкової Країни, й не галереї Арсеналу, де є час роздивитись кожен зал навкруги. Львівські коронні місця цього сезону належали господарям - і це, справді, вартісно - та гостям з Харкова, що обрали досить-таки дивний концепт присутності.

"Видавництво Старого Лева", схоже, залишається єдиним, у кого з паперу ростуть роги помірної довжини. Це страшно казати, але в наш час такі факти варто враховувати. Вміння лишитись хоча б на боці літератури, яку ми вже здобули, й не називати її "вчорашньою", варте пошани - й навіть фірмовий старольвівський сум, що цього року породив конкурентоздатну кулінарну енциклопедію. Як не крути, а треба.

Тим, хто не дочитав іще Тараса Прохаська з минулого "Арсеналу", годі зазіхати на добірні видання "Новітньої класики" - а хочеться, позаяк, десь поруч уже видано Ремарка українською - майже повною серією. "КСД", безперечно, вразило розстановками, що відгороджують відьмацьку поляну від ока зануд з високими полицями, але Book.ua тут нема. 

"Фоліо" було менш помітним, але "Фоліо" завжди шукають, і, якщо воно є, то бере два стенди без особливих прикрас. Загалом, харківські видавництва були представлені майже порівну зі львівськими, й думкам львів'ян про Харків було присвячено цілу подію. Позаяк, "Фоліо" глянуло на все максимально по-філософськи, запропонувавши відвідувачам вагомі екскурси в історію - від стародавніх часів до ранньомодерних.

Кому братись до класики з розмахом, то це, знову ж таки, харків'янам з видавництва Verba, що вирішило вразити читачів не лише кольоровими зрізами в стилі чортового болота, а й планкою охоплення. Хіба що шию тут не ламали, та майстерня ренесансних трендів усе витримає, крім себе самих. І Бредбері їм суддя, бо мультяшний Христос - більше, ніж булгаковщина.

Класика, безперечно, набуває красного та красивенького - в залежності від видавця, що шукає шлях до читачевого серця. Тоді як "Фоліо" розгортає перед відвідувачами портретну серію українських класиків, #книголав пропонує панянкам прикрасити свою полицю ще чим-небудь , аби тільки стихло бажання вбивати. Втім, для виходу в нірвану це закономірний результат - американці підтвердять. Щодо концепту, ми б віддали першість Readberry, з його акварельними обкладинками світової колекції.

Загалом, видавничий концепт класики терпить очевидну кризу. Робити обкладинки кольоровішими нема куди, конкурувати з Малковичем за поетичні томики нема сенсу, - тож, видавничі зірки взялися до вишуканої мініхромності з чорно-білою графікою на обкладинках. 

Синя гама залишилась для частини ринку, що не тільки експериментує, а й грунтує свої пошуки  на якісних текстах, досвіді та впровадженні наукових підходів у суспільну думку. Тут і художня література від головредів (що, безперечно, стало одним із визначних кроків видавців у народ), і артбуки з літературного ремесла,  середньовічні екскурси, як не дивно, в наші, добре забуті реалії.

Стриманий сучасний концепт підхопили "Старий Лев", "Фоліо", "Жупанський", "Апріорі" та "Арк.Юей", - навіть "Астролябія", що святкує 25-річчя з дня заснування, вирішила видати черговий том толкініани у монохромі.

Львівська спілка письменників України представила, крім традиційних видань, реверсний роман Олега Рибчинського "Ковід-19". Червоне та чорне знову створило терапевтичний ефект, і це була ледь не єдина медична тема на Львівському, якщо порівнювати з "Плодовою". Львів'ян аж сильно цікавить ретроспектива, й саме в цьому місті можна знайти видання, що зводять підсумки періоду історії або торкаються явища, досить слабко чи однобоко висвітленого в соцмедіа. В цьому сенсі "Шенгенський роман" Андрія Куркова є відповіддю, якої ми не хочемо чути від наших мігрантів - відповіддю тих, хто опинився безпосередньо в колі цього політичного експерименту.

Щодо морської літератури, яка ледь промайнула на "Книжковій Країні", львівські стенди, врешті, справдили очікування - Рафаель Сабатіні від ФОП Рябцев В.В. в запорізькій частині галереї, й це лише початок теми, що охоплює також історію українського козацтва. І, якщо можна було б завести Червону Видавничу Книгу, то рубрика "Видання, що щезають" цього разу належала б саме їм.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: мистецтво видавничої ілюстрації

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Міжнародний фестиваль ілюстрації та дизайну PicConference пройшов з 29 серпня по 7 вересня в Києві. Це перша подія такого масштабу в Україні, організована проектом Pictoric , а також Мистецьким Арсеналом, студіями PGD (Польща) та 6pt (Литва) 

Партнерами події виступили Міністерство закордонних справ України,  Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА, Київ), Польський інститут, Чеський центр та Гете-інститут, Книжковий Арсенал та рекламний холдінг Мегаполіс +, латвійський видавець коміксів Kuš!, креативна агенція Postmen (Київ).

Фестиваль складався з вісьмох частин - конференції за участю міжнародних спікерів, майстер-класів від іноземних експертів та студентів НАОМА, закритого нетворкінгу, дискусій, портфоліо-рев'ю, презентацій та виставки, де спеціально запрошені гості фестивалю та учасники клубу Pictoric представили свої роботи. Крім того, 31 серпня відбулося живе малювання від Ани Маргаріди Матуш, візуальної ілюстраторки з Португалії. Результатом стало величезне панно в графічній чорно-білій техніці, що зображує руку ілюстратора за роботою. 

Найактивніший графік подій PicConference припав на 29-31 серпня, коли перед гостями виставки виступали іноземні спікери. Головними темами зустрічей та панельних дискусій пролунали:

- ілюстрація та графічний дизайн як метод культурної дипломатії (Барбора Мюллерова, кураторка Міжнародного фестивалю ілюстрації та коміксу LUSTR у Празі. виставку з якого було презентовано на PicConference)

- паралельне створення тексту та зображень як сучасний метод візуалізації (Хесус Сіснерос, ілюстратор проекту "Буря" за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра);

- як спосіб нашого життя формує те, що ми створюємо (Стефан Дибус, автор анімованих 3D-персонажів з Берліну);

- як зорієнтуватись у змінному світі паблішингу та побудувати стабільний ілюстраторський бізнес (Зося Дзежавська, засновниця міланського колективу Studio Armad`illo, Таня Якунова, один з ілюстраторів Google);

Створення та просування коміксів стало темою аж двох подій на фестивалі. Про те, як комікси можуть формувати нові способи світобачення, в суботу 30 серпня говорила з гостями Ана Маргаріда Матуш, співзасновниця ярмарку незалежних видань Feira Autonoma. 31 серпня відбулася зустріч з Женею Олійник, київською ілюстраторкою та автором коміксів, експертом з графічної журналістики, яка співпрацює з The New York Times, The Economist, Spiegel та іншими провідними виданнями. 

Наступного дня гості зустрілись з міжнародними організаторами фестивалів, на яких комікс-мейкери презентують свої роботи. Символом фестивалю став комічний персонаж Зірка, авторства Анни Сарвіри, однієї зі співзасновниць проекту Pictoric.

Частина спікерів запросила бажаючих на воркшопи, майстер-класи та портфоліо рев'ю, одне з яких відбулося безпосередньо на території виставки. Експертами робіт, представлених до огляду, стали Стефан Дибус (Німеччина), Барбора Мюллерова (Чехія), Таня Якунова (Велика Британія), Анна Гаврилюк (Україна). Інше портфоліо рев'ю відбулося на конкурсній основі онлайн, за участю Зосі Дзежавської (Польща), яка за день до того виступила перед учасниками відеозустрічі на тему змін, які переживає сучасний світ ілюстрації, та необхідності ефективно комунікувати з замовниками, аби укласти найвигідніші угоди та створити собі професійне портфоліо. 

Події PicConference  проходили в межах міжнародного фестивалю NEED (Network Eastern European Design). Зокрема, 31 серпня творча спільнота взяла участь у закритому нетворкінгу, організованому європейською мережею NEED.  Це мережа заходів, пов'язаних із історією та сучасним дизайном  - фестивалі, конкурси, конференції, семінари та інші події у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, до яких потрібно привернути увагу міжнародної громадськості. 

Пд час фестивалю відбулася виставка українських та зарубіжних митців і презентація книжкових підбірок, дотичних до різних жанрів мистецтва (в тому числі, кіно), з Книжкового Арсеналу 2025 року та Франкфуртського Книжкового Ярмарку 2024 року, а також унікальної колекції видань чеської ілюстрації для дитячої літератури. 

Потрапити на події було можливо, придбавши квитки на виставку "Херсон. Степ тримає" або безкоштовно, якщо встигли попередньо зареєструватись за умовами, викладеними заздалегідь на сторінці проекту Pictoric.

Конференцію відвідали провідні ілюстратори, книжкові та видавничі дизайнери з Польщі, Чехії, Німеччини, Істанії, Португалії, Франції, Італії, Румунії та Молдови. Тиждень візуальної культури стосувався трендів ілюстрації, анімації, графічного дизайну та книжкового мистецтва. 

На PicConference мистецтво ілюстрації досліджувалось в усіх його формах - книжкова ілюстрація, що переживає злет популярності в Україні, добре забута редакторська, чи то пак, газетна та журнальна ілюстрації (тоді як на Заході це ще й досі затребуваний жанр), комікси, візуальний сторітеллінг, до якого увійшли фотопідбірки, інсталяції та мультимедійні проекти. 

Чимало ілюстраторів з України є випускниками НАОМА, де викладає один зі співкураторів проекту Pictoric, Олег Грищенко. За участю студентів НАОМА в останні дні фестивалю відбулися воркшопи зі створення колажних та комічних персонажів, а до 12 вересня в НАОМА триває виставка студентських робіт. 

Варто зауважити, що в цьому році проект Pictoric був куратором виставки ілюстрацій "Все між нами переклад" на Книжковому Арсеналі. Учасниками виставки стали фармацевт-ілюстратор Анна Андрєєва, Маша Фоя, дизайнер 2-го видання "Месопотамії" Сергія Жадана, ілюстраторка видань Vivat Анна Гаврилюк ("Зачаровані музиканти", "Магнат" Галини Пагутяк, "Панцир, лапи і крила пані Оксани" від Валентини Захабури), Женя Полосіна, співзасновниця студії сері/граф, співкураторка курсів ілюстрації в Projector та експерт портфоліо-рев'ю, лауреатка премії American Illustrator, Ольга Штонда, фіналістка World Illustration Awards-2021 на дитячому книжковому ярмарку в Болоньї, авторка проекту до книги Йоко Сано "Казка про кота, який жив мільойн разів", військкомдизайнер Марі Кінович, що співпрацює з британським видавництвом Penguin Random House (анімаційний серіал The Brave Bunnies ("Хоробрі Зайці")) та Ілля Угнівенко, ілюстратор "Острову скарбів" Роберта Льюїса Стівенсона та трилогії Дж.Р.Р.Толкіна "Хранителі".  Переважна більшість цих митців узяла участь у виставці в залі лекторію PicConference.

На виставці  представили свої роботи співзасновники Pictoric, ілюстратори видавництва "Родовід" Олег Грищенко та Олена Старанчук, Анна Сарвіра, ілюстраторка дитячих книжок у #книголав, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА й Vivat. З проектом співпрацюють львівська творча майстерня "Аграфка" (Андрій Лесів, Романа Романишин), Сергій Майдуков,  Юлія Тверітіна та інші відомі українські ілюстратори книжкової сфери. 

Проект Pictoric було створено в 2013 році як спільноту молодих митців, об'єднаних професійними інтересами в галузі ілюстрації, дизайну та образотворчого мистецтва.  Один з пріорітетів проекту - налагодження співпраці між ілюстраторами й видавцями та просування молодих авторів. 

Зокрема, за участю 60 ілюстраторів у 2017 році видавництвом Pictoric було випущено книгу Тетяни Артушевської, Андрія Бабака та Сергія Горбачова "Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві". Перед тим відбулася виставка клубу ілюстраторів Pictoric на бульварі Вацлава Гавела, де вони презентували плакати на теми свободи слова, методів інформаційної війни, критичного мислення в епоху активного впливу влади на медіа та перенасиченості соціальних мереж фейками й пропагандою. 

Організація та проведення фестивалю стали можливими за фінансової підтримки програми "Креативна Європа". Представники цієї програми відвідали минулого тижня Міжнародний форум культурної дипломатії, що відбувся 5-6 вересня в Житомирі. Під час події керівники та консультанти бюро програми розповідали, як отримати грант на творчий проект, і що таке економічне мислення. 

КнижКава в Telegram та Х - сезон арттерапії триває!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net