Інтерв’юєр Марія Заржицька
Випуск 126
Таїсія Сосновська — журналістка, поетка, педагог, що популяризує читання у дітей та розвиває в юних книголюбах уяву й креативність. Народилася в Тернополі, росла на Хмельниччині, мешкала з родиною в Лесиному краї, на Звягільщині, з 2025 р. живе в Житомирі. Має аж дві ґрунтовні освіти - економічну в Національному аграрному університеті м.Києва та педагогічну в Житомирському державному університеті ім.І.Франка. Таїсія - бухгалтер, маркетолог та вчитель української мови й літератури, працює бібліотекаркою, але й це не межа її можливостей. В рамках міської бібліотечної системи “ЛітТера”, яка організовує виховну роботу в “Дитячому таборі книголюбів”, Таїсія займається з дітьми, сама будучи матір’ю трьох синів.
Одначе, настав момент, коли жінка вирішила не тільки опублікувати власні вірші, а зробити з них літературні проекти. Перша збірка - “Оберемок сонця принесу до хати” - радше виплеснула все, що зібралось за довгі роки усамітненої творчості, а друга, “Поетка і Листопад”, стала тематичною присвятою родинам військових і здобула пік народної любові.
З липня 2025 року Таїсія розвиває творчий проект “ВіршоГрай” для дітей, заснований на авторському концепті змалювання персонажів через поетичні асоціації. З серпня 2026 року Таїсія стала інформаційним партнером та колумністом часопису “КнижКава” і створила низку публікацій, що одразу вийшли в топ. Сьогодні ми розмовляємо з цією надзвичайно енергійною та сміливою жінкою про те, як вона вирішила керувати власними літературними проектами.
1. Чому видати поезію у вашому випадку було складно?
Насправді, я й не намагалася шукати видавця - з кількох причин. По-перше, бажання і потреба видати збірку були суто особистими, емоційними й, можливо, без очевидних аргументів. Було важливо, щоб ця книжка з’явилася. По-друге, серед моїх знайомих багато людей, які пишуть вірші. Здебільшого, видавалися власним коштом — невеликими тиражами, із камерними презентаціями, передусім для свого, локального середовища читачів. Їх до цього спонукали люди, які читали їхні вірші й хотіли бачити їх не лише в соцмережах, а й у книжці. Для мене це теж здавалося цілком природним: є тексти, є внутрішня потреба зібрати їх у книжку, є люди, яким вони відгукуються, — отже, книжка має з’явитися.
2. Як ви знайшли можливість самостійно опублікуватись?
До видання збірки спонукав читач, і не один. Приблизно за місяць, коли я дуже багато публікувала поезій у Facebook — а тоді щодня — люди почали масово писати: «Вам уже давно пора видавати збірку».
Спочатку це трохи смішило, а потім зацікавило. Я перегорнула свої дописи - їх на той момент уже назбиралося близько тисячі - й подумала: а чому б і ні? В мене є свій читач, тому варто стрибнути вище голови й перевірити, чи справді ця потреба існує не лише в моїй уяві. Я написала пост: якщо ви хочете бачити мої твори в книжці, мабуть, варто зробити передзамовлення.
Це був, відверто кажучи, авантюрний крок. Я навіть написала приблизну суму, в скільки може обійтися книжка з мінімальним накладом. І найцікавіше — тоді я ще не знала, якою буде ця книжка. Ані точної кількості віршів, ані назви, суцільний експромт.
А далі сталося те, чого я не очікувала. Буквально через кілька хвилин після публікації посту мені прийшло перше повідомлення: людина хоче побачити мою книгу. Потім — ще одне, ще одне. Підключилися знайомі, знайомі знайомих… І в якийсь момент я зрозуміла: це вже не просто моя особиста ідея. Книжку справді чекають.
3. Чим вас не влаштував самвидав?
Чому ж? Влаштував. Якщо в майбутньому робитиму якісь інші проєкти, можливо, знову піду саме цим шляхом. Він дуже підштовхує до розвитку в інших сферах.
Звичайно, тут потрібно думати і про маркетинг, і про те, скільки часу ти реально можеш цьому приділяти. Думати про те, що буде ефективнішим, але, коли ти сам усе це робиш, то починаєш розуміти значно більше.
Поки що я пишу, переважно, вірші. Аби їх побачило більше людей, публікацій у соцмережах недостатньо. Поезію потрібно якось видавати, презентувати, доносити до читача.
Можливо, сам процес видання не такий уже й складний. Складніше реалізувати книжку, бо треба прорахувати все: і співпрацю з видавництвом, і рекламу, і маркетинг, і продажі. Якщо чогось не знаєш, можна вчитися, можна пробувати, можна помилятись і зробити ще раз. Тому для мене цей шлях — не лише про книжку. Він ще й про те, щоб самій навчитися її створити, оформити, представити й знайти для неї читача. Набагато більше можливостей, ніж коли ти просто написав книжку й віддав її комусь, очікуючи, що далі все зроблять за тебе.
4. Що вплинуло на створення проекту “ВіршоГрай”?
“ВіршоГрай” народився задовго до того, як з’явилася назва. Ще в дитинстві бабуся й тітонька відкрили для мене світ казок, природи, легенд, книжок. Я вчилася бачити історії у травах і квітах, слухати ліс і знаходити диво у звичайному. ВіршоГрай — це продовження тієї гри словами, яка почалася ще в дитинстві. Міфологія, поезія та любов до фантазії, мої власні вірші - адже я й досі «граюся словами», як писала в своїй першій збірці:
«Мовчки ранками
слів уламками
Дивно гралася
край села…»
Далі ця гра стала спільною — для мене й дітей.
5. Як “Віршограй” відгукнувся у дітях та дорослих?
По-різному. Найактивніше включаються ті, хто любить читати, має розвинену фантазію і легко приймає правила творчої гри. Водночас для мене було важливо не тестувати проєкт лише на дітях, які вже цікавляться таким форматом, а випробовувати його серед різних груп дітей, які опинялися на заходах.
Особливо запам’ятався один випадок у житомирському ліцеї. Ми фантазували, коли жив Чугайстер. Одна дитина припустила: мабуть, ще за часів динозаврів. А далі народилася ціла історія: можливо, саме тоді на Поліссі формувалися болота, великі дерева падали, утворювалися торфовища, а Чугайстери, які були створені ще до початку часів, могли спілкуватися з динозаврами. Заради таких моментів існує «ВіршоГрай». Тут немає неправильних фантазій — є простір, у якому дитина може створити власну версію світу.
Безпосередня участь дорослих у «Віршограї» поки що мінімальна. Вони знайомляться з проєктом опосередковано. Думаю, це ще одна аудиторія, з якою «ВіршоГраю» належить спеціальна зустріч.
6. Чим сучасна українська педагогіка заважає розвитку креативності?
На одному невеликому прикладі — літературі — можна побачити певну проблему. Я переконана, що всі діти талановиті, просто таланти в них дуже різні. Коли дитина приходить до бібліотеки, вона зазвичай обирає книгу відповідно до власних інтересів. Комусь цікава фантастика, комусь пригоди, комусь природа, історія чи людські стосунки. Тобто, дитина інтуїтивно шукає те, що відповідає її внутрішньому світу.
В школі ситуація дещо інша: художню літературу дитина читає передусім за навчальною програмою, що, як і програми з інших предметів, є досить насиченою. Часу на те, щоб дитина самостійно досліджувала те, що її справді захоплює, не завжди достатньо.
Можливо, літературу варто - хоча б частково - вивчати не за жорстким переліком творів, а за напрямами та інтересами дітей. Наприклад, визначити певний обсяг літератури й знань, які дитина має опанувати, але дати їй можливість значною мірою обирати книги всередині цього обсягу — відповідно до своїх зацікавлень і здібностей. Спільною для всіх могла б залишатися певна базова частина: знайомство з ключовими іменами, творами, літературними процесами, основними поняттями. Коли дитину змушують глибоко занурюватися в те, що їй зовсім не цікаво, вона не засвоює цього по-справжньому, а просто витрачає час. Натомість цей самий час можна використати для розвитку того, до чого є природний інтерес і талант.
Можливо, я дивлюся на це з позиції бібліотекарки й людини, яка працює з дітьми через книгу, тому не претендую на готову педагогічну модель. Здається важливим залишати дитині простір для вибору. Креативність починається саме там, де є можливість не лише виконати завдання, але й спитати себе: «А що цікаво мені?»
7. Як сприйняли читачі військову лірику збірки “Поетка та Листопад”?
«Поетка та Листопад» взагалі не була задумана як військова лірика. Теж виникла експромтом, як наслідок подій, що відбуваються в Україні. В основі книги — історія жінки, яка пережила багато горя, але поступово відновлює в собі сили й відкривається назустріч новому життю, новій любові. Війна стала тією реальністю, в яку ця фантазія була вписана.
Книга писалася щодня, і кожен вірш я одразу публікувала у Facebook. Тому читачі сприймали її в процесі народження. Відгуки й коментарі з’являлися одразу, і частину з них я згодом включила до самої книги.
Найбільше розуміння я відчула саме від жінок - ця історія значною мірою про жіноче очікування. Сьогодні тил тримається на жіночих плечах, але книжка потрапила до рук не одного військового, і чоловіки теж залишали проникливі відгуки та коментарі. Мені це цінно, бо «Поетка та Листопад» — про те, що навіть після великої втрати людина здатна знову повірити в любов і майбутнє.
8. Куди й до кого подорожують ваші поетичні збірки?
Мої збірки майже одразу поїхали за кордон — до США та Іспанії. Це були випадкові знайомі з Facebook, які через спільних знайомих почали стежити за моєю творчістю на сторінці. Коли приїздили в Україну, виходили зі мною на зв’язок і купували по кілька примірників — для того, щоб подарувати їх своїм знайомим за кордоном.
Дуже здивувало, що мою збірку люди, які живуть за кордоном, радили та передавали тим, хто залишився в Україні. Процес, коли книжка сама знаходить нових читачів і подорожує далі, ніж очікуєш - надзвичайно приємний.
9. Як досвід роботи в бібліотеці вплинув на творчість?
За час роботи в бібліотеці я прийшла до думки, що є час розкидати каміння, а є час його збирати. Мабуть, зараз у мене саме такий період — час збирати.
Творів на сьогодні в мене написано дуже багато. Я багато експериментувала з формою, пробувала себе в різних жанрах та напрямках. За цей період познайомилася з багатьма талановитими та цікавими людьми, які пишуть у різних жанрах. А коли щодня бачиш книги, працюєш із ними, читаєш, спілкуєшся з авторами, неможливо не зануритися в цей процес. Тому останній рік для мене був не стільки роком написання нового, скільки роком систематизації написаного. Я повернулася до своїх текстів, почала щось редагувати, щось переосмислювати, дивитися на них уже з іншої перспективи й ставити собі запитання: навіщо цей текст, для кого він, у якій формі його краще подати читачеві.
Іноді це навіть дивує мене саму — коли повертаюся до якихось давніших текстів і бачу, наскільки глибоко свого часу могла зануритися в певну тему. Думаю, незабаром спробую знову щось із цього систематизувати й показати читачам уже не просто як окремі публікації на Facebook-сторінці, а як цілісний задум.
Паралельно я почала більше пробувати себе в прозі: пишу й тренуюся писати оповідання, новели, експериментую з прозовою формою. Зараз у мене такий цікавий період: з одного боку — збирати те, що вже написано, а з іншого — відкривати для себе нові жанри й можливості.
10. Ви активно залучені до позашкільної роботи з дітьми - “Віршограй”, робота в літніх дитячих таборах. Як вдається здолати шкільні комплекси дітей - наприклад, скутість, прагнення не висовуватись, страх перед авторитетами тощо?
Я не сприймаю це як основну проблему сучасних дітей. Сьогодні виклик дещо інший — гаджети й віртуальний світ, у який дитина може зануритися настільки, що реальне спілкування, рух, гра, перебування на свіжому повітрі не завжди здаються такими цікавими.
Тому я б говорила не про те, як долати комплекси, а про те, як повертати дитину в реальність і робити цю реальність цікавою. Тут дуже добре працюють динамічні ігри, свіже повітря, живе спілкування, спільні завдання, можливість рухатися, фантазувати, щось придумувати й робити разом. Коли дитині цікаво, вона природно включається в спілкування. І тоді вже не так важливо, чи була вона спочатку скутою, чи не дуже хотіла висловлюватися. Головне — створити середовище, у якому їй хочеться бути не спостерігачем, а учасником.
Ми дякуємо Таїсії Сосновській за активну участь в проєкті «Сам собі видав». Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням «Сам собі видав».
Ще на тему:
Сам собі видав: 10 питань до Тетяни Чудновець
Слідами "Книжкової Країни": дитліт і ринок
Як змусити читати свої вірші: ergo sum
ваш вибір формату.
КнижКава в Bluesky -
погляд назовні.
