Автор Марія Заржицька
Є теми, з яких мені не страшно починати про Крим. Світ письменництва, що, втомившись від запилених материкових міст, лине в Лівадію або Бахчисарай, гуляє вузькими ялтинськими вуличками або топче алуштинську гальку. Тут "Ранок" підсобив нам з оглядом аж несподівано, виявившись хіба не єдиним видавництвом, як то кажуть, у вайбі.
Цього року, на першій "Відсічі.Крим" у Житомирі, книги видавництва "Ще одну сторінку" одразу зайшли в око елегіоніста. Видання містять твори двох форматів. В одній - прозові твори українських класиків та неокласиків, у тому числі, представників Розстріляного Відродження, що, так чи інакше, торкалися у своїх творах кримської тематики.
І це про те, що гідна конкуренція російській літературі того й ранішого періоду в нас, усе ж таки, існує. Це несподіваний ракурс українського Криму для тих, хто не звик його бачити таким, і це Харків, який мислив крізь призму тамтешньої легкості буття.
Один з організаторів Ялтинської кінофабрики, Олесь Досвітній, як і Дмитро Тась, писав про татарський Крим, ще й з долею, що накрила його раніше - і втрапляння у польський казус, і еміграція, й засудження до страти за звинуваченням в тероризмі, й активна революційна діяльність, з усіма її крайнощами, до того.
Неосимволізм, імпресіонизм і ліричний гумор "розстрільників" доповнюють поетичні та прозові збірки класиків ХІХ століття і початку ХХ - Лесі Українки, двох Франків - Івана та Петра, Василя Короліва-Старого, одного з засадників Української Центральної Ради, збірка її депутатки, засновниці "Українського національного театру" Людмили Старицької-Черняхівської, учасниці жіночого руху.
Тема кохання - у Бориса Тенети, що його збірка "Листи з Криму" об'єднала під назвою новели про милу серцеїдку, а родинна тема - в руслі цьогорічних букерівських трендів.
Жіночу тему продовжує Ганна Барвінок, дружина автора "Чорної Ради" Пантелеймона Куліша, започатковує Олена Пчілка, мати Лесі Українки, й надає акцентів Мирослав Капій, з "Країною блакитних орхідей", де постаємо частиною легендарної Атлантиди.
В.Підмогильний та І.Нечуй-Левицький, повалювачі шаблонів - хто з-за сонця, хто з-за хмар - а з ними й В.Вінниченко, професійний сибарит та ескапіст, якраз для весни в кримському стилі - з холодним морем, біленьким та декадансом, поки не вграли.
І В'ячеслав Гук, іще живий автор "Саду Галатеї", лауреат італійського часопису "DIOGEN" (2013) - хоч і сіренько, та в модернізм і сенсо-фізіологізм як першовідкривач літературного напрямку.
КнижКава в Instagram ще більше
фото та інтерв'ю з подій.
Немає коментарів:
Дописати коментар