Image by @MZarzhytska on X
Автор Марія Заржицька
Третє тисячоліття в літературі розпочалося стрімким злетом технологій друкарства та розповсюдження контенту. Для того, аби книгу чи статтю опублікували та прочитали, вже не обов'язково звертатись до видавництва, що готує паперові добірки видань. Будь-який письменник може скористатись сучасними технологіями та організувати власне виробництво власних же книг, із мінімальними витратами.
Тим не менше, чимало письменників онлайн-простору (і не тільки) застрягають на другій стадії свого професійного шляху - часткове видання творів, які мають в доробку. Здавалося б, сучасні технології мають значно прискорити й друк, і редагування книг, але багато в кого професійність закінчується розмовами в соцмережах. І це лише прояв звичайного людського відчаю, що викликаний банальними причинами - зіткнення з труднощами, які, здається, неможливо подолати.
Сьогодні, грунтуючись, у тому числі, на власному досвіді, аналізуємо вплив технологій на письменництво - у їх, здебільшого, корпоративному виконанні, націленому, перш за все, на збір даних про користувачів. Українці страшенно не люблять цю тему, оскільки вона змушує їх задуматись про нематеріальні, необмацувані, начебто, абстрактні речі - інтелектуальна власність, авторські та майнові права, виключне право розпоряджатись власним контентом та право споживача вимагати якісних товарів чи послуг.
Усе це піднімає на той самий рівень, про який ми любимо говорити, але якого не хочемо досягати - рівень людини, що вправі вимагати до себе уваги, поваги та гідного ставлення, яке виражається не лише в декларативних фразах, а в конкретних учинках.
Редактор та імператори
З чого починаються технології в письменництві? Звісно, з текстового редактора, у якому ми набираємо рукопис, з програмної оболонки, яка дає змогу зберегти файли на певному пристрої, та з самого пристрою - комп'ютера, телефона чи планшета. Тобто, майжe одразу ми зтикаємось, як мінімум, з трьома виробниками сфери ІТ. Усі ці виробники створюють продукти та надають послуги, які, так чи інакше, пов'язані з правами споживача - тобто, нашими повсякденними правами, порушення яких тягне за собою падіння ринкового статусу продавця і збитки.
Так чи інакше, письменникам доводиться довіряти свою роботу технологіям, які, з одного боку, полегшують роботу з текстом, з іншого, створюють неприємне відчуття залежності від певних моментів. Це може бути нестача електроенергії, перебої з Інтернетом, економічні проблеми компанії-виробника чи зміна ринкових планів - наприклад, припинення підтримки програмного продукту чи його повне зникнення з ринку. Це може бути зникнення самого виробника з ринку чи все більш очевидна загроза такого зникнення, що змушує шукати альтернативні шляхи роботи в технологічному просторі. Врешті, це може бути зосередження найбільших виробників технологічних продуктів на одній території, від благополуччя якої залежить їх майбутнє.
Історія підказує нам, що будь-яка імперія, будь-який гіперпроект, що агресивно поглинає в себе ресурси, прагне до розпаду - зокрема, внаслідок екстенсивного способу господарювання. Тобто, кризи економічного управління, коли жадібність наступає на горло хазяйновитості й умінню розпоряджатись наявними ресурсами. Пиха, злоба, заздрість, невміння домовлятись та співпрацювати, небажання виявляти повагу всупереч декларованим принципам, цинічне використання ділових партнерів та постійні пошуки зиску зі скрутних ситуацій інших, урешті, топлять самого ініціатора подібних дій.
Тож, якщо технологічний гігант поводиться на ринку все агресивніше, час задуматись про його потенційний крах. І, головно, про те, що ви будете робити в цьому випадку. І тут підхід Марті Ньюмеєра, що пропонував написати некролог власному бізнесу, як ніколи, доречний.
Ми не любимо про це думати, але повільне вмирання Microsoft змушує. Варто лише озирнутись назад, аби згадати, скільки втратили користувачі, здавалося б, вічного продукту. Те саме може очікувати на Apple, який схильний закидати безліч створених продуктів через начебто устарілі елементи, які нецікаво адаптувати до нових умов. Урешті, вони вкладають украй невигідні для себе угоди з Google, який поводиться все екстенсивніше, натякаючи на власні ринкові проблеми.
Ця невесела ситуація поглиблюється небажанням місцевих виробників укладатись у власні програмні продукти, які могли б стати альтернативою продуктам гігантів. З іншого боку, агресивна політика монополістів лякає новачків, слабкі уряди та застрашені суспільства, що не витримують ринкових буревіїв та продають їм власні технології. Китайський технологічний світ лишається прерогативою китайців, Росія нам більше не друг, - тож, доводиться або з жахом спостерігати за ринковими змінами, або чекати на своїх технологічних піонерів - за умов усе агресивнішої війни та відтоку мізків за кордон - або сподіватись на волю вищих сил, живучи одним днем. Утім, день втрати ніхто не хоче собі уявляти.
В цій ситуації, звісно, можна повернутись до ери друкарських машинок або рукописного контенту, і жити собі, час від часу набираючи тексти для презентації літературному агенту чи видавництву. Втім, питання збереженості контенту в цифровому просторі, його безпеки та використання так і лишається відкритим.
Штучна інтелектуальність та способи
Якщо зі змінними носіями розібратись неважко, то всілякого роду хмари, які ще кілька років тому вихваляли на кожному кроці, мають кілька особливостей. По-перше, це обмежений простір безкоштовного зберігання контенту, знову ж таки, на серверах компанії, яка надає ці послуги. По-друге, це залежність можливостей платного зберігання від онлайн-розрахунків, з якими теж може статись що завгодно. По-третє, це зосередження контенту на ресурсі компанії, що, так чи інакше, зацікавлена у створенні та просуванні технологій штучного інтелекту та криптовалют, і не збирається питати дозволу авторів на те, щоб використовувати їх за винагороду.
Те саме стосується платформ, на яких ми публікуємо контент, - хай навіть за угоди з видавництвами, але такими, що бояться власних читачів і схильні догоджати будь-яким необгрунтованим доводам, через страх бути витісненими з ринку. Те саме стосується будь-якого сайту, в тому числі, й нашого власного, який залежить від надавача послуг хостингу, який потребує щоденного догляду - власний офіс, який потрібно просувати, аби він не впав на браузерне дно, залишаючись там навіть за прямими запитами.
Інакше кажучи, книги як такі необізнесменам нецікаві. Їм нема коли їх читати, вони не розуміють більшості написаного там, і знають лише те, що книги є інструментом впливу на громадську думку. Наслідки комерціалізації книжкового ринку на омріяному нами Заході призвели до того, що так званий "середній" текст стає засобом досягнення ринкового успіху. Робота копірайтера не вартує нічого, навіть коли його назвуть технічним письменником і посадять писати все, крім текстів, які не лише продають, а гідно оплачуються - за угодами з компанією, яка в змозі оплатити інтелектуальну працю на свою ж користь.
Оскільки будь-який бізнесмен прагне до зниження витрат, звісно, середній технологічний бізнесмен буде прагнути до заміни людей, які пишуть середньо, й постійно вимагають ставлення, машинами, навченими писати середньо, ще й за схемами. В цих умовах конкурентоздатними лишаються письменники, які пишуть багатою людською мовою, які володіють солідним набором засобів художньої роботи над текстом, які мають потужний вплив на громадську думку і незалежну, професійну позицію. Водночас, вони можуть стати об'єктом заздрості, ненависті, зазіхань, нападів та крадіжок, спроб перетягнути на свій бік або виконувати чужу волю, несумісну з їхніми принципами.
Якщо подивитись на іноземні ринки письменництва, все відбувається наче за змахами однієї дирижерської палички. Хто не полінується, сходить на російський контент і страшенно здивується. Звідки ця копірка, хто і коли її наклав у таких умовах, годі й думати, якщо не замислюватись про звичайний потяг до пасивного копіювання. Існує в медіа - значить. працює, а в умовах однаковості має спрацювати закон соціального наслідування. Ми так і лишились пострадянським простором, що пасивно перейняв закони капіталістичного світу, забувши додати до них справжнє значення власної особистості.
На західних ринках лякає вбогість і несмак, що, так чи інакше, просочується туди, де не думають про встановлення меж, а міркують з дитячих позицій. Дитина не думає про наслідки, коли бере щось принадне - вона просто бере, бо знає відчуття задоволення. Позиціонування, обговорення та угоди не для неї, вона хоче лише отримати й ні за що не відповідати. Рабство потреб створюється штучно, а викупитись із нього не так вже й дорого, насправді.
Водночас, боятись вовків - не ходити у ліс, і ми пишемо, попри все. Що ж лишається робити в умовах, коли технологічні гіганти свавільні, за безкоштовні сервіси доводиться платити спокоєм та часом на альтернативні дії щодо збереження доробків та протидію несанкціонованим втручанням в особистий простір, а платити за все означає покинути затишний письменницький кабінет і влаштуватись на роботу збирачем польського врожаю?
Місце для вільного розуму
Перше, що врятує слабко організовану творчу натуру - прописування бізнес-процесів. Так-так, письменництво - це ваша власна справа, і вона може бути оформлена як власна справа чи незалежна професійна діяльність. Що і як має працювати в цій діяльності, як організувати віртуальний простір для роботи в умовах війни, як комунікувати з зовнішнім світом, де мають зберігатись документи і як повинні бути організовані комунікації, аби ваша праця була потрібна світу - все це і є бізнес-процеси, якими варто займатись раніше, ніж соцмережами.
Ми недарма приділяємо особливу увагу комунікаціям, оскільки наш часопис видається літературною агенцією, яка будує на цьому ринковий успіх. Наприклад, від стабільної роботи поштового сервісу залежить, як скоро літагент чи видавець отримає ваше відправлення, куди потрапить лист - у чергу для розсилки чи одразу за адресою, як будуть зберігатись листи, і чи зможете ви відшукати потрібний документ серед сотень інших.
На жаль, в сучасних умовах правильно зроблений запит не гарантує видачі точних і повних результатів, зокрема, через вплив експериментальних технологій та несанкціоновані втручання в особистий простір користувачів, з яких навіть і не думали брати згоду на дослідження їхніх емоцій, реакцій тощо, як то годиться за міжнародними законами та, зокрема, психологічною етикою.
Те, що нам передрікали, збувається на очах - вибіркова видача інформації, обмеження доступу до певних частин інформації, вільно розміщеної в Інтернеті для всіх, таргетування й персоналізація, що зовсім не означають задоволення ваших потреб, а мають на увазі нав'язування потреб інших. У власноруч організованому просторі ми почуваємось упевненіше, і поки що в нас є така можливість - тож, почати треба зі структури власної справи, і, зокрема, зі структури комунікацій.
Ваші поштові сервіси, ваші месенджери, ваші контакти мають складати цілком зрозумілу тільки для вас систему, в якій баланс індивідуальності та універсальних організаційних принципів відповідає вашим потребам. Те саме стосується документів, у яких офлайнова бібліотека має створюватись, насамперед, а потім вже паралельно цифровій.
Ваші способи роботи з контентом, який потрібен у творчому процесі, мають враховувати сучасні тенденції, коли більшість користувачів не в змозі фінансово встигати за оновленнями, які пропонують і пропонують технологічні компанії. В умовах підвищеної нестабільності, пов'язаної з військовими ризиками, середній користувач навряд чи буде думати про купівлю нового гаджета суто з "модного вироку". Легкі, мобільні пристрої, які неважко носити з собою, виграють - і ми бачимо це по з'явленню на ринку, здавалося б, забутих нетбуків та електронних книг, а планшети - якісні! - продовжують тримати чималу долю ринку.
Ваші методи просування у соцмережах мають підтримувати основний його принцип - продуктивної відсутності. Майже суцільний видавничий спам не приваблює, а втомлює читача. Видавці опиняються в своєму замкненому колі конкуренції, письменники - в спільнотах обговорення себе й, якщо буде настрій, одне одного, читачі - в читацьких клубах, де, знову ж таки, здебільшого, пропонують модну, а не потрібну літературу. В підсумку, капсульність та незнаність, тривога, сум та відчай від незацікавленості чи завищених сподівань в епоху гіперінформованості.
Сегмент правди
Обрати власну нішу означає працювати на цьому клаптику землі так, аби він приніс плоди. А це означає певний період очікування, із зусиллями, які годяться для отримання врожаю. Тож, якщо це поле не організоване, успіху годі й чекати. Без бажання приділяти увагу дрібницям ви ризикуєте втратити великі цінні речі.
Коли ми займаємось рутиною, в нас знижується тривожність, ми зосереджуємось, і все менше приводів жалітись на РДУГ, вигаданий підприємливим психотерапевтом задля отримання швидкого прибутку. На жаль, більшість сучасних авторів у соцмережах обирають дитинну позицію, що виглядає уникненням зустрічі з дорослим, вимогливим світом, де потрібно бути ретельним, докладати зусиль взаємодії, аби отримати бажаний результат. Проблеми, які були доступні для усвідомлення попередніми поколіннями, постійно піднімаються так, наче про них і не чули. Окрім випрошування уваги, це ні на що більше не схоже, і викликає в дорослих людях більше огиди, аніж бажання спілкуватись.
"Діти технологій" постійно в процесі задоволення потреб - навіть не своїх, а корпорацій, які керують цими технологіями. Алгоритм видачі стрічок постійно підштовхує до участі в розмовах, де запросто можуть обійтись без нас, таргетує контент з урахуванням даних, зібраних про нас - інколи, вражаюче точно. Тож, змусити себе дотримуватись хоча би приблизного контент-плану для соцмереж - уже подвиг. А, якщо ви опрацюєте способи просування через рекламні кабінети, можна подаватись на диплом аналітика даних.
Ми недарма акцентуємо увагу на маркетингових технологіях. Текст, що продає - не те саме, що художній текст, а пошук зацікавленої аудиторії не дорівнює скачуванню підписників за принципом "тут і зараз". Чесно кажучи, автори, що застрягли в соцмережах, стають страшенно нудними. Особливо, коли їх твори потребують роботи, яка відкладається чи перекладається на видавця, що не схвалює та й не схвалює.
Втім, і з творами можна застрягнути на одному місці, якщо не взятись за ті самі бізнес-процеси, управління проектами й часом. Так, часом. Саме тому ми завершуємо цю публікацію на проханні розподіляти зусилля. І пам'ятати про те, що гра на випередження не завжди приносить перемогу.
КнижКава в Telegram -
не пропустіть нашого вівторка!
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар