Image by @MZarzhytska on X & freepik on Freepik
Автор Марія Заржицька
В епоху розширення можливостей для видання власних творів автори використовують не лише матеріали, що належать їм, але й залучають до створення своїх книг інших співавторів. Якщо книгу випускає видавництво, саме воно укладає угоди з усіма учасниками процесу створення книги та зазначає їх у відповідних місцях видання за стандартами галузі. При створенні книги власними силами потрібно дотримуватись тих самих стандартів, без яких книгу можуть не взяти до продажу, в бібліотеку або в рекламну кампанію.
Інакше кажучи, звичайний пропуск імені ілюстратора може коштувати перевидання. Чому так суворо? Тому що ілюстратор - такий самий автор, навіть якщо подарував письменнику фото чи малюнок. До речі, факт передачі графічного твору в безоплатне користування теж має бути засвідчений.
Звісно, не один письменник-початківець заперечить, посилаючись на захмарну вартість послуг юристів, і тут ми цілком погоджуємось із авторами. Далеко не кожен знайде кільканадцять тисяч гривень на складання текстів і консультації про договірний процес. Утім, якщо автор знаходить кошти для видання книги, частину з них точно доведеться вкласти в юридичну підстраховку - хай навіть з меншими витратами, ніж на адвоката кожному, але, все ж таки, життєво необхідну.
Ми з упевненістю говоримо, що угоди - те, чому має навчитися кожен громадянин справді незалежної держави, й те, що свідчить не лише про зрілість особистості, а й про рівень розвитку суспільства. На жаль, нашим школярам ще доводиться чекати на вчителів, які доступно викладуть їм правові знання з точки зору практики, без ризику впадіння в доносительство та сутяжництво. Тим паче, угода є одним з перших виявів економічного мислення, що, з одного боку, хочуть виховати, а з іншого, все ще сприймають по-радянськи.
Таким чином, зі шкіл і досі випускаються функціонально неграмотні люди, які напхані визубреною теорією, але не розуміють, як її ефективно застосувати. В кращому випадку, це синдром ДПС-ника, що завжди і всюди мислить двомірними схемами “порушення - не порушення” чи “дозвіл - заборона”, перетворюючи будь-яке читання елементарного паперу в колізію чи дріб'язкове копирсання в другорядних моментах. Так створюється враження, що законами неможливо користуватись на рівні звичайного громадянина.
Угода як юридичний документ теж потрапляє до категорії нечитабельних - як через міфи та упередження, так і через негативний досвід з компаніями, банками, комунальними службами тощо, які не знаходять часу й бажання створити документи, доступні для розуміння рядовими громадянами. Втім, це не означає, що угода має складатись, як новела, - тим паче, зразки документів зараз доступні, починаючи від інтернет-ресурсів і закінчуючи друкованими виданнями на юридичні теми.
Зараз не будемо детально зупинятись на процесі укладення угод, оскільки приділяємо цьому максимум уваги в осінніх репортажах місяця. Наголосимо тільки, що проект книги для видання самостійно має бути погоджений з точки зору розподілу обов'язків та винагороди за них, - а це, безперечно, визначення менеджера проекту (як правило, власника тексту чи літературного менеджера).
Головний момент, що наголошує на правах ілюстратора видання для його читачів, є згадка імені та копірайт із роком випуску книги з друку. Під час проміжної роботи з рукописом - наприклад, в літературній агенції - зазначається ім'я автора та рік створення ілюстрації, а також обов'язково перевіряється наявність та характер дозволу на використання зображень в книзі та його фінансової складової.
Для чого це робить літературний агент, якщо він не є видавцем? Для того, аби видавець отримав гідний довіри рукопис, а в разі самовидання автор не припустився грубих помилок, які в майбутньому можуть спричинити не лише суперечки між учасниками проекту, а й обмеження для реєстрації та продажу видання.
Під час роботи з рукописом чи виданням з друкарні, що містить зображення, складається перелік таких зображень із вказанням авторства, перелік ілюстраторів, що працювали з виданням або передали автору фотографії чи малюнки безкоштовно. На практиці часто виявляється, що жодної письмової угоди між письменником та ілюстратором не існує, дозвіл висловлений усно, туманно і без свідків, контакти бувають втраченими, й підтвердити зміст та характер угоди між учасниками проекту стосовно зображень у найближчий час неможливо.
На жаль, бувають випадки, коли зображення до перевидання доводиться відхиляти через співвідношення ризиків та витрат часу на пошуки контактів із авторами ілюстрацій. Тож, аби уникнути таких проблем, варто одразу:
- визначити характер згадки ілюстратора у виданні - ім'я, прізвище, псевдонім, ліцензований псевдонім / бренд тощо;
- за наявності ліцензії на псевдонім чи назву компанії записати номер свідоцтва й дату реєстрації, якя вказуються одразу після згадки про ілюстратора;
- якщо ілюстрації створювала компанія чи агенція, вони мають бути оформлені як службові твори тільки у випадку найму працівників у цю компанію чи агенцію. При співпраці з незалежними ілюстраторами в рамках проекту потрібно застосувати піар-інструменти, аби гідно представити такий проект в межах конкретного видання.
Із вдячністю в нашому книговиданні теж трапляється безліч проблем. Наприклад, в американських виданнях вдячності може бути приділено кілька сторінок, на яких викладено історію створення проекту, всіх учасників, їх функціональні обов'язки та внесок. І ця ще одна сторінка - здається, така витратна - потім окупляється прибутками для кожного, хто не порахував свій внесок аж так ціннішим за інших.
Знову ж таки, потрібно визначитись, чи потребує ситуація угоди, чи можливо обмежитись дозволом, який чітко описує кількість та зміст зображень, що будуть включені в конкретне видання, термін використання та необхідність виплати винагороди. Як правило, такі дозволи застосовуються на дарування зображень, а для можливості отримувати дохід від продажу видання потрібна, все ж таки, угода.
В простих випадках дозвіл або угоду можна скласти за допомогою літературного агента - принаймні, проект такої угоди, який визначає її предмет, обов'язки сторін та терміни виконання робіт або план дій, якщо контакти втрачено. Складні випадки потребують залучення юристів, які допоможуть з'ясувати правові тонкощі стосунків між сторонами і, головно, визначити діючі законодавчі умови. В будь-якому разі, ви приходите до юриста з баченням того, чого хочете досягти, й досягаєте бажаного швидше, аніж у випадку відсутності проекту угоди.
Крім того, в даному випадку ви зменшуєте власні витрати та маєте можливість розтягнути їх в часі, використавши його на ретельну підготовку видання. Потрібно одразу звикнути, що видавничий процес не є швидким, в тому числі, через високий рівень суспільної відповідальності за результати.
Ще один цікавий момент - характер зображень з точки зору похідності. Далеко не всі зображення складаються з оригінальних елементів, але в них може бути оригінальне поєднання. Доречним буде вказати в описі зображення, які брендові матеріали використано під час створення колажу, художньої фотографії чи іншого об'єкту візуального мистецтва. Маються на увазі впізнавані елементи упаковок, обгорток тощо. Все це відноситься не лише до правового, а й до етичного аспекту книговидання.
З точки зору похідності зображення описується як створене самим автором чи у співавторстві, в оригіналі чи на основі іншого твору, чи є дозвіл або згода автора на тип цієї похідності, чи потребує конкретний випадок такої згоди. Зокрема, приклади подібних колізій були описані СЕО та засновницею патентно-юридичної студії Black&White Аліною Сероштан-Татаріновою під час лекторію “Статус мистецьких підробок”, що пройшов у рамках Арт-Фестивалю С.О.М. 1 листопада цього року.
На лекторії, зокрема, розглядалися випадки створення похідних зображень на основі картин Марії Примаченко (в якої є спадкоємці), судовий позов галереї Уффіці проти Жана-Поля Готьє за неправомірне використання елементів “Народження Венери” в колекції одягу, заперечення Анастасії Тихої проти публікації її фото на обкладинці журналу Playboy та інші казуси.
Тож, бачимо, чому величезна кількість самовидавців прагне бути ще й ілюстраторами - але чи доречно це в конкретному випадку, не завжди можливо вирішити самостійно. Бувають чудові рішення, але трапляються й фейли, коли друкарня не робить того, що мав би зробити ілюстратор.
Як би там не було, перед випуском самовидання з ілюстраціями переконайтесь, що воно відповідає стандартам галузі. Те саме стосується й дизайну обкладинки та видання в цілому, авторство якого зазначається окремо від авторства ілюстрацій або разом із ним, якщо ілюстратор та дизайнер - одна й та сама особа.
І, якщо вже братися за створення ілюстрованого літературного або медійного проекту, потрібні не лише поради колег у соцмережах, а й професійна участь спеціалістів галузі, кожен з яких має власні функції. Проект, в якому всі роблять все, приречений на занепад, а демократичний радянський сором винаймати собі помічників ще й заб'є цвяхи в цю труну. Тож, продовжуючи тему артфестівського лекторію, скажемо: “Делегуй, як митець”, і буде вам щастя.
КнижКава в Telegram та Х - сезон арттерапії триває!
Жодного спаму.
Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар