Іmages by @MZarzhytska on X
Автор Марія Заржицька Репортаж місяця - серпень липень червень 2025
Цьогоріч проблему якісної літератури для дітей та підлітків окреслено як існуючу. Видання привабливих книг не врятувало батьків від остраху перед інформаційними технологіями, що поглинають увагу підростаючого покоління та створюють специфічний образ мислення, названий психологами "кліповим". Графічні романи та комікси тільки переміщують це мислення із електронного дисплею на папір, не розв'язуючи задачі втримування, переключення та розподілу уваги в навчальному процесі та повсякденні.
Дитяча література, як і сама дитина, має вікові періоди та етапи розвитку, в кожній країні, зокрема. Існує народна традиція, літературна казка, письменницька спеціалізація, класика та сучасність. Крім того, далеко не кожен автор літератури для дітей вважається (і вважає себе) дитячим письменником. Сьогодні займаємось усвідомленням понять, які допоможуть сформувати комплексне мислення на ринку дитячої літератури та, можливо, вибрати власний жанр і стати автором книг для дітей.
Термінологія: від прадавен до сучасності
Можливо, ви здивуєтесь, але тривалий час поняття дитячої літератури існувало лише для літературознавців. Маємо на увазі його теоретичний аспект, який вивчає літературу для дітей як галузеве явище. У свідомості пересічного читача це поняття, начебто, не потребує детальних роз'яснень. І так все зрозуміло, література для дітей означає літературу для дітей, нічого більше.
В цьому сенсі ми поринули до архівних глибин, вирішивши уважніше погортати шкільні посібники та енциклопедії. В час відсутності медійного інтересу до старих видань відкриваються надзвичайно цікаві подробиці розвитку дитліту в Україні. Можливо, той, хто напише колись дослідження чи посібник з цієї теми, здивується, що дитяча література як явище не досліджується взагалі.
По-перше, історичні особливості з'явлення літератури для дітей не передбачають необхідності існування літературної мови. Достатньо мови національної, якою створюються колискові, примовлянки, віршики, оповідки, байки, казки тощо. Усна традиція дитячої літератури може існувати настільки довго, наскільки немає потреби в читанні й перечитуванні. Наприклад, Шарль Перро почав свою діяльність з укладання казкових збірок лише в XVII ст., а знамениті "Дитячі та сімейні казки" братів Гримм були створені на початку XIX ст.
Чи означає це, що діти Європи - принаймні, до епохи Просвітництва - не читали книг? Зовсім ні, але потреба в такому читанні була суттєво обмежена як вартістю книг, так і особливостями освітнього процесу того часу, сконцентрованого, здебільшого, на релігійній літературі, що перебувала в руках католицького духовенства або, переписана й перекладена протестантськими проповідниками, визначалась як єдино потрібна для читання.
Інший аспект проблеми - діти того часу рано ставали дорослими, а світобачення середньовічної людини, по великому рахунку, не сильно відрізнялось від того, що ми зараз уважаємо дитячим. Епоси й сатиричні поеми того часу були зрозумілі переважній більшості населення, що володіла мовою твору або мала доступ до перекладу.
Букварі та енциклопедії створювались, переважно, релігійними діячами, що мали доступ не лише до писемності та калліграфії, а й до наукових, університетських знань у різних напрямках. Більш того, мати в себе енциклопедію (скажімо, унікальне для того часу видання "Енциклопедії Ісідора Севільського") вважалося ознакою не лише рівня освіти, а й статків.
Авторської дитячої літератури довгий час не існувало взагалі. Перші помітні зсуви в цьому напрямку відбулися за часів Відродження, коли Еразм Роттердамський створив свою "Похвалу глупоті", з'явились перші утопії (Т.Кампанелла, Ф.Рабле), які взяли жанрову назву від твору англійського мислителя, філософа та політика Томаса Мора, страченого ідеологічними противниками в період Реформації.
Пізніше, з розвитком англіканського світобачення та його особливостей, що характеризують потребу в створенні окремішного, суворо регламентованого та, водночас, опосередненого суспільства, з'явилася література для дітей, створена значною мірою в оксфордській та кембріджській школах, де католицькі кола продовжували ідеологічну боротьбу з протестанськими, а целібатики - з сімейними авторами, що не завадило, де-факто, целібатному Керроллові створити масштабну сатиричну дилогію про Алісу, на основі своєї дружби з родиною Тенніелів та знань про суспільство того часу, а Толкіну, з його чималою родиною та купою сімейних проблем - стати батьком фентезі.
Втім, Ганс Хрістіан Андерсен та Ернст Гофман з'явилися іще раніше, і знову ж таки, в суспільствах, де бюргерська ідеологія сусідувала з упередженнями старої аристократії, створюючи особливий тип суспільної душноти, яка охопила тодішні начебто просвічені, реформаторські суспільства, затверджуючи буржуазний острах втратити нажите через потребу вирізнитись і бути справжньою індивідуальністю.
Дитліт: український аспект розвитку
Наше суспільство тривалий час проіснувало навіть у колонізованому вигляді завдяки потужному пласту народної літератури для дітей, яка проіснувала, переважно, в усній формі до ХІХ століття, коли письменники й видавці почали активно збирати фольклор. З'явилися літературні казки, створені самими письменниками на основі почутого або вигадані ними ж на фольклорній та сучасній основі. Літератори тієї епохи не були дитячими письменниками, - радше, час від часу створювали щось для дітей, або такі твори народжувалися спонтанно.
Знову ж таки, дитяча література була доступною заможним верствам населення, й навіть діти чиновників у Російській імперії часом змушені були задовольнятись однією-двома книгами. Мрія про книжку з картинками була дорогою як для вихованця звичайної англійської чи французької, так і російської школи, а дістатись до енциклопедії означало на цілий вечір потрапити до іншого світу.
Досвід Лесі Українки вважається унікальним для свого часу - але, насправді, тодішній прошарок інтелігенції прагнув до такого стану, створюючи різномовні та перекладні бібліотеки, утворюючи видавничі та літературно-критичні спільноти, продовжуючи займатися пошуком та укладанням фольклорних здобутків. Сама Леся Українка, як і вже класичні її сучасники (Олена Пчілка, Іван Франко, Володимир Винниченко та ін.) стали авторами творів для дітей.
Професійні дитячі письменники з'явились в Україні за радянських часів, коли було сформовано конкретну задачу виховання майбутнього покоління в руслі постулатів комунізму. Вважається, що тон радянському дитячому письменству задав І.Бонч-Бруєвич, з його дитленініаною, яка, втім, так і не знайшла продовження в інших авторів комуністичної епохи. Письменники зосередились на суспільних потребах свого часу, описуючи пригоди повсякденного дитячого життя, в соцреалістичній, фантастичній чи напівказковій формах, поступово формуючи національні літературні пласти в республіках з найвищим інтересом до письменницької діяльності.
Головною ознакою таланту, попри намагання партійних ідеологів керувати процесом, стало вміння захопити дитячу увагу і втримувати її аж всупереч намаганням батьків обмежити час із книжкою. Щоправда, українських авторів, переважно, вивчали у школі - отже, шукали в бібліотеках, бо зустріти на полицях україномовного дитячого автора, не маючи особливих виходів на книжкаря, було вкрай важко.
Тим не менше, ще в російськомовній, але вже чимало національній "Энциклопедии школьника" 1995 року від київського видавництва "Основа" (з кольоровою лишень обгорткою та сторінками з газетного паперу) згадуються, хоч і довідково, Остап Вишня, Платон Воронько, Олесь Гончар, Євген Гребінка, Наталя Забіла, Павло Загребельний та цілий ряд інших українських і світових авторів, - поряд зі статтями про американський футбол, безробітних, відеокасетне телебачення, й, нарешті, Біблію, Євангеліє та релігійні свята без нищівної ідеологічної складової. Крім того, це одне з небагатьох видань, в якому є окрема стаття на п'ять сторінок про дитячі журнали, першим серед яких згадано київський "Барвінок".
А от спеціалізовану шкільну енциклопедію про літературу та мистецтво було видано 1996 року в Мінську, видавництвом "Харвест" - теж російськомовну, скромну за дизайном і об'ємом, але вкрай розгорнуту в міжнародному аспекті. Тут наведено короткі біографії світових зірок літератури, цікавої для дітей (від Данте до Чапека, включаючи навіть Міцкевича, Лонгфелло та О'Генрі), тут дізнаємось про те, що таке літературний щоденник, літературний маніфест, штампи та кліше, мовні експерименти, плагіат та псевдонім. І тут же маємо невеличку публікацію про національну та літературну мову, з акцентом уваги на розвиток мови в німецькому суспільстві.
Якщо вже порівнювати нашу (то й сусідську) мовну кризу з німецькою, то й корені термінологічних негараздів, мабуть, потрібно шукати там - бо картопля родить, а звідки вона росте, ніхто не думає. Поняття дитячої літератури, літератури для дітей, дитячої класичної та сучасної літератури мають увійти в дослідницькі сети як базові - бо без них ми так і не розберемось, яким має бути дитячий письменник.
Дороговкази - шкільні та ринкові
Ми доволі-таки упереджено ставимось до шкільних посібників, якими програмно нагороджують дітей від класу до класу, бо в нас їх, справді, багато. Це й паперові нушівські видання з першого по четвертий клас ("Позакласне читання", "Золотий віночок" та друковані зошити), й електронні підручники різних років, куди, все ж таки, недарма включені саме ці письменники, серед яких і класики, й сучасники. Це розповіді про письменників, з біографічними статтями, які активно видавали на початку 2000-х як довідники для школярів, педагогів та студентів, - і, мабуть, можна відшукати зараз.
Те, що потрібно сучасному українському авторові - а саме, мовна й сюжетна насиченість, зануреність у контекст, драматургійність та усвідомлення сталості літературного розвитку - є в цих простих, недорогих і здавалося би, буденних виданнях. І тут ми підходимо до проблеми портрету автора дитячої літератури. Якщо це класик, то на кого він схожий, або що нового хоче сказати? Якщо сучасник, які проблеми дитячого життя він може подати так, аби висмикнути цільову аудиторію від блогерів хоча б на півгодини щодня?
Походження, розвиток, відгалуження та спеціалізація в літературі визначають те, з ким письменник буде спілкуватись через власні твори та в якій мірі присвятить себе саме цьому жанру. Наприклад, поеми, п'єси, сценки, байки майже зникли з літературної сучасності, зосередженої на раціональних пошуках і відстороненні від "надто складної" емоційної сфери життя, звертаючи увагу виключно на її тлумаченні. А це прямий удар по якості дитячої літератури, яка просто не здатна бути "розумовою".
Книги, письменник і літературний жанр створюють єдине ціле, в якому автор відкривається читачам не іменем чи біографічними подробицями, а твором як соціальним портретом. Читач і через багато років шукатиме того письменника, що відкрив йому багатство мови через душевне тепло та розквіт уяви, яка раптом розчиняє загублені двері колективного несвідомого. Нам більше не потрібно шукати дотичностей - ось вона, правда, і спогади, яких ніхто у нас не відніме.
Наостанок, пропонуємо сучасну біотеку дитячих авторів, укладеною дослідницько-видавничим проектом "БараБука" і нагадуємо про те, що цієї осені літературі для дітей та підлітків буде приділено особливу увагу. Так станеться на VіnBookFest 13-14 вересня в Ввнниці та на книжковому форумі "Відсіч", що пройде 20-21 вересня у м.Житомир та збере видавців і письменників з усієї України, а також розгляне твори нових авторів, які надішлють їх оргкомітету до 15 вересня цього року.
не пропустіть жодного спецрепортажу!
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар