Image by MZarzhytska on X & Drazen Zigic on Freepik
Автор Марія Заржицька Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025
Будь-яка угода пов'язана з тим, що ми хочемо запропонувати іншій стороні. Предмет угоди складають не просто речі або послуги, а те, чим ми володіємо в повній мірі, те, чим можемо розпоряджатися на правах одноосібної власності чи співвласності. Тож, в продовження попередньої публікації починаємо розглядати основні моменти книжкарських угод саме з питання власності на права.
Коли письменник вперше збирається вийти на книжковий ринок, він має щодо твору два різновиди особистих прав - немайнові, чи, власне, авторські, та майнові - ті, які дозволяють розпоряджатися твором з точки зору його відтворення, копіювання та поширення в будь-якій формі, починаючи з друкованої (паперова, цифрова) й закінчуючи відео- та аудіоформатом (відеозапис, звукозапис, відтворення в фільмі). До публічного відтворення відносяться також публічні читання, театральні та радіопостановки тощо.
Спільна власність та співавторство
Якщо твір написав не один автор, він вважається об'єктом спільної власності в рівних частках, якщо інше не визначене в спеціальній угоді між авторами, яку вони мали б укласти на початку або в ході роботи над твором. І тут виникає перший цікавий момент, який аж сильно нітить нашого вітчизняного творця.
“Чому я маю укладати якісь угоди, коли знаю цих людей та довіряю їм?” - перше, що може почути літературний агент від співавтора. Звісно, можна не укладати жодних угод і сподіватись виключно на законодавчий захист, що в будь-якому разі належить об'єкту інтелектуальної власності. Втім, коли виникають проблеми - а виникають вони раптом, коли співавтори не отримують те, на що сподівались - першим питанням, що постає при розборі ситуації, стає характер угоди між співавторами.
Вище ми підкреслювали, що закон, апріорі - тобто, без потреби в спеціальних доказах, чорним по білому - передбачає захист співавторства у рівних частках. В реальності співавтори можуть брати різний ступінь та характер участі в проекті, до того ж, мати різні функціональні обов'язки. Коли вже брати готову книгу чи навіть рукопис, він може містити не лише тексти, а й зображення (малюнки, фото, карти, графіки тощо), створені різними людьми, і ця праця передбачає або винагороду, або добровільну безоплатну передачу своєї праці основному автору.
Останній момент викликає не менше цікавих питань, аніж попередній. Виявляється, що з поняттям співвласності на твір багато хто не впорався ще з часів дитинства у пісочниці. Тобто, доросла людина може бути цілком певна, що вказувати авторство інших у своїй роботі зовсім не обов'язково, бо всі лаври мають належати найбільшій зірці.
Щойно такий автор натрапляє на літературного агента чи уважного юриста у видавництві, йому доводиться негайно спускатись із власноруч збудованого п'єдесталу на землю, бо першою змістовою частиною грамотно укладеного договору в книжкарстві є питання правовласності. Звучить воно приблизно так:
“Я, Павло Петрович Смілянський, громадянин (держава), (дані документу, що посвідчує особистість), що є власником (співвласником) твору (збірки тощо) на підставі (документ, що підтверджує право власності (співвласності)), надалі Замовник, та Діденко Світлана Романівна, що діє на підставі статуту (юридична особа), надалі Виконавець, уклали цей договір про те… “ - і далі переходимо до дій, які узгодили між собою Замовник та Виконавець щодо твору.
В попередній публікації ми наголошували на тому, що авторське право саме по собі не потребує засвідчення, окрім ризикованих та спірних випадків. Щодо співавторства на великі твори (романи, збірки, підручники, посібники, експертні огляди тощо) варто застрахуватись не лише угодою між співавторами, а й патентуванням.
Навіть якщо ви цього не зробили й звернулись до літературного агента з чим є, перед укладенням угоди на послуги обов'язково й беззаперечно мають бути з'ясовані питання власності на твір, які можуть мати різний характер, залежно від особливостей роботи над твором, дієздатності, наявності серед живих автора чи авторів і можливості встановити авторство твору як таке.
Ще на тему: Фанфіки й піратство: де межа добра й зла?
Співавторство та спільна робота
Особливості роботи над твором передбачають, крім наявності одного чи кількох авторів, ще й відносини між ними. Типовим випадком є книга, створена кількома авторами в межах робочого проекту, який треба чітко вирізняти від сайту, на який працюють копірайтери, рерайтери, штучний інтелект тощо - тобто, тексти, які мають супроводжувати продаж певних товарів чи надання послуг і не передбачають вказування авторства, крім випадків, коли автор створює унікальні експертні тексти за власним досвідом чи є колумністом видання, де, апріорі, прийнято вказувати авторство.
Якщо текст створений за допомогою штучного інтелекту, це теж вказується як згадка бренду, оскількі ШІ є брендованими інструментами певних компаній, які отримують з цього прибуток. Тобто, заборонити письменникам чи власникам ресурсів використовувати в роботі ШІ все одно, що забороняти користуватись калькулятором, але громадськість має бути обов'язково проінформована про те, хто і як створив цей текст, а сам текст має бути унікальним - тобто, не повторюватись на інших ресурсах.
Інакше кажучи, будь-хто з нас може задати ШІ тему тексту й отримати швидкий результат, але такий самий чи схожий результат може отримати за своїм запитом інша людина, й під час обробки сторінки краулерами чи антиплагіатором може виявитись неприпустимий відсоток співпадінь. Тож, ШІ - помічник, а не виконавець, і той, хто працює над текстом, має створити його унікальним, в межах задач копірайтингу, рерайтингу чи авторського експертного тексту.
До речі, наявність на сайті службових творів - тобто, текстів, створених копірайтерами та рерайтерами на замовлення, в межах певного проекту чи окремо, за відповідною угодою - теж має бути зазначена в інформації про ресурс, як факт. Інакше, виникає закономірне питання, чи не привласнює розпорядник ресурсу собі всі чи більшість текстів, чи виявляє повагу до авторів, які для нього працюють, і, взагалі, на яких підставах і ким створені ці тексти.
На жаль, практика показує, що величезна кількість текстів, які власник ресурсу не створював самостійно, можуть бути видані за власні в межах цілої книги - тільки на підставі того, що це були службові твори, написані копірайтерами, рерайтерами чи так званими технічними письменниками. Те саме стосується студентських робіт, які багато хто з викладачів, апріорі, розцінює як списані чи скомпільовані, та привласнює собі - роботи, які вважаються власністю студента, доки не доведено інше. Такі випадки є не просто поза межами етики, а підривають репутацію автора книги, який не знайшов часу й сміливості зізнатись публіці, що саме стало йому в нагоді під час написання книги, подякувати всім, хто доклав зусиль - хай навіть винагороду вже виплачено, і, звісно, за умови, що людина хоче, аби її згадали. Як би там не було, вказати, що книга створена з використанням матеріалів інших авторів, у межах певного проекту, висловити подяку, а ще й дати учасникам можливість отримати знижку чи книгу в подарунок - musthave авторських комунікацій.
Розглянувши цей, здавалося б, технічний момент, переходимо до питання співвласності, визначеного внеском кількох авторів, що створюють художній або публіцистичний твір із використанням текстових, графічних та інших технік. Такий твір в межах управлінської практики розглядається як проект і може бути оформлений як проект - більш того, ми наполегливо рекомендуємо так робити, аби уникнути непорозумінь в ході роботи над твором та після її закінчення.
Ще на тему: П'ять облич "Жовтоликої"
Твір як проект, і що для цього потрібно
Чудово, що в наш часи існіють інструменти роботи над проектами, крім паперу та ручки - хоча й без них не обійтись в плані закладення основи у тому числі, доказової. Погано, що велика кількість людей лишається функціонально неграмотними. Тобто, за наявності всіх потрібних засобів та технологій людина не знає, що з ними робити, як створити дієвий простір, як узгодити різні елементи та способи дій між собою, як освоїти нове й інтегрувати в нього наявний досвід.
Питання, що мучить творців на цьому етапі: “Як оформити спільну роботу над твором в проект і керувати ним, якщо не маєш навичок?”. Відповідь проста - припинити дурну практику вкладання всього на власний горб, бо всі види матеріалів можна покласти на один лише предмет. Це залізний совок або ківш екскаватора, що, в даному випадку, не мають принципової різниці.
В межах проекту потрібно визначити людину, що має управлінські навички й може скоординувати інших для визначення особливостей угоди. Якщо це літературний твір на стадії створення, можна залучити людину, що працює чи працювала саме в цій сфері, має відповідні знання та практику. В іншому випадку, коли твір уже готовий, літературному агенту чи менеджеру видавництва доводиться витратити чимало часу для вияснення внеску всіх учасників та підписання відповідних документів, що узгоджують питання майнових прав.
Саме тому договір, в якому не фігурує один, живий на даний момент власник, має супровідні документи - договори між співавторами, довіреності на право виконувати певні дії від імені власника \ співвласника, персональні згоди на використання творів у збірках, засвідчення участі в написанні твору, медичні документи, що засвідчують недієздатність, документи, що засвідчують право представляти інтереси власника, в тому числі, померлого і т.п. Без цих супровідних документів навіть ідеально складена угода може бути визнана нікчемною і, в кращому випадку, проходити як факт домовленості про певні зобов'язання в рамках Цивільного кодексу. Проте, в цьому випадку доведеться пройти через тривалі процедури засвідчення, а в кримінальних чи судових випадках - через свідчення з використанням юридичного інструментарію, яке передбачає відповідальність за сказане тут і зараз.
Тож, для вирішення питань співвласності та етичної роботи з нею потрібно залучати спеціалістів, які розуміються на таких питаннях і можуть надати консультацію або взяти участь в роботі - менеджери проектів, PR, маркетологи, продюсери, літературні менеджери та літературні агенти. Важливо розподілити, і, головне, наіменувати види робіт, які потрібно виконати щодо твору за певною угодою.
Тож, в наступному репортажі місяця будемо говорити про види робіт, і, відповідно, види угод. Як не дивно, в одну угоду часом буває неможливо й недоцільно закладати все, а певні проекти конче потребують часового розподілу. Залишайтесь з нами, поважайте себе та результати своєї праці та гуртуйте навколо себе тих, хто мислить так само.
Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови.
Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності.
не пропустіть жодного спецрепортажу!
Тут може бути ваша експертна думка.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар