Image by Moving Venue
Автор: Марія Заржицька
Британські літературні премії входять до пулу найпрестижніших у світі слова. В усякому разі, готовність пересічного читача купити книгу з відміткою "Букерівський лауреат" чи хоча б "номінант" суттєво зростає. Втім, після детального знайомства з деякими творами-переможцями книголюби зтикаються з розчаруванням, яке не завжди можна пояснити смаками чи відсутністю навичок читання літератури певного рівня.
В чому ж справа? І як "Букер" замість знаку якості почав перетворюватись на латентне оголошення "розпродаж"? Чи всі книги з Букером тепер не варті навіть поверхневого знайомства? Давайте розбиратися й міркувати.
Букерівська премія: історія заснування
Якщо пройтись лінією часу Букера, вона виявиться не менш захопливою, аніж вигадливі літературні сюжети. Премію засновано не ким-небудь, а британською компанією Букер, що існує на ринку харчових продуктів з 1835 року. І це не просто якась там мережа оптових складів, а справжній гігант, сферу впливу якого в Латинській Америці недарма назвали "Букерівська Гайана".
Booker Group, або Booker Ltd - дочірня компанія Tesco, бренду, який добре знайомий сучасним споживачам товарів широкого вжитку. Джордж та Річард Букери заснували свою справу в першій половині ХІХ століття, коли цукрова індустрія була однією з найприбутковіших у галузі. Причому, Букерів цікавила не просто закупівля цукру, а повноцінний процес існування плантократичного бізнесу.
Image by Betterretailing
В 60-ті роки ХІХ століття Букери зайняли 75% ринку, але до того часу встигли прославитися жахливими умовами праці, аж навіть після заборони работоргівлі. В цьому сенсі британська промисловість була сумно відомою ще з часів існування перших мануфактур, і навіть епоха Просвітництва змогла вплинути на соціальне питання у виробництві хіба що на рівні теоретичних праць.
Щойно вчорашні бідарі вибивалися в люди, вони воліли забути про тих, хто лишився в нижніх прошарках суспільства, і вважали себе вправі приєднатися до лав експлуататорів у гонитві за величезними прибутками. У Букерів це тривало аж до 1952 року, доки керівні важелі компанії не опинилися в руках у Джока Кемпбелла, що й став засновником премії з літератури.
Волинка нижче Ловленду: що сталося?
Джок Кемпбелл походив з дуже й дуже давнього шотландського роду. Його повним ім'ям було Джон Міддлтон Кембпелл, або лорд Кемпбелл - бо так належало за його баронським титулом - походив із графства Думбартон, яке уважні читачі Жюля Верна одразу пригадають, як місце проживання одного з головних героїв, прогресивного волелюба Гленарвана.
За три роки до заснування Букерівської премії Джон Міддлтон Кемпбелл, барон Кемпбелл з Ескану, став пером палати лордів від лейбористської партії Великої Британії. Здавалося б, аристократичний статус і шалені статки є несумісними з поглядами соціалістичного спрямування, але факт залишається фактом. Джок Кемпбелл, за його ж словами, був шокований спадком, коли вперше відвідав Британську Гайану в 1934 році
Випусник Ітонського, Ексетерського коледжу та Оксфорда, Кемпбелл публічно відокремився від плантократичних поглядів свого сімейства у 1971 році. Втім, це не завадило йому отримати контрольний пакет у прибутках від компанії Glidmore Productions, що поширювала світом твори Яна Флемінга, творця Джеймса Бонда.
Знову ж таки, ця інтригуюча історія сталася незадовго до заснування Букерівської премії, яка побачила світ як конкурент Гонкурівської премії Prix Goncourt із Франції, після від'їзду Дж.Кемпбелла з Гайани. Перед заглибленням у деталі премії звернемо вашу увагу на ще один важливий факт - належність Кемпбелла до товариства Фабіанів.
Конспірологія Букера: лейбористи в золотому
Товариство Фабіана є доволі відомим та впливовим у Великій Британії. Щодо лейбористської партії, воно виконує роль його ідеологічного центру, який створює програмні й тактичні основи руху. Серед засновників Фабіана були письменник Герберт Уеллс, один з отців-основателів наукової фантастики, та драматург Бернард Шоу, один з перших лауреатів Нобелівської премії, автор комедії "Пігмаліон" і ще кількох десятків творів для сцени.
Товариство назване на честь полководця Фабія Максима Кунктатора, що обрав своєю тактикою боротьби проти Ганнібала неквапність та вичікування, з поступовим виснаженням противника. Втім, найбільш цікавим воно є в плані поглядів, які загалом трактуються як муніціпальний соціалізм.
Прихильники цієї теорії вважають, що матеріальне життя суспільства має бути незалежним від приватного капіталу, а промисловість і земля мають поступово перейти у власність міської громади. Втім, за своєю виборчою тактикою фабіаністи є чимось на зразок технічних кандидатів, підтримуючи тих, кого вважають близькими за переконаннями.
Весь цей дивовижний мікс відображає суперечливість ідеології товариства Фабіана в точці ставлення до буржуазії, яка є, вочевидь, компромісною. Та ж компанія Букер є типовим представником олігархії в галузі роздрібної торгівлі та кейтерингу. При цьому фабіаністи вважають себе соціал-демократами, але противниками революцій на користь еволюційного шляху розвитку суспільства, що є типовим для британського світогляду взагалі - на відміну від французького, що є достоту революційним, або німецького, з його контртенденціями.
Зокрема, фабіаністи вимагають відміни податків на чай, каву та харчові продукти, а також виступають за організацію муніціпального контролю над торгівлею в своїй сфері. Й тут аж важко втриматися від футуризму. Дозволю собі припустити, що в неомілітарному суспільстві премію, врешті-решт, видаватимуть в перерахунку на харчові купони.
Жарти жартами, а пересічному читачеві кортить дізнатись, як і за що вручають Букер. Поспішати не варто, аби зрозуміти бодай основне, що належить задля збереження любові до сучасної літератури.
Дивізіон Букера: два періоди розвитку
Заснування премії припало на доволі буремні часи змін. Шістдесяті роки змусили доволі-таки консервативне британське суспільство зайняти власну позицію, з обмеженням кола тих, кому належить статус Букерівського лауреата - тобто, авторам з країн Британської Співдружності, що пишуть англійською мовою.
Спочатку гроші взагалі не розглядались Букерівським комітетом як винагорода, але вже через три роки після заснування, у 1969-му, Персі Говард Ньюбі отримав 5 тис.фунтів стерлінгів як відзнаку роману "За це доведеться відповісти". На грошовий момент посилається газета Guardian у публікації, що буде цікава прихильникам ракурсу стейкхолдингу.
З того часу ставки почали рости, сягнувши 20 тис.фунтів стерлінгів на момент з'явлення більш ніж буржуазного інвестора. Це була компанія з фінансового сектору, під назвою Man Group. Після зростання премії до 50 тис.фунтів стерлінгів, кричущий сексизм у назві Man Bookers' Prize не був помічений жодним із номінантів.
Входження Man Group до преміального фонду започаткувало інвестиційний період в розвитку премії. Британці ставали все більш поступливими, й не лише у правилах вручення премії. Врешті, фінансувати вручення премії почав сімейний фонд Сrankstart із Сан-Франціско. Компанія позиціонує себе як зміцнювач основ справедливого суспільства, меценат і, загалом, покращувач світового клімату.
Судячи за часом співробітництва, Booker зробилися для Сrankstart справжнім трасті, який не лише входить до заявлених компанією сфер інтересів, а й передає матеріальне вираження суспільної довіри як акумулятор грантів. Засновники, Харрієт Хейман, письменник та скульптор, і Майкл Морітц, випускник Оксфорду з Менло-Парку, чиї погляди ілюструють аж надто діалектичне протистояння республіканців та демократів, неначе зійшли зі сторінок роману Роберта Пенна Воррена "Вся королівська рать", але це лірика.
За багато років існування Bookers` Author Division значно розширив аудиторію вручення, до якої тепер входять не лише автори з усіх країн світу, що пишуть англійською, а й перекладачі творів, які можуть бути представлені Букерівському комітету, як варті винагороди.
Особливості вручення та слабкі місця Букера
Щороку Букерівський комітет формує довгий та короткий список номінантів. Довгий список, або лонгліст, включає до 25 авторів з певним твором, а короткий список (шортліст) - 6 кандидатів, з яких, врешті, обирається переможець. Довгий список складається консультативним комітетом і подається в журі з 5-ти чоловік, літературознавців та громадських діячів. До консультативного комітету, зокрема, входить один представник від Фонду премії та двоє від компанії Booker - голова Ради директорів і ще одна особа, посада якої не розголошується.
Інші чотири учасники консультативного комітету - літературний агент, книгопродавець, письменник та робітник бібліотечної сфери. Знову ж так, що це за особи, громадськості не повідомляють. Втім, уразливим місцем процесу є необхідність для письменника, що не пише англійською, обирати кваліфікованого перекладача, й, відповідно, бути готовим оплатити високий рівень перекладу, який грунтується не лише на правильності, а й на додержанні авторського стилю - для чого, ймовірно, знадобляться навички художнього редагування.
Довгі та короткі списки публікуються у відкритих джерелах і можуть бути представлені на розгляд читачів не лише для ознайомлення, а й для голосування. Втім, трапляються аж зовсім курйозні випадки, коли вже виданий письменник заявлений як номінант Букерівської премії за певний рік, але знайти його у відкритих джерелах чомусь неможливо.
Довгі списки публікують, як правило, влітку (липень-серпень) на сайті премії, і про це регулярно виходять повідомлення в пресі. Зокрема, ці списки потрапляють в інші джерела, як-от Goodreads, дистриб'юторські сайти чи сайти видавництв. Тому при виникненні сумнівів є сенс звіритися з офіційним сайтом Букера, і потім вже приймати рішення про голосування замість звичайного підняття рейтинга автору, що не приймає участі у відборі.
Короткий список публікується у вересні, незадовго до вручення премії. Зауважимо, що до розгляду приймаються твори, опубліковані з 1 жовтня попереднього року до 30 вересня поточного. На момент публікації короткого списку стає відомим склад журі, що прийматиме остаточне рішення.
Офіційна церемонія вручення премії відбувається у палаці Олд-Біллінсгейт - у самому серці ділового району Лондона, відомого всьому світу під назвою Сіті. Розкішна будівля вікторіанської епохи відкриває приголомшливий вид на старе місто, з його Тауером, мостом через Темзу, та на витвори новітнього будівництва - Скалку й Сіті-Холл.
Отже, церемонія вручення відбудеться в листопаді, а цього року вже маємо лауреатів - німецьку письменницю Дженні Ерпенбек із твором "Кайрос", що описує події епохи падіння Берлінської стіни, та її перекладача Міхаеля Гофмана. Український письменник Андрій Курков увійшов до лонглисту з романом "Самсон і Надія", в контексті заворушень 1919 року в Україні.
І тут важко оминути наступний розділ, оскільки це в фокусі наших інтересів. Вірю, вам сподобається, і ви будете на тій самій хвилі сатири, що й автор цієї публікації.
Більше курйозів: російський Букер
Сподобається це комусь чи ні, але з'явлення росіян у преміальному процесі остаточно скинуло з нього всі благородні шати. Спонсором фонду, заснованого у 1999 році як Russian Booker, став горілчаний бренд Smirnoff, що належить британському виробнику напоїв Diageo. Основні правила збереглися тими самими, окрім мови творів - якою, звичайно ж, стала російська.
Важко сказати, чого цим домагалися організатори - чи то преміювання творів, що не входять до сфери впливу РФ як держави, чи то права писати й преміюватись російською під егідою Великої Британії, але факт залишається фактом. З 1991 року Британська Рада в Росії ініціювала вручення премії, як проект-аналог. До журі Російського Букера увійшли не лише письменники та критики, але й філологи та представники ще якогось виду мистецтва.
Російська демократія розширила правила майже одразу. З 2002 року список номінантів могли визначати видавці та публікатори, шортліст міг бути обмежений трьома творами, а спонсорами стали як російські, так і зарубіжні великі компанії. Втім, головний спонсор не припиняв своїх вливань. Премію так і назвали - Smirnoff-Booker, за назвою компанії Петра Смірнова, що є частиною міжнародного холдингу United Distillers and Vintners.
В складі акціонерів теж відбулася золота текучка. "Відкриту Росію" в 2002 році змінив її засновник - нафтовик "ЮКОС" Михайла Ходорковського, а з 2005 року фінансування відбувалося в рамках благодійності від British Petroleum. Нарешті, з 2012 по 2019 рік припинення премії фінансову частину взяв на себе, де-факто, державний російський банк "Внешэкономбанк" з його структурою "ГЛОБЭКС". В різні роки Російський Букер спонсували "Российская корпорация средств связи" та "Фетисов Иллюзион".
Втім, уже з 2018 року бажаючих спонсувати цей золотий проект ставало все менше. Зарубіжні меценати ризикували потрапити до списку іноагентів, а вітчизняні, схоже, не витримували відбору прискіпливого лондонського суду. Тим не менше, за час активності премії її встигли отримати Булат Окуджава, Анатолій Азольський, Рубен Давід Гонсалес Гальєго, Василій Аксьонов, Людмила Улицька й Олександра Ніколаєнко, ілюстратор творів Бориса Акуніна.
Самі організатори та учасники, врешті, почали скаржитись на парадоксальність рішень комітету, завдяки яким премію можна було перейменовувати у "Неросійський Букер" за твори, що догоджали трендам західної культури, й так і не закріпились в них. Їх просто не сприйняли як щось самобутнє, варте рівня, заявленого російською літературою в минулі роки.
Так чи інакше, премія отримала гібридний статус існування. Що далі? Побачимо, але ідея виведення процесу за межі сучасної РФ узагалі поки що не має очевидної підтримки, - так само, як ідея єдиноросівської чи ліберальної літератури натинається на загрозу абсурду й графоманства чи то в ура-патріотичному, чи в анархічному контексті, не кажучи про заперечення будь-якої дійсності, несумісної з цими двома світами.
Букер сучасності: про що книги
На відміну від попередньої публікації про Нобель, не будемо детально зупинятись на списку лауреатів за всі роки. Серед них чимало відомих і гідних імен, що не є ціннісним рупором, який сьогодні у когось в руках, а завтра валяється в смітнику. Проаналізуємо лише кілька моментів, які будуть цікавими для читачів, що люблять продовжувати пошуки в цьому напрямку.
Наприклад, цьогорічна Нобелівська лауреатка Хан Канг була й переможницею Букера у 2016 році, разом із Полом Бітті. Видання її твору "Вегетаріанка" продавалися в Україні того ж року на правах, придбаних "КМ-Букс". КСД почала продавати книгу ще до нагороди, оскільки вже в липні користувачі Х повідомляли, що придбали "Вегетаріанку" в оновленій білій палітурці. Втім, і попереднє, й актуальне видання можна придбати зараз в інтернет-магазинах.
Ще згадуваним в українському сегменті книгознавців є Пол Лінч (2023, "Пісня пророка"). Натомість, узбекський сегмент книгознавців звертає увагу на романи Джуліана Барнса (2011, "Відчутnя закінчення") та Георгі Господінова, ще одного минулорічного лауреата, про якого нам нагадали книжкові форуми осені в Києві та Львові.
Втім, якщо аналізувати склад шортлісту хоча б 2022 року, книг учасників аж так в українському сегменті не віднайти - окрім переможниці Ольги Токарчук, твори якої перекладені на українську та доступні в свобідному читанні. Книги решти номінантів продаються лише в англомовному сегменті. Втім, тішить, що посилання завжди можна знайти на офіційному сайті Booker.
І, врешті, проблема, з якою зтикаються читачі сучасних номінантів. Незважаючи на значну кількість рецензій, мало хто може сказати, про що книга. Чимало з творів аж патологічно відверті або написані т.з. "потоком свідомості", що не може приховати доволі вбогий текстовий ряд. Втім, пробні уривки, що публікуються на сайтах дистриб'юторів чи видавництв, лишають читачам право фільтру та пошуку премійованих авторів за попередні роки. Серед них - Айріс Мердок ("Чорний принц"), Вільям Голдінг ("Ритуали плавання"), Дж.М.Кутзее ("Безчестя", "У серці країни", "В очікуванні варварів"), Томас Кінніллі ("Ковчег Шиндлера") та Майкл Ондатже ("Англійський пацієнт") з екранізацією згаданих творів.
Немає коментарів:
Дописати коментар