Показ дописів із міткою літературний проект. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою літературний проект. Показати всі дописи

середа, 6 травня 2026 р.

Купити: чого вартує книга у читача

Image by MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Випуск 113

Розмови про подорожчання літератури в мене особисто викликають бажання повернутися на двадцять років тому. В ті самі благополучні 2000-ні, коли книг, переважно, не купляли.

Що брали? Шмаття. І м’ясо на стейки. Ми від’їдалися після голодних 90-х з книгами в обіймах, часом штурмували “блошки” і охоче брали стосами книги в тих, хто розкуркулювався на новий буржуйський стиль. Можна було реально зібрати бібліотеку, а потім занести до бібліотеки й побачити очі, повні щастя, бо мало хто тоді дарував бібліотекам. Більше брали й забували повернути.


Шкап, книгарня, кав'ярня

Я - далеко не прихильник елементарної арифметики “мінус два макдональдза = книга”. Час пожерти й асимільований житомирянин дорівнюють одне одному в точці “завжди”. Тим не менше, мій “хрущ” має надто мало місця для нових книг, як не крути ікейський перпетуум. І, коли я, мама двох дорослих дядьок зі своєю житловою площею й бібліотеками, тулю до хати ще щось - самі розумієте, натхнення так собі.

Я не купую нічого тим дітям, бо в них усе є - і, головно, підручники. Вбитися мона, коли це все розкладається на столі кутової форми - в кожного такий, самі проектували. Книги… ну, книги. Ще не втомились від споживання сучасності з Інтернету. Я б теж так робила.

Це йомайо, скажете ви. Діти книгожурналюги не читають книг. Скажу більше - вони й мене не читають. Вони читають, але те, що написано в шоденнику, і хронометраж виконання мене аж сильно лякає. Ми пройшли часи втікання з-за письмового столу. Тепер інша біда - боюся, щоб не пішла кров носом.

Зараз я купую книги на потім. Як іграшки - переважно собі. 


Чи є життя після Мітчелл?

А що? Мені цікаво смакувати “Економіку вражень” по абзацах. Мої книги, як бастурма, як мадера, як сховище мигдального горіху. В дитинстві бабуся пригощала нас мигдальними горіхами, які й зараз там коштують втричі дешевше, ніж тут. 

Я не зупиняюся в читанні роками. Книг-аксесуарів у мене більше немає. Мені подобається відчувати їх тепле життя поруч. І я можу купити книгу за півтори тисячі, не тому, що мені нема куди гроші діти. Вона одна така, тут, і зараз, і я можу відкрити її в будь-який момент, без обмежувальних алгоритмів.

Я не люблю американських письменниць, тому що писати вони, переважно, не вміють, а витрачати наш папір, куплений у шведів за валюту - нечесно. Вся ця бібліотека Еллочки-людоїдки має виготовлятись на замовлення, бо книга - товар елітний.


Потреба читати. Клубна потреба

Так, зараз скажу ще одну неприємну річ. Наїлися - і хватить. Книги переберуться на вищі щаблі піраміди Маслоу, поступившись місцем бібліотечним підпискам і легальному простору в планшетах. На них будуть друкувати критику й огляди, аби в зманіжених потекли слинки, й вони, нарешті, взялися вивчати українську.

Книжка краще кави? О'кей, Гугл, в "Екстра-Сенсі" продаватимуть "День з Маккарті". Поруч приміститься бургерна, тільки не там же, бо з іншого боку доведеться ставити "Експрес-оптику", а це, дійсно, недешево. 

Не будуть купляти в м’яких? А інших за такою ціною не буде. Отак взяти і заляпати кавою золототкану палітурку. Ви ще згадаєте народні бібліотеки довоєнних російських видавництв. І будете вимагати більшого - наприклад, в синіх обгортках, чи що там наш пантон.

Весь цей штучно накручений гіперпопит - уже. Яким б захмарним не був ступінь книжкового шопоголізму, бутерброд із ковбасою його переможе. І літри несмачної кави по-норвезьки. Принаймні, задачу продати хороший коньяк та імбирне варення майже вирішено.

Сподіваюсь, одного ранку я зможу розгорнути хрустячу ранкову газету, а Х знову дасть жити онлайн-версіям найкрутіших видань світу. Втім, якщо вони самі не виберуть бути народніше.


КнижКава в TelegramXFacebook - 

ваш книжковий бюджет.

КнижКава в ThreadsBluesky -

там, де квартира - не студія.


Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

неділя, 30 листопада 2025 р.

Угоди в книжкарстві: хто що винен



Images by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Випуск 94

Літературний ринок передбачає декілька етапів руху твору від автора до читача, і в цьому процесі закладено кілька договірних моментів. Залежно від особливостей проекту, автор планує ці етапи і готується мати справу з контрагентами як рівноправна сторона угоди.

В минулому репортажі місяця ми говорили про важливість визначення права власності на твір. Це стосується не лише моменту, за який найбільше переживають письменники - тобто, підтвердження того, що саме вони є авторами пропонованих ними творів - а й розподілу прав між спіавторами, якщо такі є. 

Крім того, самовидавці можуть укладати угоди з іншими учасниками видавничого процесу - ілюстраторами, верстальниками, книжковими дизайнерами тощо. Сьогодні розглянемо, з якими контрагентами - тобто, сторонами угод - доведеться мати справу автору, і що потрібно врахувати при укладанні домовленостей.


Контрагенти і довіра


В договірному процесі контрагент є особою або організацією, яка укладає з вами угоду на виконання певних робіт або надання послуг. Письменники, що планують видати свій твір, можуть використати кілька шляхів до своєї мрії, й найкоротший із них не завжди виявляється таким.

В репортажі вересня ми розмірковували над тим, що угода, по суті, існує в совісті кожної зі сторін, незалежно від того, була вона зафіксована письмово чи не була. Тобто, відсутність або втрата документу, що підтверджує угоду, не означає неможливості захистити свої інтереси. Цей факт підтверджується Цивільним Кодексом і не потребує жодних доказів - достатньо прочитати відповідну статтю. 

Інший момент - необхідність в доказах, якщо у вас немає документу, що підтверджує угоду. В найгіршому випадку призначається слідство, і не на вашому боці хіба що час, який можна було використати для укладання документу або запиту копії, якщо документ утрачено. 

В найпоширенішому випадку, вам потрібно розуміти, чого саме ви чекаєте від контрагента, що і коли повинні зробити, аби результат вашої співпраці відповідав найкращим очікуванням. Для того і потрібен текст угоди, на який ви спираєтесь, не надто покладаючись на мінливу пам'ять.

Угода - чудовий інструмент управління графіком і структуризації мислення. Саме тому її завжди потрібно читати й перечитувати. Від нас зауважимо: якщо угода нечитабельна, вона є проблемною і потребує втручання, як мінімум, літературного агента. В подальшому ви можете розпочати переговорний процес для зміни умов, відхилити угоду (якщо ще не уклали її та контрагент відмовляється вносити зміни), розірвати угоду (якщо вочевидь маєте на те право) або звернутись до юриста, коли випадок складний і може обернутися судовим розглядом. 

Втім, значна частина письменників, що мають проблемні угоди, не мають можливості одразу залучити юриста, бо вже витратили кошти на самвидав. Цей казус, на відміну від монетизації твору, називається ванітізацією (від англ. vanity publishing - недобросовісне видавництво). Так трапляється з видавництвами, що обіцяють більше, ніж друк твору з редакцією автора - тобто, виплату роялті від кожного проданого екземпляру. 

І тут, насамперед, ідеться про обмануті очікування. Добре, якщо твір якісний, і його потрібно лише надрукувати та забезпечити йому певні умови продажу. Тобто, якщо вам надрукували й дали майданчик, а рекламою й маркетингом змушені займатись ви самі - читайте умови угоди. 

Друкувати завідомо поганий твір, позиціонуючи себе, як видавництво, а не друкарня, і виставляти його на продаж, як мінімум, неетично. Звісно, продаватись він не буде, і автор, що вклав у нього кошти, рано чи пізно отримає рішення зняти з продажу тираж або роками буде чекати, доки цей віз посунеться з мертвоі точки. 

Видавництво, що виплачує авторам роялті, як правило, займається базовим маркетингом. І тут важливо уточнити, скільки триває так званий “період інтересу” до твору - тобто, час, коли його активно просувають. Він завжди менший за час дії майнових прав, які ви передали видавництву, тому враховуйте це при плануванні власних маркетингових активностей.


Чистий самвидав і перші угоди


Самовидавець - якщо він не володар букету талантів - потребує, насамперед, макету книги. Найімовірніше, такий автор звернеться до верстальника чи книжкового дизайнера, який може поєднувати в своїй роботі кілька напрямків діяльності. Без ілюстрації книга може існувати, а без макету це всього лише файл у форматі pdf або текст у блозі. 

Макет потрібен тим, хто хоче реалізовувати свою електронну форму через відомі інтернет-магазини або планує друкувати книгу. Без макету жодна друкарня не розпочне виготовлення книги, тож, потурбуйтесь про те, аби співпрацювати зі спеціалістом, гідним довіри. Це має бути людина, що розбирається в стандартах галузі.

Де-факто, вам одразу потрібно формувати команду проекту, якщо тільки книжковий дизайнер не з тих, хто може все, і з кожним укладати угоди на виконання певних робіт. Якщо це компанія, угода укладається з компанією, якщо це окремі особи на аутсорсингу, договори укладаються з кожним персонально,  містять перелік, особливості виконання робіт, їхню вартість та терміни виконання. 

Інакше кажучи, ви не просто говорите: "Зроби книгу", а детально описуєте, якою хочете її побачити, дослухаєтесь порад спеціаліста або повністю довіряєтесь його майстерності, й цей факт теж має бути зафіксованим. 

В межах проекту виконавець має надати вам план робіт, але перед тим вам потрібно чітко заявити свої очікування. Це може (і навіть рекомендується) оформлювати як бриф. Єдина проблема - далеко не кожен дизайнер вміє проводити опитування замовника. Той теж не завжди може описати, що саме йому потрібно, та й договір підписувати такі люди не завжди хочуть.

Якщо у вас є можливість звернутись до посередника чи винайняти проектного менеджера - в жодному разі не упускайте її. Особливо проблемною є робота з ілюстраторами, і саме в плані укладання угод. Це пов'язано не лише з психологічними особливостями професії, а й інструментами, які будуть застосовуватись. Так, використання ШІ чи похідних технік, у яких можуть бути використані твори інших авторів, потребує особливої уваги.

Інакше кажучи, взяте без дозволу, неліцензоване, неоплачене чи іншим способом не віддячене може загрожувати втратою цілого тиражу, бо його просто заборонять продавати. До того ж, законний ШІ-креатив передбачає фіксацію промптів (творчих запитів до інструменту) та результатів роботи програми як проміжних, а не остаточних, або допоміжних, якщо основа зображення твориться за допомогою інших технік. 


Угоди з видавцями: до та після


До укладення угоди з видавцем потрібно його знайти, й тут важливо не плутати, хто видавець, а хто друкар. Останній нічого вам не редагує, не домальовує і не продає. Ви отримуєте готовий наклад за власний чи спонсорський кошт із макету, який принесли, в кількості, визначеній самостійно, та продаєте його через самостійно обрані канали. 

Від друкаря варто очікувати лише якісного друку, і - от біда! - ілюстрації не завжди виглядають так, як в оригіналі. Це залежить не лише від параметрів друку та паперу, а й від уміння ілюстратора адаптувати зображення під особливості друкованої форми.

До речі, опис якісного друку теж варто зробити самим, ще й порівняти його з умовами угоди, яку укладаєте з друкарем. 

Класичний видавець має опублікувати ваше видання за власний кошт, і це передбачає відбір книги до портфелю, редагування (художнє, структурне, літературне, контекстне - завждли уточнюйте суть термінології, якою зараз чимало граються), коректуру і ті етапи створення книги, про які ми говорили вище. Крім того, видавець продає, пропонує книгарням, організовує рекламу та промо, презентації тощо.

Все те, що має робити видавець, вказано в угоді чорним по білому. Якщо не вказано, а він має це робити, доведеться відкривати рота для захисту своїх інтересів не лише в Фейсбуку чи в Тредсі. Терміни виконання, порядок виплати гонорару та роялті - далеко не все. Зверніть увагу на об'єм прав, який ви передаєте, та на можливості видавця зробити, наприклад, електронну чи аудіоверсію книги.

Категорично неприпустимо ставити автора в боргові умови стосовно публікації книг. На жаль, такі випадки трапляються. Де-факто, з письменником укладають угоду на передачу всіх видів прав, усно обіцяють публікацію та просування й маніпулятивними методами спонукають підписати угоду, яка повністю позбавляє автора можливості розпоряджатися твором на тривалий період. При цьому обмежень у такого видавця майже немає, автор не отримує нічого, крім хіба що кількох власних екземплярів, які змушений продавати самостійно.

Чи варто говорити, що такі угоди не читають, ані на етапі знайомства з ними, ані на етапі укладання? Ключову роль грають симпатії та “хороші стосунки”, які раптом стають гірше ніж поганими, варто письменнику чогось захотіти, навіть за тими крихтами, що милостиво накидані в такій угоді.


Ліки від самовпевненості


Не будемо надто довго спинятись на критиці, бо вона повинна існувати апріорі. Якщо є можливість звернутись до рецензента, включіть його в список ваших авторитетних читачів. Якщо є можливість укласти угоду з рецензентом, зробіть це, бо робота включає не просто читання й власну думку про твір - ви сплачуєте кошти за якісну послугу, і ніхто не повинен вам гарантувати прохід, якщо книга потребує доопрацювання. 

Знову ж таки, рецензент, як правило - літературознавець, і добре, якщо знається на особливостях ринку. Щодо шляху до видавця, знадобиться літературний агент, послуги якого можуть включати довидавничу підготовку твору, презентаційний пакет, пошук видавця та супровід угоди, маркетинговий супровід. Такою є практика літературних агентів в Україні, адаптована під особливості нашого ринку. 

В цій практиці укладається почергово декілька видів угод, з конкретними видами робіт та особливостями оплати, що залежать від виду робіт. Власне агентська угода не передбачає оплати доти, доки не буде укладено угоду з видавцем, а от редакторська, референтська чи маркетингова угода може включати терміни та способи оплати, на яких ви зійдетесь (наперед, частинами чи передплата - післяплата). 

З агентами домовлятись найпростіше, бо, крім вимогливості до твору як такого, вони пропонують гнучкі графіки співпраці та доволі уважно вивчають всі особливості. Крім того, ви обов'язково навчитеся читати угоди та почуватиметесь більш впевнено в контактах з іншими учасниками видавничого процесу. 


Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 


КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!



Тут може бути ваша експертна думка.


Умови співпраці - в листуванні 


mariazarzhytska@ukr.net




вівторок, 25 листопада 2025 р.

Сам собі видав: 10 питань для Олени Ковальчук


Images by Olena Kovalchuk

Інтерв'ю від Марія Заржицька

Випуск 93

Тема самвидаву в українському книжкарстві тим паче загострилась, чим частіше чуємо про кризові явища. Наші творці воліють лишити по собі слід, хай там що, і є сподівання на увагу видавців, які, мов Антей, у критичний момент вхопляться за рідну землю. Тож, продовжуємо інтерв'ювати сміливців, адже пілотна публікація рубрики набула неабиякої популярності серед нашої читацької аудиторії.

З Оленою Ковальчук ми познайомилися під час цьогорічного форуму “Відсіч” в Житомирі. На своєму стенді в “Авторському дворику” вона презентувала власні книги, видані за власний же кошт - “Пригоди Тосі” (ФОП Стасюк Л.С., 2021) та дві книги того самого видавництва, що побачили світ у 2025 році - “Софіко: чотирилапе серце” та поетична збірка військового часу “Обпечені крила”. До речі, видавництво, в якому публікується пані Олена, засноване, зокрема, літературною творчою спілкою “ЕЛІТЕР”, що популяризує талановитих авторів.

Перше, що здивувало - автор дитячої літератури був змушений видаватись навіть не у рідному місті, а в сусідній області. Для авторів з Житомира ця практика є нерідкою, але, здебільшого, книги за межами області публікуються у Вінниці, з якою налагоджені міцні культурні зв'язки. З іншого боку, твори письменниці приваблюють читачів зворушливістю та легкістю стилю, а деякі з них проілюстровані юними читачами. Вона - волонтерка в ГО “Територія здоров'я, краси та успіху” й активно популяризує в місті одну з найдієвіших методик подолання хвороб опорно-рухового апарату - скандинавську ходьбу.

Пані Олена, що майже тридцять років працює педагогом, ще й заступником директора ліцею “Сяйво”, неспроста вийшла за межі звичних шляхів. Можна було весь час присвятити учням початкових класів та родині, можна було згодитись на будь-які умови, аби книги невідомого автора почали публікувати. На жаль, якщо порівнювати зі Львовом, де діє потужна письменницька спільнота, для Житомира є характерною окремішність творців дитячої літератури, а за тим, і маловідомість. 

Ми вирішили дізнатись, чому Олена Ковальчук обрала шлях самвидаву, як їй вдається суміщати щоденну важку працю, творчість, благодійність та родинне життя і долати труднощі, які потребують, здавалося б, непідйомних зусиль. 

Якщо розглядати власну творчість як проєкт, що для цього потрібно?

Мотивація. З точки зору саморозвитку, автор чітко має розуміти, для чого це потрібно і хотіти цього. Не обійтись без плану дій та коштів. Найголовніше, люди, які будуть підтримувати або виконувати частину роботи над творчим продуктом.  

Що сковує вас, як творця в повсякденному житті, й як ви розкриваєте свій потенціал?

За час війни накопичилася втома, загострюються давні хвороби. Пригнічують звістки про щоденні смерті українців, особливо, дітей,  невідомість щодо кінця війни. Мої ліки - молитва, читання Біблії, моя родина. Якщо у них все добре, то у мене виростають крила. 

Зцілює турбота про ближніх (і це не тільки члени родини), волонтерська діяльність, улюблена робота з моїми учнями. Особливе місце в цьому списку займає спорт. З 2019 року захопилася скандинавською ходьбою, стала тренером, готую інших до змагань, іноді сама беру в них участь.

І, нарешті, спілкування з природою. Дуже люблю ліс, річку, гори, сумую за морем. З 2022 року доглядаю клумбу біля під’їзду, хоча мешкаю на третьому поверсі. Вирощую кімнатні рослини, допомагаю батькам на городі.

На додачу, розповім про такі цілющі речі, як слухання музики, читання книг, перегляд фільмів, зрідка - відвідування театру чи виставки. Врешті, зустрічі з друзями та подарунок для себе. Найчастіше, це смаколик, інколи - косметолог чи перукарня, нова вишиванка чи сукня. 

Як ви прийняли рішення видаватись самостійно? 

Це рішення довго приймалося. Перша моя книжечка «Пригоди Тосі» була першим досвідом. У мене було велике бажання її видати в пам'ять про свою бабусю, але я не знала, з чого розпочати. Побачила рекламу від видавця, написала. Наступного дня отримала відповідь. Так розпочалася наша співпраця. 

Пізніше я подала до часопису цього видавця кілька своїх поезій і оповідання. Втім, якість залишала бажати кращого: помилки в тексті, нема відомостей про авторів. А мені дуже сподобалися твори інших письменників, і хотілося спілкування з ними. 

Друга книга – збірка поезій «Обпечені крила». Я розуміла, що видавництва видають лише вірші знаних поетів, а мене читають лише друзі у соціальних мережах. Почала збирати кошти і думати про ілюстрації до поезій. Зробила ще один непростий для мене крок – презентація книги. Я вже чітко знала, якою хочу бачити свою книгу. 


Третя книга – «Софіко – чотирилапе серце». Я дала собі термін – шість місяців. Якщо за цей час жодне видавництво не захоче видавати мою книгу, то це буде моїм подарунком до 50-річчя.

Я не знаю, чи виживу завтра, тому часу чекати, коли мене помітять, не маю. Періодично надсилаю твори на конкурси. Участь у них є досвідом і практикою письма. Збираю кошти на нову книгу.  

Вам, як і багатьом житомирським письменникам, довелось видаватись не в Житомирі. Чому так сталось у вашому випадку, та чим вас привабили хмельницькі друкарі? 

Напевно, я не знайшла на той час свого видавця в Житомирі. Приходила, домовлялися, надсилала електронну версію, а її губили. Тиша, час іде. Вже після книжкового форуму «Відсіч» маю інформацію щодо надійного видавництва з Житомира, про яке не знала. Хмельницькі друкарі відгукнулися швидко. Вони відповідальні, ціни у них прийнятні.

Чого вартує бути водночас автором, редактором та дизайнером власних книг? 

Звісно, потрібні кошти. Я відкладаю невелику суму з зарплати, на свята рідних прошу замість презентів дарувати кошти на видання книги. Про прибуток не йдеться, це більше про вклад у культуру, про слід, який залишає людина після себе, про можливість заявити світу, що українці – творча нація. 

Потрібні також певні навички роботи з технікою, кілька людей, які почитають текст і зможуть побачити в ньому плюси і мінуси, підтримати.

Василь Сухомлинський був педагогом і письменником, як і ви. Скільки традиційного у вас в цьому контексті та що нового пропонує ваш творчий підхід?

О, для мене честь таке порівняння. Ще будучи студенткою факультету педагогіки, я мріяла бути схожою на нього. Його книги «Серце віддаю дітям» та  «Сто порад учителю» були моїми помічниками перші 10 років педагогічної діяльності. Потім подарувала їх молодій колезі. В основі моєї роботи – любов до дітей. Саме заради них стараюся бути прикладом для наслідування. Залучаю до створення книг, тренувань скандинавською ходьбою. Поєдную навчання і екскурсії, провідую хворих і підтримую тих, у кого щось не виходить. Часом казка народжується під час уроку, але не вистачає часу її записати. Головне, що вона допомогла зрозуміти, надала впевненості моїм учням.  

За можливості зробити внесок до підручника (оповідання, вірш, навчальні вправи тощо), чому навчили б? 

Якби така можливість була, погодилася б. Мої твори для дітей сучасні і вчать основним моральним принципам, які записані в Біблії. 

Чого у вас більше, індивідуального чи колективного, і як це впливає на творчість?

Важко сказати. Завжди піклувалася про когось більше, ніж про себе. Люблю бути в колективі, а творити на самоті. Після роботи також хочеться побути півгодини на самоті, щоб відпочити. Поезія народжується як відгук на певні події, емоції. Казка чи оповідання - під певний запит, проблему.  


Як залучили юних ілюстраторів до створення ваших книжок? Яким був результат втілення ідеї?

Мені хотілося підтримати дітей в умовах війни, створити щось спільне з ними, показати значення їхньої творчості і спонукати до подальшого розвитку. Результат – видана книга з їхніми ілюстраціями, яку діти отримали від мене у подарунок, спільне чаювання, спільна презентація книги.   

Як, на вашу думку, вплинуть меценатські або грантові кошти на розвиток творчого проєкту?

Творчість із шухляди побачить світ. Це можливість здійснити чиюсь мрію і мотивувати на подальшу творчість. 


До збірки поезій  Олени Ковальчук “Обпечені крила” ілюстрації створювали Богдан Палійчук, Марта Логовська, Аніта Гончарук, Мирослав Фурлет, Дана Коротинська. Всі книги письменниці можна переглянути та замовити на її персональній сторінці olenak_book в Instagram.

Ми дякуємо Олені Ковальчук за активну участь в проєкті "Сам собі видав". Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням "Сам собі видав".

Ще на тему:

Сам собі видав: 10 питань для Alina Ross

Яким повинен бути автор дитячої літератури

Український самвидав: витоки, проблеми та перспективи


КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Діізнавайтесь новини видавничої спільноти разом з нами!


вівторок, 18 листопада 2025 р.

Як отримати грант на літературний проєкт: Європа

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька

11 листопада в Києві пройшов 7-й міжнародний ярмарок грантів. Літературна агенція "КнижКава" побувала на цьому заході як гість, з метою знайти можливості для нових авторів та нещодавно відкритих видавництв, а саме, публікуватись за кордоном з підтримкою державних та недержавних інституцій.

На ярмарку було представлено більше 20-ти різноманітних програм підтримки - як від держави, так і від закордонних інституцій, і значна частина з них стосувалась підтримки літературного сектору. Ми знайшли, як мінімум, два способи стабільного розвитку творчого проекту, який підтриманий, насамперед, українським видавцем.

Розкуркулити німця, або Чому в Європі тісно

Почнемо з програми "Креативна Європа", яка цього року активізувала громадські зусилля із залучення грантошукачів. Європейські гранти традиційно приваблюють українського книжкаря, і так само традиційно містять камені спотикання, що їх можна, принаймні, спробувати обійти, націлившись на якісну презентацію, знову ж таки, якісної української літератури за кордоном.

Загальний бюджет програми "Креативна Європа" - 2,4 млрд. євро, що складає приблизно 4% державного бюджету України на 2025 рік і витрат на безпеку та оборону на 2026 рік. Річний бюджет цієї найбільшої європейської програми для культури та креативного сектору - всього 380 млн.євро, та це ще далеко не останнє зменшення суми, яка розподіляється між учасниками проекту (або, точніше, конкурсу) “Поширення європейських літературних творів”. Бюджет конкурсу складає всього лише 5 млн.євро на 40 проектів, які планується підтримати.

З урахуванням того, що мінімальний грант на проект складає 100000 євро, залучити таку підтримку потенційно можуть 3800 проектів, але конкурувати їм - тобто малим книжкарям та новачкам галузі - доведеться з великими видавцями, які можуть отримати до 500000 євро грантових коштів. Та й, врешті, це найадекватніший підхід благодійницької справи.

З іншого боку, можна сподіватись на європейську економність, яка навряд чи передбачає ставки на 15 перекладних українських видань одразу, а радше, задовольнити потреби якомога більшої кількості прохачів, що будуть пропонувати по 5 видань.

Нова європейська географія і ми

Ще трішки елементарної математики полягає в орієнтовній кількості країн-претендентів та першочерговості розгляду заявок відповідно цього списку. Логічно, що першочергову увагу отримають країни, що першими вступили до ЄС і мають високий рейтинг реалізованості та цільового використання грантових коштів. 

Кому це здається гаданням на кавовій гущі - повірте, нам теж, але кава схожа на колумбійську. І тут ми, як ніхто, готові до перевірки гіпотез. Тож, почнімо, й прихопимо з собою апельсинову палочку для візерунків.

Якщо рахувати з 2004 року, українським представникам доведеться конкурувати з проектами таких країн-новачків у Європейському Союзі:

  1. Естонія
  2. Кіпр
  3. Литва
  4. Латвія
  5. Мальта
  6. Польща
  7. Словаччина.
  8. Словенія.

Крім того, грантодавці можуть стимулювати представників країн, які зовсім нещодавно вступили до ЄС та мають стратегічне значення для європейської політики. Тут у дію вступає “принцип Євробачення”, коли підтримують хоч і слабкий та одноразовий, але так званий проект швидкого виграшу. Практика відверто дратуючих та нікчемних проектів - хеппенінг, і стати розмінною монетою в такій грі дуже гірко.

Звісно, до гри вступає фактор конкуренції ще й всередині сегменту асоційованих членів ЄС. Тобто, більша активність країни в обраній вами сфері - наприклад, літературна - має значення. Інакше кажучи, якщо “перші” чи "улюбленики" не запропонували літературних проектів або вони не складають особливої цікавості для грантодавця (наприклад, мала представленість культури даної країни в Європі, слабка залученість діаспори в читання власної літератури, малоактивний власний ринок літератури (торгівля перекладними виданнями не рахується)), то шанси українських проектів значно зростають. 

Наприклад, в англомовному сегменті доведеться конкурувати за увагу грантодавців із проектами з Польщі, Словаччини, Словенії, але останню (і навіть перших, якщо дивитись на поточну ситуацію) запросто можуть випередити проекти з Хорватії та Болгарії як більш активні ринки. Знову ж таки, якщо ви претендуєте на переклад для Великобританії та Ірландії, й Литва висуне свій привабливий проект, його, скоріше за все, розглянуть в першу чергу.

Якщо розглядати сегмент асоційованих членів ЄС, до якого входить і Україна, то цьогорічні тренди на кшталт Ісландії або Албанії можуть суттєво поламати плани видатись за рахунок європейських грантів, не кажучи про сербський фактор, яким традиційно маніпулюють не на нашу користь.

Ще на тему: Ніколи та знову: повернення без правил

Тлумача на плаху, або Як пройти мовний бар'єр

Все описане в попередньому розділі означає необхідність для грантошукача моніторити конкурентні ринки й бути виключно уважним до їхніх потреб. Наприклад, однією з вимог конкурсу "Поширення європейських літературних творів" є 20-30% оплати праці перекладача від суми гранту, а це мінімум 5000 євро для найменшого проекту - по 1000 євро за кожен із 5 творів. Тобто, перекладач має знатись не просто на мові, а на її варіанті для конкретного регіону, не кажучи про історію та культуру, - тим паче, якщо в тексті йдеться про конкретну країну чи регіон.

З іншого боку, якщо брати, наприклад, німецьку чи французьку мови, у вас не буде можливості зробити індивідуальний варіант для кожної з країн-носіїв, тому потрібно буде адаптувати переклад у балансі розуміння та локалізації, ринків, на яких плануєте представити книгу, та культурній присутності української діаспори, яка стане потенційним помічником у продажі твору.

Тож, кандидатура перекладача буде розглядатись не менш уважно, аніж джерела отримання вами власної частки коштів у проекті, бо цей перекладач ще й має бути зареєстрованим у базі даних програми “Креативна Європа”.

Держава та бізнес: право мецената

До речі, в межах проекту “Поширення європейських літературних творів” можна просити підтримки для публікації творів українською мовою за кордоном - для поширення серед біженців та мігрантів. Переконайтесь, що в обраному вами регіоні достатньо осередків, які стануть потенційними покупцями або читачами (вільні полиці, бібліотеки тощо). 

Втім, якщо проект аж надто специфічний, можливо, краще пошукати підтримки його перекладу на державному рівні. Все ж таки, “Креативна Європа” - програма, спрямована не лише на інтеграцію, а й, певним чином, уніфікацію читацького досвіду. Тобто, ваш проект може застрягнути вже на етапі фільтрації, як такий, що призначений, переважно, на потреби певної держави. 

І тут потрібно буде шукати видавця в цій державі - тобто, особу чи організацію, що згодяться співпрацювати в рамках державної грантової програми. Типовий приклад - Translate Ukraine від Українського Інституту Книги, який приваблює часткою, не закладеною в програмі від КЄ, а саме, вибором мов, покриттям витрат на придбання перекладних прав, на купівлю прав для видання перекладу і витрати на створення перекладу. Останній момент викликає чимало спотикань при вивченні пропозиції від КЄ, бо їх часто плутають з витратами на оплату праці перекладача.

Де-факто, державна пропозиція від УІК ціною в 8000 євро з необмеженою кількістю заявок від одного видавця може здатися вигідною, якби не прихований казус. І полягає він якраз там, де сидить фазан - тобто, перекладач. УІК відшкодовує фактично понесені витрати, а в рамках пропонованої суми оплата праці перекладача може виявитись мізерною, оскільки видавець намагатиметься вкласти в суму, насамперед, вартість макету електронної книги. 

Звучить дивно, але така Європа. Права в нас купити можна, за тамтешніми мірками, менш ніж дешево, перекладача з енциклопедичними знаннями - теж, а левову частку заробітку може отримати іноземний дизайнер з його майже ручною роботою.

Авторам брати участь у таких проектах украй ризиковано без уже оформленої угоди з українським видавцем, який і укладає ліцензійну угоду з видавцем закордонним. Із іншого боку, закордонний видавець прагнутиме купити права дешевше, тобто, безпосередньо в автора, та наскільки це дешево обійдеться авторам, що не звикли читати угод навіть українською, невідомо.

Ще на тему: Угоди в книжкарстві: що таке правовласність

З іншого боку, іноземний видавець хоче гарантій якості, яка вже є, тому відправити автора на грант майже нічого не коштує. 

І навіть, незважаючи на це, не всі іноземні видавці згоджуються на участь в державних програмах підтримки. Далеко не кожен воліє опинитись в рамках такого контролю чи отримувати перевагу над конкурентами за рахунок державного протекторату. Втім, якщо ваш проект є цікавим такому видавцю, але він не має достатньо коштів для його реалізації - знайте, він їх має, але вміє рахувати.

Навіть якщо ви знайшли за кордоном корінного українця, що має там видавничий бізнес, за правилами УІК, він має бути юридичною особою. Прокатити варіант з ФОПом, що друкує книжки, як у нас, не вийде - до того ж, витрати на друк, маркетинг та рекламу УІК не покриває. Де-факто, за рахунок УІК вийде на совість придбати права, перекласти і сформувати електронку, максимум, з двох книг. 

У подальшому, якщо набратись терпіння, можна думати про конкурс від КЄ, але коли у видавця набереться п'ять книг, які він хоче випустити друком. Саме друком, а не в електронній формі, бо конкурс від КЕ покриває витрати на друк. Безумовно, в рамках такого підходу доведеться знову робити переклад, але вже на іншу мову. 

Знову ж таки, не гарантуємо, що такий підхід для молодого видавця на сто відсотків вигорить, але це виглядає - і, сподіваємось, є - грунтовнішим, аніж штампувати низькоякісні переклади, що осядуть хіба що в бібліотеках, якщо не будуть вилучені з продажу. 

Таким чином, видавець отримує ще й позитивну історію проектів, яка є важливою для отримання переваги під час розгляду грантових заявок на конкурс від КЕ.

Незалежний проект на старті: з чого почати

Щодо письменників, які хочуть отримати європейський грант як фізична особа, потрібно напрацювати ті самі 5 книг і запропонувати їх для перекладу. Єдина проблема для самовидавців - витрати на створення книги. Тут або кошти, або видавця шукати, або самим ставати юридичними особами, а це залучення партнерів та податковий розклад.

Знову ж таки, знайдений вами закордонний видавець може дати відповідь, яка має на увазі щось інше, ніж гроші, але ж... .

Тож, якщо ваш проект цікавий, але недопрацьований з ринкової точки зору, грант Culture Moves Europe може стати в нагоді. Це проект для фізичних осіб - тобто, для авторів, що мають певні напрацювання і професійні зв'язки за кордоном. Проект міжнародної мобільності для творчих людей потребує партнера в країні, де ви збираєтесь працювати над проектом. Це людина, що свідомо готова стати вашим партнером та запросить вас до країни на офіційній основі.

Якщо ви потурбувались укласти з такою людиною договір про співпрацю - тобто, про характер участі в проекті, розподіл прав та винагороди - це безперечна перевага при отриманні гранту на подорож та проживання. Він, хоч і невеликий, але дає відчуття певної фінансової незалежності, й, насамперед, покриває витрати на подорож. 

Після роботи в такому проекті шанси отримати видавця за кордоном зростають в досить-таки відчутне число разів. І це означає, що війна, по суті, менше впливає на ваш проект, аніж могла б.

Безперечно, реалізація настільки комплексного плану потребує певної експертності, бо ви маєте почуватись упевнено навіть в рамках грантових програм. І, оскільки комплексний план завжди будується з маленьких кроків, ми завжди раді в цьому посприяти. 


КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net







середа, 20 серпня 2025 р.

Український бізнесліт: після інституту і не тільки


Іmage by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька     

Весь світ дивується українській працездатності бізнесу під час війни, але ніхто не в змозі це пояснити - навіть ми самі. Більш того, українська бізнес-література існує, і це можна виявити протягом геологічних розкопок тривалістю в один день.

Сьогодні розповідаємо про частину нашого книжкового ринку, що замовчується ледь не більше, ніж Розстріляне Відродження під час СРСР. В чому ж причина? Для розуміння нам довелося звернутись до каталогів Українського інституту книги, що на цьому Книжковому Арсеналі повідомив про недостатнє фінансування книгозакупівель державою.

Спочатку, все ж таки, елементарний аналіз. Коли вже зважати на статистику, наведену УІК на травневому Арсеналі, фінансування видавничого ринку як такого повинно мати певний стосунок або розподілятися за тематиками статей фінансування. Бізнес - це те, що стосується оборони, соціальної сфери, медицини, освіти й культури неодмінно, в тій чи іншій мірі. Втім, насамперед, бізнес відноситься до понять економічних, і фінансувати видання бізнес-літератури (не кажучи вже про закупівлі для бібліотек) означає сприяння росту економіки держави. 

Натомість, маємо, як завжди, те, що маємо. Торгівля перемогла виробництво і тут, бо на полицях - а, відповідно, і в каталогах - бачимо, насамперед, іноземні видання про бізнес (знову ж таки, за кордоном), а закупити вдосталь таких книжок для бібліотек не дозволяють вітчизняні освітні програми, і це логічно.

Іmage by @MZarzhytska on X

В цьому сенсі, провідною цільовою аудиторією іноземної бізнес-літератури залишаються самі бізнесмени, що, за логікою продавців, мають методом проб і помилок впроваджувати іноземні технології у себе в господарстві. Втім, більшості зараз не до цього, як і не до картопляних бунтів. Кожен мисливець бажає знати, а провідних аналітиків війна забирає. 

В усякому разі, доля іноземної методи ажніяк і ажніколи - більш того, ніде - не перевищує власну. Тут і ходити далеко не треба. Німецький книжковий ринок, як і будь-який європейський, до іноземного ставиться не те щоби з певною насторогою, а з конкретними обмеженнями, які, хіба що, не стосуються певної частини мігрантів або дотованої частини нетрадиційного для них літературного ринку.

Як би там не було, до бізнес-літератури ми звертаємось, насамперед, із освітньою метою. Підручники для вищих навчальних закладів не замінять практичних посібників там, де вони затребувані, насамперед - у середовищі практикуючих бізнесменів або тих, хто готується ними стати. І тут особливо цінним є досвід тих, хто вже понабивав гулі й готовий професійно розповісти про це нам, своїм співвітчизникам.

Щоправда, ми зовсім не знаємо пріорітетів держави в цьому напрямку, аж поки не побачимо їх на власні очі. Література про бізнес в Україні не виділяється в окремі розділи навіть у каталогах провідних українських видавництв. У каталозі Українського Інституту Книги за минулий рік вона знаходиться - тобто, її можна знайти - в каталозі книг для дорослих, методом елементарної прокрутки таблиці. Ми не пошкодували для цього часу, і, врешті, з півтори тисячі видань різного штибу знайшли аж 11 книг українських авторів про бізнес. 

Перший український автор бізнес-літератури трапився нам під номером 426. Це Катерина Миронюк, з ІТ-довідником "Створи і запусти прибутковий SAAS-бізнес" 2019  року видання, від видавництва української бізнес-літератури "Кінцевий бенефіціар", яке спеціалізується на випуску профільної літератури українських авторів. 

Далі за червневим списком УІК 2022 року маємо наступне:

430. Віталій Нечипоренко. 55 даю бізнесу. - К.: Кінцевий бенефіціар, 2021. - 176 с.

1315. Катерина Зарембо. Писати аналітику може кожен: Мистецтво переконливого тексту. - К.: Віхола, 2021. - 224с.

1341. Ігор Маркевич, Наталя Улинець, Евеліна Комарницька, Яна Паладієва. 20 українських стартапів: історії успіху. - К.: Лабораторія, 2021. - 208 с.

1379. Савва Лібкін, Антон Фрідлянд. Бізнес по-одеськи. Як побудувати мережу, не втративши себе. - К.: Букшеф, 2021. - 272 с.

1413. Тімур Ворона. Дмитро Дубілет. Бізнес на здоровому глузді. 50 ідей, як домогтися свого. - К.: Букшеф, 2020. - 256 с.

1516. Максим Гайовий. Від дірявих кедів до мільйонів доларів. Неймовірна історія Слави Медведенка. - К.: Наш формат, 2020. - 160 с.

1709. Сергій Біденко, Ірина Золотаревич. Репутаційний антистрес: Інструктор для власників і топ-менеджерів бізнесу. - К.: Якабу, 2021. - 224 с.

1749. Андрій Степура. WOW-виступ по-українськи. - Х.: Моноліт, 2020. - 304 с.

1754. Андрій Оністрат, Валентина Хамайко. Сім’я: бізнес-проєкт ХХІ століття. - Х.: Моноліт, 2022. - 320 с.

1755. Андрій Оністрат. Як я про$рав банк. - Х.: Моноліт, 2020. - 288 с.

В цьому контексті невидимими новинками виявляються саме ті книги, які мали б бути відомими набагато раніше за провідні іноземні видання уіківського каталогу. І, відповідно, представлені на стендах, але поки що ми цього не бачимо. До того ж, це книги, насамперед, не бібліотечні (бо бібліотеки відвідують, переважно, студенти та безробітні шукачі нових шляхів), а магазинні, - тобто, ті, яки ми маємо бачити не лише на стендах книжкових заходів, а й у книгарнях. Про окремий відділ для українського бізнесліту йдеться далеко не в кожній - і це, мабуть, радикальне рішення.

Коли вже вважати витрати на бізнес-літературу капітальними видатками, то хай це буде і для підприємців, які набагато рідше схильні смажити на книжках діряві кеди. Можливо, тоді втрачена в 2022 році стаття закупівель для державних бібліотек з'явиться там, де вона має бути, а не ляже на плечі тих, хто видає ці книжки ледь не на голому ентузіазмі. На експериментальних просторах колишнього соцтабору це вже відбувається, і не без крові.

Дарувати книжки бібліотекам зараз, справді, дорого - їх може більше не побачити ніхто, бо 20 людей на одне видання є далеко не єдиним фактором розчинення книги в просторі. Мало того, що видавнича політика в Україні стосовно бізнес-літератури не задовольняє інтересів вітчизняного читача, то ще й пріорітети держави, яка робить потенційно видимі новинки невидимими, очевидно, схиляються в бік імпорту. І це теж про деколонізацію, так.

Про літературу дізнаються тільки тоді, коли про неї говорять, і бібліотечної справи це стосується теж. Немає сенсу накачувати бібліотеки книгами, про які ніхто не знає, а, відповідно, не може співставити вигоду від знайомства з книгою напрокат або в читальному залі та від її купівлі - тим паче, тут конкуренцію бібліотечній тиші складають книгарні-кав'ярні, де, хоч і ризикують, але почуваються в спільноті. Ініціативи читання книг про бізнес у книжкових клубах теж тільки зароджуються, і тут уже справа залежить від організаторів та їхнього бажання збирати спеціальну аудиторію. 

А ми пропонуємо список видань, які можна придбати в книгарнях за рогом. В цьому списку знов король - копірайтинг і письменництво загалом. Як і раніше, але вже від наших авторів, панують посібники з управління проектами, продажів і - вау, нарешті! - клієнтської аналітики. І, звісно, труди наших державців. Як завше, масштабні, але цього разу, одним томом. 

КнижКава в Telegram - кольори вівторку!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

середа, 6 серпня 2025 р.

Видавничі плани: як потрапити до портфелю мрії

 Іmages by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька     


Головною проблемою авторів є зовсім не готовий рукопис, і навіть не розгляд цього рукопису видавцем. Важливо вписатись у видавничі плани, а це, здебільшого, не залежить від письменника. Втім, дещо, все ж таки, можна зробити.

Про те, як підвищити свої шанси на потрапляння до видавничого портфелю, розповідаємо в сьогоднішньому гайді для авторів.

Очно: говори, і я тебе почую

Якщо ви вмієте шукати інформацію в Інтернеті та користуватися нею - добре. Тим не менше, більшість успіху комунікацій лежить в площині безпосереднього спілкування або хоча б присутності на презентаціях видавництв під час публічних заходів. Це опенколи, відвідини книгарень вашого міста, куди приїждждають відомі гості, книжкові ярмарки чи форуми з програмою подій, на яких видавничі доми представляють свої плани публіці. Можна поспілкуватись із персоналом видавництв під час події, ставлячи запитання, одразу після них або, підійшовши до стенду видавництва.

І тут вам знадобляться не лише сміливість та елементарні навички комунікацій, а й вміння будувати ділову розмову, виокремлювати головне і, насамперед, не забувати про інтереси співрозмовника. Говоріння від "Я" і про "Я" не приносить успіху. Видавничі плани лежать в сфері інтересів того, хто буде (або не буде) вас публікувати, - і, звісно, просто так, знічев'я, вам про них не розкажуть.

Головна картинка, що розповість про актуальні інтереси видавця - його стенд та зображення на фліпчарті під час конференцій, на яких видавництво ділиться своїми планами з присутніми. Тож, вмикайте резерви мислення, робіть нотатки та не забувайте лишити простір для активних запитань.

Аналізуємо це, аналізуємо не те

Як правило, видавці на публічних виступах починають з провідних тем. Тож, потрібно уважно слухати і брати до відома те, що цікавить видавця саме зараз. Наприклад, видавництво "Лабораторія" на Книжковому Арсеналі цього року розпочали зі згадок про "Посібник з дослідження свого роду" Аліни Ніколаєнко та видатної для нашого часу оповіді "Українське радіо" Вадима Міського й Тамари Гусейнової.

Грошовий розділ: окуляри нічного бачення

Наступним розділом від "Лабораторії" на "Книжковому Арсеналі" був бізнес, із першою згадкою про посібник "Проблема холодного старту" Ендрю Чена, а саме, про те, як запускати успішні маркетплейси та масштабувати їх до релевантного розміру. Найцікавіше, що книга, презентована в кінці травня цього року, в серпні вже не є доступною на сайті видавництва. Вона торкалася проблем малого бізнесу, стартапів та, зокрема, найму людей - проблеми, що ледь не більше всього турбує підприємця у повсякденній діяльності. 

В цьому ж розділі "Лабораторія" презентувала історичний огляд "Назустріч утопії. Економічна історія двадцятого століття" Дж.Бредфорда Делонга, який досліджує тему безпрецедентного багатства в цей період та змін у світоустрої, яке воно спричинило. Наскільки глибоким і грунтовним є це дослідження, що стало бестселером New York Times, можемо лише припускати - але, в усякому разі, примітним є те, що автор має звання професора економіки в Каліфорнійському університеті та був членом фінансового уряду США в адміністрації Білла Клінтона. Книга є досі доступною на сайті видавництва, що придбало права на її публікацію в Україні у PanMacmillan, і явно свідчить про зсув інтересів "Лабораторії" до корпоративних масштабів ринку.

"Поступовість" Грега Бермана та Обрі Фокса була третім виданням на "Книжковому Арсеналі" від видавництва "Лабораторія", що презентувало його інтересі в сфері публікації видань економічного штибу. Про те, як велику проблему може бути вирішено маленькими кроками, говорити давно на часі, адже найпоширенішою помилкою тих, хто починає працювати на себе, є невміння розподіляти час та зусилля.

Війна: ракурс опанування

Те, наскільки розумним є ваш потенційний видавець, розкривається саме під час розмов про війну в публічному просторі. Цього року "Лабораторія" розпочала  розділ на гарячу тему з презентації доробку британського військового історика Ентоні Бівора, лауреата Пулітцерівської премії 2014 року за досягнення в області військової літератури. Бівер досліджував останні дні Берліну під час Другої світової війни перед падінням та, зокрема, злочини Радянської Армії в столиці нацистської Німеччини. Книга "Берлін: Падіння - 1945 рік" - це вам не "Зліт і падіння Третього Рейху" Вільяма Ширера. Це падіння, де запах падалі найбільше приваблює стерв'ятника. 

В темі теми - "Від руїн до багатства" Реймонда Стоукса, про досвід переможених у війні проти нацизму та фашизму, повоєнних Німеччини та Японії та силу стратегічного мислення, що, на думку автора, стало рушійною в їхньому економічному зростанні. Звісно, й тут можна застосувати теорію Альфреда Адлера, що чимало пояснила про виникнення гітлерівської філософії ще в 30-х роках ХХ століття, - питання в тому, як ми це зробимо. 

"Мобілізована нація", знову ж таки, британського історика Ніколаса Старгардта, що описує історичний період 1939 - 1945 рр., має на меті дослідити, що саме спонукало німців воювати проти всього світу, та процеси перетворення людини на нелюда в оповідях різних членів тодішнього німецького суспільства. В усякому разі, філософія виправдання постає перед читачами з перших вуст, а страх перед незбагненним для них, у тому числі, й перед нами - очевиднішим. 

Є ще одна річ, яка не може не турбувати автора - претендента на місце у видавничому портфелі. Якщо видавничий дім настільки активно занурений у плани настрашених розповісти про свої страхи, чи цікавою для них буде філософія перемоги? Про те, як ми боялись, і як нас били, здається, говорити все модніше й модніше, аж до навмисного, крикливого та повсякчасного роздирання вавок, усупереч будь-якій доречності та здоровому глузду. Чи робить це сильнішим, уже відповіли наші предки.

Психологія: від науки до життя

Захоплення "Лабораторії" способами опанування дійсності з інших світів помітно в психологічній сфері, де американські посібники з бігу чергуються з одкровеннями гуру та філософськими пошуками нової доби. І тут вихід з аб'юзивних стосунків, як ніколи, на часі. Емі Вайнхаус в оповіді її матері, "Сегун" Клавелла та бункеріада "Бірнелвуд" букерівської лауреатки Елеонор Каттон - мабуть, ніщо, в порівнянні зі спробою відшукати любов у замерзлих Карпатах методом Ларса Мітінга. 

Втім, нелюбителів читати в оригіналі втішили майбутнім україномовним варіантом - як і перекладом з італійської книгохіта "Navola" Паоло Пачігалуппі, в дусі Джорджа Мартіна. Кому хочеться класики, "Лабораторія" готова публікувати аж всього Пруста з "Пошуків утраченого часу", і це, справді, надихає.

А що ж ми?

Щодо українських авторів, "Лабораторія" розкрила наміри видати "Планктон" Кирила Половінка, або книгу про те, як мрії про високе завершуються на дні. Тут же й "Летиція Кур'ята" Віри Курико, на тему україно-російської війни, що розпочалася в 2014 році, й Катерина Єгорушкіна, з пам'яттю та проговоренням травм, і Ліза Бурштин із "Мене звати Дуся", з її пошуками ідентичності крізь амнезію, самоамнезію та відновлення відчуттів. 

Загалом, проблема деперсоналізації є однією з провідних у психологічних виданнях "Лабораторії". Питання в тому, як подібне бачення життя й здобуття втраченої життєвої сили вписується в світогляд майбутніх авторів з видавничого портфелю, і чий це підхід, взагалі. Вічна розгубленість західного раціоналізму, його фобії та манії, потяг до резонерства та фіксація на чорному негативізмі, що занурює в депресію цілі пласти суспільства - чи наше воно? Чи ваше? Який післясмак слави від цього має лишитись, не кажучи про настрій, який створюється для читача?

І тут ми завершуємо - бо, справді, виникає потреба ретельно обдумати власні видавничі плани. Ця тема турбуватиме нас увесь серпень, аж до осінніх книжкових подій, де ми знову зустрінемось в українських книжкових спільнотах і будемо шукати способів перетворення літератури в Україні на книги переможців. 

КнижКава в Telegram - щотижня!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

вівторок, 22 липня 2025 р.

Технологічна компанія - друг чи ворог письменника?

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька    

Третє тисячоліття в літературі розпочалося стрімким злетом технологій друкарства та розповсюдження контенту. Для того, аби книгу чи статтю опублікували та прочитали, вже не обов'язково звертатись до видавництва, що готує паперові добірки видань. Будь-який письменник може скористатись сучасними технологіями та організувати власне виробництво власних же книг, із мінімальними витратами.

Тим не менше, чимало письменників онлайн-простору (і не тільки) застрягають на другій стадії свого професійного шляху - часткове видання творів, які мають в доробку. Здавалося б, сучасні технології мають значно прискорити й друк, і редагування книг, але багато в кого професійність закінчується розмовами в соцмережах. І це лише прояв звичайного людського відчаю, що викликаний банальними причинами - зіткнення з труднощами, які, здається, неможливо подолати. 

Сьогодні, грунтуючись, у тому числі, на власному досвіді, аналізуємо вплив технологій на письменництво - у їх, здебільшого, корпоративному виконанні, націленому, перш за все, на збір даних про користувачів. Українці страшенно не люблять цю тему, оскільки вона змушує їх задуматись про нематеріальні, необмацувані, начебто, абстрактні речі - інтелектуальна власність, авторські та майнові права, виключне право розпоряджатись власним контентом та право споживача вимагати якісних товарів чи послуг. 

Усе це піднімає на той самий рівень, про який ми любимо говорити, але якого не хочемо досягати - рівень людини, що вправі вимагати до себе уваги, поваги та гідного ставлення, яке виражається не лише в декларативних фразах, а в конкретних учинках.

Редактор та імператори

З чого починаються технології в письменництві? Звісно, з текстового редактора, у якому ми набираємо рукопис, з програмної оболонки, яка дає змогу зберегти файли на певному пристрої, та з самого пристрою - комп'ютера, телефона чи планшета. Тобто, майжe одразу ми зтикаємось, як мінімум, з трьома виробниками сфери ІТ. Усі ці виробники створюють продукти та надають послуги, які, так чи інакше, пов'язані з правами споживача - тобто, нашими повсякденними правами, порушення яких тягне за собою падіння ринкового статусу продавця і збитки. 

Так чи інакше, письменникам доводиться довіряти свою роботу технологіям, які, з одного боку, полегшують роботу з текстом, з іншого, створюють неприємне відчуття залежності від певних моментів. Це може бути нестача електроенергії, перебої з Інтернетом, економічні проблеми компанії-виробника чи зміна ринкових планів - наприклад, припинення підтримки програмного продукту чи його повне зникнення з ринку. Це може бути зникнення самого виробника з ринку чи все більш очевидна загроза такого зникнення, що змушує шукати альтернативні шляхи роботи в технологічному просторі. Врешті, це може бути зосередження найбільших виробників технологічних продуктів на одній території, від благополуччя якої залежить їх майбутнє. 

Історія підказує нам, що будь-яка імперія, будь-який гіперпроект, що агресивно поглинає в себе ресурси, прагне до розпаду - зокрема, внаслідок екстенсивного способу господарювання. Тобто, кризи економічного управління, коли жадібність наступає на горло хазяйновитості й умінню розпоряджатись наявними ресурсами. Пиха, злоба, заздрість, невміння домовлятись та співпрацювати, небажання виявляти повагу всупереч декларованим принципам, цинічне використання ділових партнерів та постійні пошуки зиску зі скрутних ситуацій інших, урешті, топлять самого ініціатора подібних дій. 

Тож, якщо технологічний гігант поводиться на ринку все агресивніше, час задуматись про його потенційний крах. І, головно, про те, що ви будете робити в цьому випадку. І тут підхід Марті Ньюмеєра, що пропонував написати некролог власному бізнесу, як ніколи, доречний. 

Ми не любимо про це думати, але повільне вмирання Microsoft змушує. Варто лише озирнутись назад, аби згадати, скільки втратили користувачі, здавалося б, вічного продукту. Те саме може очікувати на Apple, який схильний закидати безліч створених продуктів через начебто устарілі елементи, які нецікаво адаптувати до нових умов. Урешті, вони вкладають украй невигідні для себе угоди з Google, який поводиться все екстенсивніше, натякаючи на власні ринкові проблеми.

Ця невесела ситуація поглиблюється небажанням місцевих виробників укладатись у власні програмні продукти, які могли б стати альтернативою продуктам гігантів. З іншого боку, агресивна політика монополістів лякає новачків, слабкі уряди та застрашені суспільства, що не витримують ринкових буревіїв та продають їм власні технології. Китайський технологічний світ лишається прерогативою китайців, Росія нам більше не друг, - тож, доводиться або з жахом спостерігати за ринковими змінами, або чекати на своїх технологічних піонерів - за умов усе агресивнішої війни та відтоку мізків за кордон - або сподіватись на волю вищих сил, живучи одним днем. Утім, день втрати ніхто не хоче собі уявляти.

В цій ситуації, звісно, можна повернутись до ери друкарських машинок або рукописного контенту, і жити собі, час від часу набираючи тексти для презентації літературному агенту чи видавництву. Втім, питання збереженості контенту в цифровому просторі, його безпеки та використання так і лишається відкритим.


Штучна інтелектуальність та способи

Якщо зі змінними носіями розібратись неважко, то всілякого роду хмари, які ще кілька років тому вихваляли на кожному кроці, мають кілька особливостей. По-перше, це обмежений простір безкоштовного зберігання контенту, знову ж таки, на серверах компанії, яка надає ці послуги. По-друге, це залежність можливостей платного зберігання від онлайн-розрахунків, з якими теж може статись що завгодно. По-третє, це зосередження контенту на ресурсі компанії, що, так чи інакше, зацікавлена у створенні та просуванні технологій штучного інтелекту та криптовалют, і не збирається питати дозволу авторів на те, щоб використовувати їх за винагороду.

Те саме стосується платформ, на яких ми публікуємо контент, - хай навіть за угоди з видавництвами, але такими, що бояться власних читачів і схильні догоджати будь-яким необгрунтованим доводам, через страх бути витісненими з ринку. Те саме стосується будь-якого сайту, в тому числі, й нашого власного, який залежить від надавача послуг хостингу, який потребує щоденного догляду - власний офіс, який потрібно просувати, аби він не впав на браузерне дно, залишаючись там навіть за прямими запитами. 

Інакше кажучи, книги як такі необізнесменам нецікаві. Їм нема коли їх читати, вони не розуміють більшості написаного там, і знають лише те, що книги є інструментом впливу на громадську думку. Наслідки комерціалізації книжкового ринку на омріяному нами Заході призвели до того, що так званий "середній" текст стає засобом досягнення ринкового успіху. Робота копірайтера не вартує нічого, навіть коли його назвуть технічним письменником і посадять писати все, крім текстів, які не лише продають, а гідно оплачуються - за угодами з компанією, яка в змозі оплатити інтелектуальну працю на свою ж користь. 

Оскільки будь-який бізнесмен прагне до зниження витрат, звісно, середній технологічний бізнесмен буде прагнути до заміни людей, які пишуть середньо, й постійно вимагають ставлення, машинами, навченими писати середньо, ще й за схемами. В цих умовах конкурентоздатними лишаються письменники, які пишуть багатою людською мовою, які володіють солідним набором засобів художньої роботи над текстом, які мають потужний вплив на громадську думку і незалежну, професійну позицію. Водночас, вони можуть стати об'єктом заздрості, ненависті, зазіхань, нападів та крадіжок, спроб перетягнути на свій бік або виконувати чужу волю, несумісну з їхніми принципами.

Якщо подивитись на іноземні ринки письменництва, все відбувається наче за змахами однієї дирижерської палички. Хто не полінується, сходить на російський контент і страшенно здивується. Звідки ця копірка, хто і коли її наклав у таких умовах, годі й думати, якщо не замислюватись про звичайний потяг до пасивного копіювання. Існує в медіа - значить. працює, а в умовах однаковості має спрацювати закон соціального наслідування. Ми так і лишились пострадянським простором, що пасивно перейняв закони капіталістичного світу, забувши додати до них справжнє значення власної особистості.

На західних ринках лякає вбогість і несмак, що, так чи інакше, просочується туди, де не думають про встановлення меж, а міркують з дитячих позицій. Дитина не думає про наслідки, коли бере щось принадне - вона просто бере, бо знає відчуття задоволення. Позиціонування, обговорення та угоди не для неї, вона хоче лише отримати й ні за що не відповідати. Рабство потреб створюється штучно, а викупитись із нього не так вже й дорого, насправді.

Водночас, боятись вовків - не ходити у ліс, і ми пишемо, попри все. Що ж лишається робити в умовах, коли технологічні гіганти свавільні, за безкоштовні сервіси доводиться платити спокоєм та часом на альтернативні дії щодо збереження доробків та протидію несанкціонованим втручанням в особистий простір, а платити за все означає покинути затишний письменницький кабінет і влаштуватись на роботу збирачем польського врожаю?

Місце для вільного розуму

Перше, що врятує слабко організовану творчу натуру - прописування бізнес-процесів. Так-так, письменництво - це ваша власна справа, і вона може бути оформлена як власна справа чи незалежна професійна діяльність. Що і як має працювати в цій діяльності, як організувати віртуальний простір для роботи в умовах війни, як комунікувати з зовнішнім світом, де мають зберігатись документи і як повинні бути організовані комунікації, аби ваша праця була потрібна світу - все це і є бізнес-процеси, якими варто займатись раніше, ніж соцмережами.

Ми недарма приділяємо особливу увагу комунікаціям, оскільки наш часопис видається літературною агенцією, яка будує на цьому ринковий успіх. Наприклад, від стабільної роботи поштового сервісу залежить, як скоро літагент чи видавець отримає ваше відправлення, куди потрапить лист - у чергу для розсилки чи одразу за адресою, як будуть зберігатись листи, і чи зможете ви відшукати потрібний документ серед сотень інших. 

На жаль, в сучасних умовах правильно зроблений запит не гарантує видачі точних і повних результатів, зокрема, через вплив експериментальних технологій та несанкціоновані втручання в особистий простір користувачів, з яких навіть і не думали брати згоду на дослідження їхніх емоцій, реакцій тощо, як то годиться за міжнародними законами та, зокрема, психологічною етикою.

Те, що нам передрікали, збувається на очах - вибіркова видача інформації, обмеження доступу до певних частин інформації, вільно розміщеної в Інтернеті для всіх, таргетування й персоналізація, що зовсім не означають задоволення ваших потреб, а мають на увазі нав'язування потреб інших. У власноруч організованому просторі ми почуваємось упевненіше, і поки що в нас є така можливість - тож, почати треба зі структури власної справи, і, зокрема, зі структури комунікацій.

Ваші поштові сервіси, ваші месенджери, ваші контакти мають складати цілком зрозумілу тільки для вас систему, в якій баланс індивідуальності та універсальних організаційних принципів відповідає вашим потребам. Те саме стосується документів, у яких офлайнова бібліотека має створюватись, насамперед, а потім вже паралельно цифровій. 

Ваші способи роботи з контентом, який потрібен у творчому процесі, мають враховувати сучасні тенденції, коли більшість користувачів не в змозі фінансово встигати за оновленнями, які пропонують і пропонують технологічні компанії. В умовах підвищеної нестабільності, пов'язаної з військовими ризиками, середній користувач навряд чи буде думати про купівлю нового гаджета суто з "модного вироку". Легкі, мобільні пристрої, які неважко носити з собою, виграють - і ми бачимо це по з'явленню на ринку, здавалося б, забутих нетбуків та електронних книг, а планшети - якісні! - продовжують тримати чималу долю ринку.

Ваші методи просування у соцмережах мають підтримувати основний його принцип - продуктивної відсутності. Майже суцільний видавничий спам не приваблює, а втомлює читача. Видавці опиняються в своєму замкненому колі конкуренції, письменники - в спільнотах обговорення себе й, якщо буде настрій, одне одного, читачі - в читацьких клубах, де, знову ж таки, здебільшого, пропонують модну, а не потрібну літературу. В підсумку, капсульність та незнаність, тривога, сум та відчай від незацікавленості чи завищених сподівань в епоху гіперінформованості.

Сегмент правди

Обрати власну нішу означає працювати на цьому клаптику землі так, аби він приніс плоди. А це означає певний період очікування, із зусиллями, які годяться для отримання врожаю. Тож, якщо це поле не організоване, успіху годі й чекати. Без бажання приділяти увагу дрібницям ви ризикуєте втратити великі цінні речі.

Коли ми займаємось рутиною, в нас знижується тривожність, ми зосереджуємось,  і все менше приводів жалітись на РДУГ, вигаданий підприємливим психотерапевтом задля отримання швидкого прибутку. На жаль, більшість сучасних авторів у соцмережах обирають дитинну позицію, що виглядає уникненням зустрічі з дорослим, вимогливим світом, де потрібно бути ретельним, докладати зусиль взаємодії, аби отримати бажаний результат. Проблеми, які були доступні для усвідомлення попередніми поколіннями, постійно піднімаються так, наче про них і не чули. Окрім випрошування уваги, це ні на що більше не схоже, і викликає в дорослих людях більше огиди, аніж бажання спілкуватись.

"Діти технологій" постійно в процесі задоволення потреб - навіть не своїх, а корпорацій, які керують цими технологіями. Алгоритм видачі стрічок постійно підштовхує до участі в розмовах, де запросто можуть обійтись без нас, таргетує контент з урахуванням даних, зібраних про нас - інколи, вражаюче точно. Тож, змусити себе дотримуватись хоча би приблизного контент-плану для соцмереж - уже подвиг. А, якщо ви опрацюєте способи просування через рекламні кабінети, можна подаватись на диплом аналітика даних.

Ми недарма акцентуємо увагу на маркетингових технологіях. Текст, що продає - не те саме, що художній текст, а пошук зацікавленої аудиторії не дорівнює скачуванню підписників за принципом "тут і зараз". Чесно кажучи, автори, що застрягли в соцмережах, стають страшенно нудними. Особливо, коли їх твори потребують роботи, яка відкладається чи перекладається на видавця, що не схвалює та й не схвалює.

Втім, і з творами можна застрягнути на одному місці, якщо не взятись за ті самі бізнес-процеси, управління проектами й часом. Так, часом. Саме тому ми завершуємо цю публікацію на проханні розподіляти зусилля. І пам'ятати про те, що гра на випередження не завжди приносить перемогу. 

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

вівторок, 8 липня 2025 р.

Герой вашого роману: персонаж і фокальність

Image by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька    

Структура великого твору - а роман у часи соцмережевої есеїстики вважається, справді, великим твором - потребує уваги не лише з точки зору ринкових вимог. Читачам неважливо, який буде твір - короткий, довгий, чи такий, що влаштовує обидві категорії читунів. Існують очікування, що вкладаються в поняття жанру та напрямку.

Сьогодні оберемо, як працювати зі структурою, що влаштує видавця.

Точка зору й фокус

Кажуть, одному учневі загальноосвітньої школи (а був він грузином) вдалося довести, що паралельні прямі перетинаються. Коли ми працюємо з персонажним складом роману, пешим на думку, частіше за все, спадає головний герой. Це те альтернативне "Я", де нам хочеться побути, не маючи на те певної можливості у реальному житті. Проходячи етап альтернації, письменник готує до нього своїх майбутніх читачів, одночасно перебуваючи всередині й ззовні свого героя.

Крапка зору

Проблема, з якою стикається читач, як правило, добре відома й письменнику. Фокальний персонаж ходить, говорить і діє так, наче письменник опинився всередині нього і розповідає про те, що відбувається там, у незвіданій до цього моменту душі. Фокальне Я і фокальне Він / Вона мають одну суттєву різницю - мобільність авторського (а значить, і читацького ) погляду, що в першому випадку не змінює фокусу протягом усього сюжету, а в другому - може переключатись від сцени до сцени. 

Останній варіант тим і цікавий, що від автора (а значить, і від читача) потрібна особлива маневреність і небанальне вміння долати перешкоди між світоглядами, мистецтво ігнорувати чи обмежувати бачення токсичних світів, а за потреби це зробити - от як у Зюскінда - набратися певної мужності ... ні, не для експериментів із власною психікою. Вміння опускати завісу там, де це потрібно зробити. Без авторського такту будь-який герой перетвориться на картонну мішень.

Кролик фокусника

Уміння ввести в споглядальний процес є талантом, який описує світ і його події. випереджаючи з'явлення "головних очей" твору. Головний персонаж і фокальний персонаж не завжди є тотожними протягом усього роману, і час від часу читач бачить головного героя зі сторони, очима інших людей, міркуючи про хронологію та характер змін.

В житті є безліч речей, які важко пояснити хоча б без певної долі знань вищого порядку. Розповідати вантажнику про геометрію зась, він або відчуває її, або ні. Реальний герой цікавить його куди більше, ніж епік-фейл Дроссонара, - проте, Дроссонар навряд чи з'явиться там, де вже є мілітарізований Іван, Петро чи Мініахмет, який звільнився з полону і воліє спати поперек ліжка, звісивши чуба на котячий килимок. 

Травматичний досвід спирається на почуття існування, і в цьому тенденції часу проявляються найяскравіше. Проте, якщо вашому читачеві потрібен травматичний досвід задля відчуття того, що він існує, може виникнути питання й про авторську залежність від таких крововкидань.

Терапія фокусом 

Герой чи антигерой, контрадиктив чи аддиктив - так чи інакше, ми створюємо потребу пізнавати певний тип проблем на рівні, який читач опанував до того частково, туманно чи застряг на певному етапі. Витіснення є чудовим захисним механізмом. Проте, якщо воно застосовується лише як звичний тип реагування, ми ризикуємо отримати звичку.

Є речі - тим паче, у повсякденному нашому житті вічних дітей війни - які, концентруючись у своїй надмірності, викликають той чи інший тип розладу свідомості. Людина зосереджується на одній частині реальності, аж надміром, і повністю ігнорує іншу, - як правило, не задумуючись, чому. Це зручно, і все, аж поки у цій милій зручності не виникає каверна болю.

В більшості випадків, ми не знаємо, де той біль береться, при повному, здавалося, благополуччі. Чорна історія розгортається в ментальній дірі, що так і не зашита, чи знову розідрана там, де ми дозволили це з собою зробити. Фантомна справедливість виглядає дуже переконливо, аж доки жах не наросте до відчутного максимуму.

Катарсис і маленькі кроки

Ми не любимо робити маленькі кроки. Це той випадок, коли в нас іще криві - мабуть, без пелюшок! - ніжки, й ми тупцяємо так швидко, як тільки можемо наздогнати дорослого, що здається нам крокуючим телеграфним стовпом. Обвал ринків, особливості дипломатичної вимови чи постави, переконливий вираз обличчя і природність відчуття себе в ситуації, де інші маскуються, не є для нас проблемами, що потребують негайного вирішення. Так само поводяться й старі люди, яким уже нема чого втрачати.

Куди більш дорослою є слухняність, яка не вважає за потрібне аж надто замислюватись над повсякденними задачами. Створити надійний алгоритм їхнього розв'язання здається виходом, що звільняє нас від занурення в буденну математику. Так ми стаємо відмінниками з підвалу, який роззявляє пащу тільки тоді, коли потрібно сходити за картоплею.

Інструментальність огидна. Пам'ятати про це, коли створюєш персонаж, персонажний ряд або мереживо взаємодій, не хочеться у межах задачі, яку потрібно вирішити. Проте, коли цифри оживають, ми ризикуємо забути про мову, а, оживотворивши сухі мовні конструкти, перестаємо думати про виклади літературних творів. 

І, перш ніж створити чергового персонажа, спробуйте переказати того, хто викликає у вас найбільший спротив. Ви, справді, ризикуєте потрапити в залежність.

КнижКава в Telegram

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net


вівторок, 24 червня 2025 р.

Скандальний письменник: так треба?

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька


Маркетинг і піар є неодмінною частиною життя будь-якої публічної персони. Раніше для письменника вважалось хорошим тоном обмежувати публічність. Тепер небажання розповідати про власну творчість і привертати до себе зайву увагу вважається не лише соціальним відхиленням, а й помилкою в стратегії продажів. 


Скандал є одним з найшвидших і, як вважають агресивні піарники, найдієвішим способом підняття рейтингу публічної персони. Сьогодні поміркуємо над особливостями цієї стратегії та підводним камінням, про яке не розповідають прихильники екстренного успіху.


Скандал як гра: сценарій не за планом


Для початку звернемось до самого поняття «скандал». У психології це прояв деструктивної поведінки, що має публічні наслідки. Найяскравіша ілюстрація - сцена з італійського фільму «Леді Свобода» («La mortadella»), коли головна героїня вривається до ресторану свого нареченого, але італійці в цьому плані мають неабиякий Божий дар.


Якщо розглядати феномен скандалу, нам, як не крути, доведеться зазирнути у власне дитинство. Скандали у дитячому виконанні сприймаються дорослими як гра. Вони вважають себе психологічно підкованими і всіляко намагаються довести це дитині, яка навряд чи розуміє, до чого тут театр. Вона бачить лише неприйняття її емоцій дорослими, які, втім, самі час від часу влаштовують скандали - і робить висновок, що це, мабуть, гра для дорослих.


Отже, узявши за озброєння пропоновані соціальні норми, дитина лише вичікує свого часу, аби застосувати їх у таких самих ситуаціях, як мама, тато та інші значущі персони - в тому числі, вихователі та вчителі.


Одну ложечку


Давайте згадаємо, з чого і за що розпочинаються скандали в дорослих. У будь-якого дозрілого скандалу є три фрустраційні точки. Це задоволення, вплив та гроші. В межах психоаналізу ця схема знаходиться на рівнях Ід, Я та Супер-Я, але з перекладом Ід у нас завжди виникає найбільше проблем.


В межах транзакційного аналізу Внутрішня Дитина, Внутрішній Дорослий та Внутрішні Батьки роблять нам ще й яку послугу в розумінні того, чим є Ід. Центр задоволення фізично існує в нашому мозку, і саме від нас залежить, як, насправді, він облаштований.  Те, від чого ми отримуємо задоволення, впливає на подальші наші дії та блага, допоки не усвідомимо ще один елемент упливу. 


Скандал та маніпуляції


Сам термін «маніпуляція» означає «поводження з чимось», і тут варто спинитись на двох аспектах цього процесу. Позитивний аспект передбачає уміння поводитись із тим, що є предметом. Негативний аспект завжди має на увазі людину як предмет. Тобто, маніпулюючи в негативному сенсі, ми намагаємося використати певні «кнопки» у психіці іншого.


Більшість скандалів публічних людей має доволі передбачуваний сценарій. Він розпочинається на першому рівні нашої структурної схеми, розвивається на другому і сягає піку, аж поки не спиниться, на третьому. Будь-який пропагандист, піарник та медіатор, так чи інакше, розуміє цю схему і використовує її в своїй роботі.


Увага й визнання


Кожній людині хочеться уваги та визнання, що б вона не робила, та конкуренція починає наступати на п’яти вже з народження. Втім, і тут натинаємось на регулюючий вплив дорослого, який вміє - чи не вміє - відрізняти дійсно значущий плач від вимогливого крику. Чим старшими стаємо, тим більш зрілим у нас робиться власний регулятор цієї різниці. 


З дорослішанням усе міцніше розуміємо, що поводитись істерично є неприпустимим, і тим не менш, бачимо, як сильні світу цього мають зиск із такої поведінки. Більш того, ми розуміємо тимчасовість їх благополуччя, але це все одно спокушає.


Гонитва за харизмою


В публічному просторі є безліч людей, які не втрачають своєї привабливості навіть у брудній калюжі. Ми захоплюємося тими, хто вміє висловити власну думку так, щоби її почули, не боячись нікого і залишаючись самими собою. Ми аплодуємо тим, хто зміг вибратись із неприємної ситуації з честю та приписуємо це особливим талантам чи везінню.


Культ харизми та ефект ореолу спокушають день у день (а, бува, й частіше) слідкувати за публічністю певних людей і робити їх неодмінною частиною свого життя. Нам не хочеться докладати зусиль, про які вони розповідають. Нам хочеться володіти секретом їхнього успіху і, водночас, пробиватись у фан-зону будь-якими способами, аж до хейт-трику та поведінки Герострата, що демонстративно зруйнував храм ефеської богині.



Скандал як обвал


У дитинстві - як і в дорослому житті - ми скандалимо, коли у нас усе погано. Ми просто не можемо витримати відсутності цієї-от іграшки чи цукерки, чи інших дій дорослих, які приносять нам незадоволення. Зі зростанням особистість набуває все більшого резерву витримки, але одного разу стається те, що цей резерв пробиває.


У кожної людини є межа терпіння й точка кипіння. Коли у минулі часи ми мали менше доступу до даних, ця межа й точка належали у значній мірі хіба що ближчому оточенню. Зараз чутлива інформація спрямовуються безпосередньо на нас, не лише в експериментальних цілях. Тригери активізуються штучно, під час потрапляння в поле, схоже на травмуюче.


Криза великих даних, намагання швидше отримати джерело брудних прибутків, знищити людей за певною ознакою як те, що заважає отримати певні блага, керують інформаційними системами у найбагатших корпораціях світу. Зажерливість корпорацій та державних органів, де одні прагнуть контролювати все, а інші - ще більше, провокують гіперінфантильну поведінку в суспільстві, де кожна людина прагне сховатись, і кожна - викрити іншого.


Саме тому повідомлення про скандали ми отримуємо першими, саме тому втягування в скандал вважається одним із найдієвіших способів знищити суперника. Брак професійних послуг на ринку публічних відносин тільки поглиблює проблему.


Вплив та блага


Щодо особистості скандаліста, це завжди людина, в якої щось сталося. В житті такої людини відбулась подія, що позбавила її базового відчуття безпеки, й скандальна поведінка здалася єдиним способом відреагування - спочатку захисту, а потім отримання задоволення, впливу та певних благ. Чим брудніший скандал, тим більше ймовірності, що в його учасників, дійсно, кепські справи. 


Частина публічних осіб дозволяє втягнути себе в скандали через банальну жадібність - тобто, суб’єктивне відчуття незадоволеності - або хибне відчуття справедливості, збуджене натисканням на соціальні (чи, бува, персональні) кнопки. Дехто хвилюється за свій соціальний портрет, будучи певним, що так треба, аби не піддали остракізму - тобто, боїться.


Тривожність і адепти прозорості


З припливом демократизації на наш берег викинуло доволі-такі огидні речі, що маскуються під справедливість та чесність. Культ мовчання ув авторитарних суспільствах, культ Я та зацикленість на власному світі в ліберальних системах провокують явища овертокінгу, або гіпервербальності - коли все «потрібно» проговорювати, озвучувати, при тому говорити без бар’єрів, багато, та, більшою мірою, беззмістовно. 


Ребелліонізм та ескапізм виливаються в претензію на всезнайство. Правдолюби перетворюються спочатку на правдорубів, а потім на правдоманів. У них відбувається зсув соцієтального Я, одночасно з крахом авторитетів. Гіперфокусування на потребі змінити щось тут і зараз остаточно зриває запобіжник і фільтри публічності. 


Так-так, ми з вами на рівні Супер-Его, що завжди здається собі безпомилковим. І тут варто сходити в галерею, де кожен з нас відшукає в іншому власні риси.



13 типів скандалістів у літературі


  1. Лисий пуп - письменник із видавництвом, зосередженим виключно на його персоні, яка слугує натяком щодо його домінантності у сфері. Часто ця сфера є географічно відмінною від країни його мешкання, а домінантність - лише плодом власної уяви.
  2. Мілітарний геній - автор, що, безперечно, розуміється на всіх військових подіях, видах озброєння та бойових операцій, постійно галасує, донатить та гатить напалмом. Про його творчі плоди. як правило, уже нічого не чути.
  3. Гола правда - письменник, що вирішив заробляти бали зняттям інтимних бар’єрів. Це стосується не лише змісту творчості, яка набуває відверто порнографічного характеру, а й самопрезентації та публічних висловлювань, які все менше враховують межі.
  4. Я, мене й мені - автор, який зосереджений виключно на власних досягненнях та провалах. В його публічності немає місця навіть тим, хто його, так чи інакше, підтримує.
  5. Центр Усіляких Пояснень - готовий розповідати про особливості своєї творчості цілодобово, в деталях, ще й задовго до того, коли рукопис набув хоч би якоїсь цілісної форми. Із виходом книги (якщо таке, взагалі, трапляється) потік роз’яснень та інструкцій до читання так і не вдається припинити.
  6. Булочка з чілі - мила людинка, що, раптом, випорскує із себе шквал шаленої отрути. Так трапляється з авторами, які звикли бути гіперсоціальними навіть за межами відкритих інформаційних систем.
  7. Суперкомунікатор - письменник, який здатен розмовляти з усіма, окрім видавців та літературних агентів, та замовкати саме у той момент, коли ці тварюки, нарешті, відгукнулися. З цього часу в житті суперкомунікатора розпочинається період "кровника", коли вендетта стає змістом і стилем існування. 
  8. Покоївка драми - автор, що вважає себе другорядним відносно значущої для нього персони, якій прислуговує (або намагається прислуговувати) підтримкою в конфліктах. 
  9. Собака в холлі - письменник із досвідом. як правило, в десяток написаних (і навіть виданих) книг, який вважає за свій обов’язок слугувати пропускним пунктом для новачків. Здебільшого, в його чорному списку опиняються дійсно талановиті автори.
  10. Ленін і діти - автор, який носиться з власними образами, подібно до дитини, яка починає хибно вважати себе в родині прийомною. В особливо тяжких випадках такі травмописи набувають не лише об’ємів, а й специфічного змісту.
  11. Друг маніяка - письменник, який чомусь вирішив себе здатним проникнути в патологічно хвору душу настільки, що найпалкіші прихильники уже нездатні його читати. Зовсім.
  12. Чорна кімната - людина-жахастик, яка вважає своїм обов’язком розривати полон затишних буднів у кожного, хто здається йому недругом жорстокої реальності. 
  13. Відкривачка - дуже міцний горішок, який, на ділі, виявляється лише інструментом для зривання кришки у. здавалося б, найміцніших пляшок.


Якщо ви впізнали себе хоча б в одному типі, якщо хоч на якийсь час ви поводились саме так, вам, справді, є місце в літературі. Не піднімається лише той, хто не падає, і вчасна зміна курсу ось-ось врятує ваш «Титанік». Що б не трапилося з вами в теперішньому публічному просторі, скажіть собі, що ваша попередня межа сили існувала в інших умовах. Ті, кому вдасться вижити як творцю та публічній персоні зараз, виявляться надзвичайно сильними людьми. 


А що ж ігнорування?


В гіперінформованому суспільстві без такого механізму, як виключення певної частини реальності, не обійтись. У будь-якому разі, дорослі структури психіки призначені взяти тайм-аут для аналізу ситуації та планування подальших дій. Прицільна гра з масовим підсвідомим - всього лише гра, що має хибний присмак упевненості. Головне, щоб ігнорування певних особистостей чи тем не перетворилось на культ презирства, в якому немає місця елементарному співчуттю чи самокритиці.


КнижКава в Telegram - 
не пропустіть нашого вівторка!


Жодного спаму. 
Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні 


mariazarzhytska@ukr.net

Ексклюзивна тема - Премії

Укрпремія: Премія книжкових блогерів