Сам собі видав: 10 питань Тетяні Чудновець

Інтерв’юєр Таїсія Сосновська

Випуск 122

Images by Tetyana Chudnovec

Самовидання дарує письменнику абсолютну свободу — аж до контролю над кожною комою, але покладає відповідальність за рух книжки до читача на її автора. Тож, багато письменників відкривають для себе переваги професійної видавничої команди – так званий співвидав. Про обидва досвіди говоримо з Тетяною Чудновець, авторкою саг «Притаманна» та «Подоляночка. Незломима», які успішно продаються в книгарнях та з рук автора.

Тетяна прийшла до літератури стежками кількох професій. Вчителька географії та економіки, яка викладала в школах Житомира, в 2006 році вирішила піти в журналістику й за чотири місяці стала випусковою редакторкою газети «RIA-К». Була головредом видань «Моє місто Козятин» і «Типовий Козятин». Працювала у столичній «Газеті по-українськи», очолювала газету «Перспектива» у Броварах. Із 2009 року й донині адмініструє Facebook-спільноту «Типовий Козятин», яка стала одним із головних інформаційних майданчиків громади.

У 2017 році Тетяна видала свій перший роман – сімейну сагу «Притаманна» і добровільно вступила до лав Збройних Сил України. Служба в 46-му штурмовому батальйоні «Донбас-Україна», врешті, поклала на бійчиню обов’язки командира роти з морально-психологічного забезпечення. Жінка пройшла дві ротації на передовій – у тому числі, старшим стрільцем - і зазнала важкого поранення. Попри контузію й травму хребта, здобула ступінь магістра психології та випустила другий художній роман про досвід війни і кохання – «Незломима».

З Тетяною Чудновець ми познайомилися під час презентації роману «Подоляночка. Незломима» в Центральній бібліотеці імені В. Земляка (м.Житомир). Авторку представляла її близька подруга — Людмила Колесник, бібліотекарка Житомирського ліцею № 27. Атмосфера зовсім не нагадувала офіційний творчий захід. Це була тепла, майже домашня зустріч, де між письменницею та слухачами не існувало жодної дистанції - жіноче коло, в якому говорили не лише про книгу, а й про життя, війну, втрати, любов, материнство, віру та силу жити далі. Коли ж у бібліотеці зникло світло, зустріч не перервалася. Майже половину презентації провели при світлі ліхтариків. І саме тоді особливо відчувалося, що справжнім історіям не потрібні ні сцена, ні прожектори. Достатньо людей, які готові слухати, і авторки, яка не боїться бути щирою.

1. Тетяно, як почалося ваше письменництво? 

Моє письменництво розпочалося ще тоді, коли я не була психологом, а працювала редакторкою та журналісткою. У колі родини я часто й багато розповідала про власне дитинство, згадувала історії з минулого. Врешті-решт, із подачі рідних усні розповіді почали лягати на папір і поступово виросли у справжню, повноцінну книжку — так народилася «Притаманна» у 2017 році. А вже пізніше, коли я пройшла через власні випробування, військову службу та здобула вищу психологічну освіту, слово стало для мене ще й свідомим інструментом зцілення, травматерапії та фіксації прожитого досвіду. 

2. На сьогодні ви маєте досвід видання кількох книжок. За якими критеріями обирали видавництва для кожної з них? 

Кожен етап мого письменництва вимагав свого підходу й відповідних людей поруч. Перша книжка «Притаманна» була шляхом повного самовидання, де я контролювала весь процес від А до Я. А от народження «Подоляночки. Незломимої» стало можливим завдяки тому, що я потрапила на Письменницький курс від Method Writing. Завдяки підтримці Наталі Скорикової та її команди книга почала визрівати й набувати форми. Це був безцінний досвід структурування та глибинної роботи з текстом. Продовженням цієї історії став видавничий договір з Orlando. Для мене було важливо знайти команду, яка розділить цінності книжки, збереже її автентичність і допоможе вийти у великий світ. «Незломима» вже має власну географію: вона побувала зі мною в Іспанії, Німеччині, на «Книжковому Арсеналі» в Києві, на презентаціях у Вінниці та Житомирі, а також була представлена видавництвом на міжнародних книжкових ярмарках у Франкфурті та Лондоні. 

3. Вихід «Притаманної» майже збігся з вашим рішенням піти на фронт. Як це позначилося на її долі? 

Служба повністю змінила фокус моєї уваги та пріоритети. Зазвичай після виходу книжки автор занурюється у презентації, зустрічі з читачами та промоцію. У моєму ж випадку «Притаманна» залишилася жити власним, автономним життям, поки я виконувала завдання на фронті. Вона розходилася без класичного маркетингу — через читацькі рекомендації та «сарафанне радіо». На сьогодні практично весь її наклад уже розпроданий, і мені дуже хочеться, щоб ця історія продовжила своє друковане життя. Вона має особливе значення. Тож, я активно шукаю можливості для видання нового накладу «Притаманної», аби вона знайшла свій шлях до нових читачів. 

4. Що спонукало витрачати власні ресурси на видання та просування книг? 

Для мене це ніколи не було про бізнес чи фінансову вигоду. Це інвестиція в сенси, в збереження пам’яті та в терапію через слово. Коли ти бачиш і проживаєш події такої емоційної та трагічної глибини, письмо стає внутрішньою потребою — зафіксувати це, дати голос власним переживанням та історії. Свої ресурси — ціна за повну свободу слова і можливість бути чесною з читачем. 

5. Ви вже мали досвід самовидання «Притаманної». Що змінилось у вашому підході до видання “Незломимої”? 

Зріс рівень вимогливості до структури та редакційної підготовки. До «Незломимої» я підійшла вже з розумінням того, що авторові необхідна професійна команда — редактори, коректори, дизайнери та видавнича мережа. Якщо перший досвід тримався переважно на власному ентузіазмі, то робота над другою книгою була більш системною: від ретельного шліфування тексту до професійного розповсюдження. 

6. Ви пройшли шлях самовидання та публікації книги у видавництві. Які відкриття дав цей досвід? 

Самовидання дає тотальний контроль над кожною комою та оформленням, але вимагає від автора бути одночасно й менеджером, і логістом, і маркетологом. Видавництво ж дає професійний масштаб, редакційну оптику та вихід на широкі ринки, проте вимагає довіри до команди. Головне відкриття — найкращий результат народжується тоді, коли автор точно знає цінність свого слова, а видавець знає, як це слово якісно донести до аудиторії.

7. Ви опублікували у збірці військової прози «Маленький жовтий екскаватор». Чим відрізнялось видання власної книги від участі у колективній збірці? 

Власна книжка — це персональний простір, де ти повністю несеш відповідальність за кожну сторінку. Участь у колективній збірці військової прози — це звучання у багатоголоссі. Твій текст стає частиною спільного мозаїчного полотна, де досвід різних людей складається в єдину картину боротьби та пережитого. Це відчуття особливої літературної та людської солідарності. 

8. «Подоляночка. Незломима» увійшла до довгого списку премії «Книга року BBC» 2025. Як проходить відбір у цьому конкурсі, та що на практиці дає авторові така відзнака? 

Про те, що мову книжку подали на конкурс, я дізналася вже від видавництва — це стало дуже приємною несподіванкою. Я просто прийняла цей факт і спокійно відпустила ситуацію, без жодних зайвих нервів. А от коли оголосили результати, з'явилося справді дуже тепле відчуття: моє творче дитя визнали однією з 15 найкращих книжок року! Це супер, хоча у глибині душі я й так була впевнена в її силі та цінності. На практиці відтепер на обкладинці «Незломимої» є спеціальна позначка премії. Це додає виданню ваги в очах спільноти та, безумовно, сприяє кращим продажам. А для мене особисто ця відзнака — просто гарний і дуже приємний бонус. 

9. Які рішення з видання та просування книг були б іншими сьогодні? 

Сьогодні я б із самого початку будувала системнішу комунікацію з читачами та медіа ще на етапі написання чи підготовки рукопису. Також я б менше вагалася щодо делегування технічних та організаційних питань фахівцям, аби залишати більше внутрішнього ресурсу для безпосередньої творчості, психологічної практики та громадської діяльності. 

10. Про які сторони Тетяни Чудновець читач ще не знає? 

Читач знає мене перш за все через призму воєнної та гостросоціальної прози, психології та військового досвіду. Але поза цим є й інші сторони: моя любов до тихої творчості, гумору, розробок дитячих і казкових сюжетів, а також фантастичних задумів – зокрема, історій про часові мандрівки. Мало хто бачить і мою щоденну роботу над розвитком ветеранських ініціатив у громаді — той практичний, «невидимий» пласт життя, з якого насправді й народжуються нові сенси.

Як травматерапевтка, Тетяна має досвід консультанта постраждалих від бойових дій у програмі СЕТА, як ветеранка, заснувала разом з однодумцями громадську організацію та супроводжує тих, хто повернувся з війни, у територіальній громаді села Махнівка. У життєвому шляху немає випадкових професій. Книги Тетяни Чудновець сприймаються як чесна розмова, і саме про «Незломиму» детальніше розповімо в огляді наступного тижня.

Ми дякуємо Тетяні Чудновець за активну участь в проєкті «Сам собі видав». Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням «Сам собі видав». 

Ще на тему:

Сам собі видав: 10 питань для Тетяни Ковальчук

Угоди в книжкарстві: хто що винен

Надбати: скільки коштує книга письменник

КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Сам собі видав: 10 питань для Олени Ковальчук

Images by Olena Kovalchuk

Інтерв'ю від Марія Заржицька

Випуск 93

Тема самвидаву в українському книжкарстві тим паче загострилась, чим частіше чуємо про кризові явища. Наші творці воліють лишити по собі слід, хай там що, і є сподівання на увагу видавців, які, мов Антей, у критичний момент вхопляться за рідну землю. Тож, продовжуємо інтерв'ювати сміливців, адже пілотна публікація рубрики набула неабиякої популярності серед нашої читацької аудиторії.

З Оленою Ковальчук ми познайомилися під час цьогорічного форуму “Відсіч” в Житомирі. На своєму стенді в “Авторському дворику” вона презентувала власні книги, видані за власний же кошт - “Пригоди Тосі” (ФОП Стасюк Л.С., 2021) та дві книги того самого видавництва, що побачили світ у 2025 році - “Софіко: чотирилапе серце” та поетична збірка військового часу “Обпечені крила”. До речі, видавництво, в якому публікується пані Олена, засноване, зокрема, літературною творчою спілкою “ЕЛІТЕР”, що популяризує талановитих авторів.

Перше, що здивувало - автор дитячої літератури був змушений видаватись навіть не у рідному місті, а в сусідній області. Для авторів з Житомира ця практика є нерідкою, але, здебільшого, книги за межами області публікуються у Вінниці, з якою налагоджені міцні культурні зв'язки. З іншого боку, твори письменниці приваблюють читачів зворушливістю та легкістю стилю, а деякі з них проілюстровані юними читачами. Вона - волонтерка в ГО “Територія здоров'я, краси та успіху” й активно популяризує в місті одну з найдієвіших методик подолання хвороб опорно-рухового апарату - скандинавську ходьбу.

Пані Олена, що майже тридцять років працює педагогом, ще й заступником директора ліцею “Сяйво”, неспроста вийшла за межі звичних шляхів. Можна було весь час присвятити учням початкових класів та родині, можна було згодитись на будь-які умови, аби книги невідомого автора почали публікувати. На жаль, якщо порівнювати зі Львовом, де діє потужна письменницька спільнота, для Житомира є характерною окремішність творців дитячої літератури, а за тим, і маловідомість. 

Ми вирішили дізнатись, чому Олена Ковальчук обрала шлях самвидаву, як їй вдається суміщати щоденну важку працю, творчість, благодійність та родинне життя і долати труднощі, які потребують, здавалося б, непідйомних зусиль. 

Якщо розглядати власну творчість як проєкт, що для цього потрібно?

Мотивація. З точки зору саморозвитку, автор чітко має розуміти, для чого це потрібно і хотіти цього. Не обійтись без плану дій та коштів. Найголовніше, люди, які будуть підтримувати або виконувати частину роботи над творчим продуктом.  

Що сковує вас, як творця в повсякденному житті, й як ви розкриваєте свій потенціал?

За час війни накопичилася втома, загострюються давні хвороби. Пригнічують звістки про щоденні смерті українців, особливо, дітей,  невідомість щодо кінця війни. Мої ліки - молитва, читання Біблії, моя родина. Якщо у них все добре, то у мене виростають крила. 

Зцілює турбота про ближніх (і це не тільки члени родини), волонтерська діяльність, улюблена робота з моїми учнями. Особливе місце в цьому списку займає спорт. З 2019 року захопилася скандинавською ходьбою, стала тренером, готую інших до змагань, іноді сама беру в них участь.

І, нарешті, спілкування з природою. Дуже люблю ліс, річку, гори, сумую за морем. З 2022 року доглядаю клумбу біля під’їзду, хоча мешкаю на третьому поверсі. Вирощую кімнатні рослини, допомагаю батькам на городі.

На додачу, розповім про такі цілющі речі, як слухання музики, читання книг, перегляд фільмів, зрідка - відвідування театру чи виставки. Врешті, зустрічі з друзями та подарунок для себе. Найчастіше, це смаколик, інколи - косметолог чи перукарня, нова вишиванка чи сукня. 

Як ви прийняли рішення видаватись самостійно? 

Це рішення довго приймалося. Перша моя книжечка «Пригоди Тосі» була першим досвідом. У мене було велике бажання її видати в пам'ять про свою бабусю, але я не знала, з чого розпочати. Побачила рекламу від видавця, написала. Наступного дня отримала відповідь. Так розпочалася наша співпраця. 

Пізніше я подала до часопису цього видавця кілька своїх поезій і оповідання. Втім, якість залишала бажати кращого: помилки в тексті, нема відомостей про авторів. А мені дуже сподобалися твори інших письменників, і хотілося спілкування з ними. 

Друга книга – збірка поезій «Обпечені крила». Я розуміла, що видавництва видають лише вірші знаних поетів, а мене читають лише друзі у соціальних мережах. Почала збирати кошти і думати про ілюстрації до поезій. Зробила ще один непростий для мене крок – презентація книги. Я вже чітко знала, якою хочу бачити свою книгу. 

Третя книга – «Софіко – чотирилапе серце». Я дала собі термін – шість місяців. Якщо за цей час жодне видавництво не захоче видавати мою книгу, то це буде моїм подарунком до 50-річчя.

Я не знаю, чи виживу завтра, тому часу чекати, коли мене помітять, не маю. Періодично надсилаю твори на конкурси. Участь у них є досвідом і практикою письма. Збираю кошти на нову книгу.  

Вам, як і багатьом житомирським письменникам, довелось видаватись не в Житомирі. Чому так сталось у вашому випадку, та чим вас привабили хмельницькі друкарі? 

Напевно, я не знайшла на той час свого видавця в Житомирі. Приходила, домовлялися, надсилала електронну версію, а її губили. Тиша, час іде. Вже після книжкового форуму «Відсіч» маю інформацію щодо надійного видавництва з Житомира, про яке не знала. Хмельницькі друкарі відгукнулися швидко. Вони відповідальні, ціни у них прийнятні.

Чого вартує бути водночас автором, редактором та дизайнером власних книг? 

Звісно, потрібні кошти. Я відкладаю невелику суму з зарплати, на свята рідних прошу замість презентів дарувати кошти на видання книги. Про прибуток не йдеться, це більше про вклад у культуру, про слід, який залишає людина після себе, про можливість заявити світу, що українці – творча нація. 

Потрібні також певні навички роботи з технікою, кілька людей, які почитають текст і зможуть побачити в ньому плюси і мінуси, підтримати.

Василь Сухомлинський був педагогом і письменником, як і ви. Скільки традиційного у вас в цьому контексті та що нового пропонує ваш творчий підхід?

О, для мене честь таке порівняння. Ще будучи студенткою факультету педагогіки, я мріяла бути схожою на нього. Його книги «Серце віддаю дітям» та  «Сто порад учителю» були моїми помічниками перші 10 років педагогічної діяльності. Потім подарувала їх молодій колезі. В основі моєї роботи – любов до дітей. Саме заради них стараюся бути прикладом для наслідування. Залучаю до створення книг, тренувань скандинавською ходьбою. Поєдную навчання і екскурсії, провідую хворих і підтримую тих, у кого щось не виходить. Часом казка народжується під час уроку, але не вистачає часу її записати. Головне, що вона допомогла зрозуміти, надала впевненості моїм учням.  

За можливості зробити внесок до підручника (оповідання, вірш, навчальні вправи тощо), чому навчили б? 

Якби така можливість була, погодилася б. Мої твори для дітей сучасні і вчать основним моральним принципам, які записані в Біблії. 

Чого у вас більше, індивідуального чи колективного, і як це впливає на творчість?

Важко сказати. Завжди піклувалася про когось більше, ніж про себе. Люблю бути в колективі, а творити на самоті. Після роботи також хочеться побути півгодини на самоті, щоб відпочити. Поезія народжується як відгук на певні події, емоції. Казка чи оповідання - під певний запит, проблему.  

Як залучили юних ілюстраторів до створення ваших книжок? Яким був результат втілення ідеї?

Мені хотілося підтримати дітей в умовах війни, створити щось спільне з ними, показати значення їхньої творчості і спонукати до подальшого розвитку. Результат – видана книга з їхніми ілюстраціями, яку діти отримали від мене у подарунок, спільне чаювання, спільна презентація книги.   

Як, на вашу думку, вплинуть меценатські або грантові кошти на розвиток творчого проєкту?

Творчість із шухляди побачить світ. Це можливість здійснити чиюсь мрію і мотивувати на подальшу творчість. 

До збірки поезій  Олени Ковальчук “Обпечені крила” ілюстрації створювали Богдан Палійчук, Марта Логовська, Аніта Гончарук, Мирослав Фурлет, Дана Коротинська. Всі книги письменниці можна переглянути та замовити на її персональній сторінці olenak_book в Instagram.

Ми дякуємо Олені Ковальчук за активну участь в проєкті "Сам собі видав". Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням "Сам собі видав".

Ще на тему:

Сам собі видав: 10 питань для Alina Ross

Яким повинен бути автор дитячої літератури

Український самвидав: витоки, проблеми та перспективи

КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Діізнавайтесь новини видавничої спільноти разом з нами!

Сам собі видав: 10 питань для Alina Ross

Image by Tetyana Moroz

Інтерв'ю від Марія Заржицька

Самвидав - хоч і вільний, але нелегкий процес виходу на власній яхті у відкрите море. Як здійснити свою мрію й зберегти проект? В серії публікацій "Сам собі видав" будемо спілкуватись із письменниками, що видають і продають свої твори самостійно або за мінімальної участі видавництва. 

Сьогодні говоримо з Alina Ross - українською авторкою чотирьох психологічних романів, половина з яких («Переміщені» та «Два Річарди») перекладені англійською мовою.

Alina, чим самвидав для вас є зручнішим, якщо порівнювати з друком у видавництві?

В першу чергу, для мене самвидав - це свобода. Я можу сама вирішувати, як буде редагуватись книга, який відсоток редагувань буде, наскільки вона буде змінюватись - тобто, тут впливаю лише я. Немає дедлайнів, договірних умов, терміни друку книги теж залежать виключно від мене. 

Що найбільше відштовхнуло в пропозиціях видавництв?

Це гроші - розмір авансу й роялті, які є дуже й дуже малими. Великі видавництва мають потужності для гарного маркетингу й піару. В них є всі необхідні інструменти, вони можути розкрутити автора й книгу, - але фінансова сторона співпраці з письменниками, все ж таки, відштовхує.

Скільки видавництв зацікавилось вашими рукописами, перш ніж ви прийняли рішення видаватись самостійно? 

Жодного. Автори, переважно, йдуть до самвидаву саме через те, що не отримують фідбеку від видавництв або отримують відмови. В моєму випадку була тиша, - якщо згадувати 2019-й рік. В 2021 році я мала зустріч в Zoom з представниками видавництва, яке розглядало мою книгу "Любов народжується в мовчанні", але далі справа не пішла. 

В яких країнах вас читають?

Дуже широка географія, особливо, з моменту повномасштабного вторгнення 2022 року. В березні я вивозила маму, сестру й кішку до Австрії, де організувала дівочі зустрічі. Їх я проводила досить довго. Це були безкоштовні зустрічі для того, щоб підтримувати одна одну. Так у мене з'явилися нові читачки, українки. Далі мої книги замовляли дівчата з Німеччини, Польщі, Іспанії, Еміратів, Сполучених Штатів, Великобританії. У США є сайт Ukrainian Pages, де продають книги українських авторів, з доставкою. Співпрацюємо з цим сайтом, через них я зробила вже другу відправку книг читачам діаспори. 

Що для вас є цілями в співпраці з книгарнями?

Основна ціль, на якій завжди наголошую - екологічне партнерство. Саме, екологічне, в якому книгарня не дивиться на самвидав як на щось гірше, ніж наклади з видавництва. Самвидав може робити гарні книги -  писати, й візуально оформлювати обкладинки. Друга ціль - фінансова. Це продажі, які бувають при екологічному партнерстві, при ставленні до самвидаву без кліше "це, скоріш за все, не буде продаватися".

Чому, на вашу думку, з деякими книгарнями важко співпрацювати?

Наразі, я співпрацюю з усіма мережевими книгарнями (КСД, Vivat, Book.ua, Yakaboo  тощо). В квітні підписала договір з "Книголендом", нещодавно - з  Megogo. Чому з деякими важко? В моєму досвіді я зіштовхнулась із проблемою, коли керівництво не хотіло комунікувати - на мою думку, без жодних причин. Це було важко для мене й для розуміння одне одного.

Alina, ваші колеги по самвидаву - коло взаємодопомоги, осине гніздо чи капсульний готель?  

Дуже круті порівняння. Одразу відкидаю осине гніздо, - але далі я задумалась, хоча взаємодопомога є. Все ж таки, капсульний готель. З моменту створення групи в Telegram, де нас, авторів-самвидав, близько 300, я бачу тенденцію "кожен сам по собі". Дехто намагається об'єднуватись, але дуже багато таких авторів самі. 

Тут є декілька причин. Першою, найголовнішою є страх - наприклад, поставити не те питання, або що воно буде здаватися дурним. У нас відкрита комунікація. Хто хоче, може ставити питання й просити допомоги в інших авторів. 

Бояться друкувати свої книги - що скажуть? Під час голосування виявилось, що лише 12 авторів з 300 мають надруковані книги. В цьому готелі той чи інший автор, рано чи пізно намагається відкрити свою капсулу і долучитися до великого книжкового ринку. Це страшно, особливо, коли ти з першою книжечкою ходиш. Є купа сумнівів, звісно. Я сподіваюсь, що наш готель в майбутньому відкриє всі капсули й перетвориться, все ж таки, на коло. Ще раз додам - є взаємодопомога, але поки що це відокремлені автори. 

Що є найціннішим у вашому зарубіжному досвіді продажів?

У мене є досвід комунікацій з літературними агентами й видавництвами в міжнародному форматі. Я тричі відвідувала Франкфуртський книжковий ярмарок, двічі - Варшавську книжкову виставку, один раз - Віденський форум. Поки що права на переклад не продані. Наразі, це книги українською мовою. Є англомовні "Переміщені" й "Два Річарди". Щодо Amazon, цією платформою треба постійно займатись, аби були продажі. Зараз я цим не займаюсь, тому декілька електронних книжечок на місяць купують - хтось, якось випадково знайшов. Я цим займалась в 2019 році, коли "Два Річарди" стали першою книгою в ТОП-100 різдвяних романів.

Прикра ситуація з "Книгарнею "Є" сталася з вами в одному магазині чи відбувалася систематично, в усій мережі? 

Історія стосується не одного магазину "Книгарні "Є", історія про всю мережу. Це сталося в березні 2024 року, я вдруге зверталася до керівниці, контакт якої знайшла у відкритих джерелах. Я писала їй за півроку до того. Зайшла - точно не пам'ятаю - здається, на Лисенка в Києві. Мої книги стояли на найнижчій полиці біля підлоги. Я зайшла, тому що розумію - вони не продаються місяцями. Думаю, зайду, подивлюсь, що там відбувається, чи вони взагалі стоять на полиці. Вони стояли внизу.

Пройшло півроку. Я знову зайшла до якоїсь із книгарень, і знову мої книги внизу. Я до неї вдруге написала і запитала: "Чи можемо ми домовитись про те, щоб книги знайшли собі місце трохи вище, тому що читачі не дивляться собі під ноги". І, насправді, більшість книгарень не мають полиць біля підлоги, там є тумби для зберігання книг.  На моє прохання відповіли, що, на жаль, розкладка в "Книгарні "Є" - за алфавітом. Це є правда, але частково. Якщо виходить якась новинка, і треба продати книгу - новинку чи хіт - то вона буде стояти на видному місці. Неважливо, на "Я" це прізвище чи на "А". 

Окрім того, в деяких "Книгарнях "Є" (це не Київ, в інших) мої книги стояли на видноті. Це робили менеджери, з власної ініціативи, на місцях - але, насправді, у менеджерів є вказівки. Наприклад, новинка прийшла, треба її виставити так або так. Тому те, що в мережі по деяких містах мої книги стояли на видноті й продавались - виключення.

Вдруге я написала з пропозицією домовитись. Я спитала: "Що ви хочете, які ваші умови?" І мова йшла не про гроші, тому що я абсолютно точно знаю: "Книгарня "Є" не бере гроші за викладку на промо-столі чи на іншому видному місці. Я знаю цю інформацію, тому я прямо запитала "Можливо, ви хочете більшу знижку на книги, з мого боку? Давайте обговоримо". 

Наступного дня мені прийшов лист від моєї менеджерки: "Нам наказали прибрати ваші книги з усієї мережі". Це майже дослівно - "нам наказали", "нам наказало керівництво". Тепер важливо це сказати: я в своєму листі питала про домовленості й знижку, умови для підняття книг на видноту. Я навіть казала "Окей, є у вас п'ять книг одного виду. Нехай три або навіть чотири стоять внизу, а одну підніміть вище, нехай її читачі бачать". 

І наступний момент. Я сказала: "Якщо це неможливо, я б хотіла забрати книги з книгарень, де вони біля підлоги і де вони місяцями не продаються, тому що це мої заморожені кошти, які я, власне, недоотримую, щоб вкласти в новий друк". Наступного дня мені прилетіло "Керівництво наказало прибрати ваші книги з усієї мережі". Це було дуже неприємно, звісно. Я запитала причину, її мені не назвали. Ще більш прикрим є те, що причини, насправді, як такої, й немає. І потім я намагалася запитати контакти керівництва, яке наказало прибрати - мені нічого не відповіли. Я писала SMM-менеджеру Андрію, з проханням допомогти мені зконтактувати з керівництвом, стосовно того, що я хочу поговорити - для розуміння, й це теж важливо. 

Між березнем і днем, коли я виклала це публічно, пройшло чотири місяці. Тобто, це не було, знаєте, отак, що я отримала від них наказ прибрати мої книги, і наступного дня "Все, піду зараз усім розповім і почну робити скандал". Ні, я вичекала чотири місяці. Я чекала все-таки, що в мене вийде поговорити з керівництвом. 

SMM-менеджер відкрив моє повідомлення, але, на жаль, нічого на нього не відповів. Мені здається, SMM-менеджер має реагувати на такі дзвіночки. І, мабуть, я про це писала - якщо в нас не вийде контактувати непублічно, я вийду з цією інформацією в публічність і буду себе захищати. 

Далі історія не закінчилась. Мені повертають книги. В кінці квітня 2025 року я потрапила в ДТП - ходила, але по квартирі. Я написала їм про це, бо то були ті дні, коли я мала забрати книги. Вони відреагували нормально, сказали: "Добре, ми чекаємо, заберете, коли можете".  Забирати я їх їздила на київський склад. Зрештою, я забираю всі книги, відкриваю їх вже в себе на складі й виявляю, що всі книги - з наліпками "Книгарні "Є". 

Я сказала, що не буду забирати ці книги, бо це втрачені книги. Я не зможу їх більше ніде реалізувати з тими наліпками - жоден магазин у мене їх більше не візьме. Там було більше 300 книжок. Мені написала дівчинка з "Книгарні "Є", - мовляв, вони дуже гарно ці наліпки відривали з феном. Якщо керівництво готове стояти й відривати з 300 книжок наліпки - супер, але я цього робити не хочу. Я написала, що не готова прийняти ці книги. 

Довга історія, це був уже вересень місяць, але мені сказали: "Добре, привозьте їх назад, ми їх реалізуємо". Мені дзвонила представниця, з керівництва "Книгарні "Є", дуже мило зі мною спілкувалась. Мова не йшла про торгівельні точки, я просила їх реалізувати виключно в інтернет-магазині. Вони сказали: "Добре, ми зробимо це", і я відправила книги назад.

Минув місяць. Книг немає в інтернет-магазині. Я дзвоню представниці, вона не бере трубку. Не пам'ятаю, з ким контактувала, але мені кажуть "Так ми не будемо нічого реалізовувати". Тобто, минув місяць, вони не хотіли нічого реалізовувати, й, здається, хотіли повернути книги назад.

Існує пункт договору між мною та "Книгарнею "Є", де вони кажуть, що можуть повернути книги з наліпками в тому числі, але тільки після вказання причини повернення. Причини не було, і я стояла на цьому. В юридичному полі ми змогли домовитись, і зараз вони реалізовують мої книги в інтернет-магазині. 

Як поводяться інші книгарні з вашими книгами?

З іншими книгарнями все добре. З'являються нові книгарні-партнери, які охоче співпрацюють з самвидав у форматі B2B. 

Ми дякуємо Alina Ross за активну участь в проекті. Сподіваємось побачити в нашому проекті письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням "Сам собі видав".

КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Діізнавайтесь новини видавничої спільноти разом з нами!