Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька

В світі творчості існують випадки, які не мають очевидно послідовного пояснення щодо первинності чи вторинності продуктів. Те, що зазвичай рахується фанфіком чи оммажем, ажніяк не вписується в співпадіння, з якими доводиться мати справу під час порівняння творів.

Ейдетика і айдентика: дві руки брендингу

Проблему збігів у філософському контексті доволі містко описав Платон, який, хоч і був ідеалістом, але зміг зробити те, що не вдалося його колегам з матеріалістичного напрямку. Поняттям ідеї та світу ідей як інформаційного простору поза межами нашої свідомості ми завдячуємо саме цьому давньогрецькому філософу, що описав рух невидимої тканини світу в конвергенції з нейротканинами нашого організму.

Інакше кажучи, якщо ви створили щось, що вже існує в подібному контексті, не маючи з цим контекстом жодного зв'язку і не користуючись ним, як першоджерелом, це є втіленням збігу ідей, який не обгрунтувати нічим іншим, крім дотичностей аж зовсім непрямого характеру.

Так було винайдене радіо, необхідність в якому охопила кілька країн в зв'язку з черговим технологічним стрибком, що передував Першій світовій війні. До того ж, Г.Марконі та О.Попов, де-факто, опрацювали різні функції одного й того самого апарату, давши світу потужний поштовх для розвитку комунікацій на великих відстанях. 

Інфошум та витіснення

В сучасному світі, сповненому інформаційного шуму, автор будь-якого твору зтикається з проблемою створення чогось, абсолютно унікального, не тільки через те, що його творчості передує доробок попередників. Перевантаженість інформацією спрацьовує для мозку як замежеве гальмування, що опускає глибоко в підкорку чимало з того, що ми коли-небудь бачили, чули або читали.

Саме тому ви інколи не можете згадати аж так швидко чиєсь ім’я, назву твору або публікації, джерело і т.п., не кажучи про окремі уривки текстів чи інші фрагменти творів, шо раніше легко відтворювались у пам'яті. Якщо розглядати кожен випадок збігу ідей, виявиться, що кожна така ідея виникала й розвивалася в певних умовах та має індивідуальне значення для її автора, - і, якщо вже вважати автора реципієнтом уже існуючої ідеї, то перетин відбувався в просторі, що змусив забути про сам факт виникнення такого перетину.

Ми говоримо саме про витіснення як психологічний механізм захисту від неприємних ситуацій, спогадів чи асоціацій, яке працює на рівні дитячих структур психіки, і, якщо вже брати межі транзакційного аналізу за Берном, Внутрішньої Дитини. Розблокування може відбутись у стресових умовах, що мають тригери, дотичні до ситуації, коли витіснення спрацювало.

І тут недарма копаємо так глибоко. Інколи авторам доводиться чути, де-факто, безпідставні звинувачення в плагіаті чи іншому виді свідомого запозичення, що виглядає легальним, хоча, насправді, автор не відштовхувався від оригіналу і навіть не був із ним знайомий, а, якщо й був, то дуже поверхнево й мимоплинно. І саме ця поверхневість, що містить певний персональний триггер, спрацьовує в контакті з витісненням на забування і неможливість достеменно згадати, чи був контакт з оригіналом, чи не було.

Крім того, в інформаційно перевантаженому світі можуть виникати явища неправдивих спогадів, схожі зі снами, де ми начебто згадуємо про події, які з нами відбувались, але, насправді, приміряємо на себе чийсь сценарій чи реальну подію, яка трапилась з кимось іншим і справила на нас сильне враження.

Діджітал: корпоратизація свободи

Звісно, в сучасному інформаційному просторі, де більшість контактів має цифрове вираження (а, відповідно, й цифровий слід) можна відновити власний або чийсь шлях у цьому просторі - знову ж таки, за певних умов. Наші акаунти зберігаються в нас доти, доки ми їх не видалимо, а інформація з цих (і, власне, копії цих акаунтів) - у корпораціях, що володіють соцмережами, купують в них дані, отримують їх на правах, обумовлених законом або безпідставно, тобто, незаконним шляхом. Те саме стосується й інших юридичних та фізичних осіб, які можуть навмисно відслідковувати збіги в творчості авторів, аби вимагати кошти чи отримувати їх за роздмухування скандалів.

З іншого боку, незважаючи на буцімто вільний доступ до інформації в Інтернеті, ми все  зтикаємось із обмеженнями різного штибу. Вони можуть бути галузевими, регіональними чи персональними, залежно від даних, які збирає про вас та чи інша система, залежними від самої системи, яку запрограмовано на переважну видачу чи приховування певних даних. Врешті, самі сучасні системи опинились у соціально-психологічній пастці, яка внеможливлює чи суттєво обмежує пошук збігів, грунтуючи це необхідністю обмежити видачу піратського та іншого неунікального контенту.

Морганатичний брак, або Нашо вам ці борошна

І тут виникає питання, навіщо взагалі підтримувати існування такого контенту, якщо система не збирається повідомляти іншим, шо такий контент існує, навіть за кількома прямими, логічно випливними, послідовними запитами? Очевидний абсурд у тому, що піратські ресурси браузер видає - наприклад, у відповідь на запит про книгу, яку, можливо, й продають офіційно, але жителям певного регіону це знати “не потрібно”. Типовий приклад - книжки, які видані в РФ, але ж логічно було б, у такому випадку, не просувати й піратські ресурси.

Тобто, ми зтикаємось із типовими проявами американської суспільної філософії, в якій заохочуються ескапізм та “легальні” крадіжки, водночас із виманюванням величезної кількості реального ресурсу, що належить українському суспільству на легальних підставах - а це література часів СРСР та інша російськомовна література, що мала б стати в нагоді саме тепер - на користь заокеанських бібліотек, в яких нам потім доведеться купувати право на читання цих книг, ще й відповідати за контакти з піратськими сайтами.

Повертаючись до теми приховування збігів, зауважимо, як подібні системи сприяють виникненню й розвитку фанфік-зон. Здається, для чого б це? Автори оригіналів, очевидно, втрачають кошти без ліцензійних договорів із фікрайтерами, й за принципом “судного дня” може статися так - та, ймовірно, й планується - падіння дамоклового меча на голову бідного фікрайтера. Взяти щось вартісне в грошовому виразі навряд чи вдасться, а от використати в різноманітних формах сучасного рабства можуть спробувати. Все залежить від морального рівня самого автора та захисників його прав, якщо такі існують.

Рівняння й порівняння

В будь-якому разі, коли ваша ідея, виявляється, вже існує, панікувати не варто. Тут важливе чітке усвідомлення місця власного “Я” в цій ситуації. Саме це усвідомлення, а не те, як і яким чином ви будете комусь щось доводити, повинно мати вирішальний вплив на вашу поведінку. Так само автор, який щось подібне створив раніше за вас, не винний в тому. Актуальним залишається питання, що робити далі й як уникнути подібних ситуацій в майбутньому.

По-перше, метод 10 відмінностей працює завжди. По-друге (й навіть, по-перше), ми не вбиваємо двійника іншої людини або тварини. Одного разу чоловікові, чия покійна дружина була разюче схожою на відомого літературного критика, сказали: “То що, критик знову має померти?”. Тому, якщо ви в муках совісті вирішили позбавитися власного доробку, негайно зупиніться і зупиніть того, хто закликає вас це зробити.

Інкапсуляція та бульбашки

Комунікації - те, з чого потрібно розпочинати вирішення задачі, яка не може бути розв'язана власними силами. Тож, по-третє, припиніть доводити самим собі, що в страху великі очі, та залучайте незалежних експертів, що уникнуть грунтування своїх висновків на суб'єктивних чи інших нерелевантних засновках. І, якщо зважитесь на контакт із автором оригіналу, це і буде величезним проривом, здавалося б, невирішуваної ситуації.

На жаль, замовчування проблеми, - можливо, традиційне для когось як намагання уникнути небажаного розвитку подій - не дає нічого, крім ефекту парового котла. В замовчуванні, по суті, немає нічого корисного, крім ілюзії контролю над тим, що має статись. Проте, питання ще й полягає в тому, що говорити.

Людина зі слабким “Я” може впасти в непотрібні виправдання й тим самим зіпсувати собі не лише репутацію, а й майбутнє. Тож, насамперед, звернутись до власного “Я” та його витвору, до історії його виникнення та персональної цінності цього витвору для вас буде не те що доречним, а й життєво необхідним.

Людина з сильним “Я” не буде заперечувати ані цінності власного доробку, ані цінності доробку автора, що має часовий пріорітет, і спробує або розподілити сфери впливу, або кооперуватись, як то й описують продуктивні стратегії розв'язання конфліктів та інших спірних ситуацій. Питання в тому, як саме реалізується продуктивна стратегія, і це не завжди можуть вирішити два автори.

Тут буває аж зовсім недостатньо суто правничих описів патентованого образу (якщо ліцензування відбулося) чи формального співставлення схожостей-відмінностей. Фанати “Шерлока”  не витримують і п'яти хвилин очевидної вторинності фільму Гая Річчі, при тому обома руками за контекст, в якому грає Камбербетч, ще й можуть аргументувати свої позиції очевидним намаганням виштовхнути з видачі “Шерлока”, де суто британський гумор ще й обігрує перетини з радянським варіантом. Холмс Річчі виглядає вкрай невпевнено з перших кадрів, і справу не врятувала б навіть приклеєна посмішка.

Інакше кажучи, за будь-який витвір голосує аудиторія, і саме визнання є найвагомішим аргументом. 

Першість має сміливий, а визнання...

Що ж робити, коли ви створили щось, живучи в сучасному світі, й хочете переконатись, що ваш витвір є дійсно унікальним? Найпростіше - пошукати збіги онлайн, знову ж таки, пам'ятаючи про обмеження, що їх системи мають, але не надто зволікати з оприлюдненням. Публікація дає змогу, по-перше, встановити відлік часу розповсюдження, по-друге, перевірити, чи не виникнуть заперечення з боку авторів подібного контенту, якщо такий не виявлено під час браузерної оцінки збігів.

Останнім часом з'явились інші потужні інструменти обробки масивів даних - такі, як різноманітні ШІ, в яких є можливість формувати невеликі за об'ємом, послідовні, взаємопов'язані запити в межах однієї теми. Таким способом можна перевірити існування назв, торгівельних марок, псевдонімів, співставити супроводжуючий контент, виявити факт існування того чи іншого бренду в теперішньому часі та його територіальну належність. 

Щодо зображень, із цим складніше, коли справа стосується зображення людини. Та й картинки з іншими елементами далеко не завжди можна отримати у видачі за короткий період часу. В цьому випадку лишається офіційне брендування (тобто, ліцензування) як єдиний спосіб територіального захисту свого твору, але в реальності це не завжди доречно, крім комерційних випадків.

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Наприклад, художня картина містить достатньо складних та унікальних компонентів, аби бути ідентифікованою як твір певного митця. Інколи достатньо оригінального підпису, підробки в якому, за потреби, виявить графологічна експертиза. Тут уже ми торкаємось питань, що висвітлювались на Арт-Фесті С.О.М. в рамках лекторію “Про статус мистецьких підробок” з охопленням питань похідності та брендування.

З книжковими ілюстраціями простіше, але тільки в межах контенту, доступного для перегляду в Інтернеті. Якщо автор прагне монетизувати свій доробок і уникнути ефекту капсульності в онлайні (а саме, інформаційної бульбашки, створеної системою чи в ході користування нею), потрібно а) публікуватись б) ліцензуватись і в) входити до комунікаційного процесу, якщо виник запит щодо збігів чи такі збіги виявлені самостійно в критичній їх масі. Ігнорування запитів чи блокування нічого не дасть, - тим паче, якщо до вас звернулись уже ліцензовані власники схожого контенту, самі або через довірених осіб.

Крім того, нам всім доведеться виробляти в себе нові навички - всім, хто має справу з контентом, якого стає чимдалі більше, а унікальності чимдалі менше. Тобто, публікувати щось нове стає недостатньо, важливо ще й оцінити ідею на ступінь унікальності, а за потреби - унікалізувати її. 

Все вищезгадане - зона найближчого розвитку нашого суспільства, в якому проблема розмежувань завжди є нагальною, а задача мирного співіснування - не такою вже й невирішуваною. Цього сезону обговорення проблеми захисту контенту тільки почалося, і не менш важливою є задача уникнути зловживань під виглядом захисту і, врешті, отримання авторами законної й достатньої винагороди за свою працю. 

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Анонс: "Книжкова Країна" 25-го - кінець недороду?

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Фестиваль на ВДНГ, який вважають подією для масового читача, цієї осені збирає учасників та гостей під назвою "Книжкова Країна. Плодова". Звісно, це виклик погоді, яка влітку була настільки мінливою, що яблука коштують уже вдвічі дорожче за банани.

Організатори "Книжкової Країни", що має відбутися 25-28 вересня - традиційно, вдруге за рік, - обіцяють неабияку увагу до хлібу насущного у видавничій сфері. Тож, побачимо не тільки інсталяції з гігантських овочів та фруктів у фотозонах, але й тих, хто став частиною української літературної неокласики, авангарду та критики, майстрами медіахірургії та кіноіндустрії, що їй бажають стати етичною.

Українська література: майбутнє чи будучина?

Поза увагу психіатрів до осінньої "Країни", попри зміни в свідомості непохитних та пошуки різниці між образом на екрані та в житті, зрадіємо, нарешті, потужній спробі здолати невидиму стіну між українським автором та українським видавцем. П'ятниця "Країни" акумулювала в собі, неповторній, аж шість основоположних подій, без яких авторам буде важко досягти кульмінації в творчості. Субота - зважена й щаслива, та неділя... . Тож, відкриваємо програму на сайті фестивалю і якнайскоріше вносимо до календаря:

• Дискусії - "Скептицизм до українських авторів: як це змінити?", "Формування нового літературного канону". Обидві події зручні для відвідування за графіком і, схоже, настільки контроверсійні, наскільки й потребує тема.

• Лекції - «Мода на давню українську літературу у ХХ столітті», «Критерії вибору текстів української літератури для старшокласників», що відбудуться одна за одною  в п'ятницю, з розривом у півгодини. 

• Презентації - «Забуті рукописи» від Інституту археографії та «Трансформація української прози протягом останніх років і перспективи на майбутнє», що відбудуться в суботу без накладок.

Самвидав, жахвидав і truly love

Самовидавцям - і це, справді, запаморочливо - дали турнірного списа, і вже скоро після опівдня, в п'ятницю всіх сов перебудить «Літературний батл: самвидав проти традиційного видавництва», що продовжиться в неділю дискусією «Шлях книги до читача: самвидав, електронки, видавництва» за підтримки онлайн-платформи для креаторів ANews та творчої спільноти "Четверта стіна". Щоправда, бажаючі відвідати п'ятничний батл  не зможуть побувати на дискусії про скептицизм до українських авторів, й такі задачки організаторам доведеться розв'язувати наступного фестивалю, а журналістам та авторам - уже зараз.

Тема вибору оптики "Заборонені, але необхідні" пахне димовою завісою, але то все опіум, бо згадуваний Конан Дойлем де Куїнсі - арбітр між двох меншин, а медійні кліше навряд чи сформують бачення проблеми замість тем, відверто анонсованих видавництвом #книголав. За графіком дискусія - в близькому сусідстві до "Нового літературного канону" від Могилянки, насамперед, і це вже не інтригує, як і штучно роздмухані скандали з УКУ. 

Звиклі до контрфобічності цього літературного сезону таки озброяться чорним гумором, який, схоже, не до вподоби експертам гуманної інквізиції, й замість чекати, доки Вінні Пух скине трішечки зайвої ваги, оберуть "Маленького принца" у виконанні Олексія Суханова, телеведучого програми "Говорить Україна". Втім, якщо ми упереджені, доведіть це.

Право сильного: йдемо на "ні"

І нарешті - нарешті! - хто більше цікавиться видавничою темою, як не наші читачі, що прагнуть стати знаними письменниками? Щоправда, з цим на "Плодовій" негусто, але ж ось вам золото Клондайку. Зустріч з Олексієм Жупанським відбудеться у п'ятницю ввечері, а напередодні, в четвер - дискусія "Коли щось пішло не так. Факап-найт з видавництвами. В суботу аж три видавництва - #книголав, "Лабораторія", "Білка", "Наш Формат", ARTBOOKS та "Віхола" - зберуть авторів на довгоочікувану відповідь замість тиші. 

Кульмінація видавничої теми - «ШІ-інструменти: авторське право та обмеження», та перед тою неділею, в четвер, варто відвідати лекцію "Як видати фанфік, не порушуючи авторське право».

Ілюстрація, дизайн та архітектура - специфічний акцент цього сезону на "Плодовій". Творці образу в книжкарстві презентують свої роботи в окремій зоні, а зіркам українського кіномистецтва, п'ятниця за четвергом, доведеться побути в ролі хороших і поганих копів. Олесь Санін, Дмитро Грешко, Володимир Тихий, Юлія Сінькевич та - хто б, ви думали? - Курган з Агрегатом обговорять теми жанру, режисури та, звісно ж, читання, бо "Дикого театру" цієї осени зовсім обмаль.

Зате на майстер-класах багато, дуже багато каліграфії й способів книжкотворення. До речі, вайби екслібрису долетіли з київських виставок і сюди, а бізнес творитиметься через письмо ручкою, скоропис та софт-скіллз. 

Медіаміст та віза до книгарні

Ще один суперважливий блок подій цього фестивалю взяли на себе українські медіа - 1 + 1, Українська правда, Телеканал "Київ", кілька великих радіостанців та видань, представники яких будуть лекторами, учасниками дискусій та модераторами. Очікується вихід на живу сцену як мінімум, двох літературних журналів, доки книгарні лишатимуться на вістрі видавничих дискусій. 

До речі, тему книгарень буде піднято в дискусії "Читання з першого погляду", що її проводитиме керівниця відділу комунікацій з українськими авторами книгарні "Книголенд" Наталія Мельник. "Преміальні" теми пролунають в неділю - від "Коронації слова" до "Нобеля, Пулітцера і Букера", для тих, кому стерпиться до вечора. І головне ж, премія книжкових блогерів, коли в суботу після п'ятниці визначать найбільш обговорювану перекладну книгу за період з вересня 2024 до липня 2025 року.

Літературна алея зірок фестивалю - Василь Шкляр, Брат Капранов, Люко Дашвар, Ірена Карпа, Олександр Міхед, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Кирило Половінко, Ірен Роздобудько, дитячі письменники Катерина Єгорушкіна, Сашко Дерманський, Дара Корній, Таміла Тарасенко, нові зірки Роман Голубовський, Віра Курико, Віталій Запека критики Євген Стасіневич, Богдана Романцова, Ганна Улюра, медійники Акім Галімов, Севгіль Мусаєва, Роман Романюк, Олексій Суханов, Ілона Довгань, - і, можливо, ви знайдете їх у списку 100 українців, яких треба знати, від видавництва "Магура", що стало відкриттям цього сезону. Інтерв'ю з його засновницею та головною редакторкою готується до випуску, а наше видання планує висвітлювати події фестивалю, як мінімум, три дні поспіль - слідкуйте за новинами.

 КнижКава в Telegram та Х - а ти візьми кабачок!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Видавничі плани: навіщо письменнику психологія

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Література, як не крути, постійно тримає нас у сфері психічного. Хочемо ми заглиблюватись у це чи не хочемо, проблеми сьогодення, так чи інакше, потребують письменницької уваги. В тому числі, з точки зору зацікавлення видавця у публікації вашого твору.

Як відомо, більшість видавництв не обмежується художньою літературою. Розділ нон-фікшн, або літератури нехудожньої - публіцистичної чи наукової - присутній в каталогах найбільших видавничих домів, апріорі. Чому ж його потрібно аналізувати перед відправкою рукопису як нехудожнього, так і художнього напрямку?

Інтереси видавничого розділу "Психологія" неодмінно пов'язані з особливостями побудови каталогу художньої літератури. Ключові проблеми там, як правило, одні й ті самі, бо попит на художню літературу формують суспільні інтереси. Звісно, тут можна посперечатись із видавничою політикою, що націлена задовольняти любов до імпорту и працювати на інтереси капіталовкладників, презентуючи інтереси окремих груп як "суспільні". Можна висунути щось контроверсійне або увійти до конкурентної боротьби в темі, як це робить частина українських авторів - і, мабуть, виграти її, якщо групові інтереси знов не переможуть. 

Входячи до теми, заданої українському ринку новим посібником "Як написати книгу" (видавництво Stretovych, 2025),  обов'язково потрапляємо до рамок структурності та стилю. Можна обирати будь-який напрямок творчості, але, за словами співзасновниці видавництва, Світлани Стретович. від уміння подати текст і, головно, обгрунтувати його залежить авторський успіх. І тут аналіз досвіду роботи різних авторів із письменницькою аудиторією, як ніколи, доречний.

На жаль, баланс презентованості українських та зарубіжних авторів ув останні роки аж надто зсунувся в бік других. Це не означає, що гідних українських авторів нема, як нас намагається переконати частина видавців. Якщо звернути більше нерекомендованої уваги на ринок - особливо, офлайновий - знайдемо, а тим паче, побачимо там, де мережева політика не є можливою за принципом власності книгарні. Це доволі кропіткий шлях аналізу, але принцип Клондайку працює й тут. 

Повертаючись, як то кажуть, обличчям до психології, одразу скажемо, що в нас намагаються сформувати мислення людей інших, інакших щодо історичного розвитку нашого суспільства - людей із мисленням західного типу, яке давно зазнало кризи й потребує змін на місці його виникнення. Яка то криза, доволі нескладно визначити за перекладними виданнями, які пропонують у нас на прилавках.

В минулій публікації ми говорили про те, що кожному автору потрібно відвідувати зустрічі з видавцями - на загальних книжкових заходах чи спеціальні презентації. Там розповідають не лише про те, що збираються видати, а й описують актуальний концепт видавництва загалом. Тож, не лінуймося поринути у фокальність, ще й з суспільної точки зору.

До речі, під час зустрічі на "Книжковому Арсеналі" цього року Остап Сливинський говорив про досягнення фокальності у поданні персонажів через уміння описувати антипатичного героя. Причому, не просто описувати, а подавати так, аби читач почав співчувати та співпереживати йому. Типовий приклад - антигерої кінострічки "Залягти на дно в Брюгге", рекомендованої до перегляду Антоніо Лукічем в "Моїх думках про кіно". Персонажі, яким, здавалося б, неможливо співчувати через особливу тяжкість їхніх злочинів, на кінець стрічки зосереджують почуття глядача в одному лише напрямку. 

Тут легко впасти до спокуси виправдання, і це бич нашого часу. Втім, і з цим нам доведеться якось порати, аби не втрапити до пастки розколотих суспільств із їхньою фактичною відсутністю будь-якої усталеної думки. Коли ми чорне називаємо білим, і навпаки, психічні розлади неминучі. Задача не брехати собі постає перед кожним, хто соромиться чи боїться визнати необхідність відповідати за лихі вчинки.

Сьогодні знову звернемось до каталогу видавництва "Лабораторія", і недарма. Це один з найбільш деталізованих каталогів серед українських видавців. Один тільки розділ "Психологія" налічує більше 20 підрозділів, і тільки про емоції в ньому набирається більше 60 класичних та сучасних видань. Щоправда, з них хіба що 1 %  складуть українські автори, в тому числі, мігранти на Захід. А думки цієї ми не любимо, бо звучить вона вкрай некомпліментарно. І тут треба розбиратись, у чому ж правда.

Пропонуємо розглянути склад українських авторів у розділі "Психологія" від видавництва "Лабораторія" і спитати себе, чи можна туди якось увійти з новим словом. І, головно, наскільки воно є новим і затребуваним саме сьогодні.

1. Оксана Мороз - багатопрофільний спеціаліст із медіакомунікацій та їхньої маніпулятивної складової:

- "Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців" (Yakaboo Publishing, 2020) - книга, завдяки своєрідному піару якої ми повірили, що авторка емігрувала до США. Зараз про це й сліду немає, а К.С. згадувати неполіткоректно.

- "Як не стати овочем? Інструкція з виживання в інфопросторі" (Vivat, 2021) - книга, що послужила назвою для волонтерського проекту авторки. Важко сказати, чи є ця книга конкурентом "Переконання" Роберта Чалдині, чи працює з ним у своєрідній аргументологічній зв'язці, - але викриттів, певні, буде нам. Так задумано, бо в "невмінні" розповідати про американські гранти ми вже винні. 

2. Марк Лівін, співзасновник медіа The Village Ukraine, член українського PEN:

- "Сторітелінг для очей, вух і серця" (Наш Формат, 2020) - мабуть, ще один заб(и)тий посібник для українського письменства, зокрема;

- у співавторстві з Іллею Полудьонним - "Простими словами. Як розібратися у своїх емоціях" (Наш Формат, 2020), "Як це, війна: психологічний досвід повномасштабного вторгнення" (Наш Формат, 2024);

- у співавторстві з Софією Терлез - "Що зі мною: Як розвинути стійкість і жити якісно" (Vivat, 2025), в рамках волонтерського проекту "Ти як?" Всеукраїнської програми ментального здоров'я, ініційованої Оленою Зеленською;

3. Володимир Станчишин - психолог-психотерапевт, випускник, у тому числі, Українського інституту когнітивно-поведінкової терапії, починав свою роботу при Центрі "Еммаус" від Українського Католицького Університету" і очолював Центр психічного здоров'я ім.Митрополита Шептицького:

- "Емоційні гойдалки війни" (Віхола, 2022);

- "Для стосунків потрібні двоє" (Віхола, 2021);

- "Стіни в моїй голові" (Віхола, 2020);

- у співавторстві з Оленою Жильцовою - "Soft Skills: Бути собою" (Віхола, 2025).

4. Анна Топіліна - українська перекладачка та феміністична блогерка, співзасновниця першого українського жіночого видавництва Creative Women Publishing:

 - "Люби без ілюзій: Як звільнитися від токсичних стереотипів та побудувати здорові стосунки" (Yakaboo Publishing, 2021);

5. Дарка Озерна - медична журналістка, біологиня, ведуча радіопрограми "UA: Радіо Культура", колишній спеціаліст із комунікацій в команді міністра охорони здоров'я Уляни Супрун:

- "Бути о кей: Що важливо знати про психологічне здоров'я" (Yakaboo Publishing, 2020);

- "Книжка для дорослих: Як старшати, але не старіти" (Yakaboo Publishing, 2021);

- "Ви це зможете: 7 складових здорового способу життя" (Yakaboo Publishing, 2020).

6. Євгенія Подобна - журналістка, військкор, головна редакторка редакції документальних програм на телеканалі "UA: Перший", ледь не єдина представниця КНУ ім.Т.Шевченка серед випускників та викладачів "Могилянки" цього списку:

- "Її війна: 25 історій про сміливість, силу та любов" (Vivat, 2024).

7. Настя Мельниченко - дитяча письменниця, правозахисниця, член правозахисної організації STUDENA, ініціаторка флешмобу #яНеБоюсяСказати (про який - чесно! - й говорити зайвий раз не хочеться, але з пісні слів не викинеш):

-  "Зрозуміти й здолати булінг" (Vivat, 2024). 

8. Вікторія Покатіс - редакторка дайджесту WoMo.ua, співавторка медійного проекту "Незламні":

- "Незламні: Книжка про спротив українських жінок у війні з російськими загарбниками" (Yakaboo Publishing, 2023);

9. Тетяна Трощинська - журналістка, директор департаменту стратегічного аналізу і розвитку соціально впливового контенту на Суспільному Мовленні, в 2024 році отримала премію ім.Георгія Гонгадзе:

- "Любов не минає" - книга про сина, що помер від онкозахворювання у віці 21 року (Yakaboo Publishing, 2025);

10. Марія Фабрічева - психотерапевтка, спеціаліст із транзакційного аналізу, член ЕАТА (Європейської асоціації транзакційного аналізу), співзасновниця УСТА, її українського аналогу: 

- "Гора з плечей: Як виявити і подолати 13 психологічних заборон" ("Лабораторія", 2025) 

11. Анастасія Левкова - ледь не найвідоміша українська авторка останніх двох років, членкиня українського PEN, із дуже й дуже розкрученою книгою "За Перекопом є земля" (не чув тільки глухий, а не читали потомлені):

- "Спільна мова: Як народжуються й живуть слова" (Портал,2020) - cхоже на філологічне дослідження (бо має наукового консультанта) і може бути цікаве  письменникам як одна з призм сучасного погляду на розвиток української мови;

12. Станіслав Арсьонов - тренер з інтегративного харчування (є така наука в нашій контрдипломатичній кухні!), колишній спортсмен та рієлтор, ведучий підкасту Think Clever (Наполеон, справді, хіл):  

- "Посібник зі щастя: Як наповнити своє життя достатком і радістю" (Yakaboo Publishing, 2024). 

Чим тут підсумуєш, крім бульбівського: "Ну що, синку?". 11 з 12 авторів списку не опубліковані "Лабораторією", і переважна більшість з них не просувається цим видавництвом на масових заходах. 

Тут варто повернутись до того, що оголосило видавництво "Лабораторія" в темі видавничих планів "Нонфікшн: психологія" під час Книжкового Арсеналу - 2025 - тоді, як головним меседжем лунало "проживати й відчувати". Про подолання "13 психологічних заборон" М.Фабрічевої згадали в пріорітетному списку на початку заходу, і це, справді, вселяє надію. Втім, є й те, що турбує. 

Про фокус видавничого інтересу на деперсоналізації як одному з феноменів сучасного суспільства ми вже говорили в минулій публікації. А от бали в боротьбі за владу над установками нашого суспільства "Лабораторія" чогось віддає, знову ж таки, не нам:

1. Шейлус О`Магоні "Гуру, спільник і скептик: Історії про науку, секс і психоаналіз". Ця книга вже видана "Лабораторією" і доступна на сайті.

2.  Alain de Botton, "The Consolations of Pholosophy" - сучасна боеціада з різницею в одну літеру так і лишилася в планах "Лабораторії", чи то через тривалість перемовин, чи то через заперечення самого Боеція.

3. Джеффрі Еб'югел, Дафна Симеон "Відчуття нереальності: розлад деперсоналізації та втрата власного Я". Книгу теж видано "Лабораторією", і український читач, що хоч трохи тямить у психології та психіатрії, якось розбереться - огірком, картоплею чи тими розтриклятими бурачками.

Поки наші гуру вирішують, хто вони такі й що, насправді, думають, звернемось до проблеми терапевтичного письма, якому Остап Сливінський порадив лишатись таким. І ми, справді, розуміємо, про що він, бо метафізика творчості потребує таланту, "неймовірного відчуття стилістичної вправності" (Б.Романцова) і, звісно, традиційної для письменства практики - вміння вести щоденники та листування. Тут ми, як ніхто, в пригоді.

Наостанок, хочеться згадати про видання класиків світової психології в каталозі "Лабораторії" - й це стенфордський екзистенціаліст, професор психіатрії Ірвін Ялом, що його (хоч і не цим виданням) пропагували на вітрині книжкових новинок Арсеналу, батько транзакційного аналізу Ерік Берн, герой гуманістичного напрямку Віктор Франкл (всі три видання - від КСД) та звісно, Зігмунд Фройд зі "Вступом до психоаналізу" від видавництва "Богдан", що ніколи не лишить нас без навчальної книги. А вже наступної публікації поринемо в світ українських бізнес-видань і спробуємо пошукати видавництва для авторів, що мають професійне бачення ринку. 

КнижКава в Telegram - кольори вівторку!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Риси українського героя: традиція та сучасність

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька    

Персонаж і герой - чим вони відрізняються? Кожен письменник упевнений, принаймні, на початку професійного шляху, що це синоніми. Щойно доводиться вписувати персонажів у реалії оточення, ми розуміємо, наскільки це може бути велика різниця. І сьогодні, в завершальному липневому випуску про внутрішню структуру твору, говоримо саме про героїчний аспект персонажності.

Героїзм: історія терміну

Якщо звернутись до походження терміну "герой", ми обов'язково зустрінемось із міфологією як прародичкою сучасної літератури. Допоки люди не вміли писати, вони переповідали одне одному - або навіть переспівували - довгі сказання про тих, чиї вчинки вважали видатними. Кожному хотілося втілити у міфічному герої риси, які просто так у житті не здобути, а потяг до божественного підштовхував наділяти міфологічних героїв вищими, чарівними, неземними рисами. В язичницьких суспільствах люди легко підносилися до богів, саме через бажання магічно отримати недоступні риси чи зробити щось, що виходить за рамки повсякденності.

В давньогрецькому та давньоримському суспільствах (які взаємопов'язані через спільну історію) поняття героя проходило через усе буремне суспільне життя того часу. Герой-завойовник чи герой-подорожній, мандрівник, який був здатен сходити до пекла й вертатись назад, змінити хід історії, а значить, вплинути на сили, які, об'єктивно, були потужніші за нього, герой-повстанець проти рабства чи герой-відчайдушний захисник держави від іноземних завойовників - нам не потрібно називати імена, аби одразу згадати, хто це. Кінцева правота героя в цьому контексті відступає на інший план - постає певна правда, яку хоче розповісти й за яку бореться герой, що опинився у, здавалося, нездоланних обставинах.

Герой: чуття й співчуття

Головне почуття, що його завжди викликає герой - співчуття. Ми можемо розуміти, що Спартак ніколи не виграє війну проти римлян таким способом, але нам не потрібно пояснювати, що підштовхнуло його розпочати повстання, об'єднати навколо себе однодумців і висунути свої умови жорстокій рабовласницькій системі того часу. Ми можемо знати, що шлях Сократа теж лежить через суспільне приниження, заперечення й відкидання його як особистості, і знаємо, що Сократ виживе, а Спартак загине, що у Вільяма Воллеса та Роб Роя є шанс, який поглине  роздробленість, непослідовність та жадібність їхніх братів по крові, - але співчуваємо кожному із тих, хто насмілився протистати суспільному злу, не відкидаючи моментів помилок та рокових рішень.

В сучасному аспекті - окрім війни, звісно - ми шукаємо героїв там само, де й давні греки, адже, наші культури чимало пов'язані ментально. Навіть люди, далекі від спорту, неодмінно переймаються подіями чемпіонату з футболу чи олімпійськими іграми, поєдинками, в яких кожен глядач переносить на спортсмена власне прагнення здолати щось. Це може бути страх перед сильним, хамовитим суперником, пануванням чоловіків у певному виді спорту, травмою, хворобою чи програшем, як таким. Наші почуття обумовлюють інтерес до життєвого шляху спортсмена, і куди менше нас цікавлять лаштунки - хоча й вони додають штрихів до портрету.

Одна моя респондентка зізналась, що полюбляла дивитись поєдинки з японської боротьби саме тому, що її учасники не мали ідеальної спортивної фігури й виглядали абсолютно звичайними чоловіками. Інша звернула увагу на невідомого їй раніше тенісиста тільки тому, що помітила його кульгавість і зусилля, що ними він стримував відчуття болю. Третя респондентка розповіла, що по-справжньому зацікавилась внутрішнім світом відомої плавчині після того, як вона розійшлася з хлопцем, який звинуватив її в байдужості. Більш того, це змусило мою співрозмовницю звернути увагу на світ спорту взагалі, на те, як там виховують особистість, і навіть вступити в конфлікт на захист людини, яку намагалися психологічно травмувати.    

Персонаж і герой

Саме поняття персони виводить нас до поняття індивідуальності, тобто, особистого в людині. Соціальність героя обумовлена його персональністю, і тут нам, як ніколи, знадобиться юнгіанський підхід. В дослідженій ним структурі особистості Карл Густав Юнг спирався на три базові елементи - персона, маска й тінь. У кожного з нас є виключно особистісні риси, їхнє унікальне поєднання, в позитивному та негативному аспектах. Тінь складає те, що ми приховуємо від оточення з певних причин, а маска є способом це приховати, позаяк, що - хороше чи погане. 

В усякому разі, наша психіка, в тому числі, через суспільну призму бачить те, що в тіні, як неприйнятне. Воно може бути об'єктивно прийнятним чи навпаки, але наші внутрішні лінзи бачать все, що в тіні, як скриню, ключик від якої має належати лише нам. Як сказав один мій знайомий герой: "Ти можеш відкривати будь-яку шухляду в моєму будинку, крім однієї". Способом приховати власну тінь були його розмови - майже нескінченні, яскраві та емоційні, приправлені добрячою порцією алкоголю, які мали скінчитись лише тоді, коли він засне. 

Акт і дія

На Книжковій Країні цього року, під час обговорення теми про нового українського героя, торкнулися питання, що є активністю в сучасному контексті. На перший погляд, це питання здається дивним, наче беззмістовним. Будь-який психолог приведе на пам'ять постулати вітчизняної науки, де твердять, що особистість розкривається через діяльність, а елементом будь-якої діяльності є акт, що, в свою чергу, є сукупністю певних дій. 

Соціальний аспект вітчизняної психології, що складалась в умовах матеріалізму, тут є очевидним. Ми не можемо зазирнути у внутрішній світ людини, аж поки вона не розкриється перед нами у певному акті, що приводить внутрішнє у його зовнішнє вираження - тобто, екстериорізує приховані психічні процеси. Часто ми говоримо людям, які мають брак соціальних навичок, аби вони робили щось, що розкриє їх цінність для суспільства, змусить їх розпочати пошуки способів спілкування зі, здавалося б, чужими, незрозумілими, неприємними людьми,які викликають лише бажання відсторонитись і жити у власному, часом, вигаданому світі. 

Якщо звернутись до аспекту українського Одіссея, ми побачимо це. Якщо звернутись до концепту Енея, що його в пику модному тоді Вергілію запропонував Котляревський, ми побачимо це. Якщо звернутись до концепту українського Спартака, з цим складніше, - бо, в силу гуманітарної розвиненості нашого суспільства, цей концепт набув доволі-таки потворних форм, де вчорашній раб поводиться гірше рабовласника, ще й обґрунтовуючи це високими ідеями та детально проробленими теоріями, в яких немає й сліда справжньої людяності.

Героїчність та мілітарність

Поняття мілітарності ми не раз розглядали на сторінках нашого видання. В мілітарному немає нічого того, що властиве людині стосовно прагнення бути героєм війни. Якщо в радянські часи це був суто змагальний аспект холодної війни, в її гонці за озброєннями - соціалістичній чи капіталістичній, бізнесовій, але, в обох випадках, на державному рівні, в обох випадках, прикриваній певною ідеологією, в руслі pro та contra, щодо загрози комунізму. І тут бачимо яскравий приклад найелементарнішої, найгрубішої пропаганди, що будується навколо тотального схвалення чи тотального заперечення певного явища, замість позбавити його життєздатності тверезим, зваженим, еволюційним підходом.

Тобто, якщо звернутись, знову ж таки, до історії нашої літератури, прикладів мілітарності у нас - хоч греблю гати. Щоправда, відверто пропагандистську літературу радянських часів треба ще пошукати, бо навіть того часу спрацював суспільний фільтр на відсіювання ідеологічного пресу, ще й посередньої якості. Кому не ліньки, пошукайте списки радянських письменників, з іменами, яких ніколи не чули, й навряд чи почуєте. 

Звитяга та пасіонарність, вміння долати суспільні контрадикції або перебувати в них на межі власної правди, розкриватись як герой чи антигерой, давати читачеві те саме безпомилкове відчуття істини, яке неможливо створити навіюванням, нагнітанням чи повторенням певних тез, у персонажа виходить тільки через письменницьку майстерність, вільну від тиску суспільної моди й не загублену в капсулі суб'єктивності, що не визнає нічого, насправді існуючого - навіть себе.

Тут навіть вислів Портоса: "Я б'юся тому, що б'юся" є гаслом життя.

У серпневих випусках ми перейдемо саме до аспекту боротьби письменника з ринковими тенденціями, до вміння плисти за течією й проти неї, впливати на видавничі плани та, загалом, на думку видавця щодо ринкових та неринкових книг. А поки що творімо персонажів, які обов'язково потраплять до фокусу читацької уваги. 

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Технологічна компанія - друг чи ворог письменника?

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька    

Третє тисячоліття в літературі розпочалося стрімким злетом технологій друкарства та розповсюдження контенту. Для того, аби книгу чи статтю опублікували та прочитали, вже не обов'язково звертатись до видавництва, що готує паперові добірки видань. Будь-який письменник може скористатись сучасними технологіями та організувати власне виробництво власних же книг, із мінімальними витратами.

Тим не менше, чимало письменників онлайн-простору (і не тільки) застрягають на другій стадії свого професійного шляху - часткове видання творів, які мають в доробку. Здавалося б, сучасні технології мають значно прискорити й друк, і редагування книг, але багато в кого професійність закінчується розмовами в соцмережах. І це лише прояв звичайного людського відчаю, що викликаний банальними причинами - зіткнення з труднощами, які, здається, неможливо подолати. 

Сьогодні, грунтуючись, у тому числі, на власному досвіді, аналізуємо вплив технологій на письменництво - у їх, здебільшого, корпоративному виконанні, націленому, перш за все, на збір даних про користувачів. Українці страшенно не люблять цю тему, оскільки вона змушує їх задуматись про нематеріальні, необмацувані, начебто, абстрактні речі - інтелектуальна власність, авторські та майнові права, виключне право розпоряджатись власним контентом та право споживача вимагати якісних товарів чи послуг. 

Усе це піднімає на той самий рівень, про який ми любимо говорити, але якого не хочемо досягати - рівень людини, що вправі вимагати до себе уваги, поваги та гідного ставлення, яке виражається не лише в декларативних фразах, а в конкретних учинках.

Редактор та імператори

З чого починаються технології в письменництві? Звісно, з текстового редактора, у якому ми набираємо рукопис, з програмної оболонки, яка дає змогу зберегти файли на певному пристрої, та з самого пристрою - комп'ютера, телефона чи планшета. Тобто, майжe одразу ми зтикаємось, як мінімум, з трьома виробниками сфери ІТ. Усі ці виробники створюють продукти та надають послуги, які, так чи інакше, пов'язані з правами споживача - тобто, нашими повсякденними правами, порушення яких тягне за собою падіння ринкового статусу продавця і збитки. 

Так чи інакше, письменникам доводиться довіряти свою роботу технологіям, які, з одного боку, полегшують роботу з текстом, з іншого, створюють неприємне відчуття залежності від певних моментів. Це може бути нестача електроенергії, перебої з Інтернетом, економічні проблеми компанії-виробника чи зміна ринкових планів - наприклад, припинення підтримки програмного продукту чи його повне зникнення з ринку. Це може бути зникнення самого виробника з ринку чи все більш очевидна загроза такого зникнення, що змушує шукати альтернативні шляхи роботи в технологічному просторі. Врешті, це може бути зосередження найбільших виробників технологічних продуктів на одній території, від благополуччя якої залежить їх майбутнє. 

Історія підказує нам, що будь-яка імперія, будь-який гіперпроект, що агресивно поглинає в себе ресурси, прагне до розпаду - зокрема, внаслідок екстенсивного способу господарювання. Тобто, кризи економічного управління, коли жадібність наступає на горло хазяйновитості й умінню розпоряджатись наявними ресурсами. Пиха, злоба, заздрість, невміння домовлятись та співпрацювати, небажання виявляти повагу всупереч декларованим принципам, цинічне використання ділових партнерів та постійні пошуки зиску зі скрутних ситуацій інших, урешті, топлять самого ініціатора подібних дій. 

Тож, якщо технологічний гігант поводиться на ринку все агресивніше, час задуматись про його потенційний крах. І, головно, про те, що ви будете робити в цьому випадку. І тут підхід Марті Ньюмеєра, що пропонував написати некролог власному бізнесу, як ніколи, доречний. 

Ми не любимо про це думати, але повільне вмирання Microsoft змушує. Варто лише озирнутись назад, аби згадати, скільки втратили користувачі, здавалося б, вічного продукту. Те саме може очікувати на Apple, який схильний закидати безліч створених продуктів через начебто устарілі елементи, які нецікаво адаптувати до нових умов. Урешті, вони вкладають украй невигідні для себе угоди з Google, який поводиться все екстенсивніше, натякаючи на власні ринкові проблеми.

Ця невесела ситуація поглиблюється небажанням місцевих виробників укладатись у власні програмні продукти, які могли б стати альтернативою продуктам гігантів. З іншого боку, агресивна політика монополістів лякає новачків, слабкі уряди та застрашені суспільства, що не витримують ринкових буревіїв та продають їм власні технології. Китайський технологічний світ лишається прерогативою китайців, Росія нам більше не друг, - тож, доводиться або з жахом спостерігати за ринковими змінами, або чекати на своїх технологічних піонерів - за умов усе агресивнішої війни та відтоку мізків за кордон - або сподіватись на волю вищих сил, живучи одним днем. Утім, день втрати ніхто не хоче собі уявляти.

В цій ситуації, звісно, можна повернутись до ери друкарських машинок або рукописного контенту, і жити собі, час від часу набираючи тексти для презентації літературному агенту чи видавництву. Втім, питання збереженості контенту в цифровому просторі, його безпеки та використання так і лишається відкритим.

Штучна інтелектуальність та способи

Якщо зі змінними носіями розібратись неважко, то всілякого роду хмари, які ще кілька років тому вихваляли на кожному кроці, мають кілька особливостей. По-перше, це обмежений простір безкоштовного зберігання контенту, знову ж таки, на серверах компанії, яка надає ці послуги. По-друге, це залежність можливостей платного зберігання від онлайн-розрахунків, з якими теж може статись що завгодно. По-третє, це зосередження контенту на ресурсі компанії, що, так чи інакше, зацікавлена у створенні та просуванні технологій штучного інтелекту та криптовалют, і не збирається питати дозволу авторів на те, щоб використовувати їх за винагороду.

Те саме стосується платформ, на яких ми публікуємо контент, - хай навіть за угоди з видавництвами, але такими, що бояться власних читачів і схильні догоджати будь-яким необгрунтованим доводам, через страх бути витісненими з ринку. Те саме стосується будь-якого сайту, в тому числі, й нашого власного, який залежить від надавача послуг хостингу, який потребує щоденного догляду - власний офіс, який потрібно просувати, аби він не впав на браузерне дно, залишаючись там навіть за прямими запитами. 

Інакше кажучи, книги як такі необізнесменам нецікаві. Їм нема коли їх читати, вони не розуміють більшості написаного там, і знають лише те, що книги є інструментом впливу на громадську думку. Наслідки комерціалізації книжкового ринку на омріяному нами Заході призвели до того, що так званий "середній" текст стає засобом досягнення ринкового успіху. Робота копірайтера не вартує нічого, навіть коли його назвуть технічним письменником і посадять писати все, крім текстів, які не лише продають, а гідно оплачуються - за угодами з компанією, яка в змозі оплатити інтелектуальну працю на свою ж користь. 

Оскільки будь-який бізнесмен прагне до зниження витрат, звісно, середній технологічний бізнесмен буде прагнути до заміни людей, які пишуть середньо, й постійно вимагають ставлення, машинами, навченими писати середньо, ще й за схемами. В цих умовах конкурентоздатними лишаються письменники, які пишуть багатою людською мовою, які володіють солідним набором засобів художньої роботи над текстом, які мають потужний вплив на громадську думку і незалежну, професійну позицію. Водночас, вони можуть стати об'єктом заздрості, ненависті, зазіхань, нападів та крадіжок, спроб перетягнути на свій бік або виконувати чужу волю, несумісну з їхніми принципами.

Якщо подивитись на іноземні ринки письменництва, все відбувається наче за змахами однієї дирижерської палички. Хто не полінується, сходить на російський контент і страшенно здивується. Звідки ця копірка, хто і коли її наклав у таких умовах, годі й думати, якщо не замислюватись про звичайний потяг до пасивного копіювання. Існує в медіа - значить. працює, а в умовах однаковості має спрацювати закон соціального наслідування. Ми так і лишились пострадянським простором, що пасивно перейняв закони капіталістичного світу, забувши додати до них справжнє значення власної особистості.

На західних ринках лякає вбогість і несмак, що, так чи інакше, просочується туди, де не думають про встановлення меж, а міркують з дитячих позицій. Дитина не думає про наслідки, коли бере щось принадне - вона просто бере, бо знає відчуття задоволення. Позиціонування, обговорення та угоди не для неї, вона хоче лише отримати й ні за що не відповідати. Рабство потреб створюється штучно, а викупитись із нього не так вже й дорого, насправді.

Водночас, боятись вовків - не ходити у ліс, і ми пишемо, попри все. Що ж лишається робити в умовах, коли технологічні гіганти свавільні, за безкоштовні сервіси доводиться платити спокоєм та часом на альтернативні дії щодо збереження доробків та протидію несанкціонованим втручанням в особистий простір, а платити за все означає покинути затишний письменницький кабінет і влаштуватись на роботу збирачем польського врожаю?

Місце для вільного розуму

Перше, що врятує слабко організовану творчу натуру - прописування бізнес-процесів. Так-так, письменництво - це ваша власна справа, і вона може бути оформлена як власна справа чи незалежна професійна діяльність. Що і як має працювати в цій діяльності, як організувати віртуальний простір для роботи в умовах війни, як комунікувати з зовнішнім світом, де мають зберігатись документи і як повинні бути організовані комунікації, аби ваша праця була потрібна світу - все це і є бізнес-процеси, якими варто займатись раніше, ніж соцмережами.

Ми недарма приділяємо особливу увагу комунікаціям, оскільки наш часопис видається літературною агенцією, яка будує на цьому ринковий успіх. Наприклад, від стабільної роботи поштового сервісу залежить, як скоро літагент чи видавець отримає ваше відправлення, куди потрапить лист - у чергу для розсилки чи одразу за адресою, як будуть зберігатись листи, і чи зможете ви відшукати потрібний документ серед сотень інших. 

На жаль, в сучасних умовах правильно зроблений запит не гарантує видачі точних і повних результатів, зокрема, через вплив експериментальних технологій та несанкціоновані втручання в особистий простір користувачів, з яких навіть і не думали брати згоду на дослідження їхніх емоцій, реакцій тощо, як то годиться за міжнародними законами та, зокрема, психологічною етикою.

Те, що нам передрікали, збувається на очах - вибіркова видача інформації, обмеження доступу до певних частин інформації, вільно розміщеної в Інтернеті для всіх, таргетування й персоналізація, що зовсім не означають задоволення ваших потреб, а мають на увазі нав'язування потреб інших. У власноруч організованому просторі ми почуваємось упевненіше, і поки що в нас є така можливість - тож, почати треба зі структури власної справи, і, зокрема, зі структури комунікацій.

Ваші поштові сервіси, ваші месенджери, ваші контакти мають складати цілком зрозумілу тільки для вас систему, в якій баланс індивідуальності та універсальних організаційних принципів відповідає вашим потребам. Те саме стосується документів, у яких офлайнова бібліотека має створюватись, насамперед, а потім вже паралельно цифровій. 

Ваші способи роботи з контентом, який потрібен у творчому процесі, мають враховувати сучасні тенденції, коли більшість користувачів не в змозі фінансово встигати за оновленнями, які пропонують і пропонують технологічні компанії. В умовах підвищеної нестабільності, пов'язаної з військовими ризиками, середній користувач навряд чи буде думати про купівлю нового гаджета суто з "модного вироку". Легкі, мобільні пристрої, які неважко носити з собою, виграють - і ми бачимо це по з'явленню на ринку, здавалося б, забутих нетбуків та електронних книг, а планшети - якісні! - продовжують тримати чималу долю ринку.

Ваші методи просування у соцмережах мають підтримувати основний його принцип - продуктивної відсутності. Майже суцільний видавничий спам не приваблює, а втомлює читача. Видавці опиняються в своєму замкненому колі конкуренції, письменники - в спільнотах обговорення себе й, якщо буде настрій, одне одного, читачі - в читацьких клубах, де, знову ж таки, здебільшого, пропонують модну, а не потрібну літературу. В підсумку, капсульність та незнаність, тривога, сум та відчай від незацікавленості чи завищених сподівань в епоху гіперінформованості.

Сегмент правди

Обрати власну нішу означає працювати на цьому клаптику землі так, аби він приніс плоди. А це означає певний період очікування, із зусиллями, які годяться для отримання врожаю. Тож, якщо це поле не організоване, успіху годі й чекати. Без бажання приділяти увагу дрібницям ви ризикуєте втратити великі цінні речі.

Коли ми займаємось рутиною, в нас знижується тривожність, ми зосереджуємось,  і все менше приводів жалітись на РДУГ, вигаданий підприємливим психотерапевтом задля отримання швидкого прибутку. На жаль, більшість сучасних авторів у соцмережах обирають дитинну позицію, що виглядає уникненням зустрічі з дорослим, вимогливим світом, де потрібно бути ретельним, докладати зусиль взаємодії, аби отримати бажаний результат. Проблеми, які були доступні для усвідомлення попередніми поколіннями, постійно піднімаються так, наче про них і не чули. Окрім випрошування уваги, це ні на що більше не схоже, і викликає в дорослих людях більше огиди, аніж бажання спілкуватись.

"Діти технологій" постійно в процесі задоволення потреб - навіть не своїх, а корпорацій, які керують цими технологіями. Алгоритм видачі стрічок постійно підштовхує до участі в розмовах, де запросто можуть обійтись без нас, таргетує контент з урахуванням даних, зібраних про нас - інколи, вражаюче точно. Тож, змусити себе дотримуватись хоча би приблизного контент-плану для соцмереж - уже подвиг. А, якщо ви опрацюєте способи просування через рекламні кабінети, можна подаватись на диплом аналітика даних.

Ми недарма акцентуємо увагу на маркетингових технологіях. Текст, що продає - не те саме, що художній текст, а пошук зацікавленої аудиторії не дорівнює скачуванню підписників за принципом "тут і зараз". Чесно кажучи, автори, що застрягли в соцмережах, стають страшенно нудними. Особливо, коли їх твори потребують роботи, яка відкладається чи перекладається на видавця, що не схвалює та й не схвалює.

Втім, і з творами можна застрягнути на одному місці, якщо не взятись за ті самі бізнес-процеси, управління проектами й часом. Так, часом. Саме тому ми завершуємо цю публікацію на проханні розподіляти зусилля. І пам'ятати про те, що гра на випередження не завжди приносить перемогу. 

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net