Свіжий слід: зникнення е-книг про латвійського лікаря у Великій Британії

İmage by @MZarzhytska on X & Google Aİ

Автор Марія Заржицька  

Випуск 100

Літагентське видання не може обійтись без ексклюзивних історій. Саме тому в наших інтерв'ю відтепер з'являється нова, супердинамічна рубрика "Свіжий слід". В ній з'являтимуться - нарешті! - автори, яким є що розповісти. Особливо, коли про це вже говорять.

Протягом  останніх місяців 2025 року ми стежили за розвитком інтригуючої історії в блозі української письменниці Рут Фландерс (авантюрні лонгселери "Тайна Садовой Башни", "Дочь мытаря", " "Талисман Бригиты" з серії "Тюдоріада"). З 2023 року авторка публікувала в своєму блозі серію неодетективів із головним героєм, лікарем-гастроентерологом Віллом Боткінсом. Пілотний запуск проекту через соцмережу Х був доволі успішним, але в цьому році автор без пояснень відключив доступ до всіх книг про латвійського лікаря, пояснивши це необхідністю відредагувати перше видання.

З одного боку, текст, і справді, потребує редагування. Як зізнається сама авторка, то був результат терапевтичного письма, спрямованого на відновлення письменницьких навичок після травми. З іншого боку, готуючи один з матеріалів, ми раптом виявили співпадіння назви й задуму серії "Казуси Боткінса" з романом російської письменниці Людмили Уліцької "Казус Кукоцького".

Нам це здалося, безперечно, підозрілим. Задумайтесь - різниця полягає всього лише в одному слові та одній букві назви, а професія головного героя відрізняється всього лише... на спеціалізацію. 

Звісно ж, у світовій літературі існує, принаймні, п'ять романів, назви яких побудовані за тією самою змістовою схемою ("Казус Беньяміна» Фредеріка Пажака, «Казус доктора Фройда» Майкла Коніґа, «Казус Шперк»  Сергія Лойко, «Казус Пажитнова» Ігоря Свинаренка) та два публіцистичних твори, один з яких, «Казус Гітлера», створений авторським колективом під редакцією Ю. Бєлова, а інший, "Казус Вагнера" належить самому Фрідріху Ніцше. 

Звісно ж, можна подумати, що назви цих книг відносяться до загальновживаних чи описових назв або являють собою певну класифікацію, але почуття інтриги все одно не відпустило. Тож, ми вирішили спитати в автора - одного з небагатьох в Україні, що пише російською літературною мовою - що сталось насправді.

Рут, куди подівся ваш Вілл?

Він загинув.

Тобто?

На це неоднозначно натякають події, описані в мігрантській збірці "Мені є що заперечити", від імені ризької однокласниці Вілла, Ілзе Вейдемане (Вейдеман).

Проте, Вілл зник не тільки з вашого письменницького майбутнього, але також з минулого...

Саме з минулого він нікуди не зникав.

Зізнаємося: ми зібрали довідки про Вілла Боткінса у самого Gemini. І цей АІ запевняє, що жодного Вілла Боткінса не існує!

Вілл завжди мав проблеми з İntelligence. До того ж, за життя Боткінса ніякого Джемінай... так здається, це звати? …не існувало.

Ну добре, добре. Ви наважилися зіграти з читачами у гру а-ля Конан Дойль, та...

І? Я не люблю повторювати за Конан Дойлем, але іноді в мене виходить.

Вже знаємо, Джемінай нам про все доповів. Навіщо ви вкрали назву циклу в іноагента РФ Людмили Улицької?

Як я можу не вкрасти назву у німецького іноагента, якщо в РФ я, ймовірно, вважаюсь британським іноагентом?

На жаль, Джемінай запевняє, що вас також не існує.

Ось бачите.

Найгірше, ви вкрали задум. Навіщо, адже вас все одно викрили б, рано чи пізно?

Ось бачите!

З вами неможливо розмовляти, але ми продовжуємо. Чи не означає зникнення Боткінса з вашого портфеля те, що вам висунули офіційну претензію?

Жодної претензії не існує. Людмила Улицька написала геніальний роман.

А ви, отже, так собі?

Так, собі. Я розраховувала на літагента, що ніколи нічого не пам'ятає.

Вибачте, я забула зарядити пістолет. То про що ж то ми?

"Це". Правильно говорити "це". Ви хотіли спитати мене, з чого я це взяла.

О, так. З чого це ви взяли? Маю на увазі, чи ви читали "Казус Кукоцького"?

Мене вмовляли подивитися фільм, але я не здалася.

Мама?

Мама. Щойно чую фразу "ой, таааакииий фіііільм", я ховаюся.

Від мами не сховаєшся. Сподіваюся, ви змусили її сміятися, як усіх?

Моя мама сміється не як всі, але нічого не знає. Вона ставила б надто багато запитань.

Звучить обнадійливо.

Більше того, мама – єдина, хто відповідає на цю фразу: "То що, вже й поговорити не можна?"

Чудово. Адже у Вілла Боткінса теж є мама!

Це не змінює суті справи, авторко Гуся Попо. До речі, як поясните зникнення піонера вашої ілюстраторської діяльності? Знову Паніковський?

Паралельна творчість. До того ж, мій – кольоровий.

Це посилює його становище. Я куплю. І не здумайте вимовити "Гусь-Непродаюсь"!

Попо – Le Silpo. Так ліпше?

Я недаремно написала на вас пародію. Ідіть, ви сьогодні дуже втомилися топити сусідів.

Коли вже так, я виявила смертельну пастку пластикових стель із галогеновими лампочками. Спробуйте тільки знищити Боткінса!

Його вже знищено. Все інше – гра тіней.

Текст цього інтерв'ю в найгарячішому оригіналі можна прочитати в соціальній мережі Х, де він був опублікований в ніч на вівторок.

КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Угоди в книжкарстві: хто що винен

Images by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Випуск 94

Літературний ринок передбачає декілька етапів руху твору від автора до читача, і в цьому процесі закладено кілька договірних моментів. Залежно від особливостей проекту, автор планує ці етапи і готується мати справу з контрагентами як рівноправна сторона угоди.

В минулому репортажі місяця ми говорили про важливість визначення права власності на твір. Це стосується не лише моменту, за який найбільше переживають письменники - тобто, підтвердження того, що саме вони є авторами пропонованих ними творів - а й розподілу прав між спіавторами, якщо такі є. 

Крім того, самовидавці можуть укладати угоди з іншими учасниками видавничого процесу - ілюстраторами, верстальниками, книжковими дизайнерами тощо. Сьогодні розглянемо, з якими контрагентами - тобто, сторонами угод - доведеться мати справу автору, і що потрібно врахувати при укладанні домовленостей.

Контрагенти і довіра

В договірному процесі контрагент є особою або організацією, яка укладає з вами угоду на виконання певних робіт або надання послуг. Письменники, що планують видати свій твір, можуть використати кілька шляхів до своєї мрії, й найкоротший із них не завжди виявляється таким.

В репортажі вересня ми розмірковували над тим, що угода, по суті, існує в совісті кожної зі сторін, незалежно від того, була вона зафіксована письмово чи не була. Тобто, відсутність або втрата документу, що підтверджує угоду, не означає неможливості захистити свої інтереси. Цей факт підтверджується Цивільним Кодексом і не потребує жодних доказів - достатньо прочитати відповідну статтю. 

Інший момент - необхідність в доказах, якщо у вас немає документу, що підтверджує угоду. В найгіршому випадку призначається слідство, і не на вашому боці хіба що час, який можна було використати для укладання документу або запиту копії, якщо документ утрачено. 

В найпоширенішому випадку, вам потрібно розуміти, чого саме ви чекаєте від контрагента, що і коли повинні зробити, аби результат вашої співпраці відповідав найкращим очікуванням. Для того і потрібен текст угоди, на який ви спираєтесь, не надто покладаючись на мінливу пам'ять.

Угода - чудовий інструмент управління графіком і структуризації мислення. Саме тому її завжди потрібно читати й перечитувати. Від нас зауважимо: якщо угода нечитабельна, вона є проблемною і потребує втручання, як мінімум, літературного агента. В подальшому ви можете розпочати переговорний процес для зміни умов, відхилити угоду (якщо ще не уклали її та контрагент відмовляється вносити зміни), розірвати угоду (якщо вочевидь маєте на те право) або звернутись до юриста, коли випадок складний і може обернутися судовим розглядом. 

Втім, значна частина письменників, що мають проблемні угоди, не мають можливості одразу залучити юриста, бо вже витратили кошти на самвидав. Цей казус, на відміну від монетизації твору, називається ванітізацією (від англ. vanity publishing - недобросовісне видавництво). Так трапляється з видавництвами, що обіцяють більше, ніж друк твору з редакцією автора - тобто, виплату роялті від кожного проданого екземпляру. 

І тут, насамперед, ідеться про обмануті очікування. Добре, якщо твір якісний, і його потрібно лише надрукувати та забезпечити йому певні умови продажу. Тобто, якщо вам надрукували й дали майданчик, а рекламою й маркетингом змушені займатись ви самі - читайте умови угоди. 

Друкувати завідомо поганий твір, позиціонуючи себе, як видавництво, а не друкарня, і виставляти його на продаж, як мінімум, неетично. Звісно, продаватись він не буде, і автор, що вклав у нього кошти, рано чи пізно отримає рішення зняти з продажу тираж або роками буде чекати, доки цей віз посунеться з мертвоі точки. 

Видавництво, що виплачує авторам роялті, як правило, займається базовим маркетингом. І тут важливо уточнити, скільки триває так званий “період інтересу” до твору - тобто, час, коли його активно просувають. Він завжди менший за час дії майнових прав, які ви передали видавництву, тому враховуйте це при плануванні власних маркетингових активностей.

Чистий самвидав і перші угоди

Самовидавець - якщо він не володар букету талантів - потребує, насамперед, макету книги. Найімовірніше, такий автор звернеться до верстальника чи книжкового дизайнера, який може поєднувати в своїй роботі кілька напрямків діяльності. Без ілюстрації книга може існувати, а без макету це всього лише файл у форматі pdf або текст у блозі. 

Макет потрібен тим, хто хоче реалізовувати свою електронну форму через відомі інтернет-магазини або планує друкувати книгу. Без макету жодна друкарня не розпочне виготовлення книги, тож, потурбуйтесь про те, аби співпрацювати зі спеціалістом, гідним довіри. Це має бути людина, що розбирається в стандартах галузі.

Де-факто, вам одразу потрібно формувати команду проекту, якщо тільки книжковий дизайнер не з тих, хто може все, і з кожним укладати угоди на виконання певних робіт. Якщо це компанія, угода укладається з компанією, якщо це окремі особи на аутсорсингу, договори укладаються з кожним персонально,  містять перелік, особливості виконання робіт, їхню вартість та терміни виконання. 

Інакше кажучи, ви не просто говорите: "Зроби книгу", а детально описуєте, якою хочете її побачити, дослухаєтесь порад спеціаліста або повністю довіряєтесь його майстерності, й цей факт теж має бути зафіксованим. 

В межах проекту виконавець має надати вам план робіт, але перед тим вам потрібно чітко заявити свої очікування. Це може (і навіть рекомендується) оформлювати як бриф. Єдина проблема - далеко не кожен дизайнер вміє проводити опитування замовника. Той теж не завжди може описати, що саме йому потрібно, та й договір підписувати такі люди не завжди хочуть.

Якщо у вас є можливість звернутись до посередника чи винайняти проектного менеджера - в жодному разі не упускайте її. Особливо проблемною є робота з ілюстраторами, і саме в плані укладання угод. Це пов'язано не лише з психологічними особливостями професії, а й інструментами, які будуть застосовуватись. Так, використання ШІ чи похідних технік, у яких можуть бути використані твори інших авторів, потребує особливої уваги.

Інакше кажучи, взяте без дозволу, неліцензоване, неоплачене чи іншим способом не віддячене може загрожувати втратою цілого тиражу, бо його просто заборонять продавати. До того ж, законний ШІ-креатив передбачає фіксацію промптів (творчих запитів до інструменту) та результатів роботи програми як проміжних, а не остаточних, або допоміжних, якщо основа зображення твориться за допомогою інших технік. 

Угоди з видавцями: до та після

До укладення угоди з видавцем потрібно його знайти, й тут важливо не плутати, хто видавець, а хто друкар. Останній нічого вам не редагує, не домальовує і не продає. Ви отримуєте готовий наклад за власний чи спонсорський кошт із макету, який принесли, в кількості, визначеній самостійно, та продаєте його через самостійно обрані канали. 

Від друкаря варто очікувати лише якісного друку, і - от біда! - ілюстрації не завжди виглядають так, як в оригіналі. Це залежить не лише від параметрів друку та паперу, а й від уміння ілюстратора адаптувати зображення під особливості друкованої форми.

До речі, опис якісного друку теж варто зробити самим, ще й порівняти його з умовами угоди, яку укладаєте з друкарем. 

Класичний видавець має опублікувати ваше видання за власний кошт, і це передбачає відбір книги до портфелю, редагування (художнє, структурне, літературне, контекстне - завждли уточнюйте суть термінології, якою зараз чимало граються), коректуру і ті етапи створення книги, про які ми говорили вище. Крім того, видавець продає, пропонує книгарням, організовує рекламу та промо, презентації тощо.

Все те, що має робити видавець, вказано в угоді чорним по білому. Якщо не вказано, а він має це робити, доведеться відкривати рота для захисту своїх інтересів не лише в Фейсбуку чи в Тредсі. Терміни виконання, порядок виплати гонорару та роялті - далеко не все. Зверніть увагу на об'єм прав, який ви передаєте, та на можливості видавця зробити, наприклад, електронну чи аудіоверсію книги.

Категорично неприпустимо ставити автора в боргові умови стосовно публікації книг. На жаль, такі випадки трапляються. Де-факто, з письменником укладають угоду на передачу всіх видів прав, усно обіцяють публікацію та просування й маніпулятивними методами спонукають підписати угоду, яка повністю позбавляє автора можливості розпоряджатися твором на тривалий період. При цьому обмежень у такого видавця майже немає, автор не отримує нічого, крім хіба що кількох власних екземплярів, які змушений продавати самостійно.

Чи варто говорити, що такі угоди не читають, ані на етапі знайомства з ними, ані на етапі укладання? Ключову роль грають симпатії та “хороші стосунки”, які раптом стають гірше ніж поганими, варто письменнику чогось захотіти, навіть за тими крихтами, що милостиво накидані в такій угоді.

Ліки від самовпевненості

Не будемо надто довго спинятись на критиці, бо вона повинна існувати апріорі. Якщо є можливість звернутись до рецензента, включіть його в список ваших авторитетних читачів. Якщо є можливість укласти угоду з рецензентом, зробіть це, бо робота включає не просто читання й власну думку про твір - ви сплачуєте кошти за якісну послугу, і ніхто не повинен вам гарантувати прохід, якщо книга потребує доопрацювання. 

Знову ж таки, рецензент, як правило - літературознавець, і добре, якщо знається на особливостях ринку. Щодо шляху до видавця, знадобиться літературний агент, послуги якого можуть включати довидавничу підготовку твору, презентаційний пакет, пошук видавця та супровід угоди, маркетинговий супровід. Такою є практика літературних агентів в Україні, адаптована під особливості нашого ринку. 

В цій практиці укладається почергово декілька видів угод, з конкретними видами робіт та особливостями оплати, що залежать від виду робіт. Власне агентська угода не передбачає оплати доти, доки не буде укладено угоду з видавцем, а от редакторська, референтська чи маркетингова угода може включати терміни та способи оплати, на яких ви зійдетесь (наперед, частинами чи передплата - післяплата). 

З агентами домовлятись найпростіше, бо, крім вимогливості до твору як такого, вони пропонують гнучкі графіки співпраці та доволі уважно вивчають всі особливості. Крім того, ви обов'язково навчитеся читати угоди та почуватиметесь більш впевнено в контактах з іншими учасниками видавничого процесу. 

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Як отримати грант на літературний проєкт: Європа

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька

11 листопада в Києві пройшов 7-й міжнародний ярмарок грантів. Літературна агенція "КнижКава" побувала на цьому заході як гість, з метою знайти можливості для нових авторів та нещодавно відкритих видавництв, а саме, публікуватись за кордоном з підтримкою державних та недержавних інституцій.

На ярмарку було представлено більше 20-ти різноманітних програм підтримки - як від держави, так і від закордонних інституцій, і значна частина з них стосувалась підтримки літературного сектору. Ми знайшли, як мінімум, два способи стабільного розвитку творчого проекту, який підтриманий, насамперед, українським видавцем.

Розкуркулити німця, або Чому в Європі тісно

Почнемо з програми "Креативна Європа", яка цього року активізувала громадські зусилля із залучення грантошукачів. Європейські гранти традиційно приваблюють українського книжкаря, і так само традиційно містять камені спотикання, що їх можна, принаймні, спробувати обійти, націлившись на якісну презентацію, знову ж таки, якісної української літератури за кордоном.

Загальний бюджет програми "Креативна Європа" - 2,4 млрд. євро, що складає приблизно 4% державного бюджету України на 2025 рік і витрат на безпеку та оборону на 2026 рік. Річний бюджет цієї найбільшої європейської програми для культури та креативного сектору - всього 380 млн.євро, та це ще далеко не останнє зменшення суми, яка розподіляється між учасниками проекту (або, точніше, конкурсу) “Поширення європейських літературних творів”. Бюджет конкурсу складає всього лише 5 млн.євро на 40 проектів, які планується підтримати.

З урахуванням того, що мінімальний грант на проект складає 100000 євро, залучити таку підтримку потенційно можуть 3800 проектів, але конкурувати їм - тобто малим книжкарям та новачкам галузі - доведеться з великими видавцями, які можуть отримати до 500000 євро грантових коштів. Та й, врешті, це найадекватніший підхід благодійницької справи.

З іншого боку, можна сподіватись на європейську економність, яка навряд чи передбачає ставки на 15 перекладних українських видань одразу, а радше, задовольнити потреби якомога більшої кількості прохачів, що будуть пропонувати по 5 видань.

Нова європейська географія і ми

Ще трішки елементарної математики полягає в орієнтовній кількості країн-претендентів та першочерговості розгляду заявок відповідно цього списку. Логічно, що першочергову увагу отримають країни, що першими вступили до ЄС і мають високий рейтинг реалізованості та цільового використання грантових коштів. 

Кому це здається гаданням на кавовій гущі - повірте, нам теж, але кава схожа на колумбійську. І тут ми, як ніхто, готові до перевірки гіпотез. Тож, почнімо, й прихопимо з собою апельсинову палочку для візерунків.

Якщо рахувати з 2004 року, українським представникам доведеться конкурувати з проектами таких країн-новачків у Європейському Союзі:

1. Естонія
2. Кіпр
3. Литва
4. Латвія
5. Мальта
6. Польща
7. Словаччина.
8. Словенія.

Крім того, грантодавці можуть стимулювати представників країн, які зовсім нещодавно вступили до ЄС та мають стратегічне значення для європейської політики. Тут у дію вступає “принцип Євробачення”, коли підтримують хоч і слабкий та одноразовий, але так званий проект швидкого виграшу. Практика відверто дратуючих та нікчемних проектів - хеппенінг, і стати розмінною монетою в такій грі дуже гірко.

Звісно, до гри вступає фактор конкуренції ще й всередині сегменту асоційованих членів ЄС. Тобто, більша активність країни в обраній вами сфері - наприклад, літературна - має значення. Інакше кажучи, якщо “перші” чи "улюбленики" не запропонували літературних проектів або вони не складають особливої цікавості для грантодавця (наприклад, мала представленість культури даної країни в Європі, слабка залученість діаспори в читання власної літератури, малоактивний власний ринок літератури (торгівля перекладними виданнями не рахується)), то шанси українських проектів значно зростають. 

Наприклад, в англомовному сегменті доведеться конкурувати за увагу грантодавців із проектами з Польщі, Словаччини, Словенії, але останню (і навіть перших, якщо дивитись на поточну ситуацію) запросто можуть випередити проекти з Хорватії та Болгарії як більш активні ринки. Знову ж таки, якщо ви претендуєте на переклад для Великобританії та Ірландії, й Литва висуне свій привабливий проект, його, скоріше за все, розглянуть в першу чергу.

Якщо розглядати сегмент асоційованих членів ЄС, до якого входить і Україна, то цьогорічні тренди на кшталт Ісландії або Албанії можуть суттєво поламати плани видатись за рахунок європейських грантів, не кажучи про сербський фактор, яким традиційно маніпулюють не на нашу користь.

Ще на тему: Ніколи та знову: повернення без правил

Тлумача на плаху, або Як пройти мовний бар'єр

Все описане в попередньому розділі означає необхідність для грантошукача моніторити конкурентні ринки й бути виключно уважним до їхніх потреб. Наприклад, однією з вимог конкурсу "Поширення європейських літературних творів" є 20-30% оплати праці перекладача від суми гранту, а це мінімум 5000 євро для найменшого проекту - по 1000 євро за кожен із 5 творів. Тобто, перекладач має знатись не просто на мові, а на її варіанті для конкретного регіону, не кажучи про історію та культуру, - тим паче, якщо в тексті йдеться про конкретну країну чи регіон.

З іншого боку, якщо брати, наприклад, німецьку чи французьку мови, у вас не буде можливості зробити індивідуальний варіант для кожної з країн-носіїв, тому потрібно буде адаптувати переклад у балансі розуміння та локалізації, ринків, на яких плануєте представити книгу, та культурній присутності української діаспори, яка стане потенційним помічником у продажі твору.

Тож, кандидатура перекладача буде розглядатись не менш уважно, аніж джерела отримання вами власної частки коштів у проекті, бо цей перекладач ще й має бути зареєстрованим у базі даних програми “Креативна Європа”.

Держава та бізнес: право мецената

До речі, в межах проекту “Поширення європейських літературних творів” можна просити підтримки для публікації творів українською мовою за кордоном - для поширення серед біженців та мігрантів. Переконайтесь, що в обраному вами регіоні достатньо осередків, які стануть потенційними покупцями або читачами (вільні полиці, бібліотеки тощо). 

Втім, якщо проект аж надто специфічний, можливо, краще пошукати підтримки його перекладу на державному рівні. Все ж таки, “Креативна Європа” - програма, спрямована не лише на інтеграцію, а й, певним чином, уніфікацію читацького досвіду. Тобто, ваш проект може застрягнути вже на етапі фільтрації, як такий, що призначений, переважно, на потреби певної держави. 

І тут потрібно буде шукати видавця в цій державі - тобто, особу чи організацію, що згодяться співпрацювати в рамках державної грантової програми. Типовий приклад - Translate Ukraine від Українського Інституту Книги, який приваблює часткою, не закладеною в програмі від КЄ, а саме, вибором мов, покриттям витрат на придбання перекладних прав, на купівлю прав для видання перекладу і витрати на створення перекладу. Останній момент викликає чимало спотикань при вивченні пропозиції від КЄ, бо їх часто плутають з витратами на оплату праці перекладача.

Де-факто, державна пропозиція від УІК ціною в 8000 євро з необмеженою кількістю заявок від одного видавця може здатися вигідною, якби не прихований казус. І полягає він якраз там, де сидить фазан - тобто, перекладач. УІК відшкодовує фактично понесені витрати, а в рамках пропонованої суми оплата праці перекладача може виявитись мізерною, оскільки видавець намагатиметься вкласти в суму, насамперед, вартість макету електронної книги. 

Звучить дивно, але така Європа. Права в нас купити можна, за тамтешніми мірками, менш ніж дешево, перекладача з енциклопедичними знаннями - теж, а левову частку заробітку може отримати іноземний дизайнер з його майже ручною роботою.

Авторам брати участь у таких проектах украй ризиковано без уже оформленої угоди з українським видавцем, який і укладає ліцензійну угоду з видавцем закордонним. Із іншого боку, закордонний видавець прагнутиме купити права дешевше, тобто, безпосередньо в автора, та наскільки це дешево обійдеться авторам, що не звикли читати угод навіть українською, невідомо.

Ще на тему: Угоди в книжкарстві: що таке правовласність

З іншого боку, іноземний видавець хоче гарантій якості, яка вже є, тому відправити автора на грант майже нічого не коштує. 

І навіть, незважаючи на це, не всі іноземні видавці згоджуються на участь в державних програмах підтримки. Далеко не кожен воліє опинитись в рамках такого контролю чи отримувати перевагу над конкурентами за рахунок державного протекторату. Втім, якщо ваш проект є цікавим такому видавцю, але він не має достатньо коштів для його реалізації - знайте, він їх має, але вміє рахувати.

Навіть якщо ви знайшли за кордоном корінного українця, що має там видавничий бізнес, за правилами УІК, він має бути юридичною особою. Прокатити варіант з ФОПом, що друкує книжки, як у нас, не вийде - до того ж, витрати на друк, маркетинг та рекламу УІК не покриває. Де-факто, за рахунок УІК вийде на совість придбати права, перекласти і сформувати електронку, максимум, з двох книг. 

У подальшому, якщо набратись терпіння, можна думати про конкурс від КЄ, але коли у видавця набереться п'ять книг, які він хоче випустити друком. Саме друком, а не в електронній формі, бо конкурс від КЕ покриває витрати на друк. Безумовно, в рамках такого підходу доведеться знову робити переклад, але вже на іншу мову. 

Знову ж таки, не гарантуємо, що такий підхід для молодого видавця на сто відсотків вигорить, але це виглядає - і, сподіваємось, є - грунтовнішим, аніж штампувати низькоякісні переклади, що осядуть хіба що в бібліотеках, якщо не будуть вилучені з продажу. 

Таким чином, видавець отримує ще й позитивну історію проектів, яка є важливою для отримання переваги під час розгляду грантових заявок на конкурс від КЕ.

Незалежний проект на старті: з чого почати

Щодо письменників, які хочуть отримати європейський грант як фізична особа, потрібно напрацювати ті самі 5 книг і запропонувати їх для перекладу. Єдина проблема для самовидавців - витрати на створення книги. Тут або кошти, або видавця шукати, або самим ставати юридичними особами, а це залучення партнерів та податковий розклад.

Знову ж таки, знайдений вами закордонний видавець може дати відповідь, яка має на увазі щось інше, ніж гроші, але ж... .

Тож, якщо ваш проект цікавий, але недопрацьований з ринкової точки зору, грант Culture Moves Europe може стати в нагоді. Це проект для фізичних осіб - тобто, для авторів, що мають певні напрацювання і професійні зв'язки за кордоном. Проект міжнародної мобільності для творчих людей потребує партнера в країні, де ви збираєтесь працювати над проектом. Це людина, що свідомо готова стати вашим партнером та запросить вас до країни на офіційній основі.

Якщо ви потурбувались укласти з такою людиною договір про співпрацю - тобто, про характер участі в проекті, розподіл прав та винагороди - це безперечна перевага при отриманні гранту на подорож та проживання. Він, хоч і невеликий, але дає відчуття певної фінансової незалежності, й, насамперед, покриває витрати на подорож. 

Після роботи в такому проекті шанси отримати видавця за кордоном зростають в досить-таки відчутне число разів. І це означає, що війна, по суті, менше впливає на ваш проект, аніж могла б.

Безперечно, реалізація настільки комплексного плану потребує певної експертності, бо ви маєте почуватись упевнено навіть в рамках грантових програм. І, оскільки комплексний план завжди будується з маленьких кроків, ми завжди раді в цьому посприяти. 

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Фанфіки і піратство: де межа добра і зла?

 

Іmage by @MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

2025-й рік в Україні став роком активизації боротьби за авторські права, і не лише. В нас прокидається почуття власності не лише на речі, які ми вчора вважали за щось другорядне, таке, що не підлягає активному захисту - як-от вкрадені гроші чи велосипед. Інакше кажучи, ми самі не бажали вимірювати наші авторські права в одиницях власності, й цим користувалися всі, хто вважав це способом заробити.

Очевидний доказ тому - численні угоди, які автори підписують, не глядючи, й тим жахають будь-кого, хто спромігся прочитати хоча б третину тексту.

Щодо публічного аспекту проблеми, зазначимо позитивні зміни, з яких почалась осіння "Книжкова Країна" цього року. Так, фікрайтерка Тетяна Гринько, засновниця онлайн-платформи UWURead та її колега по перу, авторка фентезі "Загублений принц" Наталя Кош підняли дискутивне питання про те, як видати фанфік без порушення авторських прав.

Під час заходу прозвучало чимало цікавих моментів, пов'язаних із визначенням фанфіку як письменницького жанру, а також виокремлення цього поняття з кола так званих похідних творів - перекладу, інтерпретації, ретелінгу (переказу, хоча з останнім у дівчат вийшла окрема дефініція, й доведеться-таки визначитись, чим же англомовний термін в руках дієвця вирізняється від рідного нам переказу, який може бути не менш художнім, аніж оригінал), адаптації, імітації, пародії та супертексту. 

І тут ми, справді, за супертекст, - хоч постмодернова епоха все менше схиляється до оригінальності, та все більше хилиться на бік оригіналу як своєрідного ресурсу, з якого черпають автори, готові свідомо визнати себе другорядними.

Другорядність - щось інакше за посередність, яка, все ж таки, може бути оригінальністю, хоч і з доволі скромними текстовими можливостями. Другорядний автор не просто відмовляється створювати оригінальні тексти, а готовий свідомо працювати на популярність автора оригінальних текстів. Питання полягає в тому, як це регламентується.

Коли вже розглядати процес фікрайтингу з точки зору використання твору іншого автора - а твір набуває майнових прав одночасно з авторськими, якщо немає інших угод - можна скільки завгодно робити реверанси з термінологією, але факт залишається фактом. Перш, ніж користуватися речами іншої людини, ми просимо на це дозволу - тобто, вступаємо в процес комунікацій, тяжко зненависнілий зумерам усього світу.

Інакше кажучи, якщо автор не зробив вам зауваження за користування його твором, це не означає, що він не зробить його ніколи. В світі людей, які не вважають чимось позірним брати речі іншої людини без дозволу, існує певний градус наївності. Так, вони схильні щиро вважати, що автори (та, відповідно навколишні представники індустрії - видавці, літературні агенти, власники книгарень, представники регулюючи органів тощо) настільки зайняті власною справою або власним сегментом світового літературного ринку, що ніколи не поцікавляться долею свого тексту поза межами своєї сфери впливу.

Найпростіший інструмент виявлення авторського тексту або частин авторського тексту деінде, крім легального видання - не тільки браузер, бо компанії, втягнуті в користувацький таргетинг впливу та торгівлю даними, далеко не завжди прагнуть виявляти пов'язані структури. 

Допіру "бабусиним" інструментом оцінки тексту на унікальність були різноманітні програми антиплагіату. Зі з'явленням та розвитком штучного інтелекту можливості комплексного пошуку з утворенням змістовної та, головно, об'ємної й різносторонньої відповіді виросли в сотні, а для кого -  в тисячі й мільйони разів, помножених на грошові одиниці часу. 

Штучний інтелект у контексті "питання - відповідь" на даний момент є майже незамінним помічником будь-якого автора в контексті, визначеному запитами - знову ж таки, міні-інструментами, створеними з використанням аналітичних можливостей людини та конкретного досвіду. Літературні агенції здатні застосувати в своїй роботи методи приватного детектива, що перерозподіляє час, раніше відведений на комунікації, в диджітальну сферу пошуку, і тим самим оптимізує живий комунікаційний процес із людьми, що дотичні до певного випадку.

Отже, будь-який фанфік викликає одне-єдине запитання такого спеціаліста - чи був зроблений фікрайтером запит на використання персонажів, імен, образів, особливостей, світу та інших очевидних параметрів конкретного твору до автора цього твору? Звучить жорстоко, як протидія вільній творчості, але тому є кілька не менш очевидних причин.

Найголовніша з них - грошові одиниці часу, який автор чи його агент (видавець, продавець тощо) змушені витратити на ознайомлення з похідним твором, аби переконатись, що не відбулось викрадення ідей, фрагментів, інших структурних елементів тексту, а імена, назви та інші конкретні й швидкі ідентифікатори співпадінь є всього лише співпадіннями, на зразок винайдення радіо і тому подібних наукових відкриттів.

Знову ж таки, під час тривалого ознайомлення з таким твором існує ймовірність винагороди його автора, аж доки не буде доведено чи спростовано факт піратства. 

Наостанок зауважу, що фанфік, який створюється на основі конкретного твору, не може не містити запозичення з оригіналу в кількості, меншій, ніж випадкові співпадіння. Тож, якщо кількість цих співпадінь більша, має певний відсоток, ще й структурні та контекстні характеристики - як-от використання "Джен Ейр" та "Віднесені вітром" для подальших літературних спроб, часом, дуже викличних. Хоча в цьому випадку головуючим є не майнове, а моральне право й талант другорядного автора, майнові права можуть бути захищені способом передачі від другорядного до третьорозрядного, й так далі. 

Оригіналу це не принижує, - навпаки, поціновувачі краще розуміють авторський задум і цінують недомовленість. З іншого боку, турбує готовність авторів-прилипал бути приниженими, заплямованими, забутими через слабку якість тексту, обмеженість думок та світобачення, очевидну нещирість і настрашеність великим талантом, постійне відчуття небезпеки, якого, поза всі самовмовляння, не вдається уникнути, і яке втілиться того дня, коли автор чи його офіційний представник поглянуть вам у вічі.

Врешті, біблійне питання "чи робити нам зло, щоби вийшло добро" так і лишається дієвим, попри віру в існування його автора. А ми помалу розігріваємо вас, - бо ж сезон холодний! - до теми спецрепортажу, що з'явиться в останній день жовтня перед важливою подією, на якій обговорюватиметься, зокрема, авторське право на ілюстрацію.

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Угода й довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень  жовтень листопад 2025

Рано чи пізно в житті письменника, що активно прагне бути виданим, може трапитись той самий щасливий випадок, коли йому, врешті, пропонують публікацію. Що б це не було - довгоочікувана відповідь на листи до видавництв або результат самостійної роботи над виданням, угода виникає в той момент, коли письменник приймає умови видавця, а видавець, у свою чергу, погоджує факт співпраці з письменником.

В сьогоднішній публікації  розглянемо те, як потрібно поводитись автору перед входженням до видавничого процесу, аби не почуватись - та й не бути - ошуканим, та в разі виникнення непорозумінь діяти відповідно ситуації.

Одразу зауважимо, що ця публікація не є результатом роботи людини з юридичною освітою, а лише того, хто розуміється на процесах укладання угод як таких, маючи досвід роботи у бізнесі та особистий досвід громадянського аналізу договорів та контрактів. Упевнені, що за детальнішими роз'ясненнями вам обов'язково доведеться звернутись до правника, що - підкреслюємо! - знається саме на законах про інтелектуальну власність та практичних способах розв'язання юридичних проблем.

Авторські та майнові права

Більшість авторів після тривалого очікування майже зовсім не приділяє уваги процесу погодження особливостей співпраці й беззаперечно приймає умови, запропоновані видавцем. З одного боку, це вияв довіри у тому випадку, коли автор зовсім не знається на тонкощах договірного процесу й переконаний, що видавець про все подбав. З іншого боку, це прояв легковажності - адже справа стосується не просто видання книги, а набуття певних прав стороною, яка не є автором твору.

Як би там не було, незнання закону не звільняє від особистої відповідальності, й це твердять нам не лише в школі, а й будь-де, коли ми зтикаємось із наслідками нашої недбалості в правничих питаннях. Сама по собі угода не є чимось складним і, як ми казали вище, грунтується на довірі. З іншого боку, ми маємо бути переконаними, що іншій стороні угоди можна довіряти, й урахувати в контрактовому процесі зміни, які для нас аж зовсім небажані.

Також на тему: Чому не варто зв'язуватись із літературними агентами

Погоджувати - комунікувати

В угоді, за суттю, немає жодної камерності. Це підтверджується тим фактом, що угода може бути усною, і сама по собі існує, навіть якщо немає документального її підтвердження. Людина може заперечувати існування угоди або певні її пункти з міркувань вигоди чи небажання виконувати обіцяне, але в совісті будь-якої сторони угода продовжує існувати й вимагати виконання. Навіть за відсутності свідків можна вияснити істину, хоч це може бути набагато довший процес, аніж тоді, коли ви маєте свідків чи документальне підтвердження угоди.

Угода на папері виникла не тільки через недовіру або масив обману, який спонукав записувати погоджене. Угода дозволяє уникнути непорозумінь суб'єктивного характеру, не пов'язаних із бажанням сторін вчинити щахрайські дії. Тобто, кожна сторона в юридичному процесі має індивідуальні особливості, які можуть спотворити сказане або навіть викреслити з пам'яті певні важливі моменти. 

Записати й не забути

Так, елементарним різновидом угоди є розписка, - та все ж таки, у повсякденному житті ми користуємося формами, усталеними з правової точки зору, адаптованими до бізнес-процесів та конкретних ситуацій - хоча останнє, по суті, наближає угоду до контракту. Видавнича галузь користується різними типами угод, в залежності від послуг, які надає. 

Щодо літературних творів, автори укладають з видавцями угоду, яка стосується - будьте уважні! - навіть не процесу видання книги як такої, бо інакше видавництво перетворилося б на друкарню. Після укладання договору видавець отримує певну частину прав, передбачену цим договором. Саме певну частину, а не сто відсотків прав, як прийнято вважати в оповідках, що передаються з вуст до вуст.

Перше, що потрібно запам'ятати, як то кажуть, намертво - права автора поділяються на власне авторські та майнові. Перші пов'язані з моментом виникнення твору від першої до останньої літери, включаючи чорновики. Ідея, що ви її собі замислили або навіть встигли занотувати, не є об'єктом авторського права з точки зору можливості юридичного захисту. Об'єктом юридичного розгляду є факт викрадення - тобто, якщо ваші нотатки вкрали, цей факт має хоч і тривалі, але існуючі можливості доведення.

Отже, авторські права є невід'ємними правами того, хто розпочав концептуальний запис та втілення виниклої  в нього ідеї, що належить йому на законних підставах. Ідея має бути власна або передана законним шляхом, тобто, не викрадена і не привласнена таким чином, аби унеможливити втілення цієї ідеї тим, у кого вона виникла першим. 

Ідея чи концепт?

І тут ми торкаємося важливого етичного питання. Згідно закону, перехоплена, що називається, з вуст, ідея не захищається, але ваша совість (і той, у кого ви перехопили ідею замість обговорення наприклад, спільного проекту чи дозволу на її використання) збереже це в пам'яті. В подальшому факт, який може розголосити ошуканий, дуже сильно вплине на вашу ділову репутацію. 

Коли ми вже торкнулись обговорення ідеї як вихідної точки творення, то варто зауважити, що неможливість втілення ідеї автором повинна долатись або шляхом добровільної передачі ідеї тому, хто в змозі її втілити, або через успадкування. Втім, головним способом захисту ідей є їхня концептуалізація в документальній формі - розбірливий запис хоча б основних моментів (текст, відео, аудіо).

Клуб живих

Стосовно авторського права як такого, після смерті автора воно має повний спектр впливу ще 70 років або менше, в залежності від способу реалізації прав. Це не означає, що через 70 років після смерті Шевченка автором "Кобзаря" може стати умовний Петренко чи Іваненко. Це означає необхідність погоджувати з правонаступниками автора можливість використання його творів у певних умовах.

І, оскільки твори Т.Шевченка та інших класиків української літератури є, за часовими рамками, суспільним надбанням, той, хто використовує їх певним чином, несе не лише суспільну відповідальність. В певних випадках держава може (і повинна) застосувати обмеження проти осіб, які паплюжать честь та гідність авторів спробами скандально прославитись за їх рахунок.

Стосовно музейних цінностей, пов'язаних з класиками, теж маємо питати дозволу в музеїв, що їх зберігають. Отже, знову впираємось у необхідність переговорного процесу - тобто, комунікацій між сторонами, зацікавленими у певній вигоді. 

"Захищати" й "ліцензувати"

За життя автора його права не потребують спеціального захисту. Вони починають існувати в момент виникнення твору, і авторство закріплюється за творцем назавжди. Окремий тип колізій стосується патентування творів тоді, коли автор вважає - чи існують об'єктивні підстави так вважати - що твір може бути викрадено й привласнено кимось іншим. У цьому випадку автор звертається до державних органів ліцензування й отримує відповідний документ, оплативши послуги реєстрації прав на твір. 

У всіх інших випадках авторство може бути підтверджене під час перемовин між письменником і видавцем, чи між письменником і літературним агентом - останнє трапляється частіше, бо однією з задач літагента якраз є підвищення довіри цільової аудиторії до автора твору. Окремим - і вкрай небажаним для будь-якого автора - є процес підтвердження авторства у суді, який часом потребує не лише залучення адвоката, а й приватного детектива.

Стосовно того, що відбувається в договірному процесі між автором та видавцем, треба запам'ятати ще більш намертво - передаються не авторські, а майнові права в погодженому об'ємі на певний термін. Тобто, майнові права стосуються можливості розпоряджатися твором з точки зору отримання певних вигод. Наприклад, якщо ви хочете опублікувати свій твір паралельно з видавцем, ви не можете цього зробити, бо це суперечить самій суті угоди - аж до того моменту, доки термін передачі прав на публікацію не завершиться до останньої секунди.

Виключення складають випадки, коли ви уклали з видавцем угоду на публікацію твору в певній формі - наприклад, у текстовій паперовій. Тоді ви можете укладати угоди з видавцями електронних чи аудіокниг, але практика видавничих угод свідчить, що книжкарі часто-густо підгрібають собі всі типи майнових прав на твір. Тут уже варто спитати, чи планує видавець створювати аудіоверсію чи електронну версію твору, і обов'язково простежити цей момент в угоді. 

З точки зору конкуренції, існування різних форм публікації твору в різних видавців підвищує шанси творів бути знаними, а для читачів - гарантовано отримати бажану версію твору. Тобто, монополізація всіх типів майнових прав на твір без їх реалізації є ознакою страху видавця перед ринком, його невпевненості, а це підштовхує думати або про фінансову, або про особисту нестабільність, що часто бувають пов'язаними між собою.

Без жертви не існує шахрая

З іншого боку, автори самі раді обманюватись, і це, насамперед, виявляється в позиції жертви, що заздалегідь упевнена в нечесності протилежної сторони, при тому згоджується на вочевидь невигідні умови і вважає себе Мучеником Першої Ланки. Тут уже потрібно звернутись до інших аспектів договірного процесу, що лежать у галузі психології. та відповідно підготувати себе, аби потім не створювати проблем не лише собі, а й іншим. 

Практика свідчить, що людина в позиції жертви зовсім не має наміру мовчати чи якось обговорювати з іншою стороною непорозуміння. Найчастіше, це звинувачення позаочі або винесення проблеми на публічне обговорення, ще й особами, що не мають професійного стосунку до предмету суперечки. Тобто, людина в позиції жертви шукає уваги й співчуття, та зовсім не вирішення проблеми - інакше б звернулась до спеціалістів у приватному порядку. І проблема тут полягає не у відсутності спеціалістів, як переконує Мученик. Людина в позиції жертви не схильна довіряти, - тобто, виявляти базовий компонент соціальності - й не схильна йти до набуття довіри через комунікацію, бо не має такого хисту або вважає, що не має.

На цьому завершуємо перший репортаж осені, присвячений угодам у видавничій сфері, а вже наступного місяця будемо говорити про основні пункти угод, без яких неможливо сподіватись на успішний результат.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net