Франкфурт: віз-арт у капсулах all exclusive

Image by Panorama OliOpper

Автор: Марія Заржицька

Найбільший у світі книжковий ярмарок, що визначає тренди організації подібних івентів у всьому світі, нещодавно минув. Побувавши цьогоріч у Франкфурті, українська делегація отримала 45 кв.м.площі, аби представити досягнення вітчизняного книговидавництва у величезному павільйоні на Людвіг-Ерхард-Анлаге. 

Історичний екскурс: чому Франкфурт?

Найбільше місто землі Гессен, Франкфурт-на-Майні в 1356 році отримав від рейхстагу право обирати імператорів Священної Римської імперії. На момент заснування ярмарку в 1473 році імператором був Фрідріх V Мирний. Він вважався слабким правителем, за якого більша частина влади перейшла до удільних князів. 

Позаяк, імператор Фрідріх зміг укласти взаємовигідні угоди з австрійцями та швейцарцями, що допомогли йому здолати войовничого бургундського герцога Карла Сміливого, що дошкуляв трьом європейським монархам водночас. До 1473 року германський монарх устиг бути коронованим папою в Римі в обмін на відмову від претензій щодо Італії. Тож, підвладні йому землі отримали титул "Священної Римської імперії німецької нації", й на них установився відносний спокій.

Початок роботи ярмарку пов'язують з появою друкарні Йоганна Гутенберга, що розташовувалася у Майнці, містечку неподалік від Франкфурта. Втім, і ярмарком, як таким, його навряд чи можна було назвати. Через невелику кількість книжок, що видавалися у той час, та ціну їхнього створення друковані видання могли дозволити собі дуже багаті люди. Самі книгодрукарі змушені були видавати лише певну кількість книжок та обмінюватися ними на ярмарках, аби врізноманітнити асортимент своєї продукції. 

Завдяки налагодженим стосункам зі швейцарцями, що налагодили виробництво паперу з 1453 року, германські організатори ярмарку залучили не лише технологічну, а й фінансову підтримку. На середньовічні книжкові ярмарки у Франкфурті з'їжджалися книгодрукарі не лише зі Швейцарії, а й з Англії, Франції, Нідерландів, Італії та Польщі, аж поки конкурентну (а згодом, і лідерську позицію) зайняв Лейпцигський ярмарок. Це сталося у 1632 році.

Передвоєнні роки в Європі кінця ХІХ ст. дестабілізували роботу обох осередків книготоргівлі. Дві світові війни стали фактором зупинки. Франкфуртський книжковий ярмарок відновився в 1949 році, коли 205 німецьких презентантів зібралися у церкві Святого Павла. На теперішній час ярмарок у Франкфурті -  взірцева модель, і це не перебільшення. 

Франкфуртський книжковий ярмарок: сучасність

Ярмарки такого рівня відвідують не лише з метою продати книги чи представити вітчизняне книговидання світові, а й укласти угоди на придбання прав щодо тих видань, які потребує ринок тієї чи іншої країни. 

Перша важлива інформація, що лунає у книжкових колах незадовго до події або на ній - це стан книжкового ринку в світі. Спираючись на ці дані, видавці всього світу можуть порівняти свої цифри з аналітикою провідних агенцій та, відповідно, планувати подальші дії. Саме з цією метою зустрічаються представники видавництв та літературних агенцій, - тож, і для обміну професійним досвідом, і для проведення семінарів, лекцій чи диспутів. 

Книжковий ярмарок у Франкфурті: публіка та квитки

Участь у ярмарку передбачає попередню реєстрацію. Звичайні відвідувачі можуть приходити за книгами, на зустріч з авторами та піарниками видавництв за спеціальними квитками. Втім, потрібно звернути увагу на час для різного типу відвідувачів - учасників ярмарку, які прибули сюди з торгівельною метою, та т.з. "загальної публіки". Те саме стосується і квитків, вартість яких різниться в залежності від мети, тривалості відвідин та кількості відвідувачів. 

Наприклад, поза нижчу ціну п'ятничних сімейних квитків місцеві книголюби дуже швидко викупляють недільні, й цим можуть скористатися іноземні туристи, яким вигідніше купити одноденний п'ятничний квиток на стандартну родину з 2 дорослих та 3-х дітей до 18 років. Загалом, будьте уважні під час вибору квитків, оскільки німці ретельно прописують умови для кожного квитка, їх різновиди та ціну. 

Одразу хочу подякувати всім видавництвам, що активно просували свою участь на ярмарку через соцмережі. Це дуже допомагає тим, хто не має змоги бути присутнім, але хоче оцінити імідж країни на події світового значення. Те саме стосується і трендів, і нових видань, які ми радимо своїм закордонним друзям та родичам, що сподіваються побачити їх в українських книгарнях за кордоном. 

Український національний стенд у співпраці з Гете-Інститутом презентував понад 40 видавництв, разом із Мистецький Арсеналом та видавцем Олександром Савчуком. 

Дитячий світ: складнощі перекладу

Одними з перших, хто розвернув свій стенд для показу багатомільйонній аудиторії, стали представники видавництва АБАБАГАЛАМАГА. Засновник, Іван Малкович, привіз власну книгу - оказковану історію для дітей "Анна Ярославна", з живописною мапою Європи того часу та розкішними ілюстраціями від Катерини Штанько та Катерини Косьяненко. 

З коміксами "Тарас Бульба" вийшло, вочевидь, поза межами української ментальності, а от "Король-малюк" та німецькомовні видання Zappel та  Allein auf de Mond, як завжди, милували око прихильників фірмового стилю. Та й  "Українська поетична антологія" у твердих тканевих палітурках, імовірно, зайняла місце для лірики на поличках не одного мігранта з наших країв.

"Артбукс", офіційний видавець LEGO та ROBLOX в Україні, пропонував, серед інших дитячих видань, "Битву за місто" Володимира Чернишенка, уривок з якої опубліковано на сайті видавництва. На жаль, віршована частина залишає бажати кращого - чи то через панування штампів над стилем, чи то через брак інтроекції  в дитячий світ. 

Віршований ряд "Битви за місто" виявивсь доволі кострубатим і з ляпами, типовими для людей, далеких від тематики. Ілюстраціям Тетяни Копитової теж не вистачає тематичної цільності та виразності. Хто б і як не сварив Сергія Алєксєєва, та його підхід у поданні дітям війни 1941-1945 рр. виявивсь надзвичайно дієвим і корисним для вивчення, як досвід. 

АССА, видавці знаменитої серії "Коти-вояки", привезли на форум "Дивну весну" Олега Михайлова, теж спробу транслювати дитяче бачення війни, й теж без ознак хоч скільки-небудь дієвої анестезії. Тут варто було б перекласти "Котів" німецькою, але на це видавці чомусь не зважились. 

Видавництво "Чорні вівці" порадувало нашу закордонну аудиторію "Єнотами-бешкетниками" Юлії Олефір, з легким для сприйняття текстом та майстерними ілюстраціями Ріти Нільсон, що також створювала їх для "Короля-малюка" Ульяни Чуби.

І так хочеться сподіватись, що "Читоріум" привіз у Франкфурт саме "Похмуре мавпеня". Бо "Мушля" зізнались, що на стенді є "Як ти, тато?" - але так вже в нас, як текст чудовий, то ілюстрації благенькі, й навпаки. З "Мавпеням" в цьому плані диво якесь. 

Епоха візуалізації: дорослі кроки 

Друкарська фабрика "Юнісофт" привезла до  Німеччини "Четверте крило" Ребекки Ярос - фентезі в галузі військової беллетристики, на диво, проти культу сили. Сама письменниця страждає на генетичний синдром Елерса-Данлоса, що ним хворіє й головна героїня Вайолет, кадетка Військового коледжу Басгіат, якій доводиться опиратись убивцям ззовні та зсередини.

Один із трендів останніх сезонів, артбуки, зайняли не одну полицю на цьому ярмарку. Сreative Publishing просто-таки вразили яскравими, повноцінними виданнями кулінарії в складних умовах Cooking in the Wild, добірками Conceptual Photography та Ukrainian Folk Fashion. В тему влучив і видавець Олександр Савчук. Дві антології - "Студії з української етнографії та антропології" та "Український театральний костюм ХХ-ХХІ століть" - стали виданнями іміджевого рівня.

Ist Publishing, видавці ДО ПО Павла Макова, цьогорічного дизайнера українських стендів у Франкфурті, приїхав з чималим стосом доробків у стилі діджітал-авангард. Серед них "Літопис українського дизайну" - періодичне друковане видання, що розповідає про досягнення наших, помітні світовому істеблішменту. Й тут дизайнери аж перестарались на користь картинки, бо текстам ще й досі належить рівноважна роль в осмисленні образу - тим паче, у виданні такого рівня, де глянець сусідить із недешевим графічним контентом.

Найшуканішою книгою в Інтернеті (принаймні, в мене) стала "Futuro" з Ukrainian Art Collection, а найтрадиційнішою, але в новому форматі - книга, що презентує творчість Михайла Коцюбинського. Це власнодрук Довженко-Центру та бюро "Буця", перевиданий до ярмарку двома мовами - українською та англійською, ще й з палітуркою, створеною як переливна картинка. "Між кіно та літературою" розглядає доробок письменника у двох ракурсах.

Мистецький Арсенал з програмою "Життя на межі" став осередком дискусій, які, на жаль, так і не були представлені на офіційному каналі Frankfurter Buchmesse. Навіть "Амадока" Софії Андрухович, що пережила хвилю успішних презентацій 2020 року та була привезена німецькою без оригінальної назви, наче пройшла повз увагу еліти Євросоюзу. Можливо, це уславлена німецька неквапність, а може, і правда, Нойбізян завше спритніший. Втім, топ-позиції палестинського питання нагадують і нам про нашу ж політичну амбівалентність. 

В контексті світу: fratroni, віз та мотиви Сходу

Стара Європа чимало навчила нас робити вигляд подолання суперечностей. І тут німці з італійцями просто-таки зіграли в класики. Незважаючи на статус почесного гостя, італійська делегація у Франкфурті зазнала майже скандального розколу. 

Схоже, Роберто Савіано не схотів з'являтися в компанії представниць мелоністики, що мала б продемонструвати Європі ріст жіночої ролі в італійській літературі. Той самий протест виказала ще частина авторів з Італії, приїхавши на подію окремо. Втім, авторові "Гоморри" ще й як дорікнули за індивідуальне запрошення від Юргена Бооса, директора Франкфуртського ярмарку, і навіть кавертокінгова дипломатія президента AIE Інноченцо Чиполлетти не сховала очевидного крінжу.

Загалом, "Азійська сцена" виявилась найдоречнішою. Криза раціональних пошуків є більш ніж зрозумілою, полиці тріщать від публіцистичного спаму, а публіка ось-ось почне блювати літературним фастфудом. Аудіокниги та підкасти поступово підбираються до центнерів рекомендованих видань. Майданчик цього ярмарку "Книга на екран" розповідав про фільми з книг і навпаки, а Netflix уперше зайняв стенд. Ось хто спамив увесь рік недарма. Продовжимо в Белграді - хоча, судячи за тишею, нам час донатити на викуп. 

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Слідами "Книжкової країни": джентльменський набір історика

Автор: Марія Заржицька

Такі собі коротенькі огляди вирішила публікувати, доки не настала зима. Та до зими потрібно добряче запастися гарним читанням, бо хтозна, які вибрики нам влаштують погода й сусід.

До речі, ви помітили, як зріс інтерес до читання в неомілітарну епоху? І скільки нових слів чи то віднаходиться, чи то винаходиться щодня, й люди готові ховатися за ними, немовби за пластинчастими жилетами давньоримських воїнів?

Утім, не так все було, і підбірка античних авторів від видавництва Апріорі вас у цьому переконає. Кількість відомих імен тут, мабуть, перевищує двадцять, але ж підрахуйте.

Ба, тут іще дещо. Не можна отак узяти й читати про античність без диктаторів. Тим паче, й ходити далеко не треба, бо всі п'ятеро поруч, і як вони це робили. 

На десерт - Сарамаго з його "Бунтом речей", а от стосовно Ді-Бі-Сі П'єра мене мучать неясні сумніви. Втім, лишаю це на ваш розсуд та чесні відгуки, а собі в теоретичну скарбничку прихоплюю "Тим часом у дофаміновому місті". Поки що на пробний уривок, а там і до Анни Лембке якось дійде. 

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Бета-рідінг, відгуки, конкурентний аналіз ніші та інші послуги

редактора й літературного агента. Психологічні консультації для письменників.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Світові літературні премії: Букер (1966)

Image by Moving Venue 

Автор: Марія Заржицька

Британські літературні премії входять до пулу найпрестижніших у світі слова. В усякому разі, готовність пересічного читача купити книгу з відміткою "Букерівський лауреат" чи хоча б "номінант" суттєво зростає. Втім, після детального знайомства з деякими творами-переможцями книголюби зтикаються з розчаруванням, яке не завжди можна пояснити смаками чи відсутністю навичок читання літератури певного рівня.

В чому ж справа? І як "Букер" замість знаку якості почав перетворюватись на латентне оголошення "розпродаж"? Чи всі книги з Букером тепер не варті навіть поверхневого знайомства? Давайте розбиратися й міркувати.

Букерівська премія: історія заснування

Якщо пройтись лінією часу Букера, вона виявиться не менш захопливою, аніж вигадливі літературні сюжети. Премію засновано не ким-небудь, а британською компанією Букер, що існує на ринку харчових продуктів з 1835 року. І це не просто якась там мережа оптових складів, а справжній гігант, сферу впливу якого в Латинській Америці недарма назвали "Букерівська Гайана".

Booker Group, або Booker Ltd - дочірня компанія Tesco, бренду, який добре знайомий сучасним споживачам товарів широкого вжитку. Джордж та Річард Букери заснували свою справу в першій половині ХІХ століття, коли цукрова індустрія була однією з найприбутковіших у галузі. Причому, Букерів цікавила не просто закупівля цукру, а повноцінний процес існування плантократичного бізнесу.

Image by Betterretailing

В 60-ті роки ХІХ століття Букери зайняли 75% ринку, але до того часу встигли прославитися жахливими умовами праці, аж навіть після заборони работоргівлі. В цьому сенсі британська промисловість була сумно відомою ще з часів існування перших мануфактур, і навіть епоха Просвітництва змогла вплинути на соціальне питання у виробництві хіба що на рівні теоретичних праць.

Щойно вчорашні бідарі вибивалися в люди, вони воліли забути про тих, хто лишився в нижніх прошарках суспільства, і вважали себе вправі приєднатися до лав експлуататорів у гонитві за величезними прибутками. У Букерів це тривало аж до 1952 року, доки керівні важелі компанії не опинилися в руках у Джока Кемпбелла, що й став засновником премії з літератури.

Волинка нижче Ловленду: що сталося?

Джок Кемпбелл походив з дуже й дуже давнього шотландського роду. Його повним ім'ям було Джон Міддлтон Кембпелл, або лорд Кемпбелл - бо так належало за його баронським титулом - походив із графства Думбартон, яке уважні читачі Жюля Верна одразу пригадають, як місце проживання одного з головних героїв, прогресивного волелюба Гленарвана. 

За три роки до заснування Букерівської премії Джон Міддлтон Кемпбелл, барон Кемпбелл з Ескану, став пером палати лордів від лейбористської партії Великої Британії. Здавалося б, аристократичний статус і шалені статки є несумісними з поглядами соціалістичного спрямування, але факт залишається фактом. Джок Кемпбелл, за його ж словами, був шокований спадком, коли вперше відвідав Британську Гайану в 1934 році

Випусник Ітонського, Ексетерського коледжу та Оксфорда, Кемпбелл публічно відокремився від плантократичних поглядів свого сімейства у 1971 році. Втім, це не завадило йому отримати контрольний пакет у прибутках від компанії Glidmore Productions, що поширювала світом твори Яна Флемінга, творця Джеймса Бонда.

Знову ж таки, ця інтригуюча історія сталася незадовго до заснування Букерівської премії, яка побачила світ як конкурент Гонкурівської премії Prix Goncourt із Франції, після від'їзду Дж.Кемпбелла з Гайани. Перед заглибленням у деталі премії звернемо вашу увагу на ще один важливий факт - належність Кемпбелла до товариства  Фабіанів. 

Конспірологія Букера: лейбористи в золотому

Товариство Фабіана є доволі відомим та впливовим у Великій Британії. Щодо лейбористської партії, воно виконує роль його ідеологічного центру, який створює програмні й тактичні основи руху. Серед засновників Фабіана були письменник Герберт Уеллс, один з отців-основателів наукової фантастики, та драматург Бернард Шоу, один з перших лауреатів Нобелівської премії, автор комедії "Пігмаліон" і ще кількох десятків творів для сцени.

Товариство назване на честь полководця Фабія Максима Кунктатора, що обрав своєю тактикою боротьби проти Ганнібала неквапність та вичікування, з поступовим виснаженням противника. Втім, найбільш цікавим воно є в плані поглядів, які загалом трактуються як муніціпальний соціалізм.

Прихильники цієї теорії вважають, що матеріальне життя суспільства має бути незалежним від приватного капіталу, а промисловість і земля мають поступово перейти у власність міської громади. Втім, за своєю виборчою тактикою фабіаністи є чимось на зразок технічних кандидатів, підтримуючи тих, кого вважають близькими за переконаннями. 

Весь цей дивовижний мікс відображає суперечливість ідеології товариства Фабіана в точці ставлення до буржуазії, яка є, вочевидь, компромісною. Та ж компанія Букер є типовим представником олігархії в галузі роздрібної торгівлі та кейтерингу. При цьому фабіаністи вважають себе соціал-демократами, але противниками революцій на користь еволюційного шляху розвитку суспільства, що є типовим для британського світогляду взагалі - на відміну від французького, що є достоту революційним, або німецького, з його контртенденціями. 

Зокрема, фабіаністи вимагають відміни податків на чай, каву та харчові продукти, а також виступають за організацію муніціпального контролю над торгівлею в своїй сфері. Й тут аж важко втриматися від футуризму. Дозволю собі припустити, що в неомілітарному суспільстві премію, врешті-решт, видаватимуть в перерахунку на харчові купони.

Жарти жартами, а пересічному читачеві кортить дізнатись, як і за що вручають Букер. Поспішати не варто, аби зрозуміти бодай основне, що належить задля збереження любові до сучасної літератури. 

Дивізіон Букера: два періоди розвитку

Заснування премії припало на доволі буремні часи змін. Шістдесяті роки змусили доволі-таки консервативне британське суспільство зайняти власну позицію, з обмеженням кола тих, кому належить статус Букерівського лауреата - тобто, авторам з країн Британської Співдружності, що пишуть англійською мовою. 

Спочатку гроші взагалі не розглядались Букерівським комітетом як винагорода, але вже через три роки після заснування, у 1969-му, Персі Говард Ньюбі отримав 5 тис.фунтів стерлінгів як відзнаку роману "За це доведеться відповісти". На грошовий момент посилається газета Guardian у публікації, що буде цікава прихильникам ракурсу стейкхолдингу. 

З того часу ставки почали рости, сягнувши 20 тис.фунтів стерлінгів на момент з'явлення більш ніж буржуазного інвестора. Це була компанія з фінансового сектору, під назвою Man Group. Після зростання премії до 50 тис.фунтів стерлінгів, кричущий сексизм у назві Man Bookers' Prize не був помічений жодним із номінантів.

Входження Man Group до преміального фонду започаткувало інвестиційний період в розвитку премії. Британці ставали все більш поступливими, й не лише у правилах вручення премії. Врешті, фінансувати вручення премії почав сімейний фонд Сrankstart із Сан-Франціско. Компанія позиціонує себе як зміцнювач основ справедливого суспільства, меценат і, загалом, покращувач світового клімату. 

Судячи за часом співробітництва, Booker зробилися для Сrankstart справжнім трасті, який не лише входить до заявлених компанією сфер інтересів, а й передає матеріальне вираження суспільної довіри як акумулятор грантів. Засновники, Харрієт Хейман, письменник та скульптор, і Майкл Морітц, випускник Оксфорду з Менло-Парку, чиї погляди ілюструють аж надто діалектичне протистояння республіканців та демократів, неначе зійшли зі сторінок роману Роберта Пенна Воррена "Вся королівська рать", але це лірика.

За багато років існування Bookers` Author Division значно розширив аудиторію вручення, до якої тепер входять не лише автори з усіх країн світу, що пишуть англійською, а й перекладачі творів, які можуть бути представлені Букерівському комітету, як варті винагороди.

Особливості вручення та слабкі місця Букера

Щороку Букерівський комітет формує довгий та короткий список номінантів. Довгий список, або лонгліст, включає до 25 авторів з певним твором, а короткий список (шортліст) - 6 кандидатів, з яких, врешті, обирається переможець. Довгий список складається консультативним комітетом і подається в журі з 5-ти чоловік, літературознавців та громадських діячів. До консультативного комітету, зокрема, входить один представник від Фонду премії та двоє від компанії Booker - голова Ради директорів і ще одна особа, посада якої не розголошується. 

Інші чотири учасники консультативного комітету - літературний агент, книгопродавець, письменник та робітник бібліотечної сфери. Знову ж так, що це за особи, громадськості не повідомляють. Втім, уразливим місцем процесу є необхідність для письменника, що не пише англійською, обирати кваліфікованого перекладача, й, відповідно, бути готовим оплатити високий рівень перекладу, який грунтується не лише на правильності, а й на додержанні авторського стилю - для чого, ймовірно, знадобляться навички художнього редагування. 

Довгі та короткі списки публікуються у відкритих джерелах і можуть бути представлені на розгляд читачів не лише для ознайомлення, а й для голосування. Втім, трапляються аж зовсім курйозні випадки, коли вже виданий письменник заявлений як номінант Букерівської премії за певний рік, але знайти його у відкритих джерелах чомусь неможливо.

Довгі списки публікують, як правило, влітку (липень-серпень) на сайті премії, і про це регулярно виходять повідомлення в пресі. Зокрема, ці списки потрапляють в інші джерела, як-от Goodreads, дистриб'юторські сайти чи сайти видавництв. Тому при виникненні сумнівів є сенс звіритися з офіційним сайтом Букера, і потім вже приймати рішення про голосування замість звичайного підняття рейтинга автору, що не приймає участі у відборі. 

Короткий список публікується у вересні, незадовго до вручення премії. Зауважимо, що до розгляду приймаються твори, опубліковані з 1 жовтня попереднього року до 30 вересня поточного. На момент публікації короткого списку стає відомим склад журі, що прийматиме остаточне рішення. 

Офіційна церемонія вручення премії відбувається у палаці Олд-Біллінсгейт - у самому серці ділового району Лондона, відомого всьому світу під назвою Сіті. Розкішна будівля вікторіанської епохи відкриває приголомшливий вид на старе місто, з його Тауером, мостом через Темзу, та на витвори новітнього будівництва - Скалку й Сіті-Холл. 

Отже, церемонія вручення відбудеться в листопаді, а цього року вже маємо лауреатів - німецьку письменницю Дженні Ерпенбек із твором "Кайрос", що описує події епохи падіння Берлінської стіни, та її перекладача Міхаеля Гофмана. Український письменник Андрій Курков увійшов до лонглисту з романом "Самсон і Надія", в контексті заворушень 1919 року в Україні. 

І тут важко оминути наступний розділ, оскільки це в фокусі наших інтересів. Вірю, вам сподобається, і ви будете на тій самій хвилі сатири, що й автор цієї публікації.

Більше курйозів: російський Букер

Сподобається це комусь чи ні, але з'явлення росіян у преміальному процесі остаточно скинуло з нього всі благородні шати. Спонсором фонду, заснованого у 1999 році як Russian Booker, став горілчаний бренд Smirnoff, що належить британському виробнику напоїв Diageo. Основні правила збереглися тими самими, окрім мови творів - якою, звичайно ж, стала російська. 

Важко сказати, чого цим домагалися організатори - чи то преміювання творів, що не входять до сфери впливу РФ як держави, чи то права писати й преміюватись російською під егідою Великої Британії, але факт залишається фактом. З 1991 року Британська Рада в Росії ініціювала вручення премії, як проект-аналог. До журі Російського Букера увійшли не лише письменники та критики, але й філологи та представники ще якогось виду мистецтва. 

Російська демократія розширила правила майже одразу. З 2002 року список номінантів могли визначати видавці та публікатори, шортліст міг бути обмежений трьома творами, а спонсорами стали як російські, так і зарубіжні великі компанії. Втім, головний спонсор не припиняв своїх вливань. Премію так і назвали - Smirnoff-Booker, за назвою компанії Петра Смірнова, що є частиною міжнародного холдингу United Distillers and Vintners.

В складі акціонерів теж відбулася золота текучка. "Відкриту Росію" в 2002 році змінив її засновник - нафтовик "ЮКОС" Михайла Ходорковського, а з 2005 року фінансування відбувалося в рамках благодійності від British Petroleum. Нарешті, з 2012 по 2019 рік припинення премії фінансову частину взяв на себе, де-факто, державний російський банк "Внешэкономбанк" з його структурою "ГЛОБЭКС". В різні роки Російський Букер спонсували "Российская корпорация средств связи" та "Фетисов Иллюзион". 

Втім, уже з 2018 року бажаючих спонсувати цей золотий проект ставало все менше. Зарубіжні меценати ризикували потрапити до списку іноагентів, а вітчизняні, схоже, не витримували відбору прискіпливого лондонського суду. Тим не менше, за час активності премії її встигли отримати Булат Окуджава, Анатолій Азольський, Рубен Давід Гонсалес Гальєго, Василій Аксьонов, Людмила Улицька й Олександра Ніколаєнко, ілюстратор творів Бориса Акуніна. 

Самі організатори та учасники, врешті, почали скаржитись на парадоксальність рішень комітету, завдяки яким премію можна було перейменовувати у "Неросійський Букер" за твори, що догоджали трендам західної культури, й так і не закріпились в них. Їх просто не сприйняли як щось самобутнє, варте рівня, заявленого російською літературою в минулі роки. 

Так чи інакше, премія отримала гібридний статус існування. Що далі? Побачимо, але ідея виведення процесу за межі сучасної РФ узагалі поки що не має очевидної підтримки, - так само, як ідея єдиноросівської чи ліберальної літератури натинається на загрозу абсурду й графоманства чи то в ура-патріотичному, чи в анархічному контексті, не кажучи про заперечення будь-якої дійсності, несумісної з цими двома світами. 

Букер сучасності: про що книги

На відміну від попередньої публікації про Нобель, не будемо детально зупинятись на списку лауреатів за всі роки. Серед них чимало відомих і гідних імен, що не є ціннісним рупором, який сьогодні у когось в руках, а завтра валяється в смітнику. Проаналізуємо лише кілька моментів, які будуть цікавими для читачів, що люблять продовжувати пошуки в цьому напрямку.

Наприклад, цьогорічна Нобелівська лауреатка Хан Канг була й переможницею Букера у 2016 році, разом із Полом Бітті. Видання її твору "Вегетаріанка" продавалися в Україні того ж року на правах, придбаних "КМ-Букс". КСД почала продавати книгу ще до нагороди, оскільки вже в липні користувачі Х повідомляли, що придбали "Вегетаріанку" в оновленій білій палітурці. Втім, і попереднє, й актуальне видання можна придбати зараз в інтернет-магазинах.

Ще згадуваним в українському сегменті книгознавців є Пол Лінч (2023, "Пісня пророка"). Натомість, узбекський сегмент книгознавців звертає увагу на романи Джуліана Барнса (2011, "Відчутnя закінчення") та Георгі Господінова, ще одного минулорічного лауреата, про якого нам нагадали книжкові форуми осені в Києві та Львові. 

Втім, якщо аналізувати склад шортлісту хоча б 2022 року, книг учасників аж так в українському сегменті не віднайти - окрім переможниці Ольги Токарчук, твори якої перекладені на українську та доступні в свобідному читанні. Книги решти номінантів продаються лише в англомовному сегменті. Втім, тішить, що посилання завжди можна знайти на офіційному сайті Booker. 

І, врешті, проблема, з якою зтикаються читачі сучасних номінантів. Незважаючи на значну кількість рецензій, мало хто може сказати, про що книга. Чимало з творів аж патологічно відверті або написані т.з. "потоком свідомості", що не може приховати доволі вбогий текстовий ряд. Втім, пробні уривки, що публікуються на сайтах дистриб'юторів чи видавництв, лишають читачам право фільтру та пошуку премійованих авторів за попередні роки. Серед них - Айріс Мердок ("Чорний принц"), Вільям Голдінг ("Ритуали плавання"), Дж.М.Кутзее ("Безчестя", "У серці країни", "В очікуванні варварів"), Томас Кінніллі ("Ковчег Шиндлера") та Майкл Ондатже ("Англійський пацієнт") з екранізацією згаданих творів. 

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

"Просто на Покрову": з книжкових стендів

Автор: Марія Заржицька

Цього жовтня в Коростені презентували не лише читання наживо, а й книги, що на часі. Починаючи з музею В.Юхимовича, учасники мали змогу познайомитися з творами вже відомих авторів із Житомирщини та всієї України. 

Започаткували серію книжкових експозицій збірки творів Василя Юхимовича - письменника й журналіста, заслуженого діяча мистецтв України, гумориста й активного автора газет "Освіта", "Хата". Та й з хати тої не хотілося виходити - така вже вона була рідна й затишна, сповнена речей та книжок з історією, а ікони й портрети на стінах нагадували про незламний дух наших предків.

Автор тексту пісні "А льон цвіте", якої не чули хіба що ті, хто жодного разу не приїздив на Полісся, Василь Юхимович і досі живий в своїх творах. Збірки "Без тебе і з тобою", "Вікна у світ", "Ровесники гроз" було розкладено на почесному місці в хаті, недалеко від книжок іншого відомого автора з Житомирщини, Василя Сташука "на берегах моєї долі" та "Глупаковичі як дзеркало". 

Твори з сімейної бібліотеки Юхимовичів містять як альманахи з фестивалю різних років, так і збірки поезій зі всієї України (Ірина Кримська, Володимир Березинець), а також посібники з педагогіки та прості дитячі видання - ще не такі барвисті й розкішні, як зараз, але надзвичайно цінні своїм художнім рівнем та відповідністю потребам маленьких українців ("Література свіжого повітря", "У крамниці небилиці", "Місяць в зиму перебіг", "Казки від дяді Віті", "Страньєрка" та "Кіт по вулиці гуляв").

Один з членів цьогорічного журі, лауреат премії Василя Юхимовича Сергій Пантюк, представив книжку для дітей "Абетка грибничка", в якій кожному грибові присвячений окремий віршик та ілюстрація від художниці Марії Іванової. Книжку створено за власним досвідом письменника, що написав й інші твори для підростаючих українців - "Неслухняники", "Вінчі й Едісон", "Тимко та гелготунчик Шкода". 

Залишилось дочекатись від творця читань наживо, як то зробив Сашко Лірник на "Книжковій країні" цього року, зібравши чималу аудиторію навколо себе шляхом славетного діда Панаса, читаючи оповідки зі своєї збірки "Лікар Крапелька".

Українська класика не була аж надто різноманітною, на відміну від попередніх форумів осені, але до болю звичні нам "Лісова пісня", "Вій" та "Тіні забутих предків" сусідили з Бернардом Шоу, "Пігмаліон" якого добре відомий житомирянам за постановкою драматичного театру ім.І.Кочерги "Моя прекрасна леді", що демонструється на житомирській сцені щосезону.

Трохи розбавили стандартну компанію Володимир Винниченко, Віктор Домонтович та Агатангел Кримський у виданні від "Фоліо", де й Майк Йогансен та Микола Хвильовий. Втім, без приємних сюрпризів у цій царині не обійшлося. "Розстріляне Відродження" у чотирьох томах вартістю від 300 до 350 грн. кожен можна було придбати одразу, адже антологія вийшла у "Фоліо" досить обмеженим тиражем у 1000 екземплярів. 

Альманах "Просто на Покрову", видаваний щороку редколегією на чолі з Василем Головецьким, традиційно дарувався усім преміантам та відзначеним грамотами у конкурсних номінаціях. Видання містить огляди з кожного фестивалю, вірші та оповідання учасників, біографії письменників, новинки та рецензії. До століття Василя Юхимовича укладачі виділили більше 40 сторінок, з біографією письменника, його віршами та спогадами сучасників.

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Просто на Покрову: марафон spero

Автор: Марія Заржицька  Буття поета, випуск 1

Епоха популяризації книги стала для українських читачів справжнім випробуванням. Як зорієнтуватись у світі нових видань та імен, про які ще вчора ніхто не згадував? Із прозою інформаційна частина ринку ще якось порає, та з поезією справи йдуть, м'яко кажучи, скромно. Переважна більшість поетів змушена видаватись невеликими тиражами за власний кошт, а дехто навіть не публікується в Інтернеті.

Попри це, Україна як була, так і є землею поезії, що живе буквально в кожному - і нам лишається не те що шукати, а ще й вибирати. І, головно, не забувати знайомитись із поетами, що все сміливіше заявляють про себе з різних майданчиків.

Пташиний спів на дубі

Однією з таких ініціатив є Літературно-мистецьке свято "Просто на Покрову", що проходить у м.Коростень Житомирської області вже 18-й сезон. Місто, відоме з давніх часів як  Іскоростень, столиця племені древлян, що в язичницьку епоху вели запекле протистояння з київськими князями, виявляється, є місцем об'єднання українських інтересів. Саме в Коростені затвердили Тризуб Святого Володимира як український герб. Саме Коростень став точкою старту для армії УНР у протистоянні з більшовиками та осередком боротьби з наслідками Чорнобильскої катастрофи.

В Коростені народились композитор Руслан Квінта ("О тебе" (Є.Власова), "Одна калина" (Софія Ротару), "Белые лошади" (Мика Ньютон), "Девочка" (Ірина Білик), "Джимми" (Gallina)), музичний продюсер проектів телеканалу 1+1 "Голос країни" і "Голос.Діти". З Коростеня походить нинішній резидент Німеччини, джазмен Костянтин Кляшторний (збірки Downtown, Led By You, Smooth Jazz та 7x7). Щороку в рамках фестивалю відбувається екскурсія в дім-музей Василя Юхимовича, автора тексту пісні "А льон цвіте". Ця пісня, присвячена материнському чеканню під час війни, стала народною, завдяки Івану Сльоті та поліському ансамблю "Льонок". 

Засновник фестивалю, письменник, заслужений журналіст України та головний редактор газети "Вечірній Коростень" Віктор Васильчук,  теж народився у місті, яке разом зі своїми однодумцями виводить зі стану провінційності у світ мистецтва. Цього разу він презентував козацьку повість "Шалена Богдана", що є опублікованою у видавництві "Час змін-Інформ".

"Просто на Покрову": їдь та читай

Кожної осені місто стає осередком поетичного туризму. Втім, Публічна бібліотека Коростенської МТГ приймає не лише поетів, а й прозаїків, - у тому числі, есеїстів, що мають змогу презентувати свої твори в спеціальних номінаціях. 

Щоправда, з моменту заснування свято зазнало певної кулуарності. Фестиваль змінив локацію з міського парку на бібліотечні стіни. На жаль, вони не можуть вмістити усіх, хто прагне послухати відомих поетів та письменників або представити свої твори літературознавчій спільноті.

Дуже добре, якщо ви є представником ЗМІ чи видавцем, який ще й пише сам - як-от Ярослав Карпець із видавництва YAR, Василь Головецький, поет та заслужений журналіст України, колишній очільник Житомирської ТРК чи Галина Максимів з Івано-Франківська, член Національної спілки журналістів України. 

На даний момент, фестиваль триває один день, в другу суботу жовтня. За цей час учасники мають не лише познайомитися чи зустрітися вкотре на каві, а й побувати в домі-музеї В.Л.Юхимовича, презентувати свої надбання й дочекатися результатів від журі, з нагородами та черговим екземпляром альманаху "Просто на Покрову". До того ж, фестиваль підтримує юних поетів, для яких створені окремі номінації.

Перші виступи й читання розпочинаються біля музею Василя Юхимовича. Вірші воєнного часу наживо вже доступні на каналі @litagent у YouTube.

Премія Юхимовича: лауреати та засновники

На літературно-мистецьке свято в Коростені приїздять творці з усієї України. Цього року його відвідав ветеран АТО з Хмельниччини Василь Шекера, що отримав премію "За книгу поезій". Цю ж премію взяла львів'янка Вікторія Бондаренко,  а її землячка Галина Фесюк відзначилася в номінації "За любов до України" та, зокрема, до Коростенщини. Оксана Галаєва з Черкас зайняла 3-тє місце у поетичному марафоні за "Доленосні листи". Повний список лауреатів та номінантів, інтерв'ю й презентації творів можна переглянути на сторінці Вечірки в Facebook та YouTube-каналі Коростень ТВ.

Головний приз фестивалю - літературна премія ім.В.Юхимовича, що присуджується Оргкомітетом за книги в галузях публіцистики, поезії та прози. Премію вручають не лише представники від місцевих можновладців, преси та громадських організацій, а й члени обласних відділень Національної спілки письменників України.  Цього року в складі журі був Євген Баран - літературний критик, есеїст, кандидат філологічних наук з Івано-Франківська ("Навздогін дев'яностим", "Шоколадна Україна", "Недописана книга"), 

Зазначимо, що першим головою комітету став Микола Сингаївський, український поет-класик, автор пісні "Чорнобривці посіяла мати", збірок "Земле, чую тебе", "Поступ", "Лоза і камінь" - загалом, більше десятка поетичних збірок й такої самої кількості книжок дитячої поезії. Започаткував премію в 2008 році Віктор Васильчук, що є видавцем для сотень українських авторів. 

"Просто на Покрову": жіноча вірність

Цього року впевнені позиції на поетичній сцені тримали жінки, які отримали чисельну перевагу за кількістю нагород. Жіноча поезія цьогорічного фестивалю відзначилася надзвичайно сильним прожиттям емоцій війни. Творче жіноцтво вразило публіку різноманіттям почуттів - із віку, в якому попередні покоління безтурботно гралися й не осмислювали буття з дорослих, ба навіть, батьківських позицій.

Гнів і ніжність, туга й сподівання, життєві настанови й романтичні історії, ліричні звернення та контраданси - так українська душа співала жіночими вустами з різних куточків країни, підтримуючи своїх чоловіків, синів та онуків. Слабких чоловіків не буває - це довів житомирський поет Олексій Мартиненко, що, незважаючи на інвалідність, доніс публіці напрочуд влучні та гострі вірші в номінації "Оригінальність":

Покажи свої промиті мізки,

Хрін вам, а не судний день, небоги... 

В соціальній тематиці також відзначилися Галина Максимів з Івано-Франківська ("Аукціон душ"), Галина Присяжнюк (есе "Відпустіть мене в Житомир"), Оксана Галаєва ("Ти зміниш Всесвіт"), Ганна Ленок "Прикордонник", Наталія Єфименко "Пишу тобі, мій анголе-солдате", Олександр Зіневич "Смерть-одиначка". Духовно-ліричну ноту піднесли Тетяна Улько з есеєм "Сніжинка", Тетяна Безуса "Зболене "прости", "А листопаду сниться осінь", Леся Дідківська "Мій світ душі", Марія Берляк "Смертне тіло", "Наше сонечко зійшло". Ольга Дуженко й Марія Дорощук зігріли аудиторію віршами на родинну тематику. Втім, і діти не відставали, - ба, навіть наздоганяли досвідчених, згадуючи про тих, кого чекають з війни. 

Загалом, юні поети й есеїсти здивували довершеністю слогу й композиції своїх творів, удумливим ставленням до сюжету й заглибленістю в світ серця - "І не дивись на інших, а дивись на себе", "Я і тато", "Просто на Покрову", "Лялька". Тема віри лунала з вуст до вуст, як і слова надії, й мова любові, що розвіювала чорний дим ненависті, наближаючи перемогу та мир.

Джерелом мудрості фестивалю оголошено 74-річну коростенську поетесу, казкарку й прозаїка Світлану Бароніну. Світлана Петрівна регулярно публікується в газеті "Іскоростень", є автором збірок "Коли співає роса", "Вишнева заметіль", "Соловейкова пісня". На жаль, письменниця не змогла відвідати свято через хворобу, - тож, нагороду отримала з рук почесних гостей. Кураторами свята від можновладців Житомира та Коростеня стали Володимир Арєшонков, Наталія Журбей, Світлана Бондар. 

І наостанок нагадаємо, що КнижКава вирішила започаткувати спеціальну серію публікацій "Буття поета", в якій творці можуть отримати не лише розуміння, а й підтримку. Пошук своєї аудиторії, однодумців, підготовка до видання і ринкові моменти, які лише виглядають непереможними - для вас у нашому часописі. 

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Світові літературні премії: Нобель (1901)

Image by Кийавіа

Автор: Марія Заржицька

Отримати Нобелівську премію за твір, здавалося б, не хотів тільки лінивий. Втім, найпрестижніша світова винагорода в галузі літератури може принести як широке визнання, так і гірке розчарування. Це стосується і номінантів, і лауреатів, і читачів, що сподіваються побачити у фіналі чергового Кіплінга, Фолкнера чи Маркеса.

Тож, починаємо цикл публікацій про літературні премії саме з Нобеля й розповідаємо все, про що ви, напевне, до сьогодні не мали змоги поміркувати.

Нобелівська премія: основи й статус

В заснуванні "Стокгольмського рудника" існує кілька важливих дат, першою з яких є 1895 рік. Саме цього року Альфред Нобель створив заповіт як наслідок рішення урівноважити своє відкриття динаміту з нечуваним на той час меценатством. Завойовники світу мирними засобами мали преміюватися в п'ятьох галузях, однією з яких стала література.

Шведи недарма відомі як неквапна, розважлива нація. Вся ця розважливість пронизує історію премії від початку й до наших днів. Так, Нобелівський комітет був заснований через два роки після виходу заповіту, в 1897 році. Уже через два місяці Каролінський інститут отримав право на заснування Нобелівської Асамблеї. До неї й досі належать 50 професорів цього шведського університету, а лауреати мають прерогативи отримання медичної допомоги в його стінах.

Через два дні після заснування Асамблеї Шведська академія набула права вручення Нобелівської премії з літератури. Проте, перші Нобелі почали вручатися з 1901 року, оскільки до цього часу організація влагоджувала фінансові питання. Так, в середині 1900 року була заснована Фундація Нобеля, і цього ж року шведський король Оскар ІІ затвердив її статут. 

Іmage by Главком

До того ж, на сучасний розподіл рішень в організації вплинуло розірвання Шведсько-норвезької унії в 1905 році. Таким чином, Шведська академія отримує видиму вагу в оцінці преміантів з літератури, а Норвезький комітет переконується в тому, що внесок кандидата у справу миру є дійсно значущим. 

Літературний Нобель: переваги й проблемні місця

Більшість із нас не задумується над тим, що потрібно зробити автору, аби отримати Нобелівську премію. Найпрестижніша світова нагорода дістається не за твір чи ім'я, а за творчість загалом, - чи то, певним чином окреслений внесок у світову літературу. Це дає змогу сподіватись на максимальну справедливість,  в контексті масштабу та сталості творчого шляху, а також потужності внеску  - навіть якщо автор написав небагато. 

Діалектика сталості та потужності, ймовірно, спричиняє чималу кількість суперечок про те, хто насправді гідний. Втім, ця проблема є дискутивною, на відміну від слабких місць, у яких провідне місце займають часові рамки.

По-перше, це вимоги до моменту створення роботи, які сягають, найближче, року до номінації. Тобто, в сегмент розгляду можуть не потрапити твори, значення яких у справі миру доведене на суспільному рівні. 

По-друге, маємо не раз доведену неможливість отримати премію авторам, що померли до етапу відбору. Зокрема, Іван Франко, Василь Стус та Іван Багряний, хоч і були номіновані, але не розглядалися через передчасну смерть - а часом, через затримки та тяганину, що не враховували реальних обставин їх життя на той момент.

Іmage by Webart

По-третє, це країна походження премії, адже перевагу може бути надано місцевим авторам, особливо коли вони давно її не отримували. Так, за 123 роки існування Нобелівської премії з літератури її отримали 15 скандинавських лауреатів (більше 10%), з них 8 шведів та 4 норвежці. Ця тенденція призупинилась у 1974 році, коли шведи отримували найпрестижнішу винагороду 2 роки поспіль.

Unfair play: спекулятивні моменти

Ще одна помітна річ у врученні Нобелівської премії з літератури, яка здатна викликати істерику - склад країн лауреатів. Прибічники етноцентристських теорій досліджують цей розподіл протягом усього періоду існування премії. Виходять навіть інформативні результати, - проте, робити з них утилітарні чи всеохопні висновки не варто. 

Етнічний фактор має значення, але, скоріше, в сенсі розміру гравця. Байка про левову частку є добре відомою з езопових часів, і дивуватися тут нема чому. Навіть сьогодні, в демократизованому, здавалося б, світі деякі учасники книжкових форумів зізнаються, що розмір має значення. Не забуваймо і про політичні стратегії, в яких певний етнос чи спільнота набувають підтримки великих гравців й так само є відкинутими, коли вже нема потреби.

В конкуренції за право номінуватись існує досить-таки двозначна можливість змінити твір під вимоги незадовго до номінації. Через розмитість офіційних вимог існує заділ для так званих ринкових маневрів, а не якихось суттєвих доробок, що розкривають зміст ідей, виключають хибні міркування чи підвищують якість тексту. 

В усякому разі, не варто ігнорувати настрої окремих персон і суспільні тенденції, де певному фактору надається неприродно провідне значення. 

Ще одна кулуарна тема - списки номінантів. Їхні імена неможливо дізнатись аж до вручення, на відміну від Букерівської премії зі Сполученого Королівства, списки якої публікуються відкрито. Така таємничість має сенс, насамперед, у безпеці автора. Втім, і цей позитивний момент став об'єктом спекуляцій, зокрема, на букмекерському ринку. 

Ставки на Нобеля, анонсовані у відкритих джерелах, вочевидь, маніпулюють суспільною думкою і є недостовірними даними для підняття рейтингів та отримання фінансових зисків. Подібні згадки самі по собі ажніяк не відображають мистецьку цінність твору.  

Номінація: офіційні вимоги та реалії

Процес відбору творів для розгляду в фіналі є тривалим, як і годиться преміям подібного рівня. Винагорода найкращому творцю в дусі ідеалізму призначається 18-ма членами Шведської академії, відомими як De Aderton (вісімнадцять). Проте, це лише орган присудження. Остаточним вибором лауреата завідує Нобелівський комітет з 4-5 осіб, яких обирають із членів академії на три роки.

Хто ж може бути номінований на отримання Нобелівської премії? Тут існують досить-таки стандартні реалії. Письменники, навіть імениті, висуваються за рекомендаціями комітетів у сфері культури, а також лауреатів попередніх років. Зокрема, рекомендантом Василя Стуса у 1985 році став Генріх Белль, але навіть його фігура не завадила звичайній бюрократії. Більше про перипетії подання українських авторів можна дізнатись у публікації від Національної спілки письменників. 

До того ж, будь-який автор може бути й посунутий колегою з регаліями. Окрім членів Шведської академії та аналогічних їм закладів, права подаватись на Нобеля мають професори літератури та філологічних наук, номінанти минулих років і президенти асоціацій, пов'язаних з літературною творчістю в країні.

З більш ніж півтисячі номінантів за півроку лишається п'ять, але чекати результатів їм доводиться аж до жовтня. В цьому місяці шляхом закритого голосування обирається єдиний лауреат, до отримання абсолютної більшості голосів.  І тільки в грудні столиця Швеції готова прийняти переможця для урочистого вручення 11 мільйонів шведських крон і золотої медалі.

Нобелівська премія для письменників: цікаві факти

Незважаючи на те, що Нобель має присуджуватись лише одному кандидату, премію з літератури було поділено між двома чотири рази. Перший розподіл стався у 1904 році між французом Фредеріком Містралем, що писав окситанською мовою (поема "Мірей") та Хосе Ечегарай-і-Ейсагірре - іспаномовним баском (п'єса "Чекова книжка").

В 1917 році Нобелівську премію з літератури ділили данці Карл-Адольф Г'єллерул ("Ідеаліст") та Генрік Понтопіддан ("Із хат"). Останній твір перекладено українською мовою у 1899 р. Українсько-руською видавничою спілкою. 

1966 року перший івритомовний та ідишомовний лауреат, ізраїльський письменник Шмуель Йосеф Агнон розділив винагороду з Неллі (Леоні) Закс - своєю однокрівною, що емігрувала з Берліну до Стокгольму в 1947 році. Агнон був виходцем з Галичини (Бучач, Тернопіль) і є автором "Весільного балдахіну", "Нічного постояльця" та "Історії галицького єврейства". 1930 року він пережив нищівну пожежу в Гамбурзі, коли згоріла вся його бібліотека та рукописи. Неллі Закс ("Затемнення зірок", "Авраам в солончаках") не належала до жодних літературних течій Веймарської республіки й не піддавалася впливу жодних груп. 

У 1974 році серед членів Нобелівського комітету сталася гостра суперечка через дві місцеві кандидатури. Першою з них був Ейвінд Юнсон  ("Романи про Улофа", "Прибій", "Дні його величності"), критик нацизму, учасник Норвезького опору в часи Другої Світової війни. Другим фіналістом став Гаррі Мартінсон, автор поетичної збірки "Аніара",  романів  "Шлях до королівства дзвонів" та "Треба йти", ветеран війни за незалежність Фінляндії (1939-40 рр.), вагабондист і самоучка.

1959 року поетичну збірку, чи то, радше, фантастичний епос "Аніара" про порятунок від атомної катастрофи кілька днів читали по шведському радіо. Мартінсон помер через 4 роки після вручення премії, наклавши на себе руки в лікарні Каролінського університету - за офіційною версією, через критику, що впала на нього після слави. 

Колишній соцтабір представлений письменниками Чеславом Мілошем ("Поневолений розум")та Іво Андричем ("Міст на Дрині"). Поляк Мілош, що народився у Литві та у 30-х роках сприяв її незалежності, був змушений емігрувати до Польщі. Перебуваючи у варшавському гетто, він протистояв нацистській владі й отримав звання Праведника світу. 

І тут особистість Андріча є неабиякою дивиною в списку лауреатів. Боснійський хорват, що боровся проти австрійського уряду екстремістськими методами в організації, причетній до Сараєвського вбивства,  врешті, став дипломатом у спробах замирення Третього Рейху, що закінчилися підписанням колабораційного Троїстого пакту за участю націонал-соціалістичної Німеччини, фашистської Італії та Японської імперії. 

Втім, це ще не все - під час війни Андріч зближається із номенклатурою Тіто, що тоді був лідером антифашистського партизанського руху. В 1945 році він написав "Міст на Дрині", який був виданий в УРСР 1957 року, а в 1961-му отримав Нобелівську премію. 

Нобелівська премія з літератури: найвідоміші здобувачі

Серед зірок світової літератури з Нобелем - Генрік Сенкевич (1905), автор історичних та соціальних романів про Польщу різних періодів, та, зокрема, Україну з польської точки зору, засновник ПЕН-клубу Джон Голсуорсі, автор "Володаря мух" Вільям Голдінг, гонимий за свій стиль Джон Стейнбек ("Грона гніву", "Про людей та мишей") та Юджін Гладстоун О'Ніл.

В цьому ж списку - Ернест Хемінгуей, Бернард Шоу, Габріель Гарсіа Маркес, Томас Манн. Поряд із ними займають місце такі стовпи, як Ромен Роллан, Анатоль Франс, Андре Жід, Альбер Камю. Провідники деколонізації Тоні Моррісон, Рабіндранат Тагор і Пабло Неруда посіли гідне місце поруч із Томасом Стернзом Еліотом, Вільямом Фолкнером та Бертраном Расселом. Серед політиків Нобелівським лауреатом з літератури став Вінстон Черчілль.

Радянський сегмент зайнятий не тільки диссидентами Іваном Буніним, Олександром Солженіциним та Йосипом Бродським, але й Михайлом Шолоховим та Борисом Пастернаком, які теж випили свою гірку чашу. Так, Михайло Шолохов зазнав не лише політичної критики, але й, попри об'єктивність "Тихого Дону", став об'єктом інсинуацій з приводу авторства. Пастернак за життя так і не зміг отримати грошової винагороди - чи то через заборону від радянської влади, чи то від суспільного цькування за "Доктора Живаго", коли його називали зрадником навіть відомі колеги по перу. 

До заснування премії Андерсена в галузі дитячої літератури Нобелівську премію було вручено Редьярду Кіплінгу ("Книга джунглів"), Сельмі Лагерлеф ("Чудесна мандрівка Нільса Гольгерсона з дикими гусьми" та Морісу Метерлінку ("Синій птах"). 

Серед авторів сучасності - Жозе Сарамаго, Семюел Беккет, Орхан Памук, Боб Ділан, Кадзуо Ішігуро. Жан-Поль Сартр ("Буття і ніщо") відмовився від грошової винагороди заради свободи від обов'язку будь-якій соціальній інституції. 

Попри видиму перевагу чоловіків, жінки теж отримують Нобеля. Тоді як С.Лагерлеф стала першою жінкою-лауреатом, найстаршим здобувачем на сьогодні є Доріс Лессінг, а цьогорічним переможцем - південнокореянка Хан Канг (роман "Вегетаріанка"). Премія лишається найпрестижнішою винагородою в літературних колах і одним, але не єдиним способом заявити про свою творчість широкому загалу.

КнижКава у Facebook, Telegram, Bluesky, YouTube

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net