Автор Арнольд Лопушанський
Одна з найпрестижніших світових премій цього року знову вручала нагороди у міжнародному форматі. International Booker Prize 2025 виявив надзвичайну, як для нього, широту охоплення, і в короткому списку опинились навіть ті, на кого тут годі чекати.
А чого ж чекати авторам, які прагнуть потрапити хоч би на довгий список? В першій публікації про історію Букерівської премії ми описували умови та правила, згадавши найвидатніших номінантів за увесь час існування нагороди. Настав час зазирнути в сьогодення і визначити певні тенденції - літературні й часові.
Біда в тому - а може, й щастя - що британці зібралися вчити нас критиці, ще й у межах наших же літературних курсів. Чи це натяк, що критичне мислення в Україні несформоване як таке - тоді на чому вони грунтують таке переконання? - чи ми повинні критикувати, як вони, але в такому разі, виникає бажання повторити питання знову.
В усякому разі, невтішні тенденції в британській літературі сьогодення змушують глядіти не лише в її минуле та повторювати вже давно завчені тексти про англійські традиції. Більш того, нещодавня книга Бориса Джонсона змушує згадати наших же президентів-письменників - і, якщо Леонід Кучма написав книгу “Україна - не Росія”, запропонувати британцям змінити назву книги прем’єра на “Британія - не Америка”.
Загалом, британці славляться витонченим умінням принижувати, але, за британським же прислів’ям, “без твоєї згоди тебе не принизять”. Тим паче, ті, хто про існування української літератури, за їхніми зізнаннями на наших форумах, дізнався відносно нещодавно. Тобто, перед початком критичного процесу потрібно володіти предметом критики, а не писати пальцем на дошці, як ті керолівські присяжні. І спитати, що ж ми, насправді, думаємо - і, головно, почути правду без невротичних сіпань.
Краса критичних концептів заливає очі майже одразу після перших хвилин читання букерівських новин. Театралізація текстів, які без неї наче й не живуть, і ретельно підібраний гуманістичний словник не рятують від тужливого відчуття неовікторіанства, що ось-ось прорветься крізь діру в лататті. Коли вже премія Вальтера Скотта перетворилась на трампівський гей-відстійник, чому б усій країні не потопитись у лайні, мов той горе-магрекер?
Найцікавіше, що Британська Рада точно впевнена у чималій кількості бажаючих стати копрофілами. Це настільки давня хвороба, що мовні курси ми воліємо купляти у друкованій формі. Принаймні, це хоч якийсь доказ компетентності.
Гнилий душок неовікторіанства вражає кожного, хто хоч би кінчик носа сунув на сучасний літературний ринок Великобританії. І це вже не поділ на консерваторів та лейбористів, яким намагаються грати задля формування виборчих упереджень. Саме британський консерватизм породив їхній же специфічний лібералізм, у якому можна все, чого не варто, і де Юсупов заганяє під лід Распутіна, бо Україна ж - не Росія.
Криза ліберальної ідеології - це вам не кривий рот сучасного британського плаксія, який безпомічно дивиться на те, що з ним роблять, ще й будує для того багатоповерховий концепт, який спалять його ж замовники.
Криза ліберальної ідеології - це вам не кінець матріархату, в якому життя після Єлизавет існує лише в гардеробах не-принцесс. І це навіть не типово британське марновірство, коли ім’я нового короля воліють зайвий раз не згадувати вголос.
Криза ліберальної ідеології - це перетворення королеви на служницю, тільки й всього. Короля, за свідченнями математиків ХІХ століття, вже не потрібно перетворювати.
Цьогорічний Букер у міжнародному форматі довів, що британське суспільство таки вміє прохати про допомогу, хоча не завше воліє відповідати на подібні заклики. Отже, згадаємо короткий список International Booker Prize 2025.
- “Світильник серця” Бану Муштак (Індія) - переможець.
- “Калькуляція гучності” Сольвей Балле (Данія)
- “Маленький човен” Венсана Делакруа (Франція) - вибір “КнижКави”
- “Перфекція” Вінченцо Латроніко (Італія), перекладачка якого увійшла до суддівського списку International Booker Prize 2026
- “Око Великого Птаха” Хіромі Кавакамі (Японія)
- “Леопардовий капелюх” Анн Сер (Франція).
Отже, в короткому списку цього року опинились аж двоє французів, одна данка, один італієць, одна японка та одна індійка, з яких, звісно, перемогла індійка, з чимало футуристичною, реверсивною оповіддю про життя жінок в постколоніальній глибинці. Емансипація жінок та матріархат майбутнього виявилися двома контртемами, але перемогло, все ж таки, вміння розповідати. До того ж, душорозривна історія на фоні нудного тексту виграє завжди.
Жіночий “день бабака” Сольвей Балле чудово театралізований, але туманно проговорений критиками як загадка одного дня героїні. Чи варто занурюватись у нього, питань не виникає, а чи варто продовжувати, вже й не згадаєш. Потреба озвучення - що саме хотіла озвучити ця жінка? І як це зробити, коли її ніхто не хоче слухати?
Знудження технократичним світом і комунікаційний колапс у Вінченцо Латроніко перетворюється в суцільний брендинг, хіба що без етикеток. Потік свідомості замінюється потоком речей, але переварити його ще важче, ніж оливкові кісточки замість оливок. В усякому разі, радимо наш метод - якщо відчуваєте, що нейде, закривайте книгу.
Безум, емоційне донорство та самогубство піднімаються як теми, що вартують уваги, в “Леопардовому капелюсі” Анн Сер. Тут, здається, не виникає проблем із зануренням, бо всі ми, так чи інакше, демонструємо ознаки патологій. Те, що здається для багатьох нормальним у повсякденному житті, виявляється лише звичним, а так і привертає увагу як викривлення, з яким змирились - у собі чи в інших. Бич нашого часу, деперсоналізація, що входить в ознаки патологічного душевного стану, продовжує ганяти нас коридорами свідомості, доки не впадемо без сил або, все ж таки, почнемо згадувати, у чому збрехали собі.
Втомлена, розгублена імперія в світоглядній кризі, де вдома погано, а в сусідів іще гірше, знуджена славетним минулим і спрагла до пригод, з першими ознаками старечих розладів, які підточують і без того хиткі її підвалини, ховається за рожево-блакитними обгортками “видань для робітничого класу”. І, якщо у вас виникає питання, чи добре ви поїли перед читанням чергового букерівського шедевру - поїжте. Добряче.
КнижКава в Telegram -
не пропустіть нашого вівторка!
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар