Толкін на Заході: від картинок до картин

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька        

Репортаж місяця - травень 2024 квітень березень

Багато хто здивується, що Толкін, насправді, не є дитячим письменником. В академізованому британському суспільстві його дебют сприйняли саме так, але він не надто заперечував.

Досвідчений учений-лінгвіст, Толкін усіляко намагався - і це йому, справді, вдавалось не лише в книгах - знайти особливу мову спілкування з читачем. Він умів бути терплячим і з видавцями, але все ж таки потерпів, - як через особливості тодішнього ринку, так і через кон’юнктуру, шахрайство й неспівпадіння власних очікувань з реаліями.

Загалом, Толкінові щастило з видавцями - хіба що, крім останніх років, коли було засноване власне сімейне видавництво Tolkien Estate. Чому “батько фентезі” та його потомки вирішили автономізуватись від медіагіганта HarperCollins, чому на ринку існує така плутанина з виданнями, й чи весь це життєвий легендаріум Толкіна, розповідаємо в заключному спецрепортажі весни.

Allen & Unwin: майже родинний зв’язок

Така вже на Заході традиція, - і в нас вона була - створювати ніким не засуджувані, цілком легальні й поважні сімейні бізнеси. В 1897 році батько першого видавця Толкіна, будівельник Джордж Аллен, за підтримки відомого британського письменника Джона Раскіна відкриває в Лондоні George Allen & Sons. 

В 1911 році компанія продала контрольний пакет аристократу Анвіну і стала називатись George Allen & Unwin.

Сер Стенлі Анвін у 1937 році згодився надрукувати “Гобіта” на правах дитячої книги, додрукував його і перевидав, пройшовши разом із Толкіним усі кошмари Другої світової. Втім, зі з’явленням “Володаря перснів” між видавцем та письменником загострились суперечності, які ледь не призвели до переходу в інше видавництво.

Так і ні

Випускник Єльського університету, Мілтон Волдмен, американець, що став літературним радником двох британських видавництв - Longman, Green та William Collins, Sons & Co - у 1949 році отримав рукопис “Сильмариліона”, що народився з “Книги втрачених сказань” і ще не був готовим до видання. 

Чому ж Толкін вирішив передати рукопис очевидному лоббісту конкурентів Анвіна? Якщо заглянути в ситуацію, можна побачити щось більше, ніж роялті. 

Вочевидь, Анвін, який від початку прагнув захистити інтереси видавців у режимі paper rationing, припинив боротьбу за ресурси з медійниками, що штампували стоси преси на користь перемоги. Толкін, який пережив утрату першого видання “Гобіта” через гітлерівські бомбардування, уже готував продовження і початок історії, мабуть, сподіваючись, що з кінцем війни британський уряд змінить політику щодо паперу для видавництв.

Утім, до 1949 року ситуація суттєво не змінилась. Анвін апелював не лише до державних, а й до ринкових вимог, у яких зубожілий читач не міг одразу купити видання великого об’єму - тобто, книгу, яка містила кілька творів. А Толкін, якому хотілось, аби його книги опинились у читачів якнайскоріше - і це нормально, в тодішніх умовах - прагнув саме однократності. Йому дуже часто доводилось у своєму житті чекати щасливого випадку.

Не варто забувати, що Толкін був ученим, які без особливої напруги можуть управлятись із товстими книгами. Він був мовознавцем та ілюстратором, що дозволяло знизити вартість книги, розумівся на суто книгознавчій економії, коли однократна велика ціна менше, у підсумку, за ціну розрізнених видань. 

Утім, побоювання видавця не продати потрібну кількість книг у Великій Британії того часу притомили Толкіна. Він зважився на крок, який не зміг би зробити без певного роду переконаності. Волдмен зацікавився рукописом і обіцяв відстоювати ідею повного видання - “Володар перснів” та “Сильмариліон” (ще тодішній легендаріум), уже вдруге відхилений Анвіном як доповнення до основної книги.

Варто зазначити, що в детальному описі цієї драматичної історії біограф Толкіна, Г.Карпентер, урешті, виходить за рамки псевдорелігійного академізму і зважується на гострі кути. І знову католицькі кола зіграли в цій історії провідну роль. З Волдменом Толкіна знайомить отець Джервейз Метью, що викладав ув Оксфорді та Каліфорнії. 

Волдмен бере рукопис Толкіна, хоча не приховує стурбованості обсягом. Утім, це звучало не як вартість, оскільки Колінзи були багатшими за інших видавців того часу і могли дозволити собі “паперові розкоші”. Втім, власник Collins розкошував не лише папером, а й обіцянками на користь отримання прав. 

У підсумку, Толкіна почали переконувати в необхідності скоротити “Володаря Перснів” на користь “Сильмариліону”. Перед цим він устиг полякати Анвіна втомою від власного творіння і навіть удатись до маніпуляцій на користь, як йому здавалось, вигідної пропозиції проти “скупого лицаря”.

Єдине, що випадає з уваги - шотландське пресвітеріанське коріння Колінзів, яке, мабуть, зовсім не засмутило отця Джервейза Метью, ба, навпаки, надихнуло. 

Втім, суто пресвітеріанська любов до скорочень зіграла проти католицьких кіл злий жарт. На додачу, Толкін завершив твір, Волдмен, уже директор Collins, і сам власник видавництва перекладали одне на одного відповідальність за рішення в умовах зростання цін на папір. 

Тим часом Анвіни спокійно дочекалися “повернення короля” і видали - хоч і не без нових драм - у 1954-55 рр. “Володаря перснів” на британському ринку. Втім, Толкіна винуватити, по суті, не було за що. Він був безкінечно відданим справі, в яку вкладав сили надлюдської можливості. 

Щоправда, і Анвіни, і Коллінзи, врешті, опинились в пащі одного з найсильніших хижаків американського ринку. Це Руперт Мердок, гіпермедійник епохи гучних поглинань 80-х, власник News Corporation. В 1990 році, внаслідок остаточного злиття трьох видавничих домів, утворився HarperCollins. Allen & Unwin залишились відносно незалежною компанією в Австралії.

Усе, що стосується візуалізації творів Толкіна самим автором, а також дизайну обкладинок, зазнавало постійних обмежень, - здавалося б, через фінансову необхідність, але, врешті, письменник припиняє воювати з видавцями на цю тему, ще й яким ризикованим способом.

На межі

Що стосується боротьби Толкіна за власність над творами, вона почалась іще з 1969 року, коли він продав права на екранізацію американській компанії United Artists. Із цього почалися тривалі тани за екранізацію Толкіна, що, виявляється, зовсім не був у дружніх стосунках з Пітером Джексоном. 

В результаті, HarperCollins, один з учасників “великої видавничої п'ятірки” підтримав судову справу The Tolkien Trust проти New Line Cinema - однієї з п’яти великих кінокомпаній США. Справа стосувалась отримання Толкінами роялті від екранізації Джексона, що принесла шалені прибутки по всьому світу. Врешті, обидві компанії дійшли згоди - на той час, із Warner Bros. 

Що стосується біографічного фільму "Толкін" та його зняття з прокату в Україні, - схоже, не обійшлося без втручання Мордора, хоч фільм отримав схвальні відгуки глядачів перед тим. 

Заклик не бути злом учергове лунає по обидва боки Атлантики. Ukrainian Film Distribution (колишній Геміні Фільм Україна із німецько-російським капіталом) та кіногігант 20 Century Fox, що не гребує знімати серіали про зло вищого гатунку - все ще не засторога для тих, хто друкує виправдання цього зла в коштовному дизайні.

The Tolkien Estate виникла як компанія, що управляє літературною спадщиною Дж.Р.Р.Толкіна після його смерті в 1973 році - одначе, не всією на даний момент. Так, “Сильмариліон”, подальші твори, оригінальні карти до "Володаря перснів" та записки були видані Кристофером Толкіном, сином свого батька, в той час як Harper & Collins лишається англомовним видавцем “Володаря перснів” та “Гобіта” у різних дизайнерських варіаціях. 

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

VinBookFest2025: майбуття з провінції

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Минув тиждень з дня чергової регіональної події на книжковому ринку, і можна писати висновки, які не спадуть на розум під час великого фестивалю. Це не лише ефект масштабності. Ставки у великих містах робляться на те, аби вразити гостей якнайбільше.

Регіональні фестивалі - скромніші й розважливіші. Тут менше яскравості, епатажу й натовпу, більше часу для вдумливого слухання й спілкування. Проте, видавцям бракує певності щодо читацьких смаків, - або, радше, це страх не вгодити феодалам.

Чому так? Вінниця є однією з сучасних феодальних столиць України, а ми все ще живемо в часи, де дурним бути дешевше. Так і формуються менш ніж посередні ятки торгівця, що радше звернеться до найгрубших, найтемніших почуттів аудиторії, аніж розверне перед нею чемодан Мелькіадеса.

В часи контрколонізації - давайте будемо чесними з собою - влада медіа є надзвичайно потужною для формування паралельної або відгалуженої реальності. Ця влада є особливо потужною у великих містах, провінція менше захоплена нею. І саме тут можна почути соціально-політичну думку поза впливами медіасфери - з вуст креаторів, що, так чи інакше, перебувають в руслі подій і розповідають про них у художній, прийнятній, близькій для багатьох формі.

Зустрічі з досвідченими, талановитими авторами відкривають грані реальності, яку ми не в силах іменувати через розпорошеність, розмитість або зсув термінів. Саме в спілкуванні з творцями, що прожили кілька епох в історії нашої держави, ми бачимо себе в ній такими, як є - живими, хоч і деформованими, причинними.

Питання, що ми їх ставимо письменникам, народжують відповіді з неймовірною концентрацією суспільної думки, з КПД, що тут же відображає трансформацію енергії слова в енергію дії. Наприклад, Тамара Горіха Зерня описує маніпуляцію революційними настроями, що відбувалася на Донбасі як метод підготовки війни, згадує амбіції місцевих жителів щодо посад в жилкомунгоспі, а феномен короля Данила й моавітський синдром Герая все ще поза увагою сучасних дослідників історії. 

Втім, капрановське слово так і лишається шукачем закономірностей, що керують нашим повсякденним життям у системі кривих дзеркал. Оця-то система є добре помітною молодим авторам, що не такі вже й зумери. Їхня сатира виявляється такою самою призматичною, як око Тарантіно і телескоп Маркеса, що вбачає магічний реалізм оббитою сходинкою нагору, замість магічного мислення, що в нього прагнуть запхати зискарі пітьми.

Звісно, письменника не можна вважати філософом чи творцем теорій з претензією на безпомилковість та всеохопність, - бо знов ризикуємо з Хаббарда зробити саєнтолога. І кожен пошук має осмислюватись із точки зору придатності до життя. Коли язичництво й магія довели свою непридатність, це були часи розпаду й занепаду, а не розквіту й добробуту. Сподівання начаклувати перемогу - такі самі смішні, як і гра зі словами, що не можуть бути відірваними від внутрішнього світу людини.

Тут проукраїнське мислення, в якому герой - активний, дієвий, інтелектуально розвинений і чуйність поєднує з хоробрістю - залишило далеко позаду мислення колоніальне чи позадержавне, в якому українцю відводиться роль холопської темноти, закутного месника - чаклуна з травичками, а всі розумні й сильні - москалі, біляки, чи, не приведи Господи, жиди.

Інший, несподіваний акцент українського письменства - герой (і медіатор) в стилі Буковськи, що, пройшовши крізь кола персонального пекла, викликає довіру читача, без осуду та фарисейства, без правильних слів та схвалених реакцій.  

Сфера психо, що ми її так не любимо через потребу вивчати на рівні науки, а не замовлянь, уже описується авторами, які звикли мати з цим справу. "Закони Невриди" Катерини Самойленко розглядаються на рівні політичного фентезі, де висміюється, в тому числі, хронічна віктимність, а "Придуркуватий роман" Віталія Запеки зазирає в "царство буйних", де все, як у людей - навіть світ палат і халатів. 

Жага до панування там, де не знятий нашийник раба, сковує все суспільство одним ланцюгом смерті. Чи будемо ми жити, залежить від того, на що наш внутрішній Піноккіо витратить батьківські кошти. І досвід принижених тут не приховати так само легко, як незручний пост у соціальній мережі. 

КнижКава в Facebook - щотижня й більше

Дізнавайтеся новини 

видавничої спільноти разом з нами

Толкін в Україні: історія перекладів

Image by MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька 

Репортаж місяця - квітень 2024 березень

Творчість Джона Рональда Руела Толкіна є каменем спотикання для багатьох - видавців, учених і перекладачів, що не лише намагаються виконати інструкції письменника. Будь-який переклад - справа творча, тим паче, у фентезійній сфері. Проте, історія перекладів толкініани знала різні випадки, коли оригінальні тексти перетворювались і навіть зникали - а все воно, кляте кільце влади.

Сьогодні, в другому репортажі місяця, присвяченому творам Толкіна, ми не будемо шукати Горлума, що, певно, досі прагне отримати “свою пишноту”. Натомість, заглибимось в історію, яка, так чи інакше, дала нам можливість читати й досліджувати великого письменника, а цілій плеяді авторів - їти його стежками.

“Туди і звідти” і біг на місці

“The Hobbit, or There And Back Again”, або славнозвісний “Гобіт” уперше побачив світ в 1937 році, завдяки видавництву George Allen & Unwin. Книга, що спочатку була призначена для дітей, згодом, перетворилася у досить-таки доросле видання, зі складним, розгалуженим світом та філософськими питаннями, що їх розв’язує Більбо Беггінс, дядько Фродо з найпопулярнішого “Володаря Перснів”.

І тут ми одразу натинаємось на кілок, який толкіністи-фани закидають вже не одному перекладачеві. Ефект містера Сьюєрсона спонукає їх наполягати на оригінальному звучанні власних назв - та не лише це. Український переклад “Іліади” у виконанні Степана Руданського лякає тим, чого кожному з нас ажніяк не хочеться - станом хутірського невігласа, не здатного сприйняти жодних іноземних назв без “га”. 

В 1985 році українці вперше змогли читати Толкіна рідною мовою, завдяки перекладу “Гобіта” Олександра Мокровольського з англомовного тексту. Той текст був скороченим радянським виданням, і лише після закінчення роботи над ним перекладач отримав британський оригінал, що змусило його повністю переглянути готову працю. 

Загалом, на той період в СРСР існувало більше десяти перекладів “Гобіта”. Це окрема історія перекладацьких пошуків шляху до оригінальних текстів. Так, В.О.Маторіна, російськомовний український перекладач, вирішила не робити ставку на час, а знайшла спосіб, який, врешті, привів її переклад до колекції Tolkien Estate.

Жінки, Карл!

Водночас, закордонні перекладачі теж вели власну боротьбу за право тлумачити “батька фентезі”. Перший шведський переклад Торе Цеттергольма 1947 року, з ілюстраціями його брата Торбйорна, зазнав невдачі. Цеттергольм був досвідченим журналістом та драматургом, але його режисерський підхід ажніяк не спрацював. 

Толкін змушений був спертися на плече однодумців, ще й жінок. 1962 року фінський творець Країни мумі-тролів Туве Янссон допомогла йому з ілюстраціями нового шведського перекладу. Редакторкою стала її колега зі Швеції, знаменита Астрід Ліндгрен, а перекладачем - Брітт Герда Халлквіст, не лише магістр філософії, а й досвідчений тлумач дитячої літератури.

Що з Мокровольським?

Перший український переклад “Гобіта” вийшов у видавництві “Веселка”, з друком у Києві та Харкові, під назвою “Гобіт, або Мандрівка за імлисті гори”, накладом в 115 тис.примірників. Михайло Біломлинський став автором чорно-білих ілюстрацій, які він зробив для видавництва “Детская литература” в 1976 році. Прообразом Більбо художник обрав актора Євгенія Леонова. 

Друге перевидання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського було випущене в 1992 році, але той самий ілюстратор вніс в обкладинку просто-таки батальні зміни, які повністю відповідали реаліям того часу. Обидва видання - і українське радянське, і другого року незалежності - ще можна знайти, аби насолодитись авторською поетикою та картинками в стилі мультфільмів 60-х.

В 2022 році львівське видавництво “Астролябія” випустило ювілейне видання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського, з оригінальною ілюстрацією Дж.Р.Р.Толкіна на суперобкладинці. Це видання побачило світ за рік до смерті першого українського перекладача “Гобіта”, останнього представника школи українського класичного перекладу на базі журналу “Всесвіт”. На той час в “Астролябії” вже існував новий переклад 2007 року від Олени О’Лір (Олени Бросаліної), яка працює з творами Толкіна по сьогоднішній день.

Проти течії

Попри критику, О.Мокровольський продовжував працювати над перекладами подальших книг Толкіна з серії “Володар перснів”. На початок 2000-х робота цілої низки тлумачів толкініани в Україні була спорадичною, майже волонтерською, - можна сказати, спробами на фоні вже існуючих професійних перекладів російською, які хотіли читати толкіністи.

Справа ускладнилася тим, що Мокровольський вирішив робити не переклад, а переказ. Співпрацюючи з видавництвом “Школа”, він узяв участь в адаптації трилогії Толкіна для молодшого та середнього шкільного віку. Де-факто. Мокровольський повернувся до тих самих баранів - ще й на фоні конкуренції з харківськими видавцями, які на той час уже мали російський переклад Аліни Немірової й вирішили робити з нього українську версію.

Не обійшлося без “третьої сторони” - львівської, що взялася за справу хоч і по-дрогобицьки, але, згідно інструкції письменника, спочатку. Втім, про галицьку перекладачку “Гобіта” широкій громадськості майже нічого не відомо, - крім того, що вона встигла зробити фрагменти перекладу з англійської й дослідила димінутиви, або зменшувальні форми іменників, як одну з самобутніх прикмет украхнської мови.

Та сама зменшувальність потім з’явиться в перекладі толкінівських віршів, наведених у біографічному опусі Гамфрі Карпентера, виданому “Астролябією” в 2022 році, коли ювілейне видання “Гобіта” було запропоноване читацькій аудиторії. 

Повертаючись до перекладів Мокровольського, скажемо, що автор доробив свою титанічну працю за один рік. Він привів “Володаря Перснів” до єдиного знаменника - такого самого адаптованого варіанту “Гобіту” від видавництва “Школа” 2002 року, з ілюстраціями О.Фесенка. 

Дочекавшись кінця харківської епопеї, видавництво “Астролябія” в 2004 році розпочинає свою, з невеличкою відмінністю вже у заголовку.

“Астролябія” та зірка

“Володар перстенів” у перекладі Олени Фешовець (текст) та Катерини Оніщук (вірші) вийшов протягом 2004-2005 рр. В 2006 році він був перевиданий одним томом, а вже в наступному році вийшов “Гобіт” в перекладі Олени О’Лір. Як розповідає фахівчиня, на момент отримання замовлення щодо “Гобіта” вона вже працювала над тим самим твором, що його колись перекладав Толкін - над англосаксонським епосом “Беовульф”. “Гобіт” став першим прозовим твором, який перекладала О’Лір. 

Frodo Baggins уперше став Торбиним, але втеча від російських наративів знову перетворилась у біг із зав’язаними очима - неабиякий герць посеред лісу, де один боєць натинається на іншого, а Беггінс набуває латвійського громадянства, не бажаючи змиритись із виключно польським тлумаченням слова bag. Лише зі з’явленням “гоблінського” перекладу” вибудувалась чітка диспозиція - Торбин та Сумкін. Якщо автор “Гобіту” хотів пожартувати, то це йому вдалось на кілька століть уперед.

Чи то не суміш прозаїчності та віршованості підштовхнули колектив “Астролябії” до співпраці з Назаром Федораком, але на теперішній момент маємо одразу трьох перекладачів поезії Толкіна. Доцент кафедри Українського Католицького Університету, ловець Сковороди - чи вплине це на подальшу кількість редакцій толкініани в “Астролябії”, побачимо.

Що б там не було, а українські читачі мають можливість придбати усього “Володаря Перснів” і “Гобіта” - поки що без артбука, але з, нарешті, офіційним “Сильмариліоном” в перекладі Катерини Оніщук, Олени О’Лір та Назара Федорака. В усякому разі, кругла мідна ручка старого Більбо так і лишається мідною, попри всі кліматичні зміни.

Продовження теми - в спецрепортажі за травень 2025 року

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Толкін і перстень влади: код Середзем'я

Image by @MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька        

Репортаж місяця - березень 2024 квітень

Навряд чи існують в світі літератури книги, що пережили не лише сотні видань, а й подань, інтерпретацій та мовознавчих трюків, як твори Толкіна. В літературознавстві склався цілий напрям під назвою "толкіністика", і ці поважні фани відрізняються від молодіжних субкультур хіба що одягом, який не видає в них ані гоббіта, ані ельфа. Сьогодні, в тиждень читання Толкіна, говоримо про особливе явище у житті письменника - його боротьбу за свободу, що надихнула на створення незабутніх образів і подій.

Толкін епічний

З початку війни в Україні не треба пояснювати, хто такі орки, й чому ми так назвали своїх ворогів. Цей влучний толкінізм так міцно зайшов у нашу свідомість, що картинки, змальовані Пітером Джексоном у кіноепопеї "Володар Перснів", лише доповнюють слово, яке виявилось паттерном. Чому так? Може, Толкін - справді, чарівник, той самий Гендальф, що він його уявив, мандруючи швейцарськими горами? 

Джон Рональд Руел Толкін - той самий член оксфордської субкультури, яка вічно знаходиться в дитячій грі під назвою "Пошук скарбів", і знаходить. Він утілив принципи, закладені Льюїсом Керроллом у поданні складного через казку, в представленні того, що раніше здавалося нудним і нецікавим, через авантюрну гру, яку сучасні літературознавці звуть квестом і травелогом, а в прадавніх літературних традиціях вона зветься епосом. 

Толкін був активним дослідником "Беовульфу", "Калевали", "Старшої Едди" та "Молодшої Едди" - легенд, що справили засадничий вплив на свідомість германських та скандинавських народів. Він із дитячим захопленням вивчав мови, які склали основу менталітету британців. Це були не лише давньогерманські, а й кельтські мови - зокрема, валлійська, що вважається найскладнішою. 

Більш того, Толкін був творцем власних мов, які розпочались із дитячих ігор і переросли в його літературну спеціалізацію. Стиль його розповіді - епічно-казковий і водночас простий, легкий для розуміння дітьми й дорослими різного віку та рівня освіти. Толкін вміє інтригувати на ходу, розвиваючи в читача кмітливість та інтуїцію, увагу до деталей, створюючи особливе відчуття теплих батьківських обіймів, у яких не страшне жодне зле чудовисько.

Все своє життя Джон Рональд Руел Толкін боровся з чудовиськами, які намагалися відібрати в нього найцінніше - оцю добру владу над душами читачів, секрет якої вони так і не пізнали.

Толкін едукаційний

Толкін народився там, де расова сегрегація свого часу набере жахаючих обертів - у Південній Африці, де його батько, звичайний банківський клерк, прожив недовге життя в лещатах системи, де неможливо бути по-справжньому багатим. Він зростав у британському Бірмінгемі та його околицях - там, де його мати змушена була з останніх сил тягтись, аби виростити двох дітей в суспільстві завищених вимог. Його життя довгий час перебувало під впливом людей, які вважали себе найсумліннішими католиками, насправді, будучи орденом, що не знав жалю до своїх членів. 

Урешті, Толкін пережив особливий, витончений вид наруги над своїми творами - комерційний та цензурний. Останній з них набував не лише політичного, але й особистого характеру, де заздрість та ненависть були рушійною силою дискредитації автора. Сучасні фарисеї не шкодували жодних сил та засобів, аби звести талановитого автора до власної посередності - за допомогою лестощів, здитинювання й наклепу, який вражає своєю підступністю і досі.

Після смерті матері, Мейбл Толкін з роду Саффілдів (що за принципом, описаним Т.Гарді, опинився осторонь аристократичних кіл), Дж.Р.Р.Толкін та його менший брат Артур Гіларі опинилися під опікою католицького священника, що мав власний бізнес із продажу хереса. Френсіс Хав'єр Морган ще за життя Мейбл Толкін мав на неї величезний вплив. Вона була новонаверненою з англіканців, які свого часу не визнали влади папи римського і створили церкву під головуванням британського монарха.

Важко сказати, що саме спонукало місіс Толкін обрати католицтво, та це й не є предметом нашого дослідження. В усякому разі, є певність, що то був духовний поклик, але скористалися ним люди з сумнівними принципами. І справа не лише в англо-іспанському походженні отця Френсіса. Він займав чільне місце у громаді, яка вважала себе "апостольською", але більше нагадувала закритий орден, що не терпів будь-кого стороннього, вимагав суцільної покори від своїх членів та бажав отримати вплив у лінгвістичних колах Оксфорда, Кембріджа, Ексетер-коледжа тощо.

Схоже, це були не просто католики, а радикальні католики, зв'язки яких ішли вглиб та вшир. Ораторіанці (або "ораторія святого Філіппа") були конгрегацією, заснованою в Римі  1558 року, флорентійцем Філіппо Нері, який, будучи другом папи Лева ХІ та Ігнатія Лойоли, позиціонував себе реформатором. Конгрегація взяла на себе обов'язки, схожі з обов'язками йоаннітів, які, мабуть, на той час уже дратували престол своїм впливом. Опікуючись хворими, ораторіанці відбирали для себе майбутніх членів - священиків та мирян. Від них не вимагали чернечих обітниць, у них були готові вкладати власні кошти (як отець Френсіс - у братів Толкінів), але віддячити вони мали титанічною працею, що перевищувала людські можливості.

Можна сказати, що ораторіанці, на відміну від йоаннітів, мали стати "воїнами пера", зайнявши ключові посади в галузі освіти. Для того їм потрібно було увійти в мовний корпус, набувши освіти, браком якої постійно дорікали католицьких думкарів. І тут проявився римський комплекс наддосягнень, який і досі панує в західних університетах та програмах освіти. Це виснажливе, майже безперервне навчання, порпання в найдрібніших деталях на основі схоластичних міркувань, яке ще й за браком фізичної активності та здорового харчування спричиняє розумову деградацію. 

"Скруджі науки" або навіть гобсеки - так виглядає чимало тих учених, які всерйоз поставилися до вимог британської системи освіти. І тут в нашому дослідженні не обійшлося без апологета цієї системи, який піддав факти біографії Дж.Р.Р.Толкіна досить своєрідній обробці. Йдеться про Гамфрі Карпентера, автора праці "Дж.Р.Р.Толкін: Біографія" - радіожурналіста з Оксфорду, сина місцевого англіканського єпископа та теолога Гаррі Карпентера. 

Колода Карпентера, або Галілей з Бірмінгему

Важко сказати, чому Карпентер за весь час свого медійного життя створив лише одну більш-менш відому працю, і навіщо стільки часу присвятив саме Толкіну. В усякому разі, його подальші спроби прославитись на ринку дитячої літератури наводять на певні здогадки - але це, мабуть, історія в дусі Керролла, що у Карпентера піддається особливому виду остракізму.

З перших сторінок читачеві, який хоч трохи знається на британській літературі, кидається в очі стиль містера Брокльхерста - епізодичного, але досить впливового героя роману Шарлотти Бронте "Джен Ейр". Улесливий тон ретельно оминає гострі кути й накидається зненацька, з перекрутами та наклепами, просуває потрібних людей та опосереднює Толкіна як особистість. Карпентер виставляє його ледь не мракобісом, який тиснув на майбутню дружину щодо її переходу в католицтво і дріб'язково чіплявся до неї, не враховуючи брак її духовного досвіду.

Зокрема, історія стосунків Дж.Р.Р.Толкіна та Едіт Бретт, яка була незаконною донькою своєї матері та членкинею англіканського ордену, що їй забороняли вправлятись на фортепіано більше "прийнятного", нагадує спробу молодої пари вирватись із антиутопії, описаної Маргарет Етвуд в романі "Сповідь служниці". Толкіну було заборонено бачитись із Едіт аж до свого 21-річчя, і автором цієї заборони був, звичайно ж, отець Френсіс. Більш того, юнак не міг навіть писати їй, що виглядало дивним навіть у світлі релігійних і суспільних обмежень на близькі стосунки. 

В усякому разі, поглиблена зайнятість Толкіна мовами у цей час наштовхує на думку, що його намагалися пошити чи то до релігійного, чи до наукового целібату, - а може, в синтез такого - де він виявився б типовим експлуатованим студентом. На той час Толкін уже вступив до Ексетер-коледжу на порівняльне мовознавство, де його викладачем був помічник професора кафедри, Джозеф Райт. Саме йому, за твердженням Карпентера, належить вимога до Толкіна "вчити кельтські мови, бо це гроші".

Загалом, досягнення Джо Райта більше скидаються на макіавеллічну вигадку, задля позиціонування на фоні Толкіна, що вправно створював мови, орієнтувався в лінгвістиці пам'яток європейської літератури і, головно, намалював образи назгулів - пізніше, в романі "Володар Перснів", як вершників, що перетворились на чудовиськ під впливом потягу до безмежної влади. Назгули, водночас, нагадують і давньоримських вершників, з їхньою несамовитою жорстокістю, й лицарів з військово-чернечих орденів, що наводили жах на завойовувані землі.

Іншою другорядною особою, що йому Карпентер приписує ледь не провідну роль у житті Толкіна, є Роберт Кв.Гілсон, син директора школи короля Едварда, в якій Толкін із братом вчилися, і, зокрема, робили перші кроки в напрямку драми. Це ім'я, уславлене хіба що роллю капітана Абсолюта, вип'ячене зі звичною для таких опусів недолугістю, але це ще не все. Драмофоб та шекспіроненависник, що зневажає Керролла - далеко не все, що Карпентер у своїй поблажливій прокрустівській манері намагається закріпити за Толкіном.

Задушливі викиди та вкиди ознаменовуються думкою про читацьку обмеженість Толкіна, що базується на його невдобоваримих для єзуїтської свідомості висловлюваннях. Сповнений солодкавих лестощів текст не може приховати ненависть до таланту, проявляючи її аж раптом, у наклепницьких подробицях. Час від часу Толкін та його найближче оточення постають ледь не патологічними особистостями, що закидають котів камінням, а перехожих - грудочками цукру. "Теплі спогади про сільське дитинство" як "основний мотив творчості Толкіна", що радо бігав у фартушку по лісах без назви, стають вінцем пропаганди, яку інакше, ніж неовікторіанство, не назвати.

Толкін едіторіальний та графічний

Звертаючись до історії видання творів Дж.Р.Р.Толкіна, помічаємо, скільки несподіванок трапилося, на здавалося б, протореному шляху. Його підтримували видавці, що потім робили раптові "комерційні" кроки на догоду сильним світу цього й обмежували письменника в його творчих проявах. Він сподівався укласти найвільніші у своєму житті контракти, які, врешті, оберталися перепродажем прав після краху видавничих та продюсерських проектів. Він був змушений створити детальний заповіт, а його потомки - відкрити власну компанію для захисту прав письменника.

Так, історія публікації пріквелу "Володаря Перснів", під назвою "Гобіт, або Туди і назад" (1937) у видавництві Allen & Unwin мала кілька визначних обертів. Першим і дуже болючим з них був режим економії паперу, введений у Великій Британії на початку Другої світової війни. Окрім купонів на їжу, цей режим (rationing) передбачав обмеження у споживанні непродовольчих товарів, - зокрема, паперу. Закон реалізовувався досить дивно, про що у сатиричній формі писав і Джордж Орвелл, і сам Стенлі Анвін, перший видавець Толкіна у Великобританії та світі.

Примітно, що на друк книг виділялося менше однієї десятої тоннажу паперу, призначеного для друку газет - 22 тисячі проти 250 тис.тон та 50 тис.тон на періодичну пресу. Цей режим тривав аж десять років - із 1939 по 1949 рік, через що перший роман Толкіна, хоч і популярний, мав проблеми з додруком.

Згодом, видавці розтягли витрати читача, перетворивши плани Толкіна видати "Володаря Перснів" одним томом на тритомник, і почали суперечку про ілюстрації, в час розподілення прав між Allen & Unwin та американською Houghton Mifflin Company, видання якої можна придбати й дотепер. Толкін був не лише автором, а й ілюстратором своїх творів, розпочавши із обкладинки та суперобкладинки для "Гобіта" (1937). 

Хтозна, як прозвучало побоювання автора щодо диснеївського стилю видання - втім, сер Стенлі Анвін повністю його підтримав. Американський художник мав відмову, Толкін розпочав власну роботу над ілюстраціями, але й тут на нього чекала пастка. Він не одразу домігся публікації повного комплекту своєї графіки як у США, так і у Великій Британії. Ці історії можна дослідити в англомовному виданні "The Art of the Hobbit" (Harper & Collins Publishers), що було представлене на Книжковій Країні в Києві й містить потужний авторський доробок - нариси, малюнки та мапи.

В листопаді 1940 року значну частину тиражу "Гобіта" було знищено під час бомбардування нацистською авіацією, і до 1943 року британські читачі не мали доступу до книги. Офіційне видання у США з'явилося у 1958 році, через чотири роки після виходу першої книги циклу "Володар Перснів", під назвою "Братство персня" у Великобританії.

Толкін юридичний та тлумачний

З розподілом прав Harper & Collins теж вийшла цікавезна історія, коли компанія придбала британську частину Allen & Unwin у 1990 році, але її австралійська частина лишилась незалежною від гіганта видавничого ринку. З того часу Harper & Collins публікує "Володаря Перснів" та інші твори Толкіна про Середзем'я у різних дизайнерських варіаціях, але з текстами постійно виникають якісь дива. 

Почасти, це пов'язано із незгодами Дж.Р.Р.Толкіна та Вільяма Коллінза, - але є моменти, які викликають чимало питань як у знавців, так і пересічних читачів під час відвідання книгарень. Особливо, це пов'язане з англомовними виданнями, які потребують значної уваги задля уникнення підробок і т.з. "адаптованих варіантів", що не відображають повного задуму автора.

Щодо історії перекладів у СРСР, Росії та Україні, наша толкініана теж потребує продовження, і ми його обов'язково випустимо - попри перешкоди, що стали легендою, пов'язаною з отцем-засновником класичного фентезі. Розглянемо й випадок екранізації життя Толкіна, що українці її не побачили з невідомих причин у 2019 році, й історію заснування компанії Tolkien Estate, яку аж до свого 93-річчя очолював син письменника, Крістофер Толкін. А поки що знайомимось із т.з. "кореневими виданнями" та наявним українським перекладом від львівського видавництва "Астролябія". Історії, нарешті, цього року, виповнюється двадцять один. 

Продовження теми - в спецрепортажі за квітень 2025 року

КнижКава в Telegram - не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму.

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net