Показ дописів із міткою дитяча ілюстрація. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою дитяча ілюстрація. Показати всі дописи

вівторок, 2 червня 2026 р.

Сезон книжкової моди: Весна - літо 2026

Images by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Випуск 116 АртКава - спеціальний

Цього року тон книжковій галузі задає глибина тексту, в який занурюємось. Допоки об’ємні книги борються за увагу читача классикою та фантастикою, маємо час на поповнення домашніх колекцій покетбуками та закордонними виданнями з дизайну.

Чому закордонними? На жаль, український дизайн поки що розмовляє кольорами, та, переважно, етнічними.

Загалом, стриманість атмосфери Книжкового Арсеналу - який і цього разу не зрадив хоч би таким традиціям - набуває сталих відтінків. Найяскравіші місця в лівому крилі відвідують політики й значущі особи, найділовитіші зайняті вже зранку, а мистецтво треба шукати … і знайти.

Незважаючи на представленість українських ілюстраторів, отримуємо сумну тенденцію штампувати. Те. що твориться в книжковій галузі, відбувається і в сфері зображення, схильного відтворювати звичні західні зразки, тоді як Захід почувається у нас на теренах куди вільніше й різноманітніше.

З іншого боку, західні технології книжкового дизайну підказують, як подолати кризу. Вишуканість стилю в поєднанні з економією матеріалів виглядає більше, ніж переконливо - зокрема, в галузі дитячої книги та нелюблених  у нас м’яких обгорток. Щодо твердих палітурок, оголеність основи та фактурність у поєднанні з контрастною. неперевантаженою картинкою стає трендом навіть для видавництв, які можуть собі дозволити більше. 

Ухил в бік графічності націлений на фокусування читача та економію його життєвих сил. Видання у формі блокнотів та мистецьких альбомів творять бачення того, як може розвиватись самвидав і артвидав (до речі, з 3 по 5 червня в 13 павільйоні ВДНГ відбудеться Ярмарок Мистецької Книги KABF).

Українські видавці продовжують дивувати послідовністю щодо класичних видань. Так, в А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА тримається на прилавках «Декамерон» Боккаччо» і вже фірмовий ілюстративний стиль Владислава Єрко та Катерини Штанко. Видавництво Stretovych взяло курс на музейний формат. Цього року під склом представлено серію української класики в єдиній національній стилізації дизайну видань.

Сreative Women Publishing заглибилось до історії української інтелігенції ХІХ століття. Передусім, знакові видання стосуються життя та творчості жінок-письменниць в тогочасному суспільстві - як їм велося і чим вони торували собі шлях серед упереджень. «Ті, що творили «Перший вінок», вийшли в дизайні, близькому до класичного, але видавчині взяли шлях на продаваність, поєднавши економічний дизайн і вишуканість ілюстрацій. 

Навчальне видання «Анатомія письменниці» продовжує новітню традицію акумулювати досвід сучасних авторок для того, аби письмо ставало професійнішим та, головно, живішим. Відповідно, ілюстрація поєднує в собі сучасні та етнічні мотиви, в яких модерне та наївне мистецтво формує сучасну авторку.

Щодо кольорових трендів, маємо, як мінімум, дві конкуруючі тенденції. Видавництво «Астролябія» аж раптом змінило зовнішність класики і вирішило запропонувати її громадськості в ультрасучасному мінімалістичному форматі та жовто-чорній гамі. Видання, що мають. як завше, стратегічну насиченість, пропонуються серією єдиного стилю - і тут «Астролябія», мабуть, слідує лінії «НК»Богдан», що невпинно розширює фантастичну серію «Маєстат слова».

До речі, коли вже згадали - шукайте серед нових томів «Маєстату» ще один переклад від Олександра Мокровольського, та, загалом, перекладачі в «Богдана». як ілюстратори в А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, вже стали впізнаваними.

Білий колір, на диво, зайшов до дитячої ілюстрації з західних видань, хоч і не має ще достатнього місця у виданнях українського походження. На стенді гостьової дитячої літератури біла обкладинка в поєднанні зі збільшеним, але компактним форматом для сумочки приваблює дотепними ілюстраціями, в яких легко розпізнати найосновніші елементи оточуючої дійсності - побут, речі, фігури, пози, жести тощо. Італійська розлогість і турецький прагматизм іще конкурують, але компактність текстової частини у західних виданнях доповнюється графікою, в якій немає втомливих кольорів.

Питання зорової втоми, схоже, потурбує і українських видавців, які. нарешті, побачать прилавки очима сучасного українського школяра. Поки що багато хто видає для себе - аби ж то самим не довелося й купувати. Частина видавців повернулась до звичних українських форматів навчальної книги. Економність і привабливість дизайну поєднано зі змістовою насиченістю, де ігри та комунікаційні практики є неодмінною складовою виховання.

Щодо архаїки, вплетеної в сучасний стиль - екслібрис поволі набирає суспільної уваги, як і плакатне мистецтво. Вислови та цитати, створені руками українських митців різноманітними шрифтами, доповнено знаковістю видань. Екслібрис у творі має стати новою культурою авторського стилю і, врешті, користуватиметься популярністю, як прикраса до одягу. Завдяки цьому нехитрому. але вишуканому книжковому мистецтву маємо змогу відкривати нові імена. Щодо драматургії виконання, Книжковий Арсенал потішив доробком юних авторів, які вийшли читати свої твори на мікрофон. 







Images by @MZarzhytska on X


КнижКава в Facebook чи Instagram - 

ваш вибір стилю.

КнижКава в Bluesky -

час митців.


вівторок, 4 листопада 2025 р.

Сезони: Арт-Фест С О М залучає гостей до участі в мистецькому процесі

 Іmage by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька     

1 листопада у Виставковому центрі ВДНГ пройшов новий Арт-Фестиваль С.О.М. @art.fest.som, який презентував себе місцем, де народжується Сучасний Образ Мистецтва. З 11-ї години ранку до 20-ї години вечора в павільйоні 4 відбувалися заходи, на яких кожен бажаючий міг долучитись до процесу творчості як у спостереженні, так і в безпосередньому виконанні, власноруч творячи разом з митцями та самостійно.

Демо-сцена, де художники творять наживо перед чималою аудиторією - непросте випробування для митця та гостей. Митцеві потрібно не просто вийти зі звичних камерних умов творчості, а презентувати процес творення в деталях на великому екрані. Якщо раніше глядачі, переважно, бачили такі процеси в соціальних мережах та на відеосервісах, то на Арт-фесті в Києві вони могли оцінити реальний хронометраж народження мистецького твору, побачити й почути самого художника і познайомитись із ним, як з особистістю.

Так, Ігор Юрченко, викладач мистецтв у “Львівській політехніці” та засновник студії “Колаж”, привіз на Арт-фест більше десятка акварелей, в яких образність перетинається із “повітряною” технікою, що створює відчуття цілісності, балансу дистанції та проникності. Катерина Бондарець, колажистка й викладач в школі “Мудрик”, презентувала спосіб створити лаконічний колаж як метод зниження тривожності під час військових дій та подання індивідуальної картини світу. Запорізький психолог-психотерапевт Юлія Бережна в лекції “Творчість замість паніки” підкреслила, що творчість є станом, протилежним панічному, а зміна особистості під час війни є хоч і незворотною, але такою, що творить нові компоненти людськості.

Ще на тему: Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Найважливішим контекстом фестивалю стало піднесення значущості креативного процесу до рівня власного набутку. Юлія Бережна звернула увагу аудиторії на два значення слова “творити” - старослов'янське та латинське. Якщо в давньоукраїнському суспільстві слово “твор” означало “зібрання до єдиного цілого”, то в латині термін creare був пов'язаний з процесом народження, чогось, властивого Богу. Найцікавіше, що в Європі слово creare набуло суспільного значення в період Ренесансу, коли вдалося знизити неправомірний тиск католицької моралі, яка, де-факто, відмовляла людині в можливості щось творити, крім плодів повсякденної праці або жорстко регламентувала мистецтво як засіб прямого вираження релігійних прагнень.

Під час Арт-фесту відвідувачі могли не лише творити власноруч із використанням сучасних технік (таких, як акварельні фарби та маркери), але й побачити, які ще матеріали існують для розкриття своїх мистецьких талантів. Компанія Rosa Ukraine, як головний партнер фестивалю, презентувала стенд із товарами для творчості - живопису, графіки, скульптури та інших видів мистецтва - від вітчизняного виробника.  

Image by @MZarzhytska on X & Rosa Ukraine

Деякі види матеріалів можна було спробувати безкоштовно під час перебування в інтерактивній зоні скетчингу та на майстер-класах. Зокрема, класи за попереднім записом провели майстри акварелі Ігор Юрченко та Галина Отчич. Іншу половину креативного простору було відведено для дитячої творчості з окремою програмою подій.

Особливу увагу організаторів було приділено захисту прав на об'єкти образотворчого мистецтва та виокремлення сучасних підходів до розгляду твору як оригінального. Засновниця та СЕО патентно-юридичної студії Black&White Аліна Сероштан-Татарінова презентувала гостям лекторію відомості про статус мистецьких творів з точки зору походження та основні способи захистити свій бренд від несанкціонованого використання. 

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Організаторки фестивалю, художниці Анастасія Глазко та Олена Панченко, розповіли нашому часопису, що проект має цілком українську натхненність, буде розширюватись до нових активностей та відкитий для меценатської підтримки. Зокрема, планується провести наступний фестиваль навесні 2026 року. Цьогоріч партнером фестивалю стала українська компанія з виробництва товарів для творчості Rosa Ukraine - бренду, що існує з 1996 року та відомий в 46 країнах світу.

Image by @MZarzhytska on X & Volodymyr Bilokon

В межах фестивалю пройшла виставка київського митця Володимира Білоконя, що презентував гостям зразки сатиричної скульптури, які відображають спотворення особистості в сьогоденні та людину, змушену існувати в світі марних спроб. Фігури у вигляді напівфантастичних (а часом, фантасмагоричних) тварин та комах, чимось схожі на босхівські, але, на відміну від них, усе ще живуть серед нас і в нас самих. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net




вівторок, 23 вересня 2025 р.

Арсенал ідей: як зацікавити гіпернавчених


Іmages by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька   

Враженнями одного дня важко описати будь-яку подію, адже цього року "КнижКава" побувала на фестивалі, який можна цілком назвати освітнім, вперше. П'ятниця, як можливість відпочити від щільного навчального потоку в подієво-ігровому середовищі, з одного боку, привабила, з іншого, створила задачу зробити цей день змістовним.

Подія, що проходила з 19 по 21 вересня в Мистецькому Арсеналі, проводиться не вперше. Фестиваль був заснований у 2021 році, але майже не відомий за межами Києва для людей, не дотичних до сфери. Оскільки цього року "Арсенал ідей. Різні разом" отримав нагороду European Heritage Awards від організації Europa Nostra, що займається питаннями культурної спадщини - а нагорода, ані менше, ані більше, в категорії "Залучення громадян та підвищення обізнаності" - хотілося б розуміти, наскільки цей захід буде цікавий людям поза межами столичного життя.

Загалом, будь-яка додаткова спроба сучасних батьків занурити дітей в навчальне середовище натинається на їх стійкий опір. Одна з причин - перевантаженість шкільних програм, після яких навіть на прогулянки бракує сил та, головне, настрою. Івентологія, а тим паче, івентоманія дорослих іще не зрозуміла школярам, які обирають засобом розваги втечу до віртуального світу, з тривалістю розмов не довше п'яти хвилин ролику з ТікТоку.

Не дивно, що бажання втекти охоплює щколяра одразу після погляду на книжкові стенди, які б вони не були яскраві та привабливі для нас. Це ми росли з книжками, де мінімум кольору компенсувався об'ємом, змістом та ілюстраціями художнього - а не дизайнерського - рівня. Це нам цікаво розставляти всі ці видання на поличках, ретельно добираючи кольори та формати. Це ми хочемо думати, що будь-яка дитина захоплено зойкне, побачивши всю цю красу, ще й в стінах старовинної фортеці.

Дитина, як і дорослий, - ба, навіть раніше - захоплюється питанням, що з цим усім потрібно робити, а головно, чого від неї чекають. І вік тут не надто має значення, коли провідним авторитетом все ще лишається дорослий.

Безперечно, музейна справа тут, як ніде, на своєму місці - хіба що роки звернень до так званого європейського досвіду навчання неодноразово довели все більшу раціоналізацію цього процесу. Втім, це стандартний європейський погляд на дитину як на маленького дорослого - а, як звернутись до історії, виявиться, що тягнеться він з середньовіччя і має в собі одну-єдину, але системну помилку. 

Організація навчального процесу й спілкування в ньому мають враховувати вікові характеристики. Від надміру раціоналізованого, надміру абстрактного мовлення з розмитими поняттями втомиться й дорослий, а дитині взагалі незрозуміло, що криється за всіма цими розлогими обгрунтуваннями. Врешті, вона звикає звучати, як і ми. 

Сучасна європейська освіта вивчає емоції, але це не одне й те саме, що відчувати й проживати їх. Типова помилка невротика - відповідати на питання про те, як він себе почуває, тим, що він думає. І, хоч думати всією Україною ми любимо, але тривалий час на німецькім хлібі отак не прожить.

В процесі експозиційної науки музеї - професіонали, й головно, через комунікацію, що тільки й може донести дітям практичний зміст того, що вони бачать на стендах. Неважливо, чи то наукова, чи мистецька колекція, чи розважальна - як-от Музей історії туалету. Можливість взаємодіяти має значення. 

Шістнадцать музеїв, здається, можуть хвалитись особливими перевагами. Те, чого не показують в школі - або не роблять в усіх школах, як-от "Ліцей Безмеж" чи Robocode - привертає увагу не лише наочністю, а й інтерактивністю в її фізичному вимірі. Втім, звичні чорнобильські недомовки, скоріше, засмучують, аніж надихають - діти не люблять документів, їм цікаві пригоди й героїчні історії.

Участь у кожній такій події вимагає особливої підготовки - насамперед, педагогічної як способу залучити до теми за допомогою практичних складових, інакше ризикуємо перетворити найігровіший фестиваль на подію для хороших дітей, яких, хоч і чутно, але не видно. 

Батьки, схоже, почувалися б тут, як риба у воді, якби не вже сформована київська потреба відіспатись після обстрілів. Тут і улюблені книги, й можливість понатискати кнопки різноманітних приладів, від віртуальної книги до танцюючого робота, - до речі, ми знову ризикуємо працювати на оборонпром цілими поколіннями. А побутову робототехніку нам складуть німці. 

Загалом, тут, справді, добре майбутнім письменникам - тільки де їх взяти? Для перебування в просторах можливостей, неможливостей і понадможливостей потрібен час на споглядання, але ж, перед тим, уміння добре орієнтуватись в просторі та часі. Звернення до минулого, сьогодення й майбутнього - тут і зараз, в кількох кроках одне від одного, і сюжети лежать перед носом, і експонати, й тренажери. В цій інтеракції бракує лише одного - навичок діалогу з дорослим, який, врешті, з'являється з-за меж столу й перетинає дистанцію лекційного простору.

Ще за темою: Інтерв'ю з директоркою Книжкового Арсеналу про Літературну лабораторію

Медійникам простіше, вони звикли швидко заходити до комунікаційного процесу - хіба що пояснити медіадитині, навіщо півдня бігати конем заради розмов, доволі непросто. Втім, це польовий досвід, який, принаймні, наочно показує зваби професії. Простіше й учителям, бо вони звикли водити екскурсії, а за ними звикли ходити, хоча б заради переміни обстановки. 

Медіаторська функція дорослого, який надає практичного значення всім цим речам - насамперед, через почуття від них - інколи й рятує з відчуття сталості, яке пригнічує навіть досвідченого історіографа суспільних змін. Ця функція полягає в умінні пояснити, навіщо це все - не собі, а їм. І ми давно ризикуємо розділитись на цивілізації недовчених і перевчених, але кілька хвилин в Музеї у темряві розставляє все на свої місця.

Ми страшенно боїмося залишитись без візуалу, намацуючи світ на слух, - коли вхоплене у камеру лишається недоступним в межах простягненої руки. Ми змушені торкатись, аби розпізнати, й, нарешті, розуміємо своїх дітей. Погляд на іноземну книгу в цій системі лишається тільки поглядом на книгу, в якій вже неможливо визначити кольорові схеми. 

В усякому разі, це той самий простір для розшифровки складності речей у фізичному світі. Музей математики вчить бути дизайнером буквально за кілька хвилин, в Музейній крамничці Арсеналу можна знайти Ворхола, з його вкрай компактними поясненнями навколишньої дійсності, в "Ігромагу" розумієш, що нічого не розумієш про Pixar - бо французькі розробники створили виключно тематичну гру, яка передбачає занурення до світу мультиплікації. А от з "Салемом" замість "Мафії", справді, моторошно просинатись - хіба що на піратськім кораблі, де ось-ось витоплять із тебе лій на морські хвилі.

Цей простір потребує, як мінімум, трирівневого креативного мислення, в якому час займає провідну позицію. Можливо, недарма "Часолінія" стала знаковим виданням Арсеналу, і кожна історична подія - всього лише вузлик на мотузці, що має бути сплетена в сітку. 

До речі, права на ігри настільні ми тепер купуємо, а не створюємо. Гра для дорослих передбачає камерність, хоча би ночівлі у сховищі, де ніщо більше не перемкне увагу, крім чергового ходу й коментаря гравця. І є ще Чорнобиль, з його санкціонованим сталкерством, де в автобус, можливо, й загляне корова двоголова.

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

четвер, 31 липня 2025 р.

Дитяча полиця: книгарняне


Іmages by @MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька                Репортаж місяця - липень 2025    червень 2025

Нарешті, як і обіцяли, повертаємось до спецрепортажів. Сьогодні той самий день, коли можемо представити результати невеличкого дослідження, проведеного в книгарнях нашого обласного центру. Огляд книжкових полиць із дитячою літературою проводився в пятьох житомирських магазинах - "Книгарні "Є", "КнигоЛенд", "КСД", "Знання" та "Сільпо". Його результати читайте тут та дивіться за посиланнями на YouTube та Instagram в тексті. 


"Майнкрафт" - найпопулярніша підліткова серія техноліту в "Книголенді" та "Сільпо"

Ми недарма обрали саме такий склад магазинів. Перші три входять до всеукраїнських книгарняних мереж і презентують в магазинах те, що відповідає їхній маркетинговій політиці, й, мабуть, ринковій інформації щодо місцевих уподобань. "Знання" є найстарішою книгарнею Житомира, яка існує з радянських часів і досі приваблює покупців особливим вибором навчальної та художньої літератури.

Ілюстровані біографії українських письменників у книгарні "Знання" (м.Житомир). І Шекспір, Віталіку.

Щодо "Сільпо", книжкова поличка житомирського відділення всеукраїнської мережі гіпермаркетів почала розвиватись відносно нещодавно, й доволі швидко набула унікального асортименту. Все починалося з кулінарних книг та бізнес-видань, і, нарешті, доповнилося чимало вишуканою добіркою дитячої літератури за досить-таки пристойними цінами.

Підбірка найкращих казок світу в житомирському "Сільпо". Синя й червона таблетки, обидві для голови.

Наша прогулянка між полиць житомирського магазину мережі "Книгарні "Є", здається, вже звичайна справа. Тут зустрічаємося з письменниками, видавцями та іншими гравцями книжкового ринку на презентаціях, тут купуємо літературу за клубними цінами й тут же збираємо матеріал для підготовки чергового випуску "КнижКави". Що ж розкажуть нам полиці "Книгарні "Є"?

Вивчаючи асортимент літератури для найменших, ми одразу звернули увагу на чималу кількість енциклопедій - загального штибу й тематичних, адаптованих для віку й читання з батьками. Ранній розвиток усе ще в моді, але, врешті, маємо такий вибір оповідей та казок, який задовольнить переважну більшість маленьких читачів - і за якістю ілюстрацій, і за змістом, і тих, хто воліє обирати улюблені історії.

Українська казкова ілюстрація набуває все більшої автентичності, в якій традиції доповнено сучасними технологіями малювання, верстки та паперового виробництва. Саме якість паперу й вартість роботи дизайнера визначає ціну казкового видання, - сюди ж додаються особливості шрифту в тексті та на обкладинці. 

Чим відоміше видавництво, чим міцніші його традиції роботи з дитячою літературою, тим якісніше видання - проте, видавничі доми залишають покупцям чимало приємних вражень та сюрпризів, де пристойна якість і багатий зміст поєднані із доступною ціною.

Повертаючись до енциклопедій, зауважимо вдалий вхід на український ринок тих авторів, які створюють оригінальні, змістовні тексти в зручному поданні, підбірки фотографій, що дивують якістю та масштабністю. Тематичні енциклопедії, що дають відчуття подорожі в часі та просторі, не втрачають популярності, хоча й коштують чимало - проте, це чудовий варіант подарунку. 

Українські автори, наслідуючи досвід вітчизняної енциклопедистики та зарубіжних колег, створююють унікальні видання, які будять в юних дослідниках допотливість та креативність. І, якщо найменшим читачам пропонують книжки-картонки, де картинки розповідають найголовніше, то старші можуть вивчати інженерні досягнення українців, по-справжньому занурюючись в теми.

Класичні видання шкільної бібліотеки в новому форматі тримають ринок упевненістю в тому, що найкращі стилі не згубляться у вирі масової літератури. Щоправда, сильно бракує видимості українських авторів, але про це детальніше поговоримо далі.

Житомирські магазини "КСД" мають відносно скромну площу, порівняно з попереднім варіантом існування точки продажу книг цього видавництва в нашому обласному центрі. Тепер у нас не один великий магазин, а два невеликих, - відповідно, кожному літературному жанру відводиться небагато місця. Втім, читачі розраховують придбати в "КСД" те, чого не видно в інших магазинах, і за ціною, нижчою від середньоринкової - та краще, все ж таки, доводиться замовляти в інтернет-магазині. 

В усякому разі, наше дослідження полиці "КСД" в Житомирі грунтувалось не лише не виборі книг дорослими, а й самими юними читачами. З кожного жанру тут представлено, як мінімум, по одній-дві книги, а подарункове видання творів Всеволода Нестайко, здається, одне таке в місті.

З "КнигоЛендом", розташованим у торгівельному центрі на місці колишнього заводу "Електровимірювач", справи складніші. Тут завжди особливий асортимент, вісь якого важко визначити одразу. Принаймні, можна сказати, що організатори полиць (а значить, і маркетологи мережі) націлені на оригінальність, хоча в деяких випадках ім украй необхідно перефокусуватись із провокативу на вивчення дитячої та сімейної психології.

В "КнигоЛенді", незважаючи на маленьку площу, завжди можна придбати щось, чого точно не зустрінеш в інших магазинах. Тут поволі нарощують асортимент дитячої літератури і все частіше привозять популярні класичні видання в українському перекладі. 

Щоправда, знову ж таки, мало представлені українські автори, - тобто, вони є, але їх майже не видно. Енциклопедичність та казковість і тут поглинає життєві історії, яких так бракує - саме в нашому контексті, мовою, яка звертається до українського культурного коду.

Потрібно зауважити, що в "Книголенді" ламаються стереотипи верхніх та нижніх полиць. Якщо зверху, м'яко кажучи, більшість книг заповнює важкодоступні місця, то знизу можна знайти популярну й затребувану літературу в повних підбірках або видання, що ви його, мабуть, давно шукали. Тут і повне зібрання "Котів-вояків", і "Майнкрафт", і "Мумі-троллі" в автентичному перекладі від "Старого Лева", а трохи вище, серед стосів паперу в яскравих картонках, заповненого літерами, можна віднайти американську та британську класику для дітей - недорого й зі змістом, перекладену шкільною українською. 

Щодо вартості, магазин, як і "Книгарня "Є", орієнтується на збір постійних покупців, для яких діє бонусна система. Проте, обмежена площа змушує покупця витратити чимало зусиль для пошуку літератури за інтересами.





Трохи погралися зі спецефектами. Правда, круто?

З оригінальними виданнями у "КнигоЛенді" непогано, і ми це підтверджуємо, купивши книгу для мальописів саме там. Щодо українських видань поза межами стандартів, хвалимось уже згадуваним нами на "Відсіч.Крим" мальописним екскурсом "Що воно таке: Українська література", тепер ще й поруч з "Культурою: від казок до кіноплівки". Це, як то кажуть, прорив у світ технологій, які викладають в школах, але чомусь забувають розповідати в книжках. 

Десь тут і "Перші будинки" з життя первісних людей, в яких мальописний стиль виконує роль наскельного живопису. Втім, голівудські зірки засяяли й над цією частиною залу житомирського "КнигоЛенду". Дженіфер Аністон - аякже! - розповідає про песика Клайдіо, що, на відміну від неї, смакує життя, а черговий Роберт, цього разу Мучамор (аби не Чон Ду Хван!) - свою версію пригод середньовічного розбійника Робін Гуда, якому шеріф Ноттінгемський знову завадив роздавати гроші бідарям. Чи не з нашого паперу, судячи за високими полицями?

"Сільпо" в цьому сенсі обмежується двома стендами, на яких товар, як то кажуть, представлений лицем. Тільки тут ми побачили дитячий "Кобзар", недорогі добірки чудово ілюстрованих казок для першого читання, несподівано гарне (майже як колишнє) видання чарівних оповідок Шарля Перро, оригінальні історії від українських авторів і грубенькі, хоч і коштовні, видання Marvel з серії "Дому Х".



Здається, мерчендайзери "Сільпо" знаються в цьому. На відміну від нас)

Подорож в "Знання" здивувала, насамперед, умінням продавців створити ефект "машини часу". Тут ніколи не змінюються вже старовинні книжкові шафи та серванти, той самий неповторний запах настояних книжок. Чимало видань, за якими всі скучили, яких більше не видають або видають в обмеженій кількості, а можливість розширення світогляду відкрита для всіх категорій покупців, у тому числі, зі скромним доходом. 




Крім того, магазин відкрив полиці для класичної англомовної літератури в оригіналі та довжелецької перекладної серії найпопулярніших книг поза часом. Загалом, щодо підбірки посібників для вивчення іноземних мов, у "Знання" стійка конкуренція з "Зеленою палаткою", де влітку можна катувати вікінгів, якщо вони раптом знову захочуть правити нами. А от за представленістю недорогих україномовних видань для дошкільнят та школярів "Знання" завше виграють. Крім того, "Знання" почали експериментувати з підлітковою літературою, а, оскільки предмет експериментів, м'яко кажучи, так собі, то й ринковий реверанс вийшов на зразок "ось вам".

Узагальнюючи результати нашого дослідження, скажемо, що провідним жанром літератури для сучасних дітей виявився детектив. Його аж забагато, в різноманітних вікових варіантах, і нас переконують, що Голлі Джексон - пік цього інтересу в 16-річних. Детективи пишуть і зарубіжні, й вітчизняні автори, хоча українські письменники набагато рідше обирають цей жанр, аніж творці з-за кордону. Щоправда, яскравих імен - як авторських, так і персонажних - усе менше.

Брак історій в реалістичному жанрі, з повсякденного українського життя говорить лише про те, що ми занадто орієнтуємось на штучно створений попит, на "рожеві бульки" чи боязке ковзання поверхнею уявного дитячого життя. В таких історіях проглядається лише прагнення самого письменника поринути в "безтурботне" та "нетравматичне" дитинство, замість чесного та сміливого погляду на проблеми, які турбували колись і турбують зараз. 

Небажання зачіпати справді конфліктні та хвилюючі теми виливається у відсутність національних бестселерів, у засилля "пластмасової" мови та поглядів імпортного - ба, навіть уніфікованого, безликого штибу. Обридла жуйка думок споживацького світу, де кожен свідомий громадянин побоюється, за стародавньою звичкою "кабы чего не вышло", тільки в нових умовах постійно не впевнений, що "можна" казати, а чого "не варто" - наче той селянин, який даремно прагне вибитись у вищі світи, зайнявши позицію бюргера з поліційним підходом до суспільного життя, де пояснюючий постійно вимагає чиїхось пояснень і впевнений лише в тому, що цей спосіб існування повинні наслідувати потомки.

Таке невільницьке ставлення дорослих до світу, в якому ігноруються справжні життєві перипетії, а вміння поводитись і говорити вільно та впевнено приписується ворожим або "чужим" культурам, лише підвищує страх, тривожність та відчуття чогось поганого, темного, надзвичайно злого, про що більшість воліє мовчати або оминати це гладенькими, завченими, огидно-лицемірними фразами, покликаними виконувати роль псевдотурботи, маскувати суттєві речі й пригнічувати дійсне волевиявлення.

Багатьом новим книгарням бракує яскравості та масштабності презентацій товарного ряду, в якому добре видно імена, доробки, індивідуальність авторів дитячої літератури, серед яких, за світовими традиціями, провідні місця мають належати вітчизняним письменникам. В цьому сенсі книгарні старого зразку є більш успішними, хоч, бува, й застрягають на тенденціях багаторічної давнини. Та сама "поттеріана" все більш схожа на ленініану, без якої книжкова полиця наче не повинна існувати, і який де Морт це звелів, теж важко припустити. 

В усякому разі, старі книгарні менше орієнтовані на багатство асортименту - радше, уникають враження такого, намагаючись створити справжню видимість. Натомість, нові книгарні відчувають контрадикцію потреби ув асортименті та необхідності економити на торгівельних площах. Здавалося б, увесь асортимент одразу представляти не варто, це лише розгублює покупців - тим не менше, більшість видань стоїть впритул одне до одного, створюючи враження майже суцільної, різнокольорової плями без розпізнавальних знаків.

Слабка представленість українських письменників наштовхує на думки про непозбувний комплекс меншовартості та імпортоманії, яких ми так і не позбулися з радянських часів. Так само небагато живих презентацій від українських авторів дитячої літератури поза межами великих міст та бібліотечних залів. Книгарні співпрацюють з видавництвами, які орієнтовані на блогерський, буктоковий та буктюбовий асортимент. 

Авторам дитячої літератури бракує цільової реклами, яка виводить на перший план досягнення українського письменства в дитячій літературі, й дитячу літературу, як таку. Це при тому, що вибір книг у цьому жанрі на теренах України - один з найкращих в світі, але видань з яскравими авторськими іменами відносно небагато. Перетворитись на літературу віршиків, казок та енциклопедій так само легко, як говорити всюди, що ми вміємо гарно співати пісень у полі за жнивами, замість збирати літаки чи виробляти телевізори власної марки.

Натомість, яскраво презентуються видання провокативного змісту, повторювані від магазину до магазину "модні" видання та імена, що вже нав'язли в зубах та підозріло часто звучать ледь не з кожної праски. Головна "цінність", яка пропагується при цьому - протистояння дітей та батьків, рання дитяча "самостійність" та ранній "розвиток", у якому потрібно пояснювати емоції та, взагалі, надмірно вербалізувати. Про те, як дурно виглядають і звучать такі люди,  чомусь ніхто не говорить. 

Яскравість в ущерб змісту - інша проблема вітчизняного ринку дитячої літератури. З одного боку, величезна кількість пізнавального читання на будь-який вік, смак, інтерес та гаманець, з іншого, справжніх, грунтовних знань, що сприяють підвищенню функціональної грамотності, дається небагато. Відтак, діти з острахом чекають, що на них знову вивалять купу раціоналізованої інформації або розмов ні про шо, з ігноруванням особливостей дитячої психіки, дитячого способу пізнання та справжнього креативного підходу, в якому відносно небагато інструкцій. 

Комунікативні підходи, які пропонуються модними авторами, часто виявляються збідненими, "нормалізованими" (читай, виплодом демократичної цензури) - відтак, скалькованими з мовного коду інших панівних суспільств. На ділі, такі традиції навряд чи існують десь там, крім маскульту т.з. "медійного", вихолощеного мовлення, з його штампами, слоганами та схемами в стилі "Як говорити про...". Тож, якщо не хочемо ростити мімози замість рози, треба, як то кажуть, шось рішать, і якнайскоріше. 

Тут ми й сподіваємось - не без надії! - що український автор дитячої літератури, врешті, визирне з розкладок регіональних видавництв і бібліотек, назустріч активній читацькій аудиторії, яка давно спрагла до живого українського слова. 

КнижКава в Х та Telegram - 


не пропустіть жодного спецрепортажу!



Тут може бути огляд вашої події.


Умови співпраці - в листуванні 


mariazarzhytska@ukr.net

вівторок, 3 червня 2025 р.

Чорно-білий почерк: про що це




Image by @MZarzhytska


Автор Арнольд Лопушанський

В нещодавню старовину володіння мистецтвом калліграфії було шансом здобути посаду писця. Тобто, говорячи сучасною мовою, принтера.

Чи хочу я працювати принтером? О, так. За однієї умови - пенсія згідно табелю о рангах, без пропусків там, де в мене було багато роботи, і без прогулів там, де гуляв сусід по графі.

Жінка-дизайнер-калліграф іще корисніше. Коли я, вибачте, мекнутий, вона віддрукує за мене те, що я, перепрошую, так хочу накалякати на стіні.

Калліграф Калліграфович Пірйовий. Повірте, це звучить гордо.

І ще, я обов'язково поїду навчатись до Праги. Ні, не через пиво. Я куплю собі в Sinsay сімейний альбом зі сторінками, на які нічого неможливо наклеїти, й буду вечорами розмальовувати його, попиваючи біля Влтави коктейль із пінкою.

Україна, звісно, трохи болить - але й це минеться. Обожнюю повстяні обкладинки, вони надають тактильності моїм зашкарублим пальцям.

Я знаю, куди рухається світ - в Париж. Вони продають нам світ, якого ми б зроду не купили, якби не серби. Петрович написав: "Купи в китайця складаний будинок і їдь у поле. Тут все одно не буде ніякого сенсу".

А якого сенсу, вибачте, вам якого?

Я обожнюю пружинні блокноти, з них так легко виривати сторінки. Я хочу розмовляти з японцями про агрус і вірити, що після цьогорічних дощів у мене він виросте, як на картинці.

Муракамі ріс із голови з моєю зачіскою. В мене так само немає шиї, я двошийний.

В моїй графічній історії обов'язково буде кіт з японськими очима - тобто, англієць - і зватимуть його Манго. Мене лякають коти, яких звуть Василь чи Петро. Вони ось-ось захоплять світ, а в мене лише стилус і червоне чорнило.

От тільки фотографуватись на фоні чортових трофеїв я не хочу - бо мені доведеться обійматися з Красовицьким, а він винен мені п'ять баксів.

І те, що я вбачаю в японській грі для дітей кільця Сатурна, тільки на користь мені - бо одного разу я скажу: "Мамо, хочу писати на глянцевих сторінках", і вона, врешті, купить мені ту кляту книжку-розгортку.

Я хочу картону, більше картону. Він нагадуватиме про ящик з іграшками, де я забув пістолет, але намарно.

Відчуваю, як аудиторія напружилась, але що там, це всього лише мемуари. І жовтий буклет, і сірий посібник з декадансу. Вибачте, блакитний.

Я хочу більше білих столиків із темним шоколадом, і можна того чувака з пивом, з Лондона. Вона сидить навпроти нього, точно в позі дипломата, а він, скотина, як завжди, їсть пироги.

До речі, це зона без куріння. Мене звуть Арнольд. Я хочу синій блокнот, шапочку і ручку. Я уже зняв стрес, а ви?

І ще, я хочу бути голубом з "Макдональдса". Бо там постійно рахує накладні мій друг, а це значить, що без роботи я точно не лишусь.

АртКава в Instagram - ще більше візії!

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

вівторок, 29 квітня 2025 р.

Толкін в Україні: історія перекладів

Image by MZarzhytska on X


Автор Марія Заржицька 

Репортаж місяця - квітень 2024 березень

Творчість Джона Рональда Руела Толкіна є каменем спотикання для багатьох - видавців, учених і перекладачів, що не лише намагаються виконати інструкції письменника. Будь-який переклад - справа творча, тим паче, у фентезійній сфері. Проте, історія перекладів толкініани знала різні випадки, коли оригінальні тексти перетворювались і навіть зникали - а все воно, кляте кільце влади.

Сьогодні, в другому репортажі місяця, присвяченому творам Толкіна, ми не будемо шукати Горлума, що, певно, досі прагне отримати “свою пишноту”. Натомість, заглибимось в історію, яка, так чи інакше, дала нам можливість читати й досліджувати великого письменника, а цілій плеяді авторів - їти його стежками.


“Туди і звідти” і біг на місці


“The Hobbit, or There And Back Again”, або славнозвісний “Гобіт” уперше побачив світ в 1937 році, завдяки видавництву George Allen & Unwin. Книга, що спочатку була призначена для дітей, згодом, перетворилася у досить-таки доросле видання, зі складним, розгалуженим світом та філософськими питаннями, що їх розв’язує Більбо Беггінс, дядько Фродо з найпопулярнішого “Володаря Перснів”.

І тут ми одразу натинаємось на кілок, який толкіністи-фани закидають вже не одному перекладачеві. Ефект містера Сьюєрсона спонукає їх наполягати на оригінальному звучанні власних назв - та не лише це. Український переклад “Іліади” у виконанні Степана Руданського лякає тим, чого кожному з нас ажніяк не хочеться - станом хутірського невігласа, не здатного сприйняти жодних іноземних назв без “га”. 

В 1985 році українці вперше змогли читати Толкіна рідною мовою, завдяки перекладу “Гобіта” Олександра Мокровольського з англомовного тексту. Той текст був скороченим радянським виданням, і лише після закінчення роботи над ним перекладач отримав британський оригінал, що змусило його повністю переглянути готову працю. 

Загалом, на той період в СРСР існувало більше десяти перекладів “Гобіта”. Це окрема історія перекладацьких пошуків шляху до оригінальних текстів. Так, В.О.Маторіна, російськомовний український перекладач, вирішила не робити ставку на час, а знайшла спосіб, який, врешті, привів її переклад до колекції Tolkien Estate.


Жінки, Карл!

Водночас, закордонні перекладачі теж вели власну боротьбу за право тлумачити “батька фентезі”. Перший шведський переклад Торе Цеттергольма 1947 року, з ілюстраціями його брата Торбйорна, зазнав невдачі. Цеттергольм був досвідченим журналістом та драматургом, але його режисерський підхід ажніяк не спрацював. 

Толкін змушений був спертися на плече однодумців, ще й жінок. 1962 року фінський творець Країни мумі-тролів Туве Янссон допомогла йому з ілюстраціями нового шведського перекладу. Редакторкою стала її колега зі Швеції, знаменита Астрід Ліндгрен, а перекладачем - Брітт Герда Халлквіст, не лише магістр філософії, а й досвідчений тлумач дитячої літератури.


Що з Мокровольським?


Перший український переклад “Гобіта” вийшов у видавництві “Веселка”, з друком у Києві та Харкові, під назвою “Гобіт, або Мандрівка за імлисті гори”, накладом в 115 тис.примірників. Михайло Біломлинський став автором чорно-білих ілюстрацій, які він зробив для видавництва “Детская литература” в 1976 році. Прообразом Більбо художник обрав актора Євгенія Леонова. 

Друге перевидання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського було випущене в 1992 році, але той самий ілюстратор вніс в обкладинку просто-таки батальні зміни, які повністю відповідали реаліям того часу. Обидва видання - і українське радянське, і другого року незалежності - ще можна знайти, аби насолодитись авторською поетикою та картинками в стилі мультфільмів 60-х.

В 2022 році львівське видавництво “Астролябія” випустило ювілейне видання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського, з оригінальною ілюстрацією Дж.Р.Р.Толкіна на суперобкладинці. Це видання побачило світ за рік до смерті першого українського перекладача “Гобіта”, останнього представника школи українського класичного перекладу на базі журналу “Всесвіт”. На той час в “Астролябії” вже існував новий переклад 2007 року від Олени О’Лір (Олени Бросаліної), яка працює з творами Толкіна по сьогоднішній день.


Проти течії

Попри критику, О.Мокровольський продовжував працювати над перекладами подальших книг Толкіна з серії “Володар перснів”. На початок 2000-х робота цілої низки тлумачів толкініани в Україні була спорадичною, майже волонтерською, - можна сказати, спробами на фоні вже існуючих професійних перекладів російською, які хотіли читати толкіністи.

Справа ускладнилася тим, що Мокровольський вирішив робити не переклад, а переказ. Співпрацюючи з видавництвом “Школа”, він узяв участь в адаптації трилогії Толкіна для молодшого та середнього шкільного віку. Де-факто. Мокровольський повернувся до тих самих баранів - ще й на фоні конкуренції з харківськими видавцями, які на той час уже мали російський переклад Аліни Немірової й вирішили робити з нього українську версію.

Не обійшлося без “третьої сторони” - львівської, що взялася за справу хоч і по-дрогобицьки, але, згідно інструкції письменника, спочатку. Втім, про галицьку перекладачку “Гобіта” широкій громадськості майже нічого не відомо, - крім того, що вона встигла зробити фрагменти перекладу з англійської й дослідила димінутиви, або зменшувальні форми іменників, як одну з самобутніх прикмет украхнської мови.

Та сама зменшувальність потім з’явиться в перекладі толкінівських віршів, наведених у біографічному опусі Гамфрі Карпентера, виданому “Астролябією” в 2022 році, коли ювілейне видання “Гобіта” було запропоноване читацькій аудиторії. 

Повертаючись до перекладів Мокровольського, скажемо, що автор доробив свою титанічну працю за один рік. Він привів “Володаря Перснів” до єдиного знаменника - такого самого адаптованого варіанту “Гобіту” від видавництва “Школа” 2002 року, з ілюстраціями О.Фесенка. 

Дочекавшись кінця харківської епопеї, видавництво “Астролябія” в 2004 році розпочинає свою, з невеличкою відмінністю вже у заголовку.


“Астролябія” та зірка

“Володар перстенів” у перекладі Олени Фешовець (текст) та Катерини Оніщук (вірші) вийшов протягом 2004-2005 рр. В 2006 році він був перевиданий одним томом, а вже в наступному році вийшов “Гобіт” в перекладі Олени О’Лір. Як розповідає фахівчиня, на момент отримання замовлення щодо “Гобіта” вона вже працювала над тим самим твором, що його колись перекладав Толкін - над англосаксонським епосом “Беовульф”. “Гобіт” став першим прозовим твором, який перекладала О’Лір. 

Frodo Baggins уперше став Торбиним, але втеча від російських наративів знову перетворилась у біг із зав’язаними очима - неабиякий герць посеред лісу, де один боєць натинається на іншого, а Беггінс набуває латвійського громадянства, не бажаючи змиритись із виключно польським тлумаченням слова bag. Лише зі з’явленням “гоблінського” перекладу” вибудувалась чітка диспозиція - Торбин та Сумкін. Якщо автор “Гобіту” хотів пожартувати, то це йому вдалось на кілька століть уперед.

Чи то не суміш прозаїчності та віршованості підштовхнули колектив “Астролябії” до співпраці з Назаром Федораком, але на теперішній момент маємо одразу трьох перекладачів поезії Толкіна. Доцент кафедри Українського Католицького Університету, ловець Сковороди - чи вплине це на подальшу кількість редакцій толкініани в “Астролябії”, побачимо.

Що б там не було, а українські читачі мають можливість придбати усього “Володаря Перснів” і “Гобіта” - поки що без артбука, але з, нарешті, офіційним “Сильмариліоном” в перекладі Катерини Оніщук, Олени О’Лір та Назара Федорака. В усякому разі, кругла мідна ручка старого Більбо так і лишається мідною, попри всі кліматичні зміни.

Продовження теми - в спецрепортажі за травень 2025 року


КнижКава в Telegram

не пропустіть нашого вівторка!


Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net


неділя, 27 квітня 2025 р.

Книжкова Країна 2025: стенди

Автор Марія Заржицька

Весняний форум на ВДНГ іще триває, але за три дні на ньому можна побачити зміни в порівнянні з минулим роком. Класичні видання українською закріплюють позиції, з’являється неоавантюра і література досвіду, все більше поділена між іноземними та вітчизняними авторами. 

Що ж саме привернуло увагу нашого видання на ВДНГ цього року?

Терапія розлому

Цей форум міг би й не початись, але, усе ж, розпочався. Наша жага до життя в умовах винищення вражає не лише нідерландських замовників піцци у Києві. Шкода, що Джекові Лондону приділили не так вже й багато уваги в перекладі, але бити вовка, виявляється, потрібно не дронами.


Images by @MZarzhytska on X

Занурення до світу кумедної графіки вчить сміятись не тоді, коли цього хоче перформансер, а коли справді смішно. І тут іноземні творці, що називається, в ногу з рекс-коміксами, які, на жаль, зникли в німецьких землях - дай Боже, не безслідно.


Найдотепніше, що слів не тисяча - і всі вони влучні, наче хтось-таки зламав секретні коди до складу природнього.



Невтрачений світ

Ще пару місяців тому й заглядати не хотілось на дитячі полички книгарень - бо стандарт, заданий колись, не підлягає перетворенню на інструкції до серця. А тепер ось радіємо, бо є не лише на що глянути, а й взяти до себе надовго. Майже як кота.



Класичні добірки української та зарубіжної літератури більше не нудні, та й полиця не така вже і висока. Єдине, що залишилось - знайти місце для того всього, і час, аби читати поза межами шкільної програми.




Як зізнаються самі письменники, з часом якраз біда, й товсті книги більше лякають дорослих - мабуть, тому вони розділили збірки на окремі твори, а підписки … мабуть, теж можна знайти. Ми не шукали.



Новий одяг старих тем


Якось мало говорилось на цьому форумі про структуроутворюючу літературу, хоча саме від неї залежить здатність опанування усього іншого. Пошуки нових форм роману навряд чи скидаються на щось більше, ніж обережні розмови про те, як треба. А як треба?




В усякому разі, до нас поволі вертається почуття історизму, без усіх цих розривів у дусі комінтернівських гасел. Відчуття грунту, що вкриває земну кору з усіма її розломами, зсувами та літосферними плитами.

Одного ми ще не позбавились - витіснення, і нас каратимуть за знецінення ті, хто вчить оперувати цим поняттям чомусь нас.




А тепер ще й ненависна усім запланованим головам авантюра. Так-так, саме та, від якої таваріщі в кабінетах заливали щоками стол. Багатотомник Хемінгвея, унікальний в своєму роді для масового книжвидаву. І ще дещо. існуюче проти волі.




Ми відчували, що “Жовтолика” буде лише початком, і це лише початок.




Потенціал зниження полиць, насправді, величезний. Якщо уважно придивитись, немає нічого секретного в пошуку сенсу.




А якщо вишикувати всі стенди в порядку зростання авантюри, то хороші дівчата з рожевими обкладинками опиняться там, де їх, насправді, не так вже й багато. Цього року сентиментальний роман поступається місцем роментезі, а воно, в свою чергу - темній темі, з її пошуками жаху та печалі там, де пропонують. Ми не дивились.




Є іще одна чудова річ - так, чудова річ, насправді. Тема, з якої починаються звинувачення в непристойності та невмінні триматись за повідок власного собаки. І тут ми зробили все, аби воно не з’явилось, але воно з’явилось.



КнижКава в Інстаграм

ще більше вінтажних видань

в одному буклеті


Ексклюзивна тема - Премії

Укрпремія: Премія книжкових блогерів