Сам собі видав: 10 питань Тетяні Чудновець

Інтерв’юєр Таїсія Сосновська

Випуск 122

Images by Tetyana Chudnovec

Самовидання дарує письменнику абсолютну свободу — аж до контролю над кожною комою, але покладає відповідальність за рух книжки до читача на її автора. Тож, багато письменників відкривають для себе переваги професійної видавничої команди – так званий співвидав. Про обидва досвіди говоримо з Тетяною Чудновець, авторкою саг «Притаманна» та «Подоляночка. Незломима», які успішно продаються в книгарнях та з рук автора.

Тетяна прийшла до літератури стежками кількох професій. Вчителька географії та економіки, яка викладала в школах Житомира, в 2006 році вирішила піти в журналістику й за чотири місяці стала випусковою редакторкою газети «RIA-К». Була головредом видань «Моє місто Козятин» і «Типовий Козятин». Працювала у столичній «Газеті по-українськи», очолювала газету «Перспектива» у Броварах. Із 2009 року й донині адмініструє Facebook-спільноту «Типовий Козятин», яка стала одним із головних інформаційних майданчиків громади.

У 2017 році Тетяна видала свій перший роман – сімейну сагу «Притаманна» і добровільно вступила до лав Збройних Сил України. Служба в 46-му штурмовому батальйоні «Донбас-Україна», врешті, поклала на бійчиню обов’язки командира роти з морально-психологічного забезпечення. Жінка пройшла дві ротації на передовій – у тому числі, старшим стрільцем - і зазнала важкого поранення. Попри контузію й травму хребта, здобула ступінь магістра психології та випустила другий художній роман про досвід війни і кохання – «Незломима».

З Тетяною Чудновець ми познайомилися під час презентації роману «Подоляночка. Незломима» в Центральній бібліотеці імені В. Земляка (м.Житомир). Авторку представляла її близька подруга — Людмила Колесник, бібліотекарка Житомирського ліцею № 27. Атмосфера зовсім не нагадувала офіційний творчий захід. Це була тепла, майже домашня зустріч, де між письменницею та слухачами не існувало жодної дистанції - жіноче коло, в якому говорили не лише про книгу, а й про життя, війну, втрати, любов, материнство, віру та силу жити далі. Коли ж у бібліотеці зникло світло, зустріч не перервалася. Майже половину презентації провели при світлі ліхтариків. І саме тоді особливо відчувалося, що справжнім історіям не потрібні ні сцена, ні прожектори. Достатньо людей, які готові слухати, і авторки, яка не боїться бути щирою.

1. Тетяно, як почалося ваше письменництво? 

Моє письменництво розпочалося ще тоді, коли я не була психологом, а працювала редакторкою та журналісткою. У колі родини я часто й багато розповідала про власне дитинство, згадувала історії з минулого. Врешті-решт, із подачі рідних усні розповіді почали лягати на папір і поступово виросли у справжню, повноцінну книжку — так народилася «Притаманна» у 2017 році. А вже пізніше, коли я пройшла через власні випробування, військову службу та здобула вищу психологічну освіту, слово стало для мене ще й свідомим інструментом зцілення, травматерапії та фіксації прожитого досвіду. 

2. На сьогодні ви маєте досвід видання кількох книжок. За якими критеріями обирали видавництва для кожної з них? 

Кожен етап мого письменництва вимагав свого підходу й відповідних людей поруч. Перша книжка «Притаманна» була шляхом повного самовидання, де я контролювала весь процес від А до Я. А от народження «Подоляночки. Незломимої» стало можливим завдяки тому, що я потрапила на Письменницький курс від Method Writing. Завдяки підтримці Наталі Скорикової та її команди книга почала визрівати й набувати форми. Це був безцінний досвід структурування та глибинної роботи з текстом. Продовженням цієї історії став видавничий договір з Orlando. Для мене було важливо знайти команду, яка розділить цінності книжки, збереже її автентичність і допоможе вийти у великий світ. «Незломима» вже має власну географію: вона побувала зі мною в Іспанії, Німеччині, на «Книжковому Арсеналі» в Києві, на презентаціях у Вінниці та Житомирі, а також була представлена видавництвом на міжнародних книжкових ярмарках у Франкфурті та Лондоні. 

3. Вихід «Притаманної» майже збігся з вашим рішенням піти на фронт. Як це позначилося на її долі? 

Служба повністю змінила фокус моєї уваги та пріоритети. Зазвичай після виходу книжки автор занурюється у презентації, зустрічі з читачами та промоцію. У моєму ж випадку «Притаманна» залишилася жити власним, автономним життям, поки я виконувала завдання на фронті. Вона розходилася без класичного маркетингу — через читацькі рекомендації та «сарафанне радіо». На сьогодні практично весь її наклад уже розпроданий, і мені дуже хочеться, щоб ця історія продовжила своє друковане життя. Вона має особливе значення. Тож, я активно шукаю можливості для видання нового накладу «Притаманної», аби вона знайшла свій шлях до нових читачів. 

4. Що спонукало витрачати власні ресурси на видання та просування книг? 

Для мене це ніколи не було про бізнес чи фінансову вигоду. Це інвестиція в сенси, в збереження пам’яті та в терапію через слово. Коли ти бачиш і проживаєш події такої емоційної та трагічної глибини, письмо стає внутрішньою потребою — зафіксувати це, дати голос власним переживанням та історії. Свої ресурси — ціна за повну свободу слова і можливість бути чесною з читачем. 

5. Ви вже мали досвід самовидання «Притаманної». Що змінилось у вашому підході до видання “Незломимої”? 

Зріс рівень вимогливості до структури та редакційної підготовки. До «Незломимої» я підійшла вже з розумінням того, що авторові необхідна професійна команда — редактори, коректори, дизайнери та видавнича мережа. Якщо перший досвід тримався переважно на власному ентузіазмі, то робота над другою книгою була більш системною: від ретельного шліфування тексту до професійного розповсюдження. 

6. Ви пройшли шлях самовидання та публікації книги у видавництві. Які відкриття дав цей досвід? 

Самовидання дає тотальний контроль над кожною комою та оформленням, але вимагає від автора бути одночасно й менеджером, і логістом, і маркетологом. Видавництво ж дає професійний масштаб, редакційну оптику та вихід на широкі ринки, проте вимагає довіри до команди. Головне відкриття — найкращий результат народжується тоді, коли автор точно знає цінність свого слова, а видавець знає, як це слово якісно донести до аудиторії.

7. Ви опублікували у збірці військової прози «Маленький жовтий екскаватор». Чим відрізнялось видання власної книги від участі у колективній збірці? 

Власна книжка — це персональний простір, де ти повністю несеш відповідальність за кожну сторінку. Участь у колективній збірці військової прози — це звучання у багатоголоссі. Твій текст стає частиною спільного мозаїчного полотна, де досвід різних людей складається в єдину картину боротьби та пережитого. Це відчуття особливої літературної та людської солідарності. 

8. «Подоляночка. Незломима» увійшла до довгого списку премії «Книга року BBC» 2025. Як проходить відбір у цьому конкурсі, та що на практиці дає авторові така відзнака? 

Про те, що мову книжку подали на конкурс, я дізналася вже від видавництва — це стало дуже приємною несподіванкою. Я просто прийняла цей факт і спокійно відпустила ситуацію, без жодних зайвих нервів. А от коли оголосили результати, з'явилося справді дуже тепле відчуття: моє творче дитя визнали однією з 15 найкращих книжок року! Це супер, хоча у глибині душі я й так була впевнена в її силі та цінності. На практиці відтепер на обкладинці «Незломимої» є спеціальна позначка премії. Це додає виданню ваги в очах спільноти та, безумовно, сприяє кращим продажам. А для мене особисто ця відзнака — просто гарний і дуже приємний бонус. 

9. Які рішення з видання та просування книг були б іншими сьогодні? 

Сьогодні я б із самого початку будувала системнішу комунікацію з читачами та медіа ще на етапі написання чи підготовки рукопису. Також я б менше вагалася щодо делегування технічних та організаційних питань фахівцям, аби залишати більше внутрішнього ресурсу для безпосередньої творчості, психологічної практики та громадської діяльності. 

10. Про які сторони Тетяни Чудновець читач ще не знає? 

Читач знає мене перш за все через призму воєнної та гостросоціальної прози, психології та військового досвіду. Але поза цим є й інші сторони: моя любов до тихої творчості, гумору, розробок дитячих і казкових сюжетів, а також фантастичних задумів – зокрема, історій про часові мандрівки. Мало хто бачить і мою щоденну роботу над розвитком ветеранських ініціатив у громаді — той практичний, «невидимий» пласт життя, з якого насправді й народжуються нові сенси.

Як травматерапевтка, Тетяна має досвід консультанта постраждалих від бойових дій у програмі СЕТА, як ветеранка, заснувала разом з однодумцями громадську організацію та супроводжує тих, хто повернувся з війни, у територіальній громаді села Махнівка. У життєвому шляху немає випадкових професій. Книги Тетяни Чудновець сприймаються як чесна розмова, і саме про «Незломиму» детальніше розповімо в огляді наступного тижня.

Ми дякуємо Тетяні Чудновець за активну участь в проєкті «Сам собі видав». Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням «Сам собі видав». 

Ще на тему:

Сам собі видав: 10 питань для Тетяни Ковальчук

Угоди в книжкарстві: хто що винен

Надбати: скільки коштує книга письменник

КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Угоди в книжкарстві: хто що винен

Images by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Випуск 94

Літературний ринок передбачає декілька етапів руху твору від автора до читача, і в цьому процесі закладено кілька договірних моментів. Залежно від особливостей проекту, автор планує ці етапи і готується мати справу з контрагентами як рівноправна сторона угоди.

В минулому репортажі місяця ми говорили про важливість визначення права власності на твір. Це стосується не лише моменту, за який найбільше переживають письменники - тобто, підтвердження того, що саме вони є авторами пропонованих ними творів - а й розподілу прав між спіавторами, якщо такі є. 

Крім того, самовидавці можуть укладати угоди з іншими учасниками видавничого процесу - ілюстраторами, верстальниками, книжковими дизайнерами тощо. Сьогодні розглянемо, з якими контрагентами - тобто, сторонами угод - доведеться мати справу автору, і що потрібно врахувати при укладанні домовленостей.

Контрагенти і довіра

В договірному процесі контрагент є особою або організацією, яка укладає з вами угоду на виконання певних робіт або надання послуг. Письменники, що планують видати свій твір, можуть використати кілька шляхів до своєї мрії, й найкоротший із них не завжди виявляється таким.

В репортажі вересня ми розмірковували над тим, що угода, по суті, існує в совісті кожної зі сторін, незалежно від того, була вона зафіксована письмово чи не була. Тобто, відсутність або втрата документу, що підтверджує угоду, не означає неможливості захистити свої інтереси. Цей факт підтверджується Цивільним Кодексом і не потребує жодних доказів - достатньо прочитати відповідну статтю. 

Інший момент - необхідність в доказах, якщо у вас немає документу, що підтверджує угоду. В найгіршому випадку призначається слідство, і не на вашому боці хіба що час, який можна було використати для укладання документу або запиту копії, якщо документ утрачено. 

В найпоширенішому випадку, вам потрібно розуміти, чого саме ви чекаєте від контрагента, що і коли повинні зробити, аби результат вашої співпраці відповідав найкращим очікуванням. Для того і потрібен текст угоди, на який ви спираєтесь, не надто покладаючись на мінливу пам'ять.

Угода - чудовий інструмент управління графіком і структуризації мислення. Саме тому її завжди потрібно читати й перечитувати. Від нас зауважимо: якщо угода нечитабельна, вона є проблемною і потребує втручання, як мінімум, літературного агента. В подальшому ви можете розпочати переговорний процес для зміни умов, відхилити угоду (якщо ще не уклали її та контрагент відмовляється вносити зміни), розірвати угоду (якщо вочевидь маєте на те право) або звернутись до юриста, коли випадок складний і може обернутися судовим розглядом. 

Втім, значна частина письменників, що мають проблемні угоди, не мають можливості одразу залучити юриста, бо вже витратили кошти на самвидав. Цей казус, на відміну від монетизації твору, називається ванітізацією (від англ. vanity publishing - недобросовісне видавництво). Так трапляється з видавництвами, що обіцяють більше, ніж друк твору з редакцією автора - тобто, виплату роялті від кожного проданого екземпляру. 

І тут, насамперед, ідеться про обмануті очікування. Добре, якщо твір якісний, і його потрібно лише надрукувати та забезпечити йому певні умови продажу. Тобто, якщо вам надрукували й дали майданчик, а рекламою й маркетингом змушені займатись ви самі - читайте умови угоди. 

Друкувати завідомо поганий твір, позиціонуючи себе, як видавництво, а не друкарня, і виставляти його на продаж, як мінімум, неетично. Звісно, продаватись він не буде, і автор, що вклав у нього кошти, рано чи пізно отримає рішення зняти з продажу тираж або роками буде чекати, доки цей віз посунеться з мертвоі точки. 

Видавництво, що виплачує авторам роялті, як правило, займається базовим маркетингом. І тут важливо уточнити, скільки триває так званий “період інтересу” до твору - тобто, час, коли його активно просувають. Він завжди менший за час дії майнових прав, які ви передали видавництву, тому враховуйте це при плануванні власних маркетингових активностей.

Чистий самвидав і перші угоди

Самовидавець - якщо він не володар букету талантів - потребує, насамперед, макету книги. Найімовірніше, такий автор звернеться до верстальника чи книжкового дизайнера, який може поєднувати в своїй роботі кілька напрямків діяльності. Без ілюстрації книга може існувати, а без макету це всього лише файл у форматі pdf або текст у блозі. 

Макет потрібен тим, хто хоче реалізовувати свою електронну форму через відомі інтернет-магазини або планує друкувати книгу. Без макету жодна друкарня не розпочне виготовлення книги, тож, потурбуйтесь про те, аби співпрацювати зі спеціалістом, гідним довіри. Це має бути людина, що розбирається в стандартах галузі.

Де-факто, вам одразу потрібно формувати команду проекту, якщо тільки книжковий дизайнер не з тих, хто може все, і з кожним укладати угоди на виконання певних робіт. Якщо це компанія, угода укладається з компанією, якщо це окремі особи на аутсорсингу, договори укладаються з кожним персонально,  містять перелік, особливості виконання робіт, їхню вартість та терміни виконання. 

Інакше кажучи, ви не просто говорите: "Зроби книгу", а детально описуєте, якою хочете її побачити, дослухаєтесь порад спеціаліста або повністю довіряєтесь його майстерності, й цей факт теж має бути зафіксованим. 

В межах проекту виконавець має надати вам план робіт, але перед тим вам потрібно чітко заявити свої очікування. Це може (і навіть рекомендується) оформлювати як бриф. Єдина проблема - далеко не кожен дизайнер вміє проводити опитування замовника. Той теж не завжди може описати, що саме йому потрібно, та й договір підписувати такі люди не завжди хочуть.

Якщо у вас є можливість звернутись до посередника чи винайняти проектного менеджера - в жодному разі не упускайте її. Особливо проблемною є робота з ілюстраторами, і саме в плані укладання угод. Це пов'язано не лише з психологічними особливостями професії, а й інструментами, які будуть застосовуватись. Так, використання ШІ чи похідних технік, у яких можуть бути використані твори інших авторів, потребує особливої уваги.

Інакше кажучи, взяте без дозволу, неліцензоване, неоплачене чи іншим способом не віддячене може загрожувати втратою цілого тиражу, бо його просто заборонять продавати. До того ж, законний ШІ-креатив передбачає фіксацію промптів (творчих запитів до інструменту) та результатів роботи програми як проміжних, а не остаточних, або допоміжних, якщо основа зображення твориться за допомогою інших технік. 

Угоди з видавцями: до та після

До укладення угоди з видавцем потрібно його знайти, й тут важливо не плутати, хто видавець, а хто друкар. Останній нічого вам не редагує, не домальовує і не продає. Ви отримуєте готовий наклад за власний чи спонсорський кошт із макету, який принесли, в кількості, визначеній самостійно, та продаєте його через самостійно обрані канали. 

Від друкаря варто очікувати лише якісного друку, і - от біда! - ілюстрації не завжди виглядають так, як в оригіналі. Це залежить не лише від параметрів друку та паперу, а й від уміння ілюстратора адаптувати зображення під особливості друкованої форми.

До речі, опис якісного друку теж варто зробити самим, ще й порівняти його з умовами угоди, яку укладаєте з друкарем. 

Класичний видавець має опублікувати ваше видання за власний кошт, і це передбачає відбір книги до портфелю, редагування (художнє, структурне, літературне, контекстне - завждли уточнюйте суть термінології, якою зараз чимало граються), коректуру і ті етапи створення книги, про які ми говорили вище. Крім того, видавець продає, пропонує книгарням, організовує рекламу та промо, презентації тощо.

Все те, що має робити видавець, вказано в угоді чорним по білому. Якщо не вказано, а він має це робити, доведеться відкривати рота для захисту своїх інтересів не лише в Фейсбуку чи в Тредсі. Терміни виконання, порядок виплати гонорару та роялті - далеко не все. Зверніть увагу на об'єм прав, який ви передаєте, та на можливості видавця зробити, наприклад, електронну чи аудіоверсію книги.

Категорично неприпустимо ставити автора в боргові умови стосовно публікації книг. На жаль, такі випадки трапляються. Де-факто, з письменником укладають угоду на передачу всіх видів прав, усно обіцяють публікацію та просування й маніпулятивними методами спонукають підписати угоду, яка повністю позбавляє автора можливості розпоряджатися твором на тривалий період. При цьому обмежень у такого видавця майже немає, автор не отримує нічого, крім хіба що кількох власних екземплярів, які змушений продавати самостійно.

Чи варто говорити, що такі угоди не читають, ані на етапі знайомства з ними, ані на етапі укладання? Ключову роль грають симпатії та “хороші стосунки”, які раптом стають гірше ніж поганими, варто письменнику чогось захотіти, навіть за тими крихтами, що милостиво накидані в такій угоді.

Ліки від самовпевненості

Не будемо надто довго спинятись на критиці, бо вона повинна існувати апріорі. Якщо є можливість звернутись до рецензента, включіть його в список ваших авторитетних читачів. Якщо є можливість укласти угоду з рецензентом, зробіть це, бо робота включає не просто читання й власну думку про твір - ви сплачуєте кошти за якісну послугу, і ніхто не повинен вам гарантувати прохід, якщо книга потребує доопрацювання. 

Знову ж таки, рецензент, як правило - літературознавець, і добре, якщо знається на особливостях ринку. Щодо шляху до видавця, знадобиться літературний агент, послуги якого можуть включати довидавничу підготовку твору, презентаційний пакет, пошук видавця та супровід угоди, маркетинговий супровід. Такою є практика літературних агентів в Україні, адаптована під особливості нашого ринку. 

В цій практиці укладається почергово декілька видів угод, з конкретними видами робіт та особливостями оплати, що залежать від виду робіт. Власне агентська угода не передбачає оплати доти, доки не буде укладено угоду з видавцем, а от редакторська, референтська чи маркетингова угода може включати терміни та способи оплати, на яких ви зійдетесь (наперед, частинами чи передплата - післяплата). 

З агентами домовлятись найпростіше, бо, крім вимогливості до твору як такого, вони пропонують гнучкі графіки співпраці та доволі уважно вивчають всі особливості. Крім того, ви обов'язково навчитеся читати угоди та почуватиметесь більш впевнено в контактах з іншими учасниками видавничого процесу. 

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Угода й довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень  жовтень листопад 2025

Рано чи пізно в житті письменника, що активно прагне бути виданим, може трапитись той самий щасливий випадок, коли йому, врешті, пропонують публікацію. Що б це не було - довгоочікувана відповідь на листи до видавництв або результат самостійної роботи над виданням, угода виникає в той момент, коли письменник приймає умови видавця, а видавець, у свою чергу, погоджує факт співпраці з письменником.

В сьогоднішній публікації  розглянемо те, як потрібно поводитись автору перед входженням до видавничого процесу, аби не почуватись - та й не бути - ошуканим, та в разі виникнення непорозумінь діяти відповідно ситуації.

Одразу зауважимо, що ця публікація не є результатом роботи людини з юридичною освітою, а лише того, хто розуміється на процесах укладання угод як таких, маючи досвід роботи у бізнесі та особистий досвід громадянського аналізу договорів та контрактів. Упевнені, що за детальнішими роз'ясненнями вам обов'язково доведеться звернутись до правника, що - підкреслюємо! - знається саме на законах про інтелектуальну власність та практичних способах розв'язання юридичних проблем.

Авторські та майнові права

Більшість авторів після тривалого очікування майже зовсім не приділяє уваги процесу погодження особливостей співпраці й беззаперечно приймає умови, запропоновані видавцем. З одного боку, це вияв довіри у тому випадку, коли автор зовсім не знається на тонкощах договірного процесу й переконаний, що видавець про все подбав. З іншого боку, це прояв легковажності - адже справа стосується не просто видання книги, а набуття певних прав стороною, яка не є автором твору.

Як би там не було, незнання закону не звільняє від особистої відповідальності, й це твердять нам не лише в школі, а й будь-де, коли ми зтикаємось із наслідками нашої недбалості в правничих питаннях. Сама по собі угода не є чимось складним і, як ми казали вище, грунтується на довірі. З іншого боку, ми маємо бути переконаними, що іншій стороні угоди можна довіряти, й урахувати в контрактовому процесі зміни, які для нас аж зовсім небажані.

Також на тему: Чому не варто зв'язуватись із літературними агентами

Погоджувати - комунікувати

В угоді, за суттю, немає жодної камерності. Це підтверджується тим фактом, що угода може бути усною, і сама по собі існує, навіть якщо немає документального її підтвердження. Людина може заперечувати існування угоди або певні її пункти з міркувань вигоди чи небажання виконувати обіцяне, але в совісті будь-якої сторони угода продовжує існувати й вимагати виконання. Навіть за відсутності свідків можна вияснити істину, хоч це може бути набагато довший процес, аніж тоді, коли ви маєте свідків чи документальне підтвердження угоди.

Угода на папері виникла не тільки через недовіру або масив обману, який спонукав записувати погоджене. Угода дозволяє уникнути непорозумінь суб'єктивного характеру, не пов'язаних із бажанням сторін вчинити щахрайські дії. Тобто, кожна сторона в юридичному процесі має індивідуальні особливості, які можуть спотворити сказане або навіть викреслити з пам'яті певні важливі моменти. 

Записати й не забути

Так, елементарним різновидом угоди є розписка, - та все ж таки, у повсякденному житті ми користуємося формами, усталеними з правової точки зору, адаптованими до бізнес-процесів та конкретних ситуацій - хоча останнє, по суті, наближає угоду до контракту. Видавнича галузь користується різними типами угод, в залежності від послуг, які надає. 

Щодо літературних творів, автори укладають з видавцями угоду, яка стосується - будьте уважні! - навіть не процесу видання книги як такої, бо інакше видавництво перетворилося б на друкарню. Після укладання договору видавець отримує певну частину прав, передбачену цим договором. Саме певну частину, а не сто відсотків прав, як прийнято вважати в оповідках, що передаються з вуст до вуст.

Перше, що потрібно запам'ятати, як то кажуть, намертво - права автора поділяються на власне авторські та майнові. Перші пов'язані з моментом виникнення твору від першої до останньої літери, включаючи чорновики. Ідея, що ви її собі замислили або навіть встигли занотувати, не є об'єктом авторського права з точки зору можливості юридичного захисту. Об'єктом юридичного розгляду є факт викрадення - тобто, якщо ваші нотатки вкрали, цей факт має хоч і тривалі, але існуючі можливості доведення.

Отже, авторські права є невід'ємними правами того, хто розпочав концептуальний запис та втілення виниклої  в нього ідеї, що належить йому на законних підставах. Ідея має бути власна або передана законним шляхом, тобто, не викрадена і не привласнена таким чином, аби унеможливити втілення цієї ідеї тим, у кого вона виникла першим. 

Ідея чи концепт?

І тут ми торкаємося важливого етичного питання. Згідно закону, перехоплена, що називається, з вуст, ідея не захищається, але ваша совість (і той, у кого ви перехопили ідею замість обговорення наприклад, спільного проекту чи дозволу на її використання) збереже це в пам'яті. В подальшому факт, який може розголосити ошуканий, дуже сильно вплине на вашу ділову репутацію. 

Коли ми вже торкнулись обговорення ідеї як вихідної точки творення, то варто зауважити, що неможливість втілення ідеї автором повинна долатись або шляхом добровільної передачі ідеї тому, хто в змозі її втілити, або через успадкування. Втім, головним способом захисту ідей є їхня концептуалізація в документальній формі - розбірливий запис хоча б основних моментів (текст, відео, аудіо).

Клуб живих

Стосовно авторського права як такого, після смерті автора воно має повний спектр впливу ще 70 років або менше, в залежності від способу реалізації прав. Це не означає, що через 70 років після смерті Шевченка автором "Кобзаря" може стати умовний Петренко чи Іваненко. Це означає необхідність погоджувати з правонаступниками автора можливість використання його творів у певних умовах.

І, оскільки твори Т.Шевченка та інших класиків української літератури є, за часовими рамками, суспільним надбанням, той, хто використовує їх певним чином, несе не лише суспільну відповідальність. В певних випадках держава може (і повинна) застосувати обмеження проти осіб, які паплюжать честь та гідність авторів спробами скандально прославитись за їх рахунок.

Стосовно музейних цінностей, пов'язаних з класиками, теж маємо питати дозволу в музеїв, що їх зберігають. Отже, знову впираємось у необхідність переговорного процесу - тобто, комунікацій між сторонами, зацікавленими у певній вигоді. 

"Захищати" й "ліцензувати"

За життя автора його права не потребують спеціального захисту. Вони починають існувати в момент виникнення твору, і авторство закріплюється за творцем назавжди. Окремий тип колізій стосується патентування творів тоді, коли автор вважає - чи існують об'єктивні підстави так вважати - що твір може бути викрадено й привласнено кимось іншим. У цьому випадку автор звертається до державних органів ліцензування й отримує відповідний документ, оплативши послуги реєстрації прав на твір. 

У всіх інших випадках авторство може бути підтверджене під час перемовин між письменником і видавцем, чи між письменником і літературним агентом - останнє трапляється частіше, бо однією з задач літагента якраз є підвищення довіри цільової аудиторії до автора твору. Окремим - і вкрай небажаним для будь-якого автора - є процес підтвердження авторства у суді, який часом потребує не лише залучення адвоката, а й приватного детектива.

Стосовно того, що відбувається в договірному процесі між автором та видавцем, треба запам'ятати ще більш намертво - передаються не авторські, а майнові права в погодженому об'ємі на певний термін. Тобто, майнові права стосуються можливості розпоряджатися твором з точки зору отримання певних вигод. Наприклад, якщо ви хочете опублікувати свій твір паралельно з видавцем, ви не можете цього зробити, бо це суперечить самій суті угоди - аж до того моменту, доки термін передачі прав на публікацію не завершиться до останньої секунди.

Виключення складають випадки, коли ви уклали з видавцем угоду на публікацію твору в певній формі - наприклад, у текстовій паперовій. Тоді ви можете укладати угоди з видавцями електронних чи аудіокниг, але практика видавничих угод свідчить, що книжкарі часто-густо підгрібають собі всі типи майнових прав на твір. Тут уже варто спитати, чи планує видавець створювати аудіоверсію чи електронну версію твору, і обов'язково простежити цей момент в угоді. 

З точки зору конкуренції, існування різних форм публікації твору в різних видавців підвищує шанси творів бути знаними, а для читачів - гарантовано отримати бажану версію твору. Тобто, монополізація всіх типів майнових прав на твір без їх реалізації є ознакою страху видавця перед ринком, його невпевненості, а це підштовхує думати або про фінансову, або про особисту нестабільність, що часто бувають пов'язаними між собою.

Без жертви не існує шахрая

З іншого боку, автори самі раді обманюватись, і це, насамперед, виявляється в позиції жертви, що заздалегідь упевнена в нечесності протилежної сторони, при тому згоджується на вочевидь невигідні умови і вважає себе Мучеником Першої Ланки. Тут уже потрібно звернутись до інших аспектів договірного процесу, що лежать у галузі психології. та відповідно підготувати себе, аби потім не створювати проблем не лише собі, а й іншим. 

Практика свідчить, що людина в позиції жертви зовсім не має наміру мовчати чи якось обговорювати з іншою стороною непорозуміння. Найчастіше, це звинувачення позаочі або винесення проблеми на публічне обговорення, ще й особами, що не мають професійного стосунку до предмету суперечки. Тобто, людина в позиції жертви шукає уваги й співчуття, та зовсім не вирішення проблеми - інакше б звернулась до спеціалістів у приватному порядку. І проблема тут полягає не у відсутності спеціалістів, як переконує Мученик. Людина в позиції жертви не схильна довіряти, - тобто, виявляти базовий компонент соціальності - й не схильна йти до набуття довіри через комунікацію, бо не має такого хисту або вважає, що не має.

На цьому завершуємо перший репортаж осені, присвячений угодам у видавничій сфері, а вже наступного місяця будемо говорити про основні пункти угод, без яких неможливо сподіватись на успішний результат.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net