Ринок проти техногігантів: чого чекати книжковій галузі

 

 

Image by MZarzhytska on X & Google AI

Автор Олекса Кримчій, Марія Заржицька

Випуск 110

6 березня цього року Асоціація американських видавців (AAP) та 13 найбільших видавничих домів (Penguin Random House, HarperCollins, Wiley, Hachette та ін.) подали позов проти піратської бібліотеки Anna’s Archive до суду Нью-Йорка. Ресурс звинувачують у масовому порушенні авторських прав на більш ніж 140 мільйонів текстів. Згідно звинувачень, Anna’s Archive не просто надає доступ до книг безкоштовно, а продає високошвидкісний доступ до піратських даних розробникам ШІ за криптовалюту. 

І тут виявляється цікавий момент: суспільство - в тому числі, й активні гравці книжкового ринку - готові були роками закривати очі на існування Anna’s Archive та їй подібних бібліотек, аж поки це перестало бути ідейним піратством. Щойно мова зайшла про гроші, ринок наполохався, ще й як серйозно.

Автор і переробка: більше, ніж право знати

З точки зору авторів - не всіх, але чималої кількості - якщо їхню книгу десь читають безкоштовно, це не так вже і страшно. Прикро, але хай собі. Втім, коли йдеться про перехоплення текстів для так званого навчання ШІ, маємо на увазі зовсім не етичний контекст. Тобто, не те щоби автори були аж так проти вивчення штучним інтелектом людської мови чи ситуативного мовлення, що більш релевантно. Йдеться про перехоплення стилю, концептів, ідей та апропріацію в так звані “швидкотексти”.

І тут сучасність наступає на горло авторській пісні. Про папір більше не йдеться. По-перше, неліниві ринковики ходять книгарнями, й якесь диво виводить їх на ті самі експропріаторські твори. Для зчитування авторської невпевненості потрібно кілька хвилин, для формування обгрунтованої підозри в груповій експропріації - трохи більше. Тут іде розрахунок на читачів жанру, які не встигли або не мали змоги помітити авторську безсовісність та придбали книгу до того, як її організовано забудуть. З онлайном складніше - там відбувається потужніше розмиття жанру, стилю, методів, а частіше, повне блендування вихідних текстів.

Інакше кажучи, хороший текст можуть перетворити на кілька теж непоганих, сформувати з них читацький фастфуд і напхати його в додатки для безкоштовного читання, що заробляють не на продажу текстів, а на рекламі чи рівнях доступу. Частина текстів перетворюється на вертикальні серіали, і це вже дійсно по-бредберіанськи. 

Автор і корпоративні змови: більше, ніж ШІ

Частину текстів такі додатки беруть у маловідомих або невідомих авторів, які готові бути інгібіторами читацьких емоцій, але значна частина - і це добре помітно - сформована ШІ, з використанням усіх потрібних тригерів та спецефектів. Де-факто, знайти похідний текст украй важко. Творам задають нові назви, змінюють імена персонажів, локації та інші маркери оригіналу.

Така тактика була добре опрацьована в минулі роки алгоритмами соцмереж, які, мабуть, не соромились дізнаватись про авторів та їхні твори більше чи обмінювались даними на корпоративному рівні. З контенту, таргетованого на авторів же - ще й як зухвало - було видно, що алгоритмами та ботами використовувались ті самі маркери оригінальності, про які йшлося вище. Навіть якщо припустити, що алгоритми зібрали в соцмережі готові дані з цими маркерами, вихідний набір все одно треба було звідкись брати.

Тобто, авторів “ввічливо” попередили, що збираються робити, але ця гра м'язів, очевидно, лишила свій слід. Обурення від нападу на особистість перевищило навіть бажання отримувати винагороду за свою працю. Автори готові йти до судів - більш того, йдуть, і йдуть навіть тоді, коли програють.

Кінець благодійності - чи тільки початок?

Будь-яка «тіньова бібліотека» (неважливо, Anna’s Archive чи локальне «Чтиво») зараз розглядається не як благодійність, а як несанкціонована база даних для навчання штучного інтелекту. Так, іноземні видавці наголошують, що безконтрольне поширення книжкових сканів позбавляє українських авторів можливості перекладу іноземними мовами. Закордонні видавництва не хочуть купувати права на те, що вже «гуляє» мережею безкоштовно.

Щоправда, закордонні видавці не врахували одного - української валюти марнославства. Цивілізованому ринку й досі неможливо пояснити, як виживає письменник з “Букнета” чи “Аркуша”, доки цей ринок не наведе бінокль на “Литнет” чи “Author.Today”. З іншого боку, автори, яких злили на піратські сайти, не повинні страждати ані через сам факт, ані через його незнання. Коли з цим стільки років мирилися видавці - прямі розпорядники майнових прав на твори - чому питати з автора?

Крім того, при закритті “Чтива” далеко не вся письменницька спільнота, чиї твори були там, дізналася про це. Сам факт говорить про те, що відбулося лише закриття - тобто, блокування ресурсу. В чиїх руках контент, і де він опиниться завтра - велике питання.

Екологія: велика різниця

Щодо небажання іноземних видавців друкувати “палені” твори, знову ж таки, потрапляємо до різниці ментальностей. У нас - в тому числі, через “пихату гривню” - надрукують і паленку. Відповідь полягає у безлічі природних ресурсів та зовнішньому боргу (хтозна, як його рахують). У них будуть робити ставки на електронку, а що їх робити, коли вже зроблено. 

Є ще одна різниця - дієвий акцент на інклюзію. Згідно Європейського акту про доступність (EAA), з 6 червня 2025 року всі електронні книги та пристрої для читання в ЄС мають бути повністю доступними для людей з порушеннями зору чи дислексією. Це змушує видавців переходити на формат EPUB 3 з вбудованим озвученням та адаптивним верстанням. Платформи, що не відповідають цим стандартам (як старі архіви сканованих PDF на «Чтиві»), автоматично опиняються поза правовим і технічним полем ЄС.

Майбутнє цифрового читання в Європі — це не просто «скан сторінки», а інтерактивний файл, який можна слухати, масштабувати та перекладати в реальному часі за допомогою ШІ. Нас утішають тим, що з 2026 року українці в ЄС (і європейці в Україні) зможуть користуватися цифровими бібліотечними сервісами без додаткової плати за трафік. Це робить хмарні бібліотеки значно доступнішими за офлайн-файли.

Отже, старенька Європа будує систему децентралізованого доступу до книг - в умовах життя громадян, які ще й погіршуються (через епідемії, війни, демобілізуючі хвороби тощо):

• Державні архіви: Рідкісні книги переїжджають до національних цифрових репозитаріїв.
• Бібліотечні додатки: Сучасні книги стають доступними через абонементи в бібліотеках (наприклад, через OverDrive/Libby, яка була офіційним партнером Лейпцизького ярмарку 2026 року). Оскільки Libby не працює з авторами чи видавцями напряму, українські компанії приєднуються до мережі через міжнародних агрегаторів (наприклад, Draft2Digital або Smashwords).
• Легальні сервіси: Видавці створюють власні платформи з підпискою, де ціна за книгу є мінімальною, але автор отримує роялті.

Час анонімних волонтерських архівів минає. На зміну їм мають прийти державні або грантові цифрові бібліотеки.

Замість підтримки піратських сайтів, пропонують розширювати мережу E-read Europe та додавати українські фонди до легальних безкоштовних бібліотек (як-от німецька Onleihe). Під терміном E-read Europe на Лейпцизькому та Лондонському ярмарках 2026 року зазвичай мають на увазі не одну конкретну програму, а цілий вектор цифрової трансформації, який зараз активно фінансується ЄС. Це відповідь європейської спільноти на закриття «сірих» бібліотек: замість анонімних ресурсів пропонуються легальні, інклюзивні та технологічні платформи.

Тобто, друкувати нас за кордоном, скоріше за все, будуть як виключення, і це має бути щось впливове. А що таке вплив? Аби те знати, потрібно не володіти мовами, а говорити ними.

КнижКава в Telegram, X, Facebook - 

тонометр життя.

КнижКава в Threads, Bluesky -

там, де не ходять інші.

Хочете стати нашим колумністом

чи розповісти про книгу, новинку, акцію?

Пишіть головреду:

mariazarzhytska@ukr.net

Не впіймали - не крадій: що робити з українським піратом

Image by @MZarzhytska & Google AI

Автор: Арнольд Лопушанський

Випуск 108

Березнева хвиля від потопленого “Чтива” плавно перетікає у квітень як місяць перетворень в українській книжковій сфері. Закриття некомерційного волонтерського проекту з невідомими бенефіціарами створило черговий прецедент для забуття, вигідного тим, у кого немає очевидного права на український контент.

Загальновідомо, що після потоплення корабля тоне далеко не все, а дещо спливає на поверхню. І перше, що сплило - трупи в Safe Harbour, або завчена безпомічність українського контентмейкера за принципом реактивного видалення.

Не робити нічого, або Пелюшка на голову

Реактивне видалення схоже на прибирання тільки тоді, коли покажуть пальцем. Це навіть не кріпацтво, а чистої води роботика, славетна страшною роллю виконавця. Прогалини в правовому статусі творів означають небажання розбиратися з тим, що погано лежить, а награбоване не тільки грабується, але й переграбовується. Втім, якщо зважити на білявидавничий чи навіть читацький статус класичного книжкового пірата, це страх перед законодавством, яке є не просто незрозумілим чи непрацюючим, але загрозливим.

Крім того, значна частина піратів обгрунтовано побоюється завищених претензій авторів, правовласників чи їхніх представників, ладних застосувати методи гоп-стопу будь-де, куди покажуть пальцем. Класична ситуація з порталом ex.ua, за який не просто судились і бились, але били зверху, руками силових структур, повторилась через кілька років - але тепер уже методом блокування, що набирає все більшої популярності серед правозахисників.

З одного боку, заблокувати, а потім розбиратись, що робити - нормально, коли перемовини не діють. З іншого боку, в нашому книжкарстві не сформовано єдиної претензії до ресурсу-порушника, як це зроблено у випадку Anna`s Archive - ми й досі не знаємо, які видавництва постраждали, крім тих, хто висловився за себе.

Робити щось, або на голову компрес

У випадку “Чтива” спрацював принцип зацікавлених персон, але з’явилась всього лише одна персона - Вахтанг Кіпіані, головний редактор проекту “Історична правда” і засновник однойменного громадського об’єднання. Крім того, Кіпіані заснував Музей-архів преси, який сформовано з унікальних підбірок, що належать йому самому.

З одного боку, як для колишнього (?) члена Народного Руху України, такий інтерес до архивів “Чтива” є цілком обгрунтованим. З іншого боку, виникає тим паче обгрунтоване питання, чому в представників крайнього правого крила української політики ще досі немає цих архивів, і чому вони повинні належати одній політичній силі.

В цьому контексті держава виступає або стороннім спостерігачем - що прямо суперечить її ролі - або активним позбувачем, і за це треба буде відповідати перед тими, хто зараз нічого не читає.

Реєстратура, як в поліклініці

Той, у кого хоч раз пропадала амбулаторна картка, знає, як це. Начебто й фігня повна, та півжиття зникло. Особливо коли опиняєшся за кордоном у клятого німця, і потрібно відновити історію хвороби, як вона є, інакше нічого не пропишуть. Або візьмуть за обстеження стільки, скільки участкова не бере навіть за МСЕК.

Щодо реєстратора доменних імен, той самий у нас так і зветься - Imena.ua. Реєстратор “Чтива” і хостинг-провайдер Mirohost належать спільному інвестору - Internet Invest Group Олександра Ольшанського. І тут ми вступаємо до сфери боротьби за чистоту українського Інтернету, яка живе за принципом… реактивного видалення.

Список 301: до, під час, після

Ідеологи антипіратського процесу, як ми писали вище, обирають найстрашніших виконавців не випадково, бо їхні аналітики володіють настільки великим і детально пропрацьованим стосом даних, що Станіславський. Якщо згадувати, знову ж таки, eх.ua, весь цей процес, де-факто, спрямований не на легалізацію, а на розгром і обмеження значної частини даних під назвою “скарга третього ступеню”.

З одного боку, автори контенту мають право розпоряджатися ним, як хочуть самі. З іншого боку, специфічна ситуація з правами на американському ринку пояснює, чому і як важливі, змістовні, потрібні дані зникають з доступу - навіть платного.

Нарешті, виникає питання, чого коштує Україні раптове пом’якшення статусу.

Легальний пошук: Париж та вмерти

Отже, в готовності виконувати директиви старшокласників щодо дрібноти, розберемо кілька моментів з вікової психології. Сьогодні пересічному українському користувачеві Інтернету для легального пошуку книги, статті чи іншого контенту потрібно:

• Ввести оригінальну назву контенту - тобто, мовою оригіналу.

• Знайти оригінальну назву контенту - тобто, через назву доступною користувачеві мовою, якщо контент публікувався цією мовою;

• Знайти ресурс легального розміщення такого контенту, розпізнавши його серед, можливо, десятку й більше ресурсів незнайомою мовою - можливо, з автоматичним перекладом, але ключове слово “легальний ресурс” (Америка ж складається з юристів, чи не так, містере Дж.Буш?);

• Оцінити власну спроможність платити за чергову підписку, придбати доступ чи купити книгу - при тому, що на одному й тому самому ресурсі відсутні всі три можливості одразу;

• Не лише придбати, а й зберегти доступ до купленого контенту - в умовах, коли він може бути аж раптом вимкнений.

В цих умовах виникають і не три, а безліч питань - тепер вже до українського простору, Тож, почнемо - в сподіванні на те, що вимоги сусідів по планеті вчергове не перетворять нас на дуже, дуже злих батьків.

КнижКава в Telegram та Х - вільний керує часом.

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Розійшлися: як насправді Bookmate, Amazon та Storytel почуваються в РФ

Випуск 105

Внаслідок втручання корпоративного ШІ від Google, Мeta й Amazon цей випуск (як і деякі інші сторінки часопису) було понівечено, а текст спотворено з метою дискредитації видання. Цю публікацію довелося видавати в форматі скріншотів, аби читачі бачили оригінальний текст.

Спотворений текст можна побачити після зображень. Він залишається свідченням дурості, злоби, ненависті та вандалізму, які не виправдати жодною корпоративною метою.

Далі наводимо текст, який спотворюється одразу після його розміщення тут:

 

Автор Олекса Кримський Репортаж місяця - грудень січня лютий   

Будь-які несанкціоновані зміни цього тексту належать платформі, яка навмисно допускає присутність особливого програмного забезпечення сторонніх організацій (таких, як Peace Corp) і будуть розглядатися як протизаконне втручання в незалежний контент. Жодних згод на подібні втручання власнику цього контенту не надавав. Просимо читачів включити про всі спотворення та перекручення контенту цієї публікації.

Право на інформацію - одне з базових людських прав, закріплених законодавчо. В умовах війни ми всі, насправді, хочемо знати, як і чим дихає ворожа сторона, проте, від живлення її бюджету нас зупиняє ембарго. Чи можна звернути в цьому випадку - якщо дуже потрібно - "принцип меншого зла", чи, все ж таки, купувати по-білому?

В останньому зимовому репортажі місяця закриваємо російський набір оглядів іноземних сервісів, які позиціонують себе "розлученими" з РФ.

Bookmate: суто ірландське вбивство

Сервіс Bookmate, заснований у 2010 році підприємцями Віктором Фрумкіним та Саймоном Данлопом, пройшов шлях від одного з найперспективніших книжкових проектів Європи до об’єкта жорстких геополітичних обмежень. Станом на сьогодні єдиного «Букмейта» більше не існує — він розділений на дві незалежні, але не такий уже й конфліктні гілки, через санкції та вихід компанії з російського ринку у 2022 році. 

Інакше кажучи, якщо ви користуєтеся сервісом через підписку «Яндекс Плюс», то ним керує Яндекс. Якщо ви використовуєте міжнародну версію додатка (за межами СНД), вона належить ірландській компанії Bookmate Limited. Ось як розподілені права на сервіс у 2026 році.

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Засновники - Саймон Данлоп та Віктор Фрумкін. Компанія розірвала зв'язки з РФ після 2022 року, проте, перебуває під українськими санкціями.

У 2022 році право на використання технологічної платформи та бренду «Букмейт» на території Росії й країни СНД викупив «Яндекс» (ТОВ «Яндекс Плюс»). У вересні 2024 року «Яндекс» провів ребрендинг, а тепер сервіс офіційно називається «Яндекс Книги». 

Про співзасновника:

Віктор Фрумкін — підприємець та інвестор, найбільш відомий як співзасновник міжнародного сервісу електронних книжок Bookmate. Разом із британським підприємцем Саймоном Данлопом він запустив Bookmate у 2010 році. Сервіс став одним із піонерів моделі «читання за передплатою» (як «Netflix для книг»). 

Фрумкін був одним із ключових фігур у холдингу Dream Industries, який свого часу володіє не лише Bookmate, а й іншими відомими проектами, як-от музичний сервіс Zvooq та коворкінг Telegraph. Бізнесмен має значний досвід у сфері приватного капіталу та венчурного капіталу, фокусуючись на технологічних стартах, які масштабуються на міжнародному рівні.

Віктор Фрумкін народився в СРСР, але - і це, у випадку спеціальної торгівлі правами, не дивно - має громадянство Кіпру. В останні роки він активно використовує Bookmate як глобальну платформу з головним офісом в Ірландії, намагаючись дистанціюватися від російського бізнесу після подій 2022 року. Після того, як технологічна платформа Bookmate в РФ була продана «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу в Європі, Південно-Східній Азії та Латинській Америці.

І знову здравствуйте

Офіційна позиція Фрумкіна полягає в тому, що міжнародна компанія більше не має жодних юридичних чи фінансових зв'язків із російським ринком. Тим не менш, класичне підтвердження чоловіка з двома стільцями "живемо, наче сусіди" як ніде, дотичне до цієї кейсу. Працює складна схема передачі прав, яка дозволила засновникам вийти з російського ринку, а «Яндексу» — отримати готову технологію.

Віктор Фрумкін та Саймон Данлоп не продавали самі компанії Bookmate Limited (Ірландія). Вони продали «Яндексу» виключну ліцензію на використання технологічної платформи Bookmate на території СНД. Тобто «Яндекс» купив «двигун» та програмний код для роботи в регіоні. «Яндекс» отримав право використовувати назву «Букмейт» у Росії та СНД (що він отримав до ребрендингу в «Яндекс Книги» у 2024 році). Фрумкін та Данлоп залишилися за собою бренд Bookmate для всього світу. 

Міжнародна версія сервісу, яка працює в Європі, Латинській Америці та інших регіонах, належить ірландській компанії Bookmate Limited із головним офісом у Дубліні. Після того, як технологічну платформу Bookmate в РФ було продано «Яндексу», Фрумкін та його партнер Саймон Данлоп зосередилися на експансії сервісу ще й у Південно-Східній Азії.

Частина технічної команди, яка розробила сервіс у Москві, перейшла на роботу в «Яндекс», щоб підтримувати платформу. Засновники ж зосередилися на міжнародному офісі в Дубліні. Крім того, ця угода допомогла ірландській компанії Фрумкіна отримати кошти в умовах, коли залучити західні інвестиції для проекту з російським корінням стало неможливо. Фактично, це був спосіб «евакуювати» капітал та інтелектуальну власність на Захід, але при розділенні майна, для якого «Яндекс» однозначно, і тільки зміг отримати всі, хто не встиг вискочити з СНД.

З німецькою оптикою

Попри те, що Фрумкін і Данлоп позиціонують свій бізнес як міжнародний, в Україні до компанії Bookmate Limited (і, відповідно, до її засновників) залишаються питання через тривалий зв’язок з російським ринком у минулому, що відображено в санкційних списках – і тому ретроградна амнезія виглядає більш ніж непереконливо.

Хоча Фрумкін (громадянин Кіпру) намагався повністю розірвати зв’язки з РФ, українські НАЗК та інші регулятори звернули увагу на те, що угода з «Яндексом» відбулася вже після початку повномасштабного вторгнення. Це стало причиною переходу ірландської Bookmate Limited до санкційних списків, після чого продаж технологій російського гіганта трактувався як підтримка економіки агресора.

Станом на 2026 рік ситуація з доступністю міжнародного Bookmate (яким керує Віктор Фрумкін через ірландську компанію) в Україні залишається складною. Компанія Bookmate Limited (Ірландія) все ще під санкціями РНБО України (запровадженими ще у 2023 році терміном на 5–10 років). Причина — продаж технологічної платформи російському «Яндексу» , що було розцінено як співпраця з агресором.

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). Скористатись сервісом Віктора Фрумкіна в Україні без VPN та іноземної карти наразі неможливо. Якщо ваш профіль App Store / Google Play зареєстрований в українському регіоні, додаток може бути відсутнім у пошуку або недоступним для завантаження.

Виключна ліцензія та подарунки

А тепер розбираємось у тому, на чому не хочу фокусувати офіційні джерела.

Виключна ліцензія означає, що більше ніхто, крім ліцензії, не може скористатися нею на заявленій території.

«Яндекс» отримав програмний код, частину команди та право на назву. У вересні 2024 року «Яндекс» остаточно відмовився від старої назви, перейменувавши свій сервіс на «Яндекс Книги». Тепер це повністю російський продукт, інтегрований під підписку «Плюс».

 У 2023 році компанію Bookmate Limited (Ірландія) було внесено до санкційних списків України. Причина — продаж технологій «Яндексу», що було розцінено як сприяння цифровій економіці держави-агресора. Через ці санкції доступ до bookmate.com в Україні заблокований провайдерами, додатки видалені з локальних маркетів, а сайт українських банків не завершує платіж за підписку. Українські видавці (як-от Vivat, КСД, ArtHuss) розірвали всі контракти з платформою, тому легального україномовного контенту там майже не залишилося. 

Прямий доступ до домену bookmate.com з українських IP-адрес автоматично заблокований більшістю провайдерів згідно з вимогами НКЕК (Національної комісії, що забезпечує державне регулювання у сферах електронних комунікацій). 

А тепер дивимося, як "треба", та цього разу, про мовне питання.

Amazon: “хороші хлопці” чи знову маркетинг?

Офіційно Amazon у 2026 році є одним із лідерів «технологічної блокади». Гроші компанії не спрямовують до російського бюджету, а її технології працюють начебто на захист української інфраструктури.

Стосунки між Amazon та бюджетом РФ станом на 2026 рік з першого погляду можна охарактеризувати як повний розрив. Компанія припинила пряму діяльність в РФ і, знову ж таки, офіційно стала одним із головних технологічних опонентів російського уряду (який віддавна не приховує свого інтересу до технологій Безоса).

До 2022 року Amazon (через AWS та роздрібну торгівлю) сплачував дані в РФ, зокрема, ПДВ на цифрові послуги (так званий «податок на Google»). Зараз Amazon повністю припинив доставку товарів у Росію та Білорусь. Жодних митних зборів чи ПДВ від продажу товарів до бюджету РФ не надходять. Хмарний сервіс Amazon Web Services припиняє прийом нових клієнтів ще в 2022 році, а влітку 2024 року під тиском санкцій США не обслуговує вже наявних російських клієнтів.

Amazon окремо щось давньо має політику не вести жодного бізнесу з російським урядом, хоча на початку повномасштабного вторгнення вагалося, обмежуючись гуманітарними діями. Тепер команда Amazon Threat Intelligence активно виявляє та публічно розкриває хакерські кампанії ГРУ (наприклад, атаки групи Sandworm). У грудні 2025 року Amazon опублікував великий звіт про те, як російські державні структури намагалися зламати західну енергосистему через хмарні вразливості. 

Крім того, явно зацікавлений у контрольній долі електронного книжкового ринку, Amazon надав Україні допомогу на суму понад 100 доларів США. Таким чином, цей гіперритейлер планує перенести критично важливі державні реєстри та банківські бази в хмару AWS, щоб захистити їх від російських ракетних ударів. 

Amazon вселяко демонструє підтримку санкційних пакетів США та ЄС. Це означає:

Заборону на експорт будь-яких високих технологій, які можуть бути використані у подвійних цілях.

Відсутність офісів, складів чи дата-центрів на території РФ.

Блокування Prime Video та припинення продажу відеогор (наприклад, New World) на російському ринку.

Сервіс самопублікації Amazon KDP (Kindle Direct Publishing), через який автори надають свої книжки самостійно, досі офіційно не підтримується російською мовою. На сайті незалежних авторів великі міжнародні видавництва можуть продавати переклади російських авторів (або оригінали) через професійні облікові записи, які мають інші умови співпраці з Amazon. Ви можете знайти на Amazon твори російських класиків або сучасних письменників, які мають контракти з іноземними видавцями. Такі книжки продаються як звичайний товар, а Amazon виступає лише як торговий майданчик.

"На долині дощ іде, мак червоний не цвіте" і ще історія

Storytel та «Дом історії» — приклад того, як глобальний бізнес не повністю зникає з ринку. Шведська компанія Storytel AB припинила діяльність у Росії ще в жовтні 2022 року. Вони не продавали свій бренд або платформу російським гравцям (як Bookmate). Весь контент і додаток було видалено. Юридично шведський Storytel сьогодні не має жодного стосунку до російського книжкового ринку.

Коли шведи пішли, російська команда Storytel не захотіла розходитися. Вони заснували власне видавництво — «Дом історії» (ТОВ «Евербук»). Генеральний директор — Борис Макаренков (колишній голова Storytel у РФ), головний редактор — Анастасія Завозова (також з колишнього Storytel). Це класичне видавництво, яке спеціалізується на художній літературі (детективи, трилери, фентезі). Вони видають книги в трьох форматах: паперовому, електронному та аудіо.

Борис Макаренков також викупив платформу самвидаву «Літнет» (Litnet), яка до 2022 року мала українських засновників. «Літнет» та «Дом історії» працюють у зв’язку: популярні автори з паперової платформи самвидаву можуть отримувати контракти на нові та аудіокниги в сучасному «Домі історії».

Тому «Дом історії» — це видавництво, а не окремий стрімінговий додаток. Їхні книги (включаючи відомі аудіопостановки) продаються на інших платформах — в електронному та аудіоформаті на «Літрес» та в «Яндекс Книгах» (екс-Букмейт) та звичайних книжкових магазинах.

Отже, Storytel — це шведська компанія, яка пішла з РФ, а «Дом історії» — суто російський проект колишньої команди Storytel, який фінансується Борисом Макаренковим. Між ними немає фінансових зв’язків: шведи не підтримують прибуток від російського видавництва, а «Дом історії» не має доступу до бібліотеки шведського сервісу.

До речі: "я так люблю тебе, коли ти далеко"

Історія Litnet (Литнет) — одна з найдраматичніших у книжковій індустрії після 2022 року. Сервіс був заснований українцями Сергієм Грушком (головне обличчя проєкту) та Андрієм Нечаєвим. Проект починався як «Літ-Ера» у 2015 році. Офіс компанії знаходиться в Києві, де працює більша частина розробників та менеджерів. Платформа стала лідером у сегменті «самвидаву» (SelfPub) лише в СНД, а й успішно експансувалася на ринках Іспанії, Латинської Америки (Litnet.com) та Англії.

Після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну Сергій Грушко зайняв різку антивоєнну позицію. На платформі почали з'являтися банери на підтримку України, а російським письменникам заборонили виводити кошти. Це призвело до колапсу бізнесу в РФ та накопичення боргів перед російськими авторами. Російські автори та читачі почали масово покидати сервіс. У РФ почалося цкування засновників-українців, а сервіс заблокували.

У травні 2022 року Сергій Грушко завершить, що *oh, amore, lontano * (c) він «не може і не хоче» більше володіти бізнесом у Росії. Щоб врятувати російську частину бізнесу (і, за деякими даними, отримати можливість хоча б якось вийти з активів), українські засновники продали російський сегмент Борису Макаренкову (екс-гендиректору Storytel у РФ). Макаренков став 100% власником російської юрособи «Літнет». Грушко та Нечаєв повністю вийшли з російського бізнесу. Сума угоди не розголошувалася, але аналітики припускали, що вона була значно нижчою за ринкову через «надзвичайні потреби», хоча Макаренков стверджує, що придбав свою частину «дорого» саме через борги.

Після продажу російського «Літнета» українські засновники зосередилися на розвитку української мовної версії, яка отримала назву Booknet (Букнет). Booknet.ua сьогодні є найбільшою платформою для українських авторів-початківців та професіоналів. Він працює як незалежний український бізнес із офісом у Києві, але міжнародні версії (іспанська, англійська) залишилися за українською командою під брендом Booknet/Litnet (залежно від регіону).

Підсумок на 2026 рік:

«Літнет» (litnet.com/ru): Повністю російський сервіс. Належить Борису Макаренкову (який також володіє «Домом історії»).

«Букнет» (booknet.ua): Український сервіс, належить Сергію Грушку та команді, активно підтримує українську мову та ЗСУ.

Ось як виглядає їхній зв'язок та поділ станом на 2026 рік:

1.Повне юридичне роз'єднання

У травні 2022 року відбувся остаточний поділ активів.

Litnet (російська версія): Була продана російському бізнесмену Борису Макаренкову. Українські засновники (Сергій Грушко та Андрій Нечаєв) повністю вийшли з капіталу російської юрособи.

Booknet (та міжнародні версії): Залишилися у власності української команди. Назва «Букнет» була обрана як основа для українського ринку, щоб максимально дистанціюватися російському бренду «Літнет».

2. Конкуренція та ідеологія

Сьогодні між сервісами немає жодної співпраці, без прямого конфлікту:

База авторів: Коли сервіси розділилися, тисячі авторів опинилися перед вибором. Українські автори перейшли на Booknet.ua, де публікація російською мовою була обмежена або закрита. Російські автори залишилися в Litnet.

Букнет активно розвиває українську мову та підтримує патріотичні жанри. Litnet натомість став частиною російської видавничої машини (у зв'язку з видавництвом «Дом історії»).

3. Міжнародний ринок (Litnet.com)

Це найбільш заплутана частина їхніх стосунків. Домен litnet.com (іспанська та англійська версії) тривалий час залишався під контролем української команди, відповідно до того, що в РФ бренд «Літнет» належить Макаренкову. Щоб уникнути плутанини та асоціації з Росією, українська команда почала переводити закордонні користувачі на бренд Booknet (наприклад, es.booknet.com замість litnet.com).

Тим не менше, в чесній частині України крок від російської філії «Літнет» сприймається не як вихід із ринку продажів, а як можливість отримати вихід (кеш-аут) від активів у країні агресорів, вже під час повномасштабної війни. Критики вважають, що бізнес мав бути просто закритим, а не переданим місцевому гравцю, який продовжує заробляти на створеній українській платформі. Тим не менше, Грушко стверджував, що це був єдиний спосіб «врятувати» українську частину бізнесу від боргів та претензій, а ціна продажу була значно нижчою за ринкову (фактично «евакуаційною»).

Знайомимося далі: калинка і малинка

Борис Макаренков — це основна фігура сучасного російського книжкового ринку, людина, яка стала головним бенефіціаром виходу західних та українських книжкових сервісів із РФ. Його часто називають «кризовим менеджером» або «скупувачем активів», оскільки саме він консолідував у своїх руках те, що залишилося від іноземних платформ.

Ключові факти та кар'єра

Освіта : Випускник МДІМВ (МГІМО), юрист-міжнародник. Це пояснює його здатність супроводжувати складні угоди з купівлі-продажу іноземних компаній.

Storytel : До 2022 року він був генеральним директором Storytel Russia. Коли шведська компанія вирішила піти з ринку, саме Макаренков став тією фігурою, яка взяла на себе управління залишками команди та контенту.

Власник Litnet : У травні 2022 року він викупив російську частину бізнесу Litnet у Сергія Грушка. Це зробило його власником найбільшої в РФ платформи для самвидаву.

Видавництво «Дом історії»: У 2023 році він запустив нове видавництво, яке стало «духовним спадкоємцем» Storytel, залучивши туди колишніх топ-менеджерів шведського сервісу.

Макаренков опинився в ролі «містка» під час розриву між українськими засновниками та російським ринком. Для Сергія Грушка він був зрозумілим партнером (через довге співробітництво Storytel та Litnet). В українському інфопросторі Макаренкова сприймають як інструмент легалізації виходу українських власників із долі, що стало причиною хвилі обурення навколо подвійної позиції Букнету.

Після відокремлення Макаренков створив замкнутий цикл виробництва книг у РФ:

Litnet: Майданчик, де автори пишуть книги (джерело контенту).

«Дом історії»: Видавництво, яке відбирає хіти з Litnet і видає їх професійно.

T8 Издательские технологии: Потужна типографія та дистриб'ютор, де він є акціонером.

Отже, Бориса Макаренкова визнано людиною, яка користувалася військовою обстановкою та санкціями для побудови власної медіаімперії на базі перехоплених західних та українських технологій. Він не просто менеджер, а повноцінний власник значної частини російського цифрового книжкового ринку.

Не пійман не вір, або Як

Станом на початок 2026 року Бориса Макаренкова не включено до основних міжнародних санкційних списків (SDN-list США або санкційних списків Євросоюзу). Чому так? Західні регулятори фактично фокусуються на державних чиновниках, керівниках оборонних підприємств, олігархах та пропагандистах. 

Макаренков позиціонує себе як приватний підприємець у сфері культури та технологій. Хоча він і викупив активи в компаніях, які рахуються як купівля бізнесу (що виглядає як допомога в «легалізації» виходу), це не є прямим приводом для персональних санкцій з боку США чи ЄС.

В Україні ситуація інша. Діяльність компаній, пов'язаних з Макаренковим, перебуває під пильною увагою:

Інформаційне поле: Українські OSINT-проекти (наприклад, YouControl або Molfar) та НАЗК (Національне агентство з питань запобігання корупції) моніторять подібні угоди.

Непрямі санкції: хоча сам Макаренков не може бути в списку, його компанія (як нові власники колишніх українських чи міжнародних активів) часто стикаються з блокуваннями на території України. Наприклад, доступ до ресурсів, які він викупив, на території України, є обмеженим.

Відсутність офіційних санкцій не означає наявність проблеми. Позаяк, для міжнародного бізнесу Макаренков став «токсичною» фігурою. Більшість західних видавництв (Penguin Random House, HarperCollins та ін.) відмовляються продавати ліцензії на переклад нових книг видавництва Макаренкова “Дом історії”. Оскільки він володіє Літнетом, який зараз повністю відрізняється від західних платіжних систем і хмарних сервісів, його бізнес існує в технологічній ізоляції в РФ.

Сам показ Макаренкова в списку санкцій США/ЄС був одним із аргументів Сергія Грушка (засновника Букнета). Він пояснював, що продаж російської філії Макаренкова був законним правочином із приватною особою , а не з державою чи підсанкційним олігархом. Це була спроба довести, що правочин не порушує міжнародне право, хоча моральне та етичне питання в українському суспільстві залишилося відкритим. Тож Макаренков залишається «чистим» перед законом на Заході, але визнаним «нерукопожатним» в Україні та серед світових видавничих гігантів.

І ще трохи зі скандального українського контексту.

Дені Редд – сучасна британська авторка. Її книжка «The Arctic Curry Club» (у російському перекладі — «Арктичний клуб любителів шоколаду» ) стала одним із «локомотивів» видавництва «Дом історії» в 2023–2024 роках. А що такого, питаєте ви?

Купівля під час санкцій: У той час як великі видавничі будинки (наприклад, Penguin Random House або HarperCollins) припинили співпрацю з РФ, невеликі незалежні видавництва та літературні агенти іноді продовжують продавати права російським видавцям.

Стратегія «Дома історії»: Борис Макаренков та його команда (яка вийшла зі Storytel) зробили ставку саме на таку літературу — якісну, сучасну, європейську «жанрову» прозу (feel-good fiction), яку на все ще можна викупити через менших агентів.

Зв’язок із Bookmate/Storytel: Вихід книги Дені Редд у “Доме історії” проводився з активною рекламою на платформі “Яндекс Книги” (колишній Букмейт). Це яскравий приклад того, як Макаренков використовує свій досвід роботи в Storytel для відбору західних хітів, які були популярні в цифровому форматі.

Врешті, як ми вже писали в новинарні "Мовнюк", книги Редд зникли з російських поліць "під заборону" без пояснення, а через деякий час з'являються - зникають - з'являються в українському видавництві "Книголав". При переході з ареалу в ареал змінюється лише вміст у перекладі назви твору й однієї літери в імені та імені автора. Залишайтеся з нами, бо в нас знову сьогодні вбиту мафію.

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Свіжий слід: зникнення е-книг про латвійського лікаря у Великій Британії

İmage by @MZarzhytska on X & Google Aİ

Автор Марія Заржицька  

Випуск 100

Літагентське видання не може обійтись без ексклюзивних історій. Саме тому в наших інтерв'ю відтепер з'являється нова, супердинамічна рубрика "Свіжий слід". В ній з'являтимуться - нарешті! - автори, яким є що розповісти. Особливо, коли про це вже говорять.

Протягом  останніх місяців 2025 року ми стежили за розвитком інтригуючої історії в блозі української письменниці Рут Фландерс (авантюрні лонгселери "Тайна Садовой Башни", "Дочь мытаря", " "Талисман Бригиты" з серії "Тюдоріада"). З 2023 року авторка публікувала в своєму блозі серію неодетективів із головним героєм, лікарем-гастроентерологом Віллом Боткінсом. Пілотний запуск проекту через соцмережу Х був доволі успішним, але в цьому році автор без пояснень відключив доступ до всіх книг про латвійського лікаря, пояснивши це необхідністю відредагувати перше видання.

З одного боку, текст, і справді, потребує редагування. Як зізнається сама авторка, то був результат терапевтичного письма, спрямованого на відновлення письменницьких навичок після травми. З іншого боку, готуючи один з матеріалів, ми раптом виявили співпадіння назви й задуму серії "Казуси Боткінса" з романом російської письменниці Людмили Уліцької "Казус Кукоцького".

Нам це здалося, безперечно, підозрілим. Задумайтесь - різниця полягає всього лише в одному слові та одній букві назви, а професія головного героя відрізняється всього лише... на спеціалізацію. 

Звісно ж, у світовій літературі існує, принаймні, п'ять романів, назви яких побудовані за тією самою змістовою схемою ("Казус Беньяміна» Фредеріка Пажака, «Казус доктора Фройда» Майкла Коніґа, «Казус Шперк»  Сергія Лойко, «Казус Пажитнова» Ігоря Свинаренка) та два публіцистичних твори, один з яких, «Казус Гітлера», створений авторським колективом під редакцією Ю. Бєлова, а інший, "Казус Вагнера" належить самому Фрідріху Ніцше. 

Звісно ж, можна подумати, що назви цих книг відносяться до загальновживаних чи описових назв або являють собою певну класифікацію, але почуття інтриги все одно не відпустило. Тож, ми вирішили спитати в автора - одного з небагатьох в Україні, що пише російською літературною мовою - що сталось насправді.

Рут, куди подівся ваш Вілл?

Він загинув.

Тобто?

На це неоднозначно натякають події, описані в мігрантській збірці "Мені є що заперечити", від імені ризької однокласниці Вілла, Ілзе Вейдемане (Вейдеман).

Проте, Вілл зник не тільки з вашого письменницького майбутнього, але також з минулого...

Саме з минулого він нікуди не зникав.

Зізнаємося: ми зібрали довідки про Вілла Боткінса у самого Gemini. І цей АІ запевняє, що жодного Вілла Боткінса не існує!

Вілл завжди мав проблеми з İntelligence. До того ж, за життя Боткінса ніякого Джемінай... так здається, це звати? …не існувало.

Ну добре, добре. Ви наважилися зіграти з читачами у гру а-ля Конан Дойль, та...

І? Я не люблю повторювати за Конан Дойлем, але іноді в мене виходить.

Вже знаємо, Джемінай нам про все доповів. Навіщо ви вкрали назву циклу в іноагента РФ Людмили Улицької?

Як я можу не вкрасти назву у німецького іноагента, якщо в РФ я, ймовірно, вважаюсь британським іноагентом?

На жаль, Джемінай запевняє, що вас також не існує.

Ось бачите.

Найгірше, ви вкрали задум. Навіщо, адже вас все одно викрили б, рано чи пізно?

Ось бачите!

З вами неможливо розмовляти, але ми продовжуємо. Чи не означає зникнення Боткінса з вашого портфеля те, що вам висунули офіційну претензію?

Жодної претензії не існує. Людмила Улицька написала геніальний роман.

А ви, отже, так собі?

Так, собі. Я розраховувала на літагента, що ніколи нічого не пам'ятає.

Вибачте, я забула зарядити пістолет. То про що ж то ми?

"Це". Правильно говорити "це". Ви хотіли спитати мене, з чого я це взяла.

О, так. З чого це ви взяли? Маю на увазі, чи ви читали "Казус Кукоцького"?

Мене вмовляли подивитися фільм, але я не здалася.

Мама?

Мама. Щойно чую фразу "ой, таааакииий фіііільм", я ховаюся.

Від мами не сховаєшся. Сподіваюся, ви змусили її сміятися, як усіх?

Моя мама сміється не як всі, але нічого не знає. Вона ставила б надто багато запитань.

Звучить обнадійливо.

Більше того, мама – єдина, хто відповідає на цю фразу: "То що, вже й поговорити не можна?"

Чудово. Адже у Вілла Боткінса теж є мама!

Це не змінює суті справи, авторко Гуся Попо. До речі, як поясните зникнення піонера вашої ілюстраторської діяльності? Знову Паніковський?

Паралельна творчість. До того ж, мій – кольоровий.

Це посилює його становище. Я куплю. І не здумайте вимовити "Гусь-Непродаюсь"!

Попо – Le Silpo. Так ліпше?

Я недаремно написала на вас пародію. Ідіть, ви сьогодні дуже втомилися топити сусідів.

Коли вже так, я виявила смертельну пастку пластикових стель із галогеновими лампочками. Спробуйте тільки знищити Боткінса!

Його вже знищено. Все інше – гра тіней.

Текст цього інтерв'ю в найгарячішому оригіналі можна прочитати в соціальній мережі Х, де він був опублікований в ніч на вівторок.

КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net