Угоди в книжкарстві: хто що винен

Image by nensuria on Freepik

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Літературний ринок передбачає декілька етапів руху твору від автора до читача, і в цьому процесі закладено кілька договірних моментів. Залежно від особливостей проекту, автор планує ці етапи і готується мати справу з контрагентами як рівноправна сторона угоди.

В минулому репортажі місяця ми говорили про важливість визначення права власності на твір. Це стосується не лише моменту, за який найбільше переживають письменники - тобто, підтвердження того, що саме вони є авторами пропонованих ними творів - а й розподілу прав між спіавторами, якщо такі є. 

Крім того, самовидавці можуть укладати угоди з іншими учасниками видавничого процесу - ілюстраторами, верстальниками, книжковими дизайнерами тощо. Сьогодні розглянемо, з якими контрагентами - тобто, сторонами угод - доведеться мати справу автору, і що потрібно врахувати при укладанні домовленостей.

Контрагенти і довіра

В договірному процесі контрагент є особою або організацією, яка укладає з вами угоду на виконання певних робіт або надання послуг. Письменники, що планують видати свій твір, можуть використати кілька шляхів до своєї мрії, й найкоротший із них не завжди виявляється таким.

В репортажі вересня ми розмірковували над тим, що угода, по суті, існує в совісті кожної зі сторін, незалежно від того, була вона зафіксована письмово чи не була. Тобто, відсутність або втрата документу, що підтверджує угоду, не означає неможливості захистити свої інтереси. Цей факт підтверджується Цивільним Кодексом і не потребує жодних доказів - достатньо прочитати відповідну статтю. 

Інший момент - необхідність в доказах, якщо у вас немає документу, що підтверджує угоду. В найгіршому випадку призначається слідство, і не на вашому боці хіба що час, який можна було використати для укладання документу або запиту копії, якщо документ утрачено. 

В найпоширенішому випадку, вам потрібно розуміти, чого саме ви чекаєте від контрагента, що і коли повинні зробити, аби результат вашої співпраці відповідав найкращим очікуванням. Для того і потрібен текст угоди, на який ви спираєтесь, не надто покладаючись на мінливу пам'ять.

Угода - чудовий інструмент управління графіком і структуризації мислення. Саме тому її завжди потрібно читати й перечитувати. Від нас зауважимо: якщо угода нечитабельна, вона є проблемною і потребує втручання, як мінімум, літературного агента. В подальшому ви можете розпочати переговорний процес для зміни умов, відхилити угоду (якщо ще не уклали її та контрагент відмовляється вносити зміни), розірвати угоду (якщо вочевидь маєте на те право) або звернутись до юриста, коли випадок складний і може обернутися судовим розглядом. 

Втім, значна частина письменників, що мають проблемні угоди, не мають можливості одразу залучити юриста, бо вже витратили кошти на самвидав. Цей казус, на відміну від монетизації твору, називається ванітізацією (від англ. vanity publishing - недобросовісне видавництво). Так трапляється з видавництвами, що обіцяють більше, ніж друк твору з редакцією автора - тобто, виплату роялті від кожного проданого екземпляру. 

І тут, насамперед, ідеться про обмануті очікування. Добре, якщо твір якісний, і його потрібно лише надрукувати та забезпечити йому певні умови продажу. Тобто, якщо вам надрукували й дали майданчик, а рекламою й маркетингом змушені займатись ви самі - читайте умови угоди. 

Друкувати завідомо поганий твір, позиціонуючи себе, як видавництво, а не друкарня, і виставляти його на продаж, як мінімум, неетично. Звісно, продаватись він не буде, і автор, що вклав у нього кошти, рано чи пізно отримає рішення зняти з продажу тираж або роками буде чекати, доки цей віз посунеться з мертвоі точки. 

Видавництво, що виплачує авторам роялті, як правило, займається базовим маркетингом. І тут важливо уточнити, скільки триває так званий “період інтересу” до твору - тобто, час, коли його активно просувають. Він завжди менший за час дії майнових прав, які ви передали видавництву, тому враховуйте це при плануванні власних маркетингових активностей.

Чистий самвидав і перші угоди

Самовидавець - якщо він не володар букету талантів - потребує, насамперед, макету книги. Найімовірніше, такий автор звернеться до верстальника чи книжкового дизайнера, який може поєднувати в своїй роботі кілька напрямків діяльності. Без ілюстрації книга може існувати, а без макету це всього лише файл у форматі pdf або текст у блозі. 

Макет потрібен тим, хто хоче реалізовувати свою електронну форму через відомі інтернет-магазини або планує друкувати книгу. Без макету жодна друкарня не розпочне виготовлення книги, тож, потурбуйтесь про те, аби співпрацювати зі спеціалістом, гідним довіри. Це має бути людина, що розбирається в стандартах галузі.

Де-факто, вам одразу потрібно формувати команду проекту, якщо тільки книжковий дизайнер не з тих, хто може все, і з кожним укладати угоди на виконання певних робіт. Якщо це компанія, угода укладається з компанією, якщо це окремі особи на аутсорсингу, договори укладаються з кожним персонально,  містять перелік, особливості виконання робіт, їхню вартість та терміни виконання. 

Інакше кажучи, ви не просто говорите: "Зроби книгу", а детально описуєте, якою хочете її побачити, дослухаєтесь порад спеціаліста або повністю довіряєтесь його майстерності, й цей факт теж має бути зафіксованим. 

В межах проекту виконавець має надати вам план робіт, але перед тим вам потрібно чітко заявити свої очікування. Це може (і навіть рекомендується) оформлювати як бриф. Єдина проблема - далеко не кожен дизайнер вміє проводити опитування замовника. Той теж не завжди може описати, що саме йому потрібно, та й договір підписувати такі люди не завжди хочуть.

Якщо у вас є можливість звернутись до посередника чи винайняти проектного менеджера - в жодному разі не упускайте її. Особливо проблемною є робота з ілюстраторами, і саме в плані укладання угод. Це пов'язано не лише з психологічними особливостями професії, а й інструментами, які будуть застосовуватись. Так, використання ШІ чи похідних технік, у яких можуть бути використані твори інших авторів, потребує особливої уваги.

Інакше кажучи, взяте без дозволу, неліцензоване, неоплачене чи іншим способом не віддячене може загрожувати втратою цілого тиражу, бо його просто заборонять продавати. До того ж, законний ШІ-креатив передбачає фіксацію промптів (творчих запитів до інструменту) та результатів роботи програми як проміжних, а не остаточних, або допоміжних, якщо основа зображення твориться за допомогою інших технік. 

Угоди з видавцями: до та після

До укладення угоди з видавцем потрібно його знайти, й тут важливо не плутати, хто видавець, а хто друкар. Останній нічого вам не редагує, не домальовує і не продає. Ви отримуєте готовий наклад за власний чи спонсорський кошт із макету, який принесли, в кількості, визначеній самостійно, та продаєте його через самостійно обрані канали. 

Від друкаря варто очікувати лише якісного друку, і - от біда! - ілюстрації не завжди виглядають так, як в оригіналі. Це залежить не лише від параметрів друку та паперу, а й від уміння ілюстратора адаптувати зображення під особливості друкованої форми.

До речі, опис якісного друку теж варто зробити самим, ще й порівняти його з умовами угоди, яку укладаєте з друкарем. 

Класичний видавець має опублікувати ваше видання за власний кошт, і це передбачає відбір книги до портфелю, редагування (художнє, структурне, літературне, контекстне - завждли уточнюйте суть термінології, якою зараз чимало граються), коректуру і ті етапи створення книги, про які ми говорили вище. Крім того, видавець продає, пропонує книгарням, організовує рекламу та промо, презентації тощо.

Все те, що має робити видавець, вказано в угоді чорним по білому. Якщо не вказано, а він має це робити, доведеться відкривати рота для захисту своїх інтересів не лише в Фейсбуку чи в Тредсі. Терміни виконання, порядок виплати гонорару та роялті - далеко не все. Зверніть увагу на об'єм прав, який ви передаєте, та на можливості видавця зробити, наприклад, електронну чи аудіоверсію книги.

Категорично неприпустимо ставити автора в боргові умови стосовно публікації книг. На жаль, такі випадки трапляються. Де-факто, з письменником укладають угоду на передачу всіх видів прав, усно обіцяють публікацію та просування й маніпулятивними методами спонукають підписати угоду, яка повністю позбавляє автора можливості розпоряджатися твором на тривалий період. При цьому обмежень у такого видавця майже немає, автор не отримує нічого, крім хіба що кількох власних екземплярів, які змушений продавати самостійно.

Чи варто говорити, що такі угоди не читають, ані на етапі знайомства з ними, ані на етапі укладання? Ключову роль грають симпатії та “хороші стосунки”, які раптом стають гірше ніж поганими, варто письменнику чогось захотіти, навіть за тими крихтами, що милостиво накидані в такій угоді.

Ліки від самовпевненості

Не будемо надто довго спинятись на критиці, бо вона повинна існувати апріорі. Якщо є можливість звернутись до рецензента, включіть його в список ваших авторитетних читачів. Якщо є можливість укласти угоду з рецензентом, зробіть це, бо робота включає не просто читання й власну думку про твір - ви сплачуєте кошти за якісну послугу, і ніхто не повинен вам гарантувати прохід, якщо книга потребує доопрацювання. 

Знову ж таки, рецензент, як правило - літературознавець, і добре, якщо знається на особливостях ринку. Щодо шляху до видавця, знадобиться літературний агент, послуги якого можуть включати довидавничу підготовку твору, презентаційний пакет, пошук видавця та супровід угоди, маркетинговий супровід. Такою є практика літературних агентів в Україні, адаптована під особливості нашого ринку. 

В цій практиці укладається почергово декілька видів угод, з конкретними видами робіт та особливостями оплати, що залежать від виду робіт. Власне агентська угода не передбачає оплати доти, доки не буде укладено угоду з видавцем, а от редакторська, референтська чи маркетингова угода може включати терміни та способи оплати, на яких ви зійдетесь (наперед, частинами чи передплата - післяплата). 

З агентами домовлятись найпростіше, бо, крім вимогливості до твору як такого, вони пропонують гнучкі графіки співпраці та доволі уважно вивчають всі особливості. Крім того, ви обов'язково навчитеся читати угоди та почуватиметесь більш впевнено в контактах з іншими учасниками видавничого процесу. 

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сам собі видав: 10 питань для Олени Ковальчук

Images by Olena Kovalchuk

Інтерв'ю від Марія Заржицька

Тема самвидаву в українському книжкарстві тим паче загострилась, чим частіше чуємо про кризові явища. Наші творці воліють лишити по собі слід, хай там що, і є сподівання на увагу видавців, які, мов Антей, у критичний момент вхопляться за рідну землю. Тож, продовжуємо інтерв'ювати сміливців, адже пілотна публікація рубрики набула неабиякої популярності серед нашої читацької аудиторії.

З Оленою Ковальчук ми познайомилися під час цьогорічного форуму “Відсіч” в Житомирі. На своєму стенді в “Авторському дворику” вона презентувала власні книги, видані за власний же кошт - “Пригоди Тосі” (ФОП Стасюк Л.С., 2021) та дві книги того самого видавництва, що побачили світ у 2025 році - “Софіко: чотирилапе серце” та поетична збірка військового часу “Обпечені крила”. До речі, видавництво, в якому публікується пані Олена, засноване, зокрема, літературною творчою спілкою “ЕЛІТЕР”, що популяризує талановитих авторів.

Перше, що здивувало - автор дитячої літератури був змушений видаватись навіть не у рідному місті, а в сусідній області. Для авторів з Житомира ця практика є нерідкою, але, здебільшого, книги за межами області публікуються у Вінниці, з якою налагоджені міцні культурні зв'язки. З іншого боку, твори письменниці приваблюють читачів зворушливістю та легкістю стилю, а деякі з них проілюстровані юними читачами. Вона - волонтерка в ГО “Територія здоров'я, краси та успіху” й активно популяризує в місті одну з найдієвіших методик подолання хвороб опорно-рухового апарату - скандинавську ходьбу.

Пані Олена, що майже тридцять років працює педагогом, ще й заступником директора ліцею “Сяйво”, неспроста вийшла за межі звичних шляхів. Можна було весь час присвятити учням початкових класів та родині, можна було згодитись на будь-які умови, аби книги невідомого автора почали публікувати. На жаль, якщо порівнювати зі Львовом, де діє потужна письменницька спільнота, для Житомира є характерною окремішність творців дитячої літератури, а за тим, і маловідомість. 

Ми вирішили дізнатись, чому Олена Ковальчук обрала шлях самвидаву, як їй вдається суміщати щоденну важку працю, творчість, благодійність та родинне життя і долати труднощі, які потребують, здавалося б, непідйомних зусиль. 

Якщо розглядати власну творчість як проєкт, що для цього потрібно?

Мотивація. З точки зору саморозвитку, автор чітко має розуміти, для чого це потрібно і хотіти цього. Не обійтись без плану дій та коштів. Найголовніше, люди, які будуть підтримувати або виконувати частину роботи над творчим продуктом.  

Що сковує вас, як творця в повсякденному житті, й як ви розкриваєте свій потенціал?

За час війни накопичилася втома, загострюються давні хвороби. Пригнічують звістки про щоденні смерті українців, особливо, дітей,  невідомість щодо кінця війни. Мої ліки - молитва, читання Біблії, моя родина. Якщо у них все добре, то у мене виростають крила. 

Зцілює турбота про ближніх (і це не тільки члени родини), волонтерська діяльність, улюблена робота з моїми учнями. Особливе місце в цьому списку займає спорт. З 2019 року захопилася скандинавською ходьбою, стала тренером, готую інших до змагань, іноді сама беру в них участь.

І, нарешті, спілкування з природою. Дуже люблю ліс, річку, гори, сумую за морем. З 2022 року доглядаю клумбу біля під’їзду, хоча мешкаю на третьому поверсі. Вирощую кімнатні рослини, допомагаю батькам на городі.

На додачу, розповім про такі цілющі речі, як слухання музики, читання книг, перегляд фільмів, зрідка - відвідування театру чи виставки. Врешті, зустрічі з друзями та подарунок для себе. Найчастіше, це смаколик, інколи - косметолог чи перукарня, нова вишиванка чи сукня. 

Як ви прийняли рішення видаватись самостійно? 

Це рішення довго приймалося. Перша моя книжечка «Пригоди Тосі» була першим досвідом. У мене було велике бажання її видати в пам'ять про свою бабусю, але я не знала, з чого розпочати. Побачила рекламу від видавця, написала. Наступного дня отримала відповідь. Так розпочалася наша співпраця. 

Пізніше я подала до часопису цього видавця кілька своїх поезій і оповідання. Втім, якість залишала бажати кращого: помилки в тексті, нема відомостей про авторів. А мені дуже сподобалися твори інших письменників, і хотілося спілкування з ними. 

Друга книга – збірка поезій «Обпечені крила». Я розуміла, що видавництва видають лише вірші знаних поетів, а мене читають лише друзі у соціальних мережах. Почала збирати кошти і думати про ілюстрації до поезій. Зробила ще один непростий для мене крок – презентація книги. Я вже чітко знала, якою хочу бачити свою книгу. 

Третя книга – «Софіко – чотирилапе серце». Я дала собі термін – шість місяців. Якщо за цей час жодне видавництво не захоче видавати мою книгу, то це буде моїм подарунком до 50-річчя.

Я не знаю, чи виживу завтра, тому часу чекати, коли мене помітять, не маю. Періодично надсилаю твори на конкурси. Участь у них є досвідом і практикою письма. Збираю кошти на нову книгу.  

Вам, як і багатьом житомирським письменникам, довелось видаватись не в Житомирі. Чому так сталось у вашому випадку, та чим вас привабили хмельницькі друкарі? 

Напевно, я не знайшла на той час свого видавця в Житомирі. Приходила, домовлялися, надсилала електронну версію, а її губили. Тиша, час іде. Вже після книжкового форуму «Відсіч» маю інформацію щодо надійного видавництва з Житомира, про яке не знала. Хмельницькі друкарі відгукнулися швидко. Вони відповідальні, ціни у них прийнятні.

Чого вартує бути водночас автором, редактором та дизайнером власних книг? 

Звісно, потрібні кошти. Я відкладаю невелику суму з зарплати, на свята рідних прошу замість презентів дарувати кошти на видання книги. Про прибуток не йдеться, це більше про вклад у культуру, про слід, який залишає людина після себе, про можливість заявити світу, що українці – творча нація. 

Потрібні також певні навички роботи з технікою, кілька людей, які почитають текст і зможуть побачити в ньому плюси і мінуси, підтримати.

Василь Сухомлинський був педагогом і письменником, як і ви. Скільки традиційного у вас в цьому контексті та що нового пропонує ваш творчий підхід?

О, для мене честь таке порівняння. Ще будучи студенткою факультету педагогіки, я мріяла бути схожою на нього. Його книги «Серце віддаю дітям» та  «Сто порад учителю» були моїми помічниками перші 10 років педагогічної діяльності. Потім подарувала їх молодій колезі. В основі моєї роботи – любов до дітей. Саме заради них стараюся бути прикладом для наслідування. Залучаю до створення книг, тренувань скандинавською ходьбою. Поєдную навчання і екскурсії, провідую хворих і підтримую тих, у кого щось не виходить. Часом казка народжується під час уроку, але не вистачає часу її записати. Головне, що вона допомогла зрозуміти, надала впевненості моїм учням.  

За можливості зробити внесок до підручника (оповідання, вірш, навчальні вправи тощо), чому навчили б? 

Якби така можливість була, погодилася б. Мої твори для дітей сучасні і вчать основним моральним принципам, які записані в Біблії. 

Чого у вас більше, індивідуального чи колективного, і як це впливає на творчість?

Важко сказати. Завжди піклувалася про когось більше, ніж про себе. Люблю бути в колективі, а творити на самоті. Після роботи також хочеться побути півгодини на самоті, щоб відпочити. Поезія народжується як відгук на певні події, емоції. Казка чи оповідання - під певний запит, проблему.  

Як залучили юних ілюстраторів до створення ваших книжок? Яким був результат втілення ідеї?

Мені хотілося підтримати дітей в умовах війни, створити щось спільне з ними, показати значення їхньої творчості і спонукати до подальшого розвитку. Результат – видана книга з їхніми ілюстраціями, яку діти отримали від мене у подарунок, спільне чаювання, спільна презентація книги.   

Як, на вашу думку, вплинуть меценатські або грантові кошти на розвиток творчого проєкту?

Творчість із шухляди побачить світ. Це можливість здійснити чиюсь мрію і мотивувати на подальшу творчість. 

До збірки поезій  Олени Ковальчук “Обпечені крила” ілюстрації створювали Богдан Палійчук, Марта Логовська, Аніта Гончарук, Мирослав Фурлет, Дана Коротинська. Всі книги письменниці можна переглянути та замовити на її персональній сторінці olenak_book в Instagram.

Ми дякуємо Олені Ковальчук за активну участь в проєкті "Сам собі видав". Сподіваємось побачити в ньому письменників, що хочуть розповісти про досвід самостійного видання книг в Україні та за кордоном. Надсилайте ваші пропозиції в редакцію або заповнюйте форму на сторінці вгорі (у веб-версії), з повідомленням "Сам собі видав".

КнижКава в Facebook  - щотижня й більше

Діізнавайтесь новини видавничої спільноти разом з нами!

Як отримати грант на літературний проєкт: Європа

Image by freepik on Freepik

Автор Марія Заржицька

11 листопада в Києві пройшов 7-й міжнародний ярмарок грантів. Літературна агенція "КнижКава" побувала на цьому заході як гість, з метою знайти можливості для нових авторів та нещодавно відкритих видавництв, а саме, публікуватись за кордоном з підтримкою державних та недержавних інституцій.

На ярмарку було представлено більше 20-ти різноманітних програм підтримки - як від держави, так і від закордонних інституцій, і значна частина з них стосувалась підтримки літературного сектору. Ми знайшли, як мінімум, два способи стабільного розвитку творчого проекту, який підтриманий, насамперед, українським видавцем.

Розкуркулити німця, або Чому в Європі тісно

Почнемо з програми "Креативна Європа", яка цього року активізувала громадські зусилля із залучення грантошукачів. Європейські гранти традиційно приваблюють українського книжкаря, і так само традиційно містять камені спотикання, що їх можна, принаймні, спробувати обійти, націлившись на якісну презентацію, знову ж таки, якісної української літератури за кордоном.

Загальний бюджет програми "Креативна Європа" - 2,4 млрд. євро, що складає приблизно 4% державного бюджету України на 2025 рік і витрат на безпеку та оборону на 2026 рік. Річний бюджет цієї найбільшої європейської програми для культури та креативного сектору - всього 380 млн.євро, та це ще далеко не останнє зменшення суми, яка розподіляється між учасниками проекту (або, точніше, конкурсу) “Поширення європейських літературних творів”. Бюджет конкурсу складає всього лише 5 млн.євро на 40 проектів, які планується підтримати.

З урахуванням того, що мінімальний грант на проект складає 100000 євро, залучити таку підтримку потенційно можуть 3800 проектів, але конкурувати їм - тобто малим книжкарям та новачкам галузі - доведеться з великими видавцями, які можуть отримати до 500000 євро грантових коштів. Та й, врешті, це найадекватніший підхід благодійницької справи.

З іншого боку, можна сподіватись на європейську економність, яка навряд чи передбачає ставки на 15 перекладних українських видань одразу, а радше, задовольнити потреби якомога більшої кількості прохачів, що будуть пропонувати по 5 видань.

Нова європейська географія і ми

Ще трішки елементарної математики полягає в орієнтовній кількості країн-претендентів та першочерговості розгляду заявок відповідно цього списку. Логічно, що першочергову увагу отримають країни, що першими вступили до ЄС і мають високий рейтинг реалізованості та цільового використання грантових коштів. 

Кому це здається гаданням на кавовій гущі - повірте, нам теж, але кава схожа на колумбійську. І тут ми, як ніхто, готові до перевірки гіпотез. Тож, почнімо, й прихопимо з собою апельсинову палочку для візерунків.

Якщо рахувати з 2004 року, українським представникам доведеться конкурувати з проектами таких країн-новачків у Європейському Союзі:

1. Естонія
2. Кіпр
3. Литва
4. Латвія
5. Мальта
6. Польща
7. Словаччина.
8. Словенія.

Крім того, грантодавці можуть стимулювати представників країн, які зовсім нещодавно вступили до ЄС та мають стратегічне значення для європейської політики. Тут у дію вступає “принцип Євробачення”, коли підтримують хоч і слабкий та одноразовий, але так званий проект швидкого виграшу. Практика відверто дратуючих та нікчемних проектів - хеппенінг, і стати розмінною монетою в такій грі дуже гірко.

Звісно, до гри вступає фактор конкуренції ще й всередині сегменту асоційованих членів ЄС. Тобто, більша активність країни в обраній вами сфері - наприклад, літературна - має значення. Інакше кажучи, якщо “перші” чи "улюбленики" не запропонували літературних проектів або вони не складають особливої цікавості для грантодавця (наприклад, мала представленість культури даної країни в Європі, слабка залученість діаспори в читання власної літератури, малоактивний власний ринок літератури (торгівля перекладними виданнями не рахується)), то шанси українських проектів значно зростають. 

Наприклад, в англомовному сегменті доведеться конкурувати за увагу грантодавців із проектами з Польщі, Словаччини, Словенії, але останню (і навіть перших, якщо дивитись на поточну ситуацію) запросто можуть випередити проекти з Хорватії та Болгарії як більш активні ринки. Знову ж таки, якщо ви претендуєте на переклад для Великобританії та Ірландії, й Литва висуне свій привабливий проект, його, скоріше за все, розглянуть в першу чергу.

Якщо розглядати сегмент асоційованих членів ЄС, до якого входить і Україна, то цьогорічні тренди на кшталт Ісландії або Албанії можуть суттєво поламати плани видатись за рахунок європейських грантів, не кажучи про сербський фактор, яким традиційно маніпулюють не на нашу користь.

Ще на тему: Ніколи та знову: повернення без правил

Тлумача на плаху, або Як пройти мовний бар'єр

Все описане в попередньому розділі означає необхідність для грантошукача моніторити конкурентні ринки й бути виключно уважним до їхніх потреб. Наприклад, однією з вимог конкурсу "Поширення європейських літературних творів" є 20-30% оплати праці перекладача від суми гранту, а це мінімум 5000 євро для найменшого проекту - по 1000 євро за кожен із 5 творів. Тобто, перекладач має знатись не просто на мові, а на її варіанті для конкретного регіону, не кажучи про історію та культуру, - тим паче, якщо в тексті йдеться про конкретну країну чи регіон.

З іншого боку, якщо брати, наприклад, німецьку чи французьку мови, у вас не буде можливості зробити індивідуальний варіант для кожної з країн-носіїв, тому потрібно буде адаптувати переклад у балансі розуміння та локалізації, ринків, на яких плануєте представити книгу, та культурній присутності української діаспори, яка стане потенційним помічником у продажі твору.

Тож, кандидатура перекладача буде розглядатись не менш уважно, аніж джерела отримання вами власної частки коштів у проекті, бо цей перекладач ще й має бути зареєстрованим у базі даних програми “Креативна Європа”.

Держава та бізнес: право мецената

До речі, в межах проекту “Поширення європейських літературних творів” можна просити підтримки для публікації творів українською мовою за кордоном - для поширення серед біженців та мігрантів. Переконайтесь, що в обраному вами регіоні достатньо осередків, які стануть потенційними покупцями або читачами (вільні полиці, бібліотеки тощо). 

Втім, якщо проект аж надто специфічний, можливо, краще пошукати підтримки його перекладу на державному рівні. Все ж таки, “Креативна Європа” - програма, спрямована не лише на інтеграцію, а й, певним чином, уніфікацію читацького досвіду. Тобто, ваш проект може застрягнути вже на етапі фільтрації, як такий, що призначений, переважно, на потреби певної держави. 

І тут потрібно буде шукати видавця в цій державі - тобто, особу чи організацію, що згодяться співпрацювати в рамках державної грантової програми. Типовий приклад - Translate Ukraine від Українського Інституту Книги, який приваблює часткою, не закладеною в програмі від КЄ, а саме, вибором мов, покриттям витрат на придбання перекладних прав, на купівлю прав для видання перекладу і витрати на створення перекладу. Останній момент викликає чимало спотикань при вивченні пропозиції від КЄ, бо їх часто плутають з витратами на оплату праці перекладача.

Де-факто, державна пропозиція від УІК ціною в 8000 євро з необмеженою кількістю заявок від одного видавця може здатися вигідною, якби не прихований казус. І полягає він якраз там, де сидить фазан - тобто, перекладач. УІК відшкодовує фактично понесені витрати, а в рамках пропонованої суми оплата праці перекладача може виявитись мізерною, оскільки видавець намагатиметься вкласти в суму, насамперед, вартість макету електронної книги. 

Звучить дивно, але така Європа. Права в нас купити можна, за тамтешніми мірками, менш ніж дешево, перекладача з енциклопедичними знаннями - теж, а левову частку заробітку може отримати іноземний дизайнер з його майже ручною роботою.

Авторам брати участь у таких проектах украй ризиковано без уже оформленої угоди з українським видавцем, який і укладає ліцензійну угоду з видавцем закордонним. Із іншого боку, закордонний видавець прагнутиме купити права дешевше, тобто, безпосередньо в автора, та наскільки це дешево обійдеться авторам, що не звикли читати угод навіть українською, невідомо.

Ще на тему: Угоди в книжкарстві: що таке правовласність

З іншого боку, іноземний видавець хоче гарантій якості, яка вже є, тому відправити автора на грант майже нічого не коштує. 

І навіть, незважаючи на це, не всі іноземні видавці згоджуються на участь в державних програмах підтримки. Далеко не кожен воліє опинитись в рамках такого контролю чи отримувати перевагу над конкурентами за рахунок державного протекторату. Втім, якщо ваш проект є цікавим такому видавцю, але він не має достатньо коштів для його реалізації - знайте, він їх має, але вміє рахувати.

Навіть якщо ви знайшли за кордоном корінного українця, що має там видавничий бізнес, за правилами УІК, він має бути юридичною особою. Прокатити варіант з ФОПом, що друкує книжки, як у нас, не вийде - до того ж, витрати на друк, маркетинг та рекламу УІК не покриває. Де-факто, за рахунок УІК вийде на совість придбати права, перекласти і сформувати електронку, максимум, з двох книг. 

У подальшому, якщо набратись терпіння, можна думати про конкурс від КЄ, але коли у видавця набереться п'ять книг, які він хоче випустити друком. Саме друком, а не в електронній формі, бо конкурс від КЕ покриває витрати на друк. Безумовно, в рамках такого підходу доведеться знову робити переклад, але вже на іншу мову. 

Знову ж таки, не гарантуємо, що такий підхід для молодого видавця на сто відсотків вигорить, але це виглядає - і, сподіваємось, є - грунтовнішим, аніж штампувати низькоякісні переклади, що осядуть хіба що в бібліотеках, якщо не будуть вилучені з продажу. 

Таким чином, видавець отримує ще й позитивну історію проектів, яка є важливою для отримання переваги під час розгляду грантових заявок на конкурс від КЕ.

Незалежний проект на старті: з чого почати

Щодо письменників, які хочуть отримати європейський грант як фізична особа, потрібно напрацювати ті самі 5 книг і запропонувати їх для перекладу. Єдина проблема для самовидавців - витрати на створення книги. Тут або кошти, або видавця шукати, або самим ставати юридичними особами, а це залучення партнерів та податковий розклад.

Знову ж таки, знайдений вами закордонний видавець може дати відповідь, яка має на увазі щось інше, ніж гроші, але ж... .

Тож, якщо ваш проект цікавий, але недопрацьований з ринкової точки зору, грант Culture Moves Europe може стати в нагоді. Це проект для фізичних осіб - тобто, для авторів, що мають певні напрацювання і професійні зв'язки за кордоном. Проект міжнародної мобільності для творчих людей потребує партнера в країні, де ви збираєтесь працювати над проектом. Це людина, що свідомо готова стати вашим партнером та запросить вас до країни на офіційній основі.

Якщо ви потурбувались укласти з такою людиною договір про співпрацю - тобто, про характер участі в проекті, розподіл прав та винагороди - це безперечна перевага при отриманні гранту на подорож та проживання. Він, хоч і невеликий, але дає відчуття певної фінансової незалежності, й, насамперед, покриває витрати на подорож. 

Після роботи в такому проекті шанси отримати видавця за кордоном зростають в досить-таки відчутне число разів. І це означає, що війна, по суті, менше впливає на ваш проект, аніж могла б.

Безперечно, реалізація настільки комплексного плану потребує певної експертності, бо ви маєте почуватись упевнено навіть в рамках грантових програм. І, оскільки комплексний план завжди будується з маленьких кроків, ми завжди раді в цьому посприяти. 

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Арт-простір: книги, в яких творчість не має меж

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Колись ми починали цю рубрику із книг про мистецтво, і не тільки. Артбуки як спосіб унікального авторського самовираження поволі займають ексклюзивні місця на полицях українських читачів. Утім, як вони створюються? Із чого починається небанальний погляд на власну творчість та відчуття унісону з дизайнером - якщо ви, все ж таки, довірите створення образу книги людині зі сторони?

Почнімо з елементарного - розробка ідеї, коли вже братися до концепту. В українському книговидавництві є два підходи, кожен з яких не виключає іншого. Перший відображає вашу готовність до тривалих пошуків свого стартового майданчика, інший - максимальну довіру видавцю, який оцінив перспективність вашої книги та готовий вкластись в неї від А до Я.

І справа тут зовсім не в коштах, а в тому, як видавець взаємодіє з ринком. Якщо він звик робити ставки на касовість, чи то пак, продаваність, а не на унікальну купівельну групу, вам, скоріше за все, доведеться це робити теж або шукати видавця, що має цей сегмент ринку вже або в найближчій перспективі.

Тож, перший підхід полягає в тому, що ви можете прийти до видавця з власним концептом та навіть власним дизайнером чи ілюстратором. Все залежить від того, як впишетесь в стиль і бачення конкретного видавця - і ваша книга, і ваш митець, якому ще потрібно запропонувати й гідну оплату. Якщо ви самі взялися ілюструвати - й не тільки ілюструвати, а створювати образ книги та її архітектуру, готовий професійний концепт лише підвищить ваші шанси бути виданими.

Проза життя тут абсолютно буденна - основну частку вартості книги складає дизайн та графічна частина. При тому зовнішність книги має відповідати її наповненості, змісту та рівню, й краще, коли перше буде скромнішим за друге. В іншому випадку, ризикуєте розчарувати читачів, які не збиралися купляти рядові видання за ціною фоліанту.

І тут доведеться вступити до нелегкого процесу обміну досвідом, в ході якого побачите найкращий спосіб презентувати власну ідею на загал. Починаючи зсередини, мало хто помиляється, бо обкладинка народжується останньою, а ілюстрації витримуються в певному стилі від початку.

Занурення читача в світ книги схоже на перше запрошення до будинку. Колір та фактура обкладинки, паперу, ілюстрації на обкладинці та титульних листах, шрифти та елементи декору і є початком дизайну, до якого потрібно ще мати й спеціальні знання з книговидання. Вони дають бачення того, якою буде ергономіка книги, як і де нею користуватись та друкувати.

Корисна література на цьому етапі - “Видавничий бізнес зсередини” Тетяни Верби (Баланс-Букс, 2015) та “Генератор ідей” Ірини Журахівської (ArtHuss, 2025). Перша витримала кілька перевидань і вважається одним з базових друкованих посібників для того, хто хоче розумітись на основах роботи книжкового ринку. Друга представлена цього року в стендовому асортименті видавництва на Книжковій Країні й стосується транслокації уяви в процесі моделювання простору. 

Інакше кажучи, ви зможете подати і навіть створити власний концепт книги, якщо маєте навички організації простору навколо себе й тримаєте руку на пульсі нових ідей в дизайні. Це стосується й архітектури, яка оточує нас повсюдно, від коробки для взуття до упаковки суперколекції чи моновидання.

На цьому етапі не завадить відкрити для себе особливості світобачення в різних часових вимірах. Книги, що сприятимуть такому баченню - “Часолінія” (Мистецький Арсенал,2024 ), “М'яке місто” Девіда Сіма (ArtHuss, 2023), “Гриб наприкінці світу: про можливість життя на руїнах капіталізму” Анни Льовенгаупт Цзин (IST Publishing, 2025), “Епоха магічного переосмислення” Аманди Монтел (Vivat, 2025), “Нотатки з українського оптимізму” (Stretovych, 2025).

Тут уже плавно переходимо до вплетення картинки в картину. Чесно кажучи, ми не є прихильниками теорій елітарності якогось із українських книжкових форумів, бо не знайшли жодного елементу, що свідчив би про її втілення. Це не лише відеоряд, а й те, як ми лунаємо, про що говоримо і які ідеї озвучуємо. Тож, запрошуємо до золотоносних пісків українського Клондайку там, де він і має розпочинатись - на виставці досягнень народного господарства. 

І, коли вже ваш твір має ознаки кінематографічності, час утворити з нього візуальний продукт. Незамінні видання є в ArtHuss, i це, насамперед, “Режисура оповіді” Френсіса Глебаса (2025), “Створення персонажів для індустрії розваг” Кеннета Андерсона та ін. (2023), “Дитячі книжки-картинки: мистецтво візуальної оповіді” Мартіна Солсбері та Морага Стайлза (2023) та вже класика жанру від видавництва “Академперіодика НАНУ” - добірка Людмили Гутник “Український кіноплакат 1947 - 1994 років”.

Повертаючись до цьогорічного “Арсеналу ідей”, згадаємо дитячі стенди з “Henrik Ibsens: En folkefiende \ Генрік Ібсен: Ворог народу” Каре Конраді, “Numbers” (Fabulatorio, 2024),  “Art is a voice” автора й ілюстратора Кріпи (Ektara Trust, 2024) як спосіб спростити бачення до ключових елементів візуалізації. 

КнижКава в Telegram та Х - видавничої кризи не існує!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Іmage by wirestock on Freepik

Автор Марія Заржицька

В світі творчості існують випадки, які не мають очевидно послідовного пояснення щодо первинності чи вторинності продуктів. Те, що зазвичай рахується фанфіком чи оммажем, ажніяк не вписується в співпадіння, з якими доводиться мати справу під час порівняння творів.

Ейдетика і айдентика: дві руки брендингу

Проблему збігів у філософському контексті доволі містко описав Платон, який, хоч і був ідеалістом, але зміг зробити те, що не вдалося його колегам з матеріалістичного напрямку. Поняттям ідеї та світу ідей як інформаційного простору поза межами нашої свідомості ми завдячуємо саме цьому давньогрецькому філософу, що описав рух невидимої тканини світу в конвергенції з нейротканинами нашого організму.

Інакше кажучи, якщо ви створили щось, що вже існує в подібному контексті, не маючи з цим контекстом жодного зв'язку і не користуючись ним, як першоджерелом, це є втіленням збігу ідей, який не обгрунтувати нічим іншим, крім дотичностей аж зовсім непрямого характеру.

Так було винайдене радіо, необхідність в якому охопила кілька країн в зв'язку з черговим технологічним стрибком, що передував Першій світовій війні. До того ж, Г.Марконі та О.Попов, де-факто, опрацювали різні функції одного й того самого апарату, давши світу потужний поштовх для розвитку комунікацій на великих відстанях. 

Інфошум та витіснення

В сучасному світі, сповненому інформаційного шуму, автор будь-якого твору зтикається з проблемою створення чогось, абсолютно унікального, не тільки через те, що його творчості передує доробок попередників. Перевантаженість інформацією спрацьовує для мозку як замежеве гальмування, що опускає глибоко в підкорку чимало з того, що ми коли-небудь бачили, чули або читали.

Саме тому ви інколи не можете згадати аж так швидко чиєсь ім’я, назву твору або публікації, джерело і т.п., не кажучи про окремі уривки текстів чи інші фрагменти творів, шо раніше легко відтворювались у пам'яті. Якщо розглядати кожен випадок збігу ідей, виявиться, що кожна така ідея виникала й розвивалася в певних умовах та має індивідуальне значення для її автора, - і, якщо вже вважати автора реципієнтом уже існуючої ідеї, то перетин відбувався в просторі, що змусив забути про сам факт виникнення такого перетину.

Ми говоримо саме про витіснення як психологічний механізм захисту від неприємних ситуацій, спогадів чи асоціацій, яке працює на рівні дитячих структур психіки, і, якщо вже брати межі транзакційного аналізу за Берном, Внутрішньої Дитини. Розблокування може відбутись у стресових умовах, що мають тригери, дотичні до ситуації, коли витіснення спрацювало.

І тут недарма копаємо так глибоко. Інколи авторам доводиться чути, де-факто, безпідставні звинувачення в плагіаті чи іншому виді свідомого запозичення, що виглядає легальним, хоча, насправді, автор не відштовхувався від оригіналу і навіть не був із ним знайомий, а, якщо й був, то дуже поверхнево й мимоплинно. І саме ця поверхневість, що містить певний персональний триггер, спрацьовує в контакті з витісненням на забування і неможливість достеменно згадати, чи був контакт з оригіналом, чи не було.

Крім того, в інформаційно перевантаженому світі можуть виникати явища неправдивих спогадів, схожі зі снами, де ми начебто згадуємо про події, які з нами відбувались, але, насправді, приміряємо на себе чийсь сценарій чи реальну подію, яка трапилась з кимось іншим і справила на нас сильне враження.

Діджітал: корпоратизація свободи

Звісно, в сучасному інформаційному просторі, де більшість контактів має цифрове вираження (а, відповідно, й цифровий слід) можна відновити власний або чийсь шлях у цьому просторі - знову ж таки, за певних умов. Наші акаунти зберігаються в нас доти, доки ми їх не видалимо, а інформація з цих (і, власне, копії цих акаунтів) - у корпораціях, що володіють соцмережами, купують в них дані, отримують їх на правах, обумовлених законом або безпідставно, тобто, незаконним шляхом. Те саме стосується й інших юридичних та фізичних осіб, які можуть навмисно відслідковувати збіги в творчості авторів, аби вимагати кошти чи отримувати їх за роздмухування скандалів.

З іншого боку, незважаючи на буцімто вільний доступ до інформації в Інтернеті, ми все  зтикаємось із обмеженнями різного штибу. Вони можуть бути галузевими, регіональними чи персональними, залежно від даних, які збирає про вас та чи інша система, залежними від самої системи, яку запрограмовано на переважну видачу чи приховування певних даних. Врешті, самі сучасні системи опинились у соціально-психологічній пастці, яка внеможливлює чи суттєво обмежує пошук збігів, грунтуючи це необхідністю обмежити видачу піратського та іншого неунікального контенту.

Морганатичний брак, або Нашо вам ці борошна

І тут виникає питання, навіщо взагалі підтримувати існування такого контенту, якщо система не збирається повідомляти іншим, шо такий контент існує, навіть за кількома прямими, логічно випливними, послідовними запитами? Очевидний абсурд у тому, що піратські ресурси браузер видає - наприклад, у відповідь на запит про книгу, яку, можливо, й продають офіційно, але жителям певного регіону це знати “не потрібно”. Типовий приклад - книжки, які видані в РФ, але ж логічно було б, у такому випадку, не просувати й піратські ресурси.

Тобто, ми зтикаємось із типовими проявами американської суспільної філософії, в якій заохочуються ескапізм та “легальні” крадіжки, водночас із виманюванням величезної кількості реального ресурсу, що належить українському суспільству на легальних підставах - а це література часів СРСР та інша російськомовна література, що мала б стати в нагоді саме тепер - на користь заокеанських бібліотек, в яких нам потім доведеться купувати право на читання цих книг, ще й відповідати за контакти з піратськими сайтами.

Повертаючись до теми приховування збігів, зауважимо, як подібні системи сприяють виникненню й розвитку фанфік-зон. Здається, для чого б це? Автори оригіналів, очевидно, втрачають кошти без ліцензійних договорів із фікрайтерами, й за принципом “судного дня” може статися так - та, ймовірно, й планується - падіння дамоклового меча на голову бідного фікрайтера. Взяти щось вартісне в грошовому виразі навряд чи вдасться, а от використати в різноманітних формах сучасного рабства можуть спробувати. Все залежить від морального рівня самого автора та захисників його прав, якщо такі існують.

Рівняння й порівняння

В будь-якому разі, коли ваша ідея, виявляється, вже існує, панікувати не варто. Тут важливе чітке усвідомлення місця власного “Я” в цій ситуації. Саме це усвідомлення, а не те, як і яким чином ви будете комусь щось доводити, повинно мати вирішальний вплив на вашу поведінку. Так само автор, який щось подібне створив раніше за вас, не винний в тому. Актуальним залишається питання, що робити далі й як уникнути подібних ситуацій в майбутньому.

По-перше, метод 10 відмінностей працює завжди. По-друге (й навіть, по-перше), ми не вбиваємо двійника іншої людини або тварини. Одного разу чоловікові, чия покійна дружина була разюче схожою на відомого літературного критика, сказали: “То що, критик знову має померти?”. Тому, якщо ви в муках совісті вирішили позбавитися власного доробку, негайно зупиніться і зупиніть того, хто закликає вас це зробити.

Інкапсуляція та бульбашки

Комунікації - те, з чого потрібно розпочинати вирішення задачі, яка не може бути розв'язана власними силами. Тож, по-третє, припиніть доводити самим собі, що в страху великі очі, та залучайте незалежних експертів, що уникнуть грунтування своїх висновків на суб'єктивних чи інших нерелевантних засновках. І, якщо зважитесь на контакт із автором оригіналу, це і буде величезним проривом, здавалося б, невирішуваної ситуації.

На жаль, замовчування проблеми, - можливо, традиційне для когось як намагання уникнути небажаного розвитку подій - не дає нічого, крім ефекту парового котла. В замовчуванні, по суті, немає нічого корисного, крім ілюзії контролю над тим, що має статись. Проте, питання ще й полягає в тому, що говорити.

Людина зі слабким “Я” може впасти в непотрібні виправдання й тим самим зіпсувати собі не лише репутацію, а й майбутнє. Тож, насамперед, звернутись до власного “Я” та його витвору, до історії його виникнення та персональної цінності цього витвору для вас буде не те що доречним, а й життєво необхідним.

Людина з сильним “Я” не буде заперечувати ані цінності власного доробку, ані цінності доробку автора, що має часовий пріорітет, і спробує або розподілити сфери впливу, або кооперуватись, як то й описують продуктивні стратегії розв'язання конфліктів та інших спірних ситуацій. Питання в тому, як саме реалізується продуктивна стратегія, і це не завжди можуть вирішити два автори.

Тут буває аж зовсім недостатньо суто правничих описів патентованого образу (якщо ліцензування відбулося) чи формального співставлення схожостей-відмінностей. Фанати “Шерлока”  не витримують і п'яти хвилин очевидної вторинності фільму Гая Річчі, при тому обома руками за контекст, в якому грає Камбербетч, ще й можуть аргументувати свої позиції очевидним намаганням виштовхнути з видачі “Шерлока”, де суто британський гумор ще й обігрує перетини з радянським варіантом. Холмс Річчі виглядає вкрай невпевнено з перших кадрів, і справу не врятувала б навіть приклеєна посмішка.

Інакше кажучи, за будь-який витвір голосує аудиторія, і саме визнання є найвагомішим аргументом. 

Першість має сміливий, а визнання...

Що ж робити, коли ви створили щось, живучи в сучасному світі, й хочете переконатись, що ваш витвір є дійсно унікальним? Найпростіше - пошукати збіги онлайн, знову ж таки, пам'ятаючи про обмеження, що їх системи мають, але не надто зволікати з оприлюдненням. Публікація дає змогу, по-перше, встановити відлік часу розповсюдження, по-друге, перевірити, чи не виникнуть заперечення з боку авторів подібного контенту, якщо такий не виявлено під час браузерної оцінки збігів.

Останнім часом з'явились інші потужні інструменти обробки масивів даних - такі, як різноманітні ШІ, в яких є можливість формувати невеликі за об'ємом, послідовні, взаємопов'язані запити в межах однієї теми. Таким способом можна перевірити існування назв, торгівельних марок, псевдонімів, співставити супроводжуючий контент, виявити факт існування того чи іншого бренду в теперішньому часі та його територіальну належність. 

Щодо зображень, із цим складніше, коли справа стосується зображення людини. Та й картинки з іншими елементами далеко не завжди можна отримати у видачі за короткий період часу. В цьому випадку лишається офіційне брендування (тобто, ліцензування) як єдиний спосіб територіального захисту свого твору, але в реальності це не завжди доречно, крім комерційних випадків.

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Наприклад, художня картина містить достатньо складних та унікальних компонентів, аби бути ідентифікованою як твір певного митця. Інколи достатньо оригінального підпису, підробки в якому, за потреби, виявить графологічна експертиза. Тут уже ми торкаємось питань, що висвітлювались на Арт-Фесті С.О.М. в рамках лекторію “Про статус мистецьких підробок” з охопленням питань похідності та брендування.

З книжковими ілюстраціями простіше, але тільки в межах контенту, доступного для перегляду в Інтернеті. Якщо автор прагне монетизувати свій доробок і уникнути ефекту капсульності в онлайні (а саме, інформаційної бульбашки, створеної системою чи в ході користування нею), потрібно а) публікуватись б) ліцензуватись і в) входити до комунікаційного процесу, якщо виник запит щодо збігів чи такі збіги виявлені самостійно в критичній їх масі. Ігнорування запитів чи блокування нічого не дасть, - тим паче, якщо до вас звернулись уже ліцензовані власники схожого контенту, самі або через довірених осіб.

Крім того, нам всім доведеться виробляти в себе нові навички - всім, хто має справу з контентом, якого стає чимдалі більше, а унікальності чимдалі менше. Тобто, публікувати щось нове стає недостатньо, важливо ще й оцінити ідею на ступінь унікальності, а за потреби - унікалізувати її. 

Все вищезгадане - зона найближчого розвитку нашого суспільства, в якому проблема розмежувань завжди є нагальною, а задача мирного співіснування - не такою вже й невирішуваною. Цього сезону обговорення проблеми захисту контенту тільки почалося, і не менш важливою є задача уникнути зловживань під виглядом захисту і, врешті, отримання авторами законної й достатньої винагороди за свою працю. 

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Image by freepik on Freepik

Автор Марія Заржицька

В епоху розширення можливостей для видання власних творів автори використовують не лише матеріали, що належать їм, але й залучають до створення своїх книг інших співавторів. Якщо книгу випускає видавництво, саме воно укладає угоди з усіма учасниками процесу створення книги та зазначає їх у відповідних місцях видання за стандартами галузі. При створенні книги власними силами потрібно дотримуватись тих самих стандартів, без яких книгу можуть не взяти до продажу, в бібліотеку або в рекламну кампанію.

Інакше кажучи, звичайний пропуск імені ілюстратора може коштувати перевидання. Чому так суворо? Тому що ілюстратор - такий самий автор, навіть якщо подарував письменнику фото чи малюнок. До речі, факт передачі графічного твору в безоплатне користування теж має бути засвідчений.

Звісно, не один письменник-початківець заперечить, посилаючись на захмарну вартість послуг юристів, і тут ми цілком погоджуємось із авторами. Далеко не кожен знайде кільканадцять тисяч гривень на складання текстів і консультації про договірний процес. Утім, якщо автор знаходить кошти для видання книги, частину з них точно доведеться вкласти в юридичну підстраховку - хай навіть з меншими витратами, ніж на адвоката кожному, але, все ж таки, життєво необхідну.

Ми з упевненістю говоримо, що угоди - те, чому має навчитися кожен громадянин справді незалежної держави, й те, що свідчить не лише про зрілість особистості, а й про рівень розвитку суспільства. На жаль, нашим школярам ще доводиться чекати на вчителів, які доступно викладуть їм правові знання з точки зору практики, без ризику впадіння в доносительство та сутяжництво. Тим паче, угода є одним з перших виявів економічного мислення, що, з одного боку, хочуть виховати, а з іншого, все ще сприймають по-радянськи.

Таким чином, зі шкіл і досі випускаються функціонально неграмотні люди, які напхані визубреною теорією, але не розуміють, як її ефективно застосувати. В кращому випадку, це синдром ДПС-ника, що завжди і всюди мислить двомірними схемами “порушення - не порушення” чи “дозвіл - заборона”, перетворюючи будь-яке читання елементарного паперу в колізію чи дріб'язкове копирсання в другорядних моментах. Так створюється враження, що законами неможливо користуватись на рівні звичайного громадянина.

Угода як юридичний документ теж потрапляє до категорії нечитабельних - як через міфи та упередження, так і через негативний досвід з компаніями, банками, комунальними службами тощо, які не знаходять часу й бажання створити документи, доступні для розуміння рядовими громадянами. Втім, це не означає, що угода має складатись, як новела, - тим паче, зразки документів зараз доступні, починаючи від інтернет-ресурсів і закінчуючи друкованими виданнями на юридичні теми.

Зараз не будемо детально зупинятись на процесі укладення угод, оскільки приділяємо цьому максимум уваги в осінніх репортажах місяця. Наголосимо тільки, що проект книги для видання самостійно має бути погоджений з точки зору розподілу  обов'язків та винагороди за них, - а це, безперечно, визначення менеджера проекту (як правило, власника тексту чи літературного менеджера). 

Головний момент, що наголошує на правах ілюстратора видання для його читачів, є згадка імені та копірайт із роком випуску книги з друку. Під час проміжної роботи з рукописом - наприклад, в літературній агенції - зазначається ім'я автора та рік створення ілюстрації, а також обов'язково перевіряється наявність та характер дозволу на використання зображень в книзі та його фінансової складової.

Для чого це робить літературний агент, якщо він не є видавцем? Для того, аби видавець отримав гідний довіри рукопис, а в разі самовидання автор не припустився грубих помилок, які в майбутньому можуть спричинити не лише суперечки між учасниками проекту, а й обмеження для реєстрації та продажу видання. 

Під час роботи з рукописом чи виданням з друкарні, що містить зображення, складається перелік таких зображень із вказанням авторства, перелік ілюстраторів, що працювали з виданням або передали автору фотографії чи малюнки безкоштовно. На практиці часто виявляється, що жодної письмової угоди між письменником та ілюстратором не існує, дозвіл висловлений усно, туманно і без свідків, контакти бувають втраченими, й підтвердити зміст та характер угоди між учасниками проекту стосовно зображень у найближчий час неможливо. 

На жаль, бувають випадки, коли зображення до перевидання доводиться відхиляти через співвідношення ризиків та витрат часу на пошуки контактів із авторами ілюстрацій. Тож, аби уникнути таких проблем, варто одразу:

- визначити характер згадки ілюстратора у виданні - ім'я, прізвище, псевдонім, ліцензований псевдонім / бренд тощо;

- за наявності ліцензії на псевдонім чи назву компанії записати номер свідоцтва й дату реєстрації, якя вказуються одразу після згадки про ілюстратора;

- якщо ілюстрації створювала компанія чи агенція, вони мають бути оформлені як службові твори тільки у випадку найму працівників у цю компанію чи агенцію. При співпраці з незалежними ілюстраторами в рамках проекту потрібно застосувати піар-інструменти, аби гідно представити такий проект в межах конкретного видання.

Із вдячністю в нашому книговиданні теж трапляється безліч проблем. Наприклад, в американських виданнях вдячності може бути приділено кілька сторінок, на яких викладено історію створення проекту, всіх учасників, їх функціональні обов'язки та внесок. І ця ще одна сторінка - здається, така витратна - потім окупляється прибутками для кожного, хто не порахував свій внесок аж так ціннішим за інших.

Знову ж таки, потрібно визначитись, чи потребує ситуація угоди, чи можливо обмежитись дозволом, який чітко описує кількість та зміст зображень, що будуть включені в конкретне видання, термін використання та необхідність виплати винагороди. Як правило, такі дозволи застосовуються на дарування зображень, а для можливості отримувати дохід від продажу видання потрібна, все ж таки, угода.

В простих випадках дозвіл або угоду можна скласти за допомогою літературного агента - принаймні, проект такої угоди, який визначає її предмет, обов'язки сторін та терміни виконання робіт або план дій, якщо контакти втрачено. Складні випадки потребують залучення юристів, які допоможуть з'ясувати правові тонкощі стосунків між сторонами і, головно, визначити діючі законодавчі умови. В будь-якому разі, ви приходите до юриста з баченням того, чого хочете досягти, й досягаєте бажаного швидше, аніж у випадку відсутності проекту угоди.

Крім того, в даному випадку ви зменшуєте власні витрати та маєте можливість розтягнути їх в часі, використавши його на ретельну підготовку видання. Потрібно одразу звикнути, що видавничий процес не є швидким, в тому числі, через високий рівень суспільної відповідальності за результати.

Ще один цікавий момент - характер зображень з точки зору похідності. Далеко не всі зображення складаються з оригінальних елементів, але в них може бути оригінальне поєднання. Доречним буде вказати в описі зображення, які брендові матеріали використано під час створення колажу, художньої фотографії чи іншого об'єкту візуального мистецтва. Маються на увазі впізнавані елементи упаковок, обгорток тощо. Все це відноситься не лише до правового, а й до етичного аспекту книговидання.

З точки зору похідності зображення описується як створене самим автором чи у співавторстві, в оригіналі чи на основі іншого твору, чи є дозвіл або згода автора на тип цієї похідності, чи потребує конкретний випадок такої згоди. Зокрема, приклади подібних колізій були описані СЕО та засновницею патентно-юридичної студії Black&White Аліною Сероштан-Татаріновою під час лекторію “Статус мистецьких підробок”, що пройшов у рамках Арт-Фестивалю С.О.М. 1 листопада цього року.

На лекторії, зокрема, розглядалися випадки створення похідних зображень на основі картин Марії Примаченко (в якої є спадкоємці), судовий позов галереї Уффіці проти Жана-Поля Готьє за неправомірне використання елементів “Народження Венери” в колекції одягу, заперечення Анастасії Тихої проти публікації її фото на обкладинці журналу Playboy та інші казуси. 

Тож, бачимо, чому величезна кількість самовидавців прагне бути ще й ілюстраторами - але чи доречно це в конкретному випадку, не завжди можливо вирішити самостійно. Бувають чудові рішення, але трапляються й фейли, коли друкарня не робить того, що мав би зробити ілюстратор. 

Як би там не було, перед випуском самовидання з ілюстраціями переконайтесь, що воно відповідає стандартам галузі. Те саме стосується й дизайну обкладинки та видання в цілому, авторство якого зазначається окремо від авторства ілюстрацій або разом із ним, якщо ілюстратор та дизайнер - одна й та сама особа. 

І, якщо вже братися за створення ілюстрованого літературного або медійного проекту, потрібні не лише поради колег у соцмережах, а й професійна участь спеціалістів галузі, кожен з яких має власні функції. Проект, в якому всі роблять все, приречений на занепад, а демократичний радянський сором винаймати собі помічників ще й заб'є цвяхи в цю труну. Тож, продовжуючи тему артфестівського лекторію, скажемо: “Делегуй, як митець”, і буде вам щастя.

КнижКава в Telegram та Х - сезон арттерапії триває!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: Арт-Фест С О М залучає гостей до участі в мистецькому процесі

 Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

1 листопада у Виставковому центрі ВДНГ пройшов новий Арт-Фестиваль С.О.М. @art.fest.som, який презентував себе місцем, де народжується Сучасний Образ Мистецтва. З 11-ї години ранку до 20-ї години вечора в павільйоні 4 відбувалися заходи, на яких кожен бажаючий міг долучитись до процесу творчості як у спостереженні, так і в безпосередньому виконанні, власноруч творячи разом з митцями та самостійно.

Демо-сцена, де художники творять наживо перед чималою аудиторією - непросте випробування для митця та гостей. Митцеві потрібно не просто вийти зі звичних камерних умов творчості, а презентувати процес творення в деталях на великому екрані. Якщо раніше глядачі, переважно, бачили такі процеси в соціальних мережах та на відеосервісах, то на Арт-фесті в Києві вони могли оцінити реальний хронометраж народження мистецького твору, побачити й почути самого художника і познайомитись із ним, як з особистістю.

Так, Ігор Юрченко, викладач мистецтв у “Львівській політехніці” та засновник студії “Колаж”, привіз на Арт-фест більше десятка акварелей, в яких образність перетинається із “повітряною” технікою, що створює відчуття цілісності, балансу дистанції та проникності. Катерина Бондарець, колажистка й викладач в школі “Мудрик”, презентувала спосіб створити лаконічний колаж як метод зниження тривожності під час військових дій та подання індивідуальної картини світу. Запорізький психолог-психотерапевт Юлія Бережна в лекції “Творчість замість паніки” підкреслила, що творчість є станом, протилежним панічному, а зміна особистості під час війни є хоч і незворотною, але такою, що творить нові компоненти людськості.

Ще на тему: Авторське право: випадковий збіг ідей і як з цим бути

Найважливішим контекстом фестивалю стало піднесення значущості креативного процесу до рівня власного набутку. Юлія Бережна звернула увагу аудиторії на два значення слова “творити” - старослов'янське та латинське. Якщо в давньоукраїнському суспільстві слово “твор” означало “зібрання до єдиного цілого”, то в латині термін creare був пов'язаний з процесом народження, чогось, властивого Богу. Найцікавіше, що в Європі слово creare набуло суспільного значення в період Ренесансу, коли вдалося знизити неправомірний тиск католицької моралі, яка, де-факто, відмовляла людині в можливості щось творити, крім плодів повсякденної праці або жорстко регламентувала мистецтво як засіб прямого вираження релігійних прагнень.

Під час Арт-фесту відвідувачі могли не лише творити власноруч із використанням сучасних технік (таких, як акварельні фарби та маркери), але й побачити, які ще матеріали існують для розкриття своїх мистецьких талантів. Компанія Rosa Ukraine, як головний партнер фестивалю, презентувала стенд із товарами для творчості - живопису, графіки, скульптури та інших видів мистецтва - від вітчизняного виробника.  

Image by @MZarzhytska on X & Rosa Ukraine

Деякі види матеріалів можна було спробувати безкоштовно під час перебування в інтерактивній зоні скетчингу та на майстер-класах. Зокрема, класи за попереднім записом провели майстри акварелі Ігор Юрченко та Галина Отчич. Іншу половину креативного простору було відведено для дитячої творчості з окремою програмою подій.

Особливу увагу організаторів було приділено захисту прав на об'єкти образотворчого мистецтва та виокремлення сучасних підходів до розгляду твору як оригінального. Засновниця та СЕО патентно-юридичної студії Black&White Аліна Сероштан-Татарінова презентувала гостям лекторію відомості про статус мистецьких творів з точки зору походження та основні способи захистити свій бренд від несанкціонованого використання. 

Ще на тему: Право ілюстратора: як уникнути помилок в літературному проекті

Організаторки фестивалю, художниці Анастасія Глазко та Олена Панченко, розповіли нашому часопису, що проект має цілком українську натхненність, буде розширюватись до нових активностей та відкитий для меценатської підтримки. Зокрема, планується провести наступний фестиваль навесні 2026 року. Цьогоріч партнером фестивалю стала українська компанія з виробництва товарів для творчості Rosa Ukraine - бренду, що існує з 1996 року та відомий в 46 країнах світу.

Image by @MZarzhytska on X & Volodymyr Bilokon

В межах фестивалю пройшла виставка київського митця Володимира Білоконя, що презентував гостям зразки сатиричної скульптури, які відображають спотворення особистості в сьогоденні та людину, змушену існувати в світі марних спроб. Фігури у вигляді напівфантастичних (а часом, фантасмагоричних) тварин та комах, чимось схожі на босхівські, але, на відміну від них, усе ще живуть серед нас і в нас самих. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

⠀

Угоди в книжкарстві: що таке правовласність

Image by Drazen Zigic on Freepik

Автор Марія Заржицька                   Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025

Будь-яка угода пов'язана з тим, що ми хочемо запропонувати іншій стороні. Предмет угоди складають не просто речі або послуги, а те, чим ми володіємо в повній мірі, те, чим можемо розпоряджатися на правах одноосібної власності чи співвласності. Тож, в продовження попередньої публікації починаємо розглядати основні моменти книжкарських угод саме з питання власності на права.

Коли письменник вперше збирається вийти на книжковий ринок, він має щодо твору два різновиди особистих прав - немайнові, чи, власне, авторські, та майнові - ті, які дозволяють розпоряджатися твором з точки зору його відтворення, копіювання та поширення в будь-якій формі, починаючи з друкованої (паперова, цифрова) й закінчуючи відео- та аудіоформатом (відеозапис, звукозапис, відтворення в фільмі). До публічного відтворення відносяться також публічні читання, театральні та радіопостановки тощо.

Спільна власність та співавторство

Якщо твір написав не один автор, він вважається об'єктом спільної власності в рівних частках, якщо інше не визначене в спеціальній угоді між авторами, яку вони мали б укласти на початку або в ході роботи над твором. І тут виникає перший цікавий момент, який аж сильно нітить нашого вітчизняного творця.

“Чому я маю укладати якісь угоди, коли знаю цих людей та довіряю їм?” - перше, що може почути літературний агент від співавтора. Звісно, можна не укладати жодних угод і сподіватись виключно на законодавчий захист, що в будь-якому разі належить об'єкту інтелектуальної власності. Втім, коли виникають проблеми - а виникають вони раптом, коли співавтори не отримують те, на що сподівались - першим питанням, що постає при розборі ситуації, стає характер угоди між співавторами.

Вище ми підкреслювали, що закон, апріорі - тобто, без потреби в спеціальних доказах, чорним по білому - передбачає захист співавторства у рівних частках. В реальності співавтори можуть брати різний ступінь та характер участі в проекті, до того ж, мати різні функціональні обов'язки. Коли вже брати готову книгу чи навіть рукопис, він може містити не лише тексти, а й зображення (малюнки, фото, карти, графіки тощо), створені різними людьми, і ця праця передбачає або винагороду, або добровільну безоплатну передачу своєї праці основному автору.

Останній момент викликає не менше цікавих питань, аніж попередній. Виявляється, що з поняттям співвласності на твір багато хто не впорався ще з часів дитинства у пісочниці. Тобто, доросла людина може бути цілком певна, що вказувати авторство інших у своїй роботі зовсім не обов'язково, бо всі лаври мають належати найбільшій зірці. 

Щойно такий автор натрапляє на літературного агента чи уважного юриста у видавництві, йому доводиться негайно спускатись із власноруч збудованого п'єдесталу на землю, бо першою змістовою частиною грамотно укладеного договору в книжкарстві є питання правовласності. Звучить воно приблизно так:

“Я, Павло Петрович Смілянський, громадянин (держава), (дані документу, що посвідчує особистість), що є власником (співвласником) твору (збірки тощо) на підставі (документ, що підтверджує право власності (співвласності)), надалі Замовник, та Діденко Світлана Романівна, що діє на підставі статуту (юридична особа), надалі Виконавець, уклали цей договір про те… “ - і далі переходимо до дій, які узгодили між собою Замовник та Виконавець щодо твору. 

В попередній публікації ми наголошували на тому, що авторське право саме по собі не потребує засвідчення, окрім ризикованих та спірних випадків. Щодо співавторства на великі твори (романи, збірки, підручники, посібники, експертні огляди тощо) варто застрахуватись не лише угодою між співавторами, а й патентуванням. 

Навіть якщо ви цього не зробили й звернулись до літературного агента з чим є, перед укладенням угоди на послуги обов'язково й беззаперечно мають бути з'ясовані питання власності на твір, які можуть мати різний характер, залежно від особливостей роботи над твором, дієздатності, наявності серед живих автора чи авторів і можливості встановити авторство твору як таке.

Ще на тему: Фанфіки й піратство: де межа добра й зла?

Співавторство та спільна робота

Особливості роботи над твором передбачають, крім наявності одного чи кількох авторів, ще й відносини між ними. Типовим випадком є книга, створена кількома авторами в межах робочого проекту, який треба чітко вирізняти від сайту, на який працюють копірайтери, рерайтери, штучний інтелект тощо - тобто, тексти, які мають супроводжувати продаж певних товарів чи надання послуг і не передбачають вказування авторства, крім випадків, коли автор створює унікальні експертні тексти за власним досвідом чи є колумністом видання, де, апріорі, прийнято вказувати авторство. 

Якщо текст створений за допомогою штучного інтелекту, це теж вказується як згадка бренду, оскількі ШІ є брендованими інструментами певних компаній, які отримують з цього прибуток. Тобто, заборонити письменникам чи власникам ресурсів використовувати в роботі ШІ все одно, що забороняти користуватись калькулятором, але громадськість має бути обов'язково проінформована про те, хто і як створив цей текст, а сам текст має бути унікальним - тобто, не повторюватись на інших ресурсах. 

Інакше кажучи, будь-хто з нас може задати ШІ тему тексту й отримати швидкий результат, але такий самий чи схожий результат може отримати за своїм запитом інша людина, й під час обробки сторінки краулерами чи антиплагіатором може виявитись неприпустимий відсоток співпадінь. Тож, ШІ - помічник, а не виконавець, і той, хто працює над текстом, має створити його унікальним, в межах задач копірайтингу, рерайтингу чи авторського експертного тексту. 

До речі, наявність на сайті службових творів - тобто, текстів, створених копірайтерами та рерайтерами на замовлення, в межах певного проекту чи окремо, за відповідною угодою - теж має бути зазначена в інформації про ресурс, як факт. Інакше, виникає закономірне питання, чи не привласнює розпорядник ресурсу собі всі чи більшість текстів, чи виявляє повагу до авторів, які для нього працюють, і, взагалі, на яких підставах і ким створені ці тексти. 

На жаль, практика показує, що величезна кількість текстів, які власник ресурсу не створював самостійно, можуть бути видані за власні в межах цілої книги - тільки на підставі того, що це були службові твори, написані копірайтерами, рерайтерами чи так званими технічними письменниками. Те саме стосується студентських робіт, які багато хто з викладачів, апріорі, розцінює як списані чи скомпільовані, та привласнює собі - роботи, які вважаються власністю студента, доки не доведено інше. Такі випадки є не просто поза межами етики, а підривають репутацію автора книги, який не знайшов часу й сміливості зізнатись публіці, що саме стало йому в нагоді під час написання книги, подякувати всім, хто доклав зусиль - хай навіть винагороду вже виплачено, і, звісно, за умови, що людина хоче, аби її згадали. Як би там не було, вказати, що книга створена з використанням матеріалів інших авторів, у межах певного проекту, висловити подяку, а ще й дати учасникам можливість отримати знижку чи книгу в подарунок - musthave авторських комунікацій.

Розглянувши цей, здавалося б, технічний момент, переходимо до питання співвласності, визначеного внеском кількох авторів, що створюють художній або публіцистичний твір із використанням текстових, графічних та інших технік. Такий твір в межах управлінської практики розглядається як проект і може бути оформлений як проект - більш того, ми наполегливо рекомендуємо так робити, аби уникнути непорозумінь в ході роботи над твором та після її закінчення. 

Ще на тему: П'ять облич "Жовтоликої"

Твір як проект, і що для цього потрібно

Чудово, що в наш часи існіють інструменти роботи над проектами, крім паперу та ручки - хоча й без них не обійтись в плані закладення основи у тому числі, доказової. Погано, що велика кількість людей лишається функціонально неграмотними. Тобто, за наявності всіх потрібних засобів та технологій людина не знає, що з ними робити, як створити дієвий простір, як узгодити різні елементи та способи дій між собою, як освоїти нове й інтегрувати в нього наявний досвід. 

Питання, що мучить творців на цьому етапі: “Як оформити спільну роботу над твором в проект і керувати ним, якщо не маєш навичок?”. Відповідь проста - припинити дурну практику вкладання всього на власний горб, бо всі види матеріалів можна покласти на один лише предмет. Це залізний совок або ківш екскаватора, що, в даному випадку, не мають принципової різниці.

В межах проекту потрібно визначити людину, що має управлінські навички й може скоординувати інших для визначення особливостей угоди. Якщо це літературний твір на стадії створення, можна залучити людину, що працює чи працювала саме в цій сфері, має відповідні знання та практику. В іншому випадку, коли твір уже готовий, літературному агенту чи менеджеру видавництва доводиться витратити чимало часу для вияснення внеску всіх учасників та підписання відповідних документів, що узгоджують питання майнових прав.

Саме тому договір, в якому не фігурує один, живий на даний момент власник, має супровідні документи - договори між співавторами, довіреності на право виконувати певні дії від імені власника \ співвласника, персональні згоди на використання творів у збірках, засвідчення участі в написанні твору, медичні документи, що засвідчують недієздатність, документи, що засвідчують право представляти інтереси власника, в тому числі, померлого і т.п. Без цих  супровідних документів навіть ідеально складена угода може бути визнана нікчемною і, в кращому випадку, проходити як факт домовленості про певні зобов'язання в рамках Цивільного кодексу. Проте, в цьому випадку доведеться пройти через тривалі процедури засвідчення, а в кримінальних чи судових випадках - через свідчення з використанням юридичного інструментарію, яке передбачає відповідальність за сказане тут і зараз.

Тож, для вирішення питань співвласності та етичної роботи з нею потрібно залучати спеціалістів, які розуміються на таких питаннях і можуть надати консультацію або взяти участь в роботі  - менеджери проектів, PR, маркетологи, продюсери, літературні менеджери та літературні агенти. Важливо розподілити, і, головне, наіменувати види робіт, які потрібно виконати щодо твору за певною угодою.

Тож, в наступному репортажі місяця будемо говорити про види робіт, і, відповідно, види угод. Як не дивно, в одну угоду часом буває неможливо й недоцільно закладати все, а певні проекти конче потребують часового розподілу. Залишайтесь з нами, поважайте себе та результати своєї праці та гуртуйте навколо себе тих, хто мислить так само.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net