Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Відсіч - 2025 в Житомирі: красне письменство, свої й прориви

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька   

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Одночасність - мода сезону, в якому книжкові фестивалі можна обирати не лише за уподобаннями, а й за тим, кого волієш бачити навколо. Групування є неодмінною частиною перетворення дещо хаотичного процесу соціалізації на зрілий, але є сенс задуматись над типовими українськими звичками.

Коли вже форум культурної дипломатії в Житомирі відбувся майже одними днями з Вінницьким книжковим фестивалем, чому б не поставити знак роздоріжжя між Хмельницьким з його Translatorium та поліським Білефельдом з аж раптом неймовірною дійсністю існування? Вересневий фестиваль в Житомирі, започаткований три роки тому, стає настільки не схожим на інші, що виникає спокуса відкрити ще й свій Арсенал.

Втім, це лише спокуса, - бо видавничої теми нам гостро бракує, і ніша тільки почала заповнюватись, через події, де вперше присутні не лише видавці, а й літературні агенти, попит на знання й послуги яких забив з-під землі, немов фонтан біля "Фори".

В цьому сенсі бібліотечна справа, як не далека від техніки видавничої, все ж підхопила тренд на самому початку фестивалю. Поняття "агенти змін" настільки вплелося в джентльменський набір пропагандиста, що стало майже непристойним. Відтак, виявилось, що влада на цьому полі чудес перебігла від куховарок до бібліотекарок, і це вам навіть не кондуктор тролейбуса. Це типово американський казус, де хлопці з читальні збираються, аби вполювати ЩОСЬ, і все закінчується сутичками на кладовищі, де дохла кішка вам свідок.  

Продовження "Втечі від вдови Дуглас" побачимо на Книжковій країні, - бо Скаллі вже не та, і, щоби пристрілити американського посла, не треба зривати дві башти одразу, бо король вам не герцог. А поки що зануримось у вирій "Відсічі", де свої живуть камерно, а чужі - ще видніше.

Якщо вже порівнювати Вінницький книжковий із житомирським форумом, достеменно помітна оця камерність письменницького життя в порівнянні з подільськими шатрами. Водночас, пішохідна Михайлівська й Європейка наче створені для простору, й наметова частина в Житомирі значно розширилась за рахунок літературних зірок та нових імен, більшість з яких змушена рухатись самвидавом. І це, справді, краще, аніж метеорит, що десь в небі шепоче й раптом зривається на виск, прорізаючи мирну житомирську стратосферу в пошуках лисини Брюса Вілліса.

Такі явища, як "зірки в стакані" та "літературні бабки", для злих полісян далеко не дивина. Щоправда, дивує демократична толерантність до межі між добром і злом, про яку ми-таки наголосили на катівній для молодих умів події на тему видавництва. Літературна громадськість звикла до думок авторів, що все знають, до думок видавців, що нічого не можуть передбачити, а тепер додалися ще й думки літагентів, які нічого не обіцяють, але натякають на кару небесну за неробство.

Правовий голод, виявляється, довго мучив тихих житомирян. І не тільки, бо тема стосується не лише авторських, а й майнових прав, із якими в Україні повний швах - аж до того, що 14-річний автор геніального твору може запросто продати його на умовах, привабливих для купівлі прав на самокат. І це лише частина реальності, де комерційний успіх книги визначається цікавістю до пітьми, а гонорар за видання можна отримати власними книгами.

Загалом, недоформульованість багатьох тем залишає час на виявлення потреб ринку за межею щкарпеток. Вінницький фестиваль з цим уже впорався, і дискусії точаться навколо тем злободенних - на декларативність розміром години зо дві там просто не лишається місця. Видання, представлені на "Відсічі" цього року, заслуговують окремого розгляду, але дещо все-таки згадаємо - звернення до стародавніх традицій, хоча би й очима іноземців, а з тим і спогади про тих, хто був змушений виїхати з України й писати з-за кордону. 

"Відсіч" цікавий ще й тим, що від джерел до джерел трапляються трендові теми й видання, що їх навряд чи побачиш серед шалу книг та подій на великих форумах країни. Декотрі з видань пробують себе в нас на міцність перед виходом на ВДНГ, бо Житомир - те місце, де спокійно й затишно можна презентувати видання історико-публіцистичного, наукового й пошукового характеру, звернувши на себе увагу пересічної аудиторії. 

Не можна забути про те, що житомирський вересневий форум - те місце серед інших, де вручають літературні премії за твори з подальшою публікацією альманахом. Премія Літературного марафону "Відсіч" характерна особливим критерієм оцінки - всліпу, без знання імені конкурсанта. Премія вручалась у галузі поезії, прози й драматургії, в трьох вікових категоріях, і ми-таки виростимо ще поетів. 

Загалом, поезію в Житомирі люблять, і звучить вона під час фестивалю все впевненіше та чистіше, мов добре витримане вино, де осад завжди на дні. Житомирські поети знані, житомирські поети ходять вулицями, й одинадцатикласниці, сестри Проботюк, не менш мають уваги, ніж Сергій Сиваченко, Євгенія Юрченко, Вікторія Краснопір та Вадим Жалюк, до яких на цьому фестивалі доєдналась Валентина Павленко з Вінниці - мужня жінка, що втратила на війні сина, та не втратила себе у цій війні. 

"Придуркуватий роман" Віталія Запеки ми, нарешті, купили - ще в Вінниці, й там же його треба починати читати, доки не пізно. В нас був Чекалкін, із повним арсеналом власноруч написаних книг, в нас є Віктор Васильчук, з, нарешті, премійованою на всеукраїнському рівні "Шаленою Богданою", а Марія Матіос привезла те, чого знов ніхто не хоче читати - й проблеми західноукраїнського жіноцтва на два дні стали всіхними. 

Коли вже по науці, то видавництво "Академія" й тут сказало своє, найвагоміше. Те, на що так довго чекали - в передденні "Плодової" на ВДНГ, де оголосили, так би мовити, деінтимізацію психіатрійного. 

Дні, коли Європейська площа міста перетворилась на видавничу, відбулись яскравими ще й тому, що всі тримались думки про спільне сьогодні. Для Житомира це норма речей, та й для Вінниці, шо говорить одне - начебто, теж. Бракує амбасадора в Хмельницький, але у Львові нас, виявляється, теж довго чекають.  

Нагадаємо, що 20 вересня часопису "КнижКава" виповнився рік. Перший репортаж із вулиці Михайлівської вийшов на "Відсічі" минулого року, і невдовзі - перша текстова публікація про форуму на сторінках часопису. Цього фестивалю ми дарували тим, з ким устигли поспілкуватись, пам'ятні флаєри й спеціальні пропозиції для авторів та ілюстраторів.

І так, ми взяли срібло на Літературному марафоні - Covidiarium. 

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Арсенал ідей: як зацікавити гіпернавчених

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька   

Враженнями одного дня важко описати будь-яку подію, адже цього року "КнижКава" побувала на фестивалі, який можна цілком назвати освітнім, вперше. П'ятниця, як можливість відпочити від щільного навчального потоку в подієво-ігровому середовищі, з одного боку, привабила, з іншого, створила задачу зробити цей день змістовним.

Подія, що проходила з 19 по 21 вересня в Мистецькому Арсеналі, проводиться не вперше. Фестиваль був заснований у 2021 році, але майже не відомий за межами Києва для людей, не дотичних до сфери. Оскільки цього року "Арсенал ідей. Різні разом" отримав нагороду European Heritage Awards від організації Europa Nostra, що займається питаннями культурної спадщини - а нагорода, ані менше, ані більше, в категорії "Залучення громадян та підвищення обізнаності" - хотілося б розуміти, наскільки цей захід буде цікавий людям поза межами столичного життя.

Загалом, будь-яка додаткова спроба сучасних батьків занурити дітей в навчальне середовище натинається на їх стійкий опір. Одна з причин - перевантаженість шкільних програм, після яких навіть на прогулянки бракує сил та, головне, настрою. Івентологія, а тим паче, івентоманія дорослих іще не зрозуміла школярам, які обирають засобом розваги втечу до віртуального світу, з тривалістю розмов не довше п'яти хвилин ролику з ТікТоку.

Не дивно, що бажання втекти охоплює щколяра одразу після погляду на книжкові стенди, які б вони не були яскраві та привабливі для нас. Це ми росли з книжками, де мінімум кольору компенсувався об'ємом, змістом та ілюстраціями художнього - а не дизайнерського - рівня. Це нам цікаво розставляти всі ці видання на поличках, ретельно добираючи кольори та формати. Це ми хочемо думати, що будь-яка дитина захоплено зойкне, побачивши всю цю красу, ще й в стінах старовинної фортеці.

Дитина, як і дорослий, - ба, навіть раніше - захоплюється питанням, що з цим усім потрібно робити, а головно, чого від неї чекають. І вік тут не надто має значення, коли провідним авторитетом все ще лишається дорослий.

Безперечно, музейна справа тут, як ніде, на своєму місці - хіба що роки звернень до так званого європейського досвіду навчання неодноразово довели все більшу раціоналізацію цього процесу. Втім, це стандартний європейський погляд на дитину як на маленького дорослого - а, як звернутись до історії, виявиться, що тягнеться він з середньовіччя і має в собі одну-єдину, але системну помилку. 

Організація навчального процесу й спілкування в ньому мають враховувати вікові характеристики. Від надміру раціоналізованого, надміру абстрактного мовлення з розмитими поняттями втомиться й дорослий, а дитині взагалі незрозуміло, що криється за всіма цими розлогими обгрунтуваннями. Врешті, вона звикає звучати, як і ми. 

Сучасна європейська освіта вивчає емоції, але це не одне й те саме, що відчувати й проживати їх. Типова помилка невротика - відповідати на питання про те, як він себе почуває, тим, що він думає. І, хоч думати всією Україною ми любимо, але тривалий час на німецькім хлібі отак не прожить.

В процесі експозиційної науки музеї - професіонали, й головно, через комунікацію, що тільки й може донести дітям практичний зміст того, що вони бачать на стендах. Неважливо, чи то наукова, чи мистецька колекція, чи розважальна - як-от Музей історії туалету. Можливість взаємодіяти має значення. 

Шістнадцать музеїв, здається, можуть хвалитись особливими перевагами. Те, чого не показують в школі - або не роблять в усіх школах, як-от "Ліцей Безмеж" чи Robocode - привертає увагу не лише наочністю, а й інтерактивністю в її фізичному вимірі. Втім, звичні чорнобильські недомовки, скоріше, засмучують, аніж надихають - діти не люблять документів, їм цікаві пригоди й героїчні історії.

Участь у кожній такій події вимагає особливої підготовки - насамперед, педагогічної як способу залучити до теми за допомогою практичних складових, інакше ризикуємо перетворити найігровіший фестиваль на подію для хороших дітей, яких, хоч і чутно, але не видно. 

Батьки, схоже, почувалися б тут, як риба у воді, якби не вже сформована київська потреба відіспатись після обстрілів. Тут і улюблені книги, й можливість понатискати кнопки різноманітних приладів, від віртуальної книги до танцюючого робота, - до речі, ми знову ризикуємо працювати на оборонпром цілими поколіннями. А побутову робототехніку нам складуть німці. 

Загалом, тут, справді, добре майбутнім письменникам - тільки де їх взяти? Для перебування в просторах можливостей, неможливостей і понадможливостей потрібен час на споглядання, але ж, перед тим, уміння добре орієнтуватись в просторі та часі. Звернення до минулого, сьогодення й майбутнього - тут і зараз, в кількох кроках одне від одного, і сюжети лежать перед носом, і експонати, й тренажери. В цій інтеракції бракує лише одного - навичок діалогу з дорослим, який, врешті, з'являється з-за меж столу й перетинає дистанцію лекційного простору.

Ще за темою: Інтерв'ю з директоркою Книжкового Арсеналу про Літературну лабораторію

Медійникам простіше, вони звикли швидко заходити до комунікаційного процесу - хіба що пояснити медіадитині, навіщо півдня бігати конем заради розмов, доволі непросто. Втім, це польовий досвід, який, принаймні, наочно показує зваби професії. Простіше й учителям, бо вони звикли водити екскурсії, а за ними звикли ходити, хоча б заради переміни обстановки. 

Медіаторська функція дорослого, який надає практичного значення всім цим речам - насамперед, через почуття від них - інколи й рятує з відчуття сталості, яке пригнічує навіть досвідченого історіографа суспільних змін. Ця функція полягає в умінні пояснити, навіщо це все - не собі, а їм. І ми давно ризикуємо розділитись на цивілізації недовчених і перевчених, але кілька хвилин в Музеї у темряві розставляє все на свої місця.

Ми страшенно боїмося залишитись без візуалу, намацуючи світ на слух, - коли вхоплене у камеру лишається недоступним в межах простягненої руки. Ми змушені торкатись, аби розпізнати, й, нарешті, розуміємо своїх дітей. Погляд на іноземну книгу в цій системі лишається тільки поглядом на книгу, в якій вже неможливо визначити кольорові схеми. 

В усякому разі, це той самий простір для розшифровки складності речей у фізичному світі. Музей математики вчить бути дизайнером буквально за кілька хвилин, в Музейній крамничці Арсеналу можна знайти Ворхола, з його вкрай компактними поясненнями навколишньої дійсності, в "Ігромагу" розумієш, що нічого не розумієш про Pixar - бо французькі розробники створили виключно тематичну гру, яка передбачає занурення до світу мультиплікації. А от з "Салемом" замість "Мафії", справді, моторошно просинатись - хіба що на піратськім кораблі, де ось-ось витоплять із тебе лій на морські хвилі.

Цей простір потребує, як мінімум, трирівневого креативного мислення, в якому час займає провідну позицію. Можливо, недарма "Часолінія" стала знаковим виданням Арсеналу, і кожна історична подія - всього лише вузлик на мотузці, що має бути сплетена в сітку. 

До речі, права на ігри настільні ми тепер купуємо, а не створюємо. Гра для дорослих передбачає камерність, хоча би ночівлі у сховищі, де ніщо більше не перемкне увагу, крім чергового ходу й коментаря гравця. І є ще Чорнобиль, з його санкціонованим сталкерством, де в автобус, можливо, й загляне корова двоголова.

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Вінницький книжковий: на межі важливості

Іmage by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька     

Тринадцятий раз місто над Бугом приймало гостей книжкового фестивалю, але вперше за довгий час накрило беззаперечне відчуття кризи. По-перше, українська книжкова галузь обожнює прикрашати розломну ситуацію на прилавках. По-друге, кити й дельфіни літератури не можуть довго жити в забрудненій воді - й, по-третє, коли вже робити етнічні акценти і на щось від того сподіватись, потрібно тримати відповідну риторику.

Грантова прогалина чується, як ніколи. Тож, звернути увагу на гроші сусідів по Україні означає врахувати всі моменти, з тим пов'язані - а рахувати перед позичками українець не любить, бо вірить, що то подарунок. Навіть під час Другої Світової в Освенцимі сиділи далеко не всі, а декому вдалося емігрувати ще дальше за патріотів, що їх обманювати, як ми знаємо, не треба.

Чверть сотні видавництв розтягли свої намети слідом за подієвими шатрами, певні того, що станеться чудо. Поділені на "дітей" та "дорослих", шатри повнилися людом, спраглим до живого слова творців його. Втім, цього разу знавці всього, здається, перемогли. В усякому разі, риторично - бо заперечувати було майже нікому.

Хвилі шпигуноманії та зрадофілії - до гіркоти вже звична справа у начебто здоровому на глузд українському суспільстві. Якщо таємниць немає, значить, розіграш удався, й пиво поїдуть пити до Львова - хоча декому, дійсно, годі вже. Конспірологія, месіанство Баффета і закономірне фіаско спроб усвідомити, що ж там, де розуміння втрачено разом із буквалізацією мовлення та лагідною цензурою сюжетів, означає вирівнювання знаку рівності.

Українські автори мені все частіше нагадують адептів секти озброєння. Типовий сектант - абсолютно нормальна, привітна й навіть дуже приємна особистість, доки мова не торкнеться постулатів. Певного триггеру, з якого щойно чудова людина перетворюється на балон пропагандиту. "Жорсткий, суворий реалізм", нав'язаний консультантами нізвідки, нічим і не пахне, і на смак ніякий, крім страшенної важкості - наче залізну балку на плечі несеш. В ньому немає нічого власного, нічого особистого - тільки слово з трьох літер плюс три.

Є те, що радує - старі дерева не вмирають одразу. Вони висихають, підгнивають, розпадаються й хиляться поволі, шукаючи віттям того, хто їх підхопить. І велика мудрість є в них, ще не вмерлих. Як і в тих, хто по перу Флемінг, а по життю Міхалков. Тут уже зізнання "не можу писати, бо війна" годиться не для шпальт, а для щоденників, у яких ми ще можемо висловити те, що насправді думаємо.

Ще на тему: VinBookFest 2025: майбуття з провінції

Ця вінницька неконгруентність - дуже заразна штука. Від неї доводиться постійно відмахуватись, мов від набридливої мухи, що лазить по тобі, немов потенційним трупом. Постійно доводиться тримати себе в тонусі, аби не влипнути в цей запаморочливий вишневий сироп і наливку в коробці асорті. Постійно доводиться сповільнюватись, аби не злитись на позитивненьке, нікого не зачіпаюче "ла-ла-ла" і питати себе, що ж я насправді про це все думаю.

Музика, вона і в супермаркетах музика - доки не зазирнеш у те, що нам намагаються таким чином продати. Втім, вінницькі музиканти не можуть дозволити собі книжок. Вони в них є, як у всіх нас, десь закарбовані в пам'яті, а дещо, слава Богу, збереглося. Музика лунала в повітрі, мовчазна, мов Коцюбинський на узбіччі нової цивілізації.

Вінничани - напрочуд мудрі люди, що вірять у свою місію. Оточені циганами та транзитними пасажирами, по-південному виливають свою душу піснями і так само говорити можуть цілісінький вечір. Потрапити до Вінниці означає набути якоїсь внутрішньої впевненості, що все обов'язково закінчиться добре - хоч відчай може аж раптом сягнути карпатських гір.

Чверть сотні видавництв - і нова хвиля, вісімдесят п'ять авторів - і нове слово, яке ось-ось стане бувальщиною. Кожне інтерв'ю цінне тим, чим людина є насправді, у своєму баченні світу навколо. Тим, за що не судять, і не чіпляються до слів, а намагаються почути те, що хочуть сказати. Шкода тільки, що ми люди дуже системні, сумлінні. Тут заплаче навіть останній юдей, якому вказали на непохитне правило щілини в танку.

Втекти від танку можна, тільки викупавши ноги по коліна в бруді. Повірте, я це знаю. 

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Анонс: "Книжкова Країна" 25-го - кінець недороду?

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Фестиваль на ВДНГ, який вважають подією для масового читача, цієї осені збирає учасників та гостей під назвою "Книжкова Країна. Плодова". Звісно, це виклик погоді, яка влітку була настільки мінливою, що яблука коштують уже вдвічі дорожче за банани.

Організатори "Книжкової Країни", що має відбутися 25-28 вересня - традиційно, вдруге за рік, - обіцяють неабияку увагу до хлібу насущного у видавничій сфері. Тож, побачимо не тільки інсталяції з гігантських овочів та фруктів у фотозонах, але й тих, хто став частиною української літературної неокласики, авангарду та критики, майстрами медіахірургії та кіноіндустрії, що їй бажають стати етичною.

Українська література: майбутнє чи будучина?

Поза увагу психіатрів до осінньої "Країни", попри зміни в свідомості непохитних та пошуки різниці між образом на екрані та в житті, зрадіємо, нарешті, потужній спробі здолати невидиму стіну між українським автором та українським видавцем. П'ятниця "Країни" акумулювала в собі, неповторній, аж шість основоположних подій, без яких авторам буде важко досягти кульмінації в творчості. Субота - зважена й щаслива, та неділя... . Тож, відкриваємо програму на сайті фестивалю і якнайскоріше вносимо до календаря:

• Дискусії - "Скептицизм до українських авторів: як це змінити?", "Формування нового літературного канону". Обидві події зручні для відвідування за графіком і, схоже, настільки контроверсійні, наскільки й потребує тема.

• Лекції - «Мода на давню українську літературу у ХХ столітті», «Критерії вибору текстів української літератури для старшокласників», що відбудуться одна за одною  в п'ятницю, з розривом у півгодини. 

• Презентації - «Забуті рукописи» від Інституту археографії та «Трансформація української прози протягом останніх років і перспективи на майбутнє», що відбудуться в суботу без накладок.

Самвидав, жахвидав і truly love

Самовидавцям - і це, справді, запаморочливо - дали турнірного списа, і вже скоро після опівдня, в п'ятницю всіх сов перебудить «Літературний батл: самвидав проти традиційного видавництва», що продовжиться в неділю дискусією «Шлях книги до читача: самвидав, електронки, видавництва» за підтримки онлайн-платформи для креаторів ANews та творчої спільноти "Четверта стіна". Щоправда, бажаючі відвідати п'ятничний батл  не зможуть побувати на дискусії про скептицизм до українських авторів, й такі задачки організаторам доведеться розв'язувати наступного фестивалю, а журналістам та авторам - уже зараз.

Тема вибору оптики "Заборонені, але необхідні" пахне димовою завісою, але то все опіум, бо згадуваний Конан Дойлем де Куїнсі - арбітр між двох меншин, а медійні кліше навряд чи сформують бачення проблеми замість тем, відверто анонсованих видавництвом #книголав. За графіком дискусія - в близькому сусідстві до "Нового літературного канону" від Могилянки, насамперед, і це вже не інтригує, як і штучно роздмухані скандали з УКУ. 

Звиклі до контрфобічності цього літературного сезону таки озброяться чорним гумором, який, схоже, не до вподоби експертам гуманної інквізиції, й замість чекати, доки Вінні Пух скине трішечки зайвої ваги, оберуть "Маленького принца" у виконанні Олексія Суханова, телеведучого програми "Говорить Україна". Втім, якщо ми упереджені, доведіть це.

Право сильного: йдемо на "ні"

І нарешті - нарешті! - хто більше цікавиться видавничою темою, як не наші читачі, що прагнуть стати знаними письменниками? Щоправда, з цим на "Плодовій" негусто, але ж ось вам золото Клондайку. Зустріч з Олексієм Жупанським відбудеться у п'ятницю ввечері, а напередодні, в четвер - дискусія "Коли щось пішло не так. Факап-найт з видавництвами. В суботу аж три видавництва - #книголав, "Лабораторія", "Білка", "Наш Формат", ARTBOOKS та "Віхола" - зберуть авторів на довгоочікувану відповідь замість тиші. 

Кульмінація видавничої теми - «ШІ-інструменти: авторське право та обмеження», та перед тою неділею, в четвер, варто відвідати лекцію "Як видати фанфік, не порушуючи авторське право».

Ілюстрація, дизайн та архітектура - специфічний акцент цього сезону на "Плодовій". Творці образу в книжкарстві презентують свої роботи в окремій зоні, а зіркам українського кіномистецтва, п'ятниця за четвергом, доведеться побути в ролі хороших і поганих копів. Олесь Санін, Дмитро Грешко, Володимир Тихий, Юлія Сінькевич та - хто б, ви думали? - Курган з Агрегатом обговорять теми жанру, режисури та, звісно ж, читання, бо "Дикого театру" цієї осени зовсім обмаль.

Зате на майстер-класах багато, дуже багато каліграфії й способів книжкотворення. До речі, вайби екслібрису долетіли з київських виставок і сюди, а бізнес творитиметься через письмо ручкою, скоропис та софт-скіллз. 

Медіаміст та віза до книгарні

Ще один суперважливий блок подій цього фестивалю взяли на себе українські медіа - 1 + 1, Українська правда, Телеканал "Київ", кілька великих радіостанців та видань, представники яких будуть лекторами, учасниками дискусій та модераторами. Очікується вихід на живу сцену як мінімум, двох літературних журналів, доки книгарні лишатимуться на вістрі видавничих дискусій. 

До речі, тему книгарень буде піднято в дискусії "Читання з першого погляду", що її проводитиме керівниця відділу комунікацій з українськими авторами книгарні "Книголенд" Наталія Мельник. "Преміальні" теми пролунають в неділю - від "Коронації слова" до "Нобеля, Пулітцера і Букера", для тих, кому стерпиться до вечора. І головне ж, премія книжкових блогерів, коли в суботу після п'ятниці визначать найбільш обговорювану перекладну книгу за період з вересня 2024 до липня 2025 року.

Літературна алея зірок фестивалю - Василь Шкляр, Брат Капранов, Люко Дашвар, Ірена Карпа, Олександр Міхед, Анатолій Дністровий, Лариса Денисенко, Кирило Половінко, Ірен Роздобудько, дитячі письменники Катерина Єгорушкіна, Сашко Дерманський, Дара Корній, Таміла Тарасенко, нові зірки Роман Голубовський, Віра Курико, Віталій Запека критики Євген Стасіневич, Богдана Романцова, Ганна Улюра, медійники Акім Галімов, Севгіль Мусаєва, Роман Романюк, Олексій Суханов, Ілона Довгань, - і, можливо, ви знайдете їх у списку 100 українців, яких треба знати, від видавництва "Магура", що стало відкриттям цього сезону. Інтерв'ю з його засновницею та головною редакторкою готується до випуску, а наше видання планує висвітлювати події фестивалю, як мінімум, три дні поспіль - слідкуйте за новинами.

 КнижКава в Telegram та Х - а ти візьми кабачок!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: мистецтво видавничої ілюстрації

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Міжнародний фестиваль ілюстрації та дизайну PicConference пройшов з 29 серпня по 7 вересня в Києві. Це перша подія такого масштабу в Україні, організована проектом Pictoric , а також Мистецьким Арсеналом, студіями PGD (Польща) та 6pt (Литва) 

Партнерами події виступили Міністерство закордонних справ України,  Національна Академія образотворчого мистецтва і архітектури (НАОМА, Київ), Польський інститут, Чеський центр та Гете-інститут, Книжковий Арсенал та рекламний холдінг Мегаполіс +, латвійський видавець коміксів Kuš!, креативна агенція Postmen (Київ).

Фестиваль складався з вісьмох частин - конференції за участю міжнародних спікерів, майстер-класів від іноземних експертів та студентів НАОМА, закритого нетворкінгу, дискусій, портфоліо-рев'ю, презентацій та виставки, де спеціально запрошені гості фестивалю та учасники клубу Pictoric представили свої роботи. Крім того, 31 серпня відбулося живе малювання від Ани Маргаріди Матуш, візуальної ілюстраторки з Португалії. Результатом стало величезне панно в графічній чорно-білій техніці, що зображує руку ілюстратора за роботою. 

Найактивніший графік подій PicConference припав на 29-31 серпня, коли перед гостями виставки виступали іноземні спікери. Головними темами зустрічей та панельних дискусій пролунали:

- ілюстрація та графічний дизайн як метод культурної дипломатії (Барбора Мюллерова, кураторка Міжнародного фестивалю ілюстрації та коміксу LUSTR у Празі. виставку з якого було презентовано на PicConference)

- паралельне створення тексту та зображень як сучасний метод візуалізації (Хесус Сіснерос, ілюстратор проекту "Буря" за однойменною п'єсою Вільяма Шекспіра);

- як спосіб нашого життя формує те, що ми створюємо (Стефан Дибус, автор анімованих 3D-персонажів з Берліну);

- як зорієнтуватись у змінному світі паблішингу та побудувати стабільний ілюстраторський бізнес (Зося Дзежавська, засновниця міланського колективу Studio Armad`illo, Таня Якунова, один з ілюстраторів Google);

Створення та просування коміксів стало темою аж двох подій на фестивалі. Про те, як комікси можуть формувати нові способи світобачення, в суботу 30 серпня говорила з гостями Ана Маргаріда Матуш, співзасновниця ярмарку незалежних видань Feira Autonoma. 31 серпня відбулася зустріч з Женею Олійник, київською ілюстраторкою та автором коміксів, експертом з графічної журналістики, яка співпрацює з The New York Times, The Economist, Spiegel та іншими провідними виданнями. 

Наступного дня гості зустрілись з міжнародними організаторами фестивалів, на яких комікс-мейкери презентують свої роботи. Символом фестивалю став комічний персонаж Зірка, авторства Анни Сарвіри, однієї зі співзасновниць проекту Pictoric.

Частина спікерів запросила бажаючих на воркшопи, майстер-класи та портфоліо рев'ю, одне з яких відбулося безпосередньо на території виставки. Експертами робіт, представлених до огляду, стали Стефан Дибус (Німеччина), Барбора Мюллерова (Чехія), Таня Якунова (Велика Британія), Анна Гаврилюк (Україна). Інше портфоліо рев'ю відбулося на конкурсній основі онлайн, за участю Зосі Дзежавської (Польща), яка за день до того виступила перед учасниками відеозустрічі на тему змін, які переживає сучасний світ ілюстрації, та необхідності ефективно комунікувати з замовниками, аби укласти найвигідніші угоди та створити собі професійне портфоліо. 

Події PicConference  проходили в межах міжнародного фестивалю NEED (Network Eastern European Design). Зокрема, 31 серпня творча спільнота взяла участь у закритому нетворкінгу, організованому європейською мережею NEED.  Це мережа заходів, пов'язаних із історією та сучасним дизайном  - фестивалі, конкурси, конференції, семінари та інші події у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, до яких потрібно привернути увагу міжнародної громадськості. 

Пд час фестивалю відбулася виставка українських та зарубіжних митців і презентація книжкових підбірок, дотичних до різних жанрів мистецтва (в тому числі, кіно), з Книжкового Арсеналу 2025 року та Франкфуртського Книжкового Ярмарку 2024 року, а також унікальної колекції видань чеської ілюстрації для дитячої літератури. 

Потрапити на події було можливо, придбавши квитки на виставку "Херсон. Степ тримає" або безкоштовно, якщо встигли попередньо зареєструватись за умовами, викладеними заздалегідь на сторінці проекту Pictoric.

Конференцію відвідали провідні ілюстратори, книжкові та видавничі дизайнери з Польщі, Чехії, Німеччини, Істанії, Португалії, Франції, Італії, Румунії та Молдови. Тиждень візуальної культури стосувався трендів ілюстрації, анімації, графічного дизайну та книжкового мистецтва. 

На PicConference мистецтво ілюстрації досліджувалось в усіх його формах - книжкова ілюстрація, що переживає злет популярності в Україні, добре забута редакторська, чи то пак, газетна та журнальна ілюстрації (тоді як на Заході це ще й досі затребуваний жанр), комікси, візуальний сторітеллінг, до якого увійшли фотопідбірки, інсталяції та мультимедійні проекти. 

Чимало ілюстраторів з України є випускниками НАОМА, де викладає один зі співкураторів проекту Pictoric, Олег Грищенко. За участю студентів НАОМА в останні дні фестивалю відбулися воркшопи зі створення колажних та комічних персонажів, а до 12 вересня в НАОМА триває виставка студентських робіт. 

Варто зауважити, що в цьому році проект Pictoric був куратором виставки ілюстрацій "Все між нами переклад" на Книжковому Арсеналі. Учасниками виставки стали фармацевт-ілюстратор Анна Андрєєва, Маша Фоя, дизайнер 2-го видання "Месопотамії" Сергія Жадана, ілюстраторка видань Vivat Анна Гаврилюк ("Зачаровані музиканти", "Магнат" Галини Пагутяк, "Панцир, лапи і крила пані Оксани" від Валентини Захабури), Женя Полосіна, співзасновниця студії сері/граф, співкураторка курсів ілюстрації в Projector та експерт портфоліо-рев'ю, лауреатка премії American Illustrator, Ольга Штонда, фіналістка World Illustration Awards-2021 на дитячому книжковому ярмарку в Болоньї, авторка проекту до книги Йоко Сано "Казка про кота, який жив мільойн разів", військкомдизайнер Марі Кінович, що співпрацює з британським видавництвом Penguin Random House (анімаційний серіал The Brave Bunnies ("Хоробрі Зайці")) та Ілля Угнівенко, ілюстратор "Острову скарбів" Роберта Льюїса Стівенсона та трилогії Дж.Р.Р.Толкіна "Хранителі".  Переважна більшість цих митців узяла участь у виставці в залі лекторію PicConference.

На виставці  представили свої роботи співзасновники Pictoric, ілюстратори видавництва "Родовід" Олег Грищенко та Олена Старанчук, Анна Сарвіра, ілюстраторка дитячих книжок у #книголав, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА й Vivat. З проектом співпрацюють львівська творча майстерня "Аграфка" (Андрій Лесів, Романа Романишин), Сергій Майдуков,  Юлія Тверітіна та інші відомі українські ілюстратори книжкової сфери. 

Проект Pictoric було створено в 2013 році як спільноту молодих митців, об'єднаних професійними інтересами в галузі ілюстрації, дизайну та образотворчого мистецтва.  Один з пріорітетів проекту - налагодження співпраці між ілюстраторами й видавцями та просування молодих авторів. 

Зокрема, за участю 60 ілюстраторів у 2017 році видавництвом Pictoric було випущено книгу Тетяни Артушевської, Андрія Бабака та Сергія Горбачова "Довіряй, але перевіряй. Медіаграмотність в українському суспільстві". Перед тим відбулася виставка клубу ілюстраторів Pictoric на бульварі Вацлава Гавела, де вони презентували плакати на теми свободи слова, методів інформаційної війни, критичного мислення в епоху активного впливу влади на медіа та перенасиченості соціальних мереж фейками й пропагандою. 

Організація та проведення фестивалю стали можливими за фінансової підтримки програми "Креативна Європа". Представники цієї програми відвідали минулого тижня Міжнародний форум культурної дипломатії, що відбувся 5-6 вересня в Житомирі. Під час події керівники та консультанти бюро програми розповідали, як отримати грант на творчий проект, і що таке економічне мислення. 

КнижКава в Telegram та Х - сезон арттерапії триває!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Сезони: мистецтво культурної дипломатії

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька     

Мистецькі заходи в Україні не тільки розширюють, а й спеціалізують свої формати. Для того, аби учасники отримали комплексне бачення проблем, що обговорюються під час дискусій, на них запрошують державних діячів, представників державних та громадських організацій, іноземних митців, і головно, фокусують увагу на новому для багатьох явищі - культурній дипломатії.

Арсенал: персонажі й дійові особи

Тривалий час дипломатія була, переважно, закритою темою для суспільного обговорення. Заходи, що відбувались, мали, переважно, конкурсний чи експозиційний характер, а безпосередніх учасників культурно-дипломатичних процесів можна було зустріти хіба що в кабінетах, за спеціальними запрошеннями. Під час війни - і це, на перший погляд, є вкрай дивним - державні діяч вийшли в люди, як звичайні відвідувачі або навіть учасники подій, а громадські інституції, пов'язані з культурою та впливом на неї, заговорили відкритіше й простіше.

Перші дива сталися наприкінці 29 травня - 1 червня в Мистецькому Арсеналі, коли найбільший книжковий форум країни, що передбачає участь зарубіжних видавців, відвідали президент України Володимир Зеленський та його затятий опозиціонер Петро Порошенко, з акцентом на видавництво ArtHuss, прем'єр-міністр Денис Шмигаль, а в подіях взяли участь люди, про яких ми раніше чули хіба що з екранів телевізорів. Як показали останні події, смерть політика полюбила його дім, але гарантій нема навіть для гарантів.

Іmage by @MZarzhytska on X

Книжковий Арсенал був тією подією, на якій зацікавлену громадськість ввели в поняття культурної дипломатії за допомогою поняття перекладу. Важко сказати, чому саме такий спосіб залучення, - адже Україна не входить до переліку країн з обмеженими знаннями мов чи труднощами в розумінні співрозмовників з-за кордону. Можливо, вбивство російського посла Карлова під час перекладу його промови в Стамбулі стало фактором остраху для всіх дипломатів, а заодне, й перекладачів - але цей страх має очевидні джерела. Ми, насправді, ніколи не можемо знати, чим обернуться для нас найчудовіші, найщиріші й найдобріші слова, що відповідають діям - і для того чимало гірких прикладів у світовій історії.

Сучасний вандалізм: фобіоманія

З іншого боку, під час виходу в західний комунікаційний простір ми наразились на бридке явище постійної оцінки слів, з яких витягуються неоковирні змісти - часом, потрібні певним політичним колам для роздування чергового скандалу. Це явище, що є свідченням, скоріше, невротизації, аніж демократизації суспільства чи потреби в якихось особливих комунікаційних підходах, використовується як спосіб приниження "слабкої" сторони та видурювання якомога більшого об'єму інформації. 

Коли за слова, ще й витлумачені як кому заманеться, ув'язнюють, катують і місяцями тягають по судах усупереч законодавству й правам людини, не поважаючи ані чину, ані віку, це говорить про ігнорування власних державних інтересів, і тільки. В такій ситуації, хто і що насправді сказав, що, де-факто, відбулося, вже не розглядається без участі медійних "тлумачів", які сприймаються, мов істина в останній інстанції, й сперечатися з ними означає підривати суспільні устої.

Страх і пов'язані з ним явища є інструментом керування суспільствами, які розглядаються, знову ж таки, як інструмент досягнення певних інтересів. Це не про демократію, якщо згадати піночетівські установки, якими й досі керуються в країнах Латинської Америки. Страх за своє існування є джерелом депресивних тенденцій у європейському мистецтві, що ще й не знало тих масштабних винищувальних дій, які терпимо ми, а вже готове померти й потягти за собою ще тисячі наляканих, обізлених і загнаних до клінічного смутку.

В цьому сенсі культурна дипломатія "про мистецтво" є ще й способом зниження суспільної тривожності, - хоча й тут українські дипломати вирізнились, запропонувавши банально кулінарний підхід. 

Мистецтво робити настрій

Колишній очільник МЗС Дмитро Кулеба та шеф-кухар, співвласник ресторанів Lucky, Shef`s Table та співзасновник міжнародної франшизи ресторанів Nai Володимир Ярославський презентували на цьогорічному Книжковому Арсеналі спільну книгу "Дипломатична кухня воєнного часу: за лаштунками світової політики" від видавництва #книголав. Тоді як жінки в дипломатії переконані, що ми - не країна борщу, чоловіки сперечаються саме за борщ, або, радше, як його приготувати. 

Іmage by @MZarzhytska on X

Більш того, автори книги пропонують лікувати іноземцям фобії саме незвичними стравами - як-то вареники з вишнями чи холодець, які в свідомості європейця взагалі не існують, як сполучення несумісних продуктів чи страва, що обманює очікування. "Варене тісто з ягодами" чи "желе, що повинно бути солодким" - і нам стає зрозуміло, скільки свободи тлумачити світ має пересічний європеєць, замкнений в межах удільного князівства з власними правилами життя.

І загалом, як твердять співавтори - а вони на цьому знаються безпосередньо - кулінарія є можливістю "все забути, відволіктись та зосередитись на процесі приготування їжі", тим паче, що українська кухня має потужні терапевтичні резерви. Для іноземців вона нетехнологічна, запаморочлива й відбирає багато трудового ресурсу (наприклад, у порівнянні з італійською кухнею), але, тим самим, вирівнює настрій та змушує звертати увагу на дрібниці.

Зі свого боку, Дмитро Кулеба та Володимир Ярославський характеризують українську дипломатію як міцну та дуже дієву. В ній, де-факто - і ми в цьому переконалися, слухаючи промови учасників подій та українських послів із різних країн онлайн - існує проста, дохідлива, звичайна мова, зрозуміла будь-якому учаснику переговорів та інших дипломатичних зустрічей. Ми можемо бути переконливими та відвертими, і нас не потрібно вчити правилам прямолінійності - радше, спокійно стерпіти щирість або небажання загострювати ситуацію там, де потрібно бути терплячими. 

Нам і самим треба вчитись повазі до себе як до відмінних, що мають беззаперечне, ще й історичне право на власну традицію в будь-якій сфері суспільного життя. Тим часом, українські діячі літератури та мистецтва активно спілкуються на заходах іноземними мовами й дають іноземцям стільки місця висловитись, скільки й не снилося їм самим за кордоном.

З іншого боку, ми не втомимось повторювати слова простого житомирського автомеханіка про те, що країною і досі керують "кухаркині діти", й очікувати "сценарію Керенського" там, де на нього недвозначно натякають. Як би там не було, і яку б хвилю вчергове не підняла вже відома українській громадськості Corriere de la Serra, наші державці лишають нам стоси книг - абисьте не посмажити на них сала. 

Арт-події: поза увагою та без бою

З іншого боку, ми починаємо активно уникати іноземних способів самовираження, відчуваючи потребу нелюбимих нами змін. Ми закриваємось у мушлі, знову ж таки, не наших уявлень про себе, відгороджуючись від світу вишитими лаштунками або підкреслено чорним одягом, який у "Віднесених вітром" висміяли навіть американці. Ми вихоплюємо з європейського мистецтва депресивну складову, наче не помічаючи унікальних технік гри з кольорами та формами, й захоплюємось технологіями ШІ, тоді як західні митці до останнього борються за людську ідентичність олівцями, маркерами та фарбами. 

Іmage by @MZarzhytska on X & Jesus Cisneros

Звісно, коли місто тиждень обстрілюють різноманітними видами зброї, вчергове нажахуючи весь світ жертвами серед мирного населення, не до виставок і форумів - але, як не дивно, до чергової книжкової події. Книжкову галузь піарять так, що вже й стидно од людей не прийти на "Країну" чи не податись у ще прицільніше бомблений Харків під крило фонду "Відродження". Утім, мистецькі заходи ще й досі мають недостатньо уваги громадськості та медіа, залишаючись прерогативою вузьких кіл, про які розповідають хіба що соцмережі та галузеві видання, що їх не побачиш у масовому продажі. 

В нас немає громадських видань про мистецтво, в нас немає громадських видань про моду та дизайн, - хоча раніше були величезні сподівання, що з проектів Бурда-Україна та Murator наша журнальна галузь розквітне до власних ініціатив. Зникло й те, що було, і залучати на мистецькі заходи сегмент суспільства "звичайні громадяни" майже нема кому. Ми застрягли на кулуарності, і лише активність у соцмедіа рятує мистецьку галузь від незнаності. 

Дипломатія на бруньках

Цьогорічний вересень продовжив започатковане навесні. з 29 серпня по 7 вересня в Києві тривала конференція та виставка PicConference для ілюстраторів та дизайнерів, одночасно  в сусідньому залі - Ukrainian Fashion Week, а 5 вересня, в  найближчому до столиці обласному центрі України, Житомирі, пройшов Міжнародний форум культурної дипломатії Art for Peace, побувати на якому хоч і не мрієш, а мусиш.

Чесно кажучи, ми були приємно здивовані якістю розмов, де суто державницькі терміни звучали все рідше, а мова публічності - все частіше. Зміст заходів перестав бути загадковим, схованим за розлогими фразами та декларативом, і це, на нашу думку, своєрідне досягнення військового часу. Громадськості потрібна не спрощена, а саме проста мова, якою вправно володіють культурні дипломати, і розуміння мети існування величезної кількості організацій в культурній сфері.

Іmage by @MZarzhytska on X

За нашими підрахунками, на заході в Житомирі побувало троє представників Українського Культурного Фонду та ще п'ять - від інших організацій, що так чи інакше, дотичні до розвитку української культури тут і за кордоном, ректори та викладачі п'яти навчальних закладів, два з яких - іноземні, більше десяти культурних менеджерів із різних сфер галузі, двоє художників та троє музикантів. 

Частина митців не змогла взяти онлайн-участь у заході через повітряну тривогу - тож, ми не почули ані Бориса Перренуда, професора диригування та завідуючого кафедрою Віденського університету, ані художниці та композиторки Аліси Кобзар, що викладає в австрійському університеті Грацу, ані Олени Михайленко, дослідниці соціокультурної економіки та викладачки в університетах Канади.

Тим не менше, основна частина онлайн-учасників - а це посол України в Республіці Корея Дмитро Пономаренко, голова Українсько-австрійського культурно-освітнього центру в Відні Зоряна Столярчук, голова ГО "Українська родина" та директорка закордонного представництва журналу Busimess Woman Віта Михайлова з Туреччини, де працює українська суботня школа для переселенців, та Керенза Пікок, британська скрипалька, що підтримала українських митців флешмобом "Вербова дощечка" - виступили перед глядачами, розповівши про те, чого очікують від подібних заходів. Увагу всіх учасників було зосереджено на понятті культурної дипломатії, перше визначення якої дав гість із Японії, художник та громадський діяч Каджуто Сугіта - вивчення історії та культури одне одного і встановлення щирих зв'язків.

Культурна дипломатія: пазли

Варто зауважити, що пан Сугіта вп'яте відвідує Україну та Житомир, зокрема, й цікавиться козацькою культурою в порівнянні з культурою японських самураїв. Цього разу він добирався до нас із міста Отака 52 години, аби відвідати форум та знову зустрітись із учасниками студій в Житомирському Центрі дитячої творчості, що представили свої роботи на пленері наступного дня. Ще раніше його співвітчизник, уже покійний композитор Рючі Сакамото, почав писати в Житомирі п'єсу, присвячену розбомбленому росіянами, перед тим відремонтованому ліцею № 25 в центрі міста, неподалік від Житомирської наукової бібліотеки.

Щодо визначення поняття культурної дипломатії, інші учасники форуму додали власні елементи, створивши повну картину:

- посланець рівності у презентації культури (Надія Юшкевич, голова ГО "МО "Надія є", авторка проекту "Мистецтво заради миру", Житомир);

- знайомство, спільна мова та довіра (Галина Чибуровська, експертка УКФ з міжнародної культурної дипломатії, Житомир);

- можливість права голосу на міжнародній арені (Лілія Шевченко, членкиня Громадської Ради при МЗС України, амбасадорка УКФ та Українського жіночого фонду);

- взаємодоповнююче середовище вивчення людей, які жили у певній місцевості (Людмила Зубко, громадська діячка, підприємиця, депутатка Житомирської міської ради);

- сприяння соціалізації українців за кордоном (Володимир Марченко, ректор НАККІМ, композитор та аранжувальник);

- спільні цінності та сенси (Ірина Вакуліна, диригентка, співзасновниця Центру музичного розвитку "ТЕМРО" та Львівського дитячого оркестру, представниця УКУ);

- створення додаткової вартості, того, що має попит, інновативні пропозиції (Микола Ульянов, керівник Бюро програми ЄС "Креативна Європа" в Україні;

- державна дія, промоція України за кордоном (Катя Тейлор, засновниця ГО і агенції з менеджменту культури "Port of Culture", авторка премії "Women in Arts" для ООН Жінки.

Планета Гендер: як витлумачити сигнали?

І тут жіночий елемент культурної дипломатії знову на сцені. Так було на Мистецькому Арсеналі, де до вищезгаданого "чоловічого" заходу доєднався ще й змішаний, на тему перекладу. Проте, на сцені про жіноче обличчя дипломатії чоловіків певний час не було - вони мались на увазі як один з подружжя, і це начебто відповідало дипломатичному етикету, де чоловіки й жінки проводять різні за змістом заходи. Ми вже звикли до активності Олени Зеленської, яка є, за словами учасників, драйвером дипломатії в Україні, а за суспільним визнанням - успішною ініціаторкою проекту "Українська книжкова поличка", що вже охопив 18 країн світу. Втім, коли до Житомира завітала експертка з культурної дипломатії та гендерної рівності Лілія Шевченко, полісяни навіть оком не зморгнули.

Загалом, дипломатія є вкрай консервативною сферою в питаннях рівності, й тому є свої причини. Тривалий час про дружин дипломатів ми нічого не знали взагалі, й не повинні були знати. Цьогорічний Книжковий Арсенал привів на громадську сцену не лише директора департаменту публічної дипломатії та комунікацій МЗС Вікторію Ляліну-Бойко, заступницю міністра МЗС та посла України в Естонії Мар'яну Бецу, а й Тетяну Сибігу, дружину міністра МЗС, який був послом України в Туреччині з 2016 по 2021 рік - активну громадську діячку, співзасновницю Асоціації "Подружжя українських дипломатів" що презентувала два спільних з Іриною Матяш видання на тему жінок в дипломатії, зі спогадами кар'єрних дипломаток та подружжів, нарисами про Олену Зеленську та Сафінар Джемілєву. В проекті "Жіноче обличся дипломатії", взяло участь житомирське видавництво "Бук-Друк", що вперше видало китайську казку від польської дипломатки Казімєри Іллаковичівни (1888 - 1983), з сатирою на події 1917 року в Росії.  

Іmages by @MZarzhytska on X

Мистецький форум в Житомирі продовжив започатковане у Києві, розширивши жіночу присутність аж до більшості, презентувавши їхню комунікативну та організаторську функцію в підтримці мистецьких проектів та, зокрема, дослідницьку діяльність у галузі філософії. Ми нарахували аж трьох докторів філософії, двоє з яких - жінки, включаючи модераторку заходу, журналістку Ладу Тесфайє. Сподіваємось, це сприятиме розвитку мистецтва як такого, з виведенням його за рамки ілюстративної присутності на офіційних заходах.

Згуртованість і розломи

Загалом, учасники форуму підняли чимало цікавезних тем, обговорення яких вистачить до наступного року. Це й соціальна згуртованість завдяки образотворчому мистецтву та музиці (в тому числі, спільне музикування), і необхідність розвивати навички комунікації на вищих рівнях, аби ваш проект побачили не лише в Україні, а й за кордоном. Про культуру листування чимало говорила Лілія Шевченко - керівниця служби освіти та підготовки документів НАККІМ (Національної академії керівних кадрів культури й мистецтва). До речі, ця академія, за словами її ректора Валерія Марченко, готує майбутніх міністрів культури, що співають, і це не може не лякати.

Міністри культури, які виховуються на території заповідника під назвою "Києво-Печерська Лавра", у вищому навчальному закладі, що пробачає студентам недостатні знання з математики та допомагає державним діячам культури Азербайджану отримати профільну освіту (до речі, лавсторі подружжя Алієвих увійшла до тем на Книжковому Арсеналі цього року), в теперішніх умовах просто не виживуть без навичок дипломатії. Вона, в тому числі, покликана визначати й відмежовувати поняття власності, легітимності та належності від понять "хочу", "можу" й "буду". І якщо випускників шкіл під час НМТ змушують візуально згадувати пам'ятки історії та архітектури, математика цих знань не може бути механічною чи оминати власні ж закони.

Ми обов'язково публікуватимемо ще матеріали на тему культурної дипломатії, що перемагає без зброї, сприяє душевній рівновазі, гуманізації свідомості та цілепокладанню в умовах, коли з'являється чергове "втрачене покоління". Як висловився житомирський художник Юрій Камишний, що вразив індійського державця мовою реалізму в скульптурі, "мистецтво - мова Бога". Коли ми чуємо, що нам говорить Творець крізь мистецтво, у нас формується довіра до світу й зникає модна нині "зброєвіра", що полишає за собою лише чорний колір випалених душ. 

КнижКава в Telegram та Х - медіаміст вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net