Нетривіальне: Близький, Далекий Схід

Іmage by Вічний Мандрівник & @MZarzhytska on X 

Автор Марія Заржицька

Читачам, які схильні заповнювати свій простір новинками, одразу пробачимо - цього сезону в тренді повертатись до непоміченого тими роками. Так вже повелося, що східна (а разом, і північноафриканська література) терпляче вичікує свого часу після західних конкурентів, які швидко відгоряють та йдуть на вторинний ринок вже через півроку після першого виходу до читача.

Тут хіба що втримала топи так звана “лінія служниці”, започаткована Маргарет Етвуд, із натяком, що життя після Мак-Фадден існує. Спалах лібертаріанських настроїв, що охопив увесь західний світ - аж до його латиноамериканської складової - став причиною віктимізації певної частини жіноцтва, що начебто було налаштоване на соціальний прогрес. Позиція жертви та садомазохістичний ухил стосунків, у яких жінки з розломом свідомості опиняються в полоні чоловіків, утомлених власною подвійною мораллю, загрожують стати панівним фактором спотворення й без того перекручених соціальних зв'язків. 

З іншого боку, дійсно прогресивна позиція ніколи не гарантує того, де людина опиниться в аж зовсім несподіваний момент її життя. В цьому сенсі маємо пошуки себе в контексті зміни умов існування, від іншої країни до цілком відмінної, для багатьох неіснуючої реальності, де потрібно мати справу із багажем без права повернення.

Ахмад аль-Кармалаві “Літні дощі” (“Видавництво Анетти Антоненко”, 2023)

Загадкова, складна історія, що розпочинається з пожежі в єгипетській агенції, яка спеціалізується на древній суфійській музиці. Загадково все й одразу, як то годиться в типовому куточку типового арабського світу. Навіщо для занять музикою довелося створювати аж цілу агенцію? Відповідь на це може дати хіба що екскурс до історії суфійського ордену, про який пересічному читачеві небагато відомо, крім того, що то є спільнота мусульманського світу, захоплена містичними пошуками, і що в ньому ставляться до шейхів приблизно так, як у  світі західного християнства - до гросмейстерів чернечих орденів, що, втім, набувають неабиякого впливу через триггери таємниці, грошей та впливу. 

Одначе, вхід до фабули, запропонований аль-Кармалаві, з перших сторінок налаштовує на людський фактор цієї детективної історії. Тут теж загадка - і стосунки тих, хто мав відношення до агенції, і, як завжди, обличчя з чадри. Не схоже, щоби автор зібрався будувати простий сюжет, бо, якщо спиратись лише на зав'язку, він, і справді, видався би простим - хтось щось забув, і понеслось. Втім, жінка, як неприборкана таємниця таємниць, знає більше й не збирається давати жодної прямої відповіді на дошукування наївних… .

Спосіб оповіді автора - головний помічник читача в розплутуванні вузлів здавалося б, непереможної логіки арабського детективу, в перекладі дослідника Сергія Рибалкіна.

Шехан Карунатілака “Сім місяців Маалі Алмейди” (Видавництво Vivat, 2024)

Той випадок, коли успішний репортер опиняється за межами фізичного світу, начебто, ні для кого не є несподіванкою. Гучні вбивства й абсолютно природна смерть, без жодних очевидних причин такого вироку, архів, у якому ніхто достеменно не розбереться, крім господаря, досвід, який є унікальним в своєму роді - схоже, цього більше не повернути, крім як чекати на нову зірку репортажів. Маалі Алмейда - якраз така людина, що про його долю після розриву душі з тілом було б нічого не відомо, якби не автор сюжету.

Безперечно сильна фабула, що, незважаючи на грайливу обгортку, полонить уяву навіть після поверхневого знайомства, пояснює феноменальний успіх книги, випущеної в третьорозрядному британському видавництві. Сюжет із перебуванням головного героя в залі очікування, так чи інакше, перетинається з різними концептами загробного життя в одному місці. Часопростір, створений автором, не лишає вибору, окрім як змиритись і рухатись сценами з навколореальності, де кожен лишається таким, яким сюди потрапив, а облишене на землі - не таким вже й непотрібом.

В усякому разі, британське суспільство, що не любить демонструвати своїх зв'язків зі Сходом, окрім колоніальних, набуло ще один спосіб здолати викрутаси брексіт-нейротизму на спіралі, безумовно, власної історії. Автор зі Шрі-Ланки чесно заробив свій Букер, а ми отримали книгу про медійність в її найзамовчуванішому форматі.

Лі Сін'У “На чужині” (“Видавництво Анетти Антоненко”, 2023)

Південнокорейська історія зваблює до вивчення далеко не кожного, хто цікавиться культурою Сходу. Бар'єр, який існує між двома частинами Корейського півострову, є протяжним за межами гротескного комунізму. Ми звикли до яскравої технологічної стіни з підвищеною функціональністю, що творить світ Південної Кореї аж навмисно схожим на японський. І знову, як у шалено артхаусній історії від Пак Чхон Ука, все починається з тюремного ув'язнення хтозна за що в Демократичній Республіці Бобо, забороненій для подорожів, але важливій для звільнення від гніту обставин, створених типово далекосхідним суспільством.

І тут варто уявити собі цю історію, як ієрогліф, що його треба не лише розшифрувати, а й написати власноруч.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Нетривіальне: балканська осінь - 2025

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Цього року захоплення українського книжкарства сербською та хорватською літературою, вочевидь, зійшло на “ніт”. Кінець гри в одні ворота мав бути саме таким, і далі все залежить від сміливості кожної ланки зв'язку цього нерівнобедреного трикутника.

Тріщини в стосунках, які ми вперто не хочемо помічати, даються взнаки там, де потрібно безжалісно рубати гордіїв вузол. Хто зробив це, той скинув баласт і може плисти далі, без страху загинути від підводної міни нещирості.

Не можна отак взяти й гулятися з ворогами, що рано чи пізно об'єднаються проти тебе. Ми програли балканську літературну дипломатію тому, що досить брехати собі.

Як співала Вітні Г'юстон, I bow out.

Коли пахне риба

Відверто слабкий роман Меша Селімовича “Острів” (Discursus, 2022) - утомлений текст із глибоко депресивним, ще й нечитабельним словесанням - однією фразою пояснив усе: “Хочу, щоб мені було тяжко”. Laissez passer.

Якщо Книжкова Країна у вересні привернула увагу лиш не найкращим романом боснійського письменника, що, врешті, пов'язав своє життя з Сербією, то Львівський Форум видавців натякав на очевидне. Обидві сторони літературного процесу не знають, що хочуть, і хорватський його елемент, урешті, слідує за вожаком. Все інше - історія.

Тут можна розжитись на політичних прогнозах, але наш часопис, по-перше, не для того створений, по-друге, врахував помилки ворога. Нас цікавить якість, що безпосередньо залежить від концентрації на власних задачах, а в літературі це тексти.

Всі забудуть те, що ви сказали, але ніколи - те, що змусили відчути. На цій мемасній ноті стартуємо до уважного перегляду того, що винесло химерне Львівське море.

Жоміні та й Жоміні

Харківське “Фоліо” зробило хід конем, виставивши на високу полицю два українських видання Ісмаїла Кадаре, з посередницьким перекладом, який за життя контролював сам письменник. Маємо на увазі його французьку складову, бо перекладачів з албанської в нас поки що не діагностовано. 

“Генерала мертвої армії” було видано ще в 2023, але помітним твір став на Форумі видавців - у суперобкладинці та трендовому дизайні, поверх класичної твердої палітурки з золотим тисненням. Тим паче, поруч стояли “Барабани дощу”, випущені в рік смерті автора, що породила стос інформативних, напрочуд жваво написаних некрологів у пресі.

Тут додамо, що Міжнародну Букерівську премію Кадаре отримав через 40 років після виходу “Генерала” - книги про пошуки тіл італійських солдат, що загинули на території Албанії під час італійської окупації 1939 - 41 рр. Неелегантно, але шо ж.

Провідник албанського сюрреалізму, великий письменник маленької країни, автор біля 90 різножанрових текстів, що вивів албанську літературу на світовий рівень знаності, пережив італійську окупацію й комуністичний режим, - зокрема, розрив Албанії з СРСР, внаслідок якого постраждав і сам. 

Книги Ісмаїла Кадаре перекладено більш ніж на 40 мов. Після еміграції 1990 року він тривалий час жив у Франціі, з дружиною Геленою, що була першою жінкою, яка видала роман албанською. Помер письменник на батьківщині, що, врешті, нагородила його орденом “Честь нації”, а з приводу його смерті в 2024 році оголосила дводенну жалобу.

Творчість Кадаре близька прихильникам Кафки, Маркеса та Памука. Метареалізм історії, мова притч, легендарність та епічність, здатність звернутись до колективної свідомості всіх балканських народів просто-таки хірургічні. Кадаре почав свій творчий шлях із віршів, і поетичність є провідним елементом упливу його прози.

"Я твердо сподіваюся на те, що європейська й світова думка усвідомлює, що цей регіон, до якого належить і моя країна, Албанія, може бути джерелом інших новин і місцем для різних досягнень, у тому числі, в галузі мистецтва та літератури", - зазначив письменник у своїй промові під час вручення Man International Booker Prize (газета " Обозреватель, липень 2024)

Трохи Риму поруч

Ще один балканський реверс - “Викреслена” Міхи Мацціні, що вийшла у Видавництві Анетти Антоненко 2024 року і була представлена, в тому числі, на Форумі видавців. Тривалий брак уваги до цього твору, радше, викликаний страхом теми, а за тим, і актуальністю в світлі цифровізацій, що прагнуть контролювати події нашого життя поза межами доступності для нас самих.

Те, що відбувалось у Словенії часів розпаду СФРЮ, вже не виглядає прикрою випадковістю. Зникнення даних про людину з системи - про неправильну, незручну людину - з неможливістю довести тут і зараз, хто ти є, навіть зі стосом документів, змушує замислитись про цінність найважливішого. 

Твір Мацціні знову апелює до однієї з темних європейських традицій, що сягають древніх часів і досі впливають на будь-кого, хто спокусився благами цієї цивілізації. В Давньому Римі існував звичай брати в заручники дітей на завойованих землях - і всі ті інсинуації навколо "дитячого питання", що несуться з кожної праски зараз, є лише атавізмом, добре вкарбованим у нерви кожного підвладного заходянина. Втім, цього разу справа не в набитому харчоблоку.

Особистість, якою нехтують на догоду амбіціям скотомогильника, вступає в бій за родинний зв'язок без жодного блату, й відбувається те, чого ніхто й не очікував. Залишається питання, хто й навіщо кидає ці виклики, й який висновок має осісти в колективному підсвідомому кроликів на заріз. Прийняти спокуту чи залишитись рабами компенсаторного мислення - теж вибір.

Міха Мацціні - словенський поет, письменник та сценарист, дійсний член Європейської кіноакадемії (такий, що має право голосу). До виходу фільму за книгою “ Викреслена” в 2014 році він був майже невідомим за межами Словенії, як письменник.

За 11 років існування на літературному ринку роман було перекладено на 9 мов, у тому числі, хорватську, сербську та італійську. В 2024 році книга вийшла українською у “Видавництві Анетти Антоненко” (Київ), а в цьому році - арабською (Arab Publishing and Distribution, Єгипет).

Фільм “Викреслена” уперше демонструвався в незавершеній версії на фестивалі в Сан-Себастьяні (Іспанія, 2018), наступного року отримав чотири нагороди на батьківщині режисера, з хорватською акторкою Юдітою Франкович Брдар у головній ролі. Щоправда, у кіноверсії ключову персонажку звуть Аною, а не Залою, та це не перешкодило акторці двічі отримати приз за найкращу жіночу роль - в Словенії (Любляна, 2018) та в Хорватії (Пула, 2019) 

Світова прем'єра “Викресленої” відбулася на фестивалі “ Чорні ночі” в Таллінні (2018),  а в 2019 році фільм отримав нагороду на FEST (номінація “Кращий сценарій”, Белград, Сербія) і на Raindance (Лондон, Велика Британія). Крім того, кінострічку було відзначено на фестивалях у Казахстані та Південній Кореї. 

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 Book Forum: протривати

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Елітарна складова Форуму видавців - те, що створює легенди навколо цієї події. Якщо розглядати елітарність з точки зору кола учасників, то у Львові ми не бачимо хіба що тих, хто не встиг зайняти праймплейс на першому поверсі. Це зовсім не перший павільйон Книжкової Країни, й не галереї Арсеналу, де є час роздивитись кожен зал навкруги. Львівські коронні місця цього сезону належали господарям - і це, справді, вартісно - та гостям з Харкова, що обрали досить-таки дивний концепт присутності.

"Видавництво Старого Лева", схоже, залишається єдиним, у кого з паперу ростуть роги помірної довжини. Це страшно казати, але в наш час такі факти варто враховувати. Вміння лишитись хоча б на боці літератури, яку ми вже здобули, й не називати її "вчорашньою", варте пошани - й навіть фірмовий старольвівський сум, що цього року породив конкурентоздатну кулінарну енциклопедію. Як не крути, а треба.

Тим, хто не дочитав іще Тараса Прохаська з минулого "Арсеналу", годі зазіхати на добірні видання "Новітньої класики" - а хочеться, позаяк, десь поруч уже видано Ремарка українською - майже повною серією. "КСД", безперечно, вразило розстановками, що відгороджують відьмацьку поляну від ока зануд з високими полицями, але Book.ua тут нема. 

"Фоліо" було менш помітним, але "Фоліо" завжди шукають, і, якщо воно є, то бере два стенди без особливих прикрас. Загалом, харківські видавництва були представлені майже порівну зі львівськими, й думкам львів'ян про Харків було присвячено цілу подію. Позаяк, "Фоліо" глянуло на все максимально по-філософськи, запропонувавши відвідувачам вагомі екскурси в історію - від стародавніх часів до ранньомодерних.

Кому братись до класики з розмахом, то це, знову ж таки, харків'янам з видавництва Verba, що вирішило вразити читачів не лише кольоровими зрізами в стилі чортового болота, а й планкою охоплення. Хіба що шию тут не ламали, та майстерня ренесансних трендів усе витримає, крім себе самих. І Бредбері їм суддя, бо мультяшний Христос - більше, ніж булгаковщина.

Класика, безперечно, набуває красного та красивенького - в залежності від видавця, що шукає шлях до читачевого серця. Тоді як "Фоліо" розгортає перед відвідувачами портретну серію українських класиків, #книголав пропонує панянкам прикрасити свою полицю ще чим-небудь , аби тільки стихло бажання вбивати. Втім, для виходу в нірвану це закономірний результат - американці підтвердять. Щодо концепту, ми б віддали першість Readberry, з його акварельними обкладинками світової колекції.

Загалом, видавничий концепт класики терпить очевидну кризу. Робити обкладинки кольоровішими нема куди, конкурувати з Малковичем за поетичні томики нема сенсу, - тож, видавничі зірки взялися до вишуканої мініхромності з чорно-білою графікою на обкладинках. 

Синя гама залишилась для частини ринку, що не тільки експериментує, а й грунтує свої пошуки  на якісних текстах, досвіді та впровадженні наукових підходів у суспільну думку. Тут і художня література від головредів (що, безперечно, стало одним із визначних кроків видавців у народ), і артбуки з літературного ремесла,  середньовічні екскурси, як не дивно, в наші, добре забуті реалії.

Стриманий сучасний концепт підхопили "Старий Лев", "Фоліо", "Жупанський", "Апріорі" та "Арк.Юей", - навіть "Астролябія", що святкує 25-річчя з дня заснування, вирішила видати черговий том толкініани у монохромі.

Львівська спілка письменників України представила, крім традиційних видань, реверсний роман Олега Рибчинського "Ковід-19". Червоне та чорне знову створило терапевтичний ефект, і це була ледь не єдина медична тема на Львівському, якщо порівнювати з "Плодовою". Львів'ян аж сильно цікавить ретроспектива, й саме в цьому місті можна знайти видання, що зводять підсумки періоду історії або торкаються явища, досить слабко чи однобоко висвітленого в соцмедіа. В цьому сенсі "Шенгенський роман" Андрія Куркова є відповіддю, якої ми не хочемо чути від наших мігрантів - відповіддю тих, хто опинився безпосередньо в колі цього політичного експерименту.

Щодо морської літератури, яка ледь промайнула на "Книжковій Країні", львівські стенди, врешті, справдили очікування - Рафаель Сабатіні від ФОП Рябцев В.В. в запорізькій частині галереї, й це лише початок теми, що охоплює також історію українського козацтва. І, якщо можна було б завести Червону Видавничу Книгу, то рубрика "Видання, що щезають" цього разу належала б саме їм.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 BookForum: proтриматись

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

В спробі визначити різницю між київськими форумами та, як твердять, їхнім родоначальником ми провели чимало часу. Львівський форум видавців тим і зручний, що дає доволі багато часу перебувати на одному місці. Тим, хто, як і ми цього року, тут уперше, варто приходити заздалегідь, аби ще без натовпу роздивитись привезене видавцями.

Одразу наголосимо, що тут вам не Франкфурт. Якщо на Книжковому арсеналі про місце зустрічі можна хоча би здогадатись, то на Львівському форумі видавців узагалі немає спеціально відведеного майданчика для спілкування видавців та літературних агентів, які хочуть укласти довгострокові угоди з високим ступенем довіри. Холодне кафе біля журналістської зони навряд чи підходить для чогось, крім виходу на свіже повітря. Під час ярмарку ж про спілкування йдеться хіба що в дуже обмеженому форматі. 

Зі стендів Житомирського видавництва "БУК-ДРУК" та агенції іноземних мов "РУНА" (м.Львів)

В контексті зустрічей із закордонними видавцями Книжковий Арсенал поки що лишається єдиним пунктом із більш-менш відпрацьованими процесами - хоча й тут є накладки з листуванням, які треба тримати під контролем, що називається, вручну, не розраховуючи на своєчасність поштових сервісів, які підводять все частіше. Тут ми можемо лише порадити американський посібник із розпродажів квітня - "Життя після Google. Занепад великих даних і становлення блокчейн-економіки" Джорджа Гілдера, випущений BOOKCHEF ще в 2021 році. І на власному досвіді констатувати, що володіння пристроями, для яких, власне, створений Android, уже нічого не гарантує.

В цьому сенсі доволі цікавими стають доробки навколополітичних письменників, у яких можна віднайти чимало корисного матеріалу для бізнес-аналізу - Енн Епплбом, що прийшла на заміну зніяковілому Снайдеру, та навіть Дональд Робертсон із його "Марком Аврелієм", не кажучи вже про Бориса Джонсона, думка якого важлива для нас.

Важко сказати, наскільки широко ця метода спрацює в Країні Суцільних Упереджень, ще й радій віддавати власні оборонні фонди будь-якого штибу, починаючи від ядерної зброї й закінчуючи російськомовними виданнями. Афера століття, схоже, передбачила творення марновірного натовпу, який сам позбавляє себе засобів упливу, виконуючи безглузді настанови тих, хто не в змозі спертись ні на що, крім власної філософії страху.

Те, що всі ми досі перебуваємо в полоні радянського мислення - безспірний факт. Нам потрібно або повністю приймати точку зору автора, або відкинути його, - бажано, на розтопку - навіть не задумавшись про те, що коїмо. Те саме чекає на будь-якого письменника, що втрапив у нещастя бути громадянином країни-шкідника, країни-зрадника чи країни-непереможця. Південне село розміром із цілий півострів, без жодного бажання вивчати мову й культуру остогидлого сусіда, без жодної притомної новини, осередок лютої ненависті, що днями вивалює взаємні претензії довжиною в нескінченну чорну стрічку і не бажає пробачати нікому, навіть собі, вже чекає, як відпрацьована модель засвіченого майбутнього.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська література (2024)

І те, що, нарешті, відбуваються хоч і не ідеальні (а часом, і критично помилкові), але спроби визначити поняття рашизму з різних аспектів - уже досягнення. Принаймні, це може бути дзеркалом для контрнаступу там, де ми для цього створені, а не на екрані та в соцмережах. Поняття, що вибудовує наше, а не чиєсь ставлення до цього явища, описуючи його об'єктивно, а не через призму власних уподобань там, де працюють зовсім інші закони.

До речі, якщо вже говорити про святе місце, що не буває порожнім, Львівський форум видавців і тут вирізнився. Це єдиний форум, де можна побачити літературу, що популяризує релігію - щоправда, в специфічному контексті. Прокатолицькі та греко-католицькі видавництва традиційно для свого напрямку не продають оригіналів, тоді як їхні ідеологічні противники пропонують зацікавленій аудиторії широкий асортимент видань Корану. 

Ще на тему: Нетривіальне: східцями Сходу

Знову ж таки, якщо звернутись до історії "Ісламського культурного центру ім.Мухаммада Асада", побачимо ще більш особливий слід, у якому аж зовсім нетрадиційний поворот долі єврейського журналіста, досвідченого юдаїка, створив спільноту, яка має задовольняти, з одного боку, ліберальні прагнення певної частини мусульманського населення, з іншого боку, стає прихистком для тих євреїв, хто не підтримує політику Ізраїля щодо Палестини, й, відповідно, перестає вважатися своїм серед своїх. 

Тут чимало користі може справити доробок експерта. І мова якраз про тих, хто безпосередньо перебував у руслі подій, а саме, дипломатів. Дмитро Чекалкін вкотре представив на ярмарках цього сезону свою працю "Саундчек", якраз на тему Близького Сходу в його ізраїльському контексті. 

У питанні, що приваблює юдея стати мусульманином - адже різниці в догматах, на перший погляд, немає - залишається тільки одна відповідь. Та сама, що, вочевидь, напрошувалась у 90-х роках, коли молодь масово йшла до протестантських спільнот із традиційних християнських конфесій.

Інстинктивне прагнення до спільності перетікає в колективізм там, де потрібно мислити індивідуально. І відповідь на те, чому іслам нового штибу може стати популярним за його традиційними національними межами, давно лежить поза межами шлюбних відносин, де жінка схильна відмовлятись від свого "Я" на користь чоловіка. 

Ліберальний іслам підкорив Боснію, що зробила його соціальним елементом на вітрині демократії, ліберальний іслам поволі підкорює кримськотатарське населення, що знаходить розраду в вірі предків і сподівається заслужити повернення додому хорошою поведінкою. Різниця лише в тому, яким пунктам слідують ті чи інші. 

Правиловір'я - одне з традиційних вірувань сучасного українця, що поволі перетворює хвилину мовчання в загальнонаціональний намаз, а хвилину говоріння переводить у фарисейський коппінг навколо елементарних речей.  "Слава Україні!" вже починає звучати як "Ассалям алейкум", а "батько наш Бандера" як "Мухаммед - пророк Його". Можете кидати в нас камінням, та галицький шаріат не за горами, а суботня кнопка ліфту вбачається всюди, де потрібно бути людиною. В цьому сенсі "Дім солі" Світлани Тараторіної, як для нас - найкраща футуристична оптика.

Відверта політизація греко-католицької спільноти призвела до того, що навіть католики на Львівському форумі видавців змушені стояти за ворітьми. З іншого боку, ця спільнота має потужний пласт дитячої літератури, що доступною мовою розповідає про християнські істини - яскраві, якісні видання для читачів різного віку, а для юнацтва навіть спромоглась на радикальний хід. Щоправда, виконання, як завжди, іноземне, але про особливості того, що не іменується, гомоеротизовані спільноти мають змогу говорити знову і знову, не кажучи вже про дурну цікавість. 

Перверсійні теми в жіночій письменницькій спільноті - ще один вид жертовності, за яку страшно. Та й загалом, пристрастне колупання вавок уже навіть не тренд, а нав'язлива ідея, коли страх знищення перетворюється на аутоагресію та заперечення свідомого права бути іншим. І коли премію отримують за ненависть, вона й стане винагородою. Націоналізація сприйняття є насінням дерева анчар, залежність від якого майже героїнова.

Ще на тему: Нетривіальне: балканська осінь 2025 у Львові

Можете кидати в нас срібняками, але в цьому контексті ми за вивчення економіки - хай там в коміксах. Усе ж краще, ніж розлюбити цей жанр через летаргіків, що в своєму прагненні до смерті напрочуд уникають власної.

Напрочуд. To be perpetuum.

КнижКава в Facebook та Instagram - 

фото й відео з літературних подій.

Жодних коментарів. 

Інтерв'ю, епізоди й пряма мова.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

32 BookForum: pro витривалість

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Міфи навколо старшого за походженням форуму про книги все більше стають схожими на орденські планки. Тим, хто любить Львівський Форум видавців, і тим, у кого легковажні наміри, очевидним стає факт застою. І це застійне відчуття, немов тріщини на стелях будинків ув історичному центрі, спонукає все частіше виходити на свіже повітря. 

Головна емоція цьогорічного Форуму видавців - роздратованість. Вона проступила одразу, майже водночас із проблемою звучання, що її, немовби виклик чи, радще, білетик для безробітних, було жбурнуто в напівсонну неквапність форумського істеблішменту. Тоді, як аудіофейли - річ минуча, з роздратованістю все не так.

Відповідальність бути зробила ці дні не те щоби дієвими, а радше, мудрими. З таймінгом у Львові ще гірше, ніж у Києві, й для повноцінної присутності на всіх намічених заходах потрібно мати власного водія. Про пішу доступність, особливо для гостей міста, й мови немає - маршрути, як не крути, доводиться вчити не по картах, а власноніж, бо зумерські вади розвитку даються взнаки навіть там, де дорогу питають, нарешті, українською.

Триста п'ятдесят подій на папері газетного формату - майже історія. Куди ліпша, ніж тиснути в фільтри онлайн-версії, не сподіваючись ні на що, крім співпадіння дат. Більше тисячі учасників (і це, не рахуючи гостей та відвідувачів) у раптом вузьких коридорах Палацу мистецтв із непрацюючим гардеробом - про маршрутку за ціною диліжансу. Пальміра чи П'ємонт, уже неважливо, та різати по півбейгеля не дозволяють собі навіть в Одесі.

Щодо великої різниці між Арсеналом, "Книжковою" та Львівським, один лише неймінг непрозоро натякає на спорідненість. І це все про той час, від якого ми тікаємо, немов у Задзеркаллі - надто повільно, аби не лишатись там, де б'ють. Ми любимо інтелектуальну літературу, класику та критику, але не дозволяємо всім учасникам контроверсій перебувати там, де потрібно висловлюватись конкретно. Ми почали випускати з-за лаштунків перекладача, та забули, яка це фронда. Майже бастарди у суб'єктивному вимірі значень, незроджені говорити без оригіналу.

Будь-який українець, що тямить себе, знає, як то вірити львів'янам. Вони й самі собі не вірять, така вже історія. Інакше як пояснити сусідування ідеологічно натхненного УКУ, що заправляє римську дудку на цьому святі, з не те щоби навіть противниками на одному полі, а й запеклими ворогами - неовідьомською спільнотою та культами, які навіть в Америці названі власним іменем? І це, не кажучи про батлоносні острівці політично налаштованого єврейства та безсоромного колабораціонізму часів Другої Світової, який, за думкою - кого? - повинен розглядатись лише за цією "лінією партії". Всі інші не мають вокабуляру, фрустровані інтерференцією солярних констант у День Вижившого.

Ви не подумайте, ми за культурну дипломатію, що має розпочатись із визнання очевидного. В моді роз'ятрювати рани там, де вони щойно перестали кровити, й тицяти їх попід носа випадковим перехожим із надто благополучною пикою. В моді скликати гостей з окремо визнаних країн-гувернерів, аби зайвий раз нагадати їм, що ніхто їх сюди не запрошував. В моді створювати індиферентно-пихаті спільноти обіженців, середньоградусної карамазовщини, й тут же розбирати сльозу дитини на молекули в позірно-копрофагічних процесах самопідриву. В моді верзти медіанісенітницю, що має чи то сценічний, чи то гіпнотичний ефект з метою соціального зараження. І це не про "чорне дзеркало", а про ідентифікацію з агресором, де стокгольмський синдром - справа вчорашня.

Видавничих подій на Форумі видавців іще менше, ніж на отій вашій торгашеській Книжковій. Тут можна почути сотню імен, яких раніше не чув, і побачити найвідоміших у "Десяти негритятах", де суддя в фіналі обов'язково пристрілить сам себе. Тут можна поринути в перловий розсип видань світової класики у палітурках від "люкс" до "стандарт", але виявиться, що ними прикривають найтемніший бік Місяця. Тут можна відкрити нову зірку й раптом зустріти умовно-дружній космічний корабель, але на Планеті Своїх позірно відсутня гравітація.

І нехай наші емоційні реакції вивісять на вулиці Закер-Мазоха для залучення, - вони все одно повернуться й зроблять те, що потрібно нам. Відкриють курси управління щастям, зроблять кейс на крихкості галицького печива, і, врешті, напишуть щось видатне - бо на те він і Львів. 

Для левів. To be continuum. 

Про результати й дату наступного BookForum у Львові читайте на сторінці події.

КнижКава в Telegram та Х - літературна чверть на дванадцять!

Жодної алгебри. 

Один тиждень - одне сповіщення про початки аналізу

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Угода й довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Іmage by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька                    Репортаж місяця - вересень  жовтень листопад 2025

Рано чи пізно в житті письменника, що активно прагне бути виданим, може трапитись той самий щасливий випадок, коли йому, врешті, пропонують публікацію. Що б це не було - довгоочікувана відповідь на листи до видавництв або результат самостійної роботи над виданням, угода виникає в той момент, коли письменник приймає умови видавця, а видавець, у свою чергу, погоджує факт співпраці з письменником.

В сьогоднішній публікації  розглянемо те, як потрібно поводитись автору перед входженням до видавничого процесу, аби не почуватись - та й не бути - ошуканим, та в разі виникнення непорозумінь діяти відповідно ситуації.

Одразу зауважимо, що ця публікація не є результатом роботи людини з юридичною освітою, а лише того, хто розуміється на процесах укладання угод як таких, маючи досвід роботи у бізнесі та особистий досвід громадянського аналізу договорів та контрактів. Упевнені, що за детальнішими роз'ясненнями вам обов'язково доведеться звернутись до правника, що - підкреслюємо! - знається саме на законах про інтелектуальну власність та практичних способах розв'язання юридичних проблем.

Авторські та майнові права

Більшість авторів після тривалого очікування майже зовсім не приділяє уваги процесу погодження особливостей співпраці й беззаперечно приймає умови, запропоновані видавцем. З одного боку, це вияв довіри у тому випадку, коли автор зовсім не знається на тонкощах договірного процесу й переконаний, що видавець про все подбав. З іншого боку, це прояв легковажності - адже справа стосується не просто видання книги, а набуття певних прав стороною, яка не є автором твору.

Як би там не було, незнання закону не звільняє від особистої відповідальності, й це твердять нам не лише в школі, а й будь-де, коли ми зтикаємось із наслідками нашої недбалості в правничих питаннях. Сама по собі угода не є чимось складним і, як ми казали вище, грунтується на довірі. З іншого боку, ми маємо бути переконаними, що іншій стороні угоди можна довіряти, й урахувати в контрактовому процесі зміни, які для нас аж зовсім небажані.

Також на тему: Чому не варто зв'язуватись із літературними агентами

Погоджувати - комунікувати

В угоді, за суттю, немає жодної камерності. Це підтверджується тим фактом, що угода може бути усною, і сама по собі існує, навіть якщо немає документального її підтвердження. Людина може заперечувати існування угоди або певні її пункти з міркувань вигоди чи небажання виконувати обіцяне, але в совісті будь-якої сторони угода продовжує існувати й вимагати виконання. Навіть за відсутності свідків можна вияснити істину, хоч це може бути набагато довший процес, аніж тоді, коли ви маєте свідків чи документальне підтвердження угоди.

Угода на папері виникла не тільки через недовіру або масив обману, який спонукав записувати погоджене. Угода дозволяє уникнути непорозумінь суб'єктивного характеру, не пов'язаних із бажанням сторін вчинити щахрайські дії. Тобто, кожна сторона в юридичному процесі має індивідуальні особливості, які можуть спотворити сказане або навіть викреслити з пам'яті певні важливі моменти. 

Так, елементарним різновидом угоди є розписка, - та все ж таки, у повсякденному житті ми користуємося формами, усталеними з правової точки зору, адаптованими до бізнес-процесів та конкретних ситуацій - хоча останнє, по суті, наближає угоду до контракту. Видавнича галузь користується різними типами угод, в залежності від послуг, які надає. 

Щодо літературних творів, автори укладають з видавцями угоду, яка стосується - будьте уважні! - навіть не процесу видання книги як такої, бо інакше видавництво перетворилося б на друкарню. Після укладання договору видавець отримує певну частину прав, передбачену цим договором. Саме певну частину, а не сто відсотків прав, як прийнято вважати в оповідках, що передаються з вуст до вуст.

Перше, що потрібно запам'ятати, як то кажуть, намертво - права автора поділяються на власне авторські та майнові. Перші пов'язані з моментом виникнення твору від першої до останньої літери, включаючи чорновики. Ідея, що ви її собі замислили або навіть встигли занотувати, не є об'єктом авторського права з точки зору можливості юридичного захисту. Об'єктом юридичного розгляду є факт викрадення - тобто, якщо ваші нотатки вкрали, цей факт має хоч і тривалі, але існуючі можливості доведення.

Отже, авторські права є невід'ємними правами того, хто розпочав утілення виниклої  в нього ідеї, що належить йому на законних підставах (власна або передана законним шляхом, тобто, не викрадена і не привласнена таким чином, аби унеможливити втілення цідї ідеї тим, у кого вона виникла першим). Коли ми вже торкнулись обговорення ідеї як вихідної точки творення, то варто зауважити, що неможливість втілення ідеї автором повинна долатись або шляхом добровільної передачі ідеї тому, хто в змозі її втілити, або через успадкування. Втім, головним способом захисту ідей є їхня концептуалізація в документальній формі.

Стосовно авторського права як такого, після смерті автора воно має повний спектр впливу ще 70 років або менше, в залежності від способу реалізації прав. Це не означає, що через 70 років після смерті Шевченка автором "Кобзаря" може стати умовний Петренко чи Іваненко. Це означає необхідність погоджувати з правонаступниками автора можливість використання його творів у певних умовах.

Отже, ми знову впираємось у необхідність переговорного процесу - тобто, комунікацій між сторонами, зацікавленими у певній вигоді. 

"Захищати" й "ліцензувати"

За життя автора його права не потребують спеціального захисту. Вони починають існувати в момент виникнення твору, і авторство закріплюється за творцем назавжди. Окремий тип колізій стосується патентування творів тоді, коли автор вважає - чи існують об'єктивні підстави так вважати - що твір може бути викрадено й привласнено кимось іншим. У цьому випадку автор звертається до державних органів ліцензування й отримує відповідний документ, оплативши послуги реєстрації прав на твір. 

У всіх інших випадках авторство може бути підтверджене під час перемовин між письменником і видавцем, чи між письменником і літературним агентом - останнє трапляється частіше, бо однією з задач літагента якраз є підвищення довіри цільової аудиторії до автора твору. Окремим - і вкрай небажаним для будь-якого автора - є процес підтвердження авторства у суді, який часом потребує не лише залучення адвоката, а й приватного детектива.

Стосовно того, що відбувається в договірному процесі між автором та видавцем, треба запам'ятати ще більш намертво - передаються не авторські, а майнові права в погодженому об'ємі на певний термін. Тобто, майнові права стосуються можливості розпоряджатися твором з точки зору отримання певних вигод. Наприклад, якщо ви хочете опублікувати свій твір паралельно з видавцем, ви не можете цього зробити, бо це суперечить самій суті угоди - аж до того моменту, доки термін передачі прав на публікацію не завершиться до останньої секунди.

Виключення складають випадки, коли ви уклали з видавцем угоду на публікацію твору в певній формі - наприклад, у текстовій паперовій. Тоді ви можете укладати угоди з видавцями електронних чи аудіокниг, але практика видавничих угод свідчить, що книжкарі часто-густо підгрібають собі всі типи майнових прав на твір. Тут уже варто спитати, чи планує видавець створювати аудіоверсію чи електронну версію твору, і обов'язково простежити цей момент в угоді. 

З точки зору конкуренції, існування різних форм публікації твору в різних видавців підвищує шанси творів бути знаними, а для читачів - гарантовано отримати бажану версію твору. Тобто, монополізація всіх типів майнових прав на твір без їх реалізації є ознакою страху видавця перед ринком, його невпевненості, а це підштовхує думати або про фінансову, або про особисту нестабільність, що часто бувають пов'язаними між собою.

Без жертви не існує шахрая

З іншого боку, автори самі раді обманюватись, і це, насамперед, виявляється в позиції жертви, що заздалегідь упевнена в нечесності протилежної сторони, при тому згоджується на вочевидь невигідні умови і вважає себе Мучеником Першої Ланки. Тут уже потрібно звернутись до інших аспектів договірного процесу, що лежать у галузі психології. та відповідно підготувати себе, аби потім не створювати проблем не лише собі, а й іншим. 

Практика свідчить, що людина в позиції жертви зовсім не має наміру мовчати чи якось обговорювати з іншою стороною непорозуміння. Найчастіше, це звинувачення позаочі або винесення проблеми на публічне обговорення, ще й особами, що не мають професійного стосунку до предмету суперечки. Тобто, людина в позиції жертви шукає уваги й співчуття, та зовсім не вирішення проблеми - інакше б звернулась до спеціалістів у приватному порядку. І проблема тут полягає не у відсутності спеціалістів, як переконує Мученик. Людина в позиції жертви не схильна довіряти, - тобто, виявляти базовий компонент соціальності - й не схильна йти до набуття довіри через комунікацію, бо не має такого хисту або вважає, що не має.

На цьому завершуємо перший репортаж осені, присвячений угодам у видавничій сфері, а вже наступного місяця будемо говорити про основні пункти угод, без яких неможливо сподіватись на успішний результат.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Книжкова Країна 2025: сади марсіанські та мова зворотів

Іmages by @MZarzhytska on X

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Автор Марія Заржицька   

Аж раптом холодна осінь могла б зіпсувати відвідуваність найбільшого в Україні книжкового фестивалю, та любов до пізнання може святкувати перемогу. Цього року відвідуваність ярмарку та книжкового форуму на ВДНГ ще ближче до 100000, - а, якщо точніше, маємо понад 93 тис. гостей та зростання на 22% в порівнянні з квітнем, за даними організаторів фестивалю. Зрушивши з минулорічної позначки в 73000 відвідувачів, фестиваль, з одного боку, став маркером громадянської мужності, з іншого, залишив відчуття певної розгубленості.

Конкуренція: нерозподілений попит

Цього разу майже кожен великий гравець - з сьогодення чи минулого - прилюдно зізнавався у своїй слабкості, але, часом, і в силі поглянути на досягнення з іншого боку. Медійність більше не може нас врятувати, а дискусійність ще не постала в усіх своїх можливостях, аби врятувати суспільство від бажання прикрашати, замовчувати чи заговорювати.

Артем Біденко, Тетяна Петрекно, Олена Одинока, Остап Українець

Якщо поглянути на програму осінньої Книжкової Країни 25-го, вже можна говорити про розвиток уваги. І це, насамперед, сторінка, присвячена учасникам, яким у давніших буклетах не відводилось спеціального місця. Тож, кожен гість фестивалю може зайнятись власною арифметикою - хоч і нема з чим співставити, якщо не вести спеціальної хроніки.

Алла Рибіцька. Ганна Булгакова, Тетяна Гонченко, Катерина Мединська та Артем Біденко 

В порівнянні з минулим роком, залученість видавців на "Книжкову Країну" зросла на 45%, але помітні певні зміни. Так, видавництва "Фоліо", "Видавництво Анетти Антоненко", "Сафран" та Ukraїner уже не беруть участі в фестивалі (дехто - з весни), а житомирське видавництво "Бук-Друк", що відвідує Книжковий Арсенал та Львівський форум видавців, висловило в коментарях для нашого часопису сумніви в доцільності свого ярмаркування на ВДНГ. Рахувати витрати й прибутки тут, дійсно, потрібно - тим паче, видавництвам, що не мають всеохопного асортименту й сторонньої фінансової підтримки.

Участь у настільки масовому заході, як Книжкова Країна, для маленьких чи спеціалізованих видавництв є завжди ризиком, - бо потрібно планувати ще й заходи для просування бренду, а участь у форумі залежить, насамперед, від участі в ярмарковій частині. Натомість, регіональні фестивалі пропонують більш гнучкі умови та прицільнішу увагу аудиторії до видань, які важко помітити чи оцінити в столичному натовпі.

Книговидавництво за ознаками

Представники видавничої галузі на цьому фестивалі, здається, робили все можливе, аби бути поміченими - а от з можливістю бути почутими все вийшло не зовсім так, як гадалося. Чимало уваги було приділено авторам та їх потребам, і це, дійсно, прогрес. Проте, стосовно того, як видавничій галузі стати сильнішою, які є в неї можливості та як їх не втратити на світових літературних сценах, відчувається розгубленість та нерішучість.

Окрім того, що завчені пропагандистські лозунги вже опадають із вуст, як осіннє листя, потрібно звернути увагу на трендовий момент. Жіночий голос, навіть у видавництві, де традиційно багато статі, посидючої й терплячої до бумажні, завжди звучить по-жіночому. Вагу має не об'єктивна необхідність, а власні почуття та уподобання, що, з одного боку, спрацьовують як інтуїція, з іншого, страшенно заважають у моментах, коли потрібно враховувати здобутки, а не симпатії.

Фемінізація суспільства через війну зробила й чоловічу його частину - ту, що залишилась на фронті змін - вразливою та реверсивною, схильною замінювати природний вплив багатослівним прикриттям неспроможності вплинути на те, що є незмінним. І це цінності, яких не витлумачиш так, як хочеться заради схвалення референтних груп, отримання коштів чи бодай уваги міжнародної спільноти. Той, хто виконує забаганки, лишається рабом, і ми це бачимо за зростанням залежності видавців від бетарідерів та блогерів, які роблять продажі, але не роблять ринок стійким до змін невідворотного характеру.

З іншого боку, з'являється чимало видавців, утомлених рухатись в руслі настирливого повторення одних і тих самих постулатів, напханих з повітря чи спорожнілих від перетворення на симулякри. Попри темний бік Місяця, з'являються видання та прагнення, в яких вбачається сила звернення до минувшини - такої непридуманої, як вона є. І це чималий крок до визнання українського книжкарства міжнародною аудиторією, яка, попри хижацькі правила гри, поважає тих, хто поважає себе і вміє комунікувати на рівні діалектики.

Плодова: видання сезону

Хоч отримуємо більше якісної уваги до класичної літератури та літератури високої полиці, в українському книжкарстві ще відчувається сором'язливий тон щодо власних здобутків. У той час, коли формування нового канону невідомо чим обернеться, крім чергового куклозначу, Український інститут книги вибирає з потоку те, що має формувати майбутні покоління. 

Книги видавництва "Магура", обрані УІК для бібліотек

Підліткова серія виглядає надзвичайно привабливо, і про техніку ілюстрацій обов'язково розповімо у нашій арт-рубриці. Проте, в історії, як завжди. не обійшлося без казусів - бо нема в нас підручника з історії новітньої України, як не крути. Зате гарно малювати ми вміємо, й не тільки вуса. 

Так, доробок Мирослава Кошика "100 українців, яких варто знати", цьогоріч надрукований сільським видавництвом "Магура", незважаючи на буцімто широку представленість персоналій, замість історичних інтересів держави, ухиляється на зрадницькі позиції торгівельного майданчику. Автор викидає зі списку цілу плеяду державотворців (як-то Петро Могила, Богдан Хмельницький, інші видатні діячі Козацької держави та епохи польського панування на українських землях) на користь одіозних постатей, які, де-факто, порушували основні принципи державотворення, продавали інтереси України іншим колонізаторам та творили злочини проти людства. 

Таким чином, поняття незалежності вчергове перетворюється на об'єкт аукціонних торгів, і ми отримуємо замість історичної правди неоленініану - з усіма її страшними недомовками, зневагою до будь-яких домовленостей та поняття честі. Схоже, стати об'єктом досліджень і епізодичним персонажем серіалу "Теорія брехні" для когось цінніще, аніж бути собою.

З іншого боку, видавці не бояться заглиблюватись в історію літератури - а з тим, і в історію цілих суспільств - із точки зору біографічного роману. "Мармурова жінка" Олени Волинської, презентована в цьому сезоні на житомирському фестивалі "Відсіч", отримала увагу аудиторії й на "Книжковій Країні" - присвячена життєвому шляху, творчості та діяльності Олени Пчілки, матері своєї відомішої доньки, Лесі Українки. Роман, випущений в світ видавництвом Discursus / Брустури, став помітним продовженням серій біографічного худліту, з потужним доробком Степана Процюка, тоді як історія створення "Неймовірної" Ірен Роздобудько (видавництво Нора-Друк, 2022) - та й, власне, концептуальна складова цього роману - так і залишилась слабко озвученою.

Літературознавчий серіал Ростислава Семківа, який тримає чарти хіба що не там, де читають класиків, набув на "Плодовій" чи то сіквелу, чи то фанфіку від критикині й письменниці Ганни Улюри у версії "Як почати знайомство із національною літературою", тоді як у дитячому павільйоні обговорювались критерії вибору текстів укрліту для старшокласників. А ми сходили на Кургана з Агрегатом, де "Люксембург, Люксембург" зайшов прямо на дискусійну сцену. 

Раміл Насіров та Ірина Побідаш на події "Книги, рими, титан"

Ще одна не дуже помітна, та явна тема сезону - морська література - перегукується зі з'явленням гри "Тортуга" від Ігромагу на Арсеналі ідей 19-21 вересня цього року. Звісно, про флотське говорити не люблять, але доведеться.

Також на тему: Книжкова Країна 2025: стенди квітня

Авторська контора: від розширення до дна

Про те, як створити собі ім'я, про бестселлери та дебютантів, професіоналів та дебютантів, цієї осені на ВДНГ звучало, мабуть, як ніде. За це я особисто люблю "Книжкову Країну", попри її орієнтованість на масовку та накладки з таймінгом ключових подій. Авторам тут дається чимало сцени, хоча з неймінгом подій організаторам доведеться ще попрацювати. Вірус крихких абстракцій, хоч і не торкнувся київських форумів так, як львівських, сновигає у повітрі, то зависаючи на невідомих для широкого загалу іменах, то перелітаючи в регіони від джерел до джерел.

Цієї осені вперше за довгий час детально обговорювали, як відшукати контакт із видавцем (в т.ч., через створення трасту з літературними агентами), зробити вибір у бік видавництва чи самовидання - і в батлі, здається, перемогли результати. Ірена Карпа підняла тему літературного наставництва й дотримання угод між автором та видавництвом, - проблеми, розв'язувати яку візьметься, як виявилось, не кожен досвідчений юрист. І тут українське книжкарство виявилось загубленим між панросійською та панамериканською практикою, але не в сенсі законів. Із цим навіть у нас краще, ніж уявляємо.

Також на тему: Угода і довіра: як автору навчитись відстоювати свої права

Окрім того, що на форумі обговорювались - хоч і без інструкцій - принципи здобутку літературних премій ("Коронація слова", Нобель, Пулітцер, Букер), презентували себе аж чотири літературні спільноти та платформи - Бабай з аж двічі дискусією на тему трукрайму, Літературна гільдія та UWURead на тему авторського права і вже знайома багатьом ANews.com.ua, із можливістю для авторів, виданих на платформі та в журналі "Легіт", прочитати свої твори зі сцени.

Врешті - й це нас особливо тішить, як агенцію - полиці фантастики вродили незгірш капусти, що, врешті, купиш до борщу після фудкортів. Книжкові серії видавництва "Богдан", що отримало права на публікацію творів Рея Бредбері, Станіслава Лема, Урсули ле Гвін, потрапило в десятку як читацьких очікувань, так і обговорюваності тем на київських та львівських літературних майданчиках. Щоправда, не знаємо, чим це обернеться, бо тлумачі й тут підсуєтились.

Фантастичні серії "Маєстат слова", "Горизонти фантастики"  та моновидання від  "Богдан"

Загалом, тема переходу з магічного фентезі до фантастики давно потребує визначеності. Це ознака зрілості літератури, в якій немає місця "чарівним паличкам" для здобуття благ, називання чорного білим, і є місце достеменному осмисленню того, що відбувається з нами тут і зараз. Якщо вже мова зайшла про батли, будьмо готові до міжнародного визнання того, на що, справді, є попит - роману про тоталітарне суспільство як наслідок ненависті до людини, з її схематизацією реальності та щаблями статусів, де релігія обслуговує єдиного бога під назвою "власний розум". І тут "Пісня бризів" Катерини Пекур звучить, як ніколи, чітко й ясно.

До того ж, настала епоха інтелектуального роману, без якого будь-якій літературі неможливо уявити себе на вищих щаблях розвитку. Утопія "Абсурд" Віталія Запеки про судовий процес у наші часи, у нас же й нашими же силами дає змогу випірнути з ліберальності міркувань, суджень та засновків, із однопівкульності рішебників, зі словоблуддя нарад зі штучним інтелектом до одного лише слова, що варте бути вироком. І в ряду таких творів має ж бути поповнення - хоча б "Мисливці за капіталом" Ростислава Радуди, "На дні" Кирила Половінка та вже знані "Казки для дорослих" Сашка Лірника, який цього фестивалю, на жаль, зазнав наслідків професії. 

За темою: інтерв'ю з Сашком Лірником на VinBookFest 13-14 вересня 2025 року

Психологія часу

Страх зробити не те - лише частіна фобійного набору типового українця. Ми всі перебуваємо в гніві, який тихо мовчить заради перемоги, аж доки хтось не натисне на спусковий гачок. На "Книжковій Країні" цієї осені маємо не лише учасників із профільною освітою, а й тих, кому накипіло. Теми ПТСР, гніву, хронічної втоми, небажання приділяти увагу собі, гіпержертовності ("а що скажуть люди") піднімаються в літературі, створеній нашими співвітчизниками, і це оптимістичний початок. Видавництво "Лабораторія", нарешті, презентувало свого провідного психотерапевта, ще й з автограф-сесією. 

Тому що в цей час ми маємо бути особливо згуртованими. 

Творення видавничого процесу передбачає наявність лідерів, - і це змінна, хоч і відносна. Важко не побачити, як на перші місця, поряд із видавництвами, виходять книгарні, від яких залежать не лише продажі з полиць, а й можливість зайняти місце на публічній сцені. Книгарня Є, Readeat, Book.ua, Megogo - останній бренд уже грозиться бути українським Netflix - і декому з видавництв та авторів зовсім не обов'язково бути присутніми на арені "Книжкової". Залишилось тільки створити повноцінний ринок електронних книг, але в світлі останніх новин про Amazon виходить, що знову не встигаємо.

Вони взяли в тебе папір - візьмуть і цифру, о, Макондо... .

Щодо "великої п'ятірки", час формувати десятку, бо кожна п'ятизіркова світить на своєму полі. Неодмінна присутність VIVAT. вже звична - від "Лабораторії" та "Віхоли", стабільність КСД та #книголав - хоча з останнім не все так просто - доповнює фігури відсутні, але досі ще вагомі. Харківська частина ринку цього разу була скромнішою, ніж зазвичай, і "Наш Формат", схоже, відігравав за всіх.

Якщо вже мірятись місцями у павільйонах та на вуличних квадратах, скоріше, йдеться про той самий розрахунок. Приміром, "Видавництво Олексія Жупанського" взяло найходовіше місце попід дахом у розкішному першому, і було чим брати - від рідких для України історичних видань до всього Орвела та вишуканої фантастики, де Дік та Гібсон спонукають гурманів розгаманькатись не гірш, ніж преміальний сет. 

Серія "Лауреати Нобелівської премії" від "Видавництва Олексія Жупанського"

Про арт-видання, що із шиком зайшли на ВДНГ цього сезону, будемо розповідати окремо й пристрастно, бо це наш фікс тепер. Як і те, чим вирізняється ArtBooks від ARTHUSS, і як нічого не переплутати.

В усякому разі, для остаточного формування чарту недостатньо навіть сцен у Львові.

Також на тему: Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Авторське право: теорія й практика змін

Ми полюбили це, і теми репортажів місяця всю осінь будуть крутитись навколо. В галузі права ця країна зазнає повного шваху, щойно з'являється ще один читач. І студенти нам в поміч, бо ж, виходить, старі знають надто багато.

По-перше, ми поняття не маємо, що таке фанфік, у культурі заборон. По-друге, ми знаємо, що таке права, навіть уміємо їх купляти й продавати, але кіт вистрибує з мішка в самім фіналі. По-третє, на конкурсі кролів у штаті Арканзас ми зайняли друге місце. І, врешті, ШІ нам не указ, але в кота лапки.

Книга Катерини Лазірко "Павло Пікассо", що її презентація відбулась у павільйоні дитячих подій № 2, зробить честь не лише "Магурі" та УІК, а й будь-кому, хто захоче говорити з дітьми про право власності на їхні здобутки.

Медіакосмос: де море й навіщо грати без публіки

Книжковий ухил медійності цьогоріч виявив не хто інший, як "Українська правда", що її, мабуть, забули спитати про читане. Відтепер там книжковий клуб, і дай Боже ухильнутись. Мемуари теж існують, але про це краще розповість саме видання.

Анастасія Большакова, Роман Романюк, Рустем Халілов і Михайло Кригель

Надихають медійні проекти та журнали, яких на "Книжковій" побільшало в рази. З одного боку, досвідчені глядачі мають змогу порівняти "тоді" й "зараз", хоч порівняння не завжди піднімає настрій. Тут уже ліпше поринути у видання від Reporters, де карти пам'яті просто так не стерти. А глянцеві тематичні випуски від журналу New Voice залучають в суспільні дослідження найважливішого, заповнюючи лакуну майже зниклої аналітичної преси.

 

Журнал New Voice: дослідження від Ярини Цимбал

І, коли вже про польоти уві сні та наяву, воркшоп  із виготовлення моделей ракет і космічний квіз від Universe Space Tech - ледь не одні з кращих подій дитячого павільйону. Космосу бути, щойно зберемо осколки честі, а поки наші кораблі проходять етап калліграфії, пограймо в столичну "Монополію" - в нас, виявляється, не так вже й багато часу.

Адаптована супергра від Rozum

КнижКава в Telegram та Х - відкрий свою країну!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Відсіч - 2025 в Житомирі: красне письменство, свої й прориви

Іmages by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька   

Матеріали форуму - в щоденнику подій

Одночасність - мода сезону, в якому книжкові фестивалі можна обирати не лише за уподобаннями, а й за тим, кого волієш бачити навколо. Групування є неодмінною частиною перетворення дещо хаотичного процесу соціалізації на зрілий, але є сенс задуматись над типовими українськими звичками.

Коли вже форум культурної дипломатії в Житомирі відбувся майже одними днями з Вінницьким книжковим фестивалем, чому б не поставити знак роздоріжжя між Хмельницьким з його Translatorium та поліським Білефельдом з аж раптом неймовірною дійсністю існування? Вересневий фестиваль в Житомирі, започаткований три роки тому, стає настільки не схожим на інші, що виникає спокуса відкрити ще й свій Арсенал.

Втім, це лише спокуса, - бо видавничої теми нам гостро бракує, і ніша тільки почала заповнюватись, через події, де вперше присутні не лише видавці, а й літературні агенти, попит на знання й послуги яких забив з-під землі, немов фонтан біля "Фори".

В цьому сенсі бібліотечна справа, як не далека від техніки видавничої, все ж підхопила тренд на самому початку фестивалю. Поняття "агенти змін" настільки вплелося в джентльменський набір пропагандиста, що стало майже непристойним. Відтак, виявилось, що влада на цьому полі чудес перебігла від куховарок до бібліотекарок, і це вам навіть не кондуктор тролейбуса. Це типово американський казус, де хлопці з читальні збираються, аби вполювати ЩОСЬ, і все закінчується сутичками на кладовищі, де дохла кішка вам свідок.  

Продовження "Втечі від вдови Дуглас" побачимо на Книжковій країні, - бо Скаллі вже не та, і, щоби пристрілити американського посла, не треба зривати дві башти одразу, бо король вам не герцог. А поки що зануримось у вирій "Відсічі", де свої живуть камерно, а чужі - ще видніше.

Якщо вже порівнювати Вінницький книжковий із житомирським форумом, достеменно помітна оця камерність письменницького життя в порівнянні з подільськими шатрами. Водночас, пішохідна Михайлівська й Європейка наче створені для простору, й наметова частина в Житомирі значно розширилась за рахунок літературних зірок та нових імен, більшість з яких змушена рухатись самвидавом. І це, справді, краще, аніж метеорит, що десь в небі шепоче й раптом зривається на виск, прорізаючи мирну житомирську стратосферу в пошуках лисини Брюса Вілліса.

Такі явища, як "зірки в стакані" та "літературні бабки", для злих полісян далеко не дивина. Щоправда, дивує демократична толерантність до межі між добром і злом, про яку ми-таки наголосили на катівній для молодих умів події на тему видавництва. Літературна громадськість звикла до думок авторів, що все знають, до думок видавців, що нічого не можуть передбачити, а тепер додалися ще й думки літагентів, які нічого не обіцяють, але натякають на кару небесну за неробство.

Правовий голод, виявляється, довго мучив тихих житомирян. І не тільки, бо тема стосується не лише авторських, а й майнових прав, із якими в Україні повний швах - аж до того, що 14-річний автор геніального твору може запросто продати його на умовах, привабливих для купівлі прав на самокат. І це лише частина реальності, де комерційний успіх книги визначається цікавістю до пітьми, а гонорар за видання можна отримати власними книгами.

Загалом, недоформульованість багатьох тем залишає час на виявлення потреб ринку за межею щкарпеток. Вінницький фестиваль з цим уже впорався, і дискусії точаться навколо тем злободенних - на декларативність розміром години зо дві там просто не лишається місця. Видання, представлені на "Відсічі" цього року, заслуговують окремого розгляду, але дещо все-таки згадаємо - звернення до стародавніх традицій, хоча би й очима іноземців, а з тим і спогади про тих, хто був змушений виїхати з України й писати з-за кордону. 

"Відсіч" цікавий ще й тим, що від джерел до джерел трапляються трендові теми й видання, що їх навряд чи побачиш серед шалу книг та подій на великих форумах країни. Декотрі з видань пробують себе в нас на міцність перед виходом на ВДНГ, бо Житомир - те місце, де спокійно й затишно можна презентувати видання історико-публіцистичного, наукового й пошукового характеру, звернувши на себе увагу пересічної аудиторії. 

Не можна забути про те, що житомирський вересневий форум - те місце серед інших, де вручають літературні премії за твори з подальшою публікацією альманахом. Премія Літературного марафону "Відсіч" характерна особливим критерієм оцінки - всліпу, без знання імені конкурсанта. Премія вручалась у галузі поезії, прози й драматургії, в трьох вікових категоріях, і ми-таки виростимо ще поетів. 

Загалом, поезію в Житомирі люблять, і звучить вона під час фестивалю все впевненіше та чистіше, мов добре витримане вино, де осад завжди на дні. Житомирські поети знані, житомирські поети ходять вулицями, й одинадцатикласниці, сестри Проботюк, не менш мають уваги, ніж Сергій Сиваченко, Євгенія Юрченко, Вікторія Краснопір та Вадим Жалюк, до яких на цьому фестивалі доєдналась Валентина Павленко з Вінниці - мужня жінка, що втратила на війні сина, та не втратила себе у цій війні. 

"Придуркуватий роман" Віталія Запеки ми, нарешті, купили - ще в Вінниці, й там же його треба починати читати, доки не пізно. В нас був Чекалкін, із повним арсеналом власноруч написаних книг, в нас є Віктор Васильчук, з, нарешті, премійованою на всеукраїнському рівні "Шаленою Богданою", а Марія Матіос привезла те, чого знов ніхто не хоче читати - й проблеми західноукраїнського жіноцтва на два дні стали всіхними. 

Коли вже по науці, то видавництво "Академія" й тут сказало своє, найвагоміше. Те, на що так довго чекали - в передденні "Плодової" на ВДНГ, де оголосили, так би мовити, деінтимізацію психіатрійного. 

Дні, коли Європейська площа міста перетворилась на видавничу, відбулись яскравими ще й тому, що всі тримались думки про спільне сьогодні. Для Житомира це норма речей, та й для Вінниці, шо говорить одне - начебто, теж. Бракує амбасадора в Хмельницький, але у Львові нас, виявляється, теж довго чекають.  

Нагадаємо, що 20 вересня часопису "КнижКава" виповнився рік. Перший репортаж із вулиці Михайлівської вийшов на "Відсічі" минулого року, і невдовзі - перша текстова публікація про форуму на сторінках часопису. Цього фестивалю ми дарували тим, з ким устигли поспілкуватись, пам'ятні флаєри й спеціальні пропозиції для авторів та ілюстраторів.

І так, ми взяли срібло на Літературному марафоні - Covidiarium. 

КнижКава в Telegram та Х - подорожуй Україною з нами!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net