İmage by @MZarzhytska on X & Google Aİ
Автор Марія Заржицька
Літагентське видання не може обійтись без ексклюзивних історій. Саме тому в наших інтерв'ю відтепер з'являється нова, супердинамічна рубрика "Свіжий слід". В ній з'являтимуться - нарешті! - автори, яким є що розповісти. Особливо, коли про це вже говорять.
Протягом останніх місяців 2025 року ми стежили за розвитком інтригуючої історії в блозі української письменниці Рут Фландерс (авантюрні лонгселери "Тайна Садовой Башни", "Дочь мытаря", " "Талисман Бригиты" з серії "Тюдоріада"). З 2023 року авторка публікувала в своєму блозі серію неодетективів із головним героєм, лікарем-гастроентерологом Віллом Боткінсом. Пілотний запуск проекту через соцмережу Х був доволі успішним, але в цьому році автор без пояснень відключив доступ до всіх книг про латвійського лікаря, пояснивши це необхідністю відредагувати перше видання.
З одного боку, текст, і справді, потребує редагування. Як зізнається сама авторка, то був результат терапевтичного письма, спрямованого на відновлення письменницьких навичок після травми. З іншого боку, готуючи один з матеріалів, ми раптом виявили співпадіння назви й задуму серії "Казуси Боткінса" з романом російської письменниці Людмили Уліцької "Казус Кукоцького".
Нам це здалося, безперечно, підозрілим. Задумайтесь - різниця полягає всього лише в одному слові та одній букві назви, а професія головного героя відрізняється всього лише... на спеціалізацію.
Звісно ж, у світовій літературі існує, принаймні, п'ять романів, назви яких побудовані за тією самою змістовою схемою ("Казус Беньяміна» Фредеріка Пажака, «Казус доктора Фройда» Майкла Коніґа, «Казус Шперк» Сергія Лойко, «Казус Пажитнова» Ігоря Свинаренка) та два публіцистичних твори, один з яких, «Казус Гітлера», створений авторським колективом під редакцією Ю. Бєлова, а інший, "Казус Вагнера" належить самому Фрідріху Ніцше.
Звісно ж, можна подумати, що назви цих книг відносяться до загальновживаних чи описових назв або являють собою певну класифікацію, але почуття інтриги все одно не відпустило. Тож, ми вирішили спитати в автора - одного з небагатьох в Україні, що пише російською літературною мовою - що сталось насправді.
Рут, куди подівся ваш Вілл?
Він загинув.
Тобто?
На це неоднозначно натякають події, описані в мігрантській збірці "Мені є що заперечити", від імені ризької однокласниці Вілла, Ілзе Вейдемане (Вейдеман).
Проте, Вілл зник не тільки з вашого письменницького майбутнього, але також з минулого...
Саме з минулого він нікуди не зникав.
Зізнаємося: ми зібрали довідки про Вілла Боткінса у самого Gemini. І цей АІ запевняє, що жодного Вілла Боткінса не існує!
Вілл завжди мав проблеми з İntelligence. До того ж, за життя Боткінса ніякого Джемінай... так здається, це звати? …не існувало.
Ну добре, добре. Ви наважилися зіграти з читачами у гру а-ля Конан Дойль, та...
І? Я не люблю повторювати за Конан Дойлем, але іноді в мене виходить.
Вже знаємо, Джемінай нам про все доповів. Навіщо ви вкрали назву циклу в іноагента РФ Людмили Улицької?
Як я можу не вкрасти назву у німецького іноагента, якщо в РФ я, ймовірно, вважаюсь британським іноагентом?
На жаль, Джемінай запевняє, що вас також не існує.
Ось бачите.
Найгірше, ви вкрали задум. Навіщо, адже вас все одно викрили б, рано чи пізно?
Ось бачите!
З вами неможливо розмовляти, але ми продовжуємо. Чи не означає зникнення Боткінса з вашого портфеля те, що вам висунули офіційну претензію?
Жодної претензії не існує. Людмила Улицька написала геніальний роман.
А ви, отже, так собі?
Так, собі. Я розраховувала на літагента, що ніколи нічого не пам'ятає.
Вибачте, я забула зарядити пістолет. То про що ж то ми?
"Це". Правильно говорити "це". Ви хотіли спитати мене, з чого я це взяла.
О, так. З чого це ви взяли? Маю на увазі, чи ви читали "Казус Кукоцького"?
Мене вмовляли подивитися фільм, але я не здалася.
Мама?
Мама. Щойно чую фразу "ой, таааакииий фіііільм", я ховаюся.
Від мами не сховаєшся. Сподіваюся, ви змусили її сміятися, як усіх?
Моя мама сміється не як всі, але нічого не знає. Вона ставила б надто багато запитань.
Звучить обнадійливо.
Більше того, мама – єдина, хто відповідає на цю фразу: "То що, вже й поговорити не можна?"
Чудово. Адже у Вілла Боткінса теж є мама!
Це не змінює суті справи, авторко Гуся Попо. До речі, як поясните зникнення піонера вашої ілюстраторської діяльності? Знову Паніковський?
Паралельна творчість. До того ж, мій – кольоровий.
Це посилює його становище. Я куплю. І не здумайте вимовити "Гусь-Непродаюсь"!
Попо – Le Silpo. Так ліпше?
Я недаремно написала на вас пародію. Ідіть, ви сьогодні дуже втомилися топити сусідів.
Коли вже так, я виявила смертельну пастку пластикових стель із галогеновими лампочками. Спробуйте тільки знищити Боткінса!
Його вже знищено. Все інше – гра тіней.
Текст цього інтерв'ю в найгарячішому оригіналі можна прочитати в соціальній мережі Х, де він був опублікований в ніч на вівторок.
КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!
Жодного спаму.
Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар