Images by @MZarzhytska on X
Автор: Марія Заржицька
Випуск 5
Розмаїття творів на Книжковій країні 26-29 вересня переконує, що світогляд танкіста нам не загрожує. В усякому разі, поки що - книги з усього світу перекладаються українською, а найкасовіші з них можна прочитати мовою оригіналу. І, хоча вибірковість ринку все більше схиляється в бік видань з антифілософським змістом, певні традиції усе ж зберігаються.
Романтик Мелькіадес, або сто перший рік
Інтерес до латиноамериканської літератури в Україні, здавалося б, обмежується галочками "Маркес - Борхес". В цій дихотомії, чи то, дуальній парі маю лише одну, і не сильно тим переймаюсь. Буде час, буде їжа. Хтось може додати Сервантеса, - і те, понад норму шкільних програм, і те, якщо згадати, звідки він.
Втім, тенденція ставити в один ряд твори з прабатьківщини та Нового Світу є дуже характерною саме для Латинської Америки. У північних американців єдність та боротьба протилежностей не настільки визнані. Як говорять самі латиноамериканці, в них і досі (останнім часом - куди більше) існують прагнення домальовувати родинні дерева далі сучасників Кортеса.
Зі стендів "Фоліо"
І тому є пояснення, адже нащадки аристократів, хоч і відкинуті, але створили тут соціальний прошарок. Немов у стародавньому Римі, він утворив численну верству рабовласників. За тими самими законами розвитку романізованого суспільства раби повстали, але, на відміну від пращурів, набули підтримки серед прогресивних верств - частини дворян, інтелігенції й можновладців, які усвідомлювали згубність рабовласницького ладу для економіки й держави взагалі.
Мило чи щітка?
Радянські книжкові магазини час від часу підкидали нам змістовне - ба, навіть таке, що зараз можна знайти хіба на розкладках. На моїй пам'яті з дитинства - Жоржі Амаду з його "Безкрайніми землями", поезії Пабло Неруди, а от Бернарду Гімараенша, творця "Рабині Ізаури", придбала сама, в букіністів - бо дефіцит же ж.
І тут я неоригінальна, ще й чуть-чуть просунута. Секрет тропіканки в тому, що текстові версії латиноамериканських серіалів на певний час вибили у нас здатність читати що-небудь звідти, окрім сльозоточивих діалогів Луїса Альберто й Маріанни та перепалок Антоніо з невдячними мешканцями його вілли в Акапулько.
Видавництва, подібні "Макондо", чудово розуміються на зміні смаків бувалої аудиторії. Після мила в радянського дачника повинно обов'язково тхнути навозом, і ніяк інакше. Та після екскурсу в деякі доробки, де не розумієш, чи автор проти, чи за, хочеться не те що помитись, а й шкіру на руках поміняти.
Як би там не було, тішить, що фестиваль у вересні, а не в квітні. "Макондо" разом із Compasbooks презентує кількох авторів, здатних здійснити екскурс латиноамериканською історією та сучасністю в кількох вимірах, тоді як Фоліо пропонує стару добру пару чобіт по бездоріжжю, а "Вавілонська бібліотека" - Кортасара, і далеко не в усьому його розмаїтті.
"Сompas", із наголосом на "а", означає іспанською "ритм", який все ж таки існує в будь-якій складній мелодії. Одним з засновників цього видавництва є натуралізований нікарагуанець Сотело Рамірес, і це тим більше задає ритму серцю, чим краще пам'ять. А ми чогось оминаємо її - так, наче не бачимо або не розуміємо, що закордонні автори пишуть не лише за гранти, які, власне кажучи, не ми роздаємо.
Біль і сльози, сміх і рози
На чолі фестивальної партії - нікарагуанець Рубен Даріо, засновник іспано-американської поезії, модерніст і дебошир, що гучно прогулював президентські стипендії, мігрант і мандрівник, що волів померти не в Нью-Йорку, а на рідній землі. Презентація його збірки "Пісні життя та надії" відбулася на Арсенальній ще у травні цього року й була оголошена не тільки видавництвом, але й, як не дивно, книгарнею "Сенс".
На додачу, "Кримська світлиця" випустила огляд його творчості ще в 2017 році - хоч і в певному контексті, але змістовний, з кількома віршами. Добірка відсилає не лише до античної історії, але й до біблійних мотивів "Пісні пісень", приносить вечірній та осінній настрій, з його зосередженістю та прагненням побути в собі, звуках природи та музики. Хвилі радості змінюються смутком, і цей сплав емоцій, що бринять в унісон з людським серцем, наповнює всю творчість Даріо. Це пасіонарний автор, в читанні якого є наснага.
Стенд видавництва Compass
Сучасником відомого нікарагуанця був Жоакін Марія Машаду де Ассіс (Бразилія), свідок скасування рабства, вправний коментатор і репортер, чорношкірий письменник без жодної освіти. Він спромігся добитися державних посад і публікацій у столичних газетах, став першим одноголосним президентом Бразильської академії літератури, й це далеко не все.
Твори де Ассіса відомі пересічному українському читачеві за екранізацію "Гелени" у вигляді серіалу 1987 року від Rede Manchete, що був демонстрований в Україні в кінці 90-х-на початку 2000-х років. Цього разу нам пропонують зануритися від романтичного кохання у світ шалених ревнощів. Кому доводилося читати творця "Рабині Ізаури" Бернарду Гімараенша, одразу впізнають стиль бразильської прози, яка зігріває, причаровує й захоплює з перших рядків.
Утім, "Дон Кажмурру" - історія, що лише починається мило й невимушено, сповнена дотепних життєвих спостережень та класичних описів, які полонять уяву неквапного читача. Ще до десятої сторінки сюжет аж раптом обертається провінційним халамиддям, і можна сподіватись, що драма затягне кожного небайдужого. Бразильці - неабиякі майстри виписувати другий план і епізодичних персонажів, утримувати напругу паралельними, чудернацьки заплутаними детективними історіями.
Шукайте жінку там, де ви - психолог
Жіноча проза, представлена цьогоріч на фестивалі - вибухові коктейлі пристрастей, які спалахують в суспільствах з потужним впливом католицької ідеології. Якщо згадувати "Вбити Фройда" іспанського режисера Хоакіна Орістреля, виникає чимала спокуса зайняти гілку експерта. Натомість, інтуїція підказує безпосередній підхід у пізнанні жіночої душі, що лише на перший погляд викликає острах, а в декого - й огиду. Благо діло, маємо пробні уривки.
Розбурхане пологами єство - далеко не новина в жіночому світі. Проте, вже з перших сторінок роману "Здохни, коханий" виникає відчуття, що десь за морем-океаном хтось-таки пробував перевершити Забужко чи не попав у чергу до американського психоаналітика, готового цілоріч бути асенізатором без відпусток.
В післяродових станах, насправді, практикують терапевтичне письмо, - але досвідчені спеціалісти знають, що не все висловлене лікує, тим паче, широку читацьку аудиторію. В усякому разі, "Єдина донька" Гуадалупе Неттель викликає в мене відчуття стандартного розіграшу карт "хороший та поганий поліцейський", в якому привид білого пальта існує.
І тут-от казус - бо LvivBookForum 2021 року повідомляє, що англійський переклад Гарвіч було номіновано на Букерівську премію 2018 року, але на сайті ВВС цей факт аж ніяк не згадується. Так само не бачимо жодної згадки про такого автора на Goodreads із опублікованим довгим списком номінантів.
Інсталяція: ретро-автомобілі на ВДНГ
Гарвіч і Неттель - далеко не єдині латиноамериканки на сайті Сompasbooks. Проте, в друкованій версії маємо двох, що зачіпають різні сторони сімейного життя, в якому навіть жорсткий контроль і самоконтроль не здатні опанувати непередбачуваний світ пристрастей.
Загалом, суспільні розломи на тему продовження роду з ями пропагандистських трюків давно вже стали джерелом самокатування для завсідників соцмереж, і не тільки. Втім, далі буде, бо нічною вулицею Закер-Мазоха блукають випущені до нас борці за свободу. Розповімо те, про що прийнято мовчати, й додамо перцю там, де не дають і солі. Підписуйтесь!
