Що розповісти про твір, який, здавалося б, давно на слуху? Начитана, зачитана й цитована "Месопотамія" Сергія Жадана дістала високих оцінок серед читачів, була визнана як українським, так і зарубіжним книжковим істеблішментом. Чого ж не вистачає, аби розуміти такі книжки глибше рівня споживацького сленгу?
По-перше, це особистість автора без рожевих фанських окулярів та чорних лінз хейтерів. По-друге, - а для сьогоднішньої публікації це головна задача - сама книга, її сенс та призначення.
"Месопотамія": коротка історія видання
Сергій Жадан, письменник з Харкова, фронтмен гурту "Жадан і собаки", доброволець Національної бригади України "Хартія", в 2014 році видає роман "Месопотамія". Твір уперше бачить світ у харківському ж видавництві "Клуб сімейного дозвілля", що до появи численних інтернет-магазинів пропонував книги обширній читацькій аудиторії.
Попри те, що аудиторія "КСД", переважно, складається з любителів легкого, бодай, химерного читання, цю книгу видають у твердій палітурці й перевидають з невеличким інтервалом. І справа не лише в назві, бо місце подій роману знаходиться поруч із вогнищем війни, - так само, як тінь Вавилону лягла на давньоізраїльське царство ще до його завоювання.
Попри те, що "Месопотамія" невідома широкому колу читачів, в рік першого видання її перекладають польською мовою (М.Петрик, А.Поморський), а в кінці року вона отримує рецензію від ВВС. Наступного року роман здобуває літературну нагороду Центральної Європи, стаючи лауреатом премії "Ангелус" за найкращу прозову книгу, опубліковану польською мовою.
В 2016 р. тодішній Президент України Петро Порошенко вручає "Месопотамії" премію "Українська книжка року", за видатні досягнення у галузі художньої літератури. Разом із автором нагороду отримує видавництво "Клуб Сімейного Дозвілля".
Одразу після вручення президентської премії на сайті КСД виходить публікація про оновлення видання. Тут варто згадати, що перша обкладинка "Месопотамії", з якою вона отримала обидві премії, вдалася майже в усьому. Втім, на початку серпня 2016 року "КСД", так само, через соціальні мережі, оголошує про новий дизайн другого видання, створений ілюстратором Марією Фоєю.
"Месопотамія" в яскраво-зеленій, майже мультиплікаційній обкладинці, презентується як подарункове ілюстроване видання з підвищеною ціною (limited edition). "Видавництво Старого Лева" внесло її до списку найестетичніших видань вже у вересні 2016-го, - але самої обкладинки на львівському сайті немає й досі. З цього моменту ринкова історія "Месопотамії" відходить у незрозумілу тінь.
І тільки в 2023 році український читач отримує цілу серію найвідоміших романів Сергія Жадана - також, і "Месопотамію" - в дизайн-версії Альони Олійник, що перекрила більшість недоліків видання в м'якій палітурці. Ілюстрації Катерини Косьяненко стали справжнім викликом законам видавничого ринку й зробили продажі, без будь-яких додаткових коментарів.
Нагадаємо, що третє видання "Месопотамії" стартувало у буковинському видавництві Meridian Czernowitz, будучи друкованим на Харківській книжковій фабриці "Глобус". Втім, і на новій хвилі успіху не обійшлося без курйозних моментів.
На сьогоднішній день жодного з видань "Месопотамії" немає на сайті КСД - поза той факт, що інші книги Жадана (в тому числі, й "Ворошиловград" від Meridian Czernowitz) продаються на сайті видавництва без жодних обмежень. Придбати стару "Месопотамію" ще можна в інших магазинах, але за ціною, значно вищою від видання Meridian Czernowitz, і тим паче, від видання КСД 2016 року. Чи то витівки рітейлу, чи є щось, справді, визначне для настільки високої ціни - питання для книголюбів.
І тут дивна властивість замовчувати проблеми, ніяк їх не коментуючи, свідчить, скоріше, про брак засобів виразності, аніж про щось, здатне зашкодити чийсь репутації. Так само зникає публікація про популярність творів Сергія Жадана за кордоном, датована 2018 роком, від Європейського союзу в Україні.
Отже, з самого початку свого існування на ринку "Месопотамія" проявила досить-таки химерні властивості. Хай там, але сюжет її, на перший погляд, простий і невибагливий, при аналізі виявляється доволі-таки цупкою тканиною, в якій кожна нитка має технологічне значення.
Проза та поетика неошумерської епохи
Відсилки до шумерської епохи та персоналізація свідомості пересічних містян сповнюють роман алегорій та змістових парадоксів. Ерос і танатос перетворюються на підводні течії вавілонських рік, а криза нативності виражається в екстравербалізації й транслінгвофобії, що унеможливлюють передачу міжпоколінного досвіду.
Роман складається з двох частин, прозової та поетичної. Перша частина роману, під назвою "Історії та біографії", містить глави, названі іменами чоловічих персонажів. Дійство відбувається в Харкові, який називають Харковом усього лише раз. В подальшому це місто, в якому читач-новачок зазнає чудес трансурбаністики.
Відчуття, що сюжет розігрується у твоєму ж місті, не зникає до останньої сторінки. Лише після повторного прочитання ефект паркану зникає, і читач починає розуміти, що він, все ж таки, в Харкові.
Дев'ять глав прозової частини займають більшу частину книги, а тридцять віршів, що розкривають відтінки прози - меншу, й тут читач має змогу впізнати - або вперше для себе відкрити - Жадана-поета. Чимало з них можна почути на концертах авторського гурту, та перейдемо, врешті, до персонажної частини.
Герої харківського епосу: від авангарду до бекстейджу
Семеро з персонажів "Месопотамії" займають видиму, наскрізну позицію в сюжеті своєї історії, інші двоє - бекстейдж. Дев'ять героїнь, так чи інакше, відіграють в чоловічих історіях вирішальну роль. Вони виступають як хранительки певного ладу або спокусниці, що підбивають до порушення останніх правил. Через таких жінок чоловіки намагаються бунтувати проти авторитетів, що знаходяться у програшних позиціях. Втім, самі чоловіки до цього вже готові.
Жінки "Месопотамії" пристрасні й підступні, але втомлені від постійних чоловічих зрад та маніпуляцій. В кожної з них сепарація відбувається осібно й набуває різних масштабів. За роковим законом, вони все одно опиняються під тиском чоловіків з низьким рівнем самоконтролю та хворобливою потребою контролю - або, навпаки, знуджених та байдужих. Декому з цих жінок дозволено все, і це теж виступає як спосіб підтримки певного ладу. Чоловіки дозволяють цим жінкам бути, аби користатися ними у зручний для них момент, і самі опиняються в пастці їхніх бажань.
Так, Олег, коханець Соні, виступає в образі феодала, коли їде на її весілля, аби не просто ствердити належність йому, а й зганьбити суперника. Він їде з почтом, сповнений звірячої рішучості щодо права першої ночі. Чинити йому опір немає сенсу, бо Сєня взяв те, що належить Олегові. Втримати залишки ладу зважується лише один, і це більше, ніж стримати розлючену футбольну команду.
Місто: урбаністична ілюзія чи криза нативності?
Харків у "Месопотамії" постає перед читачем, неначе в калейдоскопічному дзеркалі. Образи зі свідомості персонажів утворюють собою візерунок, в якому одразу важко знайти межу між Харковом і не-Харковом.
Уперше образ міста виникає на сторінках роману в історії "Ромео" - до речі, екранізованій Михайлом Лук'яненком у 2016 році, під назвою "Любові стане на всіх". Ця доволі-таки банальна фраза в кінці історії, так і не зрозуміла для її головного героя, стає однією з ознак вербальної кризи, або мовного колапсу, що виражається у нездатності старшого покоління донести молодшому правду про оточуючий світ.
Образ Харкова в свідомості Ромео виникає двічі - перед тим, як він знайомиться з Дашею, подругою своєї матері, й після їхнього розриву на Соніному весіллі. Надалі місто розкривається в усій своїй масштабності під час того, як Олег іде містом з весілля Соні. Харків поміж кроків Олега - той самий, що є найбільш відчутним, до якого вплітаються давні картинки з шумерської історії та дореволюційної історії України. В цьому постмодерному історизмі проглядається лише одна вимога для чужинця - віддати ціну за товар, на який він претендує.
Фіма, господар мережі кав'ярень, бачить місто крізь призму життя офіціянтки Олі. В ньому Харків постає обійстям вишуканої проституції, але Фіма готовий платити занадто високу ціну. Так він і натинається на зграю собак, яких в останню мить відганяє від нього жінка.
Матвій, працівник захланної телестудії, зустрічає на пустирі собак в образі людей-митарів. Того часу він перебуває у стосунках з дівчиною без імені, що працює поруч і збирається бути в цьому місті податковим інспектором. Місто, що вимагає заплати, постає перед ним із дивною антифілософською проповіддю, а його десятирічний роман з колегою закінчується тим, що він, нарешті, дізнається.
Лінія смерті: нокаут, відлік і...
Як не дивно, але секретом собачого щастя володіє не лише жінка з пустиря, а ще один персонаж "Месопотамії", в якому місто, здається, не знайшло жодного відображення. Втім, це не Лука, що збирається помирати від раку горла наприкінці роману, і навіть не покійник Марат, що з ним прощаються на початку.
Юра, що опиняється в одній палаті з трупом, змушений повернутись до життя всупереч страшному діагнозу. Померлий уві сні на Великдень боксер Марат, невіруючий мусульманин, лишає по собі суперечливі спогади і вдову, що затято береже його таємниці. Престарілий сибарит Лука, як і його менш інтелігентні земляки, не визнає своєї вербальної кризи - в той час, як молоді люди живуть власне життя, порушуючи "настанови м'язів" м'язами ж.
Непереконливі пустобріхи, звертаючись до менших, просто звучать, і все. Збирачі данини, яких навіть кришувалами не назвеш, розроджуються високопарною промовою, в якій Ромео, що день до вечора п'є за любов, виглядає куди більш правдиво. Чоловіки з батьківським комплексом прагнуть до стосунків то з набагато старшими, то з набагато молодшими жінками, часом, не в силах здолати тваринний страх перетину сімейних кордонів.
Ефемерний Харків, сенсорний Харків зі страхом деталізації життя, в якому погляд фокального персонажа ковзає й віддаляється аж до телескопічного, виявив транслінгвофобію пересічного українського яппі. Безводний період народження нового урбан-пролетаріату започаткував шизотипальність, в якій відчуття потужного болю стає інгібітором відчуття існування. Втім, хто з героїв говорить про біль?
Немає коментарів:
Дописати коментар