Image by @MZarzhytska on X
Автор Марія Заржицька
Автор і його творіння є частиною одного ланцюга, що має історичний вимір не лише в обраному жанрі. Ми робимо речі, які не є повністю унікальними з технічної точки зору, але в нашому виконанні вони набувають неповторної композиції.
Найбільший страх сучасного автора - викрадення та привласнення його творінь, але чи має він під собою реальну основу? Звісно, в нашому світі можуть відбутись неприємні й навіть дуже страшні речі, коли автор, як Моцарт, гине за свій талант, а заздрісний Сальєрі тішиться хоча б тим, що його геніального конкурента вже немає в живих. Утім, привласнити твір, як виявляється, не так вже й просто.
Експропріація та підміна
Історія, описана в романі "Жовтолика", дуже точно вказує на вразливі точки в планах крадіїв. Вони не можуть довести своє авторство і змушені спиратися на власне вміння брехати й підтримку корумпованих кіл у видавничій сфері. Та, врешті, навіть останні відступають, ретельно порахувавши свої втрати від причетності до скандального проекту. Відповідальність за скоєне поступово перекладається на крадія, що не в змозі вкрасти особистість автора.
Вивченням індивідуальних рис творчості письменників займаються і літературознавці, й волонтери, й рядові читачі, які швидко помічають розбіжності між текстами. Поряд із цим існують первинні докази, про які варто потурбуватись кожному автору.
Графологічна й мовознавча експертизи - ваші найпотужніші помічники у випадку затяжних суперечок. У часи розвитку інформаційних технологій багато хто з авторів перестав заводити рукописні чорновики, й даремно. Це зовсім не витрата часу, як здається, і ось чому.
По-перше, будь-яка рукописна діяльність дисциплінує розум і, як би нудно це не звучало, змушує мозок працювати найефективніше. Яким чином? Порівняно з набором тексту, людина здійснює більше тонких, дрібних і складних рухів під час письма. Така робота кінцівок безпосередньо пов'язана зі складною мисленнєвою діяльністю, що набуває потрібної форми водночас із рухами.
Так, аби вивести будь-яку літеру власним стилем, ви змушені придивлятися до того, що пишете, - тобто, зосереджувати зір, а значить, і увагу. Перебування в процесі надихає і вчить визначати слабкі ланки свого тексту. Ось чому досвідчені автори можуть одразу створити текст, який майже не потребує редактури або коректури.
По-друге, у вас формується база, створена власним методом. Одні використовують метод вільних асоціацій, пишучи усе, що спаде їм на думку, без жодного порядку, а потім оформлюють у зв'язний текст. Інші попередньо чи попутно роблять записи, збираючи матеріал, а потім одразу можуть створити цілісний текст або великі частини такого.
По-третє, розібратися у ваших записах здатні лише ви, і, чим складніше система, тим краще. Особливості почерку, структурування записів, примітки, вставки є вашою індивідуальністю, яку не зможе опанувати жодна інша людина.
В західній культурі письменництва існує традиція збереження графологічних доказів як власного авторського архіву. Палити або викидати немислимо, яким би "відстійним", "бездарним" або "небезпечним" не здавався текст. Звісно, кожен автор може зазнавати нападок чи тиску, причому, в несприятливі періоди свого життя. Він може опинитись самотнім, розгубленим чи заляканим, психологічно нестабільним, хворим фізично чи душевно, перебувати в полоні власних ілюзій або піддатись начебто переконливим, та все ж брехливим, неістинним запевненням. Утім, це культура, і ось чому.
Ідентичність і автентичність
Революційний розпач, що панував у нашій країні з початку ХХ століття, що вилився у рядки "Інтернаціоналу", на диво міцно закарбувався у пам'яті мільйонів. Схоже, його автори, дійсно, були талановитими людьми, якщо створили настільки впливовий текст. Постулати "Інтернаціоналу" аж закарбувались у генах неписьменного пролетаріату та інтелігентського прошарку, впевненого в необхідності будувати новий світ на попелі старого. Додав масла у вогонь і Ленін, обізвавши інтелігенцію "лайном" за нерішучість у перетвореннях.
З проривом у 2000-х роках ідеології, що виглядала, мов реванш за втрачене в середині XVII століття, українське суспільство зазнало цензури, яка була незнайома нам від початку його існування. М'яко стелючи, проватиканські рецензенти, в тій чи іншій мірі причетні до певних структур, займали очільні місця там, де тільки можливо піддати загадковий для них український текст пошукам кодів, знаків та смислів.
Сухий, раціоналістичний, виключно розумовий підхід, ще у середні віки розкритикований як схоластика, приречений на поразку, але змиритися з нею не бажає. Так починаються пошуки й навіть визначення "ворожих" наративів, що вносяться до списків, здатних позмагатися з "кодексом істинного арійця". Так з'являються перекручені, обстрижені, опосередковані тексти, "пристойні" думки, пригладжені автори й інші шоу на параді лицемірства.
Революційний розпач, підігрітий інквізиторським палійством, набув месницьких тенденцій після початку повномасштабної війни, коли люди почали нищити цілі бібліотеки, написані "ворожою" мовою. І тут кожен автор змушений поставити собі запитання: чим була для мене бібліотека, якої я позбавився, і чим тепер є мій творчий багаж?
Жоден іноземний ідеолог, що радо виділяє гроші на руйнування, не дозволить собі варварського ставлення до набутого ним же. Коли у вас вимагають обгрунтування за те, що ви маєте у власному архіві, це питання до них, а не до вас.
Комуністична ідеологія може тисячу разів змінитися бюргерством, що не бажає читати нічого складного, а, набувши скільки-небудь прийнятної освіти - й емоційно насиченого, що набуває обрисів небезпеки в темній царині їхніх пристрастей. Тисячу разів неокомунізм буде повертатися, демонструючи метаморфози семінарійного мозку, з вимогою знищити націоналістично-буржуазний доробок. Ті з них, що, врешті, набули світлого минулого за часів неокапіталізму, відчують себе настільки свідомими, що будь-яке "чуже" свідомо чи несвідомо витіснятиметься, і ліберальні кола тут заспівають власну анклавну пісню.
Не відстоювати традицій збереження означає рвати собі нерви, а з обірваними нервами ви навряд чи досягнете чогось значущого. Впорядкування й перегляд власних архівів означає професійне зростання, і тільки. Отже, стіна з книг, зошитів та папок вам ажніяк не завадить в побудові безпечного креативного простору.
Бейт, гейт і дедпул
Інший серйозний страх сучасного автора - образи, переслідування й фанатизм прихильників. Увесь світ облетіла історія іранського письменника Салмана Рушді, на якого напали під час виступу, спричинивши більше сорока ножових поранень. Що це, й чому раніше ми такого не знали?
Публічність автора в цифровому світі, підтримувана видавцями, має й темні сторони. Визначити межу між самопрезентацією та реаліті-шоу буває вкрай важко без погляду зі сторони, а й без менеджменту. Добре, якщо автор має здоровий глузд, але чимало талановитих людей всерйоз захоплюється чи починає йти на поводу в демонстративності, що несе їх, мов оскаженілий кінь.
Примітно, що й напад на Салмана Рушді, й убивство Джона Леннона сталися на тлі релігійного фанатизму, хоч і з різних напрямків, і в різних обставинах. Примітно, що обидва цих випадки сталися в США, і тут американські патріоти скільки завгодно можуть кричати про позицію жертви. Примітно, що звіряче вбивство Шерон Тейт, дружини режисера Романа Поланскі, сталося там же, і це вже питання про суспільні паттерни, що творять настільки неконтрольоване зло.
Проте, зараз нас цікавить, як захиститись від цього в суспільстві, що переймає такі паттерни, і які в нас є резерви захисту, і що автор має сприймати всерйоз, а що розцінювати як переляк, здатний лише загнати до пастки спецслужб чи кримінальних елементів, які прагнуть поживитись зі здобутків неординарного розуму.
Обережність у публічних висловлюваннях точно не завадить, яким би щирим ви собі не здавались, і які б демократичні принципи цивілізованого суспільства вас би не оточували. Сказати все, що завгодно, без наслідків не вдасться - як і написати. Тому важливо розуміти, за що саме й з чим ви боретесь, і хто береться захищати вашу позицію.
Скандали, що їх активно роздувають в соцмедіа проти авторів, теж відрізняються певним, аж навіть схематичним розвитком, і ці схеми можна прослідкувати у так званих цивілізованих суспільствах. Одна справа - конструктивна критика, коли виходять повноцінні огляди, з прямим або непрямим цитуванням і посиланням на оригінал. Інша справа - критика нищівна, коли поряд із нецензурною лайкою та огидними подробицями постає вперте небажання розповісти, що ж там було насправді, й головно, довести свою позицію.
По-перше, учасники останнього типу дискусій ганьблять самі себе, переключаючи увагу з власної (можливо, підзабутої або посередньої творчості) на темні аспекти своєї особистості. По-друге, вийти з таких скандалів без утрат дуже важко. По-третє, напливає закономірна думка про піар в стилі "антипіар", тобто, свідому кампанію розкручування певного імені, кола чи теми, або про те, що, врешті, учасники скандалу перекинуть усю провину на автора.
І тут виникає досить-таки очевидний висновок про наслідки участі в певних групах, клубах, об'єднаннях тощо, про справжню вартість їхніх грантів, перших місць та згадок у пресі. Вивчати репутацію спільноти, куди вас запрошують, важливо, ще й наперед.
Трест, що впав
І, нарешті, підходимо до страху, що змушує ні в якому разі не показувати свої рукописи видавцям чи літературним агентам. Це страх критики та розвінчання ідола, страх узятися до справжньої роботи над своїм творінням. Це страх комунікацій, в яких потрібно проявити себе й правильно відреагувати на неконтрольованого іншого. І, головно, багатьох авторів мучить страх відправити рукописи туди, звідки вони, як правило, не повертаються.
Страх довіряти, насправді, руйнує чимало перспективних стосунків - навіть якщо існують речі, які жоден із нас не здатен контролювати.
Поки ви роздумуєте над цим, повернемось до натовпу прихильників, про яких не мріють хіба що одиниці. Голівудський "успішний успіх", створений за допомогою медіаприйомів і медіаприйомчиків, накручує зовсім не повагу до вашої творчості та особистості, а стан залежності, в якому люди починають поводитись дивно, а бува, й зовсім неадекватно.
Досвід медіаперсон з різних сфер говорить про те, що розкрутити ідола можна з кожного, й затяганість людини, врешті, обертається проти неї ж. Психіка людей, так чи інакше, опирається маніпуляціям і насильницьким діям на кшталт нескінченного повторення одного й того самого імені з кожної праски.
Управління присутністю - велика наука, що є спеціальним розділом піар-менеджменту, здатного втримати баланс між "є" та "нема". Те саме стосується міри відвертості, яка впливає на здатність зануритись у творчий процес, і ступеню залученості в дискусії, в тому числі, суспільні й політичні, які впливають на готовність певної частини цільової аудиторії визнавати автора "своїм" та повідомляють про те, на що в цих дискусіях автор орієнтований насправді.
Погодьтеся, дурно виглядає творець, який вдається в нескінченні пояснення своїх позицій чи слідує трендам зі страху бути несприйнятим або відкинутим. Саме тому ми закінчуємо наш невеличкий огляд на ліричній ноті, з переходом до визначної події березня - Всеукраїнського Тижня Поезії, де кожен бажаючий міг представити свої твори широкій громадськості й отримати увагу потенційних видавців.
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
