Іmage by @MZarzhytska on X
Автор Марія Заржицька Репортаж місяця - вересень жовтень листопад 2025
Рано чи пізно в житті письменника, що активно прагне бути виданим, може трапитись той самий щасливий випадок, коли йому, врешті, пропонують публікацію. Що б це не було - довгоочікувана відповідь на листи до видавництв або результат самостійної роботи над виданням, угода виникає в той момент, коли письменник приймає умови видавця, а видавець, у свою чергу, погоджує факт співпраці з письменником.
В сьогоднішній публікації розглянемо те, як потрібно поводитись автору перед входженням до видавничого процесу, аби не почуватись - та й не бути - ошуканим, та в разі виникнення непорозумінь діяти відповідно ситуації.
Одразу зауважимо, що ця публікація не є результатом роботи людини з юридичною освітою, а лише того, хто розуміється на процесах укладання угод як таких, маючи досвід роботи у бізнесі та особистий досвід громадянського аналізу договорів та контрактів. Упевнені, що за детальнішими роз'ясненнями вам обов'язково доведеться звернутись до правника, що - підкреслюємо! - знається саме на законах про інтелектуальну власність та практичних способах розв'язання юридичних проблем.
Авторські та майнові права
Більшість авторів після тривалого очікування майже зовсім не приділяє уваги процесу погодження особливостей співпраці й беззаперечно приймає умови, запропоновані видавцем. З одного боку, це вияв довіри у тому випадку, коли автор зовсім не знається на тонкощах договірного процесу й переконаний, що видавець про все подбав. З іншого боку, це прояв легковажності - адже справа стосується не просто видання книги, а набуття певних прав стороною, яка не є автором твору.
Як би там не було, незнання закону не звільняє від особистої відповідальності, й це твердять нам не лише в школі, а й будь-де, коли ми зтикаємось із наслідками нашої недбалості в правничих питаннях. Сама по собі угода не є чимось складним і, як ми казали вище, грунтується на довірі. З іншого боку, ми маємо бути переконаними, що іншій стороні угоди можна довіряти, й урахувати в контрактовому процесі зміни, які для нас аж зовсім небажані.
Погоджувати - комунікувати
В угоді, за суттю, немає жодної камерності. Це підтверджується тим фактом, що угода може бути усною, і сама по собі існує, навіть якщо немає документального її підтвердження. Людина може заперечувати існування угоди або певні її пункти з міркувань вигоди чи небажання виконувати обіцяне, але в совісті будь-якої сторони угода продовжує існувати й вимагати виконання. Навіть за відсутності свідків можна вияснити істину, хоч це може бути набагато довший процес, аніж тоді, коли ви маєте свідків чи документальне підтвердження угоди.
Угода на папері виникла не тільки через недовіру або масив обману, який спонукав записувати погоджене. Угода дозволяє уникнути непорозумінь суб'єктивного характеру, не пов'язаних із бажанням сторін вчинити щахрайські дії. Тобто, кожна сторона в юридичному процесі має індивідуальні особливості, які можуть спотворити сказане або навіть викреслити з пам'яті певні важливі моменти.
Так, елементарним різновидом угоди є розписка, - та все ж таки, у повсякденному житті ми користуємося формами, усталеними з правової точки зору, адаптованими до бізнес-процесів та конкретних ситуацій - хоча останнє, по суті, наближає угоду до контракту. Видавнича галузь користується різними типами угод, в залежності від послуг, які надає.
Щодо літературних творів, автори укладають з видавцями угоду, яка стосується - будьте уважні! - навіть не процесу видання книги як такої, бо інакше видавництво перетворилося б на друкарню. Після укладання договору видавець отримує певну частину прав, передбачену цим договором. Саме певну частину, а не сто відсотків прав, як прийнято вважати в оповідках, що передаються з вуст до вуст.
Перше, що потрібно запам'ятати, як то кажуть, намертво - права автора поділяються на власне авторські та майнові. Перші пов'язані з моментом виникнення твору від першої до останньої літери, включаючи чорновики. Ідея, що ви її собі замислили або навіть встигли занотувати, не є об'єктом авторського права з точки зору можливості юридичного захисту. Об'єктом юридичного розгляду є факт викрадення - тобто, якщо ваші нотатки вкрали, цей факт має хоч і тривалі, але існуючі можливості доведення.
Отже, авторські права є невід'ємними правами того, хто розпочав утілення виниклої в нього ідеї, що належить йому на законних підставах (власна або передана законним шляхом, тобто, не викрадена і не привласнена таким чином, аби унеможливити втілення цідї ідеї тим, у кого вона виникла першим). Коли ми вже торкнулись обговорення ідеї як вихідної точки творення, то варто зауважити, що неможливість втілення ідеї автором повинна долатись або шляхом добровільної передачі ідеї тому, хто в змозі її втілити, або через успадкування. Втім, головним способом захисту ідей є їхня концептуалізація в документальній формі.
Стосовно авторського права як такого, після смерті автора воно має повний спектр впливу ще 70 років або менше, в залежності від способу реалізації прав. Це не означає, що через 70 років після смерті Шевченка автором "Кобзаря" може стати умовний Петренко чи Іваненко. Це означає необхідність погоджувати з правонаступниками автора можливість використання його творів у певних умовах.
Отже, ми знову впираємось у необхідність переговорного процесу - тобто, комунікацій між сторонами, зацікавленими у певній вигоді.
"Захищати" й "ліцензувати"
За життя автора його права не потребують спеціального захисту. Вони починають існувати в момент виникнення твору, і авторство закріплюється за творцем назавжди. Окремий тип колізій стосується патентування творів тоді, коли автор вважає - чи існують об'єктивні підстави так вважати - що твір може бути викрадено й привласнено кимось іншим. У цьому випадку автор звертається до державних органів ліцензування й отримує відповідний документ, оплативши послуги реєстрації прав на твір.
У всіх інших випадках авторство може бути підтверджене під час перемовин між письменником і видавцем, чи між письменником і літературним агентом - останнє трапляється частіше, бо однією з задач літагента якраз є підвищення довіри цільової аудиторії до автора твору. Окремим - і вкрай небажаним для будь-якого автора - є процес підтвердження авторства у суді, який часом потребує не лише залучення адвоката, а й приватного детектива.
Стосовно того, що відбувається в договірному процесі між автором та видавцем, треба запам'ятати ще більш намертво - передаються не авторські, а майнові права в погодженому об'ємі на певний термін. Тобто, майнові права стосуються можливості розпоряджатися твором з точки зору отримання певних вигод. Наприклад, якщо ви хочете опублікувати свій твір паралельно з видавцем, ви не можете цього зробити, бо це суперечить самій суті угоди - аж до того моменту, доки термін передачі прав на публікацію не завершиться до останньої секунди.
Виключення складають випадки, коли ви уклали з видавцем угоду на публікацію твору в певній формі - наприклад, у текстовій паперовій. Тоді ви можете укладати угоди з видавцями електронних чи аудіокниг, але практика видавничих угод свідчить, що книжкарі часто-густо підгрібають собі всі типи майнових прав на твір. Тут уже варто спитати, чи планує видавець створювати аудіоверсію чи електронну версію твору, і обов'язково простежити цей момент в угоді.
З точки зору конкуренції, існування різних форм публікації твору в різних видавців підвищує шанси творів бути знаними, а для читачів - гарантовано отримати бажану версію твору. Тобто, монополізація всіх типів майнових прав на твір без їх реалізації є ознакою страху видавця перед ринком, його невпевненості, а це підштовхує думати або про фінансову, або про особисту нестабільність, що часто бувають пов'язаними між собою.
Без жертви не існує шахрая
З іншого боку, автори самі раді обманюватись, і це, насамперед, виявляється в позиції жертви, що заздалегідь упевнена в нечесності протилежної сторони, при тому згоджується на вочевидь невигідні умови і вважає себе Мучеником Першої Ланки. Тут уже потрібно звернутись до інших аспектів договірного процесу, що лежать у галузі психології. та відповідно підготувати себе, аби потім не створювати проблем не лише собі, а й іншим.
Практика свідчить, що людина в позиції жертви зовсім не має наміру мовчати чи якось обговорювати з іншою стороною непорозуміння. Найчастіше, це звинувачення позаочі або винесення проблеми на публічне обговорення, ще й особами, що не мають професійного стосунку до предмету суперечки. Тобто, людина в позиції жертви шукає уваги й співчуття, та зовсім не вирішення проблеми - інакше б звернулась до спеціалістів у приватному порядку. І проблема тут полягає не у відсутності спеціалістів, як переконує Мученик. Людина в позиції жертви не схильна довіряти, - тобто, виявляти базовий компонент соціальності - й не схильна йти до набуття довіри через комунікацію, бо не має такого хисту або вважає, що не має.
На цьому завершуємо перший репортаж осені, присвячений угодам у видавничій сфері, а вже наступного місяця будемо говорити про основні пункти угод, без яких неможливо сподіватись на успішний результат.
Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про угоди в сфері книжкарства, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови.
Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності.