Відкинуті в РФ: казус Уліцької та українське питання

 Автор Марія Заржицька  

Надихаюча тема зими - дослідження заборон - вивела наш лютий в плани розібратись із Росією по-чесному. Одні скажуть - неможливо, бо з тими, хто не дотримується домовленостей, розібратись по-чесному означає фіаско. І хай собі фіаско, зате царський шлях.

Російський заборонник є кристально чесним і чистим. У ньому передбачені всі випадки збочень свідомості та підсвідомості, але писати треба, як Оксана Васякіна - чесно. Єдине, чого не можна, категорично не можна робити - визнавати існування війни однієї колишньої республіки СРСР проти іншої колишньої, бо СВО.

У січневому спецрепортажі ми розгорнули старі запаси українського медійного простору і аж упріли від того, які ж вони свіжі. Все точиться про те, що ми не вміємо забороняти, і забороняти треба так, щоб ні. А ви спробуйте заборонити, як імперець, і тільки після цього картати Чхартішвілі за його політичні уподобання. 

Тож, сьогодні про іноагентів як явище - бо всі знають, з чим їх їдять, але не знають, чи можна. Це як риба фугу, з'їси всліпу - і сиди жди. Або танцюй.

Іноагент Ку: чим загрожує купити таку 

Поява Людмили Уліцької в сербському книжковому просторі не могла не бути поміченою, бо в Белграді знають все, але існує неправильний. Тільки от зі статусом не все зрозуміло. Ми вже звикли до сербських чеснот компартменталістики, тож, не бажаємо Людмилі Євгенівні статусу “апатрид” - але вибір за нею, бо жити іноагентом з минулого року неможливо, і ось чому.

Іноагент - це юридичний статус у РФ для осіб чи організацій, що підтримуються з-за кордону та ведуть політичну діяльність всередині країни. Такою діяльністю вважаються навіть пости в Інтернеті “про політику”, але з незгодою про війну в Україні, зокрема. В усякому разі, зараз це - а не ЛГБТ, з яким у Римі ніколи не було проблем - найстрашніший пункт звинувачення, бо є люди, які можуть дуже впливово виступити проти.

Питання про те, чи не є такий виступ кіркою ліберального пирога, який ще й висуває умови, як його їсти - не до нашого видання, але тримайте вилку. Я вірю в щирість російських антиСВО, але не вірю людським страхам.

Хоча, і в цьому сенсі кожен з нас аж як здатен поставити себе на місце типового російського іноагента. Тож, давайте зразу про гроші, що там.

Багач, бідняк: від свободи до розгнузданості

Особам, визнаним іноагентами необхідно регулярно подавати звіти до Мін'юсту РФ про доходи та витрати. В нас просто заборонено (і технічно неможливо) переводити гроші росіянам, а в них - не просто. В нас теж дозволено (і навіть ой як!) отримувати допомогу з-за кордону. А в них, отримавши на три дні харчу в Москві від нащадків Турбіних, сиди й за царя не ходи. Та ж ми самі, коли купуємо “Рошен”, трохи зайці.

Звісно, іноагент (який ще й листівки розсилає з написом “іноагент”) не може викладати - увага! - в державних та муніципальних організаціях. Олігархам можна, бабло все стерпить, крім іпотеки на Гаваях.

Іноагент не може працювати з дітьми (я б і сама не дозволила, бо читала б наперед, але трапляються випадки, коли не завше це можливо) - але, знову ж таки, в мене на полиці живе “Джен Ейр”.

Іноагент не може мати фінансову підтримку від держави, бо його й так непогано годують. Єдиний реєстр іноагентів оновлюється увечері в п'ятницю, тож, вихідні перестають бути томними. Та головне, з минулого року іноагенти сплачують підвищений російський ПДФО (рос.НДФЛ), і не все так просто навіть для мігрантів (читай, іноагентів, які вирішили зробити росзак буквально).

Іноагент-респондент: СС на дроті

На початку 2024 року Мін'юст РФ вніс Людмилу Улицьку до реєстру іноагентів - через виступ проти СВО, через участь як респондент на іноземних інфомайданчиках та - увага! - проживання поза РФ (у Німеччині). Крім того, після низки публічних скандалів найбільше російське видавництво АСТ призупинило виплати за контрактами та постачання творів письменниці до книгарень.

Утім, головним скандалом у цій низці лишається пранк за схемою, аналогічною скандалу з Акуніним. Виявляється, Людмила Уліцька перераховувала гонорари на допомогу Україні, і сама зізналась у цьому пранкерам того ж 2024 року, що й Акунін. Тьютор, пранкер, доппельгантер - межі додумування визначає хист. Крім того, за версією “Комсомольской правды”, Уліцька - ледь не помічник кілера в розправах на медійному полі.

Важко сказати, як після такого Вован і Лексус вижили. Я б прибила. Втім, пані Симоньян могла б зробити це й за нас.

Призначено страждання: еліта й букінг

Більшість російських державних бібліотек книги Улицької прибрали з відкритого доступу, рекомендацій та виставок. Два роки тому, в 2024-му Улицьку позбавили звання почесного професора РХТУ ім.Д.І.Менделєєва, в 2021-му звинуватили в порушенні прав співавтора. Тим не менше, вона залишається преміалом “Російського Букера” та членом PEN-клубу - втім, до витівок останнього ми так вже звикли, що нема сил усе це коментувати.

Тож, поки ви ставите галочку на користь клятих масонів, ми продовжуємо дивуватись, чому їм, все ж таки, вдалося - бо в теперішній РФ дивуватися з цього приводу теж заборонено. Але читати книги Людмили Улицької - ні, можна, і писати рецензії теж, тільки не забути про слово “іноагент”, бо штраф.

Тим часом, Уліцьку женуть не масони з ПЕН-клубу, яким дозволено все, а державні структури, великі книготорговельні мережі та гачкова брехня дітей, яким дозволено хамити старшим, тоді як саме по собі посвідчення члена PEN-клубу для всіх них нічого не означає. Та й сам ПЕН-клуб давно вже нічого не означає, бо все. 

Вбито…ведучого, або Мафія з котами

Нас куди більше цікавлять не спроби поставити нашим людям західний мозок, а те, що саме читаємо, і скільки це коштує. В термінах війни це додержання ембарго як розумного способу її ведення тилом. А стосується воно (як в Україні, так і в Росії), в сенсі оборони, неможливості фінансувати бюджет противника. В сенсі безпеки, це довічна заборона - звісно, якщо постулати вироблено, а не скальковано чи придбано зі знижкою на харч.

Тобто, підтримувати ЛГБТ і тихенько виймати їх з бібліотек нечесно. Або одне - але ж всі вчили історію - або інше, але тоді вже постулати, як і щодо чорнухи з порнухою.

Повертаючись до теми іноагентів - бо ж знаємо, як легко звернути на дно Мертвого моря, мов у кисіль - згадаємо базове питання українського читача. Тобто, “норм чи стрьом” купляти іноагентську літературу (Боже, як пошло звучить!) за податки в російський бюджет, або за мову, або за що там вони згадали.

Хороший, поганий, злий: садочок системи С

Ще донедавна іноагенти - втікачі (вигнанці, вільні мігранти тощо) мали можливість не сплачувати податки в РФ, якщо жили за кордоном більше 183 днів на рік. Із початком повномасштабки досягти такої тривалості життя за кордоном росіянам стає все важче. Навіть колишні республіки СРСР з країн Балтії - дивно, правда? - роблять усе, аби Росія втягувала в себе незгодних, як гігантський червоний пилосос “Тайфун”. 

Книги іноагентів можна зустріти в магазинах - хоча великі мережі слухняно виймають з продажу оголошені найменування. Ба, навіть і самі роблять страху великі очі, але про це українському книгоспоживачеві розповідати не треба. Поняття обмежень та доступу в нас працює, але ми нищимо власні ресурси на власній території - як Сталін, бо ми дуже слухняні діти.

Навіть не дивуюся тому, що “війна обмежень” розпочалась саме з паперових видань, які важко знищити миттєво, але неможливо миттєво відтворити. Так само працює система цільових заборон. Щойно автора (а не твори) визнають ІА, на твори перескакує доля автора. Де-факто, книги, які ще не в списку екстремістських матеріалів, ховаються під такий глибокий спуд, що навіть Путін 33-й змушений писати пояснення, навіщо вони йому.

У книгарнях, які ще продають книги іноагентів (як-от Уліцька), видання мають бути в непрозорій плівці, з видимою позначкою «18+» та тим самим дисклеймером, що пропагує культуру кенселінгу “за щось”. І, знаючи російський розум, влада немов чекає, що “кота в мішку” таки куплять.

Між імпортом та експортом

Оминаючи тему змісту - бо в таких темах її завжди оминають - нагадаємо про законодавчу заборону імпорту (Закон № 2309-IX), ухваленому в червні 2022 року ВР України щодо видавничої продукції з Росії, Білорусі та з окупованих територій, але ця заборона не розповсюджується на книги, видані в Україні до 1 січня 2023 року. 

Тобто, старі тиражі, які вже є в книгарнях, удома чи в бібліотеках, захищені законом, крім змісту, що чітко визначений (і має бути визначений, як один зрозумілий список) переліком забороненої книжкової продукції. Здається, іншого статусу в таких випадках не потрібно, бо якщо видавати откровення маніяка з написом “маніяк”, то разом із ним до психлікарні треба класти й видавця, й продавця, і літагента. 

Втім, головне для українського “чайника” - ембарго на видання та поширення творів авторів, які є громадянами Російської Федерації або стали ними після 1991 року. Тобто, люди, які зобов'язані сплатити податки в держбюджет РФ. Зокрема, Людмила Улицька зберігає російське громадянство, тож, її книжки підпадають під цю заборону як для видання, так і для придбання громадянами України. Останнє стосується об'єму поза межами особистих потреб.

Та ж ми, як налякані старшим братом, вилучаємо з бібліотек літературу російською мовою (не кажучи вже про книги російських авторів), і це вилучення хтозна чим є, тоді як росіяни чітко артикулюють своє ставлення до україномовних бібліотечних фондів чи книг українських авторів у себе. Нашу ж прозорість демонструє хіба що “Сільпо”, пропонуючи третьорозрядні детективи з макулатурного паперу. 

А тепер - про податки

Уявімо собі найліпшу ситуацію іноагента, що вирішив мігрувати без відриву від батьківщини. Хоча податок із гонорару за кордоном іноагент-нерезидент платити не повинен, він все одно зобов'язаний дотримуватись правил валютного контролю, якщо залишається громадянином РФ, та маркувати свої твори повідомленням про статус іноагента. Інакше накопичені штрафи можуть призвести до арешту майна в Росії або кримінального переслідування. 

Тобто, провезти по-нашому пакован баксів і книгу з vanity не вийде… в Росії. Чотири години в аеропорті під неквапним, в'їдливим допитом ФСБ-шників - і це ще тільки для українців, що лишились там. Росії не потрібна “Дія”, в неї є Росія.

Монетарно: ПДФО по-європейськи 

Якщо книги письменника-іноагента продовжують продаватися в РФ (через Літрес, паперові тиражі тощо), то з 2026 року він зобов'язаний платити 30% ПДФО незалежно від того, скільки часу на рік проводить за кордоном. Раніше для дистанційної творчої роботи діяла ставка 13–15%, але для іноагентів у 2026-му цей виняток скасовано.

Тільки вдумайтесь - 30% ПДФО, як за кордоном. І не треба мені тут казати про хороших, поганих і мертвих, бо автори цієї фрази дуже не люблять, коли їх вбивають так само.

Повторюсь: 1 січня 2026 року, згідно з Федеральним законом № 425-ФЗ, набули чинності важливі поправки для осіб із статусом іноземного агента - єдина ставка ПДФО 30% на всі доходи, отримані в РФ. Більш того, іноагенти платять 30% незалежно від того, є вони податковими резидентами РФ чи ні. Ставка застосовується до зарплат, гонорарів, доходів від оренди, дивідендів та коштів від продажу майна в Росії.

Мігранти та емігранти: втеча довжиною в життя

Ви вже зрозуміли, що ключовим у понятті “іноагент РФ” є - о диво! - не прописка. Громадянство, яке можна зберігати або викинути за рогом, але просто так його не позбавлять. Це вам не громадянство України, яке вчора було, а сьогодні Хайфа - і тим не менше, громадянство Росії після 1991 для нас має значення.

Якщо письменник-іноагент не є податковим резидентом РФ (живе за кордоном понад 183 дні на рік), а його книга опублікована іноземним видавництвом, яке виплачує гонорари у валюті на зарубіжний рахунок, то тягти податки до бюджету РФ начебто не потрібно - за умови, що вся діяльність відбувається поза Росією. За ст. 209 ПК РФ, фізичні особи, які не є податковими резидентами, сплачують податок у РФ лише з доходів від джерел у самій Росії. Закордонні гонорари до таких джерел не належать правда?

А тепер спитаємо себе, яким має бути видавництво за кордоном, що опублікує російську книгу російською чи візьме в переклад без залученості в держпрограму. Та нормальним, скажете ви, бо це єдиний спосіб читати з Росії чесно. І одразу ж умовно перемістимось на безкраї простори матушки-Росії, де не рятує навіть дім на Рубльовці.

Римський рахунок, вихід через чистилище

На території РФ іноагенти позбавлені більшості податкових пільг, у тому числі, прав на майнові відрахування та звільнення від податку на продаж нерухомості після тривалого володіння. Вони зобов'язані платити 30% із повної суми продажу, навіть якщо володіли квартирами 20 років. 

Відсутність фінансової допомоги від держави означає, що іноагенти більше не можуть оформляти соціальні виплати на лікування та навчання. В них майже немає імунітету на оподаткування подарунків та спадщини, але і це ще не весь іспанський чобіт.

Якщо письменник є податковим резидентом РФ (живе за кордоном менше 183 днів на рік), він зобов'язаний сплачувати податки зі всіх своїх доходів по всьому світу. Будь-яка копійка, зароблена таким іноагентом (навіть за кордоном), має оподатковуватись у Росії за ставкою 30%.

Головний трілл - щодо іноагентів у РФ діє Закон про спецрахунки типу "І" ("і" велика) 1 березня 2025 року. Всі виплати іноагенту від творчої діяльності - а це авторські винагороди (гонорари), роялті, доходи від продажу чи оренди майна - мають надходити на спеціальний рахунок у російських рублях. Іноагент не може розпоряджатися цими грошима на час перебування в реєстрі. Зняти їх або перевести за кордон можна лише після виключення з ІА-списку Мін'юсту РФ. Зате держава може пріоритетно списувати податки штрафи з цього рахунку (наприклад, за відсутність ІА-маркування на книгах).

І контрольний - подвійне оподаткування. Росія ще в 2023 році призупинила дію податкових угод (СІДН) з багатьма країнами - навіть з Італією. Тож, письменникові зі статусом іноагента, швидше за все, доведеться сплатити податок двічі: у країні проживання та 30% у Росії. Повний список тут.

Тож, положенню таких людей, як Людмила Уліцька, можна тільки поспівчувати. З іншого боку, мужність зберігати громадянство країни, яке не видавав ані теперішній, ані якийсь інший уряд, заслуговує на повагу. Бо ми ж звикли перевіряти книги, а не читати, шукати помилки, а не зміст, скасовувати, а не публікувати, брати громадянство чи позбавлятися від нього, а не зберігати. Звикли жити в трикутнику Карпмана “Діти - Їжа - Податки”, але так і не питаємо себе, як позбавити себе статусу маріонетки життя.

КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Великий та Жахливий: кейс Акуніна - Булгакова

Image by @MZarzhytska on X & Google AI

Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  грудень  січень  лютий   

Поняття заборони є психологічно сильним. Якщо досліджувати його етимологію, походить воно від слова “борона” - сільськогосподарського інструменту для орання землі та специфічного позначення меж. Борону, ймовірно, клали, як зараз кладуть залізний брусок у на касі супермаркету - між товарами одного та іншого покупця.

Тобто, заборона стосується належності товару, а не мови чи національності покупця. В цьому контексті розглянемо серію маніпуляцій навколо відомих письменників, чиї твори виявились “забороненими” і в Україні, й у Росії.

В минулому репортажі місяця за допомогою діючого законодавства України ми відокремили право та ембарго. Сьогодні звернемо увагу на поняття забороненого та небажаного. 

Борис Акунін: британський радник чи британський зрадник?

Питання про те, чи заборонений в Україні Акунін, на пересічному рівні навіть і не стоїть. Якщо спитати більш-менш начуваних у темі, почуємо відповідь: “Так, звісно, заборонений”, а на питання “ Чому?” - “Бо він пише російською та просуває імперські наративи”. 

Звісно ж, на думку таких експертів, Григорій Шалвович зобов'язаний писати з позиції патріотично налаштованого грузина, якого “душили-душили, душили-душили” - але автор цієї публікації (і ви теж?) не бачили грузина, якого можна отак-от взяти й задушити. Навіть Саакашвілі.

Тим не менше, про це згадувалось - в сенсі, про заборону, а що там заборонялось, уже й не пам'ятає ніхто. Горький би тут мовив, але цю фразу всі знають.

Пропала грамота: без оковитої розбересся?

У 2017-му набув чинності український закон, який зобов’язав імпортерів отримувати дозволи на ввезення книг з Російської Федерації. На початку квітня 2017-го з'явився список видань, які цей орган не дозволив завозити. Окремі томи серії Бориса Акуніна (псевдонім Г.Ш.Чхартішвілі) «Історія Російської держави» - в т.ч. «Від витоків до монгольської навали» та «Ординський період», - на думку Експертної ради, містили «імперські наративи», викривлення історичних фактів та російський погляд на історію України.

Ми не будемо коментувати профільно цей момент, бо не знаємо, що там насправді написано, і чому цей “російський погляд” такий страшний. Зауважимо лише момент зникнення списку видань 2017 року з браузерної видачі, а також неможливість отримати його з сайту Держкомтелерадіо в pdf-форматі, навіть із єдино притомного повідомлення на mdoffice.com.ua від 7 квітня 2017 року. Тож, будемо думати, що то є вплив “російського погляду”.

На додачу, сайт Держкомтелерадіо так само не любить VPN, як і Мінюст РФ, але ми маємо на те право. Тим не менше, вдалося знайти список за 10 січня 2022 року, але відкрити його змогли не одразу. Натискання на скачуваний файл чомусь перекидало в Google Play, із пропозицією встановити Microsoft Copilot. Як то кажуть, “не будь злом”. 

В цьому цікавезному списку - два вищевказані томи Б.Акуніна і, зокрема, “Симфонія пітьми” Чингіза Абдуллаєва, в якій ідеться хіба що про засудження превентивних ударів по Палестинській автономії, але в контексті української політики такі образи виглядають не те щоби смішно, а й страшно. Та, коли Якобсону - чи генералу без імені - прикро, ми особливо радіємо.

Тим паче, коли до списку “відмовлених” потрапляють “700 новых устных тем по английскому языку”. 

“Так был ли мальчик-то?”

Для того, аби розрубати цей гордіїв вузол, звернімо увагу на формулювання Держкомтелерадіо “відмова виданням у ввезенні”. Тобто, Борис Акунін як автор в Україні (й навіть як резидент Великої Британії)  не заборонений - є обмеження на ввезення конкретних видань із Російської Федерації. Крім списку заборонених видань (про який ми писали у "Мовнюку" від 7-14 грудня 2025 року), дозволимо собі використати термін “відмовлені”. До переліку “відмовлених”, скажімо, пригоди Ераста Фандоріна не входять - крім правил ембарго, що забороняють ввезення книжкової продукції з РФ та країн-сателітів (Білорусь, Іран).

Наразі, Борис Акунін оголошений "терористом і екстремістом" у РФ, а його книги вилучають з продажу за правилами “нового крематорію”. У 2024–2025 рр. проти нього відкрили кримінальні справи, а суди Москви оголосили вироки заочно.

Повний “трюм”

Тим не менше, “британський синдром” росіян впливає на український ринок не менш жахливо, аніж “російський погляд”. Книги Акуніна в українському перекладі були, і права на них мало харківське видавництво «Фоліо». Зараз продаються тільки залишки тиражів, а нові проєкти майже не з'являються.

Звісно, стиль Григорія Шалвовича витримає не кожен. Суто на нашу думку, в деяких моментах його “заносить”. Втім, консерватизм чи лібералізм сам по собі не може бути визначником, а власна форма вираження думки опозиційного інтелектуала завжди сильніше за кальковану пропаганду.

“Это какой-то…позор!”

До речі, ще одна лепта до скрині збереження національної пам'яті. Антибулгаковська хвиля минула друга, бо перша трапилась … в 2021 році, як завжди, не одразу після виходу “списку Зорге”. Не одразу, але разом зі скандалом через заяви про нібито «повну заборону Булгакова та Акуніна».

 Держкомтелерадіо лише підтвердило, що обмеження стосуються конкретних видань (російських тиражів), у передмовах або змісті яких містилася антиукраїнська пропаганда або згадувалися особи з санкційних списків.

Художні твори про Ераста Фандоріна ніколи не були заборонені за змістом - ані в Україні, ані в РФ. Після 24 лютого 2022 року будь-яка книга Акуніна, надрукована в Росії, є незаконною для офіційного продажу в Україні, незалежно від її змісту - на рівних правах з іншими книгами, які друкуються там же.

А от з Булгаковим складніше - він же пам'ятник.

Вовки психологів, або Was Ist Das

23 січня 2021 року представник Держкомтелерадіо Сергій Олійник дає агентству «Укрінформ» не менш одіозне інтерв'ю, після якого страшно читати “Котигорошка”. Хвиля кідбейту, що трусила російських психологів за років десять до початку повномасштабки, докотилась і до Києва. Стандартна у таких випадках істерія третього роду розгойдує хвилю публікацій, де ЗМІ діляться на два табори: викривачі та спростовувачі. 

Ми зробили запит на Gemini скласти весь список медіа - учасників обговорень, і ось що вийшло:

1. «Укрінформ» як першоджерело інтерв'ю, де “пояснювалося, що заборонено ввезення конкретних тиражів із РФ через пропаганду, а не самі твори” (цитую формулювання Gemini, адже в списку заборонених видань цих творів, дійсно, нема).
2. «Фокус» (29.01.2021) із публікацією "В Гостелерадио рассказали, почему запретили книги Акунина и «Мастера и Маргариту»". «Українські Новини» та Vgorode опублікували новини про обмеження ввозу російських видань.
3. «Страна.ua» (1.02.2021) активно просуває твердження про повну заборону книг Б.Акуніна про Ераста Фандоріна, пізніше визнає це маніпуляцією.
4. «Главред» запустив аналітику щодо списку видань, які потрапили під обмеження, та причин “відмовленості”
5. «Детектор медіа» з оглядом "Фейк: в Україні заборонили Булгакова, Акуніна та казки про Іллю Муромця".
6. «Без Брехні» зі спростуванням - про те, як росагітпроп використав інтерв'ю С.Олійника.
7. «Радіо Свобода» з аналітикою про культурну політику та спростуванням чуток про “заборону самих творів”. Тобто, інквізиції нема, але як читати?

1. Офіційне інтернет-представництво Президента України. І тут починається найцікавіше з боку ШІ-аналітики - “мінправди” в епоху браузерної кризи . Перше твердження: Володимир Зеленський в лютому 2021 у своєму влозі як головний спростовувач, показує книги Акуніна, придбані в Києві (сподіваємось, не на Кругловці). Друге твердження: У 2023 році російські пранкери зателефонували Акуніну, видаючи себе за Зеленського. Письменник, думаючи, що говорить з президентом України, підтримав її. Цей запис (що “виглядає як відеодзвінок”) спричинив оголошення в РФ Акуніна «терористом» і заборону його творів “за статусом”.
2. Сайт Держкомтелерадіо (comin.gov.ua) — офіційні, але, на жаль, зниклі в невідомому напрямку (принаймні, з Google Chrome та Gemini) роз'яснення різниці між забороною автора та обмеженням імпорту.
3. NV (Новое Время) — писали про реакцію президента (Gemini) та роз'яснювали ще один, на жаль, відсутній текст (різницю між змістом книги та фізичним ввезенням з країни-агресора).
4. «Гордон» — випустили матеріал "Чи забороняли в Україні книжки Булгакова й Акуніна? Головне про скандал"
5. І, нарешті, ВВС (це наша найвласніша знахідка) *смерть на похоронах* про покійного  - або добре, або не читайте.

Париж: підсумувати й померти

Щодо кідбейту, в контексті нашого вже спростування про французький трафік "КнижКави" не можу не згадати Telegram. Варто було зробити там пост потенційної покладності, як аналітична загадка місяця стала на свої місця. І Cherburgnet там теж існує, монсеньори й монсеньорити.

В цьому сенсі не можу не поділитись “висновками” Gemini by Google AI, наданими у відповідь на запит про заборону Акуніна в Україні: 

Резюме: В Україні заборонені не "думки" Акуніна, а російський папір, на якому вони надруковані. Це частина стратегії культурного відмежування від країни-агресора.

Інакше кажучи, якщо ми передрукуємо думки Г.Ш.Чхартішвілі на український папір, вони одразу стануть прийнятними. Хто творець, того і ложка. 

В наступному репортажі місяця торкнемося українського питання "власного вибору", а на весь лютий даруємо читачам насолоду читати триллери Мін'юсту РФ про іноагентів, небажаних та податки.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про право видаватись російською в Україні, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 

КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!

Тут може бути ваша експертна думка.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net