Автор Марія Заржицька
Ми любимо курси літературної майстерності за те, що вони вчать нас писати правильно. Тобто, так, як вимагають канони класичної літератури, яким би новаторським не був наш жанр. Багато хто, справді, отримує на цих курсах поштовх для підйому нагору і навіть публікується.
Проте, письменник, перебуваючи в потоці творчого процесу, не завжди уявляє, що і для кого він пише. Так з’являються нескінченні стоси фентезі, кульгавої пінкертонівщини, рефлексій та інших травмописань, які радше б вилежали й переродилися, ніж загинути в болотах літературних бірж. На жаль, наш письменницький час уже не характеризується кризою чистого аркуша. Це аркуш, уже безнадійно виписаний, обговорений та закоментований сотнями невдах, які бояться поглянути у вічі ринку.
Отже, розмова наша сьогодні буде доволі різкою й безкомпромісною, оскільки справа стосується не лише письменницького майбуття.
Чотири “не”, і п’яте за гроші
Для початку згадаємо постулати, без яких неможливо вийти на ринок.
не всі книжки хороші, як і не все, що є їстівним, годиться до їжі;
не всі книжки мають бути виданими, як би того не хотілось авторові, видавцеві й навіть спонсорові;
не кожен, хто пише, повинен бути читаним, відомим та знаним;
не все, що ви хочете сказати, має бути сказане, записане чи надруковане.
Отже, “не можу мовчати” може означати “не вмію мовчати”. І це не про ломку інтроверсії, бо інтроверсія - всього лише спосіб пізнання світу зсередини себе, а не мушлю, в якій зручно творити фантазії про світ.
На цьому етапі одразу відмітаємо кілька типів соціального меседжу:
Травмописання. Люди, які воліють довіку сидіти у вавках і тягти туди інших, нікому не цікаві. Звучить жорстоко, але факт. Ваші стосунки з батьками, вихователькою дитсадочка, однолітками, ваші сексуальні розлади, харчові травми тощо - ваші проблеми.
Замовляння. Це особливий тип літератури, яка сподівається причарувати літературного агента, весь редакторський колектив і читачів на додачу. Магічне мислення не в моді, - гірш того, зчитується між рядків, переповнених усілякими потойбічними істотами, амулетами й ритуалами.
Псевдомесіанство. Прагнення паразитувати на чужих травмах означає незадоволену потребу в увазі до власних, а це відправляє до першого пункту нашого стоп-списку.
Тож, один з найбільших міфів сучасного автора - “мої твори не читають”. Тут питання полягає в тому, скільки часу потрібно фахівцю, аби зрозуміти, що за текст перед ним, і що з ним робити далі, й чи вартий він подальшої уваги, коли в черзі на прочитання стоїть іще кількадесят.
Якщо "ЛГБТ+ - письменник" - єдине, що ви можете про себе сказати, вам, справді, нема чого робити в літературі. Кому прикро, присвятіть час розгляданню чобота Версаче.
Інферно, психо та занавіс
Переходимо до роману як до великої літературної форми, з якою воліє мати справу сучасний, так чи інакше, освічений та поінформований читач. Для початку, спитаємо себе, звідки він, якою мовою говорить, і які принципи сповідує.
Ми про те, якою мовою ви будете говорити з читачем, що збираєтеся змінити в його світогляді та як хочете поєднати свій та його світ. Якщо йдеться про пояснення, одразу відкладайте ручку з папером і, трохи відпочивши, беріться за написання підручників. Можливо, без спеціальної освіти вам це вдасться.
Читач буде почуватись саме так, як ви маєте на увазі. Атмосферність, занурення, ототожнення, катарсис, життєві зміни чи огидний емоційний осадок залежить не тільки від майстерності.
Структура, синопсис, логлайн і фандом - усе це, безперечно, важливо. Втім, читацьке розчарування є підніжкою, яку ви не планували. Деякі автори досить непогано вивчились писати перші сторінки. Вони неначе розставляють пастку, - особливо, коли текст монотонний, з плутаними зворотами та відверто затягнутими епізодами.
Психопатичне в людині, як правило, відокремлене від сфери творчого. Якщо психопатичне проривається у творче, якщо автор починає заповнювати простір замість героя, якщо зникає відчуття гармонії й цілісності сприйняття “автор - оповідь - герой”, книгу відкладуть. Інстинкт самозбереження працює в переважної більшості людей.
Планка й шпагат
Авторська відповідальність лежить у сфері самокритики. А для того, все ж таки, варто потримати написане в столі та не розповідати про нього, якщо можете. Біда в тому, що частина авторів уже до самокритики не здатні, метушачись між самознічевленням та самовпевненістю, приймаючи лише схвальні відгуки й відкидаючи усе, що є критикою.
Тобто, велика літературна форма є вимогливою. Читач проведе з романом, як мінімум, в пять-десять разів більше часу, ніж з оповіданням чи есе. І тут варто взятись за думку, де саме читач знайде ваш роман.
Страх бути бібліотечним автором - мабуть, найсильніший у часи яскравих книжкових полиць та бадьорих буктоків. Ще страшніше опинитись у розстрільному списку через порушення кодексу ІА. Мабуть, найжорстокішим методом розправи з автором у сучасному книжкарстві є видання чи преміювання з подальшим кенселінгом усіх благ.
Планка, що ви її собі задали, визначає подальший шлях роботи з твором.
Банально: початок
Ми вже трохи писали про тренди, а тепер зібрали вимоги до сучасної української романістики в такий собі чек-лист.
Обсяг роману. Можна писати товсту книжку, можна писати тонку. Страх перед великими й товстими книгами дорівнює, приблизно, страху перед довготривалими, майже родинними стосунками. Можна досягти середнього об’єму, але це вважається еквілібристикою.
Терапевтичні можливості. Якщо ви лікар, визначтеся зі спеціалізацією. Поворотність, об’ємність, ототожнення, розвантаження - лише частина інструментарію. Наш час потребує майстрів лікування істерії, а це завжди опір.
Фокальність. Я-роман не більш впливовий, ніж Вони-роман, і важливо тримати читача в фокусі світогляду персонажа, що займає певну сцену чи весь твір. Фокальний персонаж ходить, говорить і діє за межами особистості автора й читача. Це людина, якій потрібно повірити.
Криза раціональності. Справді успішним є автор, що примудряється вступити в процес контрперсоналізації, змусивши читача визнати, що не все піддається осмисленню тут і тепер.
Вдосконалення. Читач має відкласти книгу повністю прочитаною - неважливо, за який термін, але з відчуттям особистого досягнення. Ніщо так не надихає читати автора знову. І тут. справді, варто боятися галочки в читацькому щоденнику.
Наостанок в сьогоднішньому випуску - поради майстрів та впливових читачів, зібрані “КнижКавою” на весняних літературних подіях.
Не переборщити з болем. Переборщити з емоціями від болю - можна (Ірен Роздобудько).
Правдивість, чесність, унікальність без тиску емоціями та повтором (Тетяна Білімова)
Найкраще перше речення, круте останнє слово (Валентина Комар)
Не споживати - проживати (Ірина Власенко).
Не загубитись серед видавничого портфелю (Роман Голубовський).
Автор повинен бути розумним (Іван Шаран).
Аудит в голові означає прибирання (Тамара Горіха Зерня).
Якщо ти не знаєш історії - тебе обстрілюють ракетами (Віталій Капранов).
Святий обов’язок письменника - надрукувати якомога менше книжок (Віталій Запека)
Я не розумію тих письменників і літераторів, які не пишуть (Василь Головецький).
Багато читати й не лякатися впливів (Богдана Романцова).
Письменницький професіоналізм виявляється у здатності написати антипатичного героя (Остап Слівінський).
Цього Книжкового Арсеналу видавництво Stretovych презентувало книгу “Концентрований курс письменницької майстерності” від 20-ти найвідоміших українських письменників, із кейсовим натхненням та творчим практикумом. Це другий посібник від наших авторів, виданий Сергієм та Світланою Стретовичами після “Пиши сильно”, опублікованого видавництвом Pabulum у 2019 році.
Немає коментарів:
Дописати коментар