Автор Марія Заржицька
Виявляється, не лише Київ стає центром архітектурних суперечок. Там, де нове зтикається зі старим, а утилітарне бачення - з мистецьким, скандалів не оминути, і хто, як не парижани, це знають. Сьогодні згадуємо одне з найгучніших зіткнень на мистецькому грунті - протистояння навколо скульптурної групи “Два рівні”, більше відомої як “колони Бюрена”, що знаходяться перед Міністерством культури Франції, розташованому в палаці Пале-Рояль.
Резиденція: від кардиналів до масонів
Палац Пале-Рояль добре відомий шанувальникам творчості Олександра Дюма - старшого. Ця велична будівля, зведена в 1628 році для першого міністра Людовіка ХІІІ, кардинала Рішельє, фігурує в трилогії “Три мушкетери”, спочатку як резиденція “сірого кардинала”, а потім - його наступника, за чутками, не менш закоханого в королеву, аніж його попередник. Саме за часів кардінала Джуліо Мазаріні Пале-Рояль став своєрідним центром розвитку французької культури.
Кардінал Мазаріні, продовжуючи політику свого попередника Рішельє - і не тільки, бо це була на той час перевірена практика зміцнення абсолютизму - підвищував податки, що було, звичайно ж, використане групою придворних заколотників під назвою Фронда як привід для перехоплення влади. На два роки їм навіть вдалося відсторонити Мазаріні, але він повернувся, аби стати першим міністром уже при молодому королі, відомому як Людовік ХІV, або Король-Сонце.
Ці події доволі детально й захопливо описуються в сіквелах “Три мушкетери: двадцять років потому” і “Три мушкетери: десять років потому”, де Пале-Рояль стає одним з осередків сюжетних інтриг. До того ж, кардинал Мазаріні, на відміну від свого попередника, що був, по суті, меценатом самого себе, приділяв значну увагу розвитку бібліотечної справи, в якій Рішельє відзначився хіба що передачею власної бібліотеки Сорбонні.
Утративши через Фронду свою першу бібліотеку, Мазаріні почав знову їі збирати. Ще за часів першої зібрання книг він мав власного бібліографа, Габріеля Ноде, який допоміг йому зібрати більше 40000 видань та рукописів та став автором “Порад для біблітекаря”, першого посібника з бібліотечної справи, твору “Політична бібліографія” та інших праць, співзвучних з потребами того часу. На жаль, Ноде не вдалося стати відновлювачем другої бібліотеки в Пале-Роялі, бо на шляху до Парижу він помер.
Окрім паризького екземпляру рідкісної Біблії Гутенберга, Мазаріні належали більше 40000 видань, зібраних Ноде по всій Європі. Бібліотека Мазаріні вижила під час Французької Революції, як і Пале-Рояль, - зокрема, через те, що його тодішній резидент, герцог Орлеанський, став на сторону революціонерів.
Рівність: перші ознаки
З боку герцогів Орлеанських, це була не дивина. Ще Людовік ХІV намагався замирити цю неофрондистську гілку своїх родичів, надавши їм Пале-Рояль в якості резиденції. Тут уважний та досвідчений читач одразу згадає події, описувані в перших томах “Анжеліки” Анн та Сержа Голонів, де герцог Орлеанський був одним з найпідступніших інтриганів, який, хоч і не тримався тодішньої Фронди, але був уразливий щодо неї через особисті амбіції молодшого брата короля.
Герцоги Орлеанські припинили своє існування як аристократи під час Французької революції, ставши звичайними громадянами з прізвищем Егаліте. Філіп Егаліте, колишній герцог Луї Філіп Жозеф д’Орлеан, ще в 1771 році став Великим магістром Великого сходу Франції та вирізнявся ліберальними поглядами. Втім, зрада сюзерену не оминула і його долі. Він загинув у політичних сутичках між революціонерами, страчений ними за звинуваченням у змові - втім, навіть роялісти віддали шану його шляхетності на ешафоті.
За часів останнього герцога Орлеанського Пале-Рояль набув досить специфічної слави. Лібералізм герцога спонукав його не лише відкрити сади палацу для відвідання всіма бажаючими, не лише додати до існуючого мольєрівського театру ляльковий, а й наповнити його людьми, що готові були днями гуляти серед шаленого багатства, засідати в кав'ярнях, читаючи там газети, книги та журнали й тут же їх обговорюючи.
Тим часом, в аркадах палацу збиралися паризькі повії, й це стало першою ознакою занепаду грандіозного проекту. Ті самі повії, після падіння Наполеона під натиском військ Російської імперії, розважали переможців, а сам Пале-Рояль на чотири роки став Офіцерським клубом для російського гарнізону.
Паризькі добудови: початок
Підходячи, власне, до історії з колонами, зауважимо, що колони Бюрена були не першою спробою доповнити будівлю епохи барокко. Першим добудовником став сам Філіп Егаліте, який перед відкриттям садів Пале-Роялю для громадського доступу поставив у його дворі колонади з лавками. Щодо проекту Даніеля Бюрена, він ознаменував пік французького постмодернізму в кінці ХХ століття, що в образотворчому мистецтві позначив себе одним з напрямків під гучною назвою “концептуалізм”.
В 1986 році Даніель Бюрен, відомий на той час концептуаліст, що заперечував існування мистецтва поза його контекстом, звів у дворі Пале-Роялю, на той час уже резиденції Міністерства культури Франції, 260 паралельних колон різної висоти, але в одному стилі. Цей стиль належав Бюрену як впізнаваний - контрастні смуги, в яких обов'язково присутній білий колір.
Ще в 1969 році Бюрен оголосив себе поза системою тодішнього мистецтва, відмовившись створювати “вигадані” картини. Він виклав свої погляди в декларації, вже будучи учасником товариства BMPT (Buren, Mosset, Parmentier, Toroni), що утворило свою назву від прізвищ відомих концептуалістів. Вони критикували художні інституції за сталість візуальних стандартів, експериментуючи з колективним авторством, але зберігаючи власні стилі та контроль авторів над творами.
Те, що показане
Втім, те, що створив Бюрен в Пале-Роялі, викликало сутички на вищому державному рівні. Тодішній міністр культури Франції Франсуа Леотар був готовий власноруч знищити колони, зведення яких підтримував попередній міністр Жак Ланг, який, в свою чергу, втілював ідею президента Франсуа Міттерана. Завадити зведенню колон, що виглядали, м'яко кажучи, дивно на фоні бароккової пам'ятки, намагався Жак Шірак, який на той момент був мером Парижа.
Де-факто, вищі французькі кола зійшлися в майже класичній сутичці політичного протиборства. Соціалісти підтримували зведення коло Бюрена, голлісти були категорично проти, але на остаточне рішення залишити творіння Бюрена в спокої могли вплинути, що називається, навпаки, солдафонські наміри Леотара, колишнього міністра оборони. Серця парижан цього б не витримали, й колони Бюрена - якого, крім несмаку, ще й звинуватили в продажності владі - лишились у дворі Пале-Роялю.
До речі, Леотар був єдиним антиголлістом у цій ситуації, а саме, представником Союзу за французьку демократію, створеного, зокрема, на противагу голлістам за підтримки Жіскар д'Естена, попередника Міттерана на президентському посту.
Мистецький скандал, хоч і, врешті, осів на дно суспільних настроїв, став знаковим для всього франкомовного суспільства. Так, у канадському фільмі "Bon cop, bad cop" поліцейський з Онтаріо робить їдке зауваження своєму колезі з Квебеку в суперечці про хокейні правила: "Рівень не той".
Жодних васалів: Бюрен протестує знову
Втім, "Два рівня" недовго перебували в спокої. ХХІ століття і розвиток постмодернізму - ба, навіть його криза, що відобразилась у творчості Бенксі - спонукали до висунення іншого концепту. Омаж є присвятою творчості певного митця, і саме цей спосіб виконання похідного твору намагався використати паризький вуличний митець Le Module De Zeer у 2018 році, обклеївши галерейні колони Пале-Роялю смугами, перпендикулярними смугам колон Бюрена.
Надзвичайно відомий на той час митець аж зовсім не був задоволений таким знаком вклоніння і затребував видалити смуги LMDZ. Міністерство культури Франції змушено було погодитись на його вимоги, підкресливши, що воно є осередком не лише культури, а й авторських прав. Утім, дещо вони - як і Бюрен - все ж таки, не наголосили.
Під час існування товариства ВМРТ до нього входив нині покійний художник Мішель Пармантьє, що створював об'єкти, співзвучні з творчістю Бюрена. Це були якраз горизонтальні смуги, в тому числі, чорно-білої гами. Втім, саме Пармантьє був каталізатором розпаду товариства, першим оголосивши про припинення його існування. Схоже, це настільки засмутило Бюрена, що він став заперечувати існування коли-небудь товариства ВМРТ як такого.
Щодо самого Бюрена, він лишився королем напрямку. Його новий витвір знову розташувався у владних колах. В 2021 році він установив скляні панелі кольорів французького прапору на даху Єлисейського палацу - тобто, резиденції теперішнього президента Франції Емманюеля Макрона. Сам або в співавторстві, Бюрен створив біля десятка книг про власне мистецтво (зокрема, «Les Écrits (1965–2016), «Ponctuations» (2008) та «Comme un jeu d’enfant» (2014) ), ставши ілюстратором до них.
Про скандал з LMDZ майже не говорять, хоча про нього в 2018 році згадали навіть індійські газети, майже дослівно перебравши тексти з французьких видань. Двір Пале-Роялю, що до колон Бюрена був місцем парковки урядових машин, відвідуваний туристами, які жваво фотографуються на фоні колон, а те, що лишається після них, мабуть, прибирає мадам Помпадур.
Концептуальний напрямок, що захищає ідею, виражену в мистецькому образі, - той, що був озвучений Джозефом Кошутом як сила ідеї, а не матеріалу, - відступає перед несподіваним натиском нового бачення. Так, днями в столиці України відкрилася виставка фламандсько-українського мистецтва, де ключовим є маніфест Яна ван Вунсела. Він вказує на системний характер мистецтва, що "завжди штучним і ніколи - спонтанним".
КнижКава в Telegram та Х - майже детективна історія
Жодного спаму.
Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар