Image by @MZarzhytska
Автор Марія Заржицька Буття поета, випуск 3
З давніх давен вважалося почесним приймати в себе митців слова, що мандрували від міста до міста, часто з музичними інструментами, та слугували своєрідним містком між землями, віддаленими одне від одного. Поезія супроводжувала побутове, релігійне життя, обряди та ритуали, військові походи, визначні події - від народження до смерті.
Тема, що ми її торкнулися в попередньому випуску, помалу занурює нас в проблематику творчості поета як такого. Хто він, навіщо він, чому суспільство має віддавати йому певні блага і приділяти не менше, а то й більше уваги, ніж кулінарним добіркам чи коміксам.
Поети: генетичне походження виду
Ще в стародавньому світі гарне виховання передбачало хоча б елементарне вміння віршувати. В європейському середньовічному суспільстві функція, здебільшого, покладалася на мандрівних чи придворних співців та труверів. Школяри та студенти охоче складали поезії, ще й сатиричного вмісту, стаючи частиною культури вагантів.
На відміну від середньовічної Європи, руські землі були письменними й мали так звану комунікативну поетику, в якій вірш, билина, дума могли складатись в усній формі й так само передаватись. Щось схоже бачимо в ірландській традиції, - але там поети складали привілейований суспільний прошарок, до якого не так просто було потрапити з низів.
Епіка відтворювала історичні події паралельно з хроністикою, але сучасні тлумачі не завжди мають хист розібратись, що ж саме мали на увазі автори, і нерідко звинувачують їх у брехні через власну раціоналізованість та прогалини в опануванні літературних прийомів того часу. Так, "Слово о полку Ігоревім" піддалося, мабуть, найбільшій кількості інсинуацій, у тому числі, мовного штибу.
Народні пісні виростали з віршів невідомих авторів, а з’явлення знаного поетичного твору чи великого поета означало найважливіший етап розвитку мови - літературний. Так свого часу формували мову в своїх країнах середньовічні поеми та баллади (“Кентерберійські оповідання” Дж.Чосера, “Баллада про Робін Гуда”, “Роман про Лиса”).
Українське козацьке суспільство виховувало поетів у бойовому віці або після завершення військового життя, водночас, підтримуючи прошарок непридатних до такого, але спроможних творити. Думи оповідали про найвизначніших постатей козацької доби та події, з ними пов'язані, а пісні здатні були підтримувати бойовий дух у війську та поза межами Січі - там, де козаків чекали додому. В часи гніту народжувалися кобзарі, що несли живе слово від хати до хати, зберігаючи й трансформуючи мовні традиції.
Бути поетом - це… .
Поетика народжується в сфері чуттєвого та чинить найбільший на нього вплив у формі, яка прийнятна людині з народження. В давнину вірші виконувалися нарозспів - ця форма, зокрема, збереглася у різноманітних молитовних практиках. Так, Псалтир складається зі 150 псалмів, більшість яких укладена Давидом, ізраїльським царем. Він славився вмінням не лише віршувати, а й співати, притишаючи тим самим злого духа в цареві Саулі.
Озвучність та музичність - настільки невід’ємні риси поезії, що про них годі й говорити. Саме вони визначають здатність вірша чи поеми бути почутими, прочитаними й повторюваними. Синтонність, поліфонічність та симфонічність визначає те, наскільки потужно та багатогранно пролунає віршований твір, скільки сенсів у ньому відкриється щоразу.
Монотонність, нотативність та емотивність - ознаки римованого тексту, який лише претендує бути поезією. В той час інтимність та ідіоматика характеризують інтелект вірша, його влучність, здатність підтримати та сформувати вищі рівні мовлення. Компактність думки, ритміка й такт захоплюють увагу читача чи слухача й не відпускають до останньої миті.
Стиль, мелодика, вичерпність або незавершена відкритість думки впливають на здатність вірша бути крилатим, або цитованим, згаданим у потрібний час, асоційованим та вплетеним у тканину життя не лише знавців, але й звичайних людей.
Вірш, перекладений на музику, запам'ятовується першим, а читане в абетці - основним. Якщо колискова прокопує грунт, то абетка кладе фундамент, а якими будуть поверхи й дах, залежить від подальшого життя.
Змусити до гармонії
Якщо аналізувати українську поетику, видно, що найзнаменитіші постаті з’являлися під час великих суспільних перетворень. Т.Шевченко творив на зламі кріпосного права, Франко - на розломі галицької ментальності. Другий пік творчості Л.Глібова прийшовся на передреволюційні роки, а В.Сосюра став безпосереднім учасником подій, за які йому потім довелося пошкодувати.
Комуністична епоха дала Україні поетів, які, попри все, розкривали її сутність, утверждали й давали жити - В.Симоненко, М.Рильський, П.Тичина, Л.Костенко, В.Стус. Їхня громадянська й інтимна лірика викликала спротив ненависників тільки тому, що творила гармонію - навіть якщо поет був переконаний у правильності обраного Україною шляху.
Ринок талантів і боротьба за виживання
Українська поезія продовжувала вкладатись у музику й робила це навіть у лещатах утисків та партійних ліній (А.Малишко, Ю.Рибчинський, І.Поклад, В.Крищенко, І.Білозір та ін.). Популяризації їхньої творчості, як не дивно, сприяло і радіо, й телебачення з двома місцевими каналами та одним центральним.
90-ті роки позначилися сумішшю розпачливого й гумористичного ставлення до нової дійсності (І.Драч, П.Глазовий). Пошуки кордонів незалежності й заглиблення в урбаністику позначилися з’явленням на поетичній сцені С.Жадана. Пасіонарна лірика й поетика барикад пролунала в збірках О.Забужко, а чоловіча грань інтимності - в поезії Юрка Їздрика.
Через вивільнення української літератури з пут ринковості з’явилася величезна кількість гуртків, конкурсів та премій, мистецьких об’єднань та спільнот, поетичних часописів та блогів, у яких поети роблять себе помітними самостійно або в колі однодумців.
Поезія настільки відчайдушно рвонула в Інтернет, що одразу стала помітною, й не лише це - видною. Ми знову починаємо лунати потужно та багатоголосно, але імідж поета в Україні так і лишається двоколірним. Він або білий - страждалець у злиднях - або чорний, облещений владними угрупуваннями чи грішми за попсу.
Погані вірші - хороша музика
Будь-який фронтмен від сучасної поезії переконливо скаже, що музику можна творити без порожнього капелюха. Звісно, ми навряд чи почуємо історії неуспіху, бо це немодно й засмучує, - але про смуток нам постійно оповідають з радіодинаміків, і досить однотипно.
Якщо вже згадували українську популярну музику довоєнної епохи, то віршів у ній було напрочуд багато. Настільки багато, що попсою назвати це язик не повертається - ми просто пам’ятаємо, й можемо наспівати навіть уві сні. Тексти могли були складними чи простими, навіть елементарними, як у "Аква Віти", але миттєво відкладалися в пам'яті разом із музикою.
Такої самої ліричності й проникливості набула поетика української рок-культури, переспівати яку мало кому вдається (О.Скрипка, О.Лапоногов, О.Карамазов, А.Кузьменко, С.Вакарчук, Т.Чубай). О.Пономарьов став автором проекту, в якому взяв участь, як поет, але авторство творів не афішується на широкий загал, - і це, справді, проблема української лібреттистики. І.Білик створила феномен, який не піддається скільки-небудь свідомому аналізу літературознавців, а О.Вінник і досі продовжує дратувати Ніно, яка з кимось там п’є вино - вже українською.
Бізнес-поет - пфе, але ж… .
Зі з’явленням соцмереж - та й взагалі, можливості публікуватись онлайн - віршування перейшло зі статусу шухлядного хобі в почесну місію донесення своїх думок широкій громадськості. Поети-старовинники воліють збирати останні копійки на публікацію тоненького збірничка, тоді як частина їхніх колег не соромиться презентувати хоча б частину свого доробку широкій громадськості.
Камерність як була, так і лишиться ознакою життя поета, - проте, громадські читання не оминуть ані талановитих, ані посередніх. Дилемма Моцарта й Сальєрі хвилюватиме не одне покоління, але ховатись Моцарт точно не любив.
Крах позиціонування
В Україні настільки багато талановитого віршування, що ми можемо обирати з найкращого - проте, чомусь воліємо не помічати очевидних переваг такого життя. Зі з’явленням форумів у нас все більше можливості знайомитись із сучасними поетами, але ми воліємо крутитись біля стендів із дарк-романістикою.
Є ще одна проблема - нерозуміння самими поетами призначення своїх віршів. Це трапляється зі спорадичною поезією, але досвідчені теж не завжди можуть віднайти точку популярності. Для прикладу перелічимо різновиди поезії, що нам трапляється:
щоденникова
альбомна
побутова
вітальна
народна
камерна
сценічна
драматична
бардівська
труверська
гумористична
сатирична
епіграми
“пиріжки”
комедійна
“поезія блазня”
пасіонарна
духовна.
В цій колонці “поезія Ляпіса” виходить на позицію розваги редакторів, та не завше.
Окремо варто згадати поезію для збірок та ту, що може бути видана самостійним накладом - важливо, як, де і кому ви її збираєтеся продавати. Вся ця прагматика буття поета стане предметом наступної публікації в рубриці "Буття поета". Розглянемо, де публікуватись і як бути почутим раніше, ніж почують тебе.
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар