Автор Марія Заржицька Буття поета, випуск 2
Поетичність української душі - загальновідома риса. З давніх давен ми розмовляємо віршами та піснями, складаємо билини та думи, без усякої спеціальної освіти чи літературних курсів. Українець може позмагатися з ірландським скальдом за свою віршованість в усьому, чого торкається. Може, тому поезією в нас нікого не здивувати?
Втім, останнім часом незалежна громадська думка уникає поетичності. Засилля масової прози на ринку наче відтіснило поезію та поетів у камерні зали гуртків та конкурсів. Видавництва неохоче беруть поетичні збірки або й узагалі не розглядають, лишаючи співцям слова право публікуватись за свій рахунок.
В серії "Буття поета" заглибимось у це питання з різних сторін, та вирішимо, що робити, аби творчість не лишилася зошитом у шухляді. І головне, спробуємо подолати сором інтелігента перед технологіями, що сприяють знаності ваших віршів у широкій аудиторії.
Що за нелюбов?
Прихильність до поезії, мабуть, починає зникати в той самий час, коли вправного читуна ставлять на стільчик. Батьки страшенно люблять нами пишатись, і роблять це з найліпших намірів, даючи нам змогу відчути на собі увагу публіки. Втім, найвдячнішою публікою можуть лишитись чомусь вони.
А буває й інше. Юний чтець утомлюється від слави та замовкає надовго. Замовкає і душа його, пригнічена невідомим, або, співаючи по закутках, стихає поволі, набуваючи рис прагматичності, якою живе оточення. До того ж, садочок та школа стають все вимогливішими - вірші вчити потрібно, для ранішників та на оцінку.
На жаль, читання віршів дітьми просто так у нас практикується лише по театральних студіях, - і те, далеко не всюди. А це є золотим стандартом театрального мистецтва, як і уроку літератури.
“Не ляжеш, доки не вивчиш!”
Рядки поета, що наплакав си в своєму житті, врізаються в нашу душу з першого ж вечора шкільної хандри. Тут би гуляти та гратись, а дорослі знов зі своїми віршами. І, як назло, жодного рядка не лізе в голову. Чи то винне довжелецьке завдання з математики, чи детальні роз’яснення підручника з природознавства, хтозна.
На жаль, сучасні шкільні програми не сприяють розвитку поетичності. Підручники з української мови, що на кожному кроці містили віршовані рядки, завзято намагалися відтіснити програмами НУШ, створеними, мабуть, кимось ображеним, що взяв раціоналізацію як основний вид психологічного захисту.
Втім, правди нема де подіти, й старі підручники поволі вертаються в альтернативи.
“Думи мої, думи… .”
Щойно дорослішаємо, й розуміння гіркої долі українського поета зростає разом з нами. Накопичується статистика біографій, в яких невеселе дитинство поєднується з фізичним або душевним стражданням, поетичне зростання - з дисидентством або підпіллям. Совістю нації бути невигідно, так.
“Та що за макулатуру ти читаєш?” - зудять родичі та знайомі, щойно побачивши на полиці віршовану збірку, придбану майже за безцінь у когось із місцевих поетів. До соціального тягаря додаються заборони та безглузді зміни державної політики, в якій кожне слово поета стає об’єктом вивчення людей з ненавистю до поезії.
Небажання заглядати в поетичні збірки посилюється заангажованістю окремих митців, які зважуються продати свій талант у скарбницю можновладця чи перетворюються на посміховисько, починаючи міркувати про те, чого не знають, і здіймати пропагандистські істерики там, де варто було б відповісти поезією.
Дехто вважає, що під впливом поезії людина стає емоційно вразливою, депресивною, замкненою або надто відвертою. В усякому разі, кожному поетові приписують схильність до декадансу.
Поетика є мелодійністю, й не дивно, що музику не люблять ті, хто уникає віршів. Будь-яка віршованість нагадує про ритм, співзвучність та звучання, змушує замислитись над тим, як ми говоримо, що говоримо і як думаємо взагалі. Вірш проникає там, де проза виявиться надміром, а розмова - марністю.
В наступному випуску звернемось до життєвого досвіду поетів, аби автори змогли взяти з нього те, що відповідає меті їхньої творчості.
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар