Толкін в Україні: історія перекладів

Image by MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька 

Репортаж місяця - квітень 2024 березень

Творчість Джона Рональда Руела Толкіна є каменем спотикання для багатьох - видавців, учених і перекладачів, що не лише намагаються виконати інструкції письменника. Будь-який переклад - справа творча, тим паче, у фентезійній сфері. Проте, історія перекладів толкініани знала різні випадки, коли оригінальні тексти перетворювались і навіть зникали - а все воно, кляте кільце влади.

Сьогодні, в другому репортажі місяця, присвяченому творам Толкіна, ми не будемо шукати Горлума, що, певно, досі прагне отримати “свою пишноту”. Натомість, заглибимось в історію, яка, так чи інакше, дала нам можливість читати й досліджувати великого письменника, а цілій плеяді авторів - їти його стежками.

“Туди і звідти” і біг на місці

“The Hobbit, or There And Back Again”, або славнозвісний “Гобіт” уперше побачив світ в 1937 році, завдяки видавництву George Allen & Unwin. Книга, що спочатку була призначена для дітей, згодом, перетворилася у досить-таки доросле видання, зі складним, розгалуженим світом та філософськими питаннями, що їх розв’язує Більбо Беггінс, дядько Фродо з найпопулярнішого “Володаря Перснів”.

І тут ми одразу натинаємось на кілок, який толкіністи-фани закидають вже не одному перекладачеві. Ефект містера Сьюєрсона спонукає їх наполягати на оригінальному звучанні власних назв - та не лише це. Український переклад “Іліади” у виконанні Степана Руданського лякає тим, чого кожному з нас ажніяк не хочеться - станом хутірського невігласа, не здатного сприйняти жодних іноземних назв без “га”. 

В 1985 році українці вперше змогли читати Толкіна рідною мовою, завдяки перекладу “Гобіта” Олександра Мокровольського з англомовного тексту. Той текст був скороченим радянським виданням, і лише після закінчення роботи над ним перекладач отримав британський оригінал, що змусило його повністю переглянути готову працю. 

Загалом, на той період в СРСР існувало більше десяти перекладів “Гобіта”. Це окрема історія перекладацьких пошуків шляху до оригінальних текстів. Так, В.О.Маторіна, російськомовний український перекладач, вирішила не робити ставку на час, а знайшла спосіб, який, врешті, привів її переклад до колекції Tolkien Estate.

Жінки, Карл!

Водночас, закордонні перекладачі теж вели власну боротьбу за право тлумачити “батька фентезі”. Перший шведський переклад Торе Цеттергольма 1947 року, з ілюстраціями його брата Торбйорна, зазнав невдачі. Цеттергольм був досвідченим журналістом та драматургом, але його режисерський підхід ажніяк не спрацював. 

Толкін змушений був спертися на плече однодумців, ще й жінок. 1962 року фінський творець Країни мумі-тролів Туве Янссон допомогла йому з ілюстраціями нового шведського перекладу. Редакторкою стала її колега зі Швеції, знаменита Астрід Ліндгрен, а перекладачем - Брітт Герда Халлквіст, не лише магістр філософії, а й досвідчений тлумач дитячої літератури.

Що з Мокровольським?

Перший український переклад “Гобіта” вийшов у видавництві “Веселка”, з друком у Києві та Харкові, під назвою “Гобіт, або Мандрівка за імлисті гори”, накладом в 115 тис.примірників. Михайло Біломлинський став автором чорно-білих ілюстрацій, які він зробив для видавництва “Детская литература” в 1976 році. Прообразом Більбо художник обрав актора Євгенія Леонова. 

Друге перевидання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського було випущене в 1992 році, але той самий ілюстратор вніс в обкладинку просто-таки батальні зміни, які повністю відповідали реаліям того часу. Обидва видання - і українське радянське, і другого року незалежності - ще можна знайти, аби насолодитись авторською поетикою та картинками в стилі мультфільмів 60-х.

В 2022 році львівське видавництво “Астролябія” випустило ювілейне видання “Гобіта” в перекладі О.Мокровольського, з оригінальною ілюстрацією Дж.Р.Р.Толкіна на суперобкладинці. Це видання побачило світ за рік до смерті першого українського перекладача “Гобіта”, останнього представника школи українського класичного перекладу на базі журналу “Всесвіт”. На той час в “Астролябії” вже існував новий переклад 2007 року від Олени О’Лір (Олени Бросаліної), яка працює з творами Толкіна по сьогоднішній день.

Проти течії

Попри критику, О.Мокровольський продовжував працювати над перекладами подальших книг Толкіна з серії “Володар перснів”. На початок 2000-х робота цілої низки тлумачів толкініани в Україні була спорадичною, майже волонтерською, - можна сказати, спробами на фоні вже існуючих професійних перекладів російською, які хотіли читати толкіністи.

Справа ускладнилася тим, що Мокровольський вирішив робити не переклад, а переказ. Співпрацюючи з видавництвом “Школа”, він узяв участь в адаптації трилогії Толкіна для молодшого та середнього шкільного віку. Де-факто. Мокровольський повернувся до тих самих баранів - ще й на фоні конкуренції з харківськими видавцями, які на той час уже мали російський переклад Аліни Немірової й вирішили робити з нього українську версію.

Не обійшлося без “третьої сторони” - львівської, що взялася за справу хоч і по-дрогобицьки, але, згідно інструкції письменника, спочатку. Втім, про галицьку перекладачку “Гобіта” широкій громадськості майже нічого не відомо, - крім того, що вона встигла зробити фрагменти перекладу з англійської й дослідила димінутиви, або зменшувальні форми іменників, як одну з самобутніх прикмет украхнської мови.

Та сама зменшувальність потім з’явиться в перекладі толкінівських віршів, наведених у біографічному опусі Гамфрі Карпентера, виданому “Астролябією” в 2022 році, коли ювілейне видання “Гобіта” було запропоноване читацькій аудиторії. 

Повертаючись до перекладів Мокровольського, скажемо, що автор доробив свою титанічну працю за один рік. Він привів “Володаря Перснів” до єдиного знаменника - такого самого адаптованого варіанту “Гобіту” від видавництва “Школа” 2002 року, з ілюстраціями О.Фесенка. 

Дочекавшись кінця харківської епопеї, видавництво “Астролябія” в 2004 році розпочинає свою, з невеличкою відмінністю вже у заголовку.

“Астролябія” та зірка

“Володар перстенів” у перекладі Олени Фешовець (текст) та Катерини Оніщук (вірші) вийшов протягом 2004-2005 рр. В 2006 році він був перевиданий одним томом, а вже в наступному році вийшов “Гобіт” в перекладі Олени О’Лір. Як розповідає фахівчиня, на момент отримання замовлення щодо “Гобіта” вона вже працювала над тим самим твором, що його колись перекладав Толкін - над англосаксонським епосом “Беовульф”. “Гобіт” став першим прозовим твором, який перекладала О’Лір. 

Frodo Baggins уперше став Торбиним, але втеча від російських наративів знову перетворилась у біг із зав’язаними очима - неабиякий герць посеред лісу, де один боєць натинається на іншого, а Беггінс набуває латвійського громадянства, не бажаючи змиритись із виключно польським тлумаченням слова bag. Лише зі з’явленням “гоблінського” перекладу” вибудувалась чітка диспозиція - Торбин та Сумкін. Якщо автор “Гобіту” хотів пожартувати, то це йому вдалось на кілька століть уперед.

Чи то не суміш прозаїчності та віршованості підштовхнули колектив “Астролябії” до співпраці з Назаром Федораком, але на теперішній момент маємо одразу трьох перекладачів поезії Толкіна. Доцент кафедри Українського Католицького Університету, ловець Сковороди - чи вплине це на подальшу кількість редакцій толкініани в “Астролябії”, побачимо.

Що б там не було, а українські читачі мають можливість придбати усього “Володаря Перснів” і “Гобіта” - поки що без артбука, але з, нарешті, офіційним “Сильмариліоном” в перекладі Катерини Оніщук, Олени О’Лір та Назара Федорака. В усякому разі, кругла мідна ручка старого Більбо так і лишається мідною, попри всі кліматичні зміни.

Продовження теми - в спецрепортажі за травень 2025 року

КнижКава в Telegram - 

не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Нетривіальне: арабська сучасна література на ВДНГ

Image by MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Весняний фестиваль “Книжкова Країна” цього року відзначився новими виходами літератури, малодоступної для середньостатистичного читача - не через ціну, а через брак інформації на користь ліній думок. 

Утім, все ж таки долаємо створені за нас упередження, для об’ємного, багатогранного та спокійного погляду на світ, що дозволяє побачити речі, як є, а не як треба.

Видавництво “Нора-Друк” привезло на фестиваль кілька перекладних видань від авторів з країн Близького Сходу та Північної Африки. Автори звертаються до історичного та соціального контексту буття, в якому світ революцій та воєн досліджується в очевидних передумовах, а повсякденне існування розкриває східний світогляд, у його химерності та влучності, тонких візерунках почуттів, текстовому багатстві та поступовому зосередженні на неминучій правді.

Ісам Расім “Аль-Хакруб. Особова справа”

Автор “Африканського танцю”, виданого “Нікою” 2024 року в серії “Арабські історії”, продовжує тему, підняту Ісою Мухаммадом Фуадом стандартних передреволюційних подій у романі “Краватка” (пер.Оксани Прохорович), де кримінальна журналістика втягується в розкрутку новин про серію вбивств та розслідування, що заходить у глухий кут. Безпідставний арешт головного героя відбувається в кінці 80-х років минулого століття, з обставинами, що вплинуть на інформаційну революцію 2011 року. 

“Аль-Хакруб” (пер.Олени Хоміцької) - майже класична орієнтальна розповідь. Документальні події та історія від першої особи переплетені з легендами, поетикою та зворушливими зверненнями до божественого. Текст знімає раціоналістичну напругу і дозволяє зануритись в сюжет із перших рядків. Смирення перед неминучими подіями перетинається зі спробами осягнути причини воєн, розв’язаних “сердитими людьми”, й холодної війни, витоки якої головний герой намагається відшукати в самому собі.

Жаббур Дуейги “Надруковано в Бейруті”

Ліванський письменник Жаббур Дуейгі в своєму іронічному детективі звертається до теми видавничого бізнесу. З головним героєм трапляється несподіванка в дусі біблійної оповіді про Йосипа Прекрасного, таємно проданого своїми братами до Єгипту. Письменник-невдаха, утомившись отримувати відмови щодо свого першого рукопису, влаштовується коректором до друкарні. Врешті, його мрія збувається, але виконала її начальникова дружина. На відміну від Йосипа, головний герой виявляється нестійким до жіночих чар, зовсім невправним детективом, але таємниці друкарства розкриваються перед ним так химерно й несподівано, як тільки може й бути у східних історіях.

Сога Аль-Фіккі “Рейс Каїр - Касабланка”

Близькосхідна жіноча проза цього разу - не про тортури нещасної мусульманської дівчини, що дивом вирвалася з лещат сімейного аб’юзу та стала щасливою мешканкою Західної Європи. Авторка описує досить-таки сучасний світ головної героїні, по-жіночому витончено подаючи деталі навколишнього буття, в дусі “Тисячі й однієї ночі”, створюючи місток між єгипетською та марокканською культурами, що близькі їй за походженням. Проза Сога Аль-Фіккі заслуговує на увагу ще й тому, що письменниця має освіту та досвід з масових комунікацій і створення публікацій для арабських онлайн-медіа.

Халіль Свейлех “Тест на каяття”

Війна в Сирії - ще один аспект сучасної арабської літератури та книг про Близький Схід. Знову перед читачами постає Дамаск, зруйнований бойовими діями. Головним героєм роману стає письменник, що п’ять років тому розпочав заплутані стосунки з журналісткою. Втім, навіть не любов, а ненависть є фокусом уваги для читача, зачарованого відвертим та шляхетним стилем автора. Метафорична мова є й інструментом, і об’єктом споглядання та способом гри, в якій розкриваються події сирійського повсякдення, переплетені, в тому числі, й з нашою історією.

Дякуємо видавництву “Нора-Друк”, письменниці Наталії Чайковській, Ukrinform Press Cеnter та Beirut Art Center чиї матеріали стали в нагоді:

Переклади з арабської: “Краватка” та “Аль Хакруб”

Надруковані в Бейруті. Уривок з роману 

Інтерв’ю Жаббура Дуейги Хуссейнові Насреддіну (арабською мовою) 

Просто слухай. Уривок з роману “Тест на каяття” 

КнижКава в Інстаграм -  ще більше нетривіального цієї весни

Книжкова Країна 2025: стенди

Автор Марія Заржицька

Весняний форум на ВДНГ іще триває, але за три дні на ньому можна побачити зміни в порівнянні з минулим роком. Класичні видання українською закріплюють позиції, з’являється неоавантюра і література досвіду, все більше поділена між іноземними та вітчизняними авторами. 

Що ж саме привернуло увагу нашого видання на ВДНГ цього року?

Терапія розлому

Цей форум міг би й не початись, але, усе ж, розпочався. Наша жага до життя в умовах винищення вражає не лише нідерландських замовників піцци у Києві. Шкода, що Джекові Лондону приділили не так вже й багато уваги в перекладі, але бити вовка, виявляється, потрібно не дронами.

Images by @MZarzhytska on X

Занурення до світу кумедної графіки вчить сміятись не тоді, коли цього хоче перформансер, а коли справді смішно. І тут іноземні творці, що називається, в ногу з рекс-коміксами, які, на жаль, зникли в німецьких землях - дай Боже, не безслідно.

Найдотепніше, що слів не тисяча - і всі вони влучні, наче хтось-таки зламав секретні коди до складу природнього.

Невтрачений світ

Ще пару місяців тому й заглядати не хотілось на дитячі полички книгарень - бо стандарт, заданий колись, не підлягає перетворенню на інструкції до серця. А тепер ось радіємо, бо є не лише на що глянути, а й взяти до себе надовго. Майже як кота.

Класичні добірки української та зарубіжної літератури більше не нудні, та й полиця не така вже і висока. Єдине, що залишилось - знайти місце для того всього, і час, аби читати поза межами шкільної програми.

Як зізнаються самі письменники, з часом якраз біда, й товсті книги більше лякають дорослих - мабуть, тому вони розділили збірки на окремі твори, а підписки … мабуть, теж можна знайти. Ми не шукали.

Новий одяг старих тем

Якось мало говорилось на цьому форумі про структуроутворюючу літературу, хоча саме від неї залежить здатність опанування усього іншого. Пошуки нових форм роману навряд чи скидаються на щось більше, ніж обережні розмови про те, як треба. А як треба?

В усякому разі, до нас поволі вертається почуття історизму, без усіх цих розривів у дусі комінтернівських гасел. Відчуття грунту, що вкриває земну кору з усіма її розломами, зсувами та літосферними плитами.

Одного ми ще не позбавились - витіснення, і нас каратимуть за знецінення ті, хто вчить оперувати цим поняттям чомусь нас.

А тепер ще й ненависна усім запланованим головам авантюра. Так-так, саме та, від якої таваріщі в кабінетах заливали щоками стол. Багатотомник Хемінгвея, унікальний в своєму роді для масового книжвидаву. І ще дещо. існуюче проти волі.

Ми відчували, що “Жовтолика” буде лише початком, і це лише початок.

Потенціал зниження полиць, насправді, величезний. Якщо уважно придивитись, немає нічого секретного в пошуку сенсу.

А якщо вишикувати всі стенди в порядку зростання авантюри, то хороші дівчата з рожевими обкладинками опиняться там, де їх, насправді, не так вже й багато. Цього року сентиментальний роман поступається місцем роментезі, а воно, в свою чергу - темній темі, з її пошуками жаху та печалі там, де пропонують. Ми не дивились.

Є іще одна чудова річ - так, чудова річ, насправді. Тема, з якої починаються звинувачення в непристойності та невмінні триматись за повідок власного собаки. І тут ми зробили все, аби воно не з’явилось, але воно з’явилось.

КнижКава в Інстаграм - 

ще більше вінтажних видань

в одному буклеті

Літературний маркетинг: з чого почати

Автор Рут Фландерс, письменник,

власник проекту RFStudio

Image by @MZarzhytska on X

Чимало авторів, після того. як їм відмовило кілька видавництв, обирає самостійне просування своїх творів. Цей шлях тільки на перший погляд здається простим і осяжним. Як паперове, так і електронне видання потребують професійної уваги, кожне в своєму роді. Якщо у вас є маркетингові таланти, і, головне час та бажання цим займатись, охоче поділюся з вами методикою роботи

Літературний проект

Управління проектами - наука, що її можна застосувати до будь-якого типу задач із комплексним підходом. Добре тому, хто хоч трішки працював менеджером і має навички багатозадачності. Проект-менеджмент зосереджений на виконанні кількох завдань, що мають певну внутрішню логіку. Тож, літературний проект починається, можна сказати, на клітинному рівні.

Так само, як у клітини є ядро та інші життєво важливі механізми, проект просування літературного твору містить ядро - початковий продукт - і взаємопов'язані елементи в межах однієї структури. Ваш твір існує в формі рукопису? Розпочинайте публікацію - на папері, на сайті або інших онлайн-майданчиках. Це і буде перша клітина вашого літературного організму.

Проте, якщо ви маєте навички планування своєї роботи до етапу видання, створити "клітину писання" потрібно, а вже потім вона ділиться на інші клітини - публікація, просування тощо. 

Літературний бренд

Творення бренду відбувається на рівні вашого світовідчуття. Його ви маєте донести аудиторії так, аби вони впізнавали вас серед тисячі інших, - навіть якщо ви пишете масову літературу. Бренд не є виключно логотипом або товарним знаком, чи, може, кольорами вашої візитівки. Це ви у формі вашої творчості, і вона, що презентує вас світові.

Унікальна торгівельна пропозиція - звучить аж надто продажно, так? І хай буде так, бо ви ж збираєтесь продавати. Ця структура вашої маркетингової клітини має зійтися з іншою структурою - унікальною купівельною групою - в точці "джі".

Хочете візуалізувати? Будь-ласка, і, чим швидше розпочнете, тим краще для брендування. Зараз чимало авторів бере участь у візуальному оформленні своїх текстів, і, коли вже ваш дизайнер та ілюстратор згодні - відкривайте простори скраму.

Чому я наполягаю на скрамі? Тому що це працює, і тільки.

Будь-яке завдання брендингу - хай то буде мерч із обгортками для книг, закладками або читацькими щоденниками, фігурками героїв - має в межах скраму клітинну структуру. Спробуйте хоча б Trello, але ні в якому разі не забувайте про майндмеппінг на папері. 

Єдина умова - всі члени вашої команди мають поділяти цей підхід і вміти ним користуватись.

Контент-маркетинг

"Ну, це нудно й довго", - скажете ви. Так, нудно й довго, зате неймовірно цікаво. Будь-хто при тямі теперішніх трендів починає із вивчення соціальних мереж, але там можна залипнути в розмовах. Ще одна небезпека - токсичність стрічок, тому варто якомога скоріше створити семантичне ядро пошукових запитів.

Контент блогів - те, що слугує і детоксом, і, в певній мірі, замінником нескінченним порадам соцмережевих бабусь. Як правило, блогери пишуть про те, на чому непогано розуміються, і кожен має певну спеціалізацію. Без влогів тут аж ніяк не обійтись. Інколи краще показати за п'ять хвилин, аніж годину розповідати текстом.

Часописи та ЗМІ - схоже, найліпший порадник і дороговказ там, де жоден блогер не виїде через елементарний брак кваліфікації. Журналісти знаються на особливостях подачі обраних моментів так, аби аудиторія засвоїла інформацію якнайшвидше, часто - на підсвідомому рівні.

Свій сайт чи свій блог?

Блогерські платформи повністю підходять для публікації творів цілком або частинами. Де-факто, ви отримуєте простір для вільного експериментування з контентом, не чекаючи, доки у вас знайдеться програміст, верстальник та дизайнер. Якщо знаєтесь на створенні власних сторінок, тим гірше для вас, і ось чому.

Ви маєте приділяти увагу сайту так само, як це робите стосовно вашого житла.

Це важливо, тому що ви маєте власне онлайн-житло. Це накладно, тому що левову частину часу ви будете приділяти увагу руху цього будинку на колесах. Це круто, бо ви отримуєте певний статус в порівнянні з мешканцями блог-майданчиків, але це ще не все.

Ви просто-таки повинні знатись на SEO - основах оптимізації сайту. Це як водійські навички. Для користування блогом їх потрібно менше, але все ж потрібно.

Особливий різновид сайту - лендінг. Їх створюють для просування окремих книг або циклів. Лендінги мають меншу вагу в порівнянні з сайтом. Це як добре обладнаний моторний човен у порівнянні з важкою парусною яхтою. 

Підводні камені процесу

Рифів чимало, і почнемо з головної помилки новачків. Це нерозуміння різниці між маркетингом та піаром. Перший стосується ринку, другий - громадської думки, хоча, і те, й інше взаємопов'язане. 

У маркетолога і піарника настільки різні задачі, наскільки різниться мова їхнього спілкування з цільовою аудиторією. І дослідник, і комунікатор говорять, але різне в межах однієї задачі.

Мінімальний термін навчання маркетингу та PR p з базовими економічними знаннями складає від п'яти до десяти років для старту в процесі. Цей майже лікарський досвід, де знадобиться інтернатура - тобто, залученість до проектів, де ви не є ані власником, ані директором, не входите до топ-менеджменту і навіть до середньої ланки. 

Дехто тренується на стартапах, і це болючий, але сильний досвід. Я його поважаю.

Інші в команді - теж пастка для вашого розуму. Інші на полі - це ваші конкуренти або сильні гравці, в яких варто вчитись, забувши про букнети й аркуші. Чужі помилки - мої помилки, а як навпаки?

І, як пише улюблений нашою командою Марті Ньюмеєр, "важливо, що скажуть вони". Так-так, вони, ваші читачі, але часто вони поводяться точнісінько так, як ваші друзі та родичі.

Потрібна допомога з просуванням?

Приєднуйтесь до чату RFStudio в Телеграм

або пишіть на адресу popadankodaniil@gmail.com 

Чому не варто зв'язуватись із літературними агентами

Автор Арнольд Лопушанський

Ми давно спостерігаємо за авторами, які хочуть видаватись, і повністю згодні, що самостійне прокладання шляху до видавництва - найкращий спосіб дізнатись, чи готове воно вкладати свої кошти у чергову нетлінку. Загадкове кількамісячне мовчання набагато приємніше відмови, а відмова без коментарів солодша, ніж розгорнута, чесна відповідь. 

Не можна позбавляти креатора надій, - нехай сам здогадується, у чому ж річ. І літературний агент зі своїм одвічним умінням влізти на язика тут є лише фактором зриву всіх планів. Цей міфічний звір є страшнішим за коректора, що знайде помилку навіть у ретельно відпрацьованому текстовим редактором машинописі. Незрозуміло що він робить на ринку, де й без нього всі непогано справляються, а 1000 євро в кишені означає вже видану книгу. Вже.

Ми зібрали, як мінімум, п'ять причин ніколи не виходити на літературного агента. І не помічати його, навіть якщо він раптом виростає з-під землі, мов американський гриб. До того ж, їх усіх навчали у канадських компаніях з продажу авторізки паперу, і це далеко не найпідступніша їхня функція.

Отже, причина номер один

Вони фільтрують "безкоштовні" рукописи, але не гребують і платними виданнями. Це дуже підступна тактика нахиляння грошей там, де платити повинні вам. Понад кошти, які вкладуть у вашу нетлінку і роялті, які, можливо, будуть.

За цим виникає причина номер два, що викликає найбільше обурення.

Вони змушують визнати, що ваш рукопис не настільки вже й потрібний усім. Тобто, сенс відправляти десятки однакових листів у різні видавництва, мабуть, існує, але вам доведеться його обгрунтувати. Хоча б на прикладі спаму до вашої електронної скриньки або на телефон від роботів-продажників. Крім того, редактор може просто заснути, читаючи сто п'яте фентезі за день, тому він просто п'є на ніч снодійні. 

Причина номер три страшенно болить і авторові, що отримав найвигідніший контракт у світі, й видавцеві, якого заколупують через усім зрозумілі фрази.

Вони наполягають на додержанні ваших прав перед видавцем. Психолог же вам пояснив, що це трикутник Карпмана, і краще вже здатися очевидному аб'юзерові. аніж із жахом чекати перетворення на нього Рятівника.

Причина номер чотири викликає бажання усіх мазохістів створити правозахисну групу.

Вони не дозволяють наступати на одні й ті самі граблі. Тобто, відправляти один і той самий лист видавництвам по черзі чи по колу (а раптом у них вчора був поганий настрій), робити те саме з одним і тим самим варіантом рукопису, який отримує сто тридцять третю відмову за півроку, плакати в соцмережі й просити підтримки, повідомляти читачам, що іще ви сьогодні дописали у свій чорновик, відкривати письменницькі курси, порівнювати себе з колегами по самвидаву й продавати квартиру в сподіванні набрати на 1000 екземплярів, задовольняти мазохістські нахили редакторів, сварячись на них у тих самих соцмережах, які вони так наполегливо рекомендували для довидавничого просування твору. 

І. нарешті, причина номер п'ять остаточно вбиває всіляке бажання хоч щось платити цим кровожерам.

Вони переконують працювати з рукописом, який не готовий до видання. Порівнювати себе з кращими, читати якісну літературу в обраному жанрі, шукати оптимальні практики, навіть об'їдати ворога. Запасатися словниками, книгами з письменницької майстерності та психології впливу, не викидати старі книги, найняти, врешті, літературного редактора. Це ще один паскудник. який розіб'є вщент до рисочки вилизаний текст і змусить переробляти стилістику там, де усім видно, а йому чомусь треба пояснювати з окулярами.

Сльози, а не люди. І ось ще що, - підучимо ілюструвати без ШІ. Просто спитайте нас, як. 

КнижКава в Telegram - не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Київський Ярмарок Мистецької Книги 2025 (Kyiv Book Art Fair 2025)

Image by @MZarzhytska & VSESVIT

Автор Марія Заржицька

Днями, на ВДНГ, відбулася подія, що мала розбурхати мистецький світ столиці й звернути увагу креаторів на те, що відбувається за межами майстерень та просторів. Київський Ярмарок Мистецької Книги пройшов з 11 по 13 квітня на території Павільйону Культури, створивши атмосферу, в якій квітневий холод не завадив роздивитись неформатне.

Так чи інакше, поняття неформату в мистецькій сфері - доволі умовне. Ярмарок одразу позиціонував себе заходом за межами маскульту, і це стало додатковим стимулом побачити її аутсайдерів. Щоправда, з представницьким візуалом у соцмедійників проекту не склалося - чи то хотіли нагнати якомога більше темряви й мороку, чи то забракло сміливості побачити красу в своєму ж. 

Хай там Інстаграм у них провалився в пекло - інтуїція нас не підвела.

До, по і поряд

Метою ярмарку були заявлені комунікація та підтримка місцевих спільнот митців. Особлива місія пролунала в контексті підтримки творців і видавців у їхньому прагненні бути почутими, навіть у несприятливих обставинах. Особливою задачею став збір коштів для громадських ініціатив, задля допомоги переміщеним особам внаслідок війни в Україні.

Image by @MZarzhytska & EYESOREMAGAZINE

В заході взяли участь 15 українських та 24 іноземних видавництва. Українська частина учасників, що позиціонують себе як незалежні видавництва, спеціалізуються на традиційних та новаторських жанрах видань у мистецькій сфері. Трендовий жанр - артбук, і на ньому варто спинитися детальніше, оскільки саме цей жанр став репрезентативним для українського стенду на Франкфуртському книжковому ярмарку 2024 року. 

Артбук як меседж: придбати ідею 

Артбук, або мистецька книга - явище, навряд чи зрозуміле для пересічного читача, але досить-таки інгібуюче серед митців. Це видання, що створює невербальний комунікативний простір за допомогою образів, і в цьому просторі навіть текст слугує засобом графічної виразності. 

Image by @MZarzhytska & VSESVIT

В артбуках важливо все, від обкладинки до підпису під фото чи авторської презентації. Цей тип видань може триматися певного стилю або еклектики, але завжди несе в собі якийсь художній концепт. 

В соціальному вимірі артбук є меседжем митця до суспільства. Дизайн Георгія Макова, «До По» та "We Who Have Changed" від видавництва IST Publishing увійшли до піар-сету української делегації у Франкфурті, й це був лише перший крок до зміни візій. З’явившись у широкому публічному просторі, артбук вийшов із тіні мистецько-дизайнерських кіл, оголосивши право бути поміченим у впорядкованому хаосі постінформаційної ери. 

Казус диференціації: один в колі одного

Важливо не плутати артбук із книгами про мистецтво, які теж представлені на подібних ярмарках у кількох вимірах. Це може бути альбом фотографій чи добірка творів живопису із текстовим наповненням, але в порівнянні з артбуком книга про мистецтво має більш популярний, звичний для більшості читачів і навіть навчальний формат.

Артбук як форма мистецького самовираження є настільки популярним у Західній Європі, що про його значення (й призначення) навіть не замислюються. За словами організаторів ярмарку, цим жанром на Заході цікавляться не лише митці, дизайнери чи архітектори, а й пересічні громадяни, що економлять час на пошуку візуальних ключів до дійсності. 

Image by @MZarzhytska & HAPAX

Справді, якщо порівняти необхідність переглядати новини чи сайти з надміром візуальної інформації, то прагматика європейців, готових платити за концепт чи добірку, ще й у мистецькому ракурсі, стає зрозумілою й для нас. Це своєрідна культура споживання, в якій не лишається місця усьому, що спричиняє антигуманні наслідки для особистості й суспільства в цілому.

З іншого боку, мистецтво, зорієнтоване на самовираження, може бути не лише дзеркалом суспільних настроїв, а й створювати їх, - наприклад, при нагнітанні аспекту депресивного, регулярному створенні відчуття занепаду чи уславленні деградантських тенденцій. Те саме відбувається і з раціоналістським підходом. який поволі, але неухильно виявляється безсилим за хронічної непередбачуваності буття.

Фокус уваги - капелюх

На першому Ярмарку Мистецької Книги в Україні відвідувачі мали змогу познайомитися на лише з артбуками, але й з есеїстикою та критикою на тему мистецтва (і не тільки), добірками сучасної фотографії, виданнями з дизайну, архітектури та містобудування.

Щоправда, заявлена пафосність дійства так і не відбулася, чого і варто було чекати від загадкових англомовних письмен на сторінці проекту. Приглушена музика й тихі розмови доповнювали трохи дистимічну атмосферу в затемних тонах, де не кожен розумів, що саме продається - але, якщо купляли, то вже точно знали, що.

Image by @MZarzhytska & VSESVIT

В цій атмосфері пристойного суму книжкові новинки презентувались так просто, як може тільки бути в колі митців - легким порухом руки, що відкриває ворота у невідомість. Тут кожен міг відчути себе першовідкривачем на чемодані цигана Мелькіадеса і володарем перископу, що розглядає умовно дружні береги.

Те, що ми, беручи в благодійників, нічого про них не знаємо - насправді, не така вже й безпечна позиція. В усякому разі, той, хто допомагає, може розраховувати на увагу до себе, що і є початком вдячності.

Вірус замкненості на власній культурі - схоже, найпотужніша пандемія сучасності. Негативні тенденції європейської роздробленості в контрадикції з українським  бетонним забором створюють дивовижний ефект капсул, що кружляють одна навколо одної в химерному танці однакових полярностей.

Image by @MZarzhytska & Method Fond

Інакше кажучи, ми просто лякаємось, коли бачимо незвичне.

Інший аспект - пошук цільової аудиторії для того, що є незвичним у вимірі т.з. «середньої статистики». Кожен відвідувач таких виставок, рано чи пізно, задається одним питанням: «Для чого це мені?». І відповідь на це питання лежить у площині не лише потреб, а й соціальної інтуїції.

Зараз багато говорять про емоційний інтелект, у якому невербальна складова займає провідну роль. Якщо вже говорити про освітні програми, де емоційному інтелектові надається провідне значення, маємо змінювати ставлення до мистецтва, несправедливо усунутого на користь «точних» наук. Як висловилась одна з учасниць ярмарку, співзасновниця Method Fond Лада Наконечна: «Ми отримуємо західний дискурс, але часто не можемо висловитись у ньому, не можемо долучитись до дискусії, адже не знаємо, як вона постала». 

Image by @MZarzhytska & Method Fond

В цьому контексті інтеграція радянської мистецької спадщини в українську сучасність постає лише питанням збереження й імплікації, в якому відсів є мінімальним для життєздатності суспільного бачення - державна чи партійно-ритуальна символіка. І сучасне германофільство тут грає, скоріше, компенсаційну роль, як третій форпост після революцій початку ХХ століття та подій Другої світової війни. Втім, що намагаються компенсувати нам хранителі німецьких традицій - власну далекоглядність чи нашу ж інфантильну здатність руйнувати все, критиковане Великим-І-Жахливим-Донатором? Можливо, нам усе чіткіше натякають, що ми були тільки експериментальною площиною там, звідки літають бумеранги.

Image by @MZarzhytska & Method Fond

Як би там не було, адаптаційні програми вже запущені, й ми маємо самі усвідомити свою непричетність до вузького кола митців, що міркуватимуть над траєкторією розмаху боксерської рукавиці. Авторка «Словника сучасного мистецтва» Катерина Бадянова. співзасновниця Method Fond (за підтримку Українського Кльтурного Фонду і Посольства Німеччини) та Курсу мистецтва, якраз жаліється на схильність до розривів і розсипання концепту, який постійно зазнає доторків інших думок. Практичне спілкування - не найсильніша сторона митців, але вони можуть, принаймні, бути гнучкими. 

Vsesvit: космічне й фобічне

На відміну від Method Fond, що позиціонує себе меценатським, проект Vsesvit має донаторську спрямованість, де руйнації теж протиставляється певний ряд ініціатив - але учасники виходять за межі вузького кола, назустріч будь-якій зацікавленій персоні. Щоправда, на події були, переважно, волонтери. 

Значну площу стендів займали фотопроекти - збірні, але, в більшості своїй, індивідуальні, й це теж Європа. В руслі фільтрації прав на видання власного концепту дійсності важко сказати, де самовидання, й де публікація за згоди видавництва. Перше, скоріш, є проявом української свободи вибору. Друге - прерогатива європейської демократії, що не може дозволити собі розкидатись паперовими ресурсами на користь кожного, хто бажає.

Image by @MZarzhytska & HAPAX

В усякому разі, приклад сміливості донести власне бачення тієї чи іншої проблеми, вміння продати читачеві мікроскоп чи слуховий апарат на потреби людей з обмеженими можливостями чи в критичних станах захоплює. Побачити світ очима слабкозорого чи людини в клінічній депресії, денонсувати страх перед зачиненими дверима чи зробити реверс на протистояння клаустрофобів з агорафобами під час пандемії COVID - справді, розворот.

Особливий доробок, в часи обмеженості потоку видань на тему, являли собою архітектурно-дизайнерські рішення в підбірках, індивідуальних поданнях та навіть енциклопедичних часописах. Як відомо, стоковість митця не лякає. В підбірках можна було побачити цікавезні екскурси в минувшину аж 17-річної давнини, з солідним текстовим супроводом - щоправда, мовами, які доведеться вчити в контексті.

Це означає, що ви купуєте квиток в інше життя - і текстові вказівники в ньому, як завше, вторинні.

На межі наївності: літопис і часопис

Найвлучніше висловилися ті, кому завжди бракує в дорослих образності. Фотопроект від Readellion, у якому авторами стали діти з окупованих РФ територій Донбасу, наперекір крихкості існування сягнув космічної швидкості в досягненні глибин свідомості. Сподіваємося, фоліант розміром з покетбук знайде свого власника. і не одного. Книгу було представлено у виставковому екземплярі, але воно, поряд з іншими доробками, є на сайті видавництва для замовлення.

Image by @MZarzhytska & Readellion

В темі презентації дитячого бачення дійсності виявилась київська Троєщина. Молоді видавці Syntax Publishing презентували свій досвід на сторінках фотопроекту з традиційним, ба навіть, радянським форматом, і це спонукає зануритись у світ району з лімітованою реальністю. 

Дорослі діти наївного мистецтва - і це не лише знані для всіх Примаченко й Білокур - з'явились, немов гості з минулого, на сторінках отих самих, майже забутих книг про живопис. Видавництво "РОДОВІД" привезло їх в українському та англомовному варіанті, як класичне мистецьке видання розширеного формату, з повнокольоровими ілюстраціями та текстами, в які нескладно поринути, але важко з них виринути.

Текстовий формат власного досвіду презентував літературно-мистецький журнал «Нога», що зачепив ностальгію за роман-газетами, так і не залученими у гламуровану сучасність. Світ, у якому часописи припиняють грати одну з провідних світоглядних ролей, приречений на життя без усіх дзеркал, окрім чорного.

В свою чергу, кіностудія Довженко здивувала черговим архівним проектом «Кавалерідзе», що являє собою, здавалося б, суцільний контраст лаконічному «Коцюбинському». Енциклопедичне видання в суперобкладинці, повне документів ув оригіналі,  - не лише музейна цінність, а й біографія відомого скульптора і кінорежисера, почесного громадянина Сум і творця образів, що їх неможливо стерти з пам’яті.

Загалом, видання, представлені на першому Київському Ярмарку Мистецької Книги, цілком вписуються в термін «неоавангард», презентований співзасновницями Method Fond у своїх доробках. Химерне панування геометричних ліній та форм аж раптом переривається образом, в якому життя постає тривимірним, у кольорі чи монохромності - другий аспект. І стилістична зацикленість, і розгубленість між еклектикою та какофонією натякають на кризу жанру, який, здавалося б, далекий від нашого сприйняття прекрасного, але творить його там, де нас чомусь нема.

АртКава в Instagram - ще більше візії!

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net

Українська романтична історія: літературний екскурс

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Легка історія про кохання, здається, не є можливою в українській літературі, де герої обов'язково мають пройти крізь море сліз, крові й поту, і навряд чи в цієї історії буде позитивний фінал. Хтозна, що саме спонукає наших сучасних авторів, але факт лишається фактом - у нас є ромкоми, у нас є янг-едалти і дотичні альтернативні жанри, які можуть конкурувати із західними аналогами та навіть перевершити їх за якістю.

Сьогодні зробимо невеличкий огляд на три найпопулярніші історії, презентовані цієї весни на полицях "Книгарні Є" у паперовому, а відтак і в електронному варіанті на різних ресурсах з продажу україномовної літератури.

"Вілла в Сан-Фурсиско", або Синичка без співу

Ярослава Литвин, випускниця КНУКіМ і авторка проекту "Несамовита кухня" для захисників України на фронті, в минулому році порадувала громадськість виходом чергового роману в уже любленому іронічному стилі. 

Примітно, що Ярослава свого часу взяла відзнаку "Коронації слова" за романи "Ігри", "Рік розпусти Клауса Отто Баха" та "Не мій дім",  здобула премію Літературного конкурсу від видавництва "Смолоскип" за "Розу вітрів", але її власна історія покликала її у 2020 році жити за кордон, у польський Вроцлав.

В Польщі Ярославу Литвин хоча б частково почали публікувати у місцевому інтернет-виданні "Salon Literacki" з 2015 року. Через шість років теперішній її книгохіт, випущений "Фабулою", отримав народне визнання. "Вілла в Сан-Фурсіско" увібрала в себе впізнаваний досвід сучасної жінки, що виринає з реальності, створеної за неї іншими.

Image by @MZarzhytska on X

Народження особистості в "історії дорослої дівчинки" приваблює читачок своєю органічністю та вплетеністю в соціально-історичний контекст у нас. Йдеться про відбудову героїнею власного життя там, де ми, як правило, не любимо затримуватись, обираючи вир життя великих міст, із рекламними вогнями легких здобутків.

Якщо вже не так серйозно, то історія тридцятип'ятирічної кралі з "ногами Олександра" змушує сміятись уже з перших рядків. і цей сміх не до вподоби чоловікам занедбаних жінок. За відгуками аудиторії, книгу варто не лише купляти, а й перечитувати. Втім, авторка не уникла й відверто дурної критики "правильнюків", і небажання аудиторії вийти за словник невизначеності.

Текстовий контекст роману, справді, багатий як на жанр. Влучні алюзії, динаміка, характерологія, контрпорівняння - лише частина майстерності, з якою письменниця змальовує історію Синички, підбитої реальністю без голівудських установок. У цьому Ярослава Литвин добряче взяла від найкращої західної прози, створивши розповідь із непередбачуваними поворотами ледь не в кожному абзаці - історію, яку назвемо й рустикальним романом, і постурбаністикою.

"Перші": на межі янг-едалту

Марія Олекса, журналіст і випускаючий редактор на французькому телебаченні, після закінчення курсу на Літосвіті дебютувала з романом, який, хоч і має скромні можливості, але й наповнює тінейджерську лінію видавництва "Віхола" новими здобутками.

Image by @MZarzhytska on X

За розповіддю самої авторки, саммертайм "Перші", присвячений коханню з ліричними нотами, написаний під впливом "Нормальних людей" Саллі Руні та "Неаполітанських романів" Елени Ферранте. Як би там не було, а європейський стиль відчувається. Боязко-правильний, безуглий, депресивний текст на початку дедалі лунає в консонансі з настроєм молоді, загубленої між лицемірним пуританством суспільних вимог та раптовою жорсткістю подій, що не входили в їхні плани. Равликові та Вла доведеться розкритись, інакше ... .

"Апельсин у калюжі": антиутопічний ромтейл

Франківська письменниця Людмила Баран, випускниця "Львівської політехніки" та факультету журналістики ЛНУ, вклала свій досвід аналітика соцмереж ув історію, де розбиваються надії на типове інстаграмне щастя. Темний бік медіабізнесу постає перед читачками одразу й безжально, створюючи настрій очікування драматичної розв'язки.

Image by @MZarzhytska on X

Мікроінфлюенсерка Настя їде на іспанську плантацію "Санні Джус" із своїм креативним директором, за сумісництвом, бойфрендом, що використовує її як модель та фон для самопросування. Зірка барбершопу Влад, що зійшов з конвеєру медіакраси, нічогісінько не тямить у мистецтві, зате його вабить відвертий несмак, де "міс столиця" Настя схожа на плакат у стилі 90-х.

Зустріч з однокурсницею Анею, що стала знаною художницею, та робітником плантації Богданом змушує Настю зробити той самий поворот, якого її тиран від неї аж ніяк не очікував. Настя виривається з готелю вишуканої розпусти у невідомість, яка вабить тим більше, чим більше пригод відбувається по дорозі до себе.

Людмила Баран зізнається, що написала свій "Апельсин" за півтора місяці. Неквапно наростаюча динаміка тексту, акцентування та влучні характеристики з кількох мазків створюють впізнавані образи. 

В наступній публікації на тему зробимо огляд західних ромтейлів, що цього року зайняли перші місця на українських полицях. Дякуємо "Книгарні "Є" за можливість огляду жанрових видань.

КнижКава в Telegram - не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму.

Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net