Image by @MZarzhytska on X
Автор Марія Заржицька
Творення книги завжди має в собі потребу визнання. Письменник, який хоче публікуватись, зробить це обов’язково - за участі видавця чи самостійно. Проте, визнання може прийти набагато пізніше від моменту публікації, й бути виражене зовсім не в тій формі, на яку сподівається автор.
Тут і розпочинаємо відверту, чесну розмову, навіщо авторам бути знаними, чого вони очікують від визнання - слави як такої, чи прожиття з неї, чи то самого факту винагороди за творчий плід, і що таке премія, в їхньому розумінні.
“Гроші - не головне”: курс обміну
У нас чомусь прийнято думати, що письменник має бути бідним. Гірш того, ці очікування справджуються, втілюються в життя - на рівні видавців, авторів та впливових осіб. І справа тут не в комерційності, - бо літератури, на якій нескладно заробити, в нас, на жаль, занадто мало.
Комерційна література у нас не схвалюється і не преміюється. Вона може бути якісно написаною, але чомусь не в нас. При тому, всі скаржаться на неможливість мати гідний заробіток з книг, всі подаються на публікацію, дехто - на премії. Врешті, виходимо на одну-єдину валюту в цьому питанні - визнання, і тільки.
Що воно таке, визнання для українського автора? Мати гарне друковане видання з власним іменем, за які - ладно вже, що там - півтисячі євро на дорозі не валяються. Плюс, копійчані роялті, на які треба дмухати, мов на тліюче вугілля. А видання, воно нікуди не подінеться. Ще й премійоване.
Орден героїв базару
Біда з цілепокладанням, і тільки, мучить українця спрадавна, з його емоційним ставленням до дійсності й до себе в ній. Про мету думати неприємно, так само, як і про національну ідею, - яка може, й зовсім не відрізняється від сусідської. Та хоча б в плані відмови від добробуту, про який інтелігентній людині й згадувати гидко.
Ні, ми не хочемо бути імперцями. Нам потрібне визнання самого факту нашого існування, що його аж дошкульніше заперечують. Нам потрібне відчуття імені, відчуття особистості, відчуття індивідуальності, яку приймають і з якою готові взаємодіяти на рівних.
А що ж таке рівність у цім ідеалі? Належність до певних спільнот, до списку відзнак, які є “пропуском” до цих спільнот? Можливість без сорому й остраху потиснути руку авторитету, відчуваючи себе на своєму місці?
Особисто мене в цьому сенсі забавляє одна-єдина різниця в амбіціях західних та наших авторів. Це червона доріжка й червона подушка. І мало хто замислюється про те, за що в Україні преміюють, кому взагалі потрібні ті премії й для чого.
Автори не можуть відповісти на це питання з однієї причини - вони відповідають, як письменники, захоплені процесом творчості як таким. Любов до свого творіння спонукає або випустити його в світ, або закрити в столі, коли є відчуття небезпеки.
Письменник - не комерсант, не видавець і не літературознавець у широкому контексті. Частина авторів може похвалитись мультизадачністю, але це лише частина. Преміальні комітети складаються з не тільки письменників, і це, справді, дає відчуття реальності поза творчою майстернею.
Що ж таке премія для сучасного українського письменника? Узагальнюючи думки учасників книжкового ринку, почнемо з першої великої події року, де можна їх почути.
“Нема”, “є” і “буде”: три ката українського терпіння
На Книжковій Країні - 2025, нарешті, визначились, що потрібно українському автору. Це видимість у шквалі видань, які пишніше одне від одного. Побачити автора мають, насамперед, видавці. Якщо це молодий або новий автор, буває недостатньо рукопису, - навіть високої якості.
Тож, премія чи місце в списку кандидатів - шанс бути побаченим та обраним для видавничого портфелю. По суті, це групова рекомендація від осіб, до яких видавці дослухаються.
Молодий, новий, маловідомий і навіть досвідчений автор може претендувати на премію, - і добре, коли він усвідомлює ціль подання, хоч якось визначає подальший шлях і зміну статусу.
Монополія страху в сучасній українській літературі спонукає багатьох авторів уникати конкуренції з зарубіжними колегами. Книги, які ніхто не бачив, мають можливість бути прочитаними й оціненими в рамках певного конкурсу, і навіть блогери, як голови читацьких профспілок, впливають на цей процес хіба що дуже обмежено.
Цікава, якісна історія плюс текст і зовнішність як результат командної роботи над книгою - безумовно, потужна візитівка. З іншого боку, члени преміальних комітетів переконані, що винагороди не впливають на кількість читачів. Конкуренцій між винагородами немає, бо в більшості комітетів - одні й ті самі судді.
Все це, правда, дуже нагадує приватні клініки, де ми зустрічаємо держлікарів. Кількість українських премій неухильно скорочується, і з 350-ти на початку існування їх залишилось біля 70-ти. Це попри відсутність конкуренції, на відміну від західного книжкарства, де в одній тільки Великобританії можуть обирати лауреатів трьох премій за один сезон.
Жодного секрету, крім спеціалізації - наприклад, одночасно с Букером іде процес відбору в списки премій Орвелла та Вальтера Скотта. Щоправда, всередині може виявитись зовсім не те, що ми очікуємо, але то вже окрема тема.
Найцікавішим, знову ж таки, є момент винагороди. На Заході кандидати чітко розуміють, на що йдуть - гроші, статус чи закономірність винагороди за чудову роботу. В Україні ж знову контрадикція - з одного боку, несприйняття “премій їжі”, з іншого, це мрія. Зараз говоримо на повному серйозі: є ідеї створення премій, які спонсують ресторани та інші заклади продуктової галузі. В цьому контексті ротація суддів, обмеження критеріїв, закритість чи відкритість голосування мають хіба що декоративне значення.
Жанровість і визначеність
Стосовно того, що писати на премію, відповіла нещодавня нобелівська лауреатка Ольга Токарчук, а ми додамо, що новий український герой та великий український роман можна писати як самостійно, так і під керівництвом куратора. Технічне наставництво не завадить, як і письменницький курс - а це вже точно західний комерційний досвід.
Ми поступово стаємо на шлях рекомендацій, добре це чи погано - в усякому разі, сприяє комунікації, з якою в нас традиційно виникають проблеми через бажання наполягати лише на власній позиції, з якої починаються раптові, неоковирні компроміси. Іншим є те, що інтуїтивних рішень ніхто не відміняв, - ані в нас, ані за кордоном.
Жанрова українська література і соціальні проекти мають стати друзями, а не родичами. І тут аж як потрібна допомога меценатів, які здатні повністю замістити грантову голку. Пошук інвестування й доброчинництва має стати обов’язковою задачею кожного конкурсу, як і скорочення списку критеріїв на користь об’єктивності оцінювання, і участь читачів, не зацікавлених у фінансуванні власного блогу за рахунок впливових кіл.
Жанровість передбачає вибір максимальної віддачі, - хай то буде соціальний роман чи затишне фентезі, мілітарний реалізм чи продуктивний ескапізм. Український герой має давати читачу відчуття існування, правди і кривди, всією своєю харизмою протидіяти дріб’язковості цензурування, що виражає лише студентський комплекс у претендентів на авторитети консекрації.
Сага про інсайти
Обговоривши пастки менталітету, перейдемо до класифікації премій - нарешті, ринок дав нам таку можливість. Державні й недержавні, приватні й змішані премії в Україні є, і вже можна говорити про спільноти - академічні, видавничі, медіа- й читацькі. Літературознавці й письменники можуть складати першу чи окрему спільноту, але варто пам’ятати про багаторукість українського книжкаря.
Щодо критеріїв довіри, останні книжкові події у Києві та Вінниці заявили про конкурентоспроможність премії й знижену ймовірність проявів “синдрому Калитки”. Не менш важливий характер і якість комунікацій, ставлення до літератури досвіду, позиціонування з точки зору належності до певної спільноти чи відсутність обмежень.
Вибір шляху до преміювання не менш складний, ніж пошук видавництва. І тим паче, можна сподіватись, що рукописи без винагороди не залишаться без уваги.
Дякуємо Ірен Роздобудько, Ользі Саліпі, Валентині Комар, Тетяні Білімовій, Віталію Капранову, Віталію Запеці та іншим активним учасникам дискусій на теми сучасної української літератури та книжкового ринку.
Жодного спаму.
Один тиждень - одна новина.
Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні
mariazarzhytska@ukr.net
Немає коментарів:
Дописати коментар