Минув тиждень з дня чергової регіональної події на книжковому ринку, і можна писати висновки, які не спадуть на розум під час великого фестивалю. Це не лише ефект масштабності. Ставки у великих містах робляться на те, аби вразити гостей якнайбільше.
Регіональні фестивалі - скромніші й розважливіші. Тут менше яскравості, епатажу й натовпу, більше часу для вдумливого слухання й спілкування. Проте, видавцям бракує певності щодо читацьких смаків, - або, радше, це страх не вгодити феодалам.
Чому так? Вінниця є однією з сучасних феодальних столиць України, а ми все ще живемо в часи, де дурним бути дешевше. Так і формуються менш ніж посередні ятки торгівця, що радше звернеться до найгрубших, найтемніших почуттів аудиторії, аніж розверне перед нею чемодан Мелькіадеса.
В часи контрколонізації - давайте будемо чесними з собою - влада медіа є надзвичайно потужною для формування паралельної або відгалуженої реальності. Ця влада є особливо потужною у великих містах, провінція менше захоплена нею. І саме тут можна почути соціально-політичну думку поза впливами медіасфери - з вуст креаторів, що, так чи інакше, перебувають в руслі подій і розповідають про них у художній, прийнятній, близькій для багатьох формі.
Зустрічі з досвідченими, талановитими авторами відкривають грані реальності, яку ми не в силах іменувати через розпорошеність, розмитість або зсув термінів. Саме в спілкуванні з творцями, що прожили кілька епох в історії нашої держави, ми бачимо себе в ній такими, як є - живими, хоч і деформованими, причинними.
Питання, що ми їх ставимо письменникам, народжують відповіді з неймовірною концентрацією суспільної думки, з КПД, що тут же відображає трансформацію енергії слова в енергію дії. Наприклад, Тамара Горіха Зерня описує маніпуляцію революційними настроями, що відбувалася на Донбасі як метод підготовки війни, згадує амбіції місцевих жителів щодо посад в жилкомунгоспі, а феномен короля Данила й моавітський синдром Герая все ще поза увагою сучасних дослідників історії.
Втім, капрановське слово так і лишається шукачем закономірностей, що керують нашим повсякденним життям у системі кривих дзеркал. Оця-то система є добре помітною молодим авторам, що не такі вже й зумери. Їхня сатира виявляється такою самою призматичною, як око Тарантіно і телескоп Маркеса, що вбачає магічний реалізм оббитою сходинкою нагору, замість магічного мислення, що в нього прагнуть запхати зискарі пітьми.
Звісно, письменника не можна вважати філософом чи творцем теорій з претензією на безпомилковість та всеохопність, - бо знов ризикуємо з Хаббарда зробити саєнтолога. І кожен пошук має осмислюватись із точки зору придатності до життя. Коли язичництво й магія довели свою непридатність, це були часи розпаду й занепаду, а не розквіту й добробуту. Сподівання начаклувати перемогу - такі самі смішні, як і гра зі словами, що не можуть бути відірваними від внутрішнього світу людини.
Тут проукраїнське мислення, в якому герой - активний, дієвий, інтелектуально розвинений і чуйність поєднує з хоробрістю - залишило далеко позаду мислення колоніальне чи позадержавне, в якому українцю відводиться роль холопської темноти, закутного месника - чаклуна з травичками, а всі розумні й сильні - москалі, біляки, чи, не приведи Господи, жиди.
Інший, несподіваний акцент українського письменства - герой (і медіатор) в стилі Буковськи, що, пройшовши крізь кола персонального пекла, викликає довіру читача, без осуду та фарисейства, без правильних слів та схвалених реакцій.
Сфера психо, що ми її так не любимо через потребу вивчати на рівні науки, а не замовлянь, уже описується авторами, які звикли мати з цим справу. "Закони Невриди" Катерини Самойленко розглядаються на рівні політичного фентезі, де висміюється, в тому числі, хронічна віктимність, а "Придуркуватий роман" Віталія Запеки зазирає в "царство буйних", де все, як у людей - навіть світ палат і халатів.
Жага до панування там, де не знятий нашийник раба, сковує все суспільство одним ланцюгом смерті. Чи будемо ми жити, залежить від того, на що наш внутрішній Піноккіо витратить батьківські кошти. І досвід принижених тут не приховати так само легко, як незручний пост у соціальній мережі.
КнижКава в Facebook - щотижня й більше
Дізнавайтеся новини
видавничої спільноти разом з нами
Немає коментарів:
Дописати коментар