Автор Марія Заржицька
Випуск 128 + АртКава
Другий рік поспіль відвідую Львівський книжковий форум, що, безперечно, став частиною ринкових процесів у світовому книжкарстві. Подієва щільність, стандартизована, буцімто навмисно недолуга мова заходів з не дуже виразною складовою, фактична відсутність яскравих імен і присутність політиків, що з’явились говорити одне, робити інше й думати третє, а чи то шукати уваги замість втраченої на батьківщині. Втім, цього року програма є куди більш структурованою, й типова львівська плутанина з подіями та локаціями набагато менше тисне на свідомість.
Image by @MZarzhytska on X
Борисе, ти не лів
Якщо братися до візитерів, цього року вже не приховаєш, хто танцює пор’ядну львівську пані. Британська делегація недвозначно заявила про намір робити те, що вдома ось-ось можуть остаточно не дозволити нові господарі. Прем’єр-міністр Джонсон, вміло найнятий євроарабами для управління державною скарбницею, приїхав ділитись досвідом, нагадуючи про нещодавно видану книгу з мільйонним, як подейкують, гонораром. Його виїздний камердинер Фрай аж досить традиційно для британського політикуму здійснив урочистий винос трупа, з яким уже котрий рік не перестають носитись, аби помнили. Їхні слухняні брехунці, які навряд чи вирізнять жіночу волосину від чоловічої у власній вітальні, як і раніше, намагаються продати нам те, що в Україні, як не крути, традиційно погано продається.
Та, якщо пам’ятати, чим закінчується лібералізм — а Німеччина це збирається довести, як не дивно, слідом за Францією — все іде, як іде. Можна це заперечувати, можна ховатись під пелюшку або навмисно доводити до крайнощів, аби не помітили головного — задушлива бюргерська мораль, вироджена в крайні форми нетерпимості як розправу над власним демократичним соромом, стискає ліщата й збирається на виснаження качати нафту з жил кожного громадянина держав, усамітнених колупати вавки з жахаючою єдністю.
Прикра відповідальність
Філософія образи, виклику та сатисфакції — хай навіть за рахунок сусіда тієї самої національності — перетворила патріотизм у розпачливий, істеричний боротьбизм із давно відомим фіналом, де війна з лотереї перетворюється на серійні політичні жертвоприношення, що про них варто сугестивно бубоніти заради підтримання образи, образи й образи. Ця образа, вміло підбурена почуттям страху не бути, як усі, не мати справжню -ськість і бути викинутим із суспільства як зрадник національних інтересів, перетворює малі й великі народи Європи на політичні маріонетки за принципом “розділяй та володарюй” - тільки-от карма, якою торгують в межах ідеології заспокоєння, виявилась поворотною.
В цьому контексті відповідальність літератури, оголошена темою 33 Міжнародного BookForum у Львові, мала б отримати й відповідну структуру, але з цим, як ми раніше вияснили, в нас проблема. Робимо, як нам казали, розпачливо схоплюємось над черговим знаковим трупом, з шафи якого, нарешті, вивалюється суспільний доробок, строчимо книжки про пам’ять, а про мислення хай Фромм.
Феномен кластеризації
Цього року з друзів у нас лишилась тільки Хорватія, і чи надовго — важко сказати, бо в структурі дружби очевидними стають традиційно хорватські тенденції, де в одну половину хати звисають вуса сусіда. Польский кляштор сумно згуртувавсь ув одному кіоску та двох подіях, присвячених тому, як мати, а не бути. Французькі та німецькі гості ще якось стримують вагу правоти — от тільки ми не завжди розуміємо, на що вони натякають. Британці, знову ж таки, традиційно ведуть оповідь так, аби знадобився перекладач з китайської, але зрозумілою є базова річ: нам цього не змавпувати.
33-й BookForum запропонував аж вісім кластерів, від фантастичного до поетичного. Біда одна — ми, виявляється, й досі не знаємо, як пояснити себе світу. Невідомо звідки взята українська іншопланетність зникає як феномен в контексті самопрезентації. Європейський книжковий паноптикум звик давати визначення через поетапну вербалізацію невизначеного, але є те, що для нас апостеріорі — ми самі.
Сама ця метушня з українським феноменом зникає, щойно ми починаємо говорити з іноземцями в контексті історії — від прадавньої до сучасної, але сучасна, виявляється, ще досі не є написаною. Якщо наша власна сучасність не є вербалізованою та структурованою, в історичному кластері, безумовно, опиняться галицькі суфражистки. Якщо наше сьогодення тлумачиться виключно “від сусіда” - що той зробив, аби нам було так боляче — в нашій фантастиці, беззаперечно, пануватимуть чарівні палиці.
Непедагогічна поема
В контексті професійної програми виникає одне питання — куди подіти ідентичність, яку не хоче переварювати середньостатистичний іноземний читач. В усякому разі, так твердять редактори, які завжди переймаються думкою читача. Аж сильно тривожить питання, чому нам не треба пояснювати американський чи британський контекст, і що це означає, крім спроб виправдовуватись за ніщо.
Людина, яка має справу з іншою книгою — а й відповідно, з іншою культурою — історії не омине, а в ній набагато легше віднайти зв’язки, аніж, скажімо, в сучасному політикумі. Набагато легше звести сусіда до “неправильного свого”, аніж витерпіти “правильного чужого”, хіба що він має кошти на донат. Набагато легше виставити на подію очікувану, аніж справді цікаву книгу, тим самим зводячи події до партзасідань, на яких аплодують так само довго, як і говорять.
Болі від взаємного суспільного тиску покликана зняти поезія у великій кількості — але й тут з-під барвистих одеж виглядає еротична поза системою. Верхня палата парламенту, наслухавшись на денних засіданнях, навряд чи знайде в собі сили спуститись до нижньої, яка вже готова поринати в ментальність та обгрунтовувати це. Политі рясним дощем львівські вулички не залишають шансів на будь-що, крім кави з поглядом в стінку.
І, коли вже пробігтись ярмарком, побачити щось новеньке можна. Дуже добре видно тяжіння до старовини та епічності, до рясних сусідських прикрощів та війн у галактичному масштабі, до мистецьких казусів та пафосного докору хранителів підпільної правди. На цьому фоні, справді, народиться потужна детективна, а за разом, історична лінія, щойно зважимось зізнатись самі собі в нелюбові до свого.
ваш вибір формату.
КнижКава в Bluesky -
погляд назовні.
Немає коментарів:
Дописати коментар