Про нас

Спеціальні рубрики

Щоденник подій

вівторок, 27 січня 2026 р.

Свіжий слід: зникнення е-книг про латвійського лікаря у Великій Британії


İmage by @MZarzhytska on X & Google Aİ

Автор Марія Заржицька  

Літагентське видання не може обійтись без ексклюзивних історій. Саме тому в наших інтерв'ю відтепер з'являється нова, супердинамічна рубрика "Свіжий слід". В ній з'являтимуться - нарешті! - автори, яким є що розповісти. Особливо, коли про це вже говорять.

Протягом  останніх місяців 2025 року ми стежили за розвитком інтригуючої історії в блозі української письменниці Рут Фландерс (авантюрні лонгселери "Тайна Садовой Башни", "Дочь мытаря", " "Талисман Бригиты" з серії "Тюдоріада"). З 2023 року авторка публікувала в своєму блозі серію неодетективів із головним героєм, лікарем-гастроентерологом Віллом Боткінсом. Пілотний запуск проекту через соцмережу Х був доволі успішним, але в цьому році автор без пояснень відключив доступ до всіх книг про латвійського лікаря, пояснивши це необхідністю відредагувати перше видання.

З одного боку, текст, і справді, потребує редагування. Як зізнається сама авторка, то був результат терапевтичного письма, спрямованого на відновлення письменницьких навичок після травми. З іншого боку, готуючи один з матеріалів, ми раптом виявили співпадіння назви й задуму серії "Казуси Боткінса" з романом російської письменниці Людмили Уліцької "Казус Кукоцького".

Нам це здалося, безперечно, підозрілим. Задумайтесь - різниця полягає всього лише в одному слові та одній букві назви, а професія головного героя відрізняється всього лише... на спеціалізацію. 

Звісно ж, у світовій літературі існує, принаймні, п'ять романів, назви яких побудовані за тією самою змістовою схемою ("Казус Беньяміна» Фредеріка Пажака, «Казус доктора Фройда» Майкла Коніґа, «Казус Шперк»  Сергія Лойко, «Казус Пажитнова» Ігоря Свинаренка) та два публіцистичних твори, один з яких, «Казус Гітлера», створений авторським колективом під редакцією Ю. Бєлова, а інший, "Казус Вагнера" належить самому Фрідріху Ніцше. 

Звісно ж, можна подумати, що назви цих книг відносяться до загальновживаних чи описових назв або являють собою певну класифікацію, але почуття інтриги все одно не відпустило. Тож, ми вирішили спитати в автора - одного з небагатьох в Україні, що пише російською літературною мовою - що сталось насправді.


Рут, куди подівся ваш Вілл?

Він загинув.

Тобто?

На це неоднозначно натякають події, описані в мігрантській збірці "Мені є що заперечити", від імені ризької однокласниці Вілла, Ілзе Вейдемане (Вейдеман).

Проте, Вілл зник не тільки з вашого письменницького майбутнього, але також з минулого...

Саме з минулого він нікуди не зникав.

Зізнаємося: ми зібрали довідки про Вілла Боткінса у самого Gemini. І цей АІ запевняє, що жодного Вілла Боткінса не існує!

Вілл завжди мав проблеми з İntelligence. До того ж, за життя Боткінса ніякого Джемінай... так здається, це звати? …не існувало.

Ну добре, добре. Ви наважилися зіграти з читачами у гру а-ля Конан Дойль, та...

І? Я не люблю повторювати за Конан Дойлем, але іноді в мене виходить.

Вже знаємо, Джемінай нам про все доповів. Навіщо ви вкрали назву циклу в іноагента РФ Людмили Улицької?

Як я можу не вкрасти назву у німецького іноагента, якщо в РФ я, ймовірно, вважаюсь британським іноагентом?

На жаль, Джемінай запевняє, що вас також не існує.

Ось бачите.

Найгірше, ви вкрали задум. Навіщо, адже вас все одно викрили б, рано чи пізно?

Ось бачите!

З вами неможливо розмовляти, але ми продовжуємо. Чи не означає зникнення Боткінса з вашого портфеля те, що вам висунули офіційну претензію?

Жодної претензії не існує. Людмила Улицька написала геніальний роман.

А ви, отже, так собі?

Так, собі. Я розраховувала на літагента, що ніколи нічого не пам'ятає.

Вибачте, я забула зарядити пістолет. То про що ж то ми?

"Це". Правильно говорити "це". Ви хотіли спитати мене, з чого я це взяла.

О, так. З чого це ви взяли? Маю на увазі, чи ви читали "Казус Кукоцького"?

Мене вмовляли подивитися фільм, але я не здалася.

Мама?

Мама. Щойно чую фразу "ой, таааакииий фіііільм", я ховаюся.

Від мами не сховаєшся. Сподіваюся, ви змусили її сміятися, як усіх?

Моя мама сміється не як всі, але нічого не знає. Вона ставила б надто багато запитань.

Звучить обнадійливо.

Більше того, мама – єдина, хто відповідає на цю фразу: "То що, вже й поговорити не можна?"

Чудово. Адже у Вілла Боткінса теж є мама!

Це не змінює суті справи, авторко Гуся Попо. До речі, як поясните зникнення піонера вашої ілюстраторської діяльності? Знову Паніковський?

Паралельна творчість. До того ж, мій – кольоровий.

Це посилює його становище. Я куплю. І не здумайте вимовити "Гусь-Непродаюсь"!

Попо – Le Silpo. Так ліпше?

Я недаремно написала на вас пародію. Ідіть, ви сьогодні дуже втомилися топити сусідів.

Коли вже так, я виявила смертельну пастку пластикових стель із галогеновими лампочками. Спробуйте тільки знищити Боткінса!

Його вже знищено. Все інше – гра тіней.

Текст цього інтерв'ю в найгарячішому оригіналі можна прочитати в соціальній мережі Х, де він був опублікований в ніч на вівторок.


КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net



вівторок, 20 січня 2026 р.

Книжкові ярмарки, на які ви ще встигнете: січень - березень



İmage by MZarzhytska on X & Google Aİ

Автор Марія Заржицька  

Календар книжкаря - мастхев у світі вигідних надбань, хай то буде крута угода на переклад чи придбання рідкісних книг. Тож, у цьому році починаємо знайомити вас зі світовими книжковими ярмарками сезонно - так, аби ви встигли хоч щось планувати в позапланові часи.  


Трішки ретроспективи

В 2024 році ми торкнулися теми ярмарків, і доволі грунтовно. Так, у жовтні-листопаді “КнижКава” опублікувала серію пілотних репортажів, що стосувались Франкфуртського й Белградського книжкових ярмарків та подій на перетині Західної та Південно-Східної Європи.  

В минулому році наш часопис висвітлював події на українських книжкових заходах та можливості для українських авторів і видавців залучити грантову підтримку для видання книг за кордоном.

Цього року, відзначивши традиційно суперечливу позицію Німеччини та Сербії щодо сепаратизму, розширимо мапу наших оглядів. І першою великою подією, до якої вже готується чимало книжкарів, стане ярмарок у Лондоні.


Лондонський книжковий ярмарок 

Щороку в столиці Великої Британії - тепер у виставковому центрі Olympia району Хаммерсміт - відбувається London Book Fair (LBF). Це головний весняний захід, або, як його ще називають, хаб для торгівлі авторськими правами. 

Дати проведення заходу - плаваючі, з березня по квітень, тому поточний графік заходу треба відстежувати з кінця осені попереднього року. Так видавці зможуть потрапити до національного стенду від Українського інституту книги, що виглядає зручним через групову організацію заходу.

На жаль, в цьому році реєстрація на безкоштовну участь видавців через УІК вже завершилась, але ще можна зареєструватись на незалежну участь через сайт ярмарку. Є варіанти як для видавців, так і для інших ринкових дієвців, які планують ефективно витратити свій час. 

Цьогорічний захід відбудеться 10-12 березня 2026 року. Зокрема, українське видавництво Stretovych в минулому році обрало ще один, хоч і специфічний, шлях просування на британському книжковому ринку - навчання в програмі для незалежних видавців з різних країн, організоване Британською Радою.

Тож, чекаємо на оголошення повного списку видавців з національного стенду від УІК, повідомлень в медіа від інших учасників та зауважимо, що на LBF автори не можуть презентувати свої роботи на стендах - як, наприклад, на українському фестивалі “Книжкова Країна”. Авторам рекомендують статус відвідувача та самостійний пошук контактів з агентами, які працюють в місцевому Центрі міжнародних прав.

В минулому році LBF відбувався 11–13 березня 2025 року і продемонстрував ознаки наростаючої кризи традиційного ринку. Дехто з видавців (як-от Spines), уже не соромлячись, запропонував ШІ в якості автора, тоді як 8080 Books, видавничий підрозділ Microsoft, вперше відвідав LBF. Інтерес до читання картинками ознаменувався «Світом під загрозою» (“One World Under Doom”) від Marvel та «Бетмен: Тиша 2» (“Batman: Hush 2”) від DC.

Повторимось, що LBF є головним хабом для купівлі-продажу прав, але, якщо ви прагнете увійти до цього процесу раніше, варто відвідати Вільнюський книжковий ярмарок, який в 2025 році відбувався з 27 лютого по 2 березня. В ньому теж відкрився Міжнародний центр прав, а сам ярмарок відбудеться з 26 лютого по 1 березня у виставковому центрі LITEXPO.

Ще на тему: Угоди в книжкарстві: хто що винен


Вільнюський книжковий ярмарок

Програма 26-го Вільнюського міжнародного книжкового ярмарку (Vilniaus knygų mugė 2025) на ювілейну 25-ту річницю в сучасному форматі була особливо масштабною. Тема року: «Слово в пошуках людини» (The word in search of human), зокрема, підкреслювала повернення до людяності в епоху цифрових технологій. 

Подія відбулась із екологічним фокусом та яскравим арт-акцентом - зустрічі з ілюстраторами, виставка музичної продукції та живі виступи артистів. До речі, литовські співорганізатори брали активну участь у київському Book Art Fest.

Як зазначає видання Читомо, спеціальна програма 27-го Вільнюського книжкового ярмарку Vilnius Fellowship Programme буде присвячена дитячій літературі.

Ще на тему: Київський Ярмарок Мистецької Книги 2025 (Kyiv Book Art Fair 2025)


Азійський вояж: від моря до моря

Ви здивуєтесь, але у видавничому світі існують люди, що живуть на книжкових заходах. І це зручно, якщо спланувати свою подорож, як Марко Поло, адже до Лондона потрібно залітати з перемогою. На тих, хто хоче - і має змогу розпочати - свій ринковий рух з азійського світу, чекають:

  • Каїрський міжнародний книжковий ярмарок. В 2025 році захід відбувся з 23 січня по 5 лютого. Цей ярмарок є найстарішим та найбільшим в арабському світі - тож, якщо ви хочете видавати нетривіальну літературу або запропонувати тутешньому читачу власні видання, час прискоритись, адже ярмарок починається… завтра! Щоправда, триває він до 3 лютого, адже араби ніколи і нікуди не поспішають.

  • New Delhi World Book Fair минулого року проходив у Делі (Індія) з 1 по 9 лютого, в освітньому контексті, а в цьому році закінчився позавчора та запам'ятався безладами на  безкоштовному стенді. Втім, ви ще встигнете завантажити купу корисних матеріалів, у тому числі, з торгівлі правами.

  • Taipei International Book Exhibition минулого року відбувався 4-9 лютого у Тайбеї, Тайвань. Темою 2025 року було “Слідуй за своїми читацькими фанами” ( "Follow Your Fancy in Reading"), з Італією в якості почесного гостя. Цього року на Тайвань можна летіти прямо з Каїру за квитками Emirate Airlines, адже ярмарок відбудеться, згідно законів місцевої незламності, з 3 по 8 лютого.


Також цього сезону: комікси

Якщо ви - справді ризикована людина, і невизначеність для вас є філіалом Діснейленду, відвідайте Festival International de la Bande Dessinée d'Angoulême - Ангулемський Міжнародний фестиваль коміксів у Франції. Цього року він запланований на 29 січня - 1 лютого 2026 року. 

Тож, коли ви - фанат, автор або видавець коміксів, саме на цей фестиваль можна вилетіти з теплого Каїра, аби, принаймні, дізнатись на місці, чим закінчились управлінські баталії, які тягнуться аж по цей рік.

Минулий 52-й фестиваль відбувся з 30 січня по 2 лютого 2025 року. Один з найпрестижніших заходів графічної літератури сфокусувався одразу на двох чутливих темах:  культура коміксів Іспанії та історична жіноча перемога в головній номінації.

До делегації почесного гостя увійшло більше 100 іспанських коміксистів  Барселона як центр комікс-культури була представлена кількома виставками. Крім того, відбулася Виставка Супермена - ретроспектива з декораціями емблематичних локацій Метрополіса.

Гран-прі міста Ангулем в 2025 році отримала французька художниця Анук Рікар (Anouk Ricard), з серіями «Анна і Фрога» та «Аніман», обійшовши Кетрін Мерісс та Елісон Бекдел, і це вперше в історії, коли до фіналу конкурсу потрапило одразу троє жінок.

Наприкінці 2025 року в середовищі фестивалю розігралася криза. Причиною стали проблеми з фінансами та звинувачення в “браку прозорості”, надмірній комерційності та токсичному менеджменті, що призвело до відмови в частині урядового фінансування на 2026-й рік. Як пише видання Entrevue, петицію про бойкот підписало 2300 осіб, включаючи переможницю. 

Нагадаємо, що 1 вересня 2025 року на київському фестивалі PicConference в Мистецькому Арсеналі було присвячене культурі коміксів. Учасники мали змогу зустрітись із професіоналами індустрії та взяти участь у майстер-класах із самопрезентації.

КнижКава в Telegram та Х - час керує грошима!

Жодного спаму. 

Один тиждень - один випуск і репортаж місяця.


Тут може бути огляд вашої події.

Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net






пʼятниця, 2 січня 2026 р.

Російське та російськомовне: різниця, що коштує мільйони


Image by freepik on Freepik


Автор Марія Заржицька       Репортаж місяця -  грудень  січень  лютий     

Час змін передбачає скасування комплексу меншовартості, але чи можливе покращення за рахунок іншого? Психологи твердять, що крайнощі не можуть породити нічого, крім крайнощів, і це легко проілюструвати на прикладі терезів. Оскільки терези є символом законослухняності, почнемо саме з цього, бо тема більш ніж гостра. Вона болюча, а для когось тільки видається смертельною.

Ми не будемо давати тлумачень діям тих, хто створює проблеми державі, хапаючи скальпель замість хірурга. Сьогоднішня публікація - а разом, і серія зимових спецрепортажів - про те, що не є приводом для суперечок апріорі. 

Тож, що робити з “мовними патрулями”, як не заплутатись у термінах обмежень видавничої сфери й не перетворитись на самоінквізицію  - питання для тих, хто звик приймати рішення зважено. Це стосується як видавців і книгарів, що обирають товари для друку та продажу, так і авторів, які мають право користуватись будь-якими джерелами для роботи над творами.


За що боролись?

Дотримання законів - чи не найбільша проблема держав, які розвиваються. Закони сприймають, переважно, як проформу чи привід використати певні моменти проти суперника - тобто, витлумачити за власним бажанням. Волюнтаризм, який використовує емоційні тригери натовпу, має на меті використання, і тільки. 

Подібні явища піддавались критиці й протидії на державному рівні ще за часів Римської імперії. Вже тоді писані закони були чітко відділені від так званих звичаїв. Саме писаним законам віддавалась прерогатива, коли звичаєвість демонструвала ознаки утилітарного інтересу, а не поваги до індивідуального. 

Подобається комусь це чи ні, в кожній державі існує Конституція з засадами, які неможливо змінити без руйнівних наслідків. Під час війни мова, якою користується ворожа сторона, не є і не може бути об'єктом заборон чи приводом знищувати культурний фонд власної держави, створений цією мовою. Драконівські обмеження вигідні якраз не державі, а ворожій стороні. Саме ворог не бажає, аби жертви зналися на його полі. Так само діють і нові колонізатори, які прагнуть змінити одну тиранію іншою, ще й обікрасти наївних за класичними схемами шахрайства.


“Три кита” й дворучний меч


Тож, починаємо зі статті 10 Конституції України, яка є основоположною в проблемі захисту російської мови на території України. Ця стаття не зобов'язує нікого користуватись російською, видавати або купляти російськомовну літературу, але, вочевидь, забороняє будь-які прояви дискримінацій за мовною ознакою.

Законодавство, підпорядковане Конституції, визначає, що думати і як діяти, набагато конкретніше. Стаття 161 Кримінального Кодексу України роз'яснює поняття дискримінації, в тому числі, за мовною ознакою, і визначає відповідальність за порушення - зокрема, вчинене із застосуванням насильства або організованою групою - ув'язненням від двох до восьми років, залежно від наслідків, які спричинила “патріотична ненависть”.

З урахуванням інтересів держави Україна в нас існує закон “Про видавничу справу”, який зобов'язує - і це нормально - видавати більшість друкованої продукції українською мовою, але не забороняє друкувати чи продавати книги російською за певних умов. Головною є додержання ембарго війни - тобто, обмежень на імпорт, які, насамперед, стосуються заборони ввезення друкованої продукції з території держави-агресора та її сателітів.


Ембарго та заборона


Різниця в поняттях обмежень відразу передбачає визначення того, що робити після змін у статусі країни, яка воює. Тобто, існують книги, які не може бути видано чи продано за жодних умов, та книги, дозвіл на видання та продаж яких з'явиться після закінчення війни з певним підсумком.

Ембарго на те й ембарго, що, незалежно від того, книги це чи шоколадка, товар агресора забороняється купляти стороною, на яку здійснюється агресія. Тобто, або агресор перемагає, й ембарго знімається на все і встановлюється на все, що захоче агресор, або агресор капітулює, відповідно, змінюється влада в усіх країнах-агресорах, і ембарго знімається на літературу, що не порушує законодавчих норм України та держав - колишніх учасниць агресії проти України.

Отже, згідно законодавчих норм під час війни, товари в сфері ембарго взагалі не повинні перетинати кордон з моменту заборони їх ввезення. Крім того, не тільки етично, а й справедливо - і головне, корисно - для світової спільноти вводити подібні обмеження у себе щодо держави, яка порушує принципи співіснування на планеті Земля.


Заборона та цензура


В рубриці "Новинарня " Мовнюк" від 7-14 грудня вже писали про перелік забороненої літератури, яка взагалі не може бути предметом друку чи продажу через її відверто антидержавний зміст, не кажучи про відсутність будь-якої цінності, крім дослідницької. Йдеться про оркописи, створені одіозними авторами під час їхньої підтримки путінізму або - і це досить імовірно - віддруковані сколковським ШІ замість учорашньої армії літературних негрів чи писарів, чиї амбіції не дозволяють їм піднятися вище люмпенського обпльовування. 

Втім, чи продаються в нас такі книги? Вочевидь, ні, й не продавалися би будь-якою мовою. Крім того, прирівнювати їх до літератури, створеної в певних історичних умовах і, головне, створеної якісно, вивіреної часом - не лише ознака дурного смаку, а й злочин. 

Література минулих часів складає ту частину культурного фонду, що в умовах війни рахується як стратегічний запас, хай навіть її писала людина з комуністичними чи так званими імперськими поглядами. Користь від цієї літератури в переконливе число разів більше за ймовірність з'явлення Леніна, Сталіна чи Катерини Другої - бо на таких засадах можна доборотись до скасування Біблії.

Та й загалом, дивно комусь доводити свою антирадянськість чи антифашизм на словах, лишаючись тими, проти кого начебто борються - і за риторикою, й за манерами, й за методами. А головне, виявляти свій острах перед талантом, який з перших рядків окреслює той чи інший характер, поза часом та територією.


Львівський синдром


Плутати поняття “російський” та “російськомовний” є ознакою поразки освіченості як такої. Порушувати основний та інший закони України, виправдовуючись патріотичними намірами, означає стрибати вище голови тільки тому, що це боляче.

Йдеться про низку скандалів, пов'язану з діями львівської муніципальної варти на книжковому ринку біля пам'ятника Івану Федоровичу - а саме, обмеження продажів російськомовної літератури “вторинного ринку”. Воно було сформоване місцевою владою в рамках заборони на продаж російськомовної літератури взагалі, без урахування положень Конституції та інших базових законів - у тому числі, закону “Про видавничу справу” з чіткими визначеннями правил ембарго.

До речі, правила Форуму Видавців, що відбувся в жовтні - як і правила житомирського форуму “Відсіч” - не порушують законодавчих норм. Тут, скоріше, йдеться про психологічні чи інші причини небажання виставляти квотну літературу, але ця проблема потребує окремого дослідження.

Тим не менше, рішення, винесене Львівською міською радою в березні минулого року, досі не скасовано, як того вимагає конституційна норма - в тому числі, вищим органом влади, хоча прем’єр-міністр нещодавно відвідувала “культурну столицю”.

Місцеві акти мають діяти в межах закону, інакше є підстави вважати, що самоврядування перетворилось, як мінімум, на самоправство (ст.356 ККУ)


Більше не ЖКХ?


Найцікавіше, що муніципальні варти, які створюються при міських радах по всій Україні, не є органами, які мають законодавчі підстави діяти певним чином, тому що їх законодавчий статус і досі не визначено - а саме, законопроект “Про муніципальну варту” не перетворено на закон, що в таких випадках обов’язково. 

Чому ж так? Ці варти, будучи комунальними формуваннями, виконують частину поліційних функцій в сфері дрібних правопорушень, у тому числі, стихійної торгівлі, що має регулюватись іншим чином - через організацію торгових місць і врахування соціального фактору, а не “по морді”.

Без перетворення законопроекту в закон так звані муніципальні варти перетворюються на комунальників, які підпорядковуються положенням закону Про місцеве самоврядування. Зокрема, вони забезпечують дотримання місцевих правил, що не суперечать загальнодержавним законам. Утім, і тут існує гілка, що її рубонули самі собі, виключивши статтю 14, і це неоране поле для професійних юристів.

І, якщо вже звертатись до законопроекту, рішень та статутів, вартові повинні мати не лише досвід, а й відповідну освіту - де-факто, бути колишніми поліціянтами або пройти спеціальне навчання з документом на виході. Інакше кажучи, бути підготовленими з правової точки зору, не піддаючи ризику суспільну, а за тим, і державну безпеку.


Купив книжку - сів за знижку?


Крім того, муніципальні вартові покликані охороняти комунальне майно та пам'ятки, відповідно чинного законодавства. Тож, жоден протокол “за продаж російськомовної літератури” не може бути складений, оскільки не визначено складу правопорушення. Для цього потрібно звірятися зі списком заборонених в Україні книг, що діє на даний момент, та датою виходу книги, якщо вона з РФ (до\після введення ембарго), а на вторинному ринку карати людину за те, що вона купила підсанкційну книгу, як мінімум, жорстоко.

Більш того, права і свободи громадян охороняє Національна поліція, що є гарантовано законним органом у таких випадках. Тож, якщо охороняються правила торгівлі, вони й повинні охоронятись, із урахуванням конкретних обставин (малозабезпеченість, нагальна потреба продати власне майно тощо), а не замінюватись рішеннями, побудованими на страху та панічних настроях.

Без здорового глузду щодо дій муніципальних варт на книжкових ринках ми ризикуємо повернутись до страшних часів української допоміжної поліції у чорних одностроях (ukr. Hilfspolizei, очільник - Володимир Пітулей, що, зокрема, у 20-х рр. ХХ ст. служив у Новгородській обл.), що була заснована в 1939 році з гаслом «Вірний, хоробрий, слухняний» (нім. Treu, Tapfer, Gehorsam) та підпорядкована ОРПО. Це вбиває шанси на побудову європейського суспільства, створюючи хижакам обгрунтований привід для “покарання”, що було неодноразово відпрацьовано на постсоціалістичних теренах і відпрацьовується зараз перед так званою “мирною угодою”.


Активність та “активісти”


В галузі книжкової мовної політики існує ще одна проблема, яку не здолати забороною. Це петиціонерство, або користування правом створювати петиції до уряду задля підвищення своїх професійних чи політичних позицій. 

Нагадаємо, що петиція - це звернення певної групи людей, яка, в державному розрізі, має набрати 25 тис.голосів для розгляду. В перекладі на статистичні відсотки, це розмір одного великого селища міського типу. Якщо це умовне селище має ознаки репрезентативної вибірки - тобто, реального суспільного зрізу - петиція може вплинути на прийняття певних рішень нагорі. 

Переходячи до петицій, створених страхоїдами - чи радше людьми, які іншим чином не можуть стати відомими - згадаємо, що набувають вони якраз галасу за рахунок банального хамства, що шириться соцмережами та групами як “провідна суспільна потреба” чи “тенденція”, не обгрунтована жодними доказами. Істерія підігрівається залученням якомога більшого числа людей, з класичною маніпуляцією почуттям сорому та спільності, з роздуванням “права на емоції”, які виражаються соціально неприйнятними способами (мат, у тому числі, російський, перехід на особистості, ярлики, образи, в тому числі, за ознаками мови, етносу, статі, релігії), псевдологіка, перебріхування та перекручування тощо). 

І врешті, нагадаємо про відповідь прем'єр-міністра на петицію щодо заборони російськомовної продукції, - петицію, яка набрала 0,08% голосів від кількості населення України на непідконтрольних РФ територіях.

Цікаво, що за пару місяців до того у Львові якраз “спрацювала” муніципальна варта, заборонивши місцевому екс-голові обласної Спілки письменників продавати власну російськомовну літературу біля Івана Федоровича. Скандал потрапив у російське інформаційне поле як “знаковий”, а ще трохи пізніше продовжився в Спілці як відверто політичний, “завбачливо” сформований під вибори, що передбачаються проектом “мирної угоди”.

Питання в тому, кого взагалі обирати, після того, як шалена частка суспільної власності під назвою “історично складений книжковий фонд” знищена або зникла у невідомому напрямку, і це лише початок розкрадання ресурсів. Нагадаємо лише про відповідальність, яка передбачається ст.298 ККУ та Законом України Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей. І головне, чи зможемо робити хоч якийсь вибір після того, як дозволили знецінити власний суспільний досвід - чого шановані країни собі ні за яких обставин не дозволяють.

Приватність понад усе

Наостанок, торкнемося питання, що робити з так званими “активістами” проти російськомовних видань на полицях. Дивно було б не запобігати незаконним діям осіб, які намагаються перешкоджати веденню бізнесу, суспільній діяльності або загрожують приватному життю громадян - але таких випадків чимало, попри зміст видань, громадянство авторів або час закупівлі. І тут відповідь полягає не в змісті дій, що їх мають чинити так звані “активісти”, а в їхніх повноваженнях. Скласти обгрунтовану відповідь претензійнику, підвіконному крикуну чи сутязі - три різні задачі, але ж, за лемівським досвідом, радянський видавець мовчав і слухався. 

Крім звичайної роботи піарника, існують абсолютно класичні методи захисту - комунікаційні скрипти для персоналу, порядок дій, законодавчі роз'яснення на видному місці, приватна охорона та виклик поліції, в разі, якщо “патріотично налаштовані” особи намагаються зчиняти безлад, перешкоджати роботі, нападати на персонал чи відмовлятися пред'явити документи, що підтверджують їхні повноваження для перевірки торгових місць. 

В наступному репортажі місяця продовжимо дослідження теми, зокрема, в галузі конфлікту заборон України та Росії. Питання, як і чому значна частина письменників опинилась "нон-грата" в обох країнах, чому не можемо продавати підсанкційне, навіть якби й хотіли, й чому нам потрібні власні російськомовні книги, залишається відкритим для розгляду.

Якщо ви бажаєте стати активним учасником наших публікацій про право видаватись російською в Україні, від вас обов'язковий не лише професійний досвід та вміння ґрунтовно висловити свою думку, а й запит безпосередньо до редакції часопису. Втім, коли ми самі пропонуємо вам бути довіреним коментатором - не прогавте такої нагоди! В будь-якому разі, ви можете лишати коментарі до цієї публікації, аби висвітлити певні моменти детальніше та сприяти письменству й видавцям у пошуку спільної мови. 

Якщо ви вважаєте, що ваші права зазнали шкоди - напишіть нам, і ми всіляко сприятимемо розв'язанню вашої проблеми, залучивши не лише літературного агента, а й правників, які допоможуть розібратись у теоретичних та практичних аспектах захисту інтелектуальної власності. 


КнижКава в Х та Telegram - 

не пропустіть жодного спецрепортажу!



Тут може бути ваша експертна думка.


Умови співпраці - в листуванні 


mariazarzhytska@ukr.net