Скандальний письменник: так треба?

Image by @MZarzhytska on X

Автор Марія Заржицька

Маркетинг і піар є неодмінною частиною життя будь-якої публічної персони. Раніше для письменника вважалось хорошим тоном обмежувати публічність. Тепер небажання розповідати про власну творчість і привертати до себе зайву увагу вважається не лише соціальним відхиленням, а й помилкою в стратегії продажів. 

Скандал є одним з найшвидших і, як вважають агресивні піарники, найдієвішим способом підняття рейтингу публічної персони. Сьогодні поміркуємо над особливостями цієї стратегії та підводним камінням, про яке не розповідають прихильники екстренного успіху.

Скандал як гра: сценарій не за планом

Для початку звернемось до самого поняття «скандал». У психології це прояв деструктивної поведінки, що має публічні наслідки. Найяскравіша ілюстрація - сцена з італійського фільму «Леді Свобода» («La mortadella»), коли головна героїня вривається до ресторану свого нареченого, але італійці в цьому плані мають неабиякий Божий дар.

Якщо розглядати феномен скандалу, нам, як не крути, доведеться зазирнути у власне дитинство. Скандали у дитячому виконанні сприймаються дорослими як гра. Вони вважають себе психологічно підкованими і всіляко намагаються довести це дитині, яка навряд чи розуміє, до чого тут театр. Вона бачить лише неприйняття її емоцій дорослими, які, втім, самі час від часу влаштовують скандали - і робить висновок, що це, мабуть, гра для дорослих.

Отже, узявши за озброєння пропоновані соціальні норми, дитина лише вичікує свого часу, аби застосувати їх у таких самих ситуаціях, як мама, тато та інші значущі персони - в тому числі, вихователі та вчителі.

Одну ложечку

Давайте згадаємо, з чого і за що розпочинаються скандали в дорослих. У будь-якого дозрілого скандалу є три фрустраційні точки. Це задоволення, вплив та гроші. В межах психоаналізу ця схема знаходиться на рівнях Ід, Я та Супер-Я, але з перекладом Ід у нас завжди виникає найбільше проблем.

В межах транзакційного аналізу Внутрішня Дитина, Внутрішній Дорослий та Внутрішні Батьки роблять нам ще й яку послугу в розумінні того, чим є Ід. Центр задоволення фізично існує в нашому мозку, і саме від нас залежить, як, насправді, він облаштований.  Те, від чого ми отримуємо задоволення, впливає на подальші наші дії та блага, допоки не усвідомимо ще один елемент упливу. 

Скандал та маніпуляції

Сам термін «маніпуляція» означає «поводження з чимось», і тут варто спинитись на двох аспектах цього процесу. Позитивний аспект передбачає уміння поводитись із тим, що є предметом. Негативний аспект завжди має на увазі людину як предмет. Тобто, маніпулюючи в негативному сенсі, ми намагаємося використати певні «кнопки» у психіці іншого.

Більшість скандалів публічних людей має доволі передбачуваний сценарій. Він розпочинається на першому рівні нашої структурної схеми, розвивається на другому і сягає піку, аж поки не спиниться, на третьому. Будь-який пропагандист, піарник та медіатор, так чи інакше, розуміє цю схему і використовує її в своїй роботі.

Увага й визнання

Кожній людині хочеться уваги та визнання, що б вона не робила, та конкуренція починає наступати на п’яти вже з народження. Втім, і тут натинаємось на регулюючий вплив дорослого, який вміє - чи не вміє - відрізняти дійсно значущий плач від вимогливого крику. Чим старшими стаємо, тим більш зрілим у нас робиться власний регулятор цієї різниці. 

З дорослішанням усе міцніше розуміємо, що поводитись істерично є неприпустимим, і тим не менш, бачимо, як сильні світу цього мають зиск із такої поведінки. Більш того, ми розуміємо тимчасовість їх благополуччя, але це все одно спокушає.

Гонитва за харизмою

В публічному просторі є безліч людей, які не втрачають своєї привабливості навіть у брудній калюжі. Ми захоплюємося тими, хто вміє висловити власну думку так, щоби її почули, не боячись нікого і залишаючись самими собою. Ми аплодуємо тим, хто зміг вибратись із неприємної ситуації з честю та приписуємо це особливим талантам чи везінню.

Культ харизми та ефект ореолу спокушають день у день (а, бува, й частіше) слідкувати за публічністю певних людей і робити їх неодмінною частиною свого життя. Нам не хочеться докладати зусиль, про які вони розповідають. Нам хочеться володіти секретом їхнього успіху і, водночас, пробиватись у фан-зону будь-якими способами, аж до хейт-трику та поведінки Герострата, що демонстративно зруйнував храм ефеської богині.

Скандал як обвал

У дитинстві - як і в дорослому житті - ми скандалимо, коли у нас усе погано. Ми просто не можемо витримати відсутності цієї-от іграшки чи цукерки, чи інших дій дорослих, які приносять нам незадоволення. Зі зростанням особистість набуває все більшого резерву витримки, але одного разу стається те, що цей резерв пробиває.

У кожної людини є межа терпіння й точка кипіння. Коли у минулі часи ми мали менше доступу до даних, ця межа й точка належали у значній мірі хіба що ближчому оточенню. Зараз чутлива інформація спрямовуються безпосередньо на нас, не лише в експериментальних цілях. Тригери активізуються штучно, під час потрапляння в поле, схоже на травмуюче.

Криза великих даних, намагання швидше отримати джерело брудних прибутків, знищити людей за певною ознакою як те, що заважає отримати певні блага, керують інформаційними системами у найбагатших корпораціях світу. Зажерливість корпорацій та державних органів, де одні прагнуть контролювати все, а інші - ще більше, провокують гіперінфантильну поведінку в суспільстві, де кожна людина прагне сховатись, і кожна - викрити іншого.

Саме тому повідомлення про скандали ми отримуємо першими, саме тому втягування в скандал вважається одним із найдієвіших способів знищити суперника. Брак професійних послуг на ринку публічних відносин тільки поглиблює проблему.

Вплив та блага

Щодо особистості скандаліста, це завжди людина, в якої щось сталося. В житті такої людини відбулась подія, що позбавила її базового відчуття безпеки, й скандальна поведінка здалася єдиним способом відреагування - спочатку захисту, а потім отримання задоволення, впливу та певних благ. Чим брудніший скандал, тим більше ймовірності, що в його учасників, дійсно, кепські справи. 

Частина публічних осіб дозволяє втягнути себе в скандали через банальну жадібність - тобто, суб’єктивне відчуття незадоволеності - або хибне відчуття справедливості, збуджене натисканням на соціальні (чи, бува, персональні) кнопки. Дехто хвилюється за свій соціальний портрет, будучи певним, що так треба, аби не піддали остракізму - тобто, боїться.

Тривожність і адепти прозорості

З припливом демократизації на наш берег викинуло доволі-такі огидні речі, що маскуються під справедливість та чесність. Культ мовчання ув авторитарних суспільствах, культ Я та зацикленість на власному світі в ліберальних системах провокують явища овертокінгу, або гіпервербальності - коли все «потрібно» проговорювати, озвучувати, при тому говорити без бар’єрів, багато, та, більшою мірою, беззмістовно. 

Ребелліонізм та ескапізм виливаються в претензію на всезнайство. Правдолюби перетворюються спочатку на правдорубів, а потім на правдоманів. У них відбувається зсув соцієтального Я, одночасно з крахом авторитетів. Гіперфокусування на потребі змінити щось тут і зараз остаточно зриває запобіжник і фільтри публічності. 

Так-так, ми з вами на рівні Супер-Его, що завжди здається собі безпомилковим. І тут варто сходити в галерею, де кожен з нас відшукає в іншому власні риси.

13 типів скандалістів у літературі

1. Лисий пуп - письменник із видавництвом, зосередженим виключно на його персоні, яка слугує натяком щодо його домінантності у сфері. Часто ця сфера є географічно відмінною від країни його мешкання, а домінантність - лише плодом власної уяви.
2. Мілітарний геній - автор, що, безперечно, розуміється на всіх військових подіях, видах озброєння та бойових операцій, постійно галасує, донатить та гатить напалмом. Про його творчі плоди. як правило, уже нічого не чути.
3. Гола правда - письменник, що вирішив заробляти бали зняттям інтимних бар’єрів. Це стосується не лише змісту творчості, яка набуває відверто порнографічного характеру, а й самопрезентації та публічних висловлювань, які все менше враховують межі.
4. Я, мене й мені - автор, який зосереджений виключно на власних досягненнях та провалах. В його публічності немає місця навіть тим, хто його, так чи інакше, підтримує.
5. Центр Усіляких Пояснень - готовий розповідати про особливості своєї творчості цілодобово, в деталях, ще й задовго до того, коли рукопис набув хоч би якоїсь цілісної форми. Із виходом книги (якщо таке, взагалі, трапляється) потік роз’яснень та інструкцій до читання так і не вдається припинити.
6. Булочка з чілі - мила людинка, що, раптом, випорскує із себе шквал шаленої отрути. Так трапляється з авторами, які звикли бути гіперсоціальними навіть за межами відкритих інформаційних систем.
7. Суперкомунікатор - письменник, який здатен розмовляти з усіма, окрім видавців та літературних агентів, та замовкати саме у той момент, коли ці тварюки, нарешті, відгукнулися. З цього часу в житті суперкомунікатора розпочинається період "кровника", коли вендетта стає змістом і стилем існування. 
8. Покоївка драми - автор, що вважає себе другорядним відносно значущої для нього персони, якій прислуговує (або намагається прислуговувати) підтримкою в конфліктах. 
9. Собака в холлі - письменник із досвідом. як правило, в десяток написаних (і навіть виданих) книг, який вважає за свій обов’язок слугувати пропускним пунктом для новачків. Здебільшого, в його чорному списку опиняються дійсно талановиті автори.
10. Ленін і діти - автор, який носиться з власними образами, подібно до дитини, яка починає хибно вважати себе в родині прийомною. В особливо тяжких випадках такі травмописи набувають не лише об’ємів, а й специфічного змісту.
11. Друг маніяка - письменник, який чомусь вирішив себе здатним проникнути в патологічно хвору душу настільки, що найпалкіші прихильники уже нездатні його читати. Зовсім.
12. Чорна кімната - людина-жахастик, яка вважає своїм обов’язком розривати полон затишних буднів у кожного, хто здається йому недругом жорстокої реальності. 
13. Відкривачка - дуже міцний горішок, який, на ділі, виявляється лише інструментом для зривання кришки у. здавалося б, найміцніших пляшок.

Якщо ви впізнали себе хоча б в одному типі, якщо хоч на якийсь час ви поводились саме так, вам, справді, є місце в літературі. Не піднімається лише той, хто не падає, і вчасна зміна курсу ось-ось врятує ваш «Титанік». Що б не трапилося з вами в теперішньому публічному просторі, скажіть собі, що ваша попередня межа сили існувала в інших умовах. Ті, кому вдасться вижити як творцю та публічній персоні зараз, виявляться надзвичайно сильними людьми. 

А що ж ігнорування?

В гіперінформованому суспільстві без такого механізму, як виключення певної частини реальності, не обійтись. У будь-якому разі, дорослі структури психіки призначені взяти тайм-аут для аналізу ситуації та планування подальших дій. Прицільна гра з масовим підсвідомим - всього лише гра, що має хибний присмак упевненості. Головне, щоб ігнорування певних особистостей чи тем не перетворилось на культ презирства, в якому немає місця елементарному співчуттю чи самокритиці.

КнижКава в Telegram - 
не пропустіть нашого вівторка!

Жодного спаму. 
Один тиждень - одна новина.

Тут може бути огляд вашої події.
Умови співпраці - в листуванні 

mariazarzhytska@ukr.net